Ухвала суду № 139540120, 07.09.2026, Залізничний районний суд м. Львова

Єдиний унікальний номер судової справи 462/7760/26

Номер провадження 2-з/462/28/26

УХВАЛА

про відмову в застосуванні заходів забезпечення позову

07 вересня 2026 року Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючого судді Галайко Н. М., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали заяви представника позивача - ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , адреса реєстрації (згідно заяви): АДРЕСА_2 до ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 , третя особа: Виконавчий комітет Львівської міської ради як орган опіки та піклування (далі - Виконавчий комітет), код ЄДРПОУ: 26256622, місцезнаходження: 79008, м. Львів, площа Ринок, 1 про визнання переміщення та утримування малолітньої дитини незаконним та зобов`язання повернути дитину до місця її постійного проживання в Італійській Республіці,

встановив:

І. Рух справи

Представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1., 02.09.2026 року (вх. № 23988) звернулася до Залізничного районного суду м. Львова з позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа: Виконавчий комітет Львівської міської ради як орган опіки та піклування, про визнання переміщення та утримування малолітньої дитини незаконним та зобов`язання повернути дитину до місця її постійного проживання в Італійській Республіці, у якій просить суд:

- «визнати незаконним переміщення 14.04.2026 року ОСОБА_3 малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з Італійської Республіки до України та його подальше утримування на території України;

- зобов`язати ОСОБА_3 повернути малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , до місця його постійного проживання в Італійській Республіці;

- встановити порядок виконання рішення суду, відповідно до якого у разі невиконання ОСОБА_3 рішення про повернення дитини добровільно зобов`язати її передати малолітнього ОСОБА_4 його батькові ОСОБА_2 для забезпечення повернення дитини до Італійської Республіки».

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2026 року для розгляду зазначеної справи визначено головуючу суддю Галайко Н. М.

Також представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1., 02.09.2026 року (вх. № 23989) звернулася до Залізничного районного суду м. Львова із заявою про забезпечення позову, у якій просить суд:

- забезпечити позов шляхом обмеження права виїзду за межі України малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , без згоди його батька ОСОБА_2 до набрання законної сили судовим рішенням у справі.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 03.09.2026 року заяву про забезпечення позову передано головуючій судді - Галайко Н. М.

Судом у порядку ч. 8 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) отримано відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 3268485, 3268502 про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - позивача та відповідача у справі.

Також, судом отримано відповідь № 3268517 щодо реєстрації осіб в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків - відповідача у справі.

Окрім цього, судом у порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України 03.09.2026 року направлявся запит щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача у справі.

Однак станом на час постановлення цієї ухвали відповідь на вказаний запит на адресу суду не надійшла.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 03.09.2026 року заяву представника позивача - ОСОБА_1 про застосування заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Виконавчий комітет Львівської міської ради як орган опіки та піклування, про визнання переміщення та утримування малолітньої дитини незаконним та зобов`язання повернути дитину до місця її постійного проживання в Італійській Республіці - повернуто заявнику.

ІІ. Щодо заяви про забезпечення позову

07.09.2026 року (вх. № 24363) представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 звернулася до Залізничного районного суду м. Львова (документ сформований в системі «Електронний суд» 04.09.2026 року) із заявою про забезпечення позову, у якій просить суд:

- забезпечити позов шляхом обмеження права виїзду за межі України малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , без згоди його батька ОСОБА_2 до набрання законної сили судовим рішенням у справі.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову, зокрема, вказано, що 14.04.2026 року відповідач без згоди батька перемістила малолітнього ОСОБА_4 з Італійської Республіки до України. Постановою Звичайного суду м. Веллетрі від 22.06.2026 року також констатовано факт самовільного вивезення дитини. Заявник наголошує на реальному ризику повторного міжнародного переміщення дитини до третьої держави з огляду на правила перетину кордону під час воєнного стану у супроводі одного з батьків без нотаріально посвідченої згоди другого, що може істотно ускладнити або унеможливити виконання можливого рішення суду. На підтвердження обґрунтованості обраного заходу заявник посилається на практику Верховного Суду, зокрема правові висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14.02.2022 року у справі № 754/7569/21 та постанові від 31.01.2024 року у справі № 711/4569/23.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07.09.2026 року для розгляду зазначеної заяви визначено головуючого суддю - Галайко Н. М.

ІІІ. Позиція суду

Перевіривши подану заяву про забезпечення позову, дослідивши доводи заявника та матеріали цивільної справи, суд виходить з необхідності дотримання балансу між правом особи на судовий захист та засадами цивільного процесу щодо допустимості й співмірності заходів забезпечення позову.

Суд приймає до уваги, що заявник обґрунтовує необхідність вжиття заходів забезпечення позову наявністю ризику повторного міжнародного переміщення малолітньої дитини до набрання законної сили судовим рішенням у справі.

Разом з тим, при вирішенні питання про забезпечення позову суд зобов`язаний оцінити не лише сам факт існування потенційних ризиків, а й наявність реальної загрози істотного ускладнення або неможливості виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову, а також відповідність обраного заявником заходу забезпечення позову заявленим позовним вимогам і його тимчасовий характер.

Предметом позову у цій справі є визнання переміщення та утримування малолітньої дитини незаконним та зобов`язання повернути дитину до місця її постійного проживання в Італійській Республіці. Водночас заявник просить забезпечити позов шляхом обмеження права виїзду за межі України малолітнього ОСОБА_4 без згоди його батька до набрання законної сили судовим рішенням.

Проте такий захід фактично суперечить меті самого позову, спрямованого на вивезення (переміщення) дитини за межі України до місця її постійного проживання, та може унеможливити виконання потенційного рішення суду про задоволення позову й повернення дитини, чим порушує вимоги щодо співмірності заходів забезпечення позову заявленим вимогам.

Суд також враховує, що в межах розгляду заяви про забезпечення позову не допускається вжиття заходів, які суперечать суті заявлених вимог або створюють штучні перешкоди для виконання майбутнього судового рішення за наслідками розгляду справи по суті.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви представника позивача про забезпечення позову.

ІV. Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї зави та застосовані норми права

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Окрім цього, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах у контексті п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08.12.1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25.04.2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.

За таких обставин, розгляд заяви проводиться без повідомлення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 1-2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;

1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави;

2) забороною вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;

6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 3 ст. 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.07.2023 року у справі № 128/214/21 (провадження № 61-5401св23):

«Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає рівною мірою інтереси як позивача, так і відповідача.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а має на меті лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Гаазька конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25.10.1980 року була розроблена з метою запровадження міжнародно-правового механізму мирного та впорядкованого повернення дітей до держави постійного проживання.

Як зазначено в Пояснювальній доповіді до Гаазької конвенції (доповідь Елізи Перес-Вера) та у практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у рішенні у справі «Х проти Латвії»), філософія Конвенції полягає в боротьбі проти міжнародних викрадень і відновленні статусу-кво шляхом негайного повернення дитини. Водночас ЄСПЛ неодноразово наголошував, що повернення дитини не може бути призначене автоматично або механічно, а суди повинні ретельно оцінювати кожен захід через призму дотримання прав на повагу до сімейного життя та забезпечення реальних інтересів дитини.

Зі змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що позивач просить забезпечити позов шляхом обмеження права виїзду за межі України малолітнього ОСОБА_4 без згоди його батька ОСОБА_2 до набрання законної сили судовим рішенням.

Проте предметом позову у цій справі є визнання переміщення та утримування малолітньої дитини незаконним та зобов`язання повернути дитину до місця її постійного проживання в Італійській Республіці.

Застосування заявленого позивачем заходу забезпечення позову у вигляді обмеження виїзду дитини за межі України фактично суперечить меті самого позову, який спрямований саме на вивезення (переміщення) дитини за межі України до місця її постійного проживання, та може унеможливити виконання потенційного рішення суду про задоволення позову і повернення дитини до Італійської Республіки, чим порушує вимоги щодо співмірності заходів забезпечення позову заявленим вимогам.

Стороною позивача не доведено належними та достатніми доказами наявності підстав вважати, що обраний вид забезпечення позову відповідає завданню запобігання утрудненню чи неможливості виконання майбутнього рішення суду про повернення дитини, оскільки він суперечить суті заявлених позовних вимог.

Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, положення міжнародних договорів, судову практику Верховного Суду та ЄСПЛ, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявника, суд вважає, що подана заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.

На підставі наведеного та керуючись ст. 149-153, 157, 259-261, 353-355 ЦПК України, суд -

постановив:

1. У задоволенні заяви представника позивача - ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Виконавчий комітет Львівської міської ради як орган опіки та піклування про визнання переміщення та утримування малолітньої дитини незаконним та зобов`язання повернути дитину до місця її постійного проживання в Італійській Республіці - відмовити.

2. Порядок оскарження ухвали суду та набрання нею законної сили.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи (ч. 11 ст. 153 ЦПК України).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання (ч. 2 ст. 261 ЦПК України).

Суддя/підпис/

Згідно з оригіналом.

Суддя: Н. М. Галайко