Рішення № 139544395, 31.07.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 947/14546/26

Провадження № 2/522/7816/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Чорнухи Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Андрієвської М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси на підставі ухвали Київського районного суду м. Одеси від 07.04.2026 за підсудністю надійшли матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, у якому позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за Кредитним договором №1291-3261 від 23.10.2023 року., в розмірі 90 000,00 гривень, з яких: прострочена заборгованість за кредитом 18 000,00 гривень; прострочена заборгованість за нарахованими процентами 72 000,00 гривень, судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Позовна заява обґрунтована тим, що між ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» укладений Договір про відкриття кредитної лінії № 1291-3261 від 23.10.2023 року, згідно з умовами якого відповідач отримав 18 000,00 гривень. Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» умови договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит на потрібну суму. Відповідач не виконав умов кредитного договору, термін повернення кредиту настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не повернута.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позовної заяви передані для розгляду судді Чорнусі Ю.В.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 07.05.2026 року відкрите провадження у справі, справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначенням судового засідання.

У судові засідання учасники справи не з`являлись. Представник позивача у позові просив розглянути справу за його відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечував. Відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомляв.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Оскільки судом вжито всіх заходів для забезпечення належного сповіщення відповідача про судовий розгляд, однак відповідач до суду не з`являвся, про причини неявки до суду не повідомляв, не подав відзив, враховуючи відсутність заперечень позивача щодо ухвалення заочного рішення, суд дійшов висновку про необхідність розглядати справу по суті за відсутності відповідача, повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, за правилами заочного розгляду справи та на підставі наявних у справі доказів, згідно з вимогами ч. 4 ст. 223 ЦПК України та ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою у судові засідання сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснювалось.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, надавши оцінку доказам, наявним у справі, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 527 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Приписами ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Положеннями ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 1055 ЦК України встановлює вимоги до форми кредитного договору, зокрема кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з п. п. 6, 7 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" (далі - Закону України № 675-VIII) електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ч. 1 ст. 11 Закону України № 675-VIII).

Згідно з ч. ч. 3, 12 ст. 11 Закону України № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (абз. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України № 675-VIII).

Суд встановив, що 23.10.2023 року між ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» укладений Договір про відкриття кредитної лінії № 1291-3261 від 23.10.2023 року, згідно з умовами якого товариство зобов`язалось надати відповідачу кредит, а відповідач зобов`язався його повернути.

Сторони погодили такі умови кредитування: сума кредиту 18 000,00 гривень, строк кредитування - 300 днів, процента ставка 1,5 %.

Згідно умов договору кредитні кошти надаються позичальнику у безготівковій формі. Відповідач зазначив у договорі свій номер картки НОМЕР_1 .

Договір підписаний відповідачем 23.10.2023 року за допомогою одноразового ідентифікатора А5124.

У матеріалах справи наявна довідка про перерахування Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на картку відповідача коштів у сумі 18 000,00 гривень.

Отже, наявні у справі докази у сукупності свідчать про перерахування кредитором відповідачу грошових коштів у сумі 18 000,00 гривень на виконання умов договору про надання кредиту.

У матеріалах справі відсутні докази сплати заборгованості відповідачем за кредитним договором. Відповідач не скористався правом подати відзив на позовну заяву, надати докази на спростування тверджень, наведених у позовній заяві, подати контррозрахунок заборгованості.

Досліджені під час розгляду справи докази є належними та допустимими, у своїй сукупності достатніми для висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, відсотками та комісії. Отже, в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення процентів суд дійшов наступного висновку.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 12.02.2025 у справі № 679/1103/23 зазначив: "Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах".

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

З огляду на викладене, суд вважає, що стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, яка у чотири рази перевищує суму основного боргу, не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності, відтак, наявні підстави для зменшення розміру заборгованості за процентами до 18 000,00 гривень.

Враховуючи досліджені під час розгляду справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню в частині стягнення заборгованості за договором у розмірі 36 000,00 гривень, яка складається з: 18 000,00 гривень - заборгованість по тілу кредиту, 18 000,00 гривень - заборгованість по процентам, у задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До матеріалів справи додана копія платіжної інструкції про сплату позивачем судового збору у розмірі 2 662,40 гривень. Факт зарахування сплаченої суми грошових коштів до спеціального фонду державного бюджету України встановлений судом та підтверджений відповідною випискою.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1064,96 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 258-259, 263-265, 268, 273, 293-294, 315, 319, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (код ЄДРПОУ 38548598, місцезнаходження: м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, офіс 407) суму заборгованості за кредитним договором № 1291-3261 від 23.10.2023 у розмірі 36000,00 гривень (тридцять шість тисяч гривень 00 коп.), а саме: 18000,00 гривень прострочена заборгованість за кредитом, 18000,00 гривень - прострочена заборгованість за нарахованими процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (код ЄДРПОУ 38548598, місцезнаходження: м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, офіс 407) витрати з оплати судового збору у розмірі 1064,96 гривень (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 коп.).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складений 04.09.2026.

Суддя Юлія ЧОРНУХА