Рішення № 139549407, 07.09.2026, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/4494/26

Провадження № 2/727/1910/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м. Чернівці

Шевченківський районний суд м. Чернівці

в складі:

головуючого судді Терещенко О.Є.

при секретарі Довженко А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгова-ності за кредитним договором та застосування наслідків недійсності нікчемного пра-вочину,-

встановив:

31 березня 2026 року ТОВ «ФК «ПОЗИКА» звернулося до Шевченківського районного суду м. Чернівців з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборговано-сті за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 13 січня 2025 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» (ідентифікаційний код 43979069) та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір № 2022568 про надання споживчого кредиту, підписаний з бо-ку позичальника електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Позичальник свої зобов`язання належним чином не виконав, унаслідок чого утворилася заборгова-ність.

28 серпня 2025 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ПОЗИ-КА» (ідентифікаційний код 39493634) укладено договір факторингу № 28082025, за яким, як стверджує позивач, до нього перейшло право вимоги за вказаним кредитним договором.

Посилаючись на статті 526, 625, 1048, 1054, 1082 ЦК України, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 45 180,00 грн., з яких 12 000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 27 180,00 грн. заборгованість за процентами, 6 000,00 грн. штрафні санкції, а також судові витрати: 2 662,40 грн. судового збору та 6 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 17 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати її за правилами спрощеного по-зовного провадження.

20 травня 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, поданий адво-катом ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 як опікуна недієздатного ОСОБА_1 , у якому повідомлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 27 березня 2024 року у справі № 727/12692/23 ОСОБА_1 визнано недієздат-ним, а рішенням цього ж суду від 17 вересня 2024 року у справі № 727/7435/24 опіку-ном над ним призначено ОСОБА_2

27 травня 2026 року позивач подав клопотання про залучення співвідповідача, в якому одночасно заявив вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину кредитного договору № 2022568 від 13.01.2025 та про стягнення з ОСОБА_2 як опікуна 12 000,00 грн. непогашеного тіла кредиту.

Ухвалою суду від 09 червня 2026 року клопотання задоволено, ОСОБА_2 за-лучено до участі у справі як співвідповідача.

21 липня 2026 року від імені ОСОБА_2 подано відзив на заявлені до неї ви-моги з клопотанням про поновлення строку на його подання.

06 серпня 2026 року позивач подав відповідь на відзив.

Крім того, судом встановлено, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 24 березня 2026 року відкрито провадження у справі № 727/4043/26 (провадження № 2-о/727/167/26) за клопотанням ОСОБА_2 про продовження стро-ку дії рішення суду про визнання ОСОБА_1 недієздатною особою; ухвалою від 06 квітня 2026 року у цій справі призначено судово-психіатричну експертизу.

Позивач у відповіді на відзив зазначив, що про недієздатність ОСОБА_1 йому стало відомо лише з відзиву відповідача, у зв`язку з чим він реалізував передба-чене статтею 49 ЦПК України право привести заявлені вимоги у відповідність із фак-тичними обставинами справи, а не заявив новий позов.

Наполягав, що передбачений частиною третьою статті 226 ЦК України обов`язок опікуна повернути дієздатній стороні все одержане недієздатною особою за нікчемним правочином є спеціальним наслідком нікчемності, а не заходом цивільно-правової від-повідальності, а тому не залежить від вини опікуна, його обізнаності про укладення договору чи схвалення правочину, з посиланням на постанову Верховного Суду від 03 серпня 2020 року у справі № 286/798/19.

Зазначив також, що чинним законодавством на кредитодавця не покладено обо-в`язку перевіряти цивільну дієздатність позичальника шляхом пошуку судових рішень у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому доводи про недобросовісність позивача є безпідставними.

Відповідачі позовних вимог не визнали в повному обсязі.

У відзивах зазначено, що на день укладення кредитного договору 13 січня 2025 року ОСОБА_1 був визнаний судом недієздатним, а тому в силу статей 41, 203, 215, 226 ЦК України вказаний правочин є нікчемним. Опікун про існування спір-ного договору дізналася лише після отримання копії позовної заяви, згоди на його ук-ладення не надавала, у погодженні, отриманні або використанні кредитних коштів участі не брала і жодних дій, які могли б розцінюватися як схвалення правочину, не вчиняла.

Відповідачі також посилалися на те, що позивач як професійний учасник ринку фінансових послуг допустив необачність, не перевіривши правовий статус контраген-та, і що вимоги про стягнення штрафних санкцій суперечать пункту 18 розділу «При-кінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Окремо зазначено, що клопотанням від 27 травня 2026 року позивач фактично одночасно змінив предмет позову, його фактичну та правову підстави і заявив нові ви-моги до іншої особи, що виходить за межі статті 49 ЦПК України та є недопустимим, оскільки за своєю суттю становить новий позов, заявлений у неналежній процесуаль-ній формі.

Сторони в судове засідання не з`явились, про місце, дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судово-го процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

13 січня 2025 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено договір № 2022568 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» на суму 9 000,00 грн. строком на 360 днів зі стандартною процентною ставкою 1 % в день. До-говір підписано з боку споживача електронним підписом одноразовим ідентифікато-ром Т309 13.01.2025 о 17 год. 58 хв. 05 с.

14 січня 2025 року між тими ж сторонами укладено додаткову угоду до вказаного договору, якою суму кредиту збільшено на 3 000,00 грн., у зв`язку з чим загальний розмір кредиту становить 12 000,00 грн., а розмір штрафу змінено на 1 800,00 грн. на четвертий день порушення та 360,00 грн. за кожен наступний день. Додаткову угоду підписано з боку споживача електронним підписом одноразовим ідентифікатором К367 14.01.2025 о 05 год. 54 хв. 06 с.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 27 березня 2024 року у справі № 727/12692/23 (провадження № 2-о/727/10/24) ОСОБА_1 визнано недієздатним; строк дії рішення визначено тривалістю 2 (два) роки з дня набрання ним законної сили. Підставою для ухвалення рішення став висновок судово-психіатричного експерта № 187 від 14 лютого 2024 року, згідно з яким ОСОБА_1 страждає на хронічне психічне захворювання і за своїм станом не може розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 17 вересня 2024 року у справі № 727/7435/24 (провадження № 2-о/727/359/24) встановлено опіку над недіє-здатним ОСОБА_1 та призначено його опікуном ОСОБА_2 .

Отже, станом на 13 та 14 січня 2025 року ОСОБА_1 був особою, визнаною судом недієздатною, над якою встановлено опіку. Ця обставина сторонами не оспорю-ється.

Доказів того, що опікун ОСОБА_2 надавала згоду на укладення кредитного договору № 2022568 від 13.01.2025 та додаткової угоди до нього від 14.01.2025 або в подальшому схвалила ці правочини, матеріали справи не містять. Позивач на наявність таких доказів не посилався.

28 серпня 2025 року між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» (Клієнт) та ТОВ «ФК «ПО-ЗИКА» (Фактор) укладено договір факторингу № 28082025, за умовами якого Клієнт відступив Фактору права вимоги за кредитними договорами до боржників на загальну суму заборгованості 40 841 232,66 грн., а Фактор сплатив Клієнту фінансування у роз-мірі 2 531 756,70 грн.. Того ж дня сторонами підписано акт приймання-передачі Реє-стру Боржників в електронному вигляді, згідно з яким кількість боржників становить 1 741 особу.

Згідно з витягом із Додатку № 1 до договору факторингу до складу відступлених прав вимоги включено заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 2022568 у загальному розмірі 45 180,00 грн., з яких 12 000,00 грн. сума основного боргу, 27 180,00 грн. сума нарахованих процентів, 6 000,00 грн. сума штрафних санкцій, комісії відсутні.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором № 2022568 станом на 28 серпня 2025 року платежів на погашення кредиту, процентів або штрафних санкцій позичальником не здійснювалося; графа «Сплачено» за весь період має нульові значення.

Щодо нікчемності кредитного договору.

Відповідно до частини другої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з частиною першою статті 39 ЦК України фізична особа може бути ви-знана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного роз-ладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. За статтею 40 ЦК України фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Частинами першою третьою статті 41 ЦК України встановлено, що над недіє-здатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун.

Згідно з частиною першою статті 226 ЦК України опікун може схвалити дрібний побутовий правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, у порядку, встановле-ному статтею 221 цього Кодексу. У разі відсутності такого схвалення цей правочин та інші правочини, які вчинені недієздатною фізичною особою, є нікчемними.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Договір № 2022568 від 13.01.2025 про надання споживчого кредиту на суму 12 000,00 грн. (з урахуванням додаткової угоди від 14.01.2025) за своїм змістом і сумою не є дрібним побутовим правочином у розумінні статті 31 ЦК України. Доказів схва-лення цих правочинів опікуном матеріали справи не містять.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що кредитний договір № 2022568 від 13 січня 2025 року та додаткова угода до нього від 14 січня 2025 року, вчинені ОСОБА_4 у період, коли він був визнаний судом недієздатним, є нікчемними в силу абзацу другого частини першої статті 226 ЦК України.

При цьому суд ураховує, що визнання нікчемного правочину недійсним не є на-лежним способом захисту, оскільки нікчемність правочину встановлена законом, а то-му нікчемність спірних правочинів констатується судом у мотивувальній частині рі-шення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17).

Щодо вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не ство-рює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Оскільки кредитний договір № 2022568 від 13.01.2025 є нікчемним, він не по-родив для ОСОБА_1 жодних договірних зобов`язань ані щодо повернення су-ми кредиту, ані щодо сплати процентів за користування ним, ані щодо сплати штраф-них санкцій. Відповідно норми статей 526, 625, 1048, 1054, 1082 ЦК України, на які посилається позивач, до спірних правовідносин не застосовуються.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 2022568 від 13.01.2025 у розмірі 45 180,00 грн. є безпід-ставними і задоволенню не підлягають.

Додатково суд зазначає, що навіть за умови дійсності правочину вимоги про стягнення штрафних санкцій у розмірі 6 000,00 грн. не підлягали б задоволенню. Від-повідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у пе-ріод дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, за яким йому було надано кредит (позику), позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке про-строчення, а нарахована включно з 24 лютого 2022 року неустойка підлягає списанню кредитодавцем. Як убачається з наданого позивачем розрахунку, штрафні санкції у сумі 6 000,00 грн. нараховані у період з 16 по 28 лютого 2025 року, тобто в період дії воєнного стану.

Щодо вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Абзацом другим частини третьої статті 226 ЦК України передбачено, що опікун зобов`язаний повернути дієздатній стороні все одержане недієздатною фізичною осо-бою за нікчемним правочином.

Зі змісту наведеної норми, а також частин першої та другої статті 216 ЦК України вбачається, що реституційне зобов`язання виникає між сторонами нікчемного право-чину: повернення одержаного здійснюється на користь дієздатної сторони цього пра-вочину, тобто тієї особи, яка передала майно на його виконання.

Стороною кредитного договору №2022568 від 13.01.2025 року та особою, яка пе-рерахувала ОСОБА_1 грошові кошти, є ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ». ТОВ «ФК «ПО-ЗИКА» стороною спірного правочину не було і жодних коштів відповідачу не переда-вало.

Обґрунтовуючи своє право вимоги, позивач посилається на договір факторингу № 28082025 від 28.08.2025. Дослідивши цей договір, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замі-нений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існува-ли на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розділом 1 договору факторингу № 28082025 сторони визначили, що «Права ви-моги» це всі права грошової вимоги (боргових зобов`язань) Клієнта за Кредитними договорами до Боржників щодо погашення Заборгованостей, які виникли на підставі Кредитних договорів, а «Заборгованість» це всі невиконані Боржником грошові зо-бов`язання перед Клієнтом за Кредитним договором, зокрема щодо повернення суми кредиту, сплати процентів, комісійної винагороди, сум за рішеннями суду та інших платежів, у тому числі штрафних санкцій.

Отже, предметом відступлення за договором факторингу були виключно грошові вимоги, які виникли на підставі кредитних договорів, тобто вимоги договірного харак-теру. Обов`язок опікуна, передбачений абзацом другим частини третьої статті 226 ЦК України, виникає не з договору, а безпосередньо із закону, як спеціальний наслідок нікчемності правочину, і за своєю правовою природою не є заборгованістю за кре-дитним договором. Така вимога під наведене у договорі факторингу визначення не підпадає.

Оскільки кредитний договір № 2022568 від 13.01.2025 є нікчемним з моменту його вчинення (частина друга статті 215 ЦК України), станом на 28 серпня 2025 року дату відступлення жодного дійсного права грошової вимоги до ОСОБА_1 за цим договором у ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» не існувало. Неіснуюче право не могло пе-рейти до Фактора ані в порядку статті 514 ЦК України, ані на підставі пункту 3.1.3 до-говору факторингу, за яким разом з Правами вимоги переходять «всі інші пов`язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав».

Наведене прямо підтверджується і власними умовами договору факторингу. Так, пунктом 5.6 договору сторони погодили, що право вимоги до позичальника може бути повернуто Фактором Клієнту у випадках, що настали до моменту відступлення права вимоги, зокрема якщо: «Боржника визнано судом недієздатним або обмежено дієздат-ним» та якщо «Кредитний договір визнаний судом недійсним (нікчемним, неукладе-ним)». Обидві ці обставини у цій справі наявні і обидві настали до 28 серпня 2025 ро-ку. Пунктами 5.7 5.10 договору визначено й механізм такого повернення шляхом підписання акта повернення Прав вимог із поверненням Клієнтом відповідної частини фінансування.

Крім того, за пунктом 6.2 договору факторингу Клієнт запевнив Фактора, що Права вимоги є дійсними та реальними, а Заборгованість є дійсною та виникла на за-конних підставах, а пунктом 8.5 договору за кожен факт передання Фактору права ви-моги, яке було недійсним на момент його передачі, встановлено відповідальність Клі-єнта у вигляді штрафу.

Такий розподіл ризиків повністю узгоджується із законом. Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, а згідно з частиною другою статті 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається. Отже, негативні наслідки відступлення недійсної вимоги закон покладає на первісного кредитора, а не на боржника чи його опікуна.

Суд не бере до уваги посилання позивача на визначення поняття «Боржник» у розділі 1 договору факторингу, яким до боржників віднесено також законних пред-ставників, які відповідно до договору чи закону повинні виконати зобов`язання за Кредитним договором замість позичальника або разом з ним. Обов`язок опікуна за аб-зацом другим частини третьої статті 226 ЦК України не є виконанням зобов`язання за кредитним договором замість позичальника; це самостійне зобов`язання, що виникає із закону внаслідок нікчемності правочину. До того ж умови договору, укладеного між третіми особами, не можуть створити право вимоги там, де воно не виникло за законом.

Таким чином, ТОВ «ФК «ПОЗИКА» не набуло права вимагати від ОСОБА_2 повернення коштів, одержаних ОСОБА_1 за нікчемним правочином, а отже не є належним позивачем за цією вимогою. Належним кредитором у відповідному рести-туційному зобов`язанні є ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ», яке учасником цієї справи не є.

Застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи на користь особи, яка не бере участі у справі, суд не вправі, оскільки відповідно до ча-стини другої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.

З огляду на викладене вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та стягнення з ОСОБА_2 12 000,00 грн. задоволенню не підлягають.

Щодо посилання позивача на постанову Верховного Суду у справі № 286/7 98/19.

Викладений у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2020 року у справі № 286/798/19 висновок про те, що обов`язок опікуна повернути дієздатній стороні все одержане недієздатною особою за нікчемним правочином не залежить від схвалення ним такого правочину - судом не заперечується.

Разом з тим правовідносини у зазначеній справі не є подібними до спірних. У справі № 286/798/19 з вимогами до опікуна звернувся банк, який був стороною нік-чемного кредитного договору і безпосередньо передав кредитні кошти недієздатній особі, тобто саме та дієздатна сторона правочину, на користь якої закон передбачає повернення одержаного. У цій же справі позов пред`явлено фактором, який стороною спірного правочину не був, коштів відповідачу не передавав і набув, за його тверд-женням, лише договірне право вимоги за нікчемним договором.

Отже, наведений позивачем висновок Верховного Суду стосується обсягу обо-в`язку опікуна, а не кола осіб, які мають право вимагати його виконання, і підстав для задоволення позову в цій справі не створює.

Щодо процесуальної форми заявлення вимог до співвідповідача.

Незалежно від наведених вище підстав для відмови у позові суд уважає за не-обхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини третьої статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання, а у справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провад-ження, до початку першого судового засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги, з якою по-зивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову зміну обставин, якими пози-вач обґрунтовує свою вимогу. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допу-скається, оскільки в такому разі фактично виникає нова матеріально-правова вимога, обґрунтована іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 та від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц).

Первісно предметом позову була вимога про стягнення заборгованості за кре-дитним договором, фактичною підставою укладення дійсного договору, отримання позичальником коштів та невиконання ним договірного зобов`язання, правовою під-ставою статті 526, 625, 1048, 1054, 1082 ЦК України. Клопотанням від 27 травня 2026 року позивач заявив вимогу про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, обґрунтовану недієздатністю позичальника та нікчемністю договору, з по-силанням на статті 203, 215, 216, 226 ЦК України, до того ж до іншої особи.

Наведене свідчить про одночасну зміну предмета, фактичної та правової підстав позову, тобто про фактичне пред`явлення нового позову, до того ж у процесуальній формі клопотання, а не заяви про зміну позову. Ця обставина є самостійним мотивом, який виключає задоволення заявлених до ОСОБА_2 вимог.

Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, а кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона по-силається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на за-садах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оцінивши в сукупності зібрані у справі докази за правилами статті 89 ЦПК Ук-раїни, суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «ПОЗИКА» є необґрун-тованими та не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають і покладаються на позивача.

Питання про розподіл витрат співвідповідача ОСОБА_2 на професійну прав-ничу допомогу цим рішенням не вирішується, оскільки її представник заявив про по-дання доказів понесених витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення у справі. Це питання вирішується в порядку, встановленому частиною восьмою статті 141 та статтею 270 ЦПК України.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, статтями 39, 40, 41, 203, 215, 216, 226, 512, 514, 519, 1077, 1081 Цивільного кодексу України, суд -

ухвалив:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та застосування наслідків недійсно-сті нікчемного правочину відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернівецького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі по-дання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили пі-сля повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного про-вадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляцій-ного перегляду.

Суддя: О.Є.Терещенко