Рішення № 139553392, 07.09.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2370/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Юрченко В.С.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України (Україна, 02099, місто Київ, вулиця Ялтинська, будинок 11, ЄДРПОУ 23311317)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (61072, Україна, місто Харків, проспект Науки, будинок 54, ЄДРПОУ 42831345)

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області, через систему "Електронний Суд", надійшов позов Головного центру будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" про стягнення пені у розмірі 101 745,00 грн та штрафу у розмірі 83 790,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору від 15.01.2025 за № 03-25 про закупівлю засобів індивідуального обігріву.

Зокрема, у позові позивач зазначає, що відповідачем було порушено графік постачання наступних партій товару: 50 000 комплектів індивідуального обігріву поставлено 05.08.2025, тобто із простроченням на 4 дні, 100 000 комплектів індивідуального обігріву поставлено 23.09.2025, тобто із простроченням на 22 дні, та 50 000 комплектів індивідуального обігріву поставлено 07.11.2025, тобто із простроченянм на 37 днів.

Позивач, звертаючись із позовом, зазначає, що внаслідок порушення строків постачання товару, відповідно до умов Договору, у Відповідача виник обов`язок щодо сплати пені та штрафу за п. 8.3. Договору, у загальному розмірі 185 535,00 грн, а саме: пеня в розмірі 101 745,00 грн та штраф у розмірі 83 790,00 грн.

Судовий збір позивач просить стягнути з відповідача.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2026, справу № 922/2370/26 передано на розгляд судді Юрченко В.С.

02.07.2026, суд позовну заяву залишив без руху, з одночасним встановленням строку та способу усунення її недоліків.

02.07.2026, позивач скерував, через систему «Електронний Суд», заяву про усунення недоліків (вх. № 16157 від 03.07.2026).

06.07.2026, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/2370/26. Постановлено здійснювати розгляд справи № 922/2370/26 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

21.07.2026, через систему «Електронний Суд», до суду від відповідача надійшов відзив (вх. № 17874 від 22.07.2026).

У відзиві відповідач не заперечує проти самого факту незначного прострочення поставки лише двох партій товару за договором від 15.01.2025 за № 03-25 про закупівлю засобів індивідуального обігріву. Відповідач категорично заперечує проти визначених Позивачем дат поставки, кількості днів прострочення та, як наслідок, проти заявленого розміру пені й проти нарахування штрафу як такого.

Так, відповідач стверджує, що позивачем не було надано жодного доказу поставки партій Товару саме 05.08.2025, 23.09.2025 та 07.11.2025, зокрема, не надано товарно-транспортні накладні, документи Товароодержувача, листування сторін або будь-які інші докази, що підтверджували б ці дати.

Отож, відповідач, у відзиві, спираючись на дати формування видаткових накладних та актів приймання - передачі товару, вказує, що прострочення поставки Товару має незначні періоди, та відбулись 28.07.2025 (тобто 0 днів прострочення), 10.09.2025 (тобто 8 днів прострочення) та 27.10.2025 (тобто 26 днів прострочення), та відповідно, вважає, що розмір пені, який може бути нарахований йому за пунктом 8.3. Договору, не повинен перевищувати 50 274,00 грн.

Також відповідач зазначає, що підставою для нарахування штрафу за пунктом 8.3. Договору, є не будь-яке прострочення, а лише таке, тривалість якого перевищує тридцять днів. В той же час, відповідач стверджує, що фактичне прострочення поставки партії товару з 50 000 комплектів, становить 26 днів (проти 37 днів, зазначених позивачем у позові), а відтак, на його думку, відсутня єдина кваліфікуюча умова для нарахування та стягнення штрафу.

Також, Відповідач у відзиві зазначає, що обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач посилається на статті 193 та 265 Господарського кодексу України. Разом з тим Господарський кодекс України втратив чинність 28.08.2025 на підставі Закону України від 09.01.2025 № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб». Періоди прострочення, за які Позивач нараховує санкції (вересень та жовтень 2025 року), повністю припадають на час після втрати Господарським кодексом України чинності. Відповідні правовідносини Сторін регулюються нормами Цивільного кодексу України.

Крім того, у відзиві Відповідач формує клопотання про зменьшення розміру пені на 90%, на підставі статті 551 ЦК України.

27.07.2026, через систему «Електронний Суд», до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 18282).

В даній заяві по суті справи, позивач зазначає, що Договором врегульований порядок приймання-передавання товару, та прямо вказано у пункті 5.12.8 Договору, що датою поставки товару є саме дата підписання акту приймання-передачі товару Товароодержувачу, то відповідно, розрахунок Відповідача щодо нарахування пені по даті складання актів приймання-передавання та видаткових накладних - є хибним.

Крім того, безпідставними, на думку Позивача, є твердження Відповідача про те, що до правовідносин сторін були застосовані норми ГК України, норми якого втратили чинність. Позивач зазначає, що джерелом нарахування санкцій є Договір, який був укладений до 28.08.2025 (до скасування ГК України) і в ньому були погоджені конкретні розміри пені, штрафів, відтак ці умови договору залишаються чинними для Сторін.

Також, позивач визначаючись із своєю позицією з приводу сформованого Відповідачем клопотання про зменьшення розміру пені на 90%, зазначає, що штрафні санкції передбачені умовами Договору, є мінімальними, а їх зменьшення у запропонованому Відповідачем варіанті, призведе до порушення принципів справедливості, добросовістності, розумності та пропорційності, оскільки будуть враховані лише інтереси останнього, що в свою чергу, матиме правовим наслідком нівелювання відповідальності, яку Сторони спільно передбачили у Договорі.

27.07.2026, ухвалою суду, прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи відзив на позовну заяву (вх. № 17874 від 22.07.2026). Прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи відповіді на відзив (вх. № 18282 від 27.07.2026).

22.07.2026, через систему "Електронний Суд", до суду від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів (вх. № 174876), у відповідності до якого останній просить суд витребувати від Харківської обласної військової адміністрації (ЄДРПОУ 23912956; місцезнаходження: 61002, Харківська обл., м. Харків, вул. Сумська, буд. 64; ел. пошта: obladm@kharkivoda.gov.ua) належним чином засвідчену інформацію (довідку) щодо повітряних тривог, оголошених у місті Харкові за період з 15 січня 2025 року по 7 листопада 2025 року включно, із зазначенням: дати кожної повітряної тривоги; часу оголошення повітряної тривоги; часу відбою повітряної тривоги; тривалості кожної повітряної тривоги; загальної кількості та сумарної тривалості повітряних тривог у розрізі кожного календарного місяця зазначеного періоду. А також, зобов`язати Харківську обласну військову адміністрацію надати витребувану інформацію безпосередньо до Господарського суду Харківської області у строк, встановлений судом.

27.07.2026, ухвалою суду, відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс", що сформоване у відзиві (вх. № 17874 від 22.07.2026), про витребування від Харківської обласної військової адміністрації інформації відповідно до п.4 ч.2 ст.81 ГПК України, у зв"язку з відсутністю доказів вжиття заходів для отримання цього доказу самостійно або причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, 15.01.2025 між Головним центром капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України (далі за текстом - Позивач, Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІМЕКС МАКС» (далі Відповідач, Постачальник) укладено договір № 03-25 про закупівлю засобів індивідуального обігріву (далі за текстом - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов`язується у 2025 році поставити Товароодержувачу засіб індивідуального обігріву, тип 1; код ДК 021:2015:35820000-8 «Допоміжне екіпірування», асортимент, кількість, ціна, інформація та технічна документація наведені в Специфікації (Додатком 1) на Технічному описі (Додаток 2) до цього Договору (далі - Товар), а Покупець прийняти та оплатити такий Товар в порядку та на умовах, визначених цим Договором. При цьому, Товароодержувачем є уповноважена особа за місцем поставки Товару згідно зі Специфікацією (Додаток 1).

Відповідно до пункту 3.1 Договору загальна вартість по Договору становить 5 985 000,00 грн, у тому числі ПДВ 20% 997 500,00 грн.

Згідно положень пункту 5.1. Договору, строк поставки визначається у Графіку постачання (Додаток №4 до Договору). Допускається дострокова поставка Товару за погодженням Сторонами.

Пунктом 5.2. Договору визначено, що місце поставки Товару, визначено в Додатку №1 до цього Договору.

Згідно пункту 5.8 Договору, уповноваженою особою (уповноваженими особами) Постачальника складається акт приймання-передавання Товару (Додаток 3) до цього Договору у трьох примірниках (перший- Товароодержувач, другий- Покупцю, третій Постачальнику) та надається Покупцю до моменту здійснення поставки Товару. Покупець повертає Постачальнику підписані акт приймання-передавання Товару та акт приймання-передачі запасів, які Постачальник надає в день поставки Товароодержувачу разом з Товаром та документами, визначеними п. 5.4. цього Договору.

Уразі надсилання документів поштою в загальному порядку, витрати, пов`язані з оформленням документів на перевезення та їх передачею покладаються на Постачальника. Після підтвердження Товароодержувачем отримання поставленого Товару шляхом підписання трьох примірників акту приймання-передавання Товару, акти залишаються у Товароодержувача. При отриманні Товару, Товароодержувач має право підписати товаро-транспортну накладну (ТТН) та завірити її печаткою.

Разом з тим, відповідно до пункту 5.12.8 Договору, під час приймання товару Товароодержувач підписує акт приймання-передавання товару або Акт про виявлені недоліки (приховані недоліки) Товару.

У відповідності до пункту 6.3.1. Договору Постачальник зобов`язаний постачати Товароодержувачу Товар в кількості, строк та на умовах даного Договору.

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену законом та Договором (пункт 8.1. Договору).

Відповідно до пункту 8.3. Договору, за порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів, Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, поставку яких построчено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки товарів понад тридцять днів Постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 (сім) відсотків вартості товарів, поставку яких прострочено.

За пунктом 12.1. Договору, цей Договір набирає чинності з дня підписання його уповноваженими на те сторонами і діє до 31.12.2025.

Невід`ємною частиною Договору є: Додаток 1 - Специфікація, Додаток 2 - Технічний опис, Додаток 3 - Акт приймання - передавання товару (зразок), та Додаток 4 - Графік постачання.

У відповідності до Специфікації (Додаток 1 до Договору), сторонами було узгоджено найменування товару, який постачається, кількість товару (250 000), ціна за одиницю товару (23,94 грн з ПДВ), сума з ПДВ (5 985 000,00 грн), а також дані товароодержувача товару, що постачається (в/ч НОМЕР_1 ).

Відповідно до умов Графіка постачання (Додатку 4 до договору) Постачальник був зобов`язаний здійснити поставку 50 000 комплектів засобів індивідуального обігріву в липні 2025 року, поставку 100 000 комплектів засобів індивідуального обігріву серпні 2025 року та 50 000 комплектів засобів індивідуального обігріву у вересні 2025 року.

Як зазначає позивач, ТОВ ««ІМЕКС МАКС», як Постачальник за договором поставив Товар з порушенням строків, які обмовлені договором (Додаток 4 - Графік постачання), а саме:

1) 50 000 комплектів поставлено 05.08.2025, строк постачання порушено на 4 дні, на підтвердження чого позивач надає акт № 991 від 28.07.2025 та видаткову накладну № 991 від 28.07.2025.

2) 100 000 комплектів поставлено 23.09.2025, строк постачання порушено на 22 дні, на підтвердження чого позивач надає акт № 1245 від 10.09.2025 та видаткову накладну № 1245 від 10.09.2025.

3) 50 000 комплектів поставлено 07.11.2025, строк постачання порушено на 37 днів, на підтвердження чого позивач надає акт № 1495 від 27.10.2025 та видаткову накладну № 1495 від 27.10.2025.

Позивач здійснив повну оплату вартості поставленого товару, на підтвердження чого в матеріалах справи наявні платіжні доручення № 2325 від 15.08.2025 на суму 1 197 000,00 грн, № 3222 від 02.10.2025 на суму 2 394 000,00 грн та №4066 від 19.11.2025 на суму 1 197 000,00 грн.

Оскільки поставка Товару, відбулася з порушенням строків постачання, з цих підстав позивачем, відповідно до п. 8.3 Договору, нараховано пеню у розмірі 101 745,00 грн: 50 000 шт * 23,94 грн * 4 дні * 0,1% = 4 788,00 грн; 100 000 шт * 23,94 грн * 22 дні * 0,1% = 52 668,00 грн; 50 000 шт * 23,94 грн * 37 днів * 0,1% = 44 289,00 грн. та штраф за порушення строків поставки засобів індивідуального обігріву: 50 000 шт * 23,94 грн * 7% = 83 790,00 грн., які на момент звернення до суду відповідачем не сплачені.

Крім того, 07.01.2026, на адресу відповідача, була направлена претензія №06.1/336-26-Вих, за змістом якої Позивач інформував ВІдповідача про порушення ним умов Договору від 15.01.2025 № 03-25 та необхідність сплати пені та штрафу у розмірі 185 535,00 грн, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення. У зв"язку з чим, Головний центр капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України звернувся до господарського суду з даним позовом з метою захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України Про судоустрій і статус суддів кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Враховуючи положення ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Предметом доказування у справі, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд самостійно оцінює докази, надані сторонами у справі, у їх сукупності, керуючись принципом вірогідності, передбаченим статтею 79 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з цією статтею, наявність обставин, на які посилається сторона, вважається доведеною, якщо докази, надані на їх підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, надані на їх спростування. Питання про вірогідність доказів суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, враховуючи всі обставини справи.

Предметом судового розгляду у справі є вимога Позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу за договором № 03-25 від 15.01.2025 про закупівлю засобві індивідуального обігріву, а предметом доказування у справі, відповідно, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

На підставі статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Договір це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту.

Статтями 509, 510 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Загальні положення про договір визначені статям 626-637 Цивільного кодексу України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 Цивільного кодексу України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частини 1 статті 655, частини 1 статті 663 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України.

При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання замовником зобов`язання щодо вчинення всіх дій в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором поставки та її впливу на обставини прострочення постачальником строків поставки товару.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є неустойка (частина перша статті 546 ЦК України).

В статті 549 Цивільного кодексу України надано визначення неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому за приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Отже, сплату неустойки як один із видів забезпечення виконання зобов`язання, встановлених договором або законом, та як один із встановлених договором або законом правових наслідків порушення зобов`язання передбачено лише нормами ЦК України (пункт 3 частини першої статті 611 цього Кодексу).

Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов`язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов`язань.

Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов`язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов`язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов`язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків. Зокрема, задля прагнення учасників зобов`язання до дійсно оперативного, негайного використання свого права на неустойку для неї встановлений спеціальний скорочений строк позовної давності: позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Поряд з цим ЦК України, передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом.

Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов`язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідного зобов`язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.

З огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір № 03-25 про закупівлю засобів індивідуального обігріву від 15.01.2025, як належну підставу, у розумінні норм статті 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що договір та додатки до нього оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками без зауважень та заперечень в добровільному порядку.

Аналізуючи умови укладеного між сторонами договору № 03-25 від 15.01.2025 про закупівлю засобів індивідуальног обігріву, враховуючи, що предметом договору слугує зобов`язання із передачі товару, суд зазначає, що між сторонами виникли господарські відносини на підставі договору поставки, до яких, крім положень Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов`язання, застосовуються також положення глави 54 підрозділу 1 Розділу ІІІ ЦК України.

За умовами договору, Відповідач зобов`язаний був поставити Товар Товароодержувачу (в/ч НОМЕР_1 ), у визначений Графіком постачання (додаток 4 до договору), строк, а саме:

1) 50 000 комплектів до 31.07.2025

2) 100 000 комплектів до 31.08.2025.

3) 50 000 комплектів до 30.09.2025.

В матеріалах справи наявні акти приймання передачі товару від 28.07.2025, від 10.09.2025, від 27.10.2025 та видаткові накладні № 991 від 28.07.2025, № 1245 від 10.09.2025 та № 1495 від 27.10.2025, які свідчать про проведення господарських оперецій по поставці товару Товароодержувачу (в/ч НОМЕР_1 ).

Проте, поставку Товару до в/ч НОМЕР_1 (Товароодержувачу) відповідач здійснив з порушенням строків, зокрема:

1) 50 000 комплектів поставлено 05.08.2025, що підтверджується актом приймання - передачі товару № 991 від 28.07.2025 підписаним та скріпленим печатками сторонами та строк постачання порушено на 4 дні (дата отримання Товароодержувачем 05.08.2025).

2) 100 000 комплектів поставлено 23.09.2025, що підтверджується актом приймання - передачі товару № 1245 від 10.09.2025 підписаним та скріпленим печатками сторонами та строк постачання порушено на 22 дні (дата отримання Товароодержувачем 23.09.2025).

3) 50 000 комплектів поставлено 07.11.2025, що підтверджується актом приймання - передачі товару № 1495 від 27.10.2025 підписаним та скріпленим печатками сторонами та строк постачання порушено на 37 днів (дата отримання Товароодержувачем 07.11.2025).

Доводи Відповідача про те, що строки поставки слід рахувати від дати складання акту приймання-передачі та дати формування видаткових накладних, є безпідставними, оскільки Договором врегульований чіткий порядок приймання-передачі товару та прямо вказано у пункті 5.12.8 Договору, що датою поставки є дата підписання акту приймання-передачі товару Товароодержувачем. Відповідач, підписуючи Договір, підтвердив свою згоду з усіма його умовами, у тому числі, щодо порядку та сроків поставки Товару та отримання Товару Товароодержувачем.

З урахуванням зазначеного, суд доходить до висновку, що вказані вище обставини свідчать про порушення Відповідачем договірного обов`язку щодо вчасної поставки позивачу Товару у строк, встановлений Договором, та відповідно, про наявність підстав для відповідальності згідно пункту 8.3. Договору, як-то сплату пені у розмірі 0,1 % вартості Товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожен день такого прострочення та додатково штрафу у розмірі 7 % вартості Товару, поставку яких прострочено понад 30 днів.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойка є способом забезпечення виконання зобов`язання та видом цивільно-правової відповідальності. Закон не ставить можливість її стягнення у залежність від доведення фактичного розміру збитків.

Відповідно до постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2018 року по справі № 916/804/17 сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч.3 ст. 6 ЦК України) (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі 910/2031/16).

Судом перевірено розміри нарахованих Позивачем до стягнення з Відповідача пені та штрафу, та встановлено, що розрахунок здійснено арифметично правильно, що свідчить про обґрунтованість вимоги Позивача про стягнення з Відповідача пені у розмірі 101 745,00 грн та штрафу у розмірі 83 790,00 грн.

При цьому, суд зазначає, що нарахування пені та штрафу здійснено виключно відповідно до погоджених сторонами умов Договору та є наслідком неналежного виконання Відповідачем своїх договірних зобов`язань.

При цьому, суд зазначає, що Договір був укладений Сторонами до 28.08.2025 (до скасування ГК України) і в його змісті були погоджені конкретні розміри пені, штрафів, а відтак ці умови договору залишаються чинними для Сторін, незалежно від новел законодавства України.

Згідно зі ст. 5 ЦКУ, умови договору діють протягом усього строку його дії. Підставою для нарахування санкцій відповідачу, є договірне зобов`язання, яке він порушив. Скасування ГК України не звільняє Відповідача від обов`язку виконувати умови підписаного договору та не скасовує погоджену відповідальність за його невиконання.

За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності суд приходить до висновку, що Позивачем доведено належними та допустимими доказами, що Відповідач при виконанні своїх зобов`язань за договором, допустив їх порушення у вигляді несвоєчасної поставки товару, а відтак суд висновує про задоволення вимоги позивача та, відповідно, ухвалює стягнути з відповідача пені у розмірі 101 745,00 грн та штрафу у розмірі 83 790,00 грн.

Крім того, судом розглянуто клопотання відповідача про зменшення суми нарахованого пені та штрафу на підставі ст. 551 Цивільного кодексу України, про що суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Також, реалізуючи свої дискреційні повноваження дуже важливим є забезпечення балансу інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допущення фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 21.09.2021 у справі № 910/10618/20).

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, необхідно з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим з огляду на інтереси сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначність прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідність розміру пені наслідкам порушення, негайне добровільне усунення винною стороною порушення та його наслідків тощо. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (аналогічний висновок міститься у п. 23 постанови Верховного Суду від 24.05.2022 у справі № 910/10675/21, постанові Верховного Суду від 21.09.2023 у справі № 910/1892/23, постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22).

Також суд зазначає, що у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 09.06.2022 № 910/8425/19 та від 15.06.2022 № 922/2141/21, Верховний Суд зазначив, що можливість зменшення розміру стягнення неустойки ґрунтується тільки на доказах, які підтверджені відповідними обставинами справи.

Отже, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а не обов`язком. При цьому повинно бути взято до уваги, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій. Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд повинен виходити з того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

В той же час, суд звертає увагу, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/22 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан, який діє на даний час.

Таким чином на даний час забезпечення озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами та надання послуг із їх функціонування є одним з пріоритетних напрямів у забезпеченні оборони Держави.

В даному разі, відповідач, як суб`єкт підприємницької діяльності, яка здійснюється ним на власний ризик, повинен був усвідомлювати можливі наслідки та ризики укладення договору поставки. Відповідач погодився на включення до договору умов щодо можливості нарахування пені та штрафу внаслідок неналежного виконання зобов`язання. Оцінюючи баланс інтересів сторін при зменшенні розміру штрафу, суд враховує, що встановлення обставин понесення іншою стороною збитків, не є єдиною обов`язковою умовою для висновку про дотримання цього балансу. У правовідносинах, де сторона використовує результати отриманого за договором не з комерційним інтересом, а на виконання покладених на неї повноважень, може бути враховано й вплив прострочення виконання на відносини, що пов`язані з відповідним договором.

Спірні відносини у справі № 922/2370/26 стосуються забезпечення обороноздатності країни у період дії правового режиму воєнного стану. Водночас, забезпечення військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами є одним з пріоритетних напрямів у забезпеченні оборони Держави. Тоді як, неналежне виконання своїх зобов`язань Відповідачем, який вільно, діючи на власний ризик, усвідомлюючи і ту загальновідому обставину, яка не підлягає доведенню, про правовий режим воєнного стану, в якому функціонують воєнні органи державної влади та Головний центр капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби, взяв на себе зобов`язання із визначеними в договорі умовами здійснити поставку товару.

Також, суд враховує, що відповідач порушив строки поставки товару по реалізації замовлення для державних потреб - Державної прикордонної служби України, в результаті чого до Товароодержувача (в/ч НОМЕР_1 ), своєчасно не надійшов товар, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.

Водночас матеріали справи свідчать про те, що Відповідачем у повному обсязі поставлено Товар Товароодержувачу до закінчення строку дії Договору (31.12.2025), при цьому заперечень щодо кількості, якості поставленого товару матеріали справи не містять.

Також суд приймає до уваги доводи Відповідача, що поставка Товару здійснювалася транспортом Відповідача безпосередньо до військової частини, розташованої в умовах воєнного стану, із застосуванням обмежень щодо часу приймання та обов`язковою присутністю представника Постачальника. Відповідач є суб`єктом господарювання, зареєстрованим та фактично розташованим у м. Харкові прифронтовому місті, яке з 2022 року зазнає відключень електрики, систематичних обстрілів ракетами, дронами та КАБами. Відповідач виконав зобов`язання в повному обсязі.

З огляду на господарську діяльність Відповідача, причини неналежного виконання Відповідачем зобов`язання щодо своєчасної поставки Товару і його ступінь вини, а також, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів понесення Позивачем збитків та настання інших негативних наслідків для Позивача, через простроченням Відповідачем поставки Товару за Договором на незначний строк, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, суд вважає за необхідне частково задовольнити клопотання Відповідача про зменьшення неустойки та зменшити заявлені до стягнення пеню та штраф на 40%.

Таким чином, за прострочення поставки товару, з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 61 047,00 грн та штраф в розмірі 50 274,00 грн.

Відповідач не надав доказів свого майнового стану, фінансової неспроможності, критичності наслідків виконання рішення суду або інших виняткових обставин, які згідно із судовою практикою можуть бути підставою для зменшення розміру неустойки.

Водночас, суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19 зазначено, що на іншого учасника справи (позивача) не покладається обов`язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань.

Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання презюмуються (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки (постанова Верховного суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Згідно вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом з тим, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про задоволення позову.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення і відповідач не заперечує проти самого факту незначного прострочення поставки двох партій товару за договором від 15.01.2026 за № 03-25 про закупівлю засобів індивідуального обігріву. В той же час, Відповідач категорично заперечує проти визначених Позивачем дат поставки, кількості днів прострочення та, як наслідок, проти заявленого розміру пені й проти нарахування штрафу як такого.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а також висновки суду про задоволення позову, судові витрати (сплачений судовий збір), понесені позивачем, покладаються на відповідача, з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору у випадку подання процесуальних документів, передбачених частиною другою статті 4 Закону України «Про судовий збір», в електронній формі. Також, суд зазначає, що у випадку зменшення розміру штрафних санкцій, витрати позивача пов`язані зі сплатою судового збору відшкодовуються з відповідача у повному обсязі.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Зменьшити розмір пені та штрафу на 40%.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (61072, Україна, місто Харків, проспект Науки, будинок 54, ЄДРПОУ 42831345) на користь Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України (Україна, 02099, місто Київ, вулиця Ялтинська, будинок 11, ЄДРПОУ 23311317) пеню у розмірі 61 047,00 грн, штраф у розмірі 50 274,00 грн, а також судовий збір 2 662,40 грн на р/р НОМЕР_2 в ДКСУ, МФО 820172.

Видати наказ, після набрання законної сили рішення суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "07" вересня 2026 р.

СуддяВ.С. Юрченко