Рішення № 139539089, 07.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.09.2026Справа № 910/12320/25

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,

справу № 910/12320/25

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС";

до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва";

про стягнення 133 992,25 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом, в якому просить стягнути з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва" 133 992,25 грн матеріальної шкоди в порядку суброгації.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2025 вирішено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 910/12320/25, а справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

20.10.2025 до господарського суду від Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва" надійшов відзив на позовну заяву.

28.10.2025 від Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" до господарського суду надійшла відповідь на відзив Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва" на позовну заяву.

31.10.2025 до господарського суду від Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва" подало заперечення на відповідь Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" на відзив.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

16.08.2022 між Акціонерним товариством "Універсал банк" (далі - страхувальник) та Приватним акціонерним товариством "Страхова група "ТАС" (далі - страховик, позивач) укладено договір добровільного страхування майна №FА-00226591 (далі - договір), відповідно до п. 9.1. 9.2. якого страховик та страхувальник (що надалі за текстом разом іменуються «Сторони», а кожен окремо «Сторона») уклали цей договір добровільного страхування майна (надалі Договір) відповідно до Закону України «Про страхування», Правил добровільного страхування від вогневих ризиків ризиків стихійних явищ від 15.10.2008р. (зареєстрованих Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України 04.12.2008р. за №1081772) зі змінами та доповненнями та Правил добровільного страхування майна (іншого ніж передбачено пунктами 5-9 статті 6 Закону України «Про страхування») від 15.10.2008р. (зареєстрованих Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України 04.12.2008р. за №№1181767) зі змінами та доповненнями, надалі Правил, ліцензій Держфінпослуг України АВ №№500429 від 02.12.2009р. та АВ №№500437 від 02.12.2009р. Предметом Договору є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням розпорядженням Застрахованим майном.

Вигодонабувачем, за змістом договору, є страхувальник.

Відповідно до пункту 2 договору, строк його дії з 01.09.2022 по 31.08.2023.

Пунктом 13.1.6. договору визначено, що страховими випадками та страховими ризиками є, зокрема, дія води - витікання рідини, що відбулося у Місці дії Договору, або поза ним, а саме: протікання будь-якої рідини внаслідок аварії системи водопроводу, опалення, каналізації, пожежогасіння, резервуарів, в тому числі внаслідок аварії (проривання) приладів та/або обладнання, що стаціонарно з`єднані з такими системами в процесі їх використання за прямим призначенням; помилкового включення автоматичних систем пожежогасіння не передбачене регламентом та/або технічною документацією спрацювання таких систем; проникнення рідини з сусідніх приміщень, які не належать страхувальнику, з будь-яких причин.

Відповідно до п. 5 договору загальна страхова сума становить 168 554 140,77 грн.

Згідно з додатком А до договору, до переліку заставного майна, зокрема, входило майно страхувальника за адресою м. Київ, просп. Повітряних сил (Повітрофлотський)/вул. Богданівська 23/26.

03.10.2022 страхувальник звернувся до позивача з заявою про настання події з застрахованим майном.

На виконання умов договору страхування здійснено огляд пошкодженого застрахованого майна, за результатами якого складено Звіт 00/020080-1 від 21.03.2023, відповідно до якого, розмір матеріального збитку становить 120 171,30 грн без урахування ПДВ, 144 205,56 грн з урахуванням ПДВ. Балансова вартість рухомого майна вакуумного пакувальник банкнот DoCash 2240/Deep, яка пришла у непридатність у зв`язку з залиттям становить 22 041,82 грн. Розрахунок суми страхового відшкодування: 142 213,12 грн. (120 171,30 грн. /конструкція з оздобленням/ + 22 041,82 грн./рухоме майно/) - 8 220,87 грн. (франшиза) = 133 992,25 грн.

У зв`язку із зазначеним та зібраними документами позивачем складено страховий акт № 00624/01/523 від 13.04.2023 на суму 133 992,25 грн, яку було виплачено, що підтверджується платіжною інструкцією № 330951 від 14.04.2023.

Досудове врегулювання здійснювалося шляхом направлення відповідачу досудового повідомлення від 16.07.2025 № Р1388/01400/01/2022/100.

У відповідь на зазначене повідомлення від відповідача отримано лист № 108/38-3820 від 25.07.2025, в якому зазначено, що досудове повідомлення не підлягає задоволенню у зв`язку з ненаданням необхідних документів.

Представниками позивача направлено відповідь на цей лист від 16.09.2025 № Р1388/01400/01/2022/100 з доданими документами, однак станом на дату подання позовної заяви відповіді від відповідача не отримано.

Позивач вказує, що відповідач забезпечує ефективне управління, належне утримання житлового та нежитлового фонду, утримання прибудинкових територій, об`єктів благоустрою. Обслуговуючою організацією будинку № 23 на проспекті Повітряних Сил, у якому розташоване АТ «Універсал Банк» є відповідач.

Позивач зазначає, що відповідно до акту про залиття, аварію, що трапилась на системі центрального опалення, гарячого водопостачання (або холодного водопостачання) від 11.10.2022 причиною залиття є аварійне пошкодження стояка трубопроводу внутрішньо-будинкової мережі холодного водопостачання в перекритті між квартирами № 55 та

№ 59, яке сталося внаслідок експлуатації зазначеної мережі понад орієнтовну тривалість ефективної експлуатації елементів жилих будинків відповідно додатку 5 до пункту 5.6.1 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом.

Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства України від 17.05.2005 № 76.

Оскільки, на думку позивача, відповідач допустив неналежне виконання обов`язків з експлуатації будинку, що спричинило затоплення та пошкодження майна, за яке страховик здійснив компенсацію, а позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, викладене стало підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення 133 992,25 грн виплаченого страхового відшкодування.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що не встановлено джерело залиття нежитлового приміщення, тобто невідомо, чи пошкодження в приміщенні банку спричинене дефектом відгалуження стояка ХВП, пошкодженням гнучкої підводки, чи затіканням атмосферних опадів. Крім того відсутня інформація які обсяги пошкоджень спричинені кожним джерелом залиття, а отже чи є вина відповідача у спричиненні шкоди та розмір цієї шкоди.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та статтею 993 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України) визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно зі статтями 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов`язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов`язок із відшкодування шкоди не виконала.

Отже, з огляду на положення ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України Про страхування підставою для набуття позивачем права вимоги щодо виплати страхового відшкодування (в порядку заміни кредитора в зобов`язанні) є факт виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.

Таким чином, до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" перейшло в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно із ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до п. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною другою статті 224 Господарського кодексу України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно із частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Таким чином, стягнення збитків є видом цивільно-правової відповідальності.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Тобто, слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

В акті про залиття, аварію, що трапилась на системі центрального опалення, гарячого водопостачання (або холодного водопостачання) від 11.10.2022 вказано, що причину залиття, а саме: аварійне пошкодження стояка трубопроводу внутрішньо-будинкової мережі холодного водопостачання в перекритті між квартирами № 55 та№ 59, яке сталося внаслідок експлуатації зазначеної мережі понад орієнтовну тривалість ефективної експлуатації елементів жилих будинків відповідно додатку 5 до пункту 5.6.1 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства України від 17.05.2005 № 76.

Вказаний акт підписано представниками відповідача.

Суд зазначає, що відповідач не заперечує, що вказані особи є його представниками та були уповноважені на підписання такого акту, а лише зазначає, що його ж представники в даному акті не вказали своїх посад, проте, як вбачається з самого акту, в його першому абзаці зазначено посади членів комісії, а навпроти їх підписів зазначено «члени комісії».

Частиною 2 статті 382 Цивільного кодексу України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Визначення поняття "спільне майно багатоквартирного будинку" також викладене у п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", згідно якого це приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Частинами 1 та 2 статті 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

З огляду на наведене визначення вбачається, що мережа холодного водопостачання багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників багатоквартирного будинку.

Предметом діяльності Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» згідно п. 2.2.2. Статуту, є надання житлової послуги (управління багатоквартирним будинком): утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної послуги у разі укладання індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо.

Житловий будинок № 23/26 на проспекті Повітряних сил в м. Києві 1957 року забудови, знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Києва та переданий в господарське відання Комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва».

Виконавцем житлово-комунальної послуги відповідно до Закону «Про житлово-комунальні послуги» є суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг споживачу відповідно до умов договору.

Відповідно до Порядку обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води, затвердженого наказом № 219 від 15.08.2018 (знаходиться в загальному доступі https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1074-18/print) обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку (теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води) здійснюється виконавцем і включає комплекс робіт з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем від зовнішньої поверхні стіни будинку до точки приєднання житлового (нежитлового) приміщення протягом усього періоду їх експлуатації.

Відтак, будинок № 23/26 на проспекті Повітряних сил в м. Києві був переданий Комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» для утримання та обслуговування житлового фонду.

Відповідно пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" послуга з управління багатоквартирним будинком включає:

- забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо;

- купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку;

- поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;

- інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку.

Згідно Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державним комітетом України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 №76 (надалі - Правила №76), утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Ці Правила №76 визначають порядок надання послуг з утримання будинків і прибудинкових територій:

- забезпечення нормального функціонування жилих будівель та прибудинкових територій протягом усього періоду їх використання за призначенням;

- проведення єдиної технічної політики в житловій сфері, що забезпечує виконання вимог чинних нормативів з утримання, поточного і капітального ремонту та реконструкції жилих будинків та прибудинкових територій.

У пункті 2 Правил №76 унормовано, що технічне обслуговування жилих будинків - комплекс робіт, спрямованих на підтримку справності елементів будівель чи заданих параметрів та режимів роботи технічного обладнання. Система технічного обслуговування жилих будинків повинна забезпечувати безпечне та безперебійне функціонування будинків, інженерних мереж та обладнання протягом установленого терміну служби будинку. Технічне обслуговування жилих будинків включає роботи з контролю за його станом, забезпечення справності, працездатності, наладки і регулювання інженерних систем тощо. Контроль за технічним станом здійснюється шляхом впровадження системи технічного огляду жилих будинків.

Зокрема послуга із технічного обслуговування жилих будинків передбачає виконання організацію і планування поточного ремонту (п. 2.4 Правил №76) та організацію і планування капітального ремонту (п. 5.2 Правил №76).

Поточний ремонт - комплекс ремонтно-будівельних робіт, який передбачає систематичне та своєчасне підтримання експлуатаційних якостей та попередження передчасного зносу конструкцій і інженерного обладнання. Поточний ремонт повинен проводитись з періодичністю, яка забезпечує ефективну експлуатацію будівлі з моменту завершення його будівництва (капітального ремонту, реконструкції) до моменту постановки на черговий капітальний ремонт або реконструкцію.

Капітальний ремонт - комплекс ремонтно-будівельних робіт, який передбачає заміну, відновлювання та модернізацію конструкцій і обладнання будівель у зв`язку з їх фізичною зношеністю та руйнуванням, поліпшення експлуатаційних показників, а також покращення планування будівлі і благоустрою території без зміни будівельних габаритів об`єкта.

Утримання житлового фонду передбачає виконання робіт, передбачених наказом Держжитлокомунгоспу України від 10.08.2004 №150 "Про затвердження Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень будинків, споруд" (надалі - Перелік послуг).

Отже, до обов`язків відповідача належить забезпечення належного функціонування будинків, які не передавались в управління особам на підставі договору управління, укладеного з співвласниками багатоквартирного будинку (тобто за відсутності прийняття рішення співвласниками багатоквартирного будинку про створення ОСББ та/або передання будинку в управління певній особі).

Таким чином, суд дійшов висновку, що саме на Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» покладався обов`язок із утримання у належному стані конструкцій будинку, зокрема покрівлі.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем доведено наявність протиправної поведінки відповідача (неналежне виконанням ним як виконавцем послуг з утримання будинку своїх обов`язків щодо утримання покрівлі багатоквартирного будинку), розмір збитків, право вимоги відшкодування яких перейшло до позивача (133 992,25 грн) та причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками, в той час як зі змісту частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, а саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Відповідний висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України та презумпції вини заподіювача шкоди міститься, зокрема у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18.

Отже, позивачем доведено наявність складу цивільного правопорушення, а тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» про стягнення 133 992,25 грн.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва" (03186, м. Київ, вул. Левка Мацієвича, буд. 6, ідентифікаційний код 35756919) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" (03117, м. Київ, пр-т. Берестейський, буд. 65, ідентифікаційний код 30115243) суму виплаченого страхового відшкодування у розмірі 133 992 (сто тридцять три тисячі дев`ятсот дев`яносто дві) грн 25 коп., та судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Мандриченко