Рішення № 139560915, 08.09.2026, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

08 вересня 2026 року м. Рівне№460/11079/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся через свого представника до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи Український державний науково дослідний інститут медико соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправним та скасувати Рішення № 1808/26/1430 від 11 лютого 2026 року експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами перевірки обґрунтованості рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико - соціальної експертної комісії прийняте щодо ОСОБА_1 , Державною установою Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України Центр оцінювання функціонального стану особи.; 2) зобов`язати Державною установою Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України Центр оцінювання функціонального стану особи повторно розглянути питання щодо встановлення групи інвалідності громадянину ОСОБА_1 . В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачу раніше була встановлена ІІІ група інвалідності у зв`язку із загальним захворюванням, однак за результатами чергового оцінювання повсякденного функціонування рішенням експертної команди від 08.12.2025 № 3/25/3992 інвалідність йому не встановлено. Не погодившись із таким рішенням, 08.01.2026 позивач звернувся до Центру оцінювання функціонального стану особи зі скаргою, у якій зазначав про наявність у нього численних хронічних захворювань, тривалий характер їх перебігу, неодноразове стаціонарне та амбулаторне лікування, стійкий больовий синдром, обмеження рухливості та негативний вплив стану здоров`я на виконання трудових функцій. Позивач наголошував, що сукупність наявних захворювань та їх наслідків, на його думку, свідчить про наявність стійких функціональних порушень, які дають підстави для встановлення йому інвалідності. На підтвердження своїх доводів до скарги долучив значний обсяг медичної документації, зокрема виписки зі стаціонарного лікування, результати магнітно-резонансної томографії, електронейроміографії, ультразвукових, кардіологічних, ендоскопічних та інших досліджень, а також консультативні висновки лікарів. Крім того, у прохальній частині скарги позивач окремо просив провести її розгляд з використанням методів і засобів телемедицини. За результатами розгляду скарги експертною командою Центру оцінювання функціонального стану особи прийнято рішення від 11.02.2026 № 1808/26/1430, яким підтверджено рішення експертної команди від 08.12.2025 № 3/25/3992. Позивач вважає спірне рішення необґрунтованим, оскільки воно не містить оцінки наведених ним у скарзі аргументів щодо стану здоров`я, не зазначає, які саме медичні документи були досліджені та чому встановлені у них захворювання і стани не впливають на висновок щодо наявності чи відсутності інвалідності. Також вказує на неправомірність проведення розгляду скарги заочно, без його участі. З цих підстав просить позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав та подав відзив, у якому зазначив, що права та обов`язки Центру оцінювання функціонального стану особи покладено на Державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», а до повноважень Центру належить, зокрема, розгляд скарг на рішення експертних команд, перевірка їх обґрунтованості, дослідження медичних документів та прийняття за результатами такого розгляду рішення про підтвердження, скасування або формування нового рішення. Відповідач зазначає, що під час розгляду скарги позивача експертною командою було ретельно вивчено його медико-експертну справу та встановлено, що ступінь функціональних порушень органів і систем, а також відповідний ступінь обмеження життєдіяльності не відповідають установленим законодавством критеріям для визначення групи інвалідності. За результатами розгляду медико-експертних документів команда дійшла висновку про обґрунтованість рішення експертної команди від 08.12.2025, оскільки ступінь функціональних порушень не дає підстав визнати позивача особою з інвалідністю. Також відповідач покликається на те, що чинне законодавство допускає розгляд скарг очно, заочно або з використанням методів і засобів телемедицини. Окремо відповідач зазначає, що адміністративний суд не є спеціалізованою установою у медичній сфері, а тому не вправі самостійно визначати наявність у особи медичних підстав для встановлення інвалідності чи здійснювати переоцінку висновків експертної команди. На підтвердження цієї позиції відповідач посилається на висновки Верховного Суду, згідно з якими судовий контроль у таких правовідносинах має стосуватися насамперед дотримання встановленої процедури прийняття рішення. Крім того, у відзиві відповідач висловив позицію про те, що подальше адміністративне оскарження рішення Центру, прийнятого за результатами розгляду скарги, Порядком проведення оцінювання повсякденного функціонування особи не передбачено.

Ухвалою суду від 24.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 20.08.2026 відмовлено в задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в судовому засіданні.

Розглянувши позовну заяву, відзив на неї, з`ясувавши обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.

ОСОБА_1 раніше була встановлена ІІІ група інвалідності.

З направлення на оцінювання повсякденного функціонування особи вбачається, що інвалідність була встановлена на визначений строк, а підставою для нового направлення стало настання строку повторного оцінювання.

28.11.2025 сформовано направлення позивача на оцінювання повсякденного функціонування особи. Основним діагнозом при направленні визначено М42.10 - остеохондроз хребта у дорослих, множинні відділи хребта, ускладненим діагнозом - М54.10 - радикулопатія, множинні відділи хребта. Крім того, у направленні зазначено низку супутніх захворювань, зокрема гастроезофагеальний рефлюкс з езофагітом, хронічний риніт, захворювання жовчного міхура та шлунково-кишкового тракту, фонову ретинопатію, астигматизм, дилатаційну кардіоміопатію, початкову катаракту, гіперметропію, атеросклеротичну серцево-судинну хворобу, нетоксичний одно-вузловий зоб, аутоімунний тиреоїдит, цукровий діабет другого типу, гіперплазію передміхурової залози, гонартроз та гіпертонічну хворобу. Також при формуванні направлення здатність позивача до самообслуговування визначена як нормальна, без обмежень. Так само нормальною визначена його здатність до пересування, орієнтації, спілкування, контролю за своєю поведінкою, навчання та трудової діяльності.

08.12.2025 експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи КНП «Центральна міська лікарня» Рівненської міської ради проведено очне оцінювання позивача.

За результатами оцінювання прийнято рішення № 3/25/3992, яким інвалідність позивачу не встановлено.

В обґрунтуванні рішення експертною командою, серед іншого, зазначено, що у неврологічному статусі позивача м`язова сила у верхніх кінцівках становила 5 балів, у нижніх - 5 балів, сухожильні та періостальні рефлекси були знижені, активні рухи у поперековому відділі частково обмежені вперед та назад і частково болючі, симптоми натягу негативні, при пальпації чутливі остисті відростки поперекового відділу хребта, напруження м`язів спини відсутнє, позивач міг стати на п`ятки та пальці двобічно, а хода характеризувалася незначним нахилом тулуба вперед.

На підставі наведеного експертна команда дійшла висновку, що функціональні порушення відсутні у ступені, який давав би підстави для продовження групи інвалідності.

08.01.2026 позивач оскаржив зазначене рішення в адміністративному порядку до Центру оцінювання функціонального стану особи.

Як вбачається безпосередньо зі змісту скарги, вона містила детальне обґрунтування незгоди позивача з рішенням від 08.12.2025. Позивач посилався на тривалий і прогресуючий, за його оцінкою, характер захворювань, наявність больового синдрому, обмеження рухливості хребта, неможливість тривалого перебування в одному положенні, необхідність систематичного лікування, а також негативний вплив стану здоров`я на професійну діяльність. У скарзі позивач окремо зазначав, що сукупність його хронічних захворювань має постійний характер та істотно обмежує можливість виконання трудових функцій. На підтвердження наведених аргументів до скарги долучено значний перелік медичних документів.

Також у прохальній частині скарги позивач просив скасувати рішення експертної команди від 08.12.2025 № 3/25/3992, прийняти нове рішення з урахуванням наявних у нього захворювань та результатів обстежень, а розгляд скарги провести з використанням методів і засобів телемедицини.

11.02.2026 експертною командою Центру оцінювання функціонального стану особи скаргу розглянуто заочно, без особи, лише за документами.

За результатами такого розгляду прийнято рішення № 1808/26/1430 про підтвердження рішення від 08.12.2025 № 3/25/3992.

В обґрунтування спірного рішення зазначено: «Розглянувши надані медико-експертні документи комісія прийшла до висновку, що рішення ЕКОПФО обґрунтоване, оскільки ступінь функціональних порушень не дає підстав визнати особу особою з інвалідністю. Постанова КМУ від 15.11.2024 року № 1338».

З протоколу розгляду скарги також вбачається, що кожен із чотирьох членів експертної команди висловив однакову позицію про обґрунтованість попереднього рішення з підстав недостатності ступеня функціональних порушень для визнання позивача особою з інвалідністю, після чого прийнято рішення про підтвердження оскаржуваного рішення.

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Згідно з частиною першою статті 3 цього Закону інвалідність повнолітній особі встановлюється за результатами оцінювання повсякденного функціонування особи, проведеного експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» затверджено, зокрема, Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи та критерії встановлення інвалідності.

Відповідно до пункту 67 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи експертна команда Центру оцінювання функціонального стану особи розглядає скарги очно, заочно або з використанням методів і засобів телемедицини (телевідеоконсультування) відповідно до критеріїв визначення форми проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, встановлених у додатку 1, та відповідних клопотань особи.

Додатком 3 до Порядку, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2025 № 1111, серед відомостей, які містяться у скарзі, прямо передбачено вимогу скаржника щодо розгляду скарги очно або з використанням методів і засобів телемедицини - у разі потреби.

Пунктом 68 Порядку встановлено, що експертна команда Центру оцінювання функціонального стану особи під час розгляду скарг вивчає рішення експертної команди або медико-соціальної експертної комісії, що оскаржується, відео- та/або аудіозапис розгляду, на якому було прийнято відповідне рішення, за наявності; заслуховує пояснення скаржника або його уповноваженого представника у разі розгляду скарги за їх участю; за наявності передбачених Порядком підстав проводить повторне оцінювання.

За результатами розгляду скарги експертна команда Центру приймає рішення про підтвердження оскарженого рішення, його скасування або формування нового рішення щодо результату оцінювання.

При цьому відповідно до критеріїв визначення форми проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, встановлених у додатку 1 до Порядку № 1338, використання методів і засобів телемедицини допускається у визначених такими критеріями випадках.

За наведеного можна дійти висновку, що сам факт заявлення особою клопотання про проведення розгляду скарги з використанням методів і засобів телемедицини не створює безумовного обов`язку Центру провести розгляд саме в такій формі, оскільки пункт 67 Порядку № 1338 вимагає одночасного врахування відповідних критеріїв та клопотання особи.

Разом з тим із наведених нормативних положень випливає, що заявлене особою клопотання щодо форми розгляду не може бути повністю проігнороване адміністративним органом.

У цій справі позивач безпосередньо у скарзі від 08.01.2026 заявив про бажання провести її розгляд з використанням методів і засобів телемедицини.

Отже до моменту прийняття спірного рішення відповідачу достеменно було відомо волевиявлення позивача щодо форми його участі в адміністративному провадженні.

Проте матеріали справи не містять жодного доказу того, що таке клопотання було розглянуте експертною командою.

Відповідачем не надано рішення за цим клопотанням, не зазначено обставин, за яких команда встановила наявність чи відсутність передбачених додатком 1 критеріїв для застосування телемедицини, та не наведено мотивів, з яких за наявності такого клопотання було обрано заочну форму розгляду справи.

Не містять відповідних відомостей ані протокол розгляду скарги, ані рішення від 11.02.2026 № 1808/26/1430.

За наведеного суд не погоджується з доводом позивача в тій частині, що відповідач був безумовно зобов`язаний провести розгляд із застосуванням телемедицини лише на підставі відповідного прохання.

Водночас суд вважає обґрунтованим твердження позивача про те, що його належним чином заявлене клопотання фактично залишено поза процедурою прийняття рішення, хоча пункт 67 Порядку № 1338 прямо вимагає врахування відповідних клопотань особи під час визначення форми розгляду скарги.

Такий недолік набуває істотного значення у сукупності з іншими встановленими судом обставинами, зокрема з огляду на зміст мотивувальної частини спірного рішення.

Так, відповідно до статті 8 Закону України «Про адміністративну процедуру» адміністративний орган забезпечує належність та повноту з`ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи, враховує всі обставини, що мають значення для її вирішення, та зобов`язаний обґрунтовувати прийняті адміністративні акти.

Адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину.

Згідно зі статтею 72 Закону України «Про адміністративну процедуру» мотивування адміністративного акта повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження.

У мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються, зокрема, стислий зміст вимоги особи, фактичні обставини справи, зміст документів та відомості, враховані під час розгляду, посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу, а також детальна правова оцінка обставин і чітке зазначення зроблених висновків.

У цьому контексті суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.02.2026 у справі № 280/4630/25.

Верховний Суд у зазначеній постанові підтвердив раніше сформовану правову позицію, викладену, зокрема, у постановах від 17.03.2020 у справі № 240/7133/19, від 25.09.2018 у справі № 804/800/16 та від 26.09.2018 у справі № 817/820/16, відповідно до якої суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття медичного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами у медичній сфері. Суд вправі перевірити законність такого висновку в межах дотримання процедури його прийняття.

Разом з тим Верховний Суд наголосив, що оцінювання функціонування особи є комплексною процедурою, в якій суд не може підміняти спеціалізований орган у визначенні медичних діагнозів, однак принцип належного урядування зобов`язує Центр оцінювання навести у своєму рішенні чіткі мотиви, а відсутність таких мотивів може свідчити про порушення вимоги обґрунтованості адміністративного акта, передбаченої частиною другою статті 2 КАС України.

Також Верховний Суд зауважив, що реалізація контрольних повноважень Центру не може здійснюватися поза межами чітко визначених процедурних гарантій, а під час судового контролю необхідно перевіряти, зокрема, дотримання вимог щодо вмотивованості прийнятого рішення.

Застосовуючи наведені правові висновки до спірних правовідносин, суд виходить з того, що скарга позивача від 08.01.2026 не містила лише абстрактної незгоди з попереднім рішенням експертної команди. Позивач навів конкретні аргументи щодо перебігу захворювань, їх тривалості, функціональних обмежень, проходження лікування, впливу стану здоров`я на повсякденне функціонування і трудову діяльність, послався на попереднє встановлення йому ІІІ групи інвалідності та долучив значний обсяг медичних документів.

В свою чергу відповідач не заперечує факту отримання скарги та медичних матеріалів. Більше того, копію саме цієї скарги з переліком долучених до неї медичних документів відповідач надав до матеріалів цієї судової справи.

Отже суд виходить з того, що наведені у скарзі аргументи та медична документація перебували у розпорядженні відповідача і мали бути предметом адміністративного розгляду.

Однак мотивування рішення від 11.02.2026 № 1808/26/1430 зводиться фактично до одного загального висновку про те, що після розгляду медико-експертних документів команда визнала попереднє рішення обґрунтованим, оскільки ступінь функціональних порушень не дає підстав для визнання особи особою з інвалідністю.

Жодної конкретизації того, які обставини та документи стали підставою для такого висновку, спірне рішення не містить.

Більше того, з нього неможливо встановити, які саме аргументи скарги були перевірені, які функціональні порушення встановлені або не встановлені командою за результатами адміністративного перегляду, яким медичним документам було надано значення, а також чому наведені позивачем відомості про тривалий характер захворювань, лікування, функціональні обмеження та попереднє встановлення інвалідності не впливають на результат оцінювання.

Так само рішення не містить оцінки заявленого позивачем клопотання щодо форми розгляду скарги.

Не усуває цього недоліку і протокол розгляду скарги. Зі змісту протоколу вбачається, що позиція кожного із чотирьох членів експертної команди викладена ідентично і фактично повторює мотивувальну частину рішення: рішення попередньої експертної команди є обґрунтованим, оскільки ступінь функціональних порушень не дає підстав визнати особу особою з інвалідністю.

Отже ані рішення, ані протокол не дають можливості встановити хід оцінки істотних аргументів скаржника та причини, з яких їх відхилено.

Суд наголошує, що вимога щодо вмотивованості адміністративного акта не означає обов`язку адміністративного органу надавати розгорнуту відповідь на кожен другорядний аргумент особи або дослівно переказувати зміст кожного медичного документа.

Водночас мотивування повинно бути достатнім для того, щоб особа та суд могли зрозуміти, які основні обставини були встановлені, які істотні доводи особи були перевірені та чому вони не призвели до іншого результату вирішення справи.

В даному ж випадку, спірне рішення цьому критерію не відповідає.

Щодо аргументів позивача про наявність численних захворювань, то суд зазначає, що наявність у позивача захворювань, зазначених у медичних документах, сама по собі не є достатньою підставою для висновку про обов`язкове встановлення інвалідності. Вирішальним є не кількісний перелік діагнозів, госпіталізацій чи проведених інструментальних досліджень, а характер та ступінь стійких порушень функцій організму і спричинених ними обмежень повсякденного функціонування, визначення яких потребує спеціальних медичних знань.

Суд також враховує, що матеріали первинного оцінювання від 08.12.2025 містять конкретні результати безпосереднього огляду позивача, зокрема відомості про збережену м`язову силу, характер рухових обмежень, негативні симптоми натягу, відсутність напруження м`язів спини та можливість стояти на п`ятках і пальцях.

Направлення на оцінювання також містить відомості про нормальну здатність позивача до самообслуговування, пересування, орієнтації, спілкування, контролю поведінки, навчання та трудової діяльності.

За таких обставин суд не має правових підстав робити власний висновок про неправильність медичної оцінки експертної команди або констатувати наявність у позивача критеріїв для встановлення певної групи інвалідності.

Попереднє встановлення особі ІІІ групи інвалідності також саме по собі не свідчить про обов`язковість її подальшого встановлення, оскільки оцінювання здійснюється виходячи з актуального ступеня стійких функціональних порушень та обмежень повсякденного функціонування.

Водночас саме наявність попереднього рішення про інвалідність, поряд з іншими істотними обставинами, наведеними у скарзі, підлягала врахуванню відповідачем та вимагала зрозумілого мотивування причин прийняття іншого за своїми правовими наслідками рішення.

Отже встановлене судом порушення полягає не у доведеності наявності у позивача певної групи інвалідності та не у неправильності медичного висновку як такого, а у неналежному здійсненні відповідачем адміністративної процедури розгляду скарги.

Зокрема, відповідач не довів належного врахування заявленого позивачем клопотання щодо форми розгляду скарги, а прийняте за результатами її розгляду рішення не містить належної індивідуалізованої мотивації щодо істотних доводів скаржника та матеріалів, на яких ґрунтується кінцевий висновок експертної команди.

За сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що рішення від 11.02.2026 № 1808/26/1430 не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, установленим частиною другою статті 2 КАС України, зокрема вимогам обґрунтованості та врахування права особи на участь у процесі прийняття рішення. Тому таке рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Довід відповідача про те, що Порядок № 1338 не передбачає подальшого адміністративного оскарження рішення Центру, висновків суду не змінює.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» особа має право оскаржити рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи в порядку адміністративного оскарження та/або в судовому порядку.

Крім того, пункт 9 частини першої статті 19 КАС України прямо відносить до юрисдикції адміністративних судів спори щодо оскарження рішень експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи. На це також звернув увагу Верховний Суд у постанові від 20.02.2026 у справі № 280/4630/25.

Щодо належного способу захисту порушеного права суд зазначає таке.

Позивач просить зобов`язати відповідача повторно розглянути питання щодо встановлення йому групи інвалідності.

Однак, встановлені у цій справі порушення були допущені саме на стадії адміністративного розгляду скарги позивача від 08.01.2026 на рішення експертної команди від 08.12.2025 № 3/25/3992.

Тому усунення цих порушень потребує відновлення відповідної адміністративної процедури, а саме: повторного розгляду такої скарги.

При повторному розгляді відповідачу належить забезпечити повне та належне дослідження доводів і матеріалів, які були подані позивачем зі скаргою, вирішити заявлене ним клопотання щодо форми розгляду відповідно до пункту 67 Порядку № 1338 та критеріїв, визначених додатком 1 до цього Порядку, і прийняти належним чином мотивоване рішення.

При цьому суд не вправі зобов`язувати експертну команду встановити позивачу конкретну групу інвалідності чи іншим чином наперед визначити результат повторного адміністративного розгляду, оскільки це означало б втручання у компетенцію спеціалізованого медичного органу.

Водночас відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів особи.

За таких обставин належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути саме скаргу ОСОБА_1 від 08.01.2026 на рішення експертної команди від 08.12.2025 № 3/25/3992 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Згідно ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів правомірності своєї позиції у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача частково відповідають обставинам справи, тому позовні вимоги належать до часткового задоволення.

Відшкодування судових витрат у вигляді судового збору здійснюється у порядку ч. 3 ст. 139 КАС України.

При цьому, як встановлено судом, за подання даного позову позивачем сплачений судовий збір у сумі 1331,50грн, в той час, як сума судового збору мала б бути сплачена у розмірі 1064,96грн (одна позовна вимога + знижена ставка судового збору за позов, поданий через систему «Електронний суд»).

Отже, сума судового збору у розмірі 266,54грн сплачена позивачем надмірно та належить йому до повернення.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» від 11 лютого 2026 року № 1808/26/1430, прийняте за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 на рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 08 грудня 2025 року № 3/25/3992.

Зобов`язати Державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 від 08 січня 2026 року на рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 08 грудня 2025 року № 3/25/3992, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог, відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» судовий збір у сумі 532,48 грн.

Повернути ОСОБА_1 надмірно сплачений судовий збір у сумі 266,54грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 08 вересня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Державна Установа «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» (пров. Феодосія Макаревського, 1А, м. Дніпро, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 49005, ЄДРПОУ/РНОКПП 03191673)

Суддя Т.О. Комшелюк