Рішення № 139563056, 08.09.2026, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/1065/26

РІШЕННЯ

іменем України

08 вересня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Ізяславська виправна колонія №31" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Ізяславська виправна колонія №31» щодо не нарахування та виплати позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.

2. Зобов`язати Державну установу «Ізяславська виправна колонія №31» нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що має право на отримання компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, оскільки фактична виплата індексації грошового забезпечення відбулася із затримкою виплати доходу один і більше календарних місяців. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суд відкрив провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначив за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує. Зазначає, що Державна установа «Ізяславська виправна колонія (№31)» є бюджетною неприбутковою організацією, яка фінансується за рахунок бюджетних коштів згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, у межах річної суми видатків та не є прямим розпорядником бюджетних коштів, тому не є відповідальною за відсутність коштів для проведення відповідних виплат.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Позивач проходив службу у Державній установі "Ізяславська виправна колонія №31".

Рішенням від 07 липня 2025 року у справі №560/7536/25 Хмельницький окружний адміністративний суд зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця) місяць останнього збільшення тарифної ставки (посадового окладу) січень 2008 року.

На виконання зазначеного рішення суду відповідач 26.12.2025 здійснив виплату індексації грошового забезпечення.

Позивач, вважає, що внаслідок несвоєчасного перерахунку індексації грошового забезпечення має право на отримання компенсації втрати частини доходів відповідно до вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, тому звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Згідно зі статтями 1- 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

В силу приписів пункту 1 Порядку №159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 (пункт 2 Порядку №159).

Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку №159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.

Зі змісту статті 1 Закону №2050-ІІІ слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

У пункті 4 Порядку №159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 у справі №816/379/16, від 30.09.2020 у справі №280/676/19, від 13.09.2021 у справі №639/3140/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19 та від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.

У разі несвоєчасної виплати сум грошового забезпечення провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Фактична виплата грошового забезпечення, яка зазначена у рішенні Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року у справі №560/7536/25 відбулася лише 26.12.2025.

Водночас, суд враховує норми статті 2 Закону №2050-III згідно якої компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Отже, право на нарахування та виплату компенсації виникло у позивача з 01.01.2016.

Щодо доводів відповідача про те, що Державна установа «Ізяславська виправна колонія №31» є бюджетною неприбутковою організацією, яка не є прямим розпорядником бюджетних коштів, фінансується в межах затвердженого кошторису, а відсутність фінансування видатків на виплату індексації грошового забезпечення з боку центрального органу виконавчої влади виключає протиправність дій відповідача, суд зазначає таке.

Відповідно до статей 1-3 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Отже, законодавець прямо передбачив, що обов`язок здійснення компенсації виникає незалежно від наявності чи відсутності вини підприємства, установи, організації у затримці виплати доходу, зокрема і в разі, коли затримка зумовлена відсутністю бюджетного фінансування. Аналогічний підхід закріплено і в пункті 1 Порядку №159, дія якого поширюється на всі випадки порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За таких обставин посилання відповідача на статус бюджетної неприбуткової установи, відсутність статусу прямого розпорядника бюджетних коштів та відсутність відповідного фінансування з боку Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України не мають правового значення для вирішення цього спору, оскільки обов`язок виплати компенсації відповідно до Закону №2050-ІІІ не залежить від причин та підстав, з яких відбулася затримка виплати нарахованого доходу, в тому числі від наявності чи відсутності вини розпорядника бюджетних коштів. З цих же підстав не заслуговує на увагу і посилання відповідача на те, що установа перебуває у процесі реорганізації шляхом приєднання до Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)», оскільки перебування юридичної особи у стані реорганізації не звільняє її від виконання грошових зобов`язань, які виникли до завершення такої реорганізації, та не є підставою для звільнення від відповідальності, передбаченої Законом №2050-ІІІ.

Щодо посилання відповідача на приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, та правових висновків Верховного Суду і Великої Палати Верховного Суду щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (постанови від 18.07.2018 у справі №825/325/16, від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, від 26.02.2020 у справі №821/1083/17), суд зазначає, що наведені норми та правові позиції стосуються іншого правового інституту - відповідальності роботодавця за невиплату належних працівникові сум при звільненні (стаття 117 КЗпП України) та не регулюють спірні правовідносини у цій справі, предметом якої є не стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати нарахованого доходу відповідно до Закону №2050-ІІІ. Порядок обчислення такої компенсації прямо визначений статтею 3 Закону №2050-ІІІ та пунктом 4 Порядку №159 як добуток нарахованого, але невиплаченого доходу і приросту індексу споживчих цін, і жодних дискреційних повноважень щодо зменшення визначеного у такий спосіб розміру компенсації з мотивів пропорційності, співмірності чи навантаження на державний бюджет законодавство суду не надає. З огляду на зазначене посилання відповідача на невідповідність суми компенсації розміру основного боргу та на додаткове навантаження на кошти державного бюджету в умовах воєнного стану не може бути враховане судом як підстава для відмови у задоволенні позову чи зменшення розміру компенсації, оскільки суперечить імперативному характеру визначеного законодавцем порядку її обчислення.

Доводи відповідача щодо змісту відповіді від 16.01.2026 №10, яка, за твердженням відповідача, стосувалася заяви позивача про виконання рішення суду у справі №560/7536/25, а не безпосередньо вимоги про виплату спірної компенсації, не спростовують встановлених судом обставин щодо факту порушення строків виплати нарахованого доходу та не впливають на правильність висновку суду про наявність передбачених Законом №2050-ІІІ підстав для задоволення позовних вимог, позаяк предметом спору є бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації, а не оцінка змісту вказаної відповіді.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги потрібно задовольнити.

Відповідно до статті 139 КАС України підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправну бездіяльністьДержавної установи "Ізяславська виправна колонія №31"щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

Зобов`язати Державну установу "Ізяславська виправна колонія №31" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, починаючи 01.01.2016 по день фактичної виплати - 26.12.2025.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Державна установа "Ізяславська виправна колонія №31" (вул. Патріотів, 2,м. Ізяслав,Шепетівський р-н, Хмельницька обл.,30300 , код ЄДРПОУ - 08594759)

Головуючий суддя В.К. Блонський