Рішення № 139549002, 08.09.2026, Соснівський районний суд м. Черкас

Справа № 712/8690/26

Провадження 2/712/4723/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 року м. Черкаси

Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого/судді - Троян Т.Є.

при секретарі Чумак Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначено, що 17 серпня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем в електронній формі укладено кредитний договір № 17.08.2025-100000162, відповідно до умов якого останньому було надано кредитні кошти. Позивач зазначав, що кредитний договір укладено дистанційно із використанням інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця, шляхом проходження відповідачем процедури ідентифікації, ознайомлення з умовами кредитування та акцепту пропозиції укласти договір із застосуванням одноразового ідентифікатора. ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконало, кредитні кошти відповідачу надало, проте останній взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку із чим утворилася заборгованість. З урахуванням здійснених відповідачем платежів позивач просив стягнути заборгованість у загальному розмірі 30 397, 90 грн., яка складається із: 15 979,50 грн. - заборгованості за основною сумою кредиту; 6 612, 40 грн. - процентів за користування кредитними коштами; 231 грн. - комісії; 7 575 грн. - процентів, нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Також позивач просив вирішити питання про розподіл судових витрат. В ході розгляду стороною позивача було заявлено клопотання про витребування у банківської установи відомостей щодо руху коштів за платіжним рахунком відповідача з метою перевірки факту зарахування кредитних коштів.

Ухвалою Соснівського районного суду міста Черкаси від 29.06.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Представником відповідача адвокатом Кучер Ю.В. подано відзив на позов, у якому проти його задоволення заперечено. Сторона відповідача посилалася, зокрема, на недостатність доказів укладення кредитного договору саме на тих умовах, які викладені у наданих позивачем документах, можливість формування кредитодавцем тексту електронного договору після його укладення, а також неналежність доказів фактичного перерахування кредитних коштів. Крім того, представник відповідача зазначав про здійснення Компанійцем платежів за кредитним договором, які, на його думку, свідчать про погашення отриманих ним кредитних коштів та процентів, а тому заявлений позивачем розмір заборгованості вважав необґрунтованим.

Позивачем подано відповідь на відзив, у якій ТОВ «Споживчий центр» заперечило проти доводів сторони відповідача та просило позов задовольнити.

Позивач зазначав, що кредитний договір укладено відповідачем в електронній формі з дотриманням вимог Закону України «Про електронну комерцію», після проходження процедури ідентифікації та акцепту запропонованих умов із використанням одноразового ідентифікатора. На думку позивача, доводи відповідача про можливість зміни кредитодавцем змісту електронного договору після його укладення є припущеннями та не підтверджені жодними доказами.

Щодо клопотання про витребування доказів суд зазначає наступне.

Стороною позивача в ході розгляду справи заявлено клопотання про витребування інформації щодо руху коштів за банківським рахунком (платіжною карткою) відповідача з метою перевірки факту зарахування кредитних коштів.

Вирішуючи зазначене клопотання, суд виходить із такого.

Відповідно до статей 12, 76, 77, 81 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для вирішення справи та щодо яких у сторін існує спір. Кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Інститут витребування доказів не має на меті збирання судом доказів замість сторони чи здійснення додаткової перевірки обставин, які учасниками справи фактично не оспорюються.

Аналіз змісту відзиву не свідчить про те, що відповідач категорично заперечує сам факт отримання від ТОВ «Споживчий центр» кредитних коштів у розмірі 18 300 грн. Стороною відповідача не стверджується, що зазначені кошти на його платіжний засіб не надходили, не вказується інша фактично отримана сума та не наведено конкретних обставин, які б свідчили про неналежність зазначеного у кредитному договорі платіжного засобу відповідачу.

За таких обставин саме по собі посилання на відсутність банківської виписки як додаткового доказу перерахування коштів, без конкретного заперечення факту їх отримання, не утворює самостійного предмета доказування та не зумовлює необхідності розкриття інформації, яка становить банківську таємницю.

Більше того, суд враховує, що позивачем надано докази перерахування кредитних коштів на платіжний засіб, реквізити якого були зазначені під час оформлення кредиту, а факт виникнення між сторонами кредитних правовідносин узгоджується з іншими матеріалами справи.

Отже, витребування додаткової банківської інформації за відсутності фактичного спору щодо отримання відповідачем кредитних коштів не є необхідним для встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому у задоволенні відповідного клопотання суд відмовляє.

Зважаючи на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами цивільного законодавства.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статей 76, 77, 78, 80, 89 ЦПК України суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які оцінює за своїм внутрішнім переконанням, заснованим на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні.

Відповідно до статей 1048, 1049, 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Судом встановлено, що 17 серпня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір № 17.08.2025-100000162.

Відповідно до умов договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти, а позичальник - повернути отриманий кредит, сплатити проценти за користування ним та інші платежі у порядку і строки, визначені договором.

Загальний строк кредитування визначено сторонами у 189 днів з дати надання кредиту, а кінцевою датою повернення кредиту - 21 лютого 2026 року. При цьому умовами договору не передбачено автоматичного продовження строку кредитування, строку повернення кредиту чи строку дії договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Разом із тим письмова форма правочину не обмежується складанням документа на паперовому носії з власноручними підписами сторін.

Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір та прийняття такої пропозиції іншою стороною.

Акцепт електронної оферти може здійснюватися шляхом заповнення електронної форми, вчинення інших дій, які відповідно до змісту пропозиції вважаються її прийняттям, а підписання електронного правочину допускається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Електронний договір, укладений та підписаний у встановленому законом порядку, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Матеріалами справи підтверджується проходження відповідачем процедури електронної ідентифікації, подання заявки на отримання кредиту, використання визначеного кредитодавцем способу підтвердження волевиявлення та акцептування запропонованих умов кредитування.

Суд відхиляє доводи сторони відповідача про те, що наданий позивачем текст кредитного договору не може бути належним доказом погодження відповідачем його умов з огляду на теоретичну можливість кредитодавця надалі змінювати зміст електронного документа.

Такі доводи фактично ґрунтуються на припущенні про потенційну технічну можливість зміни документа, однак не містять посилань на будь-які конкретні обставини, які б свідчили про те, що така зміна відбулася саме у спірних правовідносинах.

Відповідачем не надано іншої редакції договору, відомостей з особистого кабінету, електронних повідомлень, скриншотів, технічних даних чи інших доказів того, що на момент вчинення ним акцепту йому були запропоновані умови, відмінні від тих, що містяться у поданих позивачем документах.

Саме по собі припущення про можливість подальшої зміни електронного документа не може спростувати доказів його укладення.

Наданий позивачем кредитний договір суд оцінює у сукупності із заявкою відповідача, відомостями щодо його ідентифікації, акцептуванням умов кредитування, даними про платіжний засіб та подальшим фактичним виконанням договору сторонами.

Окремого значення суд надає поведінці відповідача після укладення договору.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач неодноразово здійснював платежі на виконання саме спірного кредитного договору.

Така поведінка є несумісною із твердженням про фактичну відсутність між сторонами кредитних правовідносин та у сукупності з іншими доказами підтверджує факт укладення і виконання сторонами договору.

За умовами договору кредитні кошти надавалися відповідачу шляхом безготівкового перерахування на зазначений ним платіжний засіб.

Сторонами також погоджено право позичальника протягом строку дії договору отримувати додаткові суми кредиту в межах установленого кредитного ліміту. У зв`язку з цим розмір фактично використаних відповідачем кредитних коштів формувався з урахуванням як первісно отриманої суми, так і наступних додаткових траншів, що відображено позивачем у розрахунку заборгованості.

За користування кредитними коштами договором установлено процентну ставку, яка застосовується до фактичного залишку суми кредиту протягом визначеного договором строку кредитування. Зокрема, умовами договору передбачено нарахування процентів за ставкою 1 % на день, а у визначений договором період - за ставкою 0,5 % на день.

Отже, передбачені договором проценти за користування кредитом є платою за правомірне користування фактично отриманими кредитними коштами в межах установленого сторонами строку кредитування та підлягають нарахуванню на фактичний залишок заборгованості з урахуванням здійснених позичальником платежів.

Крім процентів за користування кредитом, умовами договору передбачено сплату позичальником комісії, пов`язаної з наданням та обслуговуванням кредиту. За розрахунком позивача непогашений залишок такої комісії становить 231 грн.

Окремо договором урегульовано наслідки порушення позичальником строків виконання грошових зобов`язань. Зокрема, у разі прострочення повернення кредиту та інших належних до сплати сум договором передбачено застосування частини другої статті 625 ЦК України із визначенням іншого, ніж передбачені цією нормою три проценти річних, розміру процентів - 170 000 % річних від суми простроченого грошового зобов`язання, з установленим договором обмеженням максимальної суми відповідного нарахування за один день.

Таким чином, умовами укладеного сторонами договору фактично розмежовано плату за правомірне користування кредитом протягом 189-денного строку кредитування та платежі, які нараховуються внаслідок порушення позичальником строків виконання грошового зобов`язання.

На виконання договору кредитодавцем здійснювалося перерахування кредитних коштів на платіжний засіб відповідача.

У свою чергу, відповідач протягом дії договору здійснював платежі в рахунок його виконання, зокрема: 06 вересня 2025 року - 2 800 грн., 27 вересня 2025 року - 4 200 грн., 18 жовтня 2025 року - 4 187,40 грн., 15 листопада 2025 року - 5 702,40 грн. та 29 листопада 2025 року - 4 269,30 грн., що також підтверджує фактичне виконання сторонами укладеного кредитного договору.

Разом із тим, у повному обсязі та у визначені договором строки кредитне зобов`язання відповідачем виконано не було.

Згідно з наданим ТОВ «Споживчий центр» розрахунком станом на визначену позивачем дату загальний розмір заборгованості відповідача становить 30 397,90 грн., з яких: 15 979, 50 грн. - заборгованість за основною сумою кредиту; 6 612,40 грн. - проценти за користування кредитом; 231 грн - комісія; 7 575 грн - проценти, нараховані у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України та умов кредитного договору.

Саме обґрунтованість кожної із зазначених складових заборгованості, з урахуванням заперечень сторони відповідача та імперативних положень законодавства про споживче кредитування, є предметом подальшої оцінки суду.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що після врахування здійснених відповідачем платежів залишок заборгованості за основною сумою кредиту становить 15 979,50 грн., а за процентами за користування кредитом - 6 612,40 грн.

Сторона відповідача, заперечуючи проти такого розрахунку, посилається переважно на загальний розмір здійснених платежів.

Однак, сам по собі факт сплати відповідачем певної загальної суми грошових коштів не свідчить про повне припинення зобов`язання, оскільки розмір залишку заборгованості залежить від розміру отриманого кредиту, строків користування кредитними коштами, нарахованих процентів та порядку зарахування здійснених платежів.

Належного контррозрахунку, який би відображав інший порядок зарахування здійснених платежів та підтверджував відсутність заявленого позивачем залишку основної суми боргу, відповідачем не надано.

Тому суд доходить висновку про доведеність позовних вимог у частині стягнення 15 979,50 грн. основної суми кредиту.

Щодо процентів за користування кредитом суд виходить із того, що право кредитодавця на отримання процентів за користування кредитними коштами прямо передбачене статтею 1048 ЦК України та умовами укладеного сторонами договору.

Договором визначено розмір процентної ставки, період її застосування та порядок розрахунку процентів.

Стороною відповідача не доведено, що розраховані позивачем проценти за правомірне користування кредитними коштами виходять за межі погоджених сторонами умов або встановлених Законом України «Про споживче кредитування» обмежень.

Сам по собі значний розмір процентної ставки за договором, за умови дотримання законодавчих обмежень максимальної денної процентної ставки та за відсутності доказів неправильності конкретного розрахунку, не є підставою для звільнення позичальника від обов`язку сплатити погоджену плату за фактичне користування кредитними коштами.

За таких обставин вимога позивача про стягнення 6 612,40 грн. процентів за користування кредитом є обґрунтованою.

Щодо вимоги про стягнення комісії у розмірі 231,00 грн. суд зазначає наступне.

Згідно з умовами кредитного договору комісія за обслуговування кредитної заборгованості пов`язана, зокрема, з організацією та забезпеченням інформаційної підтримки позичальника, можливістю здійснення платежів, відновленням доступу до особистого кабінету, інформуванням про дати платежів, консультаційними та іншими послугами, пов`язаними з обслуговуванням кредитної заборгованості.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом належать, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Разом з тим, сам факт включення до договору умови про сплату комісії не є достатньою підставою для її стягнення без встановлення того, які саме додаткові та супутні послуги надавалися позичальнику та за які саме послуги встановлена плата.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може охоплювати оплату окремих інформаційних послуг, які споживач отримує частіше одного разу на місяць, однак умова про оплатність інформації, яка відповідно до закону має надаватися споживачу безоплатно, є нікчемною.

Крім того, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходила з того, що у разі, якщо кредитодавець не зазначив та не надав доказів наявності і конкретного переліку додаткових та супутніх послуг, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які фактично надаються споживачу та за які встановлена комісія, умова договору щодо обов`язку позичальника сплачувати таку комісію не може бути підставою для її стягнення.

У цій справі позивач, обґрунтовуючи комісію, фактично посилається на загальний перелік інформаційних, консультаційних та організаційних дій, однак належних доказів фактичного надання відповідачу конкретних додаткових та супутніх послуг, вартість яких становить заявлену до стягнення суму 231,00 грн., суду не надано.

Щодо вимоги про стягнення 7575 грн. на підставі статті 625 ЦК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також законом установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані за прострочення виконання зобов`язань, підлягають списанню кредитодавцем.

В Україні з 24.02.2022 року діє воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався та який діє на момент розгляду справи.

Таким чином, незалежно від дати укладення кредитного договору, у період дії воєнного стану до правовідносин сторін підлягає застосуванню пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Отже, відповідач звільнена від обов`язку сплати платежів в порядку ст.625 ЦК України за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, а тому вимога позивача про стягнення 7575,00 грн. задоволенню не підлягає.

При цьому посилання позивача на пункт 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» та його виключення Законом України №3498-IX від 22.11.2023 року не спростовує наведеного висновку, оскільки звільнення від сплати таких платежів у цій справі випливає безпосередньо з пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Отже, загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача за кредитним договором кредитним договором № 17.08.2025-100000162 від 17 серпня 2025 року, становить 22 591,90 гривень, який складається з 15 979,50 грн. основного боргу, та процентів в розмірі 6 612,40 грн.

У решті позовних вимог - щодо стягнення 7575 грн. на підставі статті 625 ЦК України 231 грн. комісії - необхідно відмовити.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позов задоволено на 74,32 % від заявленої суми вимог (22 591,90 грн. із 30 397, 90).

Тому сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеній частині позовних вимог, що складає 1978,70 грн.

Позивачем також заявлено до відшкодування 150 грн. витрат, понесених у зв`язку з направленням відповідачу копії позовної заяви з доданими до неї документами засобами поштового зв`язку.

Понесення зазначених витрат та їх розмір підтверджуються наданими позивачем доказами. Суд ураховує, що такі витрати безпосередньо пов`язані з розглядом цієї справи, оскільки понесені позивачем на виконання встановленого процесуальним законом обов`язку щодо направлення іншому учаснику справи копій документів, поданих до суду.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог та правила розподілу судових витрат, встановлені статтею 141 ЦПК України, зазначені витрати підлягають покладенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено на 74,32 %, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню 112,96 грн. витрат, пов`язаних із направленням копії позовної заяви з доданими документами.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 12, 76-81, 141, 247, 259, 263-265, 268, 274-279, 280-284, 289, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» (код ЄДРПОУ 37356833, МФО 305299, р/р НОМЕР_2 , адреса - м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А), заборгованість за кредитним договором № 17.08.2025-100000162 від 17 серпня 2025 року у загальному розмірі 22 591,90 гривень гривні, судовий збір 1978,70 гривень та 112,96 грн. витрат, пов`язаних із направленням копії позовної заяви, а всього стягнути 24 683,56 гривень (двадцять чотири тисяч шістсот вісімдесят три грн. 56 коп).

Рішення може бути оскаржено в загальному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 08.09.2026 року.

Головуючий Т.Є.Троян

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» - код ЄДРПОУ 37356833, МФО 305299, р/р НОМЕР_2 , адреса - м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .