Рішення № 139541140, 07.09.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 932/7297/26

Провадження № 2/201/6170/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року Соборний районний суд міста Дніпра в особі головуючого - судді Батманової В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) в приміщенні Соборного районного суду міста Дніпра у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Придніпров`я», Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Дніпроторг», третя особа ОСОБА_2 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

До Соборного районного суду міста Дніпра 17.07.2026 за підсудністю з Шевченківського районного суду міста Дніпра надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Придніпров`я», Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Дніпроторг», третя особа ОСОБА_2 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 11 липня 2023 року між Кредитною спілкою «Придніпров`я» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 01-23 про надання кредиту.

25 липня 2023 року між Кредитною спілкою «Придніпров`я» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 2, в забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № 01-23 від 11 липня 2023 року.

20 серпня 2025 року між Кредитною спілкою «Придніпров`я» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс Дніпроторг» укладеного договір про відступлення права вимоги №1/25/1 від 20 серпня 2025 року, за яким останньому передано право вимоги по кредитному договору № 01-23 від 11.07.2023 укладеному між ОСОБА_1 та Кредитною спілкою «Придніпров`я», а також право вимоги за договором поруки № 2 від 25.07.2023, укладеним між ОСОБА_2 та Кредитною спілкою «Придніпров`я».

Передача права вимоги також підтверджується Актом приймання-передачі документів від 20 серпня 2025 року до вказаного договору.

Позивач вказує, що договір про відступлення права вимоги не відповідає вимогам законодавства і правовим позиціям Верховного Суду, оскільки ТОВ «Альянс Дніпроторг» не є фінансовою установою, а відтак просить суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги №1/25/1 від 20 серпня 2025 року, укладений між Кредитною спілкою «Придніпров`я» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс Дніпроторг».

Представник відповідача скористався правом на подання відзиву в якому заперечував проти задоволення позову посилаючись на те, що укладений між відповідачами договір є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу. Зі змісту зазначеного правочину вбачається, що його предметом було саме відступлення права вимоги до боржника за існуючим грошовим зобов`язанням, а не надання ТОВ «Альянс Дніпроторг» фінансової послуги факторингу.

Крім того, за договором відступлення ТОВ «Альянс Дніпроторг» не набувало статусу кредитної спілки, не набувало права здійснювати діяльність з надання кредитів чи інших фінансових послуг та не перебирало на себе функції Кредитної спілки «Придніпров`я» як фінансової установи. ТОВ «Альянс Дніпроторг» було передано право вимоги щодо повернення суми основного боргу (тіла кредиту) у визначеному договором розмірі. Тобто предметом переходу була конкретна майнова вимога щодо повернення фактично отриманої позичальником суми основного боргу після закінчення строку виконання зобов`язання. При цьому право нараховувати та стягувати проценти як плату за користування кредитними коштами, а також інші платежі, які мають характер плати за фінансову послугу, ТОВ «Альянс Дніпроторг» не передавалося. Відтак відбулося не передання ТОВ «Альянс Дніпроторг» статусу кредитора-фінансової установи та не заміна кредитної спілки як суб`єкта фінансової послуги, а виключно заміна особи, яка має право вимагати виконання вже існуючого грошового зобов`язання у визначеній сумі. У зв`язку з викладеним просив відмовити в задоволенні позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступних висновків.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

Встановлено, що 11 липня 2023 року між Кредитною спілкою «Придніпров`я» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 01-23 про надання кредиту.

25 липня 2023 року між Кредитною спілкою «Придніпров`я» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 2, в забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № 01-23 від 11 липня 2023 року.

20 серпня 2025 року між Кредитною спілкою «Придніпров`я» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс Дніпроторг» укладеного договір про відступлення права вимоги №1/25/1 від 20 серпня 2025 року, за яким останньому передано право вимоги по кредитному договору № 01-23 від 11.07.2023 укладеному між ОСОБА_1 та Кредитною спілкою «Придніпров`я», а також право вимоги за договором поруки № 2 від 25.07.2023, укладеним між ОСОБА_2 та Кредитною спілкою «Придніпров`я».

Сторонами договору про відступлення прав вимоги № 1/25/1 від 20 серпня 2025 року виконано зобов`язання умов даного договору, в зв`язку з чим сторонами підписано Акт приймання-передачі документів від 20.08.2025 року до Договору відступлення прав вимоги № 1/25/1 від 20 серпня 2025 року.

Суд погоджується з доводами позивача, що спірний договір не відповідає вимогам законодавства і правових позицій Верховного Суду з огляду на наступне.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала правовий висновок щодо критеріїв розмежування договору факторингу та договору відступлення права вимоги (цесії).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року в справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом частини першої статті 4 Закону" Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон № 2664-III) факторинг вважається фінансовою послугою.

У пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III.

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів-суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону № 2664-III.

Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Отже, за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту у розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послуги з фінансування (надання позики або кредиту).

Пунктом 9.9. кредитного договору №01-23 від 11.07.2023 визначено: «Кредитна спілка «Придніпров`я» має право відповідно до цивільного законодавства, відступити право вимоги за договором про кредит (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього договору без згоди позичальника.

Відступлення права вимоги за договором про кредит допускається фінансовій установі, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, та або послуги з факторингу.»

Це положення внесене відповідно до вимог регулятора - Національного банку України, який при наданні ліцензії на здійснення діяльності кредитної спілки встановлює вимоги до затверджених кредитною спілкою форм (проєктів) кредитних договорів і договорів забезпечення виконання основного зобов`язання.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 513 ЦК України Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 8 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22) наголосила на наступному: «ВП ВС вкотре наголосила на сформульованій правовій позиції, що фізична особа в будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі послуги надають лише спеціалізовані установи, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа.»

Фінансові операції з факторингу оформлені у вигляді договору відступлення права вимоги боргу не зважаючи на схожість з визначених у цивільному законодавстві поняттям цесії (відступлення) є саме фінансовою операцію (як власне і надання кредиту) яка має певні риси, що унеможливлюють правонаступництво звичайним Товариством з обмеженою відповідальністю, а саме: наявність у первісного кредитора та нового кредитора діючої ліцензії Національного банку України.

Укладання відповідного договору факторингу (договору відступлення права вимоги) між ліцензованими сторонами договору, проведенням банківського розрахунку за договором зі повною сплатою ціни договору з подальшим повідомленням про це регулятора - Національного банку України.

Не зважаючи на прямі вимоги профільного законодавства України, вимоги Національного банку України, сторони в договорі відступлення №1/25/1 від 20 серпня 2025 року всупереч вимогам зазначали: пункт 2.1. Новий кредитор перераховує Первісному кредитору вартість права вимоги зазначеної в пункті 2.1. Договору в розмірі суми кредиту протягом 30 календарних днів з дати повного виконання Боржником та/або Поручителем зобов`язань, наведених в пп. 1.1., 1.2 даного Договору. Це є прямим порушенням вимог законодавства про фінансові (факторингові) операції та вимог Національного банку України до угод які можна віднести до факторингових.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

Правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України, а також статей 2, 3-5, 18 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Положеннями статті 203 ЦК України, передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до вимог статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до роз`яснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (далі - постанова), угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками недійсності, передбаченими законом.

Відповідно до ст.236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У зв`язку з вищевикладеним, позовні вимоги позивача є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, приймаючи до уваги задоволення позовних вимог, суд вважає за можливе стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1064,96 грн. по 532,48 грн. з кожного.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 12, 13, 76-78, 81-82, 89, 130, 137, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Придніпров`я», Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Дніпроторг», третя особа ОСОБА_2 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги №1/25/1 від 20 серпня 2025 року, укладений між Кредитною спілкою «Придніпров`я» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс Дніпроторг».

Стягнути з Кредитної спілки «Придніпров`я» (ЄДРПОУ 26138247) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 532 (п`ятсот тридцять дві) грн. 48 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Дніпроторг» (ЄДРПОУ 43630008) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 532 (п`ятсот тридцять дві) грн. 48 коп.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.В. Батманова