Рішення № 139559509, 15.06.2026, Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/4251/25

Провадження № 2/577/49/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2026 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області

в складі: головуючого судді Ярмак О.М.,

за участі секретаря судового засідання Мукосєєва І.О.,

представника відповідача Мельниченко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Конотопі Сумської області у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої при звільненні одноразової матеріальної допомоги, додаткової матеріальної допомоги, матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» та прохає стягнути з відповідача на його користь невиплачену при звільненні одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, що становить 141 051 грн 45 коп, додаткову матеріальну допомогу в розмірі чотирьох середньомісячних заробітків, що становить 112 841 грн 16 коп, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі шести прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, що становить 16 104 грн 00 коп та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 березня 2025 року до 16 липня 2025 року у розмірі 190 625 грн 00 коп, всього 460 621 грн 61 коп.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що він працював на посаді машиніста виробничого підрозділу Локомотивне депо Конотоп регіональної філії «Південно-Західна залізниця», який є одним з підрозділів АТ «Українська залізниця» та був звільнений 13 березня 2025 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком (на підставі ст. 38 КЗпП України), що підтверджується наказом від 04 березня 2025 року № 24/ос. На день звільнення стаж його роботи становив 35 років 4 дні.

Проте при його звільненні відповідачем не були дотримані вимоги ст. 116 КЗпП України, та з ним 13 березня 2025 року не проведений остаточний розрахунок, зокрема йому не були виплачені належні та гарантовані до виплати у підрозділі Локомотивне депо Конотоп регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» відповідно до діючого законодавства України та колективного договору: одноразова матеріальна допомога у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, додаткова матеріальна допомога в розмірі чотирьох середньомісячних заробітків та матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 рік у розмірі шести прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб.

Виплата вказаних сум передбачена колективним договором, укладеним між адміністрацією Локомотивного депо регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» та профспілковим комітетом. Дія колективного договору, відповідно до ст. 18 КЗпП України, поширюється на всіх працівників та у ньому закріплено соціальні гарантії і пільги як для осіб, які працюють, так і тих, хто звільняється з роботи у зв`язку з виходом на пенсію.

Зокрема, п. 8.7 колективного договору встановлено, що адміністрація підрозділу регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» зобов`язується при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних. Станом на день його звільнення з роботи, його середньомісячний заробіток становив 28 210 грн. 29 коп, відповідно в день звільнення роботодавець мав йому виплатити одноразову матеріальну допомогу в сумі 141 051 грн 45 коп. (28 210 грн. 29 коп х 5).

Також в абз. 2 п. 8.7 колективного договору передбачено, що адміністрація зобов`язується у разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботи в галузі для чоловіків з 35 до 40 років в розмірі чотирьох середньомісячних заробітків.

Оскільки він сумлінно працював у підрозділі Локомотивне депо Конотоп регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» та стаж його роботи на залізничному транспорті становив на день звільнення повних 35 років, то при звільненні йому мала бути виплачена додаткова матеріальна допомога в розмірі чотирьох середньомісячних заробітків в сумі 112 841 грн 16 коп (28 210 грн. 29 коп х 4).

Інформація про зобов`язання роботодавця виплатити йому одноразову та додаткову матеріальні допомоги відповідно до пункту 8.7 колективного договору відображена у наказі про його звільнення (з приміткою - після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця»), Проте рішення керівництва підрозділу або АТ «Українська залізниця» жодним чином не впливає на обов`язок роботодавця виконати вимоги ст. 116 КЗпП України та провести з ним остаточний розрахунок в день його звільнення.

Також п. 3.9. колективного договору передбачено обов`язок адміністрації з виплати працівникам підрозділу матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Працюючи у підрозділі Локомотивне депо Конотоп регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» у 2023 році у відповідності до пункту 3.9 колективного договору, він подавав заяву про виплату йому матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі, визначеному колективним договором, яка була адресована керівництву підрозділу. Оскільки прожитковий мінімум для працездатних осіб у 2023 році становив 2 684 грн. 00 коп, то сума матеріальної допомоги на оздоровлення, яку роботодавець мав виплатити йому при звільнення становить 16 104 грн. 00 коп (2 684 грн. 00 коп х 6).

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, підприємство зобов`язане виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З огляду на те, що розрахунок з ним не проведено, він звільнений з роботи з 13 березня 2025 року, то за період затримки розрахунку до 16 липня 2025 року (день звернення з позовом до суду) за 125 календарних днів прохає стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який становить 190 625 грн 00 коп (1 525 грн 15 коп середньоденна заробітна плата х 125 календарних днів).

Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 24 вересня 2025 року позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено, що розгляд справи буде здійснюватися за правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 25).

У подальшому судовий розгляд був відкладений на 10 червня 2026 року на 12 год. 45 хв.

У судовому засіданні 10 червня 2026 року суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та, відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦПК України, ухвалення та проголошення судового рішення відкладено до 16 год. 30 хв. 15 червня 2026 року.

В судове засідання, призначене на 10 червня 2025 року на 12 год. 45 хв. позивач ОСОБА_1 та його представник Осьмак А.В. не з`явилися, надали заяви про розгляд справи без їх участі, у яких зазначили, що позовні вимоги підтримують у повному обсязі (а.с. 136, 137).

Будучи присутніми у судовому засіданні позивач та його представник надавали пояснення, що позовні вимоги вони підтримують в повному обсязі. При цьому зазначили, що ОСОБА_1 при звільненні 13 березня 2025 року з підрозділу локомотивне депо Конотоп регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» не отримував повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні. З наказом про його звільнення він був ознайомлений 04 березня 2025 року, в той час як з роботи був звільнений з 13 березня 2025 року. На підтвердження того факту, що ОСОБА_1 в день його звільнення не було вручено повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні, свідчить і копія зазначеного повідомлення, у якій у графі «Повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні, отримав» відсутній підпис ОСОБА_1 про його отримання. Вважають, що ОСОБА_1 не пропущений строк звернення з позовом до суду, враховуючи те, що тримісячний строк для звернення до суду з вимогами на підставі ст. 116 КЗпП України, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, пов`язується не з тим, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а з моментом одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Також 30 березня 2026 року представником позивача подана заява про уточнення позовних вимог, у якій фактично зменшений розмір позовних вимог в частині стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та позивач прохає стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 89 робочих днів за період з 14 березня 2025 року до 16 липня 2025 року у сумі 137 648 грн 29 коп (1 546 грн 61 коп х 89 робочих днів) (а.с. 114-115).

В той же час, відповідно п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог лише до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

З клопотанням про поновлення процесуального строку - строку подання заяви про зменшення розміру позовних вимог представник позивача не звертався.

Оскільки вищевказані вимоги позивачем дотримані не були, то суд розглядає позовну заяву, виходячи з первісних позовних вимог.

Представник відповідача АТ «Українська залізниця» Мельниченко Н.М. позов не визнала, проти задоволення позовних вимог заперечувала з обставин викладених у відзиві на позовну заяву, оскільки при звільненні позивачу були виплачені усі належні йому суми, які Локомотивне депо Конотоп регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» могло виплатити. Що стосується непроведення ОСОБА_1 виплат одноразової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги в розмірі чотирьох середньомісячних заробітків, виплата яких передбачена п. 8.7 колективного договору, а також виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік, відповідно до п. 3.9 колективного договору, то, згідно ч. 1 ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Зупинення окремих видів виплат, передбачених колективним договором, є тимчасовим заходом, оскільки у працівників зберігається право на їх отримання, а його реалізація відкладається до закінчення дії правового режиму воєнного стану, або до прийняття окремих рішень правлінням АТ «Українська залізниця». Вказані дії є тимчасовими та направлені на забезпечення сталої роботи товариства і при стабілізації фінансового стану товариства зазначені виплати будуть відновлені в першочерговому порядку.

Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (витяг з протоколу засідання правління АТ «Укрзалізниця» № Ц-54/31 від 14 березня 2022 року) було призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні. Винятком було визначено лише виплату матеріальної допомоги на лікування та поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління.

Крім того, на виконання протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28 березня 2025 року № Ц-1-1.5-25/47-25 щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця» та у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01 квітня 2025 року та до окремого рішення керівництва виплати призупинено. При стабілізації фінансового стану товариства зазначені виплати будуть відновлені першочергово.

До того ж рішенням правління АТ «Укрзалізниця» 27 червня 2024 року (витяг з протоколу № Ц-82/39 від 27 червня 2024 року) було ухвалено рішення зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення.

Окреме рішення щодо проведення ОСОБА_1 вищевказаних виплат АТ «Укрзалізниця» не приймалося.

Звертає увагу, що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення та інших додаткових виплат роботодавцем саме призупинена, а не скасована, та ОСОБА_1 не було відмовлено у проведенні таких виплат. Проведення вказаних виплат було призупинено не з вини АТ «Укрзалізниця», а внаслідок форс-мажорних обставин.

Зауважує, що матеріальна допомога не є заробітною платою, не входить до структури обов`язкових виплат та має соціальний характер. Оскільки до заробітної плати не належить матеріальна допомога, то до позовних вимог ОСОБА_1 застосовується строк визначений ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

Трудовий договір з позивачем був припинений з 13 березня 2025 року. Копію наказу про звільнення від 04 березня 2025 року № 24/ос ОСОБА_1 отримав 04 березня 2025 року, про що свідчить його підпис на вказаному наказі. 13 березня 2025 року у день звільнення ОСОБА_1 йому було видано трудову книжку, а також письмово повідомлено про суми, нараховані йому при звільненні. При цьому ОСОБА_1 в день його звільнення були виплачені всі належні йому суми.

Таким чином тримісячний строк на право звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду закінчився відповідно 14 червня 2025 року

Проте позивач звернувся до суду з позовом 16 липня 2025 року, після закінчення визначеного ч. 2 ст. 233 КЗпП України тримісячного строку. З клопотання про поновлення вказаного строку ОСОБА_1 до суду не звертався. Тому прохає застосувати позовну давність.

Що стосується вимог ОСОБА_1 про стягнення з АТ «Укрзалізниця», відповідно до ст. 117 КЗпП України, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то для застосування вказаної норми закону слід встановити правомірність інших вимог позивача. Оскільки відсутні підстави для стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразової матеріальної допомоги0 в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, додаткової матеріальної допомоги в розмірі чотирьох середньомісячних заробітків та матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік у розмірі шести прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, то і вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не підлягають задоволенню.

Відповідачем АТ «Українська залізниця» наданий відзив на позовну заяву. У якому відповідач прохає застосувати наслідки пропуску звернення з позовом до суду (а.с. 36-44).

Суд, дослідивши надані докази, приходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Встановлено, що наказом начальника виробничого підрозділу Локомотивне депо Конотоп регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» № 24/ос від 04 березня 2025 року «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 машиніста електровоза, 13 березня 2025 року звільнено за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію на пільгових умовах на підставі ст. 38 КЗпП.

Крім того, вказаним наказом постановлено компенсувати ОСОБА_1 за невикористані 42 дні відпустки: за вислугу років за 4 дні за період 20 жовтня 2021 року - 19 жовтня 2022 року; прийняті до 01 січня 1997 року, за 4 дні за період з 20 жовтня 2021 року - 19 жовтня 2022 року; за вислугу років за 4 дні за період 20 жовтня 2022 року - 19 жовтня 2023 року, прийняті до 01 січня 1997 року, за 4 дні за період 20 жовтня 2022 року - 19 жовтня 2023 року; за вислугу років за 1 день за період 20 жовтня 2023 року 31 грудня 2023 року; прийняті до 01 січня 1997 року за 1 день за період з 20 жовтня 2023 року 31 грудня 2023 року; за вислугу років за 3 дні за період 01 січня 2024 року 19 жовтня 2024 року; типова відпустка за 9 днів за період з 20 жовтня2024 року до 13 березня 2025 року; за роботу в шкідливих умовах, за 5 днів, за період з 20 жовтня 2024 року -13 березня 2025 року; за вислугу років за 2 дні за період з 20 жовтня 2024 року 13 березня 2025 року: прийняті до 01 січня 1997 року за 2 дні за період 20 жовтня 2024 року 13 березня 2025 року.

Вказано, що ОСОБА_1 звільнити з виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги в розмірі чотирьох середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті, передбачених р. 8 п. 8.7 колективного договору, між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2025 роки із змінами та доповненнями.

Виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на 1 січня звітного року за 2023 рік, відповідно до п. 3.9 колективного договору, між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2025 роки із змінами та доповненнями, після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця».

Зазначено, що стаж роботи ОСОБА_1 у галузі становить 35 років 04 днів (а.с. 9).

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною 1 ст. 9 вищевказаного Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Відповідно до ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Згідно ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій, тощо). Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Відповідно до ст. 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Частиною 2 ст. 97 КЗпП України передбачено, що форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Колективним договором, укладеним між адміністрацією локомотивного депо Конотоп Південно-Західної залізниці та профспілковим комітетом на 2006-2010 роки, дія якого у подальшому пролонгована на 2011-2025 роки, передбачено, що:

- п. 3.9 розділу 3 надавати працівникам депо один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених Законом на перше січня звітного року;

- п. 8.7 розділу 8 при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, а працівникам, які були прийняті на роботу після прийняття даної норми колдоговору (17 травня 2007 року), цю допомогу надавати в залежності від стажу роботи на залізничному транспорті, зокрема більше 15 років - п`ять середньомісячних заробітків.

У разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права, виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі роботи в галузі, зокрема для чоловіків, які пропрацювали 35-49 років, у розмірі 4 (чотирьох) середньомісячних заробітків (а.с. 12-13).

Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

В судовому засіданні встановлено, що при звільненні 13 березня 2025 року ОСОБА_1 , який був звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на пільгових умовах та мав стаж роботи 35 роки, не були виплачені:

- одноразова матеріальна допомога, передбачена п. 8.7 колективного договору, у розмірі п`яти середньомісячних заробітків;

- додаткова матеріальна допомога, передбачена п. 8.7 колективного договору в розмірі чотирьох середньомісячних заробітків;

- матеріальна допомога на оздоровлення за 2023, передбачена п. 3.9 колективного договору, у розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Факт невиплати вказаних сум підтверджується наказом (розпорядженням) № 24/ОС від 04 березня 2025 року про припинення трудового договору, а також визнається відповідачем.

Станом на день звільнення ОСОБА_1 його середньомісячний заробіток становив 28 210 грн. 29 коп, а середньоденна заробітна плата - 1 546 грн. 61 коп, що підтверджується довідками, виданими виробничого підрозділу Локомотивне депо Конотоп регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» (а.с. 10, 116).

Вірність визначення середньомісячного заробітку та середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 відповідачем не оспорюється.

Згідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня встановлений в розмірі 2 684 грн 00 коп.

Таким чином сума невиплаченої ОСОБА_1 при звільненні одноразової матеріальної допомоги, передбачена п. 8.7 колективного договору, у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, становить 141 051 грн 45 коп (28 210 грн. 29 коп х 5); додаткової матеріальної допомоги, відповідно до п. 8.7 колективного договору, в розмірі чотирьох середньомісячних заробітків 112 841 грн 16 коп (28 210 грн. 29 коп х 4); матеріальної допомоги на оздоровлення, передбаченої п. 3.9 колективного договору за 2023 рік у розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб - 16 104 грн 00 коп (2 684 грн 00 коп х 6).

Вказані суми ОСОБА_1 і прохає стягнути з АТ «Українська залізниця».

Вірність проведення ОСОБА_1 вказаних розрахунків та визначення сум, які підлягають до виплат позивачу АТ «Українська залізниця» також не оспорює.

Для обґрунтування своїх заперечень проти позову АТ «Українська залізниця посилається на ч. 1 ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану, а також на рішення правління АТ «Українська залізниця».

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

В той же час, ст. 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як вбачається з наданих відповідачем доказів, зокрема, витягу із протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, згідно з пп.1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (а.с. 49).

Згідно з витягом із протоколу Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року вирішено зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення, починаючи з 01 липня 2024 року (а.с. 39-40).

В той же час ст. 9 КЗпП України передбачено, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

В обґрунтування правомірності своїх заперечень, відповідач посилається також на витяг із протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, а саме згідно з пп. 1.1.4 п.1.1 протоколу - на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, грошової допомоги з нагоди ювілею.

Закон України від 15 березня 2022 року № 2136-IX Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як рішення АТ «Українська залізниця», яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року. Проте, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не можуть застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Крім того, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 про залишення в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14 березня 2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (https://reyestr.court.gov.ua/Review/125099054).

Щодо посилання відповідача на рішення № Ц-82/39 Ком.т від 27 червня 2024 року суд виходить з наступного.

Зміст указаного рішення № Ц-82/39 Ком.т від 27 червня 2024 року вказує на те, що цим рішенням правління товариства зупинено положення колективних договорів в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення починаючи з 01 липня 2024 року, проте, як вбачається з матеріалів справи і не заперечується відповідачем, позивачу ОСОБА_1 матеріальна допомога не була виплачена за 2023 рік.

Вказане рішення не регулює порядок проведення остаточного розрахунку з працівником при звільненні у розумінні статті 116 КЗпП України, а стосується організації поточних виплат у період дії трудових відносин. Зазначене рішення не може бути підставою для невиплати працівникові всіх належних йому сум у день звільнення.

Також відповідно до вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни чи доповнення до діючих колективних договорів у частині призупинення або зміни строків виплати матеріальної допомоги можуть вноситися виключно за взаємною згодою сторін колективного договору, а не в односторонньому порядку роботодавцем (постанова ВС у справі № 211/7338/23).

Отже, посилання відповідача на положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» як на підставу для правомірності призупинення виплат є безпідставними, оскільки надане роботодавцю право зупиняти дію окремих положень колективного договору не звільняє його від обов`язку дотримуватися встановленої законом процедури внесення змін до такого договору та не може тлумачитися як право на односторонню відмову від виконання вже набутих працівником прав.

В судовому засіданні встановлено, що зміни до колективного договору у встановленому порядку, зокрема за погодженням із профспілковою стороною, внесені не були, що виключає можливість правомірного призупинення відповідних виплат.

Відповідач для обґрунтування своїх заперечень проти позову посилається на лист члена правління АТ «Укрзалізниця» від 04 квітня 2025 року № Ц-5-1.5-25/122-25, яким керівників регіональних філій повідомлено про призупинення з 01 квітня 2025 року до окремого рішення керівництва виплати матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників уперше у зв`язку з виходом на пенсію (а.с. 52).

Разом із тим лист члена правління АТ «Укрзалізниця» від 04 квітня 2025 року № Ц-5-1.5-25/122-25 не є рішенням роботодавця про зупинення дії окремих положень колективного договору, а лише містить інформацію про виконання протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» від 28 березня 2025 року № Ц-1-1.5-25/47-25.

Відповідно до Статуту АТ «Укрзалізниця» рішення щодо діяльності товариства приймає його правління як виконавчий орган товариства. Отже, лист члена правління та протокол засідання штабу не можуть вважатися належним рішенням роботодавця про зупинення дії окремих положень колективного договору в розумінні статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Таким чином, ні лист члена правління АТ «Укрзалізниця» від 04 квітня 2025 року №Ц-5-1.5-25/122-25, ні рішення правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т не можуть вважатися належною правовою підставою для невиплати позивачу одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, передбаченої пунктом 8.7 колективного договору.

Щодо доводів відповідача, що матеріальна допомога у зв`язку з виходом на пенсію, додаткова матеріальна допомога та допомога на оздоровлення належать до інших виплат, не є заробітною платою та не входять до структури обов`язкових виплат.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить: - основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; - додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що «виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».

Викладене дає підстави для висновку про те, що стаття 116 Кодексу законів про працю України зобов`язує роботодавця виплатити працівнику у день його звільнення усі види належних йому від роботодавця виплат, право на які передбачено як законодавством, так і колективним договором, іншими локальними актами. Жодних застережень з приводу того, що належні до виплати звільненому суми мають належати до фонду оплати праці указана норма не містить.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, у тому числі відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Викладений висновок відповідає правовому висновку, сформованому Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 759/10613/20.

Отже помилковими є доводи відповідача, що матеріальна допомога у зв`язку з виходом на пенсію, додаткова матеріальна допомога та допомога на оздоровлення не належить до обов`язкових виплат працівнику у день звільнення. Належність таких виплат до фонду заробітної плати правового значення не має. Визначальним є те чи має працівник станом на дату звільнення на отримання від роботодавця відповідних виплат.

Стосовно заяви АТ «Українська залізниця» про застосування наслідків пропуску строку звернення з позовом до суду (позовної давності), то відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 ст. 233 КЗпП України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Справа, яка розглядається, належить до трудового спору про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України.

Отже, тримісячний строк для звернення до суду з вимогами на підставі ст. 116 КЗпП України відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України пов`язується не з тим, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а з моментом одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Рішенням Конституційного Суду № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України та ст.ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» та роз`яснено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У наданому представником відповідача повідомленні про нараховані та виплачені суми працівникові при звільненні відомості про його вручення ОСОБА_1 відсутні. Вказане повідомлення також не містить жодних відомостей про ознайомлення з ним ОСОБА_1 (а.с. 32, 45).

ОСОБА_1 стверджує, що вказане повідомлення не було вручено йому у день звільнення, а з наказом про звільнення він був ознайомлений 04 березня 2025 року, в той час як звільнений з роботи 13 березня 2025 року.

Дату отримання повідомлення про нараховані та виплачені суми працівникові при звільненні він вказати не може. Проте в день його звільнення вказане повідомлення йому вручено не було, а тому воно і не було долучено до позовної заяви. Чи було у подальшому вказане повідомлення вручене йому за місцем роботи чи направлене поштовим зв`язком він сказати не може, оскільки не пам`ятає.

Повідомлення про нараховані та виплачені суми працівникові при звільненні ОСОБА_1 надав суду 23 вересня 2025 року (а.с. 31,32), тобто вже після звернення з позовом до суду.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 пояснила, що копія повідомлення про нараховані та виплачені суми працівникові при звільненні ОСОБА_1 було видане в день його звільнення 13 березня 2025 року разом з іншими документами. Проте ОСОБА_1 відмовився від його отримання, а тому на вказаному повідомленні відсутній підпис ОСОБА_1 .

Проте за повідомленням представника відповідача акт про відмову ОСОБА_1 від отримання 13 березня 2025 року повідомлення про нараховані та виплачені суми працівникові при звільненні локомотивним депо Конотоп регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» не складався.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів вручення позивачу такого письмового повідомлення. За відсутності доказів настання події, з якою закон пов`язує початок перебігу строку звернення до суду, підстави для висновку про його пропуск відсутні.

Суд вважає, що звернувшись 21 липня 2025 року із позовом до суду ОСОБА_1 не пропустив строк, визначений приписами ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

Крім того, відповідач в обґрунтування заперечень щодо невиконання обов`язків, передбачених ст.ст. 47 та 116 КЗпП України, послався на відсутність вини та існування обставин непереборної сили, які встановлені висновком Торгово-промислової палати України № 2024/02/0-7/1 від 28 лютого 2022 року.

Проте, суд також відхиляє вказаний аргумент виходячи із наступного.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 аналізуючи питання підтвердження настання обставин непереборної силу (форс-мажору), дійшла висновку, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»); Єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні.

У постанові Верховного Суду від 02 квітня 2024 року у справі № 910/9226/23 сформульовано такі загальні висновки щодо застосування положень статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»:

- «Форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін;

- Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку».

На підтвердження обставини непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на підприємстві на дату звільнення позивача з роботи, відповідач надав лист Торгово-промислової палати України № 2024/02/0-7/1 від 28 лютого 2022 року (а.с. 42), який не є сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні», оскільки не містить ідентифікуючих ознак саме до відповідача та конкретного випадку неможливості виконання відповідних зобов`язань перед працівниками, а відтак не довів обставини непереборної сили.

З урахуванням наведеного суд приходить висновку, що відповідачем безпідставно, в порушення вимог діючого законодавства України, зокрема, ст. 116 КЗпП України, не були виплачені одноразова матеріальна допомога, передбачена п. 8.7 колективного договору, у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, додаткова матеріальна допомога, відповідно до п. 8.7 колективного договору, в розмірі чотирьох середньомісячних заробітків, матеріальна допомоги на оздоровлення, передбачена п. 3.9 колективного договору, за 2023 рік у розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

За таких обставин, з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 слід стягнути одноразову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, що становить 141 051 грн 45 коп, додаткову матеріальну допомогу в розмірі чотирьох середньомісячних заробітків, що становить 112 841 грн 16 коп та матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 16 104 грн 00 коп, всього 269 996 грн 61 коп.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті

Що стосується стягнення заявленого розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд враховує, що статтею 27 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Як вбачається з довідки, виданої підрозділом локомотивне депо Конотоп регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 1 546 грн 61 коп. (а.с. 116).

Вірність нарахування середньоденної заробітної плати відповідачем не оспорюється.

Суд враховує, що, відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах військового часу», у період дії воєнного стану не застосовуються норми ст.73 КЗпП України (святкові та неробочі дні).

Період з 14 березня 2025 року до 16 липня 2025 року налічує 89 робочих днів.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період часу з 14 березня 2025 року до 16 липня 2025 року становить 137 648 грн 29 коп (1 546 грн 61 коп х 89 робочих днів), що не перевищує загального розміру невиплачених йому при звільненні сум 269 996 грн 61 коп) та, з урахуванням щоденних майнових втрат позивача внаслідок інфляційних процесів, не суперечить принципам розумності, справедливості та пропорційності.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

ОСОБА_1 при зверненні до суду був сплачений судовий збір в розмірі 4 606 грн 22 коп (а.с. 24), виходячи з ціни позову 460 621 грн 61 коп.

Суд прийшов висновку про стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 виплат на загальну суму 407 644 грн 90 коп, тобто позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені на 88 %.

Таким чином з відповідача на користь ОСОБА_1 пропорційно до розміру задоволених позовних вимог слід стягнути понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору в розмірі 4 053 грн. 47 коп (4 606 грн 22 коп х 88 %).

Керуючись ст. 4, 13, 76-81, 89, 141 , 258, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, що становить 141 051 грн 45 коп (сто сорок одна тисяча п`ятдесят одна грн 45 коп), додаткову матеріальну допомогу в розмірі чотирьох середньомісячних заробітків, що становить 112 841 грн 16 коп (сто дванадцять тисяч вісімсот сорок одна грн 16 коп), матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 6 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 16 104 грн 00 коп (шістнадцять тисяч сто чотири грн 00 коп), та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі становить 137 648 грн 29 коп (сто тридцять сім тисяч грн шістсот сорок вісім грн 29 коп), всього 407 644 грн 90 коп (чотириста сім тисяч шістсот сорок чотири грн 90 коп), з подальшим утримання податків та обов`язкових платежів.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог, - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору в розмірі 4 053 грн. 47 коп (чотири тисячі п`ятдесят три грн 47 коп).

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця» (місцезнаходження: 03150, код ЄДРПОУ 40075815, юридична адреса: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, ЄДРПОУ: 40075815).

Суддя Ярмак О. М.