Ухвала суду № 139538477, 26.08.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/4504/25

Провадження № 1-кп/204/540/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого: судді ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в режимі відеоконференції обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12023040000001012, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 вересня 2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 257, ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 194 КК України, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 257, ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 194 КК України,

за участю: прокурора ОСОБА_5 , представника потерпілого ОСОБА_6 , захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , обвинувачених: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

В С Т А Н О В И В:

У підготовчому судовому засіданні прокурором ОСОБА_5 були заявлені клопотання про продовження запобіжного заходу, обраного стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави, а також про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в певний період доби відносно обвинуваченого ОСОБА_4 . В обґрунтування свого клопотання стосовно ОСОБА_3 пояснив, що продовження запобіжного заходу стосовно останнього обґрунтовано наявністю ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які обумовлені тим, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке є особливо тяжким. Так, обвинувачений ОСОБА_3 може: переховуватися від суду, оскільки, обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину та усвідомлює, що у разі визнання винним йому може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п`ятнадцяти років. Також, обвинувачений ОСОБА_3 може незаконно впливати на потерпілих та свідків у даному кримінальному провадженні з метою зміни ними своїх показів або відмови від них, оскільки їм достовірно відомо місце мешкання, зокрема потерпілих, а також незаконно впливати на інших обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні. Не маючи постійного джерела доходів обвинувачений може знову вчинити інше кримінальне правопорушення з корисливих мотивів. Крім того, обвинувачений схильний до протиправної поведінки та вчинення злочинів з корисливих мотивів і є достатні підстави вважати, що він може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, зокрема, знову вчинити інше кримінальне правопорушення. Вчинення обвинуваченим ОСОБА_3 нового кримінального правопорушення можливе зокрема у зв`язку із наявність у нього попередніх судимостей за вчинення корисливих кримінальних правопорушень. Також, обвинувачений ОСОБА_3 може покинути відоме суду місце мешкання з метою ухилення від суду, оскільки він після вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень разом зі співучасниками кримінальних правопорушень виїхав з міста Дніпра з метою нелегально перетнути кордон України, однак були зупинені у м. Літин Вінницької області. З огляду на викладене, застосування до обвинуваченого найтяжчого запобіжного заходу, з урахуванням особи обвинуваченого, та обставин вчинення ним інкримінованих кримінальних правопорушень, які були вчинені з корисливих мотивів вказує на те, що більш м`які запобіжні заходи не зможуть запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. В обґрунтування клопотання щодо продовження запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 пояснив, що застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 вказаного запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення. Так, наявність обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину, за яке може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п`ятнадцяти років, свідчить про існування ризику можливого переховування від суду та потребує на цьому етапі судового розгляду застосування запобіжного заходу. Існує ризик того, що обвинувачений ОСОБА_4 може покинути відоме стороні обвинувачення та суду місце мешкання з метою ухилення від суду. Також, існує і певний ризик того, що обвинувачений ОСОБА_4 може знову вчинити з корисливих мотивів інше кримінальне правопорушення, оскільки дав згоду на участь у спільному вчинені у складі організованої групи тяжкого та особливо тяжкого злочинів, саме з корисних спонукань. Оскільки на даний час судовий розгляд у даному кримінальному провадженні не розпочато, існують ризики, які виправдовують застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді домашнього арешту.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора та застосувати до нього інший запобіжний захід, який не буде пов`язаний із триманням під вартою або ж зменшити розмір застави.

Захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні підтримав думку свого підзахисного. Пояснив, що раніше визначена сума застави не відповідає а ні обставинам кримінального провадження, а ні фінансовим можливостям сім`ї обвинуваченого. Просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора та змінити застосований до його підзахисного запобіжний захід на домашній арешт або зменшити розмір застави.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 не заперечував проти задоволення клопотання прокурора.

Захисник ОСОБА_8 у судовому засіданні підтримав думку свого підзахисного.

У судовому засіданні представник потерпілих ОСОБА_6 підтримав подані клопотання та просив їх задовольнити.

Заслухавши клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в певний період доби, вислухавши думку учасників кримінального провадження, суд доходить таких висновків.

Відповідно до ч. 3 статті 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно зі змістом ст. ст. 131-132 КПК України - запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали суду.

Так, надаючи оцінку доводам прокурора, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

У відповідності до п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження є запобіжні заходи.

Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Отже при розгляді питання про продовження запобіжного заходу, підлягають оцінці характер, тяжкість інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень, а також продовження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду чи вчинить нове кримінальне правопорушення.

Ризик кримінального провадження має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому. Безумовно, наявність заявлених ризиків має обґрунтовуватися. При цьому, при встановленні ризиків кримінального провадження суд застосовує стандарт достатності підстав вважати, що обвинувачений може вдатися до дій на шкоду кримінальному провадженню. Оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, суд має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про наявність ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи обвинуваченого (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, утриманців), поведінки обвинуваченого під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), поведінки обвинуваченого під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності).

Розглядаючи клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд дійшов таких висновків.

Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як, до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

При продовженні строку дії запобіжного заходу судом ураховується наявність об`єктивних обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення строку дії попередньої ухвали про продовження строку тримання під вартою, та те, що раніше встановлені ризики на даний час не зменшилися та виправдовують тримання обвинуваченого під вартою. При цьому, застосований до ОСОБА_3 запобіжний захід не виходить за межі розумного строку тривалості, відповідає чинним підставам, меті його застосування та кореспондується із суспільним інтересом.

Відповідно до обвинувального акта ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 257, ч. 1 ст. 14, ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 194 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень за вчинення яких передбачене покарання до п`ятнадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Москаленко проти України» (Заява № 37466/04) від 20 серпня 2010 року ЄСПЛ вказав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.

Кримінальні правопорушення, які інкриміновані обвинуваченому ОСОБА_3 мають високий ступінь суспільної небезпеки, оскільки відносяться до кримінальних правопорушень проти громадської безпеки, безпеки руху та експлуатації транспорту, проти власності, а тому усвідомлюючи невідворотність покарання, яке може бути призначено у випадку визнання винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, обвинувачений може вжити заходи, спрямовані на переховування від суду. Тому ризик втечі може бути розцінений обвинуваченим, як менш небезпечне діяння ніж покарання та процедура його

Наявність у обвинуваченого міцних соціальних зв`язків не є таким фактором, який нівелює ризик переховування обвинуваченого від суду, не зменшують ступінь суспільної небезпеки інкримінованих кримінальних правопорушень.

Також слід зазначити, що обвинувачений ОСОБА_3 може з великою імовірністю вчинити заходи для переховування від суду, оскільки він під час досудового розслідування виїхав з міста Дніпра з метою нелегально перетнути кордон України, однак був зупинений. Отже, соціальні зв`язки, які наявні в обвинуваченого не були такими, які стримали його від вчинення дій направлених на переховування від органу досудового слідства, що у свою чергу не виключає аналогічної його поведінки в майбутньому у разі зміни запобіжного заходу на більш м`який.

З огляду на наведене, суд уважає, що ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_3 від суду не зменшився та своєї актуальності не втратив.

Щодо існування ризику впливу на потерпілих та свідків, інших обвинувачених у даному кримінальному провадженні, судом ураховується встановлена КПК процедура отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК).

Згідно ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового розгляду, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, а тому ризик впливу на потерпілого, свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом.

Оцінюючи ризик незаконного впливу на потерпілих і свідків, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, ризик того, що затриманий, якщо його звільнять, може чинити тиск на свідків чи інших підозрюваних або іншим чином перешкоджати провадженню часто є особливо високим у справах, що стосуються організованої злочинної діяльності чи злочинних угруповань («Штвртецький проти Словаччини» (Stvrtecky v. Slovakia), § 61; «Подескі проти Сан Маріно» (Podeschi v. San Marino), § 149).

Таким чином, ураховуючи наведене та те, що наразі потерпілі та свідки судом не допитані, вказаний ризик не зменшився та залишається актуальним.

Аналізуючи наявність ризику вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, суд виходить з відомостей вказаних в обвинувальному акті, згідно яких обвинувачений ОСОБА_3 притягався до кримінальної відповідальності, у тому числі за кримінальні правопорушення проти власності. Отже, у разі зміни запобіжного заходу з великою вірогідністю, ураховуючи раніше виявлену обвинуваченим поведінку, ОСОБА_3 може вдатися до вчинення нових кримінальних правопорушень.

Окрім цього, на цей час у суду відсутні достовірні відомості щодо отримання обвинуваченим щомісячного постійного доходу, не надано таких відомостей і стороною захисту.

Таким чином, у суду є певні переконання, що ризик продовження злочинної діяльності є очевидним та таким, що може справдитися із великим ступенем вірогідності.

Отже, у сукупності наведені обставини свідчать про достатні ризики втечі з метою ухилення від кримінальної відповідальності, впливу на потерпілих та свідків, інших обвинувачених, а також вчинення інших кримінальних правопорушень, які на даний час залишаються існуючими та своєї актуальності не втратили.

Продовження існування зазначених вище ризиків у їх сукупності, виправдовує подальше застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що відповідає, і є співрозмірним тяжкості та характеру діянь, які інкримінується останньому.

Водночас, ураховуючи характер кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_3 , суд вважає, що запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, особистої поруки, домашнього арешту, не забезпечать у повній мірі виконання обвинуваченим його процесуальних обов`язків та запобігання спробам перешкоджати кримінальному провадженню, що негативно вплине на захист охоронюваних законом прав та інтересів суспільства. Тому продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою є найбільш прийнятним за наявних умов.

Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість позиції сторони захисту щодо зміни обвинуваченому запобіжного заходу, судом не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов`язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину розмір застави визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У рішенні «Мангурас проти Іспанії» (п. 78, 820) ЄСПЛ зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 ст. 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, прибуття обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості) при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого.

Європейський суд з прав людини також наголошує, що якщо на карту поставлене право на свободу, гарантоване статтею 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, влада повинна приділяти питанню встановлення відповідного розміру застави таку ж увагу, якби це стосувалося обґрунтування необхідності тримання особи під вартою.

Отже, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов`язки.

З огляду на те, що застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави має стимулюючий характер дотримання покладених на нього обов`язків та запобігання ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, ураховуючи кількість покладених на обвинуваченого процесуальних обов`язків та співвідношення з існуючими ризиками їх невиконання, а також особу обвинуваченого, суд уважає, що раніше визначений розмір застави у розмірі 230 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 765440 гривень, відповідає критеріям справедливості та співмірності (пропорційності), забезпечить справедливий баланс інтересів особи та суспільства, не суперечитиме Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відтак клопотання сторони захисту про зменшення розміру застави задоволенню не підлягає.

Розглядаючи клопотання прокурора про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді домашнього арешту в певний період доби, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 181 КК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт застосовується до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі. Строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців.

Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі (ч. 2 ст. 181 КПК України).

За змістом ч. 6 ст. 181 КПК України, строк дії домашнього арешту не може перевищувати 2-х місяців, у разі необхідності він може бути продовжений в межах досудового розслідування, але не більше 6 місяців. Разом з цим законодавцем не вказаний максимальний строк домашнього арешту під час судового розгляду, який може продовжуватись до закінчення провадження.

У разі необхідності строк домашнього арешту може бути продовжений в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу.

Так відносно обвинуваченого ОСОБА_4 наразі встановлена наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливого переховування від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення. ОСОБА_4 обвинувачується, у тому числі, у вчиненні особливо тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п`ятнадцяти років, що свідчить про існування ризику можливого переховування від суду та потребує на цьому етапі судового розгляду, застосування запобіжного заходу до обвинуваченого, хоча і більш м`якого ніж тримання під вартою.

Існування ризику передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, підтверджується тим, що обвинувачений офіційно не працевлаштований, не має постійного джерела доходів.

Таким чином, ураховуючи вказані обставини, суд уважає, що запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний період доби, з покладенням процесуальних обов`язків, передбачених ст.194 КПК України, на обвинуваченого ОСОБА_4 забезпечить дотримання обвинуваченим процесуальних обов`язків під час судового розгляду. Відтак клопотання прокурора підлягає задоволенню.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотань прокурора та продовження запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, обраного стосовно ОСОБА_3 відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України на 60 днів з визначенням застави у розмірі 230 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з покладенням у відповідності до ст. 194 КПК України певних обов`язків; продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в певний період доби відносно обвинуваченого ОСОБА_4 та строком на 2 місяці.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 35, 77, 81, 350, 369, 371, 372, 376 КПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту - задовольнити.

Заборонити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в певний період доби з 22:00 год. до 06:00 год. залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , строком до 24 жовтня 2026 року, за винятком випадків переміщення до найближчого укриття на час дії сигналу «Повітряна тривога», надання невідкладної медичної допомоги обвинуваченому та подальшого невідкладного повернення до житла.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строком до 24 жовтня 2026 року наступні обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, а саме: прибувати за кожною вимогою до суду; повідомляти суд, прокурора про зміну місця свого проживання; утримуватися від спілкування зі свідками, потерпілим у цьому кримінальному провадженні; здати, за наявності, на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України та в`їзд в Україну.

Ухвалу передати до Відділення поліції № 1 Самарівського РВП за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_4 для виконання.

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_3 задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів до 24 жовтня 2026 року включно.

Визначити стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу в кримінальному провадженні у розмірі 230 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 765440 грн.

У випадку внесення обвинуваченим ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначеної застави у розмірі 765440 гривень, уважати, що до нього обрано запобіжний захід у вигляді застави.

У випадку внесення застави зобов`язати обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком до 24 жовтня 2026 року виконувати наступні обов`язки: прибувати до прокурора або суду із встановленою періодичністю; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває без дозволу прокурора або суду; повідомляти прокурора або суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.

У задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_3 про зміну запобіжного заходу на інший не пов`язаний із триманням під вартою, зменшення розміру застави, - відмовити.

Копію ухвали направити для виконання до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань № 4».

Ухвала в частині продовження строку дії запобіжного заходу може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_1