Ухвала суду № 139564572, 03.09.2026, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

Справа №345/2155/26

Провадження № 1-кп/345/258/2026

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.09.2026 року м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_8 - ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_10 - ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , захисника ОСОБА_13 - ОСОБА_14 , захисника ОСОБА_15 - ОСОБА_16 , обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , розглянувши у судовому засіданні в залі судових засідань Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області кримінальне провадження № 12025090000000172 від 21 лютого 2025 про обвинувачення:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Калуш Івано-Франківської області, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, одруженого, раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 306, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 317 КК України;

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки м. Калуш Івано-Франківської області, проживаючої в АДРЕСА_1 , українки, громадянки України, одруженої, на утриманні троє малолітніх дітей, раніше не судимої, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 317 КК України;

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Калуш Івано-Франківської області, зареєстрованого в АДРЕСА_2 , жителя АДРЕСА_3 , неодруженого, раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України;

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця м. Калуш Івано-Франківської області, зареєстрованого в АДРЕСА_4 , жителя АДРЕСА_5 , українця, громадянина України, неодруженого, раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України;

ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженця м. Калуш Івано-Франківської області, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_6 , українця, громадянина України, одруженого, згідно ст. 89 КК України раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України;

ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженця м. Калуш Івано-Франківської області, зареєстрованого в АДРЕСА_6 , українця, громадянина України, неодруженого, раніше не судимого, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України;

клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 про зміну запобіжного заходу (в порядку ст. 201 КПК України); клопотання прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_3 : про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 ; про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді застави в частині продовження строку дії покладених обов`язків щодо обвинуваченого ОСОБА_15 ; про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо обвинуваченої ОСОБА_6 , -

ВСТАНОВИВ :

01.04.2026 року до Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 306, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 317 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 317 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України, ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України та ОСОБА_15 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України.

Ухвалою суду від 01.04.2026 вказане кримінальне провадження призначено до підготовчого судового засідання за участю учасників судового провадження.

Ухвалою суду від 20.04.2026 у вказаному кримінальному провадженні завершено підготовку до судового розгляду та призначено справу до розгляду.

Також 03 вересня 2026 року через канцелярію суду від прокурора надійшло клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення застави як альтернативного запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_4 . Мотивує його тим, що ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочинів, серед яких відповідно до вимог ст. 12 КК України є, в у тому числі, особливо тяжкий, у зв`язку з чим існують ризики, які дають підстави вважати, що він з метою уникнення від кримінальної відповідальності може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Також 03 вересня 2026 року через канцелярію суду від прокурора надійшло клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення застави як альтернативного запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_8 . Мотивує його тим, що ОСОБА_8 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочинів, серед яких відповідно до вимог ст. 12 КК України є, в у тому числі, особливо тяжкий, у зв`язку з чим існують ризики, які дають підстави вважати, що він з метою уникнення від кримінальної відповідальності може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Також 03 вересня 2026 року через канцелярію суду від прокурора надійшло клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення застави як альтернативного запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_10 . Мотивує його тим, що ОСОБА_10 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочинів, серед яких відповідно до вимог ст. 12 КК України є, в у тому числі, особливо тяжкий, у зв`язку з чим існують ризики, які дають підстави вважати, що він з метою уникнення від кримінальної відповідальності може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Також 03 вересня 2026 року через канцелярію суду від прокурора надійшло клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення застави як альтернативного запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_13 . Мотивує його тим, що ОСОБА_13 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочинів, серед яких відповідно до вимог ст. 12 КК України є, в у тому числі, особливо тяжкий, у зв`язку з чим існують ризики, які дають підстави вважати, що він з метою уникнення від кримінальної відповідальності може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Також 03 вересня 2026 року через канцелярію суду від прокурора надійшло клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді застави в частині покладених обов`язків щодо обвинуваченого ОСОБА_15 . Мотивує його тим, що ОСОБА_15 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочинів, серед яких відповідно до вимог ст. 12 КК України є, в у тому числі, тяжкий, у зв`язку з чим існують ризики, які дають підстави вважати, що він з метою уникнення від кримінальної відповідальності може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Також 03 вересня 2026 року через канцелярію суду від прокурора надійшло клопотання про продовження стосовно обвинуваченої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту за адресою її проживання: АДРЕСА_7 , строком на 60 (шістдесят) днів, із покладенням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2, 3, 8 частини п`ятої статті 194 КПК України, а саме: прибувати до прокурора чи суду за кожною вимогою; не відлучатися із населеного пункту, в якому вона зареєстрована, проживає чи перебуває, без дозволу прокурора чи суду; повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну. Клопотання мотивує тим, що ОСОБА_6 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, серед яких, відповідно до вимог статті 12 КК України, є, в тому числі, особливо тяжкий злочин, у зв`язку з чим, на думку прокурора, продовжують існувати ризики, передбачені статтею 177 КПК України, які дають підстави вважати, що обвинувачена з метою уникнення кримінальної відповідальності може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Також 03 вересня 2026 року через канцелярію суду від захисника ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 надійшло клопотання про зміну запобіжного заходу в порядку ст. 201 КПК України, в якому захисник просить змінити застосований щодо ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді застави, визначивши її розмір у 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Клопотання обґрунтоване тим, що, на думку сторони захисту, на даний час відсутні достатні підстави для подальшого застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. На обґрунтування заявленого клопотання захисник зазначає, що поведінка ОСОБА_8 після його затримання свідчила про відсутність наміру переховуватися від органів досудового розслідування та суду, оскільки під час затримання та проведення обшуку він не чинив опору працівникам правоохоронних органів. Крім того, захист посилається на наявність у ОСОБА_8 постійного місця проживання. Він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Також захисник зазначає, що ОСОБА_8 має постійне місце роботи працює викладачем у відокремленому структурному підрозділі «Бурштинський торговельно-економічний фаховий коледж Державного торговельно-економічного університету», за місцем роботи характеризується позитивно. Крім того, сторона захисту звертає увагу на те, що у 2024 році ОСОБА_8 працював у ТОВ «Карпат-Буд», де виконував роботи з будівництва військових інженерно-технічних та фортифікаційних споруд на території Донецької області. Захисник також зазначає, що ОСОБА_8 з дитинства професійно займається футболом та має намір брати участь у чемпіонаті Івано-Франківської області з футболу у складі футбольного клубу «Сокіл» із села Павлівка Івано-Франківського району, який, за твердженням сторони захисту, є переможцем Суперліги Івано-Франківського району сезону 2025-2026 років. На думку сторони захисту, наведені обставини свідчать про наявність у ОСОБА_8 сталих соціальних зв`язків, постійного місця проживання та роботи, що, на її переконання, зменшує ризики його переховування від суду чи іншої неналежної процесуальної поведінки. Також захисник зазначає, що ОСОБА_8 раніше не судимий та до кримінальної відповідальності не притягувався.

Прокурор у судовому засіданні підтримав подані ним клопотання про продовження строку дії запобіжних заходів та просив суд їх задовольнити. На обґрунтування клопотань прокурор зазначив, що ризики, передбачені кримінальним процесуальним законом, які стали підставою для застосування до обвинувачених запобіжних заходів, не зменшилися та продовжують існувати, а підстав для їх зміни або скасування не встановлено. Вказав, що застосування більш м`яких запобіжних заходів не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинувачених та не зможе запобігти наявним ризикам. Щодо обвинуваченої ОСОБА_6 прокурор уточнив, що просить продовжити їй строк дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту саме у нічний час доби.

Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник - адвокат ОСОБА_5 заперечували проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, загалом підтримавши позицію, висловлену стороною захисту під час попереднього розгляду питання про продовження строку дії запобіжного заходу. Водночас зазначили, що на даний час відсутні достатні підстави для висновку про існування ризиків, на які посилається прокурор, у такій мірі, яка б виправдовувала подальше тримання ОСОБА_4 під вартою. Сторона захисту просила врахувати дані про особу обвинуваченого, його позитивну характеристику, міцні соціальні зв`язки та відсутність судимостей, а також вважала, що належна процесуальна поведінка ОСОБА_4 може бути забезпечена шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного з ізоляцією від суспільства, або визначення застави в розмірі, достатньому для забезпечення виконання ним покладених процесуальних обов`язків.

Обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник - адвокат ОСОБА_9 у судовому засіданні заперечили проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою та просили застосувати щодо обвинуваченого більш м`який запобіжний захід. Захисник підтримала подане нею 03 вересня 2026 року клопотання про зміну запобіжного заходу та просила змінити ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді застави, визначивши її розмір у 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Сторона захисту зазначила, що на даний час відсутні достатні підстави для подальшого застосування до ОСОБА_8 найбільш суворого запобіжного заходу, а ризики, на які посилається прокурор, не підтверджені належними та достатніми доказами або можуть бути нівельовані шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу. При вирішенні питання щодо запобіжного заходу просили врахувати дані про особу обвинуваченого, зокрема його вік, відсутність судимостей та притягнення до кримінальної відповідальності в минулому, наявність постійного місця проживання та роботи, позитивні характеристики, сталі соціальні зв`язки, а також те, що ОСОБА_8 займається спортом та бере участь у спортивних змаганнях з футболу. На переконання сторони захисту, сукупність зазначених обставин свідчить про відсутність необхідності у подальшому триманні обвинуваченого під вартою.

Обвинувачений ОСОБА_10 та його захисники - адвокати ОСОБА_11 і ОСОБА_12 заперечили проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підтримавши заперечення та основні доводи, які сторона захисту висловлювала під час попереднього розгляду питання про продовження строку дії цього запобіжного заходу. Зазначили, що на даний час не встановлено обставин, які б свідчили про наявність процесуальних ризиків у ступені, що виправдовував би подальше тримання ОСОБА_10 під вартою, а тому просили застосувати до нього більш м`який запобіжний захід або визначити заставу як альтернативу триманню під вартою. При вирішенні питання щодо запобіжного заходу просили врахувати дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, здійснює законну підприємницьку діяльність, а також має на утриманні та забезпеченні непрацездатних батьків похилого віку.

Обвинувачений ОСОБА_13 та його захисник - адвокат ОСОБА_14 не підтримали клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. У своїх запереченнях сторона захисту посилалася, зокрема, на обставини, які вже були предметом їхньої оцінки під час попереднього вирішення питання щодо запобіжного заходу, та зазначила, що прокурором не доведено наявності ризиків, які б обумовлювали необхідність подальшого тримання ОСОБА_13 під вартою. Захист просив застосувати більш м`який запобіжний захід, не пов`язаний із триманням під вартою, або визначити заставу як альтернативний запобіжний захід. Крім того, просили взяти до уваги дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий та позитивно характеризується.

Обвинувачений ОСОБА_15 та його захисник адвокат ОСОБА_16 у судовому засіданні не заперечували проти задоволення клопотання прокурора щодо продовження строку дії застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави в частині продовження строку дії покладених на нього процесуальних обов`язків. Сторона захисту зазначила, що не вбачає підстав для заперечення проти заявленого прокурором клопотання та погоджується з необхідністю продовження зазначених процесуальних обов`язків.

Обвинувачена ОСОБА_6 та її захисник - адвокат ОСОБА_7 у судовому засіданні проти задоволення клопотання прокурора не заперечували. Зокрема, сторона захисту не заперечувала проти продовження застосованого до ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у нічний час, а також строку дії покладених на неї обов`язків, передбачених пунктами 1, 2, 3, 8 частини п`ятої статті 194 КПК України, погодившись із необхідністю їх продовження на заявлений прокурором строк.

Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, зокрема обвинувальний акт, долучений до нього реєстр матеріалів досудового розслідування, клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжних заходів, а також заперечення та пояснення сторони захисту, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

У зв`язку з тим, що судовий розгляд кримінального провадження на даний час триває, а строки дії застосованих до обвинувачених запобіжних заходів спливають, суд вважає за необхідне вирішити питання щодо доцільності їх подальшого застосування з урахуванням положень кримінального процесуального закону та конкретних обставин щодо кожного з обвинувачених.

Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частинами шостою та восьмою ст. 176 цього Кодексу.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, допустимими підставами для взяття й утримання особи під вартою є наявність з боку підозрюваного таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину (рішення ЄСПЛ від 02.10.2014 р. у справі «Воляник проти України»). Крім цього, судом взято до уваги позицію Європейського суду з прав людини, яка висвітлена в рішенні ЄСПЛ від 20.05.2010 р. у справі «Москаленко проти України», в якому зазначено, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.

Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

При вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу суд повинен перевірити не лише наявність відповідних ризиків, а й те, чи зберігають вони свою актуальність, чи є вони достатньо обґрунтованими та чи виправдовують подальше застосування саме такого запобіжного заходу.

При цьому під час вирішення питання про продовження строку дії запобіжного заходу оцінка доведеності вини обвинуваченого не надається, оскільки питання винуватості особи підлягає вирішенню судом за результатами судового розгляду на підставі безпосередньо досліджених доказів із дотриманням стандарту доказування поза розумним сумнівом. Отже, до завершення судового розгляду оцінка доведеності винуватості обвинувачених є передчасною.

Відповідно до ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання, продовження, зміну або скасування запобіжного заходу суд зобов`язаний у сукупності оцінити всі обставини, передбачені цією статтею, зокрема тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання її винуватою у кримінальному правопорушенні, вік та стан здоров`я обвинуваченого, його сімейний та майновий стан, вид діяльності та місце роботи, репутацію, наявність судимостей, міцність соціальних зв`язків, наявність постійного місця проживання та інші обставини, що мають значення для вирішення питання про застосування запобіжного заходу.

Разом із тим, при вирішенні питання про подальше застосування тримання під вартою суд також має оцінити можливість забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого шляхом застосування менш суворого запобіжного заходу, зокрема із визначенням застави як альтернативи триманню під вартою, якщо для цього є передбачені законом підстави.

Таким чином, вирішуючи питання про продовження строку дії запобіжних заходів, суд виходить із необхідності оцінки наявності та актуальності заявлених прокурором ризиків, їх достатності для подальшого застосування запобіжного заходу, а також можливості забезпечення належної процесуальної поведінки кожного з обвинувачених менш суворим запобіжним заходом.

Щодо клопотання про продовження запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 , суд зазначає наступне.

23 січня 2026 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, а саме у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту та збуті наркотичних засобів, вчиненими повторно, організованою групою.

23 січня 2026 року ОСОБА_4 затримано в порядку ст. 615 КПК України у зв`язку із наявністю обґрунтованих обставин, які дають підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

25 березня 2026 року ОСОБА_4 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 306, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 317 КК України.

Кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 306, ч. 3 ст. 307 КК України, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_4 , у відповідності до ст. 12 КК України відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, максимальне покарання згідно санкції статтей - дванадцять років позбавлення волі із конфіскацією майна.

Обґрунтованість підозри у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_4 повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами, а саме відомостями, які містяться у протоколах про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протоколах огляду місцевості, огляду речей і документів, обшуку, висновками судово-хімічних, молекулярно-генетичних експертиз, показаннями свідків та іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.

23 січня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави строком до 22.03.2026 року.

19 березня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_4 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 22.04.2026 року.

20 квітня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_4 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 18 червня 2026 року.

04 червня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_4 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 02 серпня 2026 року.

21 липня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_4 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 18 вересня 2026 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, зокрема, переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

При цьому відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до закінчення двомісячного строку з дня його застосування, а за результатами такого розгляду має право продовжити його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

При вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу суд, відповідно до вимог ст. 178 КПК України, враховує в сукупності всі обставини, що мають значення для вирішення цього питання, зокрема тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується особа, можливий розмір покарання, вік та стан здоров`я обвинуваченого, його сімейний та майновий стан, соціальні зв`язки, репутацію, наявність судимостей, дотримання умов застосованих раніше запобіжних заходів, а також інші обставини, що мають значення для оцінки ризиків та необхідності застосування відповідного запобіжного заходу.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні сукупності кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 306, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 317 КК України, при цьому найбільш тяжким із пред`явлених йому обвинувачень є кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 307 КК України, яке належить до категорії особливо тяжких злочинів та передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від дев`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Тяжкість пред`явленого обвинувачення, передбачений законом значний строк можливого покарання, характер інкримінованої злочинної діяльності, пов`язаної з незаконним обігом наркотичних засобів, а також обставини, пов`язані з інкримінованою діяльністю організованої групи, об`єктивно підвищують ризик переховування обвинуваченого від суду. Водночас сама лише тяжкість можливого покарання не може бути єдиною підставою для продовження тримання особи під вартою та підлягає оцінці у сукупності з іншими обставинами кримінального провадження.

На теперішній час суд приходить до висновку, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не втратили своєї актуальності.

Так, ризик переховування від суду полягає, зокрема, у тому, що ОСОБА_4 усвідомлює характер та тяжкість пред`явленого йому обвинувачення, можливість призначення покарання у виді тривалого позбавлення волі та пов`язані з цим наслідки, що може спонукати його до вжиття заходів, спрямованих на уникнення участі у судовому розгляді.

Ризик незаконного впливу на свідків, експертів, спеціалістів та інших учасників кримінального провадження суд пов`язує з характером пред`явленого обвинувачення, кількістю обвинувачених, їх взаємозв`язками та обізнаністю ОСОБА_4 щодо обставин кримінального провадження та інших його учасників. При цьому суд враховує, що відповідно до принципу безпосередності дослідження доказів відповідні ризики не можуть вважатися такими, що автоматично припинили існування до завершення дослідження судом відповідних доказів.

Ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином суд вбачає у можливості вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на ухилення від участі у судових засіданнях, створення перешкод для належного здійснення судового розгляду та затягування кримінального провадження.

Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення суд оцінює з урахуванням характеру пред`явленого обвинувачення, його обсягу, способу вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень та наявності обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, пов`язаних із незаконним обігом наркотичних засобів, що в сукупності свідчить про збереження відповідного ризику.

Разом із тим суд враховує, що ОСОБА_4 перебуває під вартою з 23 січня 2026 року, тобто на момент розгляду питання про чергове продовження запобіжного заходу перебуває під вартою понад сім місяців. Протягом цього періоду строк дії запобіжного заходу щодо нього неодноразово продовжувався судовими рішеннями від 19 березня, 20 квітня, 04 червня та 21 липня 2026 року, щоразу без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.

Суд зазначає, що відповідно до п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа, яка тримається під вартою, має право на судовий розгляд упродовж розумного строку або на звільнення до суду. При цьому Європейський суд з прав людини послідовно наголошує, що після спливу певного часу саме лише існування обґрунтованої підозри перестає бути достатнім для виправдання подальшого позбавлення особи свободи, а національні суди повинні наводити інші відповідні та достатні підстави для продовження тримання під вартою. З плином часу вимога щодо необхідності такого заходу має оцінюватися дедалі ретельніше. Такий підхід, зокрема, викладений у рішенні ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine, заява № 40107/02, рішення від 10 лютого 2011 року).

Європейський суд з прав людини також виходить із того, що продовження тримання під вартою не може ґрунтуватися на шаблонному повторенні одних і тих самих підстав, а суди повинні перевіряти, чи існують конкретні обставини, які виправдовують подальше позбавлення особи свободи, та розглядати можливість застосування альтернативних заходів, у тому числі застави. Такий підхід відповідає загальним вимогам ст. 5 Конвенції та практиці ЄСПЛ щодо необхідності забезпечення балансу між суспільним інтересом і правом особи на свободу.

Таким чином, суд не погоджується з підходом, за якого попереднє застосування до обвинуваченого тримання під вартою саме по собі є достатньою підставою для його подальшого автоматичного продовження без перевірки можливості застосування альтернативного запобіжного заходу.

Разом із тим суд не вбачає підстав для висновку про припинення існування встановлених ризиків. З огляду на характер та тяжкість пред`явленого обвинувачення, можливість призначення значного строку позбавлення волі, характер інкримінованих кримінальних правопорушень та інші встановлені обставини, застосування до ОСОБА_4 такого запобіжного заходу, як особисте зобов`язання, особиста порука або домашній арешт без можливості забезпечення його належної процесуальної поведінки заставою, на думку суду, не забезпечить належного запобігання наявним ризикам.

Водночас суд бере до уваги тривалість перебування ОСОБА_4 під вартою, неодноразове продовження цього запобіжного заходу, а також те, що за час перебування під вартою судом не встановлено фактів порушення ним установленого порядку тримання, невиконання процесуальних рішень чи вчинення дій, які б свідчили про фактичну реалізацію ним ризиків шляхом перешкоджання кримінальному провадженню. Зазначені обставини самі по собі не усувають встановлених ризиків, однак у сукупності з тривалістю перебування під вартою свідчать про можливість застосування щодо нього застави як альтернативного запобіжного заходу за умови визначення її у розмірі, достатньому для забезпечення належної процесуальної поведінки.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений у встановленому законом порядку, з метою забезпечення виконання підозрюваним або обвинуваченим покладених на нього обов`язків.

Згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного чи обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. При цьому розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання особою покладених на неї обов`язків та не може бути завідомо непомірним для неї.

Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, розмір застави за загальним правилом визначається у межах від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Водночас у виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою покладених на неї обов`язків, її розмір може бути визначений понад 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, 300 прожиткових мінімумів є максимальною межею загального, тобто звичайного, діапазону застави для особливо тяжкого злочину, але не абсолютною законодавчою межею, оскільки закон допускає її перевищення у виключних випадках. Такий підхід підтверджується і судовою практикою застосування ч. 5 ст. 182 КПК України.

Вирішуючи питання про конкретний розмір застави, суд враховує, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні не одного, а сукупності кримінальних правопорушень, серед яких особливо тяжкий злочин, передбачений ч. 3 ст. 307 КК України, пов`язаний із незаконним обігом наркотичних засобів та вчинений, за пред`явленим обвинуваченням, організованою групою.

Крім того, суд бере до уваги передбачений санкцією ч. 3 ст. 307 КК України значний строк можливого покарання - від дев`яти до дванадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна, а також сукупність встановлених ризиків, а саме можливість переховування від суду, незаконного впливу на учасників кримінального провадження, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення.

За таких обставин суд приходить до висновку, що визначення застави у мінімальному або середньому розмірі, передбаченому п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, не відповідало б характеру та ступеню встановлених ризиків. Розмір застави має бути таким, щоб перспектива його втрати у разі невиконання покладених процесуальних обов`язків була реальною та достатньою для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

При цьому суд враховує не лише окремо взяту тяжкість найбільш тяжкого кримінального правопорушення, а сукупність усіх обставин: кількість та характер пред`явлених обвинувачень, їхній ступінь тяжкості, спосіб інкримінованої діяльності, наявність ризику переховування від суду, ризику впливу на учасників кримінального провадження, ризику перешкоджання кримінальному провадженню та ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, а також тривалість перебування обвинуваченого під вартою.

У сукупності наведені обставини дають суду підстави для висновку, що саме застава у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб є співмірною із встановленими ризиками та необхідною для забезпечення виконання ОСОБА_4 покладених на нього процесуальних обов`язків. Визначення меншого розміру застави, на переконання суду, не забезпечило б належного рівня гарантії виконання таких обов`язків з огляду на тяжкість обвинувачення та сукупність встановлених ризиків.

Разом із тим суд не встановлює виключних обставин, які б свідчили про те, що навіть застава у максимальному розмірі загального діапазону, передбаченого п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, не здатна забезпечити виконання ОСОБА_4 покладених на нього процесуальних обов`язків. Матеріали кримінального провадження, надані суду під час розгляду цього питання, не містять достатніх даних, які б обґрунтовували необхідність виходу за межі 300 прожиткових мінімумів. Тому підстав для визначення застави у розмірі, що перевищує 300 прожиткових мінімумів, суд не вбачає.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 01 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3328 гривень.

Отже, розмір застави у 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб становить: 3328 грн. ? 300 = 998 400 грн.

Таким чином, суд вважає обґрунтованим визначити ОСОБА_4 заставу у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 998 400 (дев`ятсот дев`яносто вісім тисяч чотириста) гривень.

Суд вважає, що визначення саме такого розміру застави забезпечує необхідний баланс між завданнями кримінального провадження, необхідністю запобігання встановленим ризикам та правом обвинуваченого на свободу. При цьому застосування застави як альтернативи триманню під вартою не означає, що встановлені ризики припинили існування, а лише свідчить про те, що за умови внесення значної суми застави та покладення на обвинуваченого передбачених законом процесуальних обов`язків ці ризики можуть бути належним чином мінімізовані без подальшого безальтернативного позбавлення його свободи.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу стосовно ОСОБА_4 підлягає задоволенню частково: запобіжний захід у вигляді тримання під вартою слід продовжити строком на 60 днів, однак із визначенням застави як альтернативного запобіжного заходу у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 998 400 (дев`ятсот дев`яносто вісім тисяч чотириста) гривень.

У разі внесення визначеної судом застави ОСОБА_4 підлягає звільненню з-під варти в порядку, передбаченому КПК України, із покладенням на нього обов`язків, передбачених відповідними положеннями ст. 194 КПК України, строк дії яких визначається судом у резолютивній частині ухвали.

Щодо клопотання про продовження запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_13 суд зазначає наступне.

23 січня 2026 року ОСОБА_13 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, а саме у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту наркотичних засобів, вчиненими повторно, організованою групою.

23 січня 2026 року ОСОБА_13 затримано в порядку ст. 615 КПК України у зв`язку із наявністю обґрунтованих обставин, які дають підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

25 березня 2026 року ОСОБА_13 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України.

Кримінальне правопорушення за ч. 3 ст. 307 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_13 , у відповідності до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, максимальне покарання згідно санкції статті - дванадцять років позбавлення волі із конфіскацією майна.

Обґрунтованість підозри у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_13 повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами, а саме відомостями, які містяться у протоколах про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протоколах огляду місцевості, огляду речей і документів, обшуку, висновками судово-хімічних, молекулярно-генетичних експертиз, показаннями свідків та іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.

23 січня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_13 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави строком до 22.03.2026 року.

18 березня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_13 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 22.04.2026 року.

20 квітня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_13 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 18 червня 2026 року.

04 червня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_13 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 02 серпня 2026 року.

21 липня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_13 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 18 вересня 2026 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, зокрема, переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

При цьому відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до закінчення двомісячного строку з дня його застосування, а за результатами такого розгляду має право продовжити його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

При вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу суд, відповідно до вимог ст. 178 КПК України, враховує в сукупності всі обставини, що мають значення для вирішення цього питання, зокрема тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується особа, можливий розмір покарання, вік та стан здоров`я обвинуваченого, його сімейний та майновий стан, соціальні зв`язки, репутацію, наявність судимостей, дотримання умов застосованих раніше запобіжних заходів, а також інші обставини, що мають значення для оцінки ризиків та необхідності застосування відповідного запобіжного заходу.

Судом встановлено, що ОСОБА_13 обвинувачується у вчиненні сукупності кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України, при цьому найбільш тяжким із пред`явлених йому обвинувачень є кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 307 КК України, яке належить до категорії особливо тяжких злочинів та передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від дев`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Тяжкість пред`явленого обвинувачення, передбачений законом значний строк можливого покарання, характер інкримінованої злочинної діяльності, пов`язаної з незаконним обігом наркотичних засобів, а також обставини, пов`язані з інкримінованою діяльністю організованої групи, об`єктивно підвищують ризик переховування обвинуваченого від суду. Водночас сама лише тяжкість можливого покарання не може бути єдиною підставою для продовження тримання особи під вартою та підлягає оцінці у сукупності з іншими обставинами кримінального провадження.

На теперішній час суд приходить до висновку, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не втратили своєї актуальності.

Так, ризик переховування від суду полягає, зокрема, у тому, що ОСОБА_13 усвідомлює характер та тяжкість пред`явленого йому обвинувачення, можливість призначення покарання у виді тривалого позбавлення волі та пов`язані з цим наслідки, що може спонукати його до вжиття заходів, спрямованих на уникнення участі у судовому розгляді.

Ризик незаконного впливу на свідків, експертів, спеціалістів та інших учасників кримінального провадження суд пов`язує з характером пред`явленого обвинувачення, кількістю обвинувачених, їх взаємозв`язками та обізнаністю ОСОБА_13 щодо обставин кримінального провадження та інших його учасників. При цьому суд враховує, що відповідно до принципу безпосередності дослідження доказів відповідні ризики не можуть вважатися такими, що автоматично припинили існування до завершення дослідження судом відповідних доказів.

Ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином суд вбачає у можливості вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на ухилення від участі у судових засіданнях, створення перешкод для належного здійснення судового розгляду та затягування кримінального провадження.

Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення суд оцінює з урахуванням характеру пред`явленого обвинувачення, його обсягу, способу вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень та наявності обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного із незаконним обігом наркотичних засобів, що в сукупності свідчить про збереження відповідного ризику.

Разом із тим суд враховує, що ОСОБА_13 перебуває під вартою з 23 січня 2026 року, тобто на момент розгляду питання про чергове продовження запобіжного заходу перебуває під вартою понад сім місяців. Протягом цього періоду строк дії запобіжного заходу щодо нього неодноразово продовжувався судовими рішеннями від 18 березня, 20 квітня, 04 червня та 21 липня 2026 року, щоразу без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.

Суд зазначає, що відповідно до п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа, яка тримається під вартою, має право на судовий розгляд упродовж розумного строку або на звільнення до суду. При цьому Європейський суд з прав людини послідовно наголошує, що після спливу певного часу саме лише існування обґрунтованої підозри перестає бути достатнім для виправдання подальшого позбавлення особи свободи, а національні суди повинні наводити інші відповідні та достатні підстави для продовження тримання під вартою. З плином часу вимога щодо необхідності такого заходу має оцінюватися дедалі ретельніше. Такий підхід, зокрема, викладений у рішенні ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine, заява № 40107/02, рішення від 10 лютого 2011 року).

Європейський суд з прав людини також виходить із того, що продовження тримання під вартою не може ґрунтуватися на шаблонному повторенні одних і тих самих підстав, а суди повинні перевіряти, чи існують конкретні обставини, які виправдовують подальше позбавлення особи свободи, та розглядати можливість застосування альтернативних заходів, у тому числі застави. Такий підхід відповідає загальним вимогам ст. 5 Конвенції та практиці ЄСПЛ щодо необхідності забезпечення балансу між суспільним інтересом і правом особи на свободу.

Таким чином, суд не погоджується з підходом, за якого попереднє застосування до обвинуваченого тримання під вартою саме по собі є достатньою підставою для його подальшого автоматичного продовження без перевірки можливості застосування альтернативного запобіжного заходу.

Разом із тим суд не вбачає підстав для висновку про припинення існування встановлених ризиків. З огляду на характер та тяжкість пред`явленого обвинувачення, можливість призначення значного строку позбавлення волі, характер інкримінованих кримінальних правопорушень та інші встановлені обставини, застосування до ОСОБА_13 такого запобіжного заходу, як особисте зобов`язання, особиста порука або домашній арешт без можливості забезпечення його належної процесуальної поведінки заставою, на думку суду, не забезпечить належного запобігання наявним ризикам.

Водночас суд бере до уваги тривалість перебування ОСОБА_13 під вартою, неодноразове продовження цього запобіжного заходу, а також те, що за час перебування під вартою судом не встановлено фактів порушення ним установленого порядку тримання, невиконання процесуальних рішень чи вчинення дій, які б свідчили про фактичну реалізацію ним ризиків шляхом перешкоджання кримінальному провадженню. Зазначені обставини самі по собі не усувають встановлених ризиків, однак у сукупності з тривалістю перебування під вартою свідчать про можливість застосування щодо нього застави як альтернативного запобіжного заходу за умови визначення її у розмірі, достатньому для забезпечення належної процесуальної поведінки.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений у встановленому законом порядку, з метою забезпечення виконання підозрюваним або обвинуваченим покладених на нього обов`язків.

Згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного чи обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. При цьому розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання особою покладених на неї обов`язків та не може бути завідомо непомірним для неї.

Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, розмір застави за загальним правилом визначається у межах від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Водночас у виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою покладених на неї обов`язків, її розмір може бути визначений понад 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, 300 прожиткових мінімумів є максимальною межею загального, тобто звичайного, діапазону застави для особливо тяжкого злочину, але не абсолютною законодавчою межею, оскільки закон допускає її перевищення у виключних випадках. Такий підхід підтверджується і судовою практикою застосування ч. 5 ст. 182 КПК України.

Вирішуючи питання про конкретний розмір застави, суд враховує, що ОСОБА_13 обвинувачується у вчиненні сукупності кримінальних правопорушень, серед яких особливо тяжкий злочин, передбачений ч. 3 ст. 307 КК України, пов`язаний із незаконним обігом наркотичних засобів та вчинений, за пред`явленим обвинуваченням, організованою групою.

Крім того, суд бере до уваги передбачений санкцією ч. 3 ст. 307 КК України значний строк можливого покарання - від дев`яти до дванадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна, а також сукупність встановлених ризиків, а саме можливість переховування від суду, незаконного впливу на учасників кримінального провадження, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення.

За таких обставин суд приходить до висновку, що визначення застави у мінімальному або середньому розмірі, передбаченому п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, не відповідало б характеру та ступеню встановлених ризиків. Розмір застави має бути таким, щоб перспектива його втрати у разі невиконання покладених процесуальних обов`язків була реальною та достатньою для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

При цьому суд враховує не лише окремо взяту тяжкість найбільш тяжкого кримінального правопорушення, а сукупність усіх обставин: кількість та характер пред`явлених обвинувачень, їхній ступінь тяжкості, спосіб інкримінованої діяльності, наявність ризику переховування від суду, ризику впливу на учасників кримінального провадження, ризику перешкоджання кримінальному провадженню та ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, а також тривалість перебування обвинуваченого під вартою.

У сукупності наведені обставини дають суду підстави для висновку, що саме застава у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб є співмірною із встановленими ризиками та необхідною для забезпечення виконання ОСОБА_13 покладених на нього процесуальних обов`язків. Визначення меншого розміру застави, на переконання суду, не забезпечило б належного рівня гарантії виконання таких обов`язків з огляду на тяжкість обвинувачення та сукупність встановлених ризиків.

Разом із тим суд не встановлює виключних обставин, які б свідчили про те, що навіть застава у максимальному розмірі загального діапазону, передбаченого п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, не здатна забезпечити виконання ОСОБА_13 покладених на нього процесуальних обов`язків. Матеріали кримінального провадження, надані суду під час розгляду цього питання, не містять достатніх даних, які б обґрунтовували необхідність виходу за межі 300 прожиткових мінімумів. Тому підстав для визначення застави у розмірі, що перевищує 300 прожиткових мінімумів, суд не вбачає.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 01 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3328 гривень.

Отже, розмір застави у 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб становить: 3328 грн. ? 300 = 998 400 грн.

Таким чином, суд вважає обґрунтованим визначити ОСОБА_13 заставу у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 998 400 (дев`ятсот дев`яносто вісім тисяч чотириста) гривень.

Суд вважає, що визначення саме такого розміру застави забезпечує необхідний баланс між завданнями кримінального провадження, необхідністю запобігання встановленим ризикам та правом обвинуваченого на свободу. При цьому застосування застави як альтернативи триманню під вартою не означає, що встановлені ризики припинили існування, а лише свідчить про те, що за умови внесення значної суми застави та покладення на обвинуваченого передбачених законом процесуальних обов`язків ці ризики можуть бути належним чином мінімізовані без подальшого безальтернативного позбавлення його свободи.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу стосовно ОСОБА_13 підлягає задоволенню частково: запобіжний захід у вигляді тримання під вартою слід продовжити строком на 60 днів, однак із визначенням застави як альтернативного запобіжного заходу у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 998 400 (дев`ятсот дев`яносто вісім тисяч чотириста) гривень.

У разі внесення визначеної судом застави ОСОБА_13 підлягає звільненню з-під варти в порядку, передбаченому КПК України, із покладенням на нього обов`язків, передбачених відповідними положеннями ст. 194 КПК України, строк дії яких визначається судом у резолютивній частині ухвали.

Щодо клопотання про продовження запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_10 , суд зазначає наступне.

23 січня 2026 року ОСОБА_10 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, а саме у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту наркотичних засобів, вчиненими повторно, організованою групою.

23 січня 2026 року ОСОБА_10 затримано в порядку ст. 615 КПК України у зв`язку із наявністю обґрунтованих обставин, які дають підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

25 березня 2026 року ОСОБА_10 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України.

Кримінальне правопорушення за ч. 3 ст. 307 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_10 , у відповідності до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, максимальне покарання згідно санкції статті - дванадцять років позбавлення волі із конфіскацією майна.

Обґрунтованість підозри у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_10 повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами, а саме відомостями, які містяться у протоколах про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протоколах огляду місцевості, огляду речей і документів, обшуку, висновками судово-хімічних, молекулярно-генетичних експертиз, показаннями свідків та іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.

23 січня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_10 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави строком до 22.03.2026 року.

19 березня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_10 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 22.04.2026 року.

20 квітня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_10 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 18 червня 2026 року.

04 червня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_10 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 02 серпня 2026 року.

21 липня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_10 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 18 вересня 2026 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, зокрема, переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

При цьому відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до закінчення двомісячного строку з дня його застосування, а за результатами такого розгляду має право продовжити його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

При вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу суд, відповідно до вимог ст. 178 КПК України, враховує в сукупності всі обставини, що мають значення для вирішення цього питання, зокрема тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується особа, можливий розмір покарання, вік та стан здоров`я обвинуваченого, його сімейний та майновий стан, соціальні зв`язки, репутацію, наявність судимостей, дотримання умов застосованих раніше запобіжних заходів, а також інші обставини, що мають значення для оцінки ризиків та необхідності застосування відповідного запобіжного заходу.

Судом встановлено, що ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні сукупності кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України, при цьому найбільш тяжким із пред`явлених йому обвинувачень є кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 307 КК України, яке належить до категорії особливо тяжких злочинів та передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від дев`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Тяжкість пред`явленого обвинувачення, передбачений законом значний строк можливого покарання, характер інкримінованої злочинної діяльності, пов`язаної з незаконним обігом наркотичних засобів, а також обставини, пов`язані з інкримінованою діяльністю організованої групи, об`єктивно підвищують ризик переховування обвинуваченого від суду. Водночас сама лише тяжкість можливого покарання не може бути єдиною підставою для продовження тримання особи під вартою та підлягає оцінці у сукупності з іншими обставинами кримінального провадження.

На теперішній час суд приходить до висновку, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не втратили своєї актуальності.

Так, ризик переховування від суду полягає, зокрема, у тому, що ОСОБА_10 усвідомлює характер та тяжкість пред`явленого йому обвинувачення, можливість призначення покарання у виді тривалого позбавлення волі та пов`язані з цим наслідки, що може спонукати його до вжиття заходів, спрямованих на уникнення участі у судовому розгляді.

Ризик незаконного впливу на свідків, експертів, спеціалістів та інших учасників кримінального провадження суд пов`язує з характером пред`явленого обвинувачення, кількістю обвинувачених, їх взаємозв`язками та обізнаністю ОСОБА_10 щодо обставин кримінального провадження та інших його учасників. При цьому суд враховує, що відповідно до принципу безпосередності дослідження доказів відповідні ризики не можуть вважатися такими, що автоматично припинили існування до завершення дослідження судом відповідних доказів.

Ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином суд вбачає у можливості вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на ухилення від участі у судових засіданнях, створення перешкод для належного здійснення судового розгляду та затягування кримінального провадження.

Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення суд оцінює з урахуванням характеру пред`явленого обвинувачення, його обсягу, способу вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень та наявності обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, пов`язаних із незаконним обігом наркотичних засобів, що в сукупності свідчить про збереження відповідного ризику.

Разом із тим суд враховує, що ОСОБА_10 перебуває під вартою з 23 січня 2026 року, тобто на момент розгляду питання про чергове продовження запобіжного заходу перебуває під вартою понад сім місяців. Протягом цього періоду строк дії запобіжного заходу щодо нього неодноразово продовжувався судовими рішеннями від 19 березня, 20 квітня, 04 червня та 21 липня 2026 року, щоразу без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.

Суд зазначає, що відповідно до п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа, яка тримається під вартою, має право на судовий розгляд упродовж розумного строку або на звільнення до суду. При цьому Європейський суд з прав людини послідовно наголошує, що після спливу певного часу саме лише існування обґрунтованої підозри перестає бути достатнім для виправдання подальшого позбавлення особи свободи, а національні суди повинні наводити інші відповідні та достатні підстави для продовження тримання під вартою. З плином часу вимога щодо необхідності такого заходу має оцінюватися дедалі ретельніше. Такий підхід, зокрема, викладений у рішенні ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine, заява № 40107/02, рішення від 10 лютого 2011 року).

Європейський суд з прав людини також виходить із того, що продовження тримання під вартою не може ґрунтуватися на шаблонному повторенні одних і тих самих підстав, а суди повинні перевіряти, чи існують конкретні обставини, які виправдовують подальше позбавлення особи свободи, та розглядати можливість застосування альтернативних заходів, у тому числі застави. Такий підхід відповідає загальним вимогам ст. 5 Конвенції та практиці ЄСПЛ щодо необхідності забезпечення балансу між суспільним інтересом і правом особи на свободу.

Таким чином, суд не погоджується з підходом, за якого попереднє застосування до обвинуваченого тримання під вартою саме по собі є достатньою підставою для його подальшого автоматичного продовження без перевірки можливості застосування альтернативного запобіжного заходу.

Разом із тим суд не вбачає підстав для висновку про припинення існування встановлених ризиків. З огляду на характер та тяжкість пред`явленого обвинувачення, можливість призначення значного строку позбавлення волі, характер інкримінованих кримінальних правопорушень та інші встановлені обставини, застосування до ОСОБА_10 такого запобіжного заходу, як особисте зобов`язання, особиста порука або домашній арешт без можливості забезпечення його належної процесуальної поведінки заставою, на думку суду, не забезпечить належного запобігання наявним ризикам.

Водночас суд бере до уваги тривалість перебування ОСОБА_10 під вартою, неодноразове продовження цього запобіжного заходу, а також те, що за час перебування під вартою судом не встановлено фактів порушення ним установленого порядку тримання, невиконання процесуальних рішень чи вчинення дій, які б свідчили про фактичну реалізацію ним ризиків шляхом перешкоджання кримінальному провадженню. Зазначені обставини самі по собі не усувають встановлених ризиків, однак у сукупності з тривалістю перебування під вартою свідчать про можливість застосування щодо нього застави як альтернативного запобіжного заходу за умови визначення її у розмірі, достатньому для забезпечення належної процесуальної поведінки.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений у встановленому законом порядку, з метою забезпечення виконання підозрюваним або обвинуваченим покладених на нього обов`язків.

Згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного чи обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. При цьому розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання особою покладених на неї обов`язків та не може бути завідомо непомірним для неї.

Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, розмір застави за загальним правилом визначається у межах від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Водночас у виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою покладених на неї обов`язків, її розмір може бути визначений понад 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, 300 прожиткових мінімумів є максимальною межею загального, тобто звичайного, діапазону застави для особливо тяжкого злочину, але не абсолютною законодавчою межею, оскільки закон допускає її перевищення у виключних випадках. Такий підхід підтверджується і судовою практикою застосування ч. 5 ст. 182 КПК України.

Вирішуючи питання про конкретний розмір застави, суд враховує, що ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні сукупності кримінальних правопорушень, серед яких особливо тяжкий злочин, передбачений ч. 3 ст. 307 КК України, пов`язаний із незаконним обігом наркотичних засобів та вчинений, за пред`явленим обвинуваченням, організованою групою.

Крім того, суд бере до уваги передбачений санкцією ч. 3 ст. 307 КК України значний строк можливого покарання - від дев`яти до дванадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна, а також сукупність встановлених ризиків, а саме можливість переховування від суду, незаконного впливу на учасників кримінального провадження, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення.

За таких обставин суд приходить до висновку, що визначення застави у мінімальному розмірі, передбаченому п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, не відповідало б характеру та ступеню встановлених ризиків. Водночас з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, тривалості перебування обвинуваченого під вартою, відсутності встановлених фактів порушення ним процесуальних обов`язків та необхідності забезпечення належної процесуальної поведінки суд вважає достатнім визначити заставу у розмірі 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

При цьому суд враховує не лише окремо взяту тяжкість найбільш тяжкого кримінального правопорушення, а сукупність усіх обставин: кількість та характер пред`явлених обвинувачень, їхній ступінь тяжкості, спосіб інкримінованої діяльності, наявність ризику переховування від суду, ризику впливу на учасників кримінального провадження, ризику перешкоджання кримінальному провадженню та ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, а також тривалість перебування обвинуваченого під вартою.

У сукупності наведені обставини дають суду підстави для висновку, що саме застава у розмірі 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб є співмірною із встановленими ризиками та необхідною для забезпечення виконання ОСОБА_10 покладених на нього процесуальних обов`язків. Визначення меншого розміру застави, на переконання суду, не забезпечило б належного рівня гарантії виконання таких обов`язків з огляду на тяжкість обвинувачення та сукупність встановлених ризиків.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 01 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3328 гривень.

Отже, розмір застави у 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб становить: 3328 грн. ? 250 = 832 000 грн.

Таким чином, суд вважає обґрунтованим визначити ОСОБА_10 заставу у розмірі 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 832 000 (вісімсот тридцять дві тисячі) гривень.

Суд вважає, що визначення саме такого розміру застави забезпечує необхідний баланс між завданнями кримінального провадження, необхідністю запобігання встановленим ризикам та правом обвинуваченого на свободу. При цьому застосування застави як альтернативи триманню під вартою не означає, що встановлені ризики припинили існування, а лише свідчить про те, що за умови внесення визначеної суми застави та покладення на обвинуваченого передбачених законом процесуальних обов`язків ці ризики можуть бути належним чином мінімізовані без подальшого безальтернативного позбавлення його свободи.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу стосовно ОСОБА_10 підлягає задоволенню частково: запобіжний захід у вигляді тримання під вартою слід продовжити строком на 60 днів, однак із визначенням застави як альтернативного запобіжного заходу у розмірі 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 832 000 (вісімсот тридцять дві тисячі) гривень.

У разі внесення визначеної судом застави ОСОБА_10 підлягає звільненню з-під варти в порядку, передбаченому КПК України, із покладенням на нього обов`язків, передбачених відповідними положеннями ст. 194 КПК України, строк дії яких визначається судом у резолютивній частині ухвали.

Щодо клопотання про продовження запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 , суд зазначає наступне.

23 січня 2026 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, а саме у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту наркотичних засобів, вчиненими повторно, організованою групою.

23 січня 2026 року ОСОБА_8 затримано в порядку ст. 615 КПК України у зв`язку із наявністю обґрунтованих обставин, які дають підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

25 березня 2026 року ОСОБА_8 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України.

Кримінальне правопорушення за ч. 3 ст. 307 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 , у відповідності до ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, максимальне покарання згідно санкції статті - дванадцять років позбавлення волі із конфіскацією майна.

Обґрунтованість підозри у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_8 повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами, а саме відомостями, які містяться у протоколах про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протоколах огляду місцевості, огляду речей і документів, обшуку, висновками судово-хімічних, молекулярно-генетичних експертиз, показаннями свідків та іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.

23 січня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_8 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави строком до 22.03.2026 року.

19 березня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваному ОСОБА_8 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 22.04.2026 року.

20 квітня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 18 червня 2026 року.

04 червня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 02 серпня 2026 року.

21 липня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_8 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 18 вересня 2026 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, зокрема, переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

При цьому відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до закінчення двомісячного строку з дня його застосування, а за результатами такого розгляду має право продовжити його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

При вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу суд, відповідно до вимог ст. 178 КПК України, враховує в сукупності всі обставини, що мають значення для вирішення цього питання, зокрема тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, можливий розмір покарання, вік та стан здоров`я обвинуваченого, його сімейний та майновий стан, соціальні зв`язки, репутацію, наявність судимостей, дотримання умов застосованих раніше запобіжних заходів, а також інші обставини, що мають значення для оцінки ризиків та необхідності застосування відповідного запобіжного заходу.

Судом встановлено, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, яке належить до категорії особливо тяжких злочинів та передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від дев`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Тяжкість пред`явленого обвинувачення, передбачений законом значний строк можливого покарання, характер інкримінованої злочинної діяльності, пов`язаної з незаконним обігом наркотичних засобів, а також обставини, пов`язані з інкримінованою діяльністю організованої групи, об`єктивно підвищують ризик переховування обвинуваченого від суду. Водночас сама лише тяжкість можливого покарання не може бути єдиною підставою для продовження тримання особи під вартою та підлягає оцінці у сукупності з іншими обставинами кримінального провадження.

На теперішній час суд приходить до висновку, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не втратили своєї актуальності.

Так, ризик переховування від суду полягає, зокрема, у тому, що ОСОБА_8 усвідомлює характер та тяжкість пред`явленого йому обвинувачення, можливість призначення покарання у виді тривалого позбавлення волі та пов`язані з цим наслідки, що може спонукати його до вжиття заходів, спрямованих на уникнення участі у судовому розгляді.

Ризик незаконного впливу на свідків, експертів, спеціалістів та інших учасників кримінального провадження суд пов`язує з характером пред`явленого обвинувачення, кількістю обвинувачених, їх взаємозв`язками та обізнаністю ОСОБА_8 щодо обставин кримінального провадження та інших його учасників. При цьому суд враховує, що відповідно до принципу безпосередності дослідження доказів відповідні ризики не можуть вважатися такими, що автоматично припинили існування до завершення дослідження судом відповідних доказів.

Ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином суд вбачає у можливості вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на ухилення від участі у судових засіданнях, створення перешкод для належного здійснення судового розгляду та затягування кримінального провадження.

Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення суд оцінює з урахуванням характеру пред`явленого обвинувачення, способу вчинення інкримінованого кримінального правопорушення та наявності обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного із незаконним обігом наркотичних засобів, що в сукупності свідчить про збереження відповідного ризику.

Разом із тим суд враховує, що ОСОБА_8 перебуває під вартою з 23 січня 2026 року, тобто на момент розгляду питання про чергове продовження запобіжного заходу перебуває під вартою понад сім місяців. Протягом цього періоду строк дії запобіжного заходу щодо нього неодноразово продовжувався судовими рішеннями від 19 березня, 20 квітня, 04 червня та 21 липня 2026 року, щоразу без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.

Суд зазначає, що відповідно до п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа, яка тримається під вартою, має право на судовий розгляд упродовж розумного строку або на звільнення до суду. При цьому Європейський суд з прав людини послідовно наголошує, що після спливу певного часу саме лише існування обґрунтованої підозри перестає бути достатнім для виправдання подальшого позбавлення особи свободи, а національні суди повинні наводити інші відповідні та достатні підстави для продовження тримання під вартою. З плином часу вимога щодо необхідності такого заходу має оцінюватися дедалі ретельніше. Такий підхід, зокрема, викладений у рішенні ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine, заява № 40107/02, рішення від 10 лютого 2011 року).

Європейський суд з прав людини також виходить із того, що продовження тримання під вартою не може ґрунтуватися на шаблонному повторенні одних і тих самих підстав, а суди повинні перевіряти, чи існують конкретні обставини, які виправдовують подальше позбавлення особи свободи, та розглядати можливість застосування альтернативних заходів, у тому числі застави. Такий підхід відповідає загальним вимогам ст. 5 Конвенції та практиці ЄСПЛ щодо необхідності забезпечення балансу між суспільним інтересом і правом особи на свободу.

Таким чином, суд не погоджується з підходом, за якого попереднє застосування до обвинуваченого тримання під вартою саме по собі є достатньою підставою для його подальшого автоматичного продовження без перевірки можливості застосування альтернативного запобіжного заходу.

Разом із тим суд не вбачає підстав для висновку про припинення існування встановлених ризиків. З огляду на характер та тяжкість пред`явленого обвинувачення, можливість призначення значного строку позбавлення волі, характер інкримінованого кримінального правопорушення та інші встановлені обставини, застосування до ОСОБА_8 такого запобіжного заходу, як особисте зобов`язання, особиста порука або домашній арешт без можливості забезпечення його належної процесуальної поведінки заставою, на думку суду, не забезпечить належного запобігання наявним ризикам.

Водночас суд бере до уваги тривалість перебування ОСОБА_8 під вартою, неодноразове продовження цього запобіжного заходу, а також те, що за час перебування під вартою судом не встановлено фактів порушення ним установленого порядку тримання, невиконання процесуальних рішень чи вчинення дій, які б свідчили про фактичну реалізацію ним ризиків шляхом перешкоджання кримінальному провадженню. Зазначені обставини самі по собі не усувають встановлених ризиків, однак у сукупності з тривалістю перебування під вартою свідчать про можливість застосування щодо нього застави як альтернативного запобіжного заходу за умови визначення її у розмірі, достатньому для забезпечення належної процесуальної поведінки.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений у встановленому законом порядку, з метою забезпечення виконання підозрюваним або обвинуваченим покладених на нього обов`язків.

Згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного чи обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. При цьому розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання особою покладених на неї обов`язків та не може бути завідомо непомірним для неї.

Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, розмір застави за загальним правилом визначається у межах від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Водночас у виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою покладених на неї обов`язків, її розмір може бути визначений понад 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, 300 прожиткових мінімумів є максимальною межею загального, тобто звичайного, діапазону застави для особливо тяжкого злочину, але не абсолютною законодавчою межею, оскільки закон допускає її перевищення у виключних випадках. Такий підхід підтверджується і судовою практикою застосування ч. 5 ст. 182 КПК України.

Вирішуючи питання про конкретний розмір застави, суд враховує, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, пов`язаного із незаконним обігом наркотичних засобів та вчиненого, за пред`явленим обвинуваченням, організованою групою.

Крім того, суд бере до уваги передбачений санкцією ч. 3 ст. 307 КК України значний строк можливого покарання - від дев`яти до дванадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна, а також сукупність встановлених ризиків, а саме можливість переховування від суду, незаконного впливу на учасників кримінального провадження, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення.

За таких обставин суд приходить до висновку, що визначення застави у мінімальному розмірі, передбаченому п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, не відповідало б характеру та ступеню встановлених ризиків. Водночас з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, тривалості перебування обвинуваченого під вартою, відсутності встановлених фактів порушення ним процесуальних обов`язків та необхідності забезпечення належної процесуальної поведінки суд вважає достатнім визначити заставу у розмірі 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

При цьому суд враховує не лише окремо взяту тяжкість кримінального правопорушення, а сукупність усіх обставин: характер та ступінь тяжкості пред`явленого обвинувачення, спосіб інкримінованої діяльності, її вчинення, за пред`явленим обвинуваченням, організованою групою, наявність ризику переховування від суду, ризику впливу на учасників кримінального провадження, ризику перешкоджання кримінальному провадженню та ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, а також тривалість перебування обвинуваченого під вартою.

У сукупності наведені обставини дають суду підстави для висновку, що саме застава у розмірі 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб є співмірною із встановленими ризиками та необхідною для забезпечення виконання ОСОБА_8 покладених на нього процесуальних обов`язків. Визначення меншого розміру застави, на переконання суду, не забезпечило б належного рівня гарантії виконання таких обов`язків з огляду на тяжкість обвинувачення та сукупність встановлених ризиків.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 01 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3328 гривень.

Отже, розмір застави у 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб становить: 3328 грн. ? 250 = 832 000 грн.

Таким чином, суд вважає обґрунтованим визначити ОСОБА_8 заставу у розмірі 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 832 000 (вісімсот тридцять дві тисячі) гривень.

Суд вважає, що визначення саме такого розміру застави забезпечує необхідний баланс між завданнями кримінального провадження, необхідністю запобігання встановленим ризикам та правом обвинуваченого на свободу. При цьому застосування застави як альтернативи триманню під вартою не означає, що встановлені ризики припинили існування, а лише свідчить про те, що за умови внесення визначеної суми застави та покладення на обвинуваченого передбачених законом процесуальних обов`язків ці ризики можуть бути належним чином мінімізовані без подальшого безальтернативного позбавлення його свободи.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу стосовно ОСОБА_8 підлягає задоволенню частково: запобіжний захід у вигляді тримання під вартою слід продовжити строком на 60 днів, однак із визначенням застави як альтернативного запобіжного заходу у розмірі 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 832 000 (вісімсот тридцять дві тисячі) гривень.

У разі внесення визначеної судом застави ОСОБА_8 підлягає звільненню з-під варти в порядку, передбаченому КПК України, із покладенням на нього обов`язків, передбачених відповідними положеннями ст. 194 КПК України, строк дії яких визначається судом у резолютивній частині ухвали.

Щодо клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді застави в частині покладених обов`язків стосовно обвинуваченого ОСОБА_15 , суд зазначає наступне.

16 березня 2026 року ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженцю м. Калуш, Івано-Франківської області, зареєстрованому АДРЕСА_6 , громадянину України, українцю, неодруженому, раніше не судимому повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України.

Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_15 , у відповідності до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, максимальне покарання згідно санкції статті - десять років позбавлення волі із конфіскацією майна.

Обґрунтованість підозри у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_15 повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами, а саме відомостями, які містяться у протоколах проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протоколі обшуку, висновках судово-хімічних експертиз, протоколі огляду речей та документів та іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.

Ухвалою Івано-франківського міського суду від 17.03.2026 щодо ОСОБА_15 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 22.04.2026. із правом внесення застави в розмірі 160 000 гривень.

18 березня 2026 року за ОСОБА_15 внесено заставу та його звільнено з Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань № 12», у зв`язку із чим він вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

20 квітня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_15 , який вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді внесеної застави в розмірі 160 000,00 грн., продовжено дію обов`язків, визначених ухвалою Івано-Франківського міського суду від 17.03.2026, на строк 60 днів - до 18 червня 2026 року включно. На обвинуваченого ОСОБА_15 покладено обов`язки: прибувати до прокурора чи суду за кожною вимогою; повідомляти про зміну місця проживання чи роботи; здати на зберігання паспорти для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України.

04 червня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_15 , який вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді внесеної застави в розмірі 160 000,00 грн., продовжено дію обов`язків, визначених ухвалою Івано-Франківського міського суду від 17.03.2026, на строк 60 днів - до 02 серпня 2026 року включно. На обвинуваченого ОСОБА_15 покладено обов`язки: прибувати до прокурора чи суду за кожною вимогою; повідомляти про зміну місця проживання чи роботи; здати на зберігання паспорти для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України.

21 липня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченому ОСОБА_15 , який вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді внесеної застави в розмірі 160 000,00 грн., продовжено дію обов`язків, визначених ухвалою Івано-Франківського міського суду від 17.03.2026, на строк 60 днів - до 18 вересня 2026 року включно. На обвинуваченого ОСОБА_15 покладено обов`язки: прибувати до прокурора чи суду за кожною вимогою; повідомляти про зміну місця проживання чи роботи; здати на зберігання паспорти для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України.

Згідно зі ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, і у подальшому - про його продовження, суд зобов`язаний у сукупності оцінити обставини, у тому числі: тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання її винуватою у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого вона обвинувачується; вік та стан здоров`я обвинуваченого; репутацію обвинуваченого, наявність у нього судимостей.

Відповідно до ч. 6 ст. 182 КПК України з моменту звільнення підозрюваного, обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підозрюваний, обвинувачений, заставодавець зобов`язані виконувати покладені на них обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

Згідно ч. 7 ст. 194 КПК України, обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою цієї статті, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Після закінчення строку, в тому числі продовженого, на який на підозрюваного, обвинуваченого були покладені відповідні обов`язки, ухвала про застосування запобіжного заходу в цій частині припиняє свою дію і обов`язки скасовуються.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі й ті, які зазначені в ч. 1 ст. 178 КПК України.

Враховуючи обставини, за яких судом обвинуваченому було обрано та продовжено запобіжний захід у виді застави, не змінилися, суд приходить до висновку, що прокурором у судовому засіданні доведено, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати, а саме:

- переховування від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України): усвідомлюючи неминучість покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років, ОСОБА_15 може змінити місце проживання та переховуватися. Тяжкість обвинувачення та суворість покарання є суттєвими чинниками цього ризику, що узгоджується з практикою ЄСПЛ (справа "Ілійков проти Болгарії");

- незаконного впливу на свідків та інших обвинувачених (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України): ОСОБА_15 відомі анкетні дані інших учасників процесу, і він може протиправно впливати на них для зміни чи відмови від показань. З огляду на принцип безпосередності дослідження доказів, цей ризик залишається реальним до моменту допиту свідків безпосередньо судом;

- перешкоджання провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України): перебуваючи на волі, обвинувачений може ігнорувати виклики до суду, що призведе до затягування строків розгляду справи;

- вчинення іншого правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України): ОСОБА_15 не має постійного доходу, водночас обвинувачується у вчиненні корисливих злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, що вказує на ризик продовження ним протиправної діяльності для отримання коштів.

Суд вважає, що застосований відносно обвинуваченого ОСОБА_15 запобіжний захід у виді застави в частині покладених обов`язків відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України. При цьому суд враховує, що вказане кримінальне правопорушення відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, а максимальне покарання за його вчинення передбачає позбавлення волі на строк до десяти років з конфіскацією майна. Оскільки 18 березня 2026 року за ОСОБА_15 було внесено заставу в розмірі 160 000 гривень та звільнено його з установи виконання покарань, він вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави. Суд дійшов висновку, що продовження раніше покладених на нього обов`язків, а саме: прибувати до прокурора чи суду за кожною вимогою, повідомляти про зміну свого місця проживання, а також здати на зберігання паспорт (паспорти) для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України, строком на 60 днів унеможливить спроби обвинуваченого ухилитися від суду, незаконно впливати на свідків чи іншим чином перешкоджати правосуддю. Таке рішення цілком відповідає практиці Європейського суду з прав людини щодо забезпечення балансу між правами особи та інтересами правосуддя.

Продовження строку дії обов`язків, пов`язаних із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави, відносно обвинуваченого та виконання ним покладених обов`язків є доцільним, достатнім та таким, що відповідає меті його застосування, при цьому, не порушує прав обвинуваченого, гарантованих ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини.

Згідно ч. 8 ст. 182 КПК України, у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору, а після звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд відповідно до ч. 10 ст. 182 КПК України вирішує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень частини сьомої статті 194 цього Кодексу.

Враховуючи, що ОСОБА_15 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, а також зважаючи на реальність існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд вважає, що обставини, які стали підставою для покладення на нього процесуальних обов`язків, не змінилися. З огляду на суворість можливого покарання, ймовірність реалізації вказаних ризиків залишається високою, у зв`язку з чим продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого разом із запобіжним заходом у вигляді застави, строком на 60 днів є повністю виправданим та обґрунтованим. Таким чином, оцінюючи в сукупності загальні засади застосування запобіжних заходів, передбачені ст.ст. 176178 КПК України, а також виходячи з цілей п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та принципу правової визначеності, з урахуванням часу, необхідного для судового розгляду кримінального провадження в розумні строки, суд доходить висновку, що продовження покладених на обвинуваченого обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу.

Щодо клопотання про продовження запобіжного заходу стосовно обвинуваченої ОСОБА_6 , суд зазначає наступне.

23 січня 2026 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, а саме у незаконному придбанні, зберіганні з метою збуту наркотичних засобів, вчиненими повторно, організованою групою.

23 січня 2026 року ОСОБА_6 затримано в порядку ст. 615 КПК України у зв`язку із наявністю обґрунтованих обставин, які дають підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

25 березня 2026 року ОСОБА_6 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 317 КК України.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 307 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , у відповідності до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, максимальне покарання згідно санкції статті - дванадцять років позбавлення волі із конфіскацією майна.

Обґрунтованість підозри у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_6 повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами, а саме відомостями, які містяться у протоколах про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій, протоколах огляду місцевості, огляду речей і документів, обшуку, висновками судово-хімічних, молекулярно-генетичних експертиз, показаннями свідків та іншими матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.

23 січня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваній ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави строком до 22.03.2026 року.

18 березня 2026 року слідчим суддею Івано-Франківського міського суду підозрюваній ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 22.04.2026 року.

20 квітня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області суду обвинуваченій ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 18 червня 2026 року.

04 червня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області суду обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави до 02 серпня 2026 року.

21 липня 2026 року суддею Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області обвинуваченій ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025090000000172 від 21 лютого 2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 317 КК України, змінено запобіжний захід з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у нічний час строком на 60 днів, тобто до 18 вересня 2026 року включно, із покладенням обов`язків, передбачених п. 1, 2, 3, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України.

Вирішуючи питання щодо доцільності подальшого застосування до ОСОБА_6 домашнього арешту у нічний час, суд виходить із положень ст. 331 КПК України, відповідно до якої під час судового розгляду суд має право продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого, а за наявності відповідного клопотання зобов`язаний розглянути питання доцільності його подальшого застосування.

Суд враховує, що обвинуваченій інкримінується, зокрема, вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів та передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років із конфіскацією майна.

Водночас при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу суд не може виходити лише з тяжкості пред`явленого обвинувачення, а враховує сукупність обставин, що мають значення для оцінки необхідності подальшого застосування запобіжного заходу, зокрема дані про особу обвинуваченої, її сімейний та соціальний стан, поведінку під час дії домашнього арешту, а також стадію судового розгляду.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 раніше не судима, до кримінальної відповідальності не притягувалася, має постійне місце проживання, за місцем проживання характеризується позитивно, має сталі соціальні та сімейні зв`язки.

Крім того, суд бере до уваги сімейний стан обвинуваченої та наявність на її утриманні трьох дітей, які потребують належного догляду, виховання та матеріального забезпечення. При цьому чоловік обвинуваченої ОСОБА_4 , який у цьому кримінальному провадженні також має статус обвинуваченого, перебуває під вартою, у зв`язку з чим фактичне забезпечення належного догляду за дітьми значною мірою покладається саме на ОСОБА_6 .

Наведені обставини свідчать про наявність у обвинуваченої міцних сімейних та соціальних зв`язків, які зменшують ризик її переховування від суду та водночас є підставою для врахування можливості застосування до неї менш суворого запобіжного заходу.

Разом із тим, суд бере до уваги, що судовий розгляд кримінального провадження триває, а тому необхідність забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої зберігається.

Оцінюючи ризик переховування від суду, суд враховує тяжкість пред`явленого обвинувачення та можливість призначення у разі доведеності вини значного строку покарання. Вказані обставини об`єктивно можуть створювати для обвинуваченої усвідомлення можливості суворого покарання та спонукати до ухилення від суду.

Водночас суд бере до уваги, що після зміни запобіжного заходу та звільнення з-під варти ОСОБА_6 перебуває під домашнім арештом у нічний час та наданих суду відомостей про порушення нею умов застосованого запобіжного заходу чи невиконання покладених на неї процесуальних обов`язків не надано. Зокрема, суду не надано даних про її спроби переховуватися від суду, залишати визначений населений пункт без відповідного дозволу або іншим чином ухилятися від участі у кримінальному провадженні.

Щодо ризику незаконного впливу на свідків та інших учасників кримінального провадження суд враховує, що судовий розгляд триває, а тому відповідний ризик не може бути визнаний таким, що повністю втратив актуальність. Разом із тим, конкретних фактів незаконного впливу обвинуваченої на свідків чи інших учасників кримінального провадження, спроб контактування з ними з метою зміни показань або перешкоджання судовому розгляду судом не встановлено.

Щодо ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином суд зазначає, що такий ризик також підлягає оцінці з урахуванням фактичної поведінки обвинуваченої. На даний час судом не встановлено випадків умисного невиконання ОСОБА_6 процесуальних обов`язків, ігнорування викликів суду чи інших дій, спрямованих на перешкоджання кримінальному провадженню.

Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_6 , суд враховує характер пред`явленого обвинувачення. Разом із тим, матеріали судового провадження не містять даних про вчинення обвинуваченою після зміни запобіжного заходу будь-яких нових кримінальних правопорушень або дій, спрямованих на продовження інкримінованої їй протиправної діяльності.

Таким чином, хоча наявні ризики не можуть бути визнані такими, що повністю припинили своє існування, їх ступінь на даний час не свідчить про необхідність застосування до ОСОБА_6 більш суворого запобіжного заходу.

При цьому суд враховує позитивну поведінку обвинуваченої під час перебування під домашнім арештом, відсутність встановлених порушень його умов, її сімейний стан, наявність трьох дітей, постійного місця проживання, міцних соціальних зв`язків та відсутність попередніх судимостей.

За таких обставин суд приходить до висновку, що продовження домашнього арешту саме у нічний час є достатнім та пропорційним заходом для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої та запобігання наявним ризикам.

Суд також враховує, що домашній арешт у нічний час не перешкоджає ОСОБА_6 виконувати свої батьківські обов`язки, здійснювати догляд за трьома дітьми, брати участь у судових засіданнях та реалізовувати свої процесуальні права. Встановлена заборона залишати місце проживання у період з 22:00 год. до 06:00 год. наступної доби є обмеженою у часі та відповідає характеру встановлених ризиків.

З огляду на викладене, суд вважає, що підстав для скасування запобіжного заходу на даний час не встановлено, однак і необхідності у застосуванні більш суворого запобіжного заходу немає. Застосування домашнього арешту у нічний час у поєднанні з покладеними на обвинувачену процесуальними обов`язками є достатнім для забезпечення її належної процесуальної поведінки.

При визначенні строку продовження запобіжного заходу суд враховує положення ч. 3 ст. 331 КПК України та вважає необхідним продовжити строк дії домашнього арешту у нічний час на строк, що не перевищує двох місяців.

Також підлягають продовженню покладені на ОСОБА_6 обов`язки, передбачені п. 1, 2, 3, 8 ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: прибувати до прокурора чи суду за першою вимогою; не відлучатися із населеного пункту, в якому вона зареєстрована, проживає чи перебуває, без дозволу прокурора чи суду; повідомляти прокурора чи суд, залежно від стадії кримінального провадження, про зміну свого місця проживання чи роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорт (паспорти) для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

З урахуванням наведеного, а також беручи до уваги, що прокурор наполягає на продовженні саме домашнього арешту у нічний час, а обвинувачена та її захисник проти такого запобіжного заходу не заперечують, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення клопотання прокурора.

Отже, строк дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у нічний час щодо обвинуваченої ОСОБА_6 підлягає продовженню на строк, що не перевищує двох місяців, із збереженням встановленого періоду заборони залишати місце проживання та покладених на неї процесуальних обов`язків.

Щодо клопотання захисника ОСОБА_9 про зміну запобіжного заходу, суд зазначає наступне.

03 вересня 2026 року захисник ОСОБА_9 звернулася до суду з клопотанням про зміну застосованого щодо обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 201 КПК України обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник мають право подати до суду клопотання про зміну запобіжного заходу, зокрема про скасування, зміну або покладення додаткових обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 цього Кодексу, та можуть обґрунтовувати таке клопотання новими обставинами, які виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу.

Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду питання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, серед іншого, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, та чи недостатнім є застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання встановленим ризикам.

Як уже встановлено судом під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу, ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, на даний час не втратили своєї актуальності. Зокрема, судом враховано тяжкість пред`явленого ОСОБА_8 обвинувачення, характер інкримінованого кримінального правопорушення, передбачене законом покарання, обставини його вчинення, а також необхідність запобігання можливому переховуванню від суду, незаконному впливу на учасників кримінального провадження, перешкоджанню кримінальному провадженню іншим чином та вчиненню іншого кримінального правопорушення.

Разом із тим суд бере до уваги доводи сторони захисту щодо особи обвинуваченого ОСОБА_8 , а саме його вік, відсутність судимостей, наявність постійного місця проживання та роботи, позитивні характеристики, наявність соціальних зв`язків, а також те, що він тривалий час займається спортом. Зазначені обставини були предметом оцінки суду та враховані під час вирішення питання про подальше застосування запобіжного заходу.

Водночас самі по собі зазначені обставини не свідчать про істотне зменшення або припинення встановлених судом ризиків та не є достатніми для висновку про можливість забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого виключно шляхом застосування запропонованого стороною захисту запобіжного заходу.

Суд також враховує, що ОСОБА_8 перебуває під вартою з 23 січня 2026 року, а строк дії такого запобіжного заходу неодноразово продовжувався. Водночас протягом часу перебування під вартою судом не встановлено фактів порушення обвинуваченим встановленого порядку тримання, невиконання процесуальних рішень чи інших обставин, які б свідчили про фактичну реалізацію ним встановлених ризиків. Однак ця обставина сама по собі не свідчить про те, що такі ризики припинили існування, а підлягає оцінці судом у сукупності з іншими обставинами кримінального провадження.

При цьому суд звертає увагу, що клопотання захисника фактично спрямоване на істотне пом`якшення застосованого щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу, а саме на заміну тримання під вартою заставою у мінімальному розмірі, передбаченому п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, - 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного чи обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. При цьому розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання особою покладених на неї обов`язків та не може бути завідомо непомірним для неї.

З урахуванням наведеного суд уже дійшов висновку, що наявні ризики не усунуті, однак можуть бути належним чином мінімізовані шляхом застосування застави як альтернативного запобіжного заходу до тримання під вартою у розмірі 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Визначаючи такий розмір застави, суд виходив не лише з тяжкості пред`явленого ОСОБА_8 обвинувачення, а й із сукупності встановлених ризиків, характеру інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого законом покарання, обставин його вчинення, а також тривалості перебування обвинуваченого під вартою та даних про його особу.

За таких обставин запропонований стороною захисту розмір застави у 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який є мінімальним розміром застави для особи, обвинуваченої в особливо тяжкому злочині, на переконання суду, не забезпечуватиме належного рівня гарантії виконання ОСОБА_8 покладених на нього процесуальних обов`язків та не відповідатиме ступеню встановлених судом ризиків.

Суд при цьому враховує, що застава не повинна мати карального характеру, однак її розмір має бути таким, щоб створювати достатній запобіжний стимул для належної процесуальної поведінки обвинуваченого. Визначення застави у запропонованому захистом розмірі, з огляду на конкретні обставини цього кримінального провадження та сукупність установлених ризиків, не забезпечило б досягнення мети застосування запобіжного заходу, визначеної ст. 177 КПК України.

При цьому суд зазначає, що право на свободу не є абсолютним та може бути обмежене у випадках і порядку, передбачених законом. Водночас таке обмеження має бути необхідним та пропорційним установленим ризикам. Саме з цією метою суд, продовжуючи строк дії тримання під вартою, одночасно визначив альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі, який, на переконання суду, є достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

Отже, з урахуванням того, що встановлені судом ризики на час розгляду клопотання захисника не припинили свого існування, а запропонований стороною захисту розмір застави у 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб не є достатнім для їх належного нівелювання, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання захисника ОСОБА_9 про зміну запобіжного заходу.

Водночас суд зауважує, що відмова у задоволенні клопотання захисника не означає позбавлення ОСОБА_8 можливості бути звільненим з-під варти у разі внесення визначеної судом застави у розмірі 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, оскільки саме такий розмір застави суд визнав достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та запобігання встановленим ризикам.

Таким чином, клопотання захисника ОСОБА_9 про зміну запобіжного заходу щодо ОСОБА_8 з тримання під вартою на заставу у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного й керуючись ст. ст. 177-179, 181, 183, 194, 291, 314-317 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 про зміну запобіжного заходу (в порядку ст. 201 КПК України) відмовити.

Клопотання прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025090000000172 від 21 лютого 2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 306, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 317 КК України, - задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 (шістдесят) календарних днів - до 01 листопада 2026 року включно.

Визначити ОСОБА_4 заставу в розмірі 300 (трьохсот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 998 400 (дев`ятсот дев`яносто вісім тисяч чотириста) гривень.

Після внесення застави обвинувачений підлягає звільненню з-під варти, якщо в уповноваженої службової особи місця ув`язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили та прямо передбачає тримання цього обвинуваченого під вартою.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу в розмірі, визначеному цією ухвалою, протягом строку її дії.

У разі внесення застави покласти на обвинуваченого строком до 01 листопада 2026 року включно обов`язки, передбачені пунктами 1-4, 8 частини п`ятої статті 194 КПК України, а саме:

прибувати до прокурора, суду за кожною вимогою;

не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу прокурора або суду;

повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених судом;

здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити обвинуваченому, що у разі невиконання ним покладених на нього обов`язків, а також якщо він, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до прокурора, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень частини сьомої статті 194 КПК України.

Тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснювати в Державній установі «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)».

Клопотання прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025090000000172 від 21 лютого 2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України, - задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 (шістдесят) календарних днів - до 01 листопада 2026 року включно.

Визначити ОСОБА_13 заставу в розмірі 300 (трьохсот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 998 400 (дев`ятсот дев`яносто вісім тисяч чотириста) гривень.

Після внесення застави обвинувачений підлягає звільненню з-під варти, якщо в уповноваженої службової особи місця ув`язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили та прямо передбачає тримання цього обвинуваченого під вартою.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу в розмірі, визначеному цією ухвалою, протягом строку її дії.

У разі внесення застави покласти на обвинуваченого строком до 01 листопада 2026 року включно обов`язки, передбачені пунктами 1-4, 8 частини п`ятої статті 194 КПК України, а саме:

прибувати до прокурора, суду за кожною вимогою;

не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу прокурора або суду;

повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених судом;

здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити обвинуваченому, що у разі невиконання ним покладених на нього обов`язків, а також якщо він, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до прокурора, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень частини сьомої статті 194 КПК України.

Тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , здійснювати в Державній установі «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)».

Клопотання прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025090000000172 від 21 лютого 2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 1 ст. 309 КК України, - задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 (шістдесят) календарних днів - до 01 листопада 2026 року включно.

Визначити ОСОБА_10 заставу в розмірі 250 (двохсот п`ятдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 832 000 (вісімсот тридцять дві тисячі) гривень.

Після внесення застави обвинувачений підлягає звільненню з-під варти, якщо в уповноваженої службової особи місця ув`язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили та прямо передбачає тримання цього обвинуваченого під вартою.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу в розмірі, визначеному цією ухвалою, протягом строку її дії.

У разі внесення застави покласти на обвинуваченого строком до 01 листопада 2026 року включно обов`язки, передбачені пунктами 1-4, 8 частини п`ятої статті 194 КПК України, а саме:

прибувати до прокурора, суду за кожною вимогою;

не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу прокурора або суду;

повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених судом;

здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити обвинуваченому, що у разі невиконання ним покладених на нього обов`язків, а також якщо він, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до прокурора, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень частини сьомої статті 194 КПК України.

Тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , здійснювати в Державній установі «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)».

Клопотання прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025090000000172 від 21 лютого 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, - задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 (шістдесят) календарних днів - до 01 листопада 2026 року включно.

Визначити ОСОБА_8 заставу в розмірі 250 (двохсот п`ятдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 832 000 (вісімсот тридцять дві тисячі) гривень.

Після внесення застави обвинувачений підлягає звільненню з-під варти, якщо в уповноваженої службової особи місця ув`язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили та прямо передбачає тримання цього обвинуваченого під вартою.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу в розмірі, визначеному цією ухвалою, протягом строку її дії.

У разі внесення застави покласти на обвинуваченого строком до 01 листопада 2026 року включно обов`язки, передбачені пунктами 1-4, 8 частини п`ятої статті 194 КПК України, а саме:

прибувати до прокурора, суду за кожною вимогою;

не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу прокурора або суду;

повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених судом;

здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити обвинуваченому, що у разі невиконання ним покладених на нього обов`язків, а також якщо він, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до прокурора, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень частини сьомої статті 194 КПК України.

Тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , здійснювати в Державній установі «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)».

Клопотання прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку дії покладених на обвинуваченого ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , обов`язків у зв`язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025090000000172 від 21 лютого 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, - задовольнити.

Вважати застосованим до обвинуваченого ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 160 000 (сто шістдесят тисяч) гривень, внесеної у встановленому законом порядку.

Продовжити строк дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , визначених ухвалою Івано-Франківського міського суду від 17.03.2026, на 60 (шістдесят) календарних днів - до 01 листопада 2026 року включно, а саме:

прибувати до прокурора чи суду за кожною вимогою;

повідомляти прокурора або суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Попередити ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що в разі невиконання покладених на нього обов`язків, а також у випадках, передбачених КПК України, внесена застава може бути звернута в дохід держави з одночасним вирішенням питання про застосування до нього іншого запобіжного заходу або застави у більшому розмірі.

Клопотання прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у нічний час щодо обвинуваченої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025090000000172 від 21 лютого 2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 317 КК України, - задовольнити.

Продовжити обвинуваченій ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у нічний час, заборонивши їй залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_7 , у період з 22:00 год. до 06:00 год., на 60 (шістдесят) календарних днів - до 01 листопада 2026 року включно.

Продовжити строк дії покладених на обвинувачену ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обов`язків, передбачених пунктами 1, 2, 3, 8 частини п`ятої статті 194 КПК України, а саме:

прибувати до прокурора чи суду за кожною вимогою;

не відлучатися із населеного пункту, в якому вона зареєстрована, проживає чи перебуває, без дозволу прокурора чи суду;

повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Визначити строк дії зазначених обов`язків до 01 листопада 2026 року включно.

Попередити обвинувачену ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що в разі невиконання покладених на неї обов`язків до неї може бути застосовано більш суворий запобіжний захід.

Копію ухвали для виконання направити начальнику Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)», відповідному органу Національної поліції за місцем проживання обвинуваченої ОСОБА_6 , а контроль за її виконанням покласти на прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_3 .

Копію ухвали вручити обвинуваченим і прокурору негайно після її оголошення, інші учасники судового провадження мають право отримати її копію в суді.

У наступне судове засідання викликати прокурора, захисників, обвинувачених ОСОБА_15 та ОСОБА_6 , а також доставити обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та ОСОБА_13 .

Ухвала в частині продовження строку дії запобіжних заходів підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала в частині продовження строку дії запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою щодо обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 може бути оскаржена безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали оголошено 08 вересня 2026 року.

Головуючий: