Рішення № 139548459, 10.08.2026, Вараський міський суд Рівненської області (до 25.04.2025 - Кузнецовський міський суд Рівненської області)

Справа № 565/1527/26

Провадження № 2/565/915/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2026 року м.Вараш

Вараським міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Незнамової І.М.,

з участю секретаря судового засідання Алексейчик А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Вараського міського суду Рівненської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

22.06.2026 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулось до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №8218172 від 08.02.2025 року в загальній сумі 27118,00 грн. та понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 08.02.2025 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №8218172 (далі - кредитний договір №8218172 від 08.02.2025 року).

Кредитний договір №8218172 від 08.02.2025 року підписано електронним підписом позичальника ОСОБА_1 , відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора - 341750, що був надісланий на вказаний відповідачем/позичальником номер мобільного телефону (електронної пошти).

Згідно умов кредитного договору №8218172 від 08.02.2025 року відповідач ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 7000,00 грн., строком на 360 днів (з 08.02.2025 року по 02.02.2026 року) (п.1.2 договору), із фіксованою процентною ставкою в розмірі 0,95%, яка нараховується щоденно на залишок заборгованості (п.п.2.2.8 договору).

Крім того, п.2.2.8 договору визначено нарахування комісії за видачу кредиту в сумі 1207,50 грн., що складає 17,25% від суми кредиту.

Первісний кредитор - ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме - надало для ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 7000,00 грн., шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 , зазначений в кредитному договорі.

27.03.2025 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу №27/03/25, у відповідності до умов якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» передало (відступило) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» прийняло належні ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.

Відповідно до витягу реєстру боржників №15 від 24.09.2025 року до договору факторингу №27/03/25 від 27.03.2025 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 на суму 27118,00 грн., з яких: 7000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 6118,00 грн. - заборгованість за відсотками; 14000,00 грн. - заборгованість за неустойкою (запис №1872).

Таким чином, у відповідача ОСОБА_1 утворилась заборгованість перед позивачем за кредитним договором №8218172 від 08.02.2025 року в загальній сумі 27118,00 грн.

За вказаних обставин, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в загальній сумі 27118,00 грн., яка виникла за кредитним договором №8218172 від 08.02.2025 року, право вимоги за якими перейшло від первісного кредитора - ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів.

17.07.2026 року від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на позову заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає в повному обсязі, категорично не погоджується із заявленою заборгованістю, зокрема, що стосується розміру заборгованості за нарахованими відсотками на суму кредиту, та неустойкою.

Відповідач не погоджується із нарахованою заборгованістю та наголошує, що власний розрахунок первісного кредитора прямо підтверджує, що за договором було зараховано 7126,00 грн., в тому числі 6527,50 грн. фактичних оплат та 598,50 грн. списань за програмою лояльності («списання промо»). Незважаючи на це, позивач заявляє до стягнення повне тіло кредиту - 7000,00 грн., проценти - 6118,00 грн. і неустойку, що дорівнює подвійній сумі отриманого кредиту - 14000,00 грн.

ОСОБА_1 стверджує, що поданий розрахунок дозволяє відтворити внутрішню схему зарахування коштів, а саме: 07.03.2025 року кредитор зарахував 3069,50 грн., з яких 1862,00 грн. спрямовано на 28 днів процентів по 66,50 грн., а 1207,50 грн. - на комісію; 09.03.2025 року 133,00 грн. спрямовано на два дні процентів; 08.04.2025 року 1995,00 грн. спрямовано на 30 днів процентів; 07.05.2025 року 1928,50 грн. - на 29 днів процентів, тому всі 7126,00 грн. були поглинуті комісією 1207,50 грн. і процентами 5918,50 грн., а на погашення тіла кредиту коштів не спрямовано.

Відповідач вважає, що поданий позивачем розрахунок не підтверджений первинними документами, не є банківською випискою чи первинним бухгалтерським документом, не містить відомостей про автора кожної операції, номер документа, бухгалтерський рахунок, призначення платежу та джерело даних. За відсутності первинних матеріалів, відповідач вважає, що сума нарахованих відсотків - 6118,00 грн. не може вважатися безспірно доведеною.

Крім того, відповідач не погоджується із нарахованою заборгованістю за неустойкою, за розрахунку якої вбачається, що неустойка в загальній сумі 14000,00 грн. нараховувалась по 350,00 грн. щоденно протягом 40 днів - з 08.06.2025 року по 17.07.2025 року включно. Її правова природа прямо визначена і договором, і розрахунком: це платіж, який виник виключно через порушення строку сплати обов`язкового платежу.

Разом з тим, відповідач ОСОБА_1 вважає, що вимога про стягнення неустойки, хоча і визначена договором, є такою, що прямо суперечить пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, відповідно до якого у період дії воєнного стану та протягом тридцяти днів після його припинення позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплачувати на користь кредитодавця неустойку (штраф, пеню) за прострочення виконання грошового зобов`язання. Зазначеною нормою також прямо встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, нараховані починаючи з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання грошового зобов`язання, підлягають списанню кредитодавцем.

Крім того, ОСОБА_1 , в запереченнях, в частині відступлення права вимоги первісним кредитором позивачу, зазначає, що портфельний акт підтверджує передачу реєстру, але не підтверджує передачу первинної кредитної справи щодо неї. Сам договір факторингу передбачає окрему передачу документації, однак відповідний індивідуальний акт і перелік документів щодо договору №8218172, до позову не додані.

20.07.2026 року від представника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» - Шкуренко І.В. до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник заперечує аргументи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, при цьому, стверджує, що нарахування для ОСОБА_1 заборгованості в загальній сумі 27118,00 грн., в тому числі відсотків та неустойки, повністю відповідає умовам кредитного договору та не суперечить вимогам чинного законодавства.

Також стверджує, що у розрахунку заборгованості за кредитним договором, який був наданий разом з позовною заявою, були застосовані процентні ставки в день, погоджені умовами укладеного договору.

Договір факторингу між первісним кредитором та позивачем укладений у відповідності до вимог чинного законодавства України, яке діяло на момент укладання цього договору та ніяким чином не порушує права та законні інтереси відповідача.

Крім того, позивач наголошує, що нарахування неустойки (штрафу, пені) здійснено на підставі умов укладеного договору та відповідно до чинної редакції Закону України «Про споживче кредитування», яка застосовується до договорів, укладених після 24.01.2024 року. відтак вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки положення спеціального Закону України «Про споживче кредитування» у редакції Закону України №3498-ІХ підлягають пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин.

27.07.2026 року від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач зазначає, що у відповіді на відзив не спростовано її аргументи, викладені у відзиві на позовну заяву, що стосуються нарахування процентів та неустойки, належного розрахунку таких не долучено, а також не повідомлено про розподіл коштів, отриманих на виконання умов кредитного договору.

У судове засідання представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» - Шкуренко І.В., будучи належним чином повідомленою про день, час та місце розгляду справи, не з`явилась, у поданій до суду відповіді на відзив просила розгляд справи провести у її відсутності, позов просила задовольнити в повному обсязі.

У судове засідання відповідач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про день, час та місце розгляду справи, не з`явилась, подала до суду заяву, в якій просила розгляд справи провести без її участі, із врахуванням поданих заперечень.

Суд, дослідивши та оцінивши в сукупності докази у справі, приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягають задоволенню частково.

Підставами для такого висновку суду є наступне.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст.626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст.1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст.1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Судом встановлено, що 08.02.2025 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №8218172.

Кредитний договір №8218172 від 08.02.2025 року підписано електронним підписом позичальника ОСОБА_1 , відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора - 341750, що був надісланий на вказаний відповідачем/позичальником номер мобільного телефону (електронної пошти).

Згідно умов кредитного договору №8218172 від 08.02.2025 року відповідач ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 7000,00 грн., строком на 360 днів (з 08.02.2025 року по 02.02.2026 року) (п.1.2 договору), із фіксованою процентною ставкою в розмірі 0,95%, яка нараховується щоденно на залишок заборгованості (п.п.2.2.8 договору).

Крім того, п.2.2.8 договору визначено нарахування комісії за видачу кредиту в сумі 1207,50 грн., що складає 17,25% від суми кредиту.

Суд зазначає, що надані позивачем копії, завірені електронним підписом, а тому є належними та допустимими доказами у розумінні ст.76-78 ЦПК України і дають можливість встановити обставини, на які посилається позивач, як на підставу позовних вимог.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд зазначає, що із положень частини третьої статті 11 Закону України від 03.09.2015 року №675-VIII «Про електронну комерцію» слідує, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону №675-VIII, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

За змістом частини шостої статті 11 Закону №675-VIII, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана, зокрема, шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону №675-VIII).

У силу пункту 6 частини першої статті 3 Закону №675-VIII, електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Ураховуючи викладені обставини, суд погоджується із доводами позивача, що кредитний договір укладено в електронному вигляді з використанням електронного підпису, за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, який надісланий кредитодавцем позичальнику, на підтвердження чого в ідентифікаційній частині договору містяться код ідентифікатор відповідача, що і є її безпосереднім підписом, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Таким чином, відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Суд зазначає, що кредитний договір, при направленні до суду позову, належним чином засвідчені, шляхом накладення цифрового підпису представником позивача - ОСОБА_2 .

Окрім цього, зауважує, що кредитний договір підписаний електронним підписом відповідача, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу нею на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

Доказів того, що персональні дані ОСОБА_1 (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки на яку кредитором здійснювалось перерахування кредитних грошових коштів, номер телефону) були використані кредитором чи іншими особами для укладення кредитного договору від її імені, матеріали справи не містять.

Звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів із заявою щодо вчинення відносно неї шахрайських дій, матеріали справи також не містять.

Відповідач ОСОБА_1 не оскаржувала правомірність укладеного договору у судовому порядку, зустрічного позову щодо правомірності укладеного договору не подавала.

При цьому, суд зазначає, що договір містить інформацію про узгодження сторонами умов кредитування та реквізитів банківського рахунку, на який кредитор мав перерахувати кошти.

Первісний кредитор - ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме - надало для ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 7000,00 грн., шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 , зазначений в кредитному договорі, на виконання умов договору, що підтверджується листом платіжного провайдера ТОВ «ФК «ФІНЕКСПРЕС» за вих №кд-000098164/ТНПП від 29.12.2025 року.

Згідно вказаного листа підтверджено успішність перерахування коштів на платіжну картку клієнта від ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» на суму 7000,00 грн., номер платежу - 715c4e5c-7645-4c5a-b2d9-73e85a02bdfb, при цьому зазначено отримувача платежу - Кирильчук Наталію (ЕПЗ № НОМЕР_1 ), номер якої відповідає масці картки № НОМЕР_1 , що зазначений в умовах кредитного договору.

Відповідно до наявної у відкритих джерелах інформації в мережі «Інтернет» банком емітентом з ідентифікаційним номером BIN (Bank Identification Number) №5168 74, який складає перші шість цифр від номеру картки, являється: платіжна система: MASTERCARD, видана банком: JSC CB PRIVATBANK, тип: DEBIT, категорія: WORLD.

Тобто, з метою спростування вимог кредитора, відповідач міг надати отриману в банку емітента - АТ КБ «Приватбанк» інформацію щодо належності (неналежності) йому платіжного інструменту з такими ознаками або ж підтвердити отримання (неотримання) грошових коштів за кредитним договором.

Суд вважає, що ОСОБА_1 має доступ до свого рахунку, і мала можливість представити суду виписку зі свого рахунку на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору, однак будь-яких належних доказів для спростування позовних вимог відповідачем не надано, так само не надано доказів про неналежність відповідачу банківського рахунку з використанням банківської картки - маска картки № НОМЕР_1 .

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено факт укладання кредитного договору №8218172 від 08.02.2025 року, відповідно до якого, відповідач отримала кредит в сумі 7000,00 грн., тому відхиляє заперечення ОСОБА_1 в цій частині.

27.03.2025 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу №27/03/25, у відповідності до умов якого ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» передало (відступило) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» прийняло належні ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.

Відповідно до витягу реєстру боржників №15 від 24.09.2025 року до Договору факторингу №27/03/25 від 27.03.2025 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 на суму 27118,00 грн., з яких: 7000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 6118,00 грн. - заборгованість за відсотками; 14000,00 грн. - заборгованість за неустойкою (запис №1872).

Суд також вважає, що перехід права вимоги за кредитним договором проведено згідно вимог законодавства, про що позивачем надано належні та допустимі докази, тому відхиляє заперечення ОСОБА_1 в цій частині.

Таким чином, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за кредитним договором №8218172 від 08.02.2025 року в загальній сумі 27118,00 грн.

На підтвердження розміру заборогованості, позивачем долучено відповідний розрахунок, згідно якого, за весь період перебування права вимоги за вищезазначеним договором у ТОВ «ФК «ЄАПБ», позивач не здійснював жодних додаткових нарахувань і не застосовував жодних штрафних санкцій до боржника.

Щодо розрахунку процентів за користування коштами, з огляду на заперечення відповідача позовних вимог у цій частині, суд зазначає наступне.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.03.2018 року, у справі №444/9519/12, слідує, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такий же правовий висновок підтверджено і постановою Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 року, у справі №910/4518/16.

За результатом аналізу кредитного зобов`язання за договором №8218172 від 08.02.2025 року встановлено, що позичальник - ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» надало ОСОБА_1 кредит в сумі 7000,00 грн., строком на 360 днів (з 08.02.2025 року по 02.02.2026 року), із фіксованою процентною ставкою в розмірі 0,95%, яка нараховується щоденно на залишок заборгованості.

Згідно письмового розрахунку первісного кредитора - ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» встановлено, що сукупна вартість відсотків складає 6118,00 грн., які обраховані за період з 08.02.2025 року по 07.08.2025 року, в межах строку дії кредитного договору, які первісний кредитор припинив нараховувати задовго до закінчення строку дії договору - 02.02.2026 року, що є правом кредитора.

При цьому, первісним кредитором було зараховано 7126,00 грн., в тому числі 6527,50 грн. фактичних оплат та 598,50 грн. списань за програмою лояльності («списання промо»), що відображено в розрахунку та враховано при визначення сукупної заборгованості, в тому числі і відсотків.

Суд зазначає, що зазначена сукупна вартість відсотків в розмірі 6118,00 грн. відповідає погодженим умовам укладеного кредитного договору, не перевищує сукупної вартості відсотків, зазначених в договорі, при цьому в матеріалах справи наявний належний розрахунок заборгованості, в тому числі, що стосується нарахування відсотків від первісного кредитора - ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ», вказаний розрахунок відповідачем не спростований.

Крім того, суд відхиляє заперечення відповідача з приводу нарахування комісії, оскільки така комісія погоджена в п.2.2.8 договору, де визначено нарахування комісії за видачу кредиту в сумі 1207,50 грн., що складає 17,25% від суми кредиту.

Щодо нарахування для ОСОБА_1 14000,00 грн. заборгованості за неустойкою, суд погоджується із доводами відповідача, належного обґрунтування підстав нарахування зазначеної неустойки, матеріали справи не містять.

Позивач покликається на те, що Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 року, яким було внесено зміни зокрема до Закону України «Про споживче кредитування» в частині виключення пункту 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення».

Додає, що норма, яка передбачала мораторій на нарахування неустойки, була скасована, через що позивач мав право нараховувати неустойку (штраф, пеню) за договорами, укладеними з 24.01.2024 року.

Зазначає, що Цивільний кодекс у даному питанні є не спеціальною, а загальною нормою законодавства, а тому не підлягає застосуванню, адже Закон України «Про споживче кредитування» є спеціальною нормою і саме він регулює спірні правовідносини, зокрема й щодо нарахування пені.

Суд наголошує, що відповідно до Закону України від 15.03.2022 року №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється, зокрема, від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24.02.2022 року до теперішнього часу.

Покликання позивача на те, що до спірних правовідносин про стягнення пені підлягають до застосування положення спеціального закону, яким є Закон України «Про споживче кредитування», оскільки норми ЦК України є загальними, судом відхиляються.

Так, відповідно до статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (постанова від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19 (пункт 69)).

Норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України (постанова Великої Палати ВС від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17 (пункт 17), постанова КЦС ВС від 08 листопада 2023 року у справі №755/3412/22).

Як вбачається із розрахунку заборгованості, нарахування неустойки здійснювалось упродовж дії воєнного стану.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що нарахування позивачем 14000,00 грн. неустойки є безпідставним та таким, що не відповідає погодженим відповідачем умовам договору та пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №8218172 від 08.02.2025 року в загальній сумі 13118,00 грн., з яких: 7000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 6118,00 грн. - заборгованість за відсотками.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2662,40 грн.

Оскільки позовна вимога про стягнення боргу підлягає задоволенню частково - на 48,37%, тому з відповідача ОСОБА_1 частково підлягають стягненню судові витрати в розмірі 1287,80 грн. по сплаті судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду з позовом.

Керуючись ст.ст.2,3,81,89,263,264,265,268,352,354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (юридична адреса: 07400, Київська область, м.Бровари, вул.Лісова, буд.№2, поверх №4, код ЄДРПОУ: 35625014) до ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором №8218172 від 08.02.2025 року в загальній сумі 13118 (тринадцять тисяч сто вісімнадцять) грн. 00 коп., з яких: 7000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 6118,00 грн. - заборгованість за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судові витрати по справі в розмірі 1287 (одна тисяча двісті вісімдесят сім) грн. 80 коп. судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду з позовом.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Рівненського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційнускаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий суддя І.М.Незнамова