Ухвала суду № 139552998, 08.09.2026, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

УХВАЛА

про зупинення провадження у справі

08.09.2026 Справа № 917/1050/26

Суддя Мацко О.С. , розглянувши матеріали справи № 917/1050/26

за позовною заявою Першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури, 36000, м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, 7,

в інтересах держави в особі Полтавської міської ради, 36000, м. Полтава, вул. Соборності, 36,

до Приватного підприємства «УКРКИРПИЧ-БУД», 36008, м. Полтава, вул. Комарова, 2б, кімната 216,

про стягнення 21 647 395,31 грн

Серетар судового засідання Токар А.В.

Представники: згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 22.07.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву Першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Полтавської міської ради до Приватного підприємства «УКРКИРПИЧ-БУД» про стягнення 21 647 395,31 грн безпідставно збережених коштів пайової участі та відкрито провадження у справі № 917/1050/26.

Також вказаною ухвалою вирішено розглядати справу в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 25.06.2026 р.

У зв`язку з перебуванням судді Мацко О.С. у відпустці, засідання суду в цей день не відбулося.

Ухвалою суду від 22.07.2026 р. призначено підготовче судове засідання у справі на 08.09.2026 р.

Відповідач представництво в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце його проведення, про причини неявки не повідомив.

У судовому засіданні 08.09.2026 р. судом досліджувалося питання необхідності зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку справи № 922/2047/25.

Представники прокуратури та позивача проти зупинення провадження у справі заперечували.

Під час дослідження вищезазначеного питання судом встановлено наступне:

За своєю суттю зупинення провадження у справі це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення. Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом (позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.03.2025 року у справі №910/13175/23).

Господарський процесуальний кодекс України передбачає два види зупинення провадження у справі: обов`язковий, за наявності якого суд зобов`язаний зупинити провадження у справі на підставі ст. 227 ГПК України; необов`язковий (факультативний), коли зупинення провадження у справі є правом суду (ст. 228 ГПК України).

Законодавець у ст. 228 ГПК України закріпив як право суду зупинити провадження у справі, так і фактично визначив умови, за яких це право може бути судом реалізованим. Так, за п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також із власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

З аналізу п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України вбачається, що за його змістом таке право може бути реалізовано судом за наявності таких умов: 1) правовідносини є подібними; 2) палата, об`єднана палата, Велика Палата Верховного Суду здійснює перегляд справи (постанови Верховного Суду від 31.01.2022 у справі №910/22748/16, від 05.07.2022 у справі №910/6807/21, від 04.06.2024 у справі №902/924/23).

Розглядаючи вищенаведені умови необхідно зазначити таке:

- зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №910/17999/16, від 25.04.2018 у справі №925/3/17, від 16.05.2018 у справі №910/24257/16, від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц, від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц, від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц, №522/2110/15-ц та інші). Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, від 05.03.2025 у справі №910/13175/23);

- водночас, провадження у справі має зупинятись із чітким розумінням того, що підстава для зупинення провадження вже існує (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2019 у справі №906/1349/15, постанова Верховного Суду від 09.12.2019 у справі №910/22479/17).

Дотримуючись вищенаведеного принципу, Верховний Суд у п. 64 постанови від 22.10.2024 у справі №911/1683/23 дійшов висновку, що правових підстав для зупинення провадження у справі, що розглядається, немає, оскільки Велика Палата Верховного Суду на час розгляду цієї справи ще не прийняла до свого розгляду справу №911/906/23 з огляду на що відмовив у задоволенні клопотання скаржника про зупинення провадження у справі №911/1683/23.

Частиною 1 ст. 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, складовою якого є «правова передбачуваність» та «правова визначеність». Принцип «правової визначеності» вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності як самих правових норм, так і того, як ці норми мають бути застосовані судами у подібних правовідносинах. Верховний Суд неодноразово зазначав, що забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Необхідно зазначити, що зупинення господарським судом провадження у справі, за встановлених вищезазначених умов, згідно з п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України свідчить про дотримання цим судом норм процесуального права та принципу «правової визначеності». Разом з тим, безпідставне зупинення провадження у справі призводить до порушення вимог процесуального законодавства, затягування строків розгляду справи і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить і про порушення положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Суд враховує, що ухвалою від 17.07.2026 прийнято до розгляду Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу №922/2047/25 за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.03.2026.

Передаючи справу №922/2047/25 на розгляд палати, колегія суддів Верховного Суду виходила, зокрема, з того, що 01.01.2020 набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-IX (далі - Закон №132-IX), якими з 01.01.2020 виключено статтю 40 Закону № 3038-VI, яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

За змістом Закону № 132-IX та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.

Отже, з 01.01.2020 відсутній передбачений до цього статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов`язок замовників будівництва у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 23.09.2025 у справі № 910/9916/24, від 17.12.2024 у справі № 903/283/24, від 20.08.2024 у справі №910/7707/19.

Водночас законодавець при внесенні змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» шляхом виключення статті 40 цього Закону на підставі Закону №132-IX визначив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці в населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (абзац другий пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX ) в такому порядку та розмірі:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

3) замовник будівництва зобов`язаний протягом десяти робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;

4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;

5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;

6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення в 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато в попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом десяти робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом десяти робочих днів після початку такого будівництва.

У постановах від 20.02.2025 у справі №918/618/24, від 17.04.2025 у справі №911/65/24, від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 Верховний Суд зауважив, що у випадку, якщо замовниками об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого розділом ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX обов`язку стосовно перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені в постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.

Верховний Суд у постанові від 17.02.2026, ухваленій у справі № 914/169/25 у складі колегії суддів з іншої палати (колегія суддів Губенко Н. М. - головуючий, Кондратова І. Д., Студенець В. І.) виснував, що пайовий внесок має розраховуватися саме на підставі показників опосередкованої вартості спорудження житла на момент початку будівництва.

Водночас, Верховний Суд у постановах від 20.05.2026 у справі №922/2053/25, від 28.05.2026 у справі №922/1993/25, дійшов протилежного висновку, що пайовий внесок має розраховуватися саме на підставі показників опосередкованої вартості спорудження житла на момент введення його в експлуатацію.

Звідси висновується, що у практиці Верховного Суду сформувалися по суті різні підходи щодо визначення моменту, станом на який повинні застосовуватись показники опосередкованої вартості спорудження житла при розрахунку пайової участі.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, про необхідність передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для відступу від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.02.2026 у справі №914/169/25, ухваленій у складі колегії суддів з іншої палати, та зробити правовий висновок про те, з якого моменту фіксується розмір пайової участі замовника будівництва:

- на момент виникнення обов`язку замовника звернутися до органу місцевого самоврядування для визначення її розміру у зв`язку з початком будівництва;

- на момент початку будівництва;

- на момент введення об`єкта в експлуатацію, з яким закон прямо пов`язує граничний строк сплати.

Суд враховує, що Полтавська обласна прокуратура у даній справі посилається на те, що регіональний показник при розрахунку пайової участі має розраховуватись станом на момент прийняття об`єкта в експлуатацію.

Приймаючи справу №922/2047/25 до свого провадження, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що існуючі постанови Верховного Суду не містять чіткої та уніфікованої позиції щодо моменту, станом на який визначається розмір пайової участі відповідно до розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні».

Враховуючи наведене, а також задля забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, суд вважає за необхідне зупинити провадження у справі № 917/1050/26 до закінчення перегляду в касаційному порядку справи № 922/2047/25.

Керуючись ст. ст. 228, 229, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Зупинити провадження у справі № 917/1050/26 до закінчення перегляду в касаційному порядку справи № 922/2047/25 та оприлюднення відповідної постанови.

Ухвала складена і підписана 08.09.2026 року.

Ухвала набирає законної сили 08.09.2026 р. та може бути оскаржена у апеляційному порядку в частині повернення позовної заяви протягом 10 днів з моменту складення повного тексту ухвали (ст.ст.235, 255-256 ГПК України). Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.

Суддя О.С. Мацко