Рішення № 139548172, 08.09.2026, Машівський районний суд Полтавської області

Справа № 948/700/26

Номер провадження 2/948/639/26

08.09.2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Машівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Тимофєєвої Г.Л,

за участю секретаря Порохні І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Машівка цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія ?Процент?» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В :

15 липня 2026 року позивач ТОВ «Фінансова компанія ?Процент?» звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №35183 від 08.06.2025 в розмірі 22396,79 грн заборгованості за процентами, 11480,00 грн штрафу та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до укладеного Кредитного договору № 35183 від 08.06.2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Процент» та ОСОБА_1 остання отримала кредит у розмірі 7000,00 гривень, строком на 730 днів (до 08.06.2027 року), шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ "Універсал банк" зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,00% від суми кредиту за кожен день користування (365,00% річних). Кредитний договір був укладений в електронному вигляді. Відповідач, в порушення умов кредитного договору та законодавства, своєчасно не сплатив нараховані відсотки відповідно до Графіку платежів, у зв`язку з чим виникла заборгованість за Кредитним договором, яка станом на 22.05.2026 року становить: 22396,79 гривень заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 28.06.2025 року по 14.05.2026 року та 11480,00 грн. штраф за порушення умов Кредитного договору.

Ухвалою Машівського районного суду Полтавської області від 20.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, постановлено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження. (а.с.68).

Заперечення про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження від відповідача не надходило.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом направлення електронного листа до його електронного кабінету та його представника (а.с.78,80). У позовній заяві представник позивача просив проводити розгляд справи за його відсутності (а.с.12).

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідачка у судове засідання не з`явилась. Про день, час та місце судового розгляду повідомлена шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету, яке доставлено 22.07.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу (а.с.79) та рекомендованим листом з повідомленням за зареєстрованим місцем проживання, який повернувся до суду з відміткою про відмову в отриманні (а.с.81-82).

Відповідно до п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Отже суд вважає, що відповідачка про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином та завчасно.

Повідомлень про причину неявки у судове засідання від відповідачки до суду не надійшло.

Судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

На день ухвалення рішення відповідачка своїм правом не скористалася, відзив на позов не подала.

За положеннями ч. 2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

08.06.2025 року між ТОВ «Фінансова компанія ?Процент? та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 35183 (а.с.15-20), відповідно до п.1.1. якого, на умовах встановлених цим договором, товариство зобов`язується надати позичальникові грошові кошти у розмірі 7000 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в строки, визначені цим договором. Процентна ставка за користування кредитом становить 1% від суми кредиту за кожний день користування кредитом (п.1.2.). Строк надання кредиту та строк дії договору становить 730 днів, з сплатою кредиту в кінці строку користування згідно додатку № 1 до цього договору (п.1.3.).

За умовами п.1.6. Договору, Товариство переказує суми кредиту на електронний платіжний засіб НОМЕР_1 , що належить позичальникові.

У пункті 3.3 Договору сторони погодили, що позичальнику встановлюється відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, а саме позичальник сплачує Товариству проценти за неправомірне користування грошовими коштами за процентною ставкою - 1.0% (річна процентна ставка становить 365.00 %) від суми несвоєчасно повернутих грошових коштів переданих позичальнику за цим Договором (суми кредиту) за кожний день користування.

Кредитний договір №35183 від 08.06.2025 укладений в електронній формі та підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «805532», який було надіслано відповідачу 08.06.2025 на зазначений ним номер мобільного телефону(а.с.20).

Крім того, позивачкою підписано паспорт споживчого кредиту одноразовим ідентифікатором 555729 (а.с.23-25).

Довідкою ТОВ «Пейтек» від 01.06.2026 підтверджується успішність перерахунку 08.06.2025 коштів у сумі 7000,00 грн на карту НОМЕР_2 (а.с.26).

За повідомленням АТ «Універсал банк» на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 емітовано картку № НОМЕР_2 (а.с.84) та згідно виписки на вказану карту 08.06.2025 було зараховано кошти в сумі 7000,00 грн (а.с.85).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Частиною першою статті 627 ЦК України, визначено, що у відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Таким чином, судом установлено, що між первісним кредитором та відповідачем було укладено кредитний договір у якому сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Також установлено, що кредитний договір між сторонами був укладений в електронній формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Частиною 12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» установлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ст. 12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (абзац 3 ч.1).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Подані позивачем документи підтверджують укладення відповідачкою кредитного договору, отримання кредиту. Розрахунки підтверджують існування заборгованості.

Отже, суд дійшов висновку, що саме ОСОБА_1 уклала кредитний договір та підписала електронним підписом, що підтверджує прийняття нею умов Кредитного договору щодо розміру, строку кредитування, процентної ставки та взяття на себе зобов`язання, передбачені умовами договору.

Належних і допустимих доказів на спростування факту укладення договору та спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачкою не надано.

Суд зазначає, що саме боржник має доступ до свого рахунку, зазначеного в договорі, а тому є всі підстави стверджувати, що ОСОБА_1 отримала 08.06.2025 від «Фінансова компанія ?Процент?» кредитні кошти в сумі 7000,00 грн та скористалася ними на власний розсуд.

Доказів на спростування вказаного відповідачка не надала.

Таким чином, судом установлено, що позивач виконав свої зобов`язання та надав відповідачу кошти у розмірі 7000,00 грн, як зазначено у кредитному договорі.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за процентами суд зазначає таке.

За вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором.

Як визначено в ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 514 Цивільного кодексу України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом установлено, що за договором № 35183 від 08.06.2025, відповідачка отримала кредит в розмірі 7000,00 грн..

За ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Отже, за приписом зазначеної статті нарахування процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку користування кредитом.

Тобто, нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється виключно в межах строку кредиту, що передбачено, крім ст. 1048 ЦК України, і самим Договором.

Аналіз викладених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (позиція Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018року у справі № 202/4494/16-ц).

Проценти за «користування кредитом» нараховані після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання.

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від5 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження N12-16гс22).

З детального розрахунку заборгованості за Кредитним договором №35183 від 08.06.2025 вбачається, що відповідачка сплатила 1 грн тіла кредиту та 1330 грн. процентів (а.с.27-31). Також вбачається, що позивачем відсотки нараховані у межах дії кредитного договору та відповідно до процентної ставки визначеної умовами договору, яка відповідає вимогам ч.5 ст.8 «Про споживче кредитування».

Доказів щодо повернення кредиту в повному обсязі та спростування вказаного розміру заборгованості за тілом кредиту та відсотками відповідачкою суду не надано.

Судом установлено, що позивач не ставить вимогу про дострокове повернення суми кредиту. Позивач розпорядився своїми правами диспозитивно, на власний розсуд.

Приймаючи до уваги те, що відповідачка отримавши кредитні кошти зобов`язання з їх повернення не виконала в повному обсязі, відсотки у встановлених договором розмірі не сплатила, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки на користь позивача суми заборгованості за процентами підлягають задоволенню.

Судом враховано часткове погашення заборгованості за кредитним договором, суми яких зараховані на погашення процентів 1400,00 грн.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що з відповідачки на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за процентами в сумі 22396,79 грн.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення за кредитним договором штрафу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 3.3 Договору сторони погодили, що позичальнику встановлюється відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, а саме позичальник сплачує Товариству проценти за неправомірне користування грошовими коштами за процентною ставкою - 1.0% (річна процентна ставка становить 365.00 %) від суми несвоєчасно повернутих грошових коштів переданих позичальнику за цим Договором (суми кредиту) за кожний день користування (а.с.17).

Разом з цим, з 17.03.2022 набрав чинності пункт 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З матеріалів справі вбачається, що Кредитний договір №35183, укладено 08.06.2025, тобто у період дії воєнного стану, а тому суд приходить до висновку, що у кредитодавця були відсутні законні підстави для нарахування пені (штрафу), оскільки останній був нарахований після 24 лютого 2022 року та підлягає списанню.

Таким чином, позивачу в стягненні штрафу в сумі 11480,00 грн слід відмовити.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за процентами за користування кредитом з 28.06.2025 по 14.05.2026 у сумі 22396,79 грн.

При вирішення питання стягнення судових витрат, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, що на момент подання позову до суду складає 2662,40 грн.

Позовна заява з доданими до неї матеріалами позивачем подано через систему «Електронний суд» та сплачено судовий збір в сумі 2662,40 грн.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог.

Позивачем при подачі позову до суду було заявлено позовні вимоги в загальному розмірі 33876,79 грн, судом задоволено позовні вимоги на суму 22396,79 грн, що становить 66,11% від ціни позову.

Отже з відповідача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1760,11 грн що становить 66,11 % від 2662,40 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною другою ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Судом установлено, що відповідачем не подано до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Водночас, відповідно до частини четвертої ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

У постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 534/14/20 (провадження № 61-6638св22) зроблено висновки про те, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Позивач просив стягнути з відповідача 10000 гривень витрат на професійну правничу допомогу. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем наданий договір про надання правничої допомоги №03/06/2024 від 03.06.2024, укладений між ТОВ « ФК ?Процент?» та ФОП ОСОБА_2 (а.с.49-50), акт приймання-передачі наданих послуг №144 від 30.04.2026 та витяг з Реєстру №1 до акту, відповідно до яких, що ОСОБА_2 надав ТОВ «ФК ?Процент?» послуги по складанню та подання позовних заяв до суду про стягнення заборгованості, складання адвокатського запиту, зокрема, по боржнику ОСОБА_1 за кредитним договором №35183 від 08.06.2025 в розмірі 10000,00 грн (а.с.53,54).

Аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану позивачу під час розгляду справи у суді першої інстанції, суд враховує, що при підготовці позовної заяви до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором відсутня необхідність у вивченні та опрацюванні великої за обсягом законодавчої бази, що регулює спірні відносини, оскільки існує усталена судова практика, представник позивача участі в судових засіданнях не брав.

За таких обставин, суд вважає, що вказаний розмір витрат на правничу допомогу є занадто завищеним, виходячи з критерію розумності та враховуючі конкретні обставини справи, тому суд дійшов висновку, що загальна вартість виконаних представником робіт (наданих послуг), які є реальними та необхідними становить 4000,00 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати пов`язані з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно до задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що оскільки позов задоволено частково, витрати на професійну правничу допомогу, підлягають стягненню в сумі 2644,40 грн , що становить 66,11 % від 4000,00 грн.

На підставі наведеного, ст. 247, 263-265, 273, 279, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія ?Процент?» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія ?Процент?» заборгованість за процентами по кредитному договору №35183 від 08.06.2025, за період з 28.06.2025 по 14.05.2026, у розмірі 22396,79 грн (двадцять дві тисячі триста дев`яносто шість гривень 79 коп).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія ?Процент?» судовий збір у сумі 1760,11 грн та 2644,40 грн витрат на правничу допомогу.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування сторін та учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія ?Процент?» ЄДРПОУ: 41466388, місцезнаходження: 03124, м.Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд.4 код.

Представник позивача: Руденко Костянтин Васильович, РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя Г.Л.Тимофєєва