Ухвала суду № 139552589, 07.09.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

"07" вересня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/3647/26

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Малярчук І.А.,

дослідивши матеріали заяви від 03.09.2026 за вх.№2-1729/26 по справі №916/3647/26 Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА «ДНІСТРОВСЬКА» (68421, Одеська обл., Болградський р-н., село Теплиця, вул. Центральна, буд. 73, код ЄДРПОУ 00855440) до Теплицької сільської ради Болградського району Одеської обалсті (68421, Одеська обл., Болградський р-н., с. Теплиця, вул. Центральна, буд. 135, код ЄДРПОУ 04377428) про забезпечення позову,

ВСТАНОВИВ:

03.09.2026 за вх.№ 3738/26 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА «ДНІСТРОВСЬКА» до Теплицької сільської ради Болградського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення Теплицької сільської ради Болградського району Одеської області № 1208-VIII від 26.03.2026 «Про відмову у поновленні договору оренди землі № 170 від 24.05.2019» та визнання укладеною додаткову угоду до договору оренди землі № 170 від 24.05.2019, укладеного між Теплицькою сільською радою Болградського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА «ДНІСТРОВСЬКА», щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5120480500:01:001:0605, площею 74,8867 га, на новий строк - 7 років, у редакції, запропонованій позивачем та доданій до позовної заяви.

Разом із позовною заявою, 03.09.2026 за вх.№2-1729/26 до Господарського суду Одеської області надійшла заява ТОВ «АГРОФІРМА «ДНІСТРОВСЬКА» про забезпечення позову, в якій останній просить вжити заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на земельну ділянку кадастровий номер 5120480500:01:001:0605, площею 74,8867 га, яка розташована на території Теплицької сільської ради Болградського району Одеської області; заборонити Теплицькій сільській раді Болградського району Одеської області вчиняти будь-які дії, спрямовані на передачу земельної ділянки кадастровий номер 5120480500:01:001:0605, площею 74,8867 га, третім особам, у тому числі вчиняти дії щодо підготовки та проведення земельних торгів (аукціону) з продажу права оренди зазначеної земельної ділянки, визначення переможця таких торгів та укладення за їх результатами договору оренди земельної ділянки, до набрання законної сили рішенням суду у справі; заборонити іншим особам вчиняти будь-які дії щодо предмета спору земельної ділянки кадастровий номер 5120480500:01:001:0605, площею 74,8867 га, які можуть призвести до виникнення, зміни або припинення прав щодо зазначеної земельної ділянки, зокрема брати участь у земельних торгах (аукціоні) з продажу права її оренди, визначатися їх переможцем, укладати за результатами таких торгів договір оренди зазначеної земельної ділянки або вчиняти інші дії, спрямовані на набуття прав на неї, до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Так, в обґрунтування необхідності забезпечення позову заявник зазначає, що необхідність застосування заходів забезпечення позову у цій справі зумовлена характером спірних правовідносин, предметом заявлених позовних вимог та наявністю реального ризику вчинення відповідачем дій щодо подальшого розпорядження спірною земельною ділянкою до остаточного вирішення спору судом. Так, позивач вважає, що у даному випадку передбачені законом підстави для забезпечення позову наявні, оскільки предметом спору є правомірність рішення Теплицької сільської ради Болградського району Одеської області № 1208-VIII від 26.03.2026 про відмову у поновленні договору оренди землі № 170 від 24.05.2019, а також право позивача на поновлення орендних правовідносин щодо конкретно визначеної земельної ділянки кадастровий номер 5120480500:01:001:0605, площею 74,8867 га. Спір безпосередньо стосується правового статусу конкретного об`єкта нерухомого майна та можливості подальшого виникнення щодо нього прав третіх осіб. Необхідність забезпечення позову у цій справі обумовлена не абстрактним припущенням щодо можливості порушення прав позивача, а конкретними обставинами поведінки відповідача щодо спірної земельної ділянки. Позивач своєчасно повідомив відповідача про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, належним чином виконував умови договору та вчинив передбачені законом дії для реалізації свого переважного права. Водночас, відповідач не здійснив належного погодження умов продовження орендних правовідносин, не запропонував позивачу конкретних умов нового договору та прийняв рішення про відмову у поновленні договору. При цьому, ще до завершення розгляду питання щодо реалізації позивачем переважного права та до належного погодження умов нового договору представниками відповідача було повідомлено позивача про намір виставити спірну земельну ділянку на земельні торги (аукціон). Зазначена обставина у сукупності з подальшим прийняттям відповідачем рішення про відмову у поновленні договору свідчить про завчасно сформовану позицію Відповідача щодо припинення існуючих орендних правовідносин та подальшого розпорядження спірною земельною ділянкою, що свідчить про формальний характер розгляду листа та надання відповіді позивачу. Таким чином, позивач вважає, що існує реальний ризик того, що до моменту вирішення справи по суті відповідач вчинить дії, спрямовані на передачу спірної земельної ділянки іншій особі, зокрема шляхом включення її до переліку земельних ділянок, право оренди яких підлягає продажу на земельних торгах, організації та проведення відповідних торгів, визначення їх переможця та укладення з третьою особою договору оренди. Вчинення таких дій до вирішення спору по суті безпосередньо впливатиме на предмет спору та може призвести до виникнення нових правовідносин щодо тієї самої земельної ділянки до встановлення судом правомірності відмови позивачу у поновленні договору. За таких обставин невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення порушеного права позивача, оскільки у разі передачі земельної ділянки третій особі до завершення розгляду справи виникне необхідність врахування нових правовідносин щодо об`єкта, право позивача на поновлення оренди якого є предметом судового розгляду. З огляду на це, забезпечення позову необхідне для збереження існуючого правового та фактичного стану спірної земельної ділянки до остаточного вирішення спору та недопущення вчинення дій, які можуть ускладнити реалізацію судового рішення у разі задоволення позову. Застосування заявлених заходів забезпечення позову не передбачає вирішення спору по суті, не встановлює наявності у позивача права на поновлення договору та не визначає наперед результат розгляду позовних вимог. Метою таких заходів є виключно збереження предмета спору та забезпечення можливості ефективного виконання майбутнього судового рішення. Обрані позивачем заходи забезпечення є безпосередньо пов`язаними з предметом спору, оскільки стосуються саме тієї земельної ділянки, щодо якої позивач просить захистити своє право на поновлення орендних правовідносин. Накладення арешту на спірну земельну ділянку спрямоване на недопущення зміни її правового статусу, тоді як заборона вчинення визначених дій щодо неї безпосередньо усуває ризик її передачі в оренду іншій особі та проведення земельних торгів до вирішення спору по суті.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. п. 2, 4, 10 ч. 1 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема: забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову одночасно (ч. 2 ст. 137 ГПК України).

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (ч. 11 ст. 137 ГПК України).

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Таким чином, адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 12.04.2018 у справі №922/2928/17, від 05.08.2019 у справі №922/599/19).

Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.09.2022 у справі № 904/7630/21).

Отже, під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами.

Разом із тим, вирішуючи питання про забезпечення позову та, виходячи з приписів ст. ст. 13, 15, 74 ГПК України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням, зокрема, того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді, зокрема, заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно, чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.

Суд наголошує на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору (такий висновок наведено Верховним Судом у постанові від 20.01.2025 у справі № 910/8275/24).

Так, предметом позову по даній справі є визнання протиправним та скасування рішення Теплицької сільської ради Болградського району Одеської області № 1208-VIII від 26.03.2026 «Про відмову у поновленні договору оренди землі № 170 від 24.05.2019» та визнання укладеною додаткову угоду до договору оренди землі № 170 від 24.05.2019, укладеного між Теплицькою сільською радою Болградського району Одеської області та ТОВ «АГРОФІРМА «ДНІСТРОВСЬКА», щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5120480500:01:001:0605, площею 74,8867 га, на новий строк - 7 років, у редакції, запропонованій позивачем та доданій до позовної заяви.

Отже, з огляду на те, що у цій справі позивач звернувся до суду з немайновими позовними вимогами, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому разі має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 910/8225/20, від 13.01.2021 у справі № 910/9855/20, від 07.10.2021 у справі № 910/2287/21.

Усталена практика Верховного Суду щодо застосування інституту забезпечення позову виходить із того, що у разі, коли спір є немайновим, тобто судове рішення у разі задоволення такого позову не вимагатиме його примусового виконання, не повинна досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а досліджується та оцінюється така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду, та те, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.12.2018 у справі №912/1616/18, від 26.09.2019 у справі №917/751/19, від 15.01.2020 у справі №915/1912/19, від 11.02.2021 у справі №915/1185/20, від 19.12.2024 у справі №910/6192/24, від 28.01.2025 у справі №906/780/24).

Як вбачається з матеріалів позовної заяви від 03.09.2026 за вх.№ 3738/26 та заяви від 03.09.2026 за вх.№2-1729/26 про забезпечення позову, предметом спору у даній справі є правомірність рішення Теплицької сільської ради Болградського району Одеської області № 1208-VIII від 26.03.2026 про відмову у поновленні договору оренди землі № 170 від 24.05.2019, а також наявність у позивача права на продовження орендних правовідносин щодо конкретно визначеної земельної ділянки з кадастровим номером 5120480500:01:001:0605 площею 74,8867 га. Отже, заявлені позовні вимоги безпосередньо стосуються правового режиму саме зазначеного об`єкта нерухомого майна.

Так, з огляду на немайновий характер заявлених позовних вимог, під час вирішення питання про забезпечення позову, суд досліджує чи може невжиття відповідного заходу призвести до істотного ускладнення або унеможливлення ефективного захисту чи поновлення оспорюваного права позивача в межах цього судового провадження. Позивач посилається на те, що представниками відповідача повідомлено про намір виставити спірну земельну ділянку на земельні торги, а відтак існує ризик її передачі в користування іншій особі до остаточного вирішення спору. У разі виникнення щодо земельної ділянки речових або інших прав третьої особи правовий стан предмета спору буде змінено, а поновлення прав позивача у випадку задоволення позову може потребувати вчинення додаткових процесуальних дій, пред`явлення нових вимог та залучення до відповідних правовідносин інших осіб. За таких обставин, суд вважає обґрунтованими доводи заявника щодо необхідності тимчасового збереження існуючого правового стану земельної ділянки до вирішення спору по суті. При цьому, суд вважає, що належним, достатнім та співмірним заходом забезпечення позову у цьому випадку є накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 5120480500:01:001:0605 площею 74,8867 га. Такий захід має безпосередній зв`язок із предметом позову, стосується виключно майна, щодо прав на яке виник спір, має тимчасовий характер та спрямований на недопущення зміни його правового статусу протягом розгляду справи. Водночас, накладення арешту не вирішує спір по суті, не встановлює за позивачем права оренди земельної ділянки та не свідчить про попередню оцінку судом правомірності рішення відповідача про відмову у поновленні договору. Суд також враховує необхідність дотримання розумного балансу між інтересами учасників справи. Тимчасове обмеження можливості розпорядження конкретною земельною ділянкою є співмірним із наслідками, які можуть настати для позивача у разі виникнення до завершення розгляду справи прав третіх осіб щодо цього ж об`єкта. Між тим, суд не вбачає достатніх підстав для застосування додатково до арешту заявлених позивачем заборон Теплицькій сільській раді та іншим особам вчиняти будь-які дії щодо спірної земельної ділянки. Позивач, зокрема, просить заборонити відповідачу будь-які дії, спрямовані на передачу ділянки третім особам, включаючи підготовку та проведення земельних торгів, а також заборонити невизначеному колу інших осіб брати участь у таких торгах, визначатися їх переможцями, укладати договори та вчиняти інші дії щодо набуття прав на земельну ділянку. Можливість застосування судом декількох заходів забезпечення позову сама по собі не означає необхідності їх одночасного застосування. Кожен із заявлених заходів має бути самостійно необхідним для досягнення мети забезпечення позову, а обмеження прав відповідача та інших осіб не повинні перевищувати обсяг, необхідний для забезпечення ефективного захисту позивача. У даному випадку накладення арешту на спірну земельну ділянку вже забезпечує збереження її правового стану та запобігає вільному розпорядженню нею до вирішення спору. За таких обставин одночасне встановлення додаткової заборони відповідачу вчиняти фактично той самий комплекс дій щодо розпорядження земельною ділянкою дублюватиме правові наслідки застосованого судом заходу забезпечення позову, не надаючи позивачу додаткового необхідного рівня захисту.

Крім того, заявлена позивачем заборона охоплює не лише дії, безпосереднім наслідком яких є виникнення або державна реєстрація прав третьої особи, а й підготовчі та організаційні дії, зокрема підготовку земельних торгів. Натомість заявником не наведено достатнього обґрунтування того, яким чином саме вчинення таких підготовчих дій, за умови накладення судом арешту на земельну ділянку, здатне унеможливити або істотно ускладнити ефективний захист його права. При цьому, позивач просить суд заборонити «іншим особам» вчиняти будь-які дії щодо предмета спору. Так, заявлена вимога позивача адресована невизначеному колу осіб та поширюється, серед іншого, на можливість участі таких осіб у потенційних земельних торгах, які, як зазначено у самій заяві, станом на момент звернення до суду ще не проведені, а відповідачем лише висловлено намір щодо їх проведення. Застосування такого обмеження за відсутності конкретно визначених осіб та вже існуючих правовідносин з ними виходило б за межі необхідного забезпечення позову та створювало б невиправдані обмеження для осіб, які не є учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1-2 ст.74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому підстава вжиття заходів забезпечення позову, як ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, також має бути підтверджена відповідними доказами, які б підтверджували обставини, на які посилається заявник, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість того, що невжиття заявленого заходу забезпечення позову може призвести до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав.

Згідно з ч. 3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Право на ефективний засіб юридичного захисту встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Слід зазначити, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі Пантелеєнко проти України засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії, було зазначено що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, інститут забезпечення позову призначений для запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів позивача, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів, а не для автоматичного застосування обмежувальних заходів при порушенні зобов`язання іншою стороною. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову. Один лише факт порушення договірного зобов`язання, якщо такий мав місце у відносинах сторін, не свідчить про існування обставин, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, як цього вимагає ст. 136 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, суд доходить висновку, що накладення арешту на земельну ділянку є достатнім заходом для забезпечення збереження предмета спору та можливості ефективного поновлення прав позивача, тоді як одночасне застосування заявлених заборон відповідачу та іншим особам не відповідає критерію необхідності та призвело б до надмірного і частково дублюючого обмеження прав відповідних осіб. З огляду на викладене заява ТОВ «АГРОФІРМА «ДНІСТРОВСЬКА» від 03.09.2026 за вх.№2-1729/26 у справі №916/3647/26 про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню шляхом накладення арешту на земельну ділянку кадастровий номер 5120480500:01:001:0605, площею 74,8867 га; у задоволенні заяви в іншій частині слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити частково заяву ТОВ «АГРОФІРМА «ДНІСТРОВСЬКА» від 03.09.2026 за вх.№2-1729/26 про забезпечення позову у справі №916/3647/26.

2. Накласти арешт на земельну ділянку кадастровий номер 5120480500:01:001:0605, площею 74,8867 га, яка розташована на території Теплицької сільської ради Болградського району Одеської області.

3. Відмовити ТОВ «АГРОФІРМА «ДНІСТРОВСЬКА`в решті частини заявлених вимог у заяві від 03.09.2026 за вх.№2-1729/26 про забезпечення позову у справі №916/3647/26.

4. Стягувачем за даною ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА «ДНІСТРОВСЬКА» (68421, Одеська обл., Болградський р-н., село Теплиця, вул. Центральна, буд. 73, код ЄДРПОУ 00855440).

5. Боржником за даною ухвалою є: Теплицька сільська рада Болградського району Одеської обалсті (68421, Одеська обл., Болградський р-н., с. Теплиця, вул. Центральна, буд. 135, код ЄДРПОУ 04377428)

6. У відповідності до ч.2 ст.235 ГПК України ухвала набрала законної сили 07.09.2026 та згідно ч.8 ст.140, ч.2 ст.254, п.4 ч.1 ст.255 ГПК України підлягає оскарженню в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її винесення. Згідно ч.8 ст.140 ГПК України оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

7. Згідно ч.1 ст.144 ГПК України ухвала підлягає негайному виконанню.

8. Ухвала може бути пред`явлена до примусового виконання у строки, визначені ст.12 Закону України „Про виконавче провадження.

Суддя Малярчук Ірина Анатоліївна