Рішення № 139557356, 07.09.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року Справа № 160/10897/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Дніпровська міська рада про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Дніпровська міська рада (далі - третя особа), в якій позивач просить суд:

Визнати протиправним рішення засідання житлово-побутової комісії для придбання службових приміщень, впорядкування роботи з надання службових жилих приміщень і користування ними Дніпропетровського окружного адміністративного суду «Про повторний розгляд питання виключення службового жилого приміщення житла з числа службових, а саме двокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1 » №1 від 25.02.2026.

Зобов`язати Дніпропетровський окружний адміністративний суд прийняти рішення щодо виключення з числа службових квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та звернутися до виконавчого комітету Дніпровської міської ради з належно оформленими документами (поданням) про виключення з числа службового житла двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що оскаржуване рішення є таким, що порушує його права на приватизацію державного житлового фонду, як особи, яка не підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення, внаслідок роботи у судовій системі більше десяти років. При повторному розгляді заяви від 25.06.2024 про виключення службового жилого приміщення житла з числа службових, житлово-побутова комісія не встановила наявність обставин для відмови у задоволенні поданої заяви, обмежившись лише констатацію факту щодо належності квартири до державної власності та наявністю заяви на отримання службового житла для поліпшення житлових умов від іншої судді. Позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 09 червня 2026 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

25 червня 2026 року відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому позов не визнає з огляду на наступне. Виключення жилого приміщення з числа службових можливе лише у випадку, якщо відпала потреба в такому його використанні. При відмові у задоволенні заяви позивача про виключення службового жилого приміщення житла з числа службових, житлово-побутова комісія також враховувала той факт, що згідно Журналу обліку заяв про надання службового житла зареєстровано 1 (одну) заяву від судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду про отримання службового житла для поліпшення житлових умов. Службовий житловий фонд суду створений для забезпечення житлом суддів та працівників апарату, що є гарантією їх незалежності та стимулом для залучення кваліфікованих кадрів. Наявність у журналі обліку осіб, які потребують житла, хоча б однієї заяви, є прямим та незаперечним доказом того, що потреба установи у даному приміщенні не відпала. Вилучення квартири з числа службових за наявності черги призведе до порушення прав інших працівників, які мають пріоритетне право на отримання цього житла у разі його звільнення. Відповідач зазначає, що спірна квартира є державною власністю і Дніпропетровський окружний адміністративний суд є балансоутримувачем, який зобов`язаний використовувати майно ефективно та за цільовим призначенням. Передача державної власності у житловий фонд для постійного проживання (з подальшою приватизацією) фактично означає безповоротну втрату державного майна. Відповідач не може розпоряджатися майном у спосіб, що суперечить інтересам держави та створює дефіцит службового житла для майбутніх потреб судової системи. Відмова комісії у зміні правового статусу квартири жодним чином не порушує житлових прав позивача, адже він та його родина продовжують безперешкодно проживати в даній квартирі на підставі договору найму. Відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

26 червня 2026 року третьою особою надані до суду наступні пояснення щодо позову. Лише після вирішення питання про зняття з даного житла статусу службового, воно може бути приватизоване. Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться за рішенням виконавчого органу місцевого самоврядування на підставі подання голови суду, Голови ДСА України, начальника територіального управління ДСА України або особи, яка виконує їх обов`язки. Про виключення жилого приміщення з числа службових у журналі оперативного обліку службових жилих приміщень здійснюється відповідний запис. З системного аналізу наведених норм слідує, що працівник, зокрема, який пропрацював у судовій системі не менш як десять років має право на ініціювання питання виключення службового жилого приміщення, в якому він проживає спільно зі своєю сім`єю, з числа службових, з метою подальшої приватизації державного житлового фонду.

24 серпня 2026 року позивачем подані до суду додаткові пояснення у справі.

З 11.08.2026 по 06.09.2026 суддя Богатинський Б.В. перебував у щорічній основній відпустці.

На підставі матеріалів справи, судом встановлено наступні обставини.

На балансі Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебуває двокімнатна квартира загальною площею 46,4 кв.м., яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , жилою площею 29,4 кв.м, загальною площею 46,4 кв.м включено до числа службових жилих приміщень на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 18.06.2019 №586 «Про включення до числа службових жилих приміщень квартир».

02.01.2020 на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 17.12.2019 № 1324 «Про затвердження списків на заселення службових квартир» судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сидоренку Д.В. видано ордер №0000000195 на заселення службового жилого приміщення жилою площею 29,4 кв. м, яке складається з однієї квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі договору найму службового житлового приміщення № 20/01 від 20.01.2020 та акту приймання-передачі службового житлового приміщення Дніпропетровським окружним адміністративним судом було передано у володіння та користування ОСОБА_2 ізольоване житлове приміщення: двокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1 .

28.06.2024 суддя Сидоренко Д.В. звернувся з заявою про виключення службового жилого приміщення житла з числа службових.

Житлово-побутовою комісією для придбання службових жилих приміщень, впорядкування роботи з надання службових жилих приміщень і користування ними Дніпропетровського окружного адміністративного суду (далі - Комісія) розглянуто питання щодо виключення службового жилого приміщення житла з числа службових, а саме двокімнатної квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , відповідно до заяви судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дмитра Сидоренка від 28.06.2024. На засіданні Комісії 01 жовтня 2024 року затверджено рішення №2 про відмову у задоволенні заяви судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дмитра Сидоренка про виключення службового жилого приміщення житла з числа службових, а саме двокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1 . Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15.01.2025 вимоги позивача задоволено частково, зокрема відповідача зобов`язано повторно розглянути заяву від 25.06.2024 про виключення службового жилого приміщення з числа службових з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15.01.2025 у справі № 160/29067/24, залишеного без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.11.2025 житлово-побутовою комісією для придбання службових приміщень, впорядкування роботи з надання службових жилих приміщень і користування ними Дніпропетровського окружного адміністративного суду повторно здійснено розгляд заяви судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Сидоренка Дмитра Володимировича від 25.06.2024 про виключення службового жилого приміщення житла з числа службових, а саме двокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1 та прийнято рішення № 1 від 25.02.2026 про відмову в її задоволенні. У рішенні вказано, що жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Окрім того, згідно Журналу обліку заяв про надання службового житла зареєстровано 1 (одну) заяву від судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду про отримання службового житла для поліпшення житлових умов.

Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Згідно з частиною першою, другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пункту 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації квартири віднесені у встановленому порядку до числа службових. Лише після вирішення питання про зняття з даного житла статусу службового, воно може бути приватизоване на умовах і в порядку, передбаченому Законом.

Статтею 118 Житлового кодексу України встановлено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Відповідно до статті 125 Житлового кодексу України встановлено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема, осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

Згідно з п.2 розділу І Положення «Про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Дніпропетровському окружному адміністративному суді» затвердженого наказом голови суду від 16.10.2018 №201-од (далі - Положення), службові жилі приміщення призначаються для заселення працівниками Дніпропетровського окружного адміністративного суду за переліком посад, визначених постановою Ради Міністрів Української РСР від 04.02.1988 №37 «Про службові жилі приміщення».

Згідно з п.1 розділу ІІ Положення, службові жилі приміщення надаються незалежно від перебування працівників на квартирному обліку, без додержання черговості та пільг, установлених для забезпечення громадян житлом.

Положеннями розділу ІІ Положення визначено, що для одержання службового житла працівник подає на ім`я голови суду або особи, яка виконує його обов`язки заяву про надання службового житла, погоджену керівником апарату суду.

Службове жиле приміщення надається працівникам на час виконання ними своїх службових обов`язків. У випадку звільнення особи із займаної посади службові жилі приміщення надаються особам, які мають право на них та внесені до журналу обліку заяв про надання службового житла.

Приписами п.2 розділу IV Положення, не можуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у пункті 1 розділу IV положення, працівників, які пропрацювали у судовій системі не менш як десять років.

Відповідно до пункту 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації квартири віднесені у встановленому порядку до числа службових.

Згідно з пунктом 6 розділу І Положення визначено, що жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли установленому його виключено з числа жилих. Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться рішенням Комісії, на підставі клопотання голови суду або особи, яка виконує його обов`язки, рішенням виконавчого органу місцевого самоврядування за місцем розташування приміщення.

Пунктом 6 «Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР», затвердженого постановою Ради Міністрів РСР «Про службові житлові приміщення» від 04.02.1988 №37, визначено, що жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.

Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. У будинках, належних колгоспам, жиле приміщення виключається з числа службових за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Про виключення жилого приміщення з числа службових у журналі обліку службових жилих приміщень робиться відповідна відмітка.

Відповідно до п.7 розділу І Положення про порядок надання службових житлових приміщень і користування ними в Дніпропетровському окружному адміністративному суді, введеного в дію наказом голови суду №201-од від 16.10.2018, працівник, який належить до кола осіб, зазначених у пункті 2 розділу IV цього Положення, має право звернутися до голови суду або особи, яка виконує його обов`язки, із заявою про виключення службового житлового приміщення, в якому він проживає спільно зі своєю сім`єю, з числа службових (додаток 2) за наявності у нього документів, що підтверджують відсутність у нього та членів його сім`ї власного житла в населеному пункті, де розміщений суд.

Виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням Виконавчого комітету Дніпровської міської ради на підставі клопотання житлово-побутової комісії Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Таким чином, Положення визначає зміст та методику забезпечення жилими приміщеннями суддів, працівників суду та членів їх сімей в Дніпропетровському окружному адміністративному суді, що перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов.

Враховуючи приписи пункту 6 розділу ІІ та пункту 2 розділу IV Положення, працівники суду, які пропрацювали у судовій системі не менш як 10 років, що забезпечені службовими житловими приміщеннями, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку визначеному Положенням.

Виключення квартир з числа службових для забезпечення судів, працівників суду та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання житлово-побутової комісії Дніпропетровського окружного адміністративного суду до виконавчого комітету Дніпровської міської рада.

Судом встановлено, що позивач має стаж роботи на посаді судді більше 10 років, що підтверджується рішенням Вищої ради правосуддя від 24 вересня 2024 року №2780/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду зв`язку з поданням заяви про відставку», позивача звільнено з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку. Згідно з наказом Дніпропетровського окружного адміністративного суду «Про відрахування судді ОСОБА_2 зі штату суду» від 27.09.2024 №612-к, позивача відраховано зі штату суду 07.10.2024.

02.01.2020 на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 17.12.2019 № 1324 «Про затвердження списків на заселення службових квартир» судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 видано ордер №0000000195 на заселення службового жилого приміщення жилою площею 29,4 кв. м, яке складається з однієї квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач звертався до голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду з проханням погодити виключення вказаної квартири з числа службових.

Суд зазначає, що посилання відповідача у рішенні, як на підставу для відмови у задоволенні заяви позивача на лист Державної судової адміністрації України є необґрунтованими, оскільки такі листи мають інформаційний характер, містить роз`яснення і не встановлює норм права.

Суд оцінює критично доводи відповідача в частині наявності у журналі обліку осіб, які потребують житла, хоча б однієї заяви, що є прямим та незаперечним доказом того, що потреба установи у даному приміщенні не відпала, оскільки перебування особи на обліку осіб які потребують житла, не створює абсолютного чи безумовного права на отримання саме конкретної квартири.

Такий облік лише фіксує загальне право на поліпшення житлових умов у майбутньому за наявності відповідного житлового фонду. Тому твердження про автоматичне порушення прав інших працівників суду є недоведеним.

Також слід зауважити, що статус балансоутримувача, яким є Дніпропетровський окружний адміністративний суд, не наділяє його дискрецією необмежено відмовляти у зміні правового режиму майна. Такі питання вирішуються з урахуванням норм законодавства, рішень уповноважених органів та балансу інтересів, а не виключно внутрішньою доцільністю установи.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи.

У статті 8 Конвенції закріплено право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, житла і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків з конкретним місцем (рішення ЄСПЛ у справі «Прокопович проти росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому безпідставна відмова у ініціюванні питання щодо виключення жилого приміщення з числа службових, шляхом подання підприємством, установою, організацією відповідного клопотання до виконавчого комітету відповідної ради, є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла, внаслідок чого спірне рішення має бути визнано протиправним.

Відтак, за наведених обставин, рішення засідання житлово-побутової комісії для придбання службових приміщень, впорядкування роботи з надання службових жилих приміщень і користування ними Дніпропетровського окружного адміністративного суду «Про повторний розгляд питання виключення службового жилого приміщення житла з числа службових, а саме двокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1 » №1 від 25.02.2026 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».

У даному випадку, задоволення позовних вимог щодо зобов`язання Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийняти рішення щодо виключення з числа службових квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та звернутися до виконавчого комітету Дніпровської міської ради з належно оформленими документами (поданням) про виключення з числа службового житла двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Дніпровська міська рада про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.

Визнати протиправним рішення засідання житлово-побутової комісії для придбання службових приміщень, впорядкування роботи з надання службових жилих приміщень і користування ними Дніпропетровського окружного адміністративного суду «Про повторний розгляд питання виключення службового жилого приміщення житла з числа службових, а саме двокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1 » №1 від 25.02.2026.

Зобов?язати Дніпропетровський окружний адміністративний суд прийняти рішення щодо виключення з числа службових квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та звернутися до виконавчого комітету Дніпровської міської ради з належно оформленими документами (поданням) про виключення з числа службового житла двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровського окружного адміністративного суду судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн (одну тисячу шістдесят чотири гривні дев`яносто шість коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ),

Відповідач - Дніпропетровський окружний адміністративний суд (вул. Академіка Янгеля, 4, м. Дніпро, 49089; код в ЄДРПОУ 34824364),

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Дніпровська міська рада (просп. Дмитра Яворницького, 75, м.Дніпро, 49000; код в ЄДРПОУ 26510514).

Повне судове рішення складено 07 вересня 2026 року.

Суддя Б.В. Богатинський