Рішення № 139567427, 18.05.2026, Пирятинський районний суд Полтавської області

Справа № 544/1156/26

пров. № 2/544/793/2026

Номер рядка звіту 38

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18 серпня 2026 року м. Пирятин

Пирятинський районний суд Полтавської області в складі:

головуючої - судді Сайко О.О.,

з участю секретаря судового засідання Костенко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Пирятин цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, в обґрунтування якого зазначив, що 01 вересня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСКРЕДИТ» (далі ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ») та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання кредиту №3911630, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Кредитний договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором, ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» направлено відповідачці електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при веденні якого відповідачка підтверджує прийняття умов Кредитного договору № 3911630 від 01.09.2020 р., який також знаходиться у власному кабінеті Відповідачки на офіційному вебсайті Товариства. Відповідно до умов Договору ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» надало відповідачці грошові кошти в розмірі 5000,00 грн. шляхом перерахування на її картковий рахунок. За цим договором кредитодавець надає позичальнику кредит на інші споживчі цілі (вирішення власних фінансових питань) без додаткового забезпечення у тимчасове, строкове, платне користування, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі у відповідності до умов договору. Позичальник сплачує кредитодавцю суму кредиту та проценти за користування кредитом, неустойку (пеню, штраф), яка може нараховуватися у випадку порушення позичальником умов цього договору, а також комісії банків-емітентів платіжних карт, які використовує позичальник.

ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» свої зобов`язання за вказаним договором виконало в повному обсязі, надало відповідачці грошові кошти в обсязі та у строк, визначений умовами кредитного договору.

29.10.2025 між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» (далі ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ») було укладено Договір факторингу №29/10-2025.

31.10.2025 між ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» (далі ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС») укладено Договір факторингу №ДФ-31102025, відповідно до якого відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором №3911630 від 01.09.2020.

Таким чином, сума боргу перед ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» становить 33 000,00 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 5000,00 грн.; заборгованість за відсотками становить 28 000,00 грн.; заборгованість за комісіями становить 0 грн.; заборгованість за пенею становить 0 грн.

Посилаючись на викладене, представник позивача просив суд стягнути з відповідачки на користь позивача 33 000,00 грн. заборгованості за Кредитним договором №3911630 від 01.09.2020, а також сплачений судовий збір в сумі 2 662,40 грн. та 6 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, просив розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги підтримує, просить задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, направила до суду відзив на позовну заяву. Зазначає, що з позовними вимогами не згодна та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав: позивачем не надано належних та допустимих доказів існування заборгованості у заявленому розмірі; розрахунок заборгованості є необґрунтованим, не містить детальної розшифровки нарахувань процентів, штрафів та інших платежів; нараховані штрафні санкції та проценти є завищеними та неспівмірними з основною сумою боргу, що суперечить принципам справедливості, розумності та добросовісності; позивач не надав належних доказів переходу права вимоги (у разі його наявності), що ставить під сумнів правомірність звернення до суду цієї компанії; позовні вимоги не підтверджені належними первинними документами, позивачем не надано первинних бухгалтерських документів, які підтверджують фактичне отримання нею коштів, рух коштів. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, або, у разі встановлення факту заборгованості зменшити розмір стягнення до фактично отриманої суми кредиту без нарахованих штрафів та відсотків. Розгляд справи просить здійснювати без її участі.

19.05.2026 представником позивача було подано відповідь на відзив, згідно якої позивач зауважує, що договір про надання кредиту №3911630 від 01.09.2020 разом із відповідними додатками укладено відповідачем із первісним кредитором шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що підтверджує вчинення правочину в електронній формі, при цьому таке підписання стало можливим виключно після авторизації відповідача в особистому кабінеті на сайті кредитора з використанням логіна та пароля, а також внесення персональних даних і номера телефону, без чого укладення договору та додатків до нього було б неможливим. Вказаний договір про надання кредиту разом із відповідними додатками до нього не визнаний недійсним ат/або неукладеним у порядку, встановленому законом. ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» перерахувало грошові кошти на банківський рахунок відповідача у розмірі 5000,00 грн., що підтверджується довідкою ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛАЄНС» від 02.11.2024. Нарахування заборгованості за відсотками, здійснене первісним кредитором, повністю відповідає умовам укладеного договору, здійснене в межах строку кредитування, є таким, що ґрунтується на законних та договірних підставах, а відтак підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі. Представник позивача зауважує, що відповідачем не спростовано розрахунок заборгованості належними та допустимими доказами, не надано альтернативного розрахунку заборгованості, а подані заперечення зводяться виключно до формального та необґрунтованого заперечення позовних вимог без наведення конкретних обставин чи доказів на їх підтвердження. Крім того, відповідачем не надано доказів повернення кредитних коштів ані первісному кредитору, ані новому кредитору, що свідчить про невиконання відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань. Зазначає, що на підтвердження факту відступлення права вимоги до відповідача за Договором про надання кредиту №3911630 від 01.09.2020 на користь ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» від ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ», позивачем до позовної заяви було долучено відповідні докази.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд приходить до наступного.

01.09.2020 між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання кредиту №3911630, відповідно до умов якого: За Договором Кредитодавець надає Позичальнику кредит на інші споживчі цілі (вирішення власних фінансових питань) без додаткового забезпечення у тимчасове, строкове, платне користування, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит і сплатити Проценти за користування кредитом та інші платежі у відповідності до умов Договору. Кредит надається в національній грошовій одиниці України гривні (п.1.2.); Сума кредиту складає 5 000,00 гривень (п.1.3); Кредит надається Позичальнику в сумі, що зазначена в п. 1.3. цього Договору, в безготівковій формі шляхом перерахування на Картковий рахунок Позичальника (п.1.4); За цим Договором Позичальник сплачує Кредитодавцю суму кредиту та Проценти за користування кредитом, Неустойку (пеню, штраф) (п. 2.26. Правил), яка може нараховуватися у випадку порушення Позичальником умов цього Договору, а також комісії банків-емітентів платіжних карт, які використовує Позичальник (п.1.5). П.п. 1.7.3. Договору передбачено, що при використанні Позичальником Загальних умов кредитування процентні ставки складають: - в Базовий період з 01.09.2020 року до 01.10.2020 року (включно) - 1,70 % за один день користування Кредитом (Базова процентна ставка - п. 2.3. Правил); - в Спеціальний період (п. 2.40. Правил) з 02.10.2020 року до 30.03.2021 року (включно) 3 % за один день користування Кредитом (Спеціальна процентна ставка - п. 2.34. Правил). Орієнтовна загальна вартість кредиту при використанні Загальних умов кредитування складає 7 555,40 грн. (матеріали справи в електронній формі).

Сторони погодили, що Строк дії Договору (п. 2.41. Правил) встановлюється з Дати укладення Договору (п.2.9. Правил) 01.09.2020 року до Кінцевої дати виконання Договору 30.03.2021 року (включно). Закінчення Строку дії Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, у тому числі сплати Заборгованості, яке мало місце під час дії Договору. Якщо Позичальник виконає Зобов`язання/сплатить Заборгованість за Договором до Кінцевої дати виконання Договору, Договір припиняє дію у Дату повернення/погашення кредиту (п. 2.8. Правил). Датою укладення Договору є дата підписання Договору (акцептування Позичальником Оферти (п. 2.30. Правил) Кредитодавця) та надання Кредиту Позичальнику (матеріали справи в електронній формі).

ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» свої зобов`язання за Договором виконало в повному обсязі, що підтверджується інформацією, наданою ТОВ «ФК «Елаєнс», згідно якої платежі успішно проведені в системі. Деталі операцій: Дата проведення платежу: 01.09.2020; Призначення платежу: transfer_funds; Сума платежу: 5000.00; Валюта платежу: UAH; Статус платежу: approved; Платіжний метод: карта MASTERCARD; Номер карти: НОМЕР_1 ; Банк картки отримувача: PRIVATBANK (матеріали справи в електронній формі).

Згідно інформації АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за вих. №20.1.0.0.0/7-260617/64248-БТ, наданої на виконання ухвали суду щодо витребування доказів, на ім`я ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , в банку емітовано карту № НОМЕР_1 ( НОМЕР_3 ) та надано виписку по рахунку, в якій відображається зарахування на вказану картку в сумі 5 000,00 грн. 01.09.2020 (а.с. 135-137).

Згідно ч.1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Згідно ч. 3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (матеріали справи в електронній формі.

З врахуванням викладеного, матеріалами справи підтверджується, що між сторонами укладено кредитний договір, відповідач ознайомився і погодився з умовами договору, а подані позивачем копії електронних документів є допустимими письмовими доказами відповідно до ч.13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Так, згідно матеріалів справи встановлено, що договір № 3911630 про надання кредиту від 01.09.2020 підписано відповідачкою ОСОБА_1 електронним підписом, відтвореним шляхом використання клієнтом одноразового ідентифікатора «PS3911630», тобто з дотриманням вимог ч. 6,8 ст. 11, ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Разом із копією договору стороною позивача надано Паспорт споживчого кредиту (матеріали справи в електронній формі).

Як вже встановлено судом, відповідачка належним чином свої зобов`язання не виконала.

Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем до матеріалів справи, за договором №3911630 від 01.09.2020 про надання кредиту станом на 29.10.2025, долученого до матеріалів справи, загальний розмір заборгованості відповідачки становить 33 000,00 грн., з них: залишок суми кредиту 5000,00 грн., залишок процентів за користування кредитом 28 000,00 грн. (матеріали справи в електронній формі).

29 жовтня 2025 року між ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» було укладено Договір факторингу №29/10-2025, відповідно до якого ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» зобов`язується відступити ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» зобов`язується прийняти таку Права вимоги та сплатити ТОВ «АЛЕСКРЕДИТ» Ціну придбання за відповідний Реєстр за плату. В тому числі за даним договором факторингу ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» було відступлено право вимоги за заборгованістю ОСОБА_1 перед ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» за договором №3911630 від 01.09.2020 року.

Згідно витягу з реєстру боржників до договору факторингу №29/10-2025 від 29 жовтня 2025 року, заборгованість ОСОБА_1 за Кредитним договором №3911630 від 01.09.2020 становить 33 000,00 грн., з яких 5000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 28 000,00 грн. заборгованість по відсотках (матеріали справи в електронній формі).

31.10.2025 між ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» укладено договір факторингу №ДФ-31102025, у відповідності до умов якого ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» передало ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» належні йому права вимоги до боржників, у тому числі і до ОСОБА_1 згідно кредитного договору №3911630 від 01.09.2020 року (матеріали справи в електронній формі).

У відповідності до Акту прийому-передачі Документів за Договором факторингу №ДФ-31102025 від 31.10.2025 року, Клієнт передав, а Фактор прийняв документи, якими підтверджується дійсність та наявність грошових Прав Вимог до Боржників, а саме: передача в електронному форматі Договорів з боржниками по Реєстру прав вимоги №001 від 31.10.2025 (матеріали справи в електронній формі).

Згідно Витягу з Реєстру Боржників до договору факторингу №ДФ-31102025 від 31.10.2025 ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» відступає ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» Право Вимоги заборгованостей на умовах передбачених Договором факторингу №ДФ 31102025 від 31.10.2025 року, в тому числі право грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 у загальній сумі 33 000,00 грн. за кредитним договором №3911630 від 01.09.2020 (матеріали справи в електронній формі).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За змістом статей 514,516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора в зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Такі докази - копії Договір факторингу №29/10-2025 від 29.10.2025, Договір факторингу №ДФ-31102025 від 31.10.2025, Акт прийому-передачі Документів за Договором факторингу №ДФ-31102025 від 31.10.2025, Акт прийому-передачі Документів за Договором факторингу №29/10-2025 від 29.10.2025, Витяг з реєстру боржників до Договору факторингу №29/10-2025 від 29.10.2025, Витяг з реєстру боржників до Договору факторингу №ДФ-31102025 від 31.10.2025, Платіжну інструкцію до Договору №29/10-2025 від 29.10.2025, Платіжну інструкцію до Договору №ДФ-31102025 від 31.10.2025, позивачем до матеріалів справи були додані (матеріали справи в електронній формі). Отже факт переходу до позивача права вимоги за кредитним договором від 01.09.2020 з відповідачем ОСОБА_3 підтверджено належними доказами.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.2 ст.1054 та ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та розмір процентів, встановлений договором.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ч.1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Позивач зазначає, що через неналежне виконання відповідачкою своїх зобов`язань за вищевказаним договором виникла заборгованість у розмірі 33 000,00 грн., з яких 5 000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту та 28 000,00 грн. заборгованість за відсотками.

Однак, на думку суду такі доводи позивача є безпідставними.

В постанові ВП Верховного Суду від 5 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 зазначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.

Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Повертаючись до обставин цієї справи, суд зазначає, що конструкція кредитного договору вказує на те, що у спірних правовідносинах сторони погодили строк кредитування 211 днів (з 01.09.2020 по 30.03.2021), після яких у позивача з`явилося право вимагати повернення кредиту разом із процентами. Доказів продовження строку дії договору з відповідачем позивачем не надано.

Відтак, заборгованість за кредитом та відсотками повинна бути нарахована в межах строку дії договору, тобто за період з 01.09.2020 року по 30.03.2021 року у розмірі 20 500 грн. Нарахування відсотків поза межами цього строку є безпідставним, а захист порушеного права внаслідок неналежно виконаного грошового зобов`язання повинен здійснюватися в порядку ст.625 ЦК України. Таким чином, загальний розмір заборгованості відповідача за кредитом становить 25 500 грн.

Будь-яких доказів на спростування зазначеного розміру заборгованості зі сторони відповідачки до суду не надходило, як і відсутні докази належного виконання відповідачкою своїх зобов`язань перед банком за умовами укладеного між сторонами договору.

Відповідачка не навела обґрунтованих сумнівів у невідповідності наданого позивачем через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» електронного договору та додатків до нього, тому суд приймає вказані докази як належні і допустимі.

Крім того, відповідачкою не надано жодного належного і допустимого доказу для спростування фактів укладення нею договору про надання кредиту в електронному вигляді та накладення на нього будь якого іншого підпису, ніж зазначеного у такому договорі.

З врахуванням викладеного, матеріалами справи підтверджується, що між сторонами укладено кредитний договір, відповідачка ознайомилася і погодилася з умовами договору, а подані позивачем електронні документи є допустимими письмовими доказами відповідно до ч.13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно поданих доказів, відповідачка перед підписанням договору в повній мірі ознайомилася з істотними умовами договору, підписавши попередньо паспорт споживчого кредиту.

Щодо доводів відповідачки про відсутність доказів, що підтверджували б надання відповідачці кредитних коштів у відповідності з укладеним договором, суд зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №161/16891/15-ц (провадження №61-517св18) зроблено правовий висновок про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із вказаною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписка з рахунка особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.

Суд звертає увагу на те, що саме такою випискою, наданою на запит суду АТ КБ «ПРИВАТ БАНК» від 18.06.2026, за період з 01.09.2020 по 07.09.2020 (а.с.136-137) по особовому рахунку ОСОБА_2 , підтверджено зарахування на її особовий рахунок коштів в розмірі 5 000 грн. 01.09.2020, тобто реальне виконання вищевказаного договору. Тому, доводи відповідачки про відсутність доказів на підтвердження надання кредитних коштів позивачем є необґрунтованими.

Також суд звертає увагу на неоднозначну позицію відповідачки у справі щодо спірних правовідносин. Відповідачка заперечує факт отримання кредитних коштів. Водночас у відзиві на позовну заяву просить суд у разі встановлення судом наявності зобов`язання, зменшити заявлені позивачем штрафні санкції, як такі, що є неспівмірними з можливими наслідками порушення зобов`язання.

Отже, з огляду на те, що відповідачкою не надано доказів на підтвердження належного виконання зобов`язань за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд дійшов висновку про таке.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» було сплачено за подання позову до суду судовий збір у розмірі 2 662,40 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №3911630 від 10.04.2026 (а.с. 8).

Оскільки позов задоволено частково, зазначені судові витрати підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача пропорційно до заявлених позовних вимог, а саме з розрахунку: 25 500 грн. х 2662,40грн / 33 000 грн. = 2057,31 грн.

У позовній заяві позивач прохає стягнути із відповідачки понесені ним судові витрати в частині отриманої та сплаченої ним професійної правничої допомоги в сумі 6 000,00 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем професійної правничої допомоги ФОП ОСОБА_4 на суму 6 000,00 грн. згідно з договором про надання правової допомоги №43657029/03 від 02.01.2026, Додаткової угоди №3911630 від 27.03.2026 до Договору про надання правової допомоги №43657029/03 від 02.01.2026, Акту надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від 27.03.2026, Детального опису робіт (наданих послуг), виконаних ФОП Міньковською А.В., необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» щодо стягнення кредитної заборгованості (матеріали справи в електронній формі).

Згідно з Детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних ФОП ОСОБА_4 , необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» щодо стягнення кредитної заборгованості від 27.03.2026 позивачу ФОП ОСОБА_4 надано такі послуги: Усна консультація клієнта щодо обставин спірних правовідносин, Письмова консультація Клієнта щодо спірних правовідносин, Правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС», Складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, Формування додатків до позовної заяви (письмові докази).

Судом встановлено, що сума в розмірі 6 000 гривень за надані послуги правничої допомоги є неспіврозмірною виконаній адвокатом роботі, яка складає 4 год. 30 хв. Даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, позовна заява є типовою для таких правовідносин, у спорах такого характеру судова практика є сталою, застосування великої кількості законодавчих актів спірні правовідносини не передбачають, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження та збирання б яких адвокат витратив значний час. Участі в судових засіданнях адвокат не приймав.

З огляду на викладене, суд враховуючи принципи співрозмірності та реальності розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, обсягом та змістом наданих адвокатських послуг і виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу. Достатньою компенсацією витрат позивача на професійну правничу допомогу на переконання суду буде сума у розмірі 4000 грн.

Оскільки позов задоволено частково, зазначені судові витрати підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача пропорційно до заявлених позовних вимог, а саме з розрахунку: 25 500 грн. х 4000 грн. / 33000 грн. = 3090,90 грн.

Керуючись ст.ст. 60, 61, 512, 526, 527, 610, 611, 628, 638, 1077, 1078, 1081, 1082 ЦК України, ст.ст. 10-13, 81, 82,133, 141, 142, 211, 247, 259, 263, 264, 265, 268, 280-289 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» (місцезнаходження: 07406, Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, код ЄДРПОУ 43657029, IBAN: НОМЕР_4 , банк отримувача АТ «СЕНС БАНК», МФО 300346) заборгованість за кредитним договором №3911630 від 01.09.2020 в розмірі 25 500 (двадцять п`ять тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» (місцезнаходження: 07406, Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, 21/1, код ЄДРПОУ 43657029, IBAN: НОМЕР_4 , банк отримувача АТ «СЕНС БАНК», МФО 300346) 2057 (дві тисячі п`ятдесят сім) грн. 31 коп. понесених ним і документально підтверджених судових витрат по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 090 (три тисячі дев`яносто) грн. 90 копійок.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 28.08.2026.

Суддя О.О.Сайко