Рішення № 139550440, 07.09.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2026м. ДніпроСправа № 904/3235/26

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Дупляка С.А.,

без повідомлення (виклику) учасників справи,

дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи №904/3235/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінд-Мілл"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод №3 ТМ"

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Грінд-Мілл" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібозавод №3 ТМ" (далі - відповідач) про стягнення 372.730,35 грн основної заборгованості, 305.575,79 грн пені, 31.173,44 грн трьох процентів річних та 115.516,18 грн інфляційних втрат.

Судові витрати позивач просить суд стягнути з відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/3235/26 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2026.

Ухвалою від 05.06.2026 позовну заяву залишено без руху, запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви, про які зазначено в тексті ухвали.

Через систему "Електронний суд" 03.06.2026 від позивача надійшла заява про забезпечення позову, у якій позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти (в тому числі кошти, що знаходяться на банківських рахунках та кошти, які будуть надходити на рахунки), що належать відповідачу (ЄДРПОУ 44929198) та знаходяться у нього або в інших банківських/фінансових установах, в межах суми позовних вимог (у розмірі 824.995,76 грн).

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/3235/26 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 03.06.2026.

Ухвалою від 05.06.2026 у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.08.2026 апеляційну скаргу позивача на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2026 у справі №904/3235/26 залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2026 у справі №904/3235/26 залишено без змін.

Через систему "Електронний суд" 09.06.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків разом із документом/довідкою на підтвердження наявності рахунку в банківській установі.

Ухвалою від 15.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).

Ухвалою від 15.06.2026 позовну заяву залишено без руху, в порядку ч. 11 ст. 176 ГПК України.

Через систему "Електронний суд" 19.06.2026 від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи товарно-транспортну накладну №150525 від 15.05.2025 та рахунок-фактуру №СФ-0000079 від 15.05.2025.

Через систему "Електронний суд" 19.06.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено відповідь від 18.06.2026 №36655812 про наявність зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС у позивача.

Ухвалою від 19.06.2026 продовжено розгляд справи №904/3235/26, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).

Через систему "Електронний суд" 30.06.2026 від відповідача надійшов відзив, у якому відповідач просить суд у позовних вимогах про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язання в розмірі 305.575,79 грн відмовити.

Через систему "Електронний суд" 06.07.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позовні вимоги позивач підтримав у повному обсязі.

Через систему "Електронний суд" 03.08.2026 від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії договору про надання правничої допомоги №1390329 від 16.03.2026, розрахунку суми фіксованого гонорару за надання правової допомоги ТОВ Грінд-Мілл та квитанції №1 про оплату послуг.

Позивач наголосив, що в ході розгляду справи позивачем понесені витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30.000,00 грн та на сплату судового збору в розмірі 9.899,95 грн.

Суддя Дупляк С.А. з 17.08.2026 до 03.09.2026 перебував у щорічній відпустці, у зв`язку з чим рішення у справі прийнято 07.09.2026.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

Між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) був укладений договір поставки №10823 від 01.08.2023 року (далі - договір), згідно з п. 1.1 умов якого постачальник зобов`язався поставити житнє борошно, а покупець прийняти й оплатити його.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 503.240,00 грн, що підтверджується видатковими накладними: №РН-0000167 від 04.09.2023 на суму 22.000,00 грн; №РН-0000179 від 20.09.2023 на суму 204.840,00 грн; №РН-0000196 від 25.10.2023 на суму 212.400,00 грн; №РН-0000082 від 15.05.2025 на суму 42.000,00 грн; №РН-0000089 від 27.05.2025 на суму 22.000,00 грн.

Відповідач прийняв товар без зауважень, проте оплату здійснив лише частково. Згідно з Актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.09.2023 до 31.12.2025 включно, заборгованість відповідача перед позивачем становить 372.730,35 грн.

Позивачем було надіслано відповідачу претензію №16-2026 від 19.03.2026 з вимогою погасити борг. Відповіді на претензію отримано не було, заборгованість не погашена.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач вказує, що товар за видатковими накладними отриманий за період з 01.09.2023 до 31.12.2025 включно за видатковими накладними: №РН-0000167 від 04.09.2023; №РН-0000179 від 20.09.2023; №РН-0000196 від 25.10.2023; №РН-0000082 від 15.05.2025; №РН-0000089 від 27.05.2025.

Загальна сума основної заборгованості, станом на 01.06.2026 складала 372.730,35 грн. Відповідач поступово сплачує борг, що підтверджується платіжними інструкціями.

Відповідач звертає увагу, що враховуючи умови п. 5.2 договору, відповідач повинен був здійснити оплату товару за видатковими накладними протягом 14 календарних днів з моменту поставки партії товару.

Прострочення оплати за товар починається з наступного дня після закінчення терміну оплати.

Оскільки сторони умовами договору не передбачили більшу тривалість періоду нарахування пені, період її нарахування: за видатковою накладною №РН-0000167 від 04.09.2023 починається з 17.09.2023 та закінчується 17.09.2024; за видатковою накладною №РН-0000179 від 20.09.2023 починається з 04.10.2023 та закінчується 04.10.2024; за видатковою накладною №РН-0000196 від 25.10.2023 починається з 07.11.2023 та закінчується 07.11.2024; за видатковою накладною №РН-0000082 від 15.05.2025 починається з 28.05.2025 та закінчується 28.05.2026.

Перевіривши правомірність нарахування пені за несвоєчасне виконання зобов`язання в розмірі 305.575,79 грн відповідач вказав, що не погоджується з періодом прострочення заборгованості.

Позовні вимоги про стягнення пені за видатковими накладними: №РН-0000167 від 04.09.2023; №РН-0000179 від 20.09.2023; №РН-0000196 від 25.10.2023; №РН-0000082 від 15.05.2025 подано поза межами річного строку позовної давності, яка застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідач заявляє про сплив позовної давності щодо вимог позивача про стягнення пені. Така позиція відповідача, на думку останнього, відповідає ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Доводи позивача щодо відзиву відповідача на позовну заяву

Позивач наголосив, що відповідач не заперечує факту укладення договору поставки, факту отримання товару, виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання, а також визнав існування заборгованості, здійснивши її часткове погашення після звернення позивача до суду.

Позивач виснував, що спір між сторонами фактично зводиться виключно до питання застосування спеціальної позовної давності до вимоги про стягнення пені. Водночас позивач наголосив, що під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Отже, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився.

Позивач зазначає, що звернувся із цим позовом до господарського суду 01.06.2026 через підсистему Електронний суд. Законом України від 14.05.2025 №4434-IX "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України щодо поновлення перебігу позовної давності", який набрав чинності з 04.09.2025, відновлено обчислення строків позовної давності. Саме з 04.09.2025 мораторій було офіційно знято, і перебіг позовної давності відновився.

На думку позивача, станом на час звернення до господарського суду із цим позовом, позовна давність щодо позовних вимог про стягнення пені не спливла, тож підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності та відмови у задоволенні позову в частині вимог про стягнення пені відсутні.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладення договору; поставки товару; настання строку оплати товару; повної/часткової оплати товару; наявності/відсутності заборгованості за поставлений позивачем відповідачу товар; правомірності нарахування пені, трьох процентів та інфляційних втрат; наявності/відсутності підстав для застосування строку позовної давності.

Суд встановив, що 01.08.2023 між позивачем (далі позивач, постачальник) та відповідачем (далі відповідач, покупець) був укладений договір поставки №10823 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю, а покупець - прийняти й оплатити борошно житнє (далі - товар) на умовах та в порядку, визначених цим договором.

Загальна вартість даного договору, відповідно до п. 1.2, визначається вартістю товару, отриманого протягом дії цього договору згідно накладних, що є невід`ємними частинами даного договору.

Відповідно до п. 8.1, договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2025. Якщо за 20 днів до закінчення терміну дії, жодна із сторін не заявить про припинення дії дійсного договору, його дія вважається продовженою на наступний календарний рік.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 503.240,00 грн, що підтверджується видатковими накладними: №РН-0000167 від 04.09.2023 на суму 22.000,00 грн; №РН-0000179 від 20.09.2023 на суму 204.840,00 грн; №РН-0000196 від 25.10.2023 на суму 212.400,00 грн; №РН-0000082 від 15.05.2025 на суму 42.000,00 грн; №РН-0000089 від 27.05.2025 на суму 22.000,00 грн.

Позивач вказав, що відповідач прийняв товар без зауважень, проте оплату здійснив лише частково. Згідно з Актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.09.2023 до 31.12.2025 включно, заборгованість відповідача перед позивачем становить 372.730,35 грн.

Відповідач визнав, що товар за видатковими накладними №РН-0000167 від 04.09.2023; №РН-0000179 від 20.09.2023; №РН-0000196 від 25.10.2023; №РН-0000082 від 15.05.2025; №РН-0000089 від 27.05.2025 отриманий у період з 01.09.2023 до 31.12.2025 включно. Загальна сума основної заборгованості, станом на 01.06.2026 складала 372.730,35 грн. Відповідач поступово сплачує борг, що підтверджується платіжними інструкціями.

Оскільки відповідач заборгованість за договором у повному обсязі не погасив, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

До відзиву відповідач долучив платіжні інструкції про сплату боргу за договором, а саме: №20388 від 23.04.2026 на суму 10.000,00 грн; №20464 від 01.05.2026 на суму 5.000,00 грн; №20656 від 20.05.2026 на суму 5.000,00 грн; №20719 від 27.05.2026 на суму 5.000,00 грн; №20794 від 03.06.2026 на суму 5.000,00 грн; №20918 від 16.06.2026 на суму 5.000,00 грн; №21008 від 23.06.2026 на суму 10.000,00 грн.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом позову позивач визначив стягнення 372.730,35 грн основної заборгованості, 305.575,79 грн пені, 31.173,44 грн трьох процентів річних та 115.516,18 грн інфляційних втрат.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.

Договір підписано та скріплено печатками уповноважених осіб.

Договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним.

Таким чином укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. (ч. 1 ст. 712 ЦК України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору поставки, є господарськими зобов`язаннями і згідно з приписами ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 656 ЦК України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Статтею 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу (ст. 663 ЦК України).

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 503.240,00 грн, що підтверджується видатковими накладними: №РН-0000167 від 04.09.2023 на суму 22.000,00 грн; №РН-0000179 від 20.09.2023 на суму 204.840,00 грн; №РН-0000196 від 25.10.2023 на суму 212.400,00 грн; №РН-0000082 від 15.05.2025 на суму 42.000,00 грн; №РН-0000089 від 27.05.2025 на суму 22.000,00 грн.

Позивач вказав, що відповідач прийняв товар без зауважень, проте оплату здійснив лише частково. Згідно з Актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.09.2023 до 31.12.2025 включно, заборгованість відповідача перед позивачем становить 372.730,35 грн.

Відповідач визнав, що товар за видатковими накладними №РН-0000167 від 04.09.2023; №РН-0000179 від 20.09.2023; №РН-0000196 від 25.10.2023; №РН-0000082 від 15.05.2025; №РН-0000089 від 27.05.2025 отриманий у період з 01.09.2023 до 31.12.2025 включно. Загальна сума основної заборгованості, станом на 01.06.2026 складала 372.730,35 грн. Відповідач поступово сплачує борг, що підтверджується платіжними інструкціями.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 5.2 договору визначено, що розрахунки за поставлений постачальником товар здійснюються протягом 14 (чотирнадцять) календарних днів з моменту поставки партії товару, згідно належним чином оформленої накладної та товарно-транспортної накладної.

Строк оплати отриманого у період з 04.09.2023 до 27.05.2025 відповідачем від позивача товару є таким, що настав.

Відповідач частково розрахувався за отриманий від позивача товар.

Актом звірки взаєморозрахунків від 01.01.2026 (без підпису сторін) підтверджується, що заборгованість на користь позивача згідно договору станом на 31.12.2025 становить 372.730,35 грн.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою 01.06.2026 і просив суд стягнути з відповідача суму основної заборгованості у розмірі 372.730,35 грн.

До відзиву відповідач долучив платіжні інструкції про сплату боргу за договором, а саме: №20388 від 23.04.2026 на суму 10.000,00 грн; №20464 від 01.05.2026 на суму 5.000,00 грн; №20656 від 20.05.2026 на суму 5.000,00 грн; №20719 від 27.05.2026 на суму 5.000,00 грн; №20794 від 03.06.2026 на суму 5.000,00 грн; №20918 від 16.06.2026 на суму 5.000,00 грн; №21008 від 23.06.2026 на суму 10.000,00 грн.

Суд встановив, що платіжні інструкції про сплату боргу, які відповідач долучив до відзиву, свідчать про часткову (у розмірі 45.000,00 грн) сплату основної заборгованості у 2026 році (у період з квітня 2026 року до червня 2026 року включно).

Суд взяв до уваги, що позивач у відповіді на відзив наголосив, що відповідач здійснив часткове погашення заборгованості після звернення позивача до суду.

З огляду на наявні у справі докази та позиції сторін, суд дійшов висновку, що станом на 01.01.2026 заборгованість відповідача перед позивачем складала 372.730,35 грн

Водночас відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2024 у справі № 916/1042/22 виснував таке.

Пунктом 2 частини 1 статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №13/51-04, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.07.2018 у справі №910/23359/15, від 18.06.2019 у справі №914/891/16, від 18.07.2019 у справі №916/3147/16, від 26.11.2019 у справі №920/240/18, від 18.07.2023 у справі №906/1357/20, від 16.08.2023 у справі №910/5571/22, від 05.03.2026 у справі №910/10202/24.

Особа, яка звертається до суду з позовом повинна довести конкретні факти порушення її прав та інтересів, та підтвердити, що її права та законні інтереси буде захищено та відновлено з допомогою певного способу захисту, визначеного у позові.

При цьому порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити. При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19, від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, від 29.08.2023 у справі №910/5958/20, 22.03.2023 у справі №509/5080/18.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що, що відсутність предмета спору на момент звернення з позовом до суду свідчить про відсутність порушеного права позивача, а тому є підставою для відмови у позові, а не для закриття провадження у справі.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у цій же справі №916/1042/22 у п. 28 ухвали від 10.01.2024 (якою справу №916/1042/22 було повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду) у п. 28 зазначила, що КГС ВС уважав, що для правильного застосування положення п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України вирішальним є наявність чи відсутність предмета спору на час звернення з позовом до суду, оскільки відсутність предмета спору на час звернення до суду свідчить про відсутність порушеного права позивача, а тому є підставою для відмови в задоволенні позову, а не для закриття провадження у справі.

В подальшому колегія Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду у п. 5.48 постанови від 20.02.2024 у справі №916/1042/22 дійшла висновку, що відсутність предмета спору на момент звернення з позовом до суду свідчить про відсутність порушеного права позивача, а тому є підставою для відмови у позові, а не для закриття провадження у справі.

Крім того, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 30.08.2024 у справі №916/3006/23 висновує, що суд закриває провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору.

З урахуванням наведеного суд відзначає, що відсутність предмета спору на момент звернення з позовом до суду свідчить про відсутність порушеного права позивача, а тому є підставою для відмови в задоволені відповідних позовних вимог. Закриття провадження у справі можливе у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Предметом позову (сформованого в системі «Електронний суд» 01.06.2026) позивач визначив, зокрема, 372.730,35 грн основної заборгованості. Позивач до справи долучив акт звірки взаєморозрахунків від 01.01.2026 (без підпису сторін) згідно з яким підтверджується, що заборгованість на користь позивача за договором станом на 31.12.2025 становить 372.730,35 грн.

Господарський суд встановив, що з позовом позивач звернувся до суду 02.06.2026 (в системі «Електронний суд» позов сформовано 01.06.2026), що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду (арк. 1 том 1).

До відзиву відповідач долучив платіжні інструкції про сплату боргу за договором, а саме: №20388 від 23.04.2026 на суму 10.000,00 грн; №20464 від 01.05.2026 на суму 5.000,00 грн; №20656 від 20.05.2026 на суму 5.000,00 грн; №20719 від 27.05.2026 на суму 5.000,00 грн; №20794 від 03.06.2026 на суму 5.000,00 грн; №20918 від 16.06.2026 на суму 5.000,00 грн; №21008 від 23.06.2026 на суму 10.000,00 грн.

Отже сума основного боргу у розмірі 25.000,00 грн відповідачем була сплачена до звернення позивача до суду з даною позовною заявою, що свідчить про відсутність предмета спору на момент звернення з позовом до суду і вказує на відсутність порушеного права позивача, а тому є підставою для відмови у позові, а не для закриття провадження у справі.

Водночас сума основного боргу у розмірі 20.000,00 грн була сплачена відповідачем в процесі розгляду справи, що вказує на наявність підстав для закриття провадження за відсутністю предмета спору в частині позовної вимоги про стягнення 20.000,00 грн суми основної заборгованості.

Докази сплати заборгованості у розмірі 327.730,35 грн на час прийняття рішення у справі відсутні, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості у сумі 327.730,35 грн визнається обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

В силу положень ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, невиконання зобов`язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, є порушенням зобов`язання.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі у вигляд обов`язку сплатити неустойку.

За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені (ч. 3).

За своєю правовою природою, неустойка (пеня, штраф) є видом забезпечення виконання зобов`язання.

Пунктом 5.2 договору визначено, що розрахунки за поставлений постачальником товар здійснюються протягом 14 (чотирнадцять) календарних днів з моменту поставки партії товару, згідно належним чином оформленої накладної та товарно-транспортної накладної.

За розрахунком позивача пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань складає 305.575,79 грн.

Відповідач не погоджується з розрахунком позивача та звертає увагу на п. 5.2 договору. Відповідач вважає, що повинен був здійснити оплату товару за видатковими накладними протягом 14 календарних днів з моменту поставки партії товару.

Прострочення оплати за товар починається з наступного дня після закінчення терміну оплати. Оскільки сторони умовами договору не передбачили більшу тривалість періоду нарахування пені, період її нарахування: за видатковою накладною №РН-0000167 від 04.09.2023 нарахування пені починається з 17.09.2023 та закінчується 17.09.2024; за видатковою накладною №РН-0000179 від 20.09.2023 нарахування пені починається з 04.10.2023 та закінчується 04.10.2024; за видатковою накладною №РН-0000196 від 25.10.2023 нарахування пені починається з 07.11.2023 та закінчується 07.11.2024; за видатковою накладною №РН-0000082 від 15.05.2025 нарахування пені починається з 28.05.2025 та закінчується 28.05.2026.

Перевіривши правомірність нарахування пені за несвоєчасне виконання зобов`язання в розмірі 305.575,79 грн відповідач вказав, що не погоджується з періодом прострочення заборгованості.

Суд встановив, що позивач здійснив нарахування пені на наростаючу заборгованість за загальний період починаючи з вересня 2023 року до червня 2026 року.

Суд розрахунок позивача визнає таким, що є арифметично та методологічно неправильним, а тому здійснив власний перерахунок пені.

Суд встановив, що строк оплати товару за видатковою накладною №РН-0000167 від 04.09.2023 на суму 22.000,00 грн є таким, що настав 18.09.2023, за видатковою накладною №РН-0000179 від 20.09.2023 на суму 204.840,00 грн є таким, що настав 05.10.2023; за видатковою накладною №РН-0000196 від 25.10.2023 на суму 212.400,00 грн є таким, що настав 08.11.2023; за видатковою накладною №РН-0000082 від 15.05.2025 на суму 42.000,00 грн є таким, що настав 30.05.2025; за видатковою накладною №РН-0000089 від 27.05.2025 на суму 22.000,00 грн є таким, що настав 10.06.2025.

Господарський суд враховує, що під час підписання сторонами договору діяв ГК України, і сторони повинні були керуватись його положеннями (ГК втратив чинність 28.08.2025 на підставі Закону №4196-IX від 09.01.2025), водночас Законом України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» №4196-IX від 09.01.2025 було визнано таким, що втратив чинність Господарський кодекс України з дня введення в дію цього Закону, тобто з 28.08.2025.

Таким чином ГК України втратив чинність 28.08.2025, однак до вказаної дати сторони мали застосовувати до спірних відносин положення ст. 232 ГК України.

Частиною шостою ст. 232 ГК України було передбачено обмеження нарахування пені шістьма місяцями з часу виникнення права на нарахування пені (момент прострочення зобов`язання), якщо інше не встановлено законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 визначила, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців. Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором.

Відповідно до п. 7.2 договору за несвоєчасну оплату за даним договором покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє покупця від сплати основної суми заборгованості.

З огляду на положення п. 7.2 договору суд доходить висновку, що сторони не встановили інший строк нарахування пені, аніж той, що був передбачений положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України.

Таким чином позивач мав право нараховувати пеню за прострочення оплати заборгованості, яка виникла у 2023 році за видатковими накладними №РН-0000167 від 04.09.2023 на суму 22.000,00 грн, №РН-0000179 від 20.09.2023 на суму 204.840,00 грн та №РН-0000196 від 25.10.2023 на суму 212.400,00 грн протягом шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, оскільки це право припинилося саме під час дії ГК України, згідно з ч. 6 ст. 232 якого нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Водночас, строк оплати заборгованості за видатковими накладними №РН-0000082 від 15.05.2025 на суму 42.000,00 грн та №РН-0000089 від 27.05.2025 на суму 22.000,00 грн є таким, що настав 30.05.2025 та 10.06.2025 відповідно. Правомірним періодом для розрахунку пені суд визнає період з 31.05.2025 та з 11.06.2025 і без врахування положень ч. 6 ст. 232 ГК України, з огляду на таке.

В період нарахування пені з 30.05.2025 та 10.06.2025 відповідно до 27.08.2025 включно діяла норма ч. 6 ст. 232 ГК України, а з 28.08.2025 відповідна норма ГК України втратила чинність, тому сторони мали можливість керуватися положеннями ст. 549 ЦК України. Загальний період нарахування пені з 01.04.2025 та з 01.05.2025 відповідно перевищує шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, однак це відповідає положенням ст. 549 ЦК України, яка має застосовуватися до правовідносин сторін з 29.08.2025.

Визначаючись щодо застосування норми ч. 6 ст. 232 ГК України до спірних правовідносин сторін, суд виходить з того, що відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (такі висновки щодо застосування норм права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2025 у справі №920/51/23).

З огляду на те, що дія нормативно-правового акту поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності, що є однією з гарантій правової стабільності, враховуючи, що договір та відповідні цивільні права і обов`язки сторін (зокрема зобов`язання відповідача оплатити товар) виникли до втрати чинності ГК України, до спірних правовідносин сторін із нарахування пені за порушення грошового зобов`язання до 28.08.2025 слід застосовувати положення ч. 6 ст. 232 ГК України, а після 28.08.2025 до спірних правовідносин застосовуються положення ст. 549 ЦК України (схожі висновки відносно дії нормативно-правових актів у часі викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.10.2025 у справі №920/51/23).

Таким чином вимога позивача про стягнення пені підлягає задоволенню частково, у розмірі 77.587,17 грн.

У відзиві відповідач зазначив, що позовні вимоги про стягнення пені за видатковими накладними №РН-0000167 від 04.09.2023, №РН-0000179 від 20.09.2023, №РН-0000196 від 25.10.2023 та №РН-0000082 від 15.05.2025 подано поза межами річного строку позовної давності, яка застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідач заявив про сплив позовної давності щодо вимог позивача про стягнення пені.

Щодо застосування строків позовної давності до вимог позивача про стягнення пені за видатковими накладними №РН-0000167 від 04.09.2023, №РН-0000179 від 20.09.2023, №РН-0000196 від 25.10.2023 та №РН-0000082 від 15.05.2025.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивач про порушення свого права відповідачем довідався починаючи з 05.10.2023, 08.11.2023, 30.05.2025 та 10.06.2025 відповідно.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон №2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон №2102-IX набрав чинності 17.03.2022.

Надалі Законом України від 08.11.2023 №3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон №3450-ІХ) п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон №3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.

Таким чином в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.

04.09.2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 №4434-IX.

Закон скасував зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану, шляхом виключення п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Таким чином строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Отже оскільки в цій справі станом на 29.01.2024 позовна давність щодо позовних вимог про стягнення пені не спливла, то перебіг цього строку був зупиненим (внаслідок продовження воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану).

З огляду на приписи ст. 256, 257 ЦК України, п. 12, п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а також враховуючи дату звернення позивача із даним позовом до суду - 01.06.2026 та дату виникнення у позивача права на нарахування пені (тобто з 05.10.2023), суд дійшов висновку, що строк позовної давності у даній справі позивачем не пропущений. Висновку суду узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 (провадження №12-19гс25) (п. 86-96).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував три проценти річних та інфляційні втрати за період прострочення з жовтня 2023 року до квітня 2026 року включно на загальну суму 31.173,44 грн трьох процентів річних та 115.516,18 грн інфляційних втрат відповідно.

Відповідач у відзиві не заперечив правомірність нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Господарський суд перевірив розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, здійснений позивачем та визнав їх арифметично та методологічно правильними, а вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач довів обставини наявності спірної заборгованості частково.

Водночас відповідач частково довів безпідставність позовних вимог та помилковість здійсненого позивачем розрахунку пені.

Як зазначено у п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

У справі, що розглядається, суд, дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підлягають задоволенню частково.

Судові витрати

У позові (п. 5 прохальної частини) позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь судові витрати у вигляді витрат на оплату судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

У клопотанні (вх. 03.08.2026) позивач наголосив, що в ході розгляду справи позивачем понесені витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30.000,00 грн та на сплату судового збору в розмірі 9.899,95 грн.

Суд встановив, що 16.03.2026 між адвокатом Гузь Тетяною Олегівною (далі - адвокат) та позивачем (далі позивач, клієнт) був укладений договір про надання правничої допомоги №1390329 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого адвокат зобов`язується за дорученням клієнта надавати йому юридичні послуги, визначені у п. 2.1 договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 2.1 договору адвокат надає клієнту послуги правового характеру щодо стягнення заборгованості (основного боргу та штрафних санкцій) з відповідача за договором поставки №10823 від 01.08.2023 в досудовому та судовому порядку.

Пунктом 3.1 договору визначено, що розмір гонорару, що належить до сплати адвокату, або надання правової допомоги визначається сторонами обопільно, з урахуванням Правил адвокатської етики, і положень Закону України «Про адвокатуру», і закріплюється у Додатку №1 «Розрахунок суми гонорару за правову допомогу», який є невід`ємною частиною договору.

Згідно з п. 7.1 договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту надання послуг, визначених у п. 2 договору. Факт прийому надання послуг, визначених у п. 2 договору, оформлюється у Акті наданих послуг (п. 7.2 договору).

Відповідно до розрахунку суми фіксованого гонорару за надання правової допомоги у справі адвокатом позивача надано такі види правової допомоги:

16.03.2026 попередня консультація щодо захисту прав та законних інтересів. Правовий аналіз документів клієнта 3.000,00 грн;

19.03.2026 складання та направлення боржнику претензії №16-2026 від 19.03.2026 з метою досудового врегулювання спору 2.000,00 грн та збір доказів, здійснення детальних математичних розрахунків інфляційних втрат, 3% річних та пені 5.000,00 грн;

01.06.2026 складання та подання до подання до Господарського суду Дніпропетровської області позовної заяви про стягнення заборгованості 7.000,00 грн;

03.06.2026 складання та подання через підсистему «Електронний суд» заяви про забезпечення позову 3.000,00 грн та аналіз правової позиції відповідача, складання відповіді на відзив та інших процесуальних заяв. Повний супровід справи в суді 1-ї інстанції в порядку спрощеного позовного провадження 10.000,00 грн.

Всього 30.000,00 грн.

Квитанцією №1 від 16.03.2026 підтверджується сплата позивачем адвокату послуг професійної правничої допомоги у розмірі 30.000,00 грн.

Повноваження адвоката позивача Гузь Тетяни Олегівни на представництво інтересів позивача у Господарському суді Дніпропетровської області підтверджуються ордером серії ВІ №1390329 від 01.06.2026.

Оцінюючи правові відносини позивача з адвокатом, суд доходить таких висновків.

Статтею 15 ГПК України регламентовано, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Згідно з ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява №19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.11.2021 у справі №914/1945/19, від 23.11.2021 у справі №873/126/21).

Дослідивши надані позивачем докази, якими підтверджуються витрати на професійну правничу допомогу, суд враховує такі критерії визначення розміру витрат на правову допомогу: категорію справи, обсяг виконаної роботи під час розгляду справи, а саме: складання позову та відповіді на відзив.

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону у справі (відповідача).

Суд надав оцінку отриманих позивачем послуг професійної правової допомоги та дійшов таких висновків.

Справа №904/3235/26 розглядається в спрощеному провадженні.

Спірна заборгованість виникла у зв`язку із тим, що відповідач не виконав зобов`язання належним чином щодо оплати прийнятих товарів за п`ятьма видатковими накладними. Суд також відзначає, що судова практика з питань, які постали при вирішенні спору, є сталою, а тому її знаходження та використання не потребувало значного часу.

Разом з тим, суд зазначає, що витрати, які заявлені позивачем складаються зі складання позову та відповіді на відзив.

Приймаючи рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, наведену у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.01.2023 у cправі №908/2702/21, відповідно до яких під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у ч. 5-7 ст. 129 ГПК України і не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Дослідивши надані позивачем докази, якими підтверджуються витрати на професійну правничу допомогу, суд враховує такі критерії визначення розміру витрат на правову допомогу: категорію справи, обсяг виконаної роботи під час розгляду справи, відшукання доказів на підтвердження заперечень. Також суд враховує, що попередня консультація щодо захисту прав та законних інтересів; правовий аналіз документів клієнта (3.000,00 грн), складання та направлення боржнику претензії №16-2026 від 19.03.2026 з метою досудового врегулювання спору (2.000,00 грн), що не є обов`язковим, збір доказів, здійснення детальних математичних розрахунків інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені (5.000,00 грн), складання та подання до подання до Господарського суду Дніпропетровської області позовної заяви про стягнення заборгованості (7.000,00 грн), охоплюються послугою підготовки та оформлення позовної заяви до суду, вартість якої сторони договору про надання правової допомоги визначили у сумі 7.000,00 грн. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду у постановах від 25.08.2025 у справі №924/1334/23, від 02.07.2025 у справі №910/10776/24, від 01.07.2025 у справі №916/1986/24, від 13.05.2025 у справі №870/1/25, від 06.02.2025 у справі №904/4463/23 тощо.

Складання та подання через підсистему «Електронний суд» заяви про забезпечення позову сторони оцінили у 3.000,00 грн, однак суд ухвалою від 05.06.2026 у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовив (постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.08.2026 ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2026 у справі №904/3235/26 залишена без змін). Отже витрати позивача за складання та подання до суду заяви про забезпечення позову покладаються на позивача.

Аналіз правової позиції відповідача, складання відповіді на відзив та інших процесуальних заяв; повний супровід справи в суді 1-ї інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, які сторони договору про надання правової допомоги оцінили у 10.000,00 грн, фактично охоплюється послугою з подання відповіді на відзив.

Оцінивши зміст наданих послуг професійної правничої допомоги, які фактично полягають у складанні позовної заяви та відповіді на відзив, суд вважає, що обґрунтованою є вартість послуг у розмірі 17.000,00 грн.

З урахуванням викладеного решта витрат позивача відшкодуванню не підлягає.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви (6.863,64 грн) та витрати на професійну правничу допомогу (11.786,10 грн) покладаються на відповідача, в т.ч. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ХЛІБОЗАВОД №3 ТМ" (Україна, 49017, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул.Авіаційна, будинок 39; ідентифікаційний код 44929198) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ГРІНД-МІЛЛ" (Україна, 39705, Полтавська обл., Кременчуцький р-н, село Вільна Терешківка, ВУЛИЦЯ ЛЕНІНА , будинок 75-А; ідентифікаційний код 41183153) 327.730,35 грн (триста двадцять сім тисяч сімсот тридцять грн 35 к.) основної заборгованості, 77.587,17 грн (сімдесят сім тисяч п`ятсот вісімдесят сім грн 17 к.) пені, 31.173,44 грн (тридцять одну тисячу сто сімдесят три грн 44 к.) трьох процентів річних, 115.516,18 грн (сто п`ятнадцять тисяч п`ятсот шістнадцять грн 18 к.) інфляційних втрат, 6.863,64 грн (шість тисяч вісімсот шістдесят три грн 64 к.) судового збору та 11.786,10 грн (одинадцять тисяч сімсот вісімдесят шість грн 10 к.) витрат на оплату професійної правничої допомоги.

В частині позовних вимог (про стягнення 20.000,00 грн основної заборгованості) провадження у справі закрити.

В задоволенні решти позовних вимог (про стягнення 25.000,00 грн основної заборгованості та 227.988,62 грн пені) відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.А. Дупляк