Рішення № 139535496, 04.09.2026, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 308/5248/26

Провадження № 2/463/2051/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2026 року м.Львів

Личаківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого-судді - Яворського С.Й.,

секретаря судового засідання - Станько Р.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 , держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями посадової особи органу державної влади,

в с т а н о в и в :

позивач звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до відповідачів про стягнення з держави Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 , держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої незаконними діями посадової особи органу державної влади у розмірі 25 000,0 гривень.

В обґрунтування позову зазначає, що 20.01.2026 року інспектором прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_2 (відділ Тячів) Кузнецовим Д.І. відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.204-1 КУпАП. Позивача безпідставно було звинувачено у спробі незаконного перетину державного кордону «пішим порядком». Постановою Тячівського районного суду Закарпатської області від 17.02.2026 року провадження у справі №307/314/26 закрито за відсутністю складу правопорушення. Водночас, позивач зазначає, що являється медичним працівником та має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з бронюванням, однак попри пред`явлення військово-облікових документів посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_2 супроводили позивача до ІНФОРМАЦІЯ_3 , де незаконно утримували його до 22 год. 00 хв. Після з`ясування всіх обставин справи позивача відпустили з вимогою з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_4 , задля уточнення даних, що створило для позивача додаткове адміністративне навантаження та стан постійної тривоги. Незаконні дії працівників прикордонної служби завдали позивачу значних моральних страждань, які полягають у приниженні його честі та гідності, зокрема зняття його із рейсового автобуса, яким він прямував на відпочинок, що призвело до позбавлення його можливості реалізувати свої плани на відпочинок на Драгобраті та довгоочікувану зустріч із другом, що призвело до глибокого емоційного розчарування; незаконне обмеження свободи, протягом кількох годин останній піддавався психологічному тиску та допитам працівників прикордонної служби щодо його наміру виїхати за кордон, яке відбувалось у присутності інших пасажирів автобуса, що склало хибне враження про позивача, як про правопорушника, дана ситуація негативно вплинула на професійну репутацію позивача у зв`язку із чим позивач змушений був звернутись до суду з даним позовом.

Позовна заява поступила до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області 06.04.2026 року.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08.04.2026 року матеріали даної справи передано за підсудністю до Личаківського районного суду м.Львова.

Матеріали справи поступили до Личаківського районного суду м.Львова 22.05.2026 року та автоматизованою системою документообігу суду для розгляду вказаної справи визначено суддю Яворського С.Й.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 27.05.2026 року, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

15.06.2026 року представником відповідача Державної казначейської служби України Андрієм Стегній подано відзив на позовну заяву з якого вбачається, що казначейство, яке залучено до цієї справи відповідачем, не в змозі використати зазначені вище права учасника судового процесу, тому що згідно зі своїми функціональними обов`язками не є учасником спірних відносин і не володіє жодними фактичними даними, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, згідно зі статтею 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. При цьому, відповідно до статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Таким чином, Казначейство лише наділене повноваженнями щодо стягнення коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень. Водночас, сам факт стягнення коштів з Державного бюджету України не може бути підставою для обов`язкового залучення до участі у справі Казначейства чи його територіального органу. Крім того, слід зазначити, що органи державної виконавчої служби не залучаються до участі у справах, виконання судових рішень у яких входить до їх компетенції. При цьому, за результатами розгляду справи № 910/23967/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомості про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, однак не в резолютивній частині рішення. Відповідні висновки також викладені у постановах Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 461/9982/19, від 15.03.2023 у справі № 591/7146/20, від 13.09.2023 у справі № 501/85/22, від 04.10.2023 у справі №757/5351/21-ц, від 18.10.2023 у справі № 127/1407/22, згідно з якими помилковими є рішення судів в частині визначення таких способів відшкодування шкоди як «стягнення шляхом безспірного списання коштів Казначейством з єдиного казначейського рахунку» або «стягнення коштів через Казначейство». Таким чином, кошти на відшкодування шкоди, завданої державою, підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів.

Водночас зазначає, що обов`язковою умовою для відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади чи її посадовою або службовою особою є визнання дій (бездіяльності) такого державного органу незаконними, тобто необхідна наявність процесуального документа (рішення суду, постанова вищестоящого органу тощо), який набрав законної сили та визначає такі дії саме незаконними. Таким чином, для вирішення питання щодо стягнення моральної шкоди необхідно встановити наявність усіх зазначених елементів. Відсутність принаймні одного з указаних елементів виключає можливість покладення відповідальності на конкретного суб`єкта (відповідача). При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У позовній заяві позивач не просить визнати протиправними дії/бездіяльність відповідача- ІНФОРМАЦІЯ_1 , а лише стягнути 25 000,00 гривень на відшкодування моральної шкоди. Звернувшись з цим позовом до суду позивач зазначив, що відповідачем протиправно складено відносно нього протокол про адміністративне правопорушення, оскільки справу про адміністративне правопорушення було закрито судом, чим завдано йому моральну шкоду. Вказана обставина не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії/бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Дана позиція підтверджена постановою Великою палатою Верховного Суду від 22.01.2025 року по справі №335/6977/22. Виходячи з приписів законодавства про відшкодування шкоди, розмір відшкодування шкоди повинен визначатися з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування.

Разом з тим, вказує на те, що позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою. Разом з тим, відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Позивач, повинен обґрунтувати, та надати належні докази на підтвердження факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі заявник оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи. Також він повинен надати до суду обґрунтований розрахунок суми, яку він просить стягнути. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Цього позивачем зроблено не було, відсутній розрахунок завданої моральної шкоди, відсутні належні докази її завдання. Фактично, мотиви позову обґрунтовуються та зводяться до загальних фраз і не підкріплюються жодними належними доказами, які б підтверджували понесення таких втрат та вказували на причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою та протиправними діями щодо позивача. Підсумовуючи зазначене, позивачем належними та допустимими доказами не доведено розміру та факту завдання йому моральної шкоди унаслідок неправомірних, на його думку, дій відповідачем, а тому, у задоволенні позову слід відмовити.

17.06.2026 року представником відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 Кашин В.А. через систему «Електронний Суд» скеровано відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач вимоги позивача, зазначені у позовній заяві, не визнає повністю і вважає їх такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне. 20 січня 2026 року у межах прикордонної смуги, на відстані близько 400 метрів до лінії державного кордону України, що на території Тячівського району Закарпатської області, громадянин України ОСОБА_1 був виявлений прикордонним нарядом від відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » за спробу незаконного перетинання державного кордону з України в Словацьку Республіку, поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон України. Своїми діями відповідач порушив вимоги ст.9,12 Закону України «Про Державний кордон України» від 04.11.1991 року, тобто вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст. 204-1 КУпАП. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 20.01.2026 року ЗхРУ №340974 ОСОБА_1 зі змістом протоколу ознайомлений та доповнень і зауважень не заявляв, що засвідчив особистим підписом. Адміністративне затримання до позивача не застосовувалось, тому будь-які твердження про істотні обмеження його прав і свобод та пов`язані з цим моральні страждання є безпідставними. Так, постановою Тячівського районного суду Закарпатської області у справі №307/314/26 закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю у його діях події та складу адміністративного правопорушення, однак дії військовослужбовців відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » у встановленому законодавством порядку протиправними не визнавались. В умовах триваючої військової агресії росії проти нашої держави, органи Державної прикордонної служби України поряд з виконанням спеціальних (бойових) завдань із забезпечення національної безпеки та відсічі і стримування збройної агресії у складі Сил оборони продовжують здійснювати заходи із запобігання та протидії протиправній діяльності на державному кордоні, забезпечення дотримання прикордонного режиму в межах контрольованих прикордонних районів і прикордонної смуги. Так, в межах Закарпатської області ІНФОРМАЦІЯ_5 та зокрема його персонал, у відповідності до Закону України «Про Державну прикордонну службу України» виконує завдання щодо охорони державного кордону, недопущення його порушення та здійснює контроль за дотриманням прикордонного режиму.

Зазначає, що позивач 20 січня 2026 року, здійснив спробу незаконно перетнути державний кордон України поза визначеними пунктами пропуску через державний кордон України, рухаючись у межах прикордонної смуги в умовах дії правового режиму воєнного стану та обмежень у виїзді за кордон, тимчасово не працює, мав при собі паспорт громадянина України для виїзду за кордон (який необхідний для пересування за межами України) та відмовлявся надавати пояснення. Зазначені обставини у своїй сукупності стали підставою для кваліфікації його дій як ознак адміністративного правопорушення за статтею 204-1 КупАП та складання протоколу про адміністративне правопорушення інспектором прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_2 , відповідно до абз.22 п.1 ч.1 ст. 255 КУпАП, тим самим вчинив дії спрямовані на виконання завдань та функцій покладених на Держприкордонслужби. Протокол про адміністративне правопорушення складений відповідно до вимог ст.ст.254, 255 КУпАП, з додержанням вимог ст.256 КУпАП, із зазначенням місця, часу вчинення та суті правопорушення. При цьому, сам по собі факт складання протоколу про адміністративне правопорушення є реалізацією наданих законом повноважень посадовими особами та не може автоматично розцінюватись як протиправна дія або підстава для відшкодування моральної шкоди.

При цьому, судова практика виходить з того, що для покладення обов`язку щодо відшкодування моральної шкоди необхідною є сукупність таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність рішення, дії або бездіяльності відповідача; наявність причинного зв`язку між такими діями та шкодою. Посилання позивача на те, що складання протоколу про адміністративне правопорушення нібито призвело до неможливості відвідати друга ОСОБА_3 та спричинило «глибоке емоційне розчарування», є суб`єктивним оціночним твердженням, яке не підтверджене жодними належними та допустимими доказами, а також не свідчить про наявність юридично значущої моральної шкоди у розумінні цивільного законодавства. Крім того, позивачем не доведено ані факту існування таких обставин у заявленому вигляді, ані того, що зустріч дійсно мала місце, що додатково свідчить про декларативний характер наведених доводів та їх не доведеність. Позивачем заявлено вимоги про відшкодування моральної шкоди до Західного регіонального управління, однак зі змісту позовної заяви не вбачається належного та допустимого обґрунтування, з яких саме підстав відповідальность за заявлену шкоду має нести саме Західного регіонального управління. Позов не містить посилань на конкретні рішення, дії чи бездіяльність Західного регіонального управління Держприкордонслужби, які б перебували у причинному зв`язку з нібито завданою моральною шкодою. Водночас, позивачем не доведено наявності протиправної поведінки з боку ІНФОРМАЦІЯ_7 , не конкретизовано її зміст, а також не підтверджено причинного зв`язку між діями відповідача та заявленою моральною шкодою.

Разом з тим, позивачем зазначено про надання договорів, квитанцій та актів щодо витрат на послуги професійної правничої допомоги, однак зазначені документи відповідачу не надано. Крім того, позовна заява не містить відомостей про участь адвоката як представника позивача, що унеможливлює встановлення факту надання професійної правничої допомоги та її обсягу. Таким чином, заявлені витрати на професійну правничу допомогу є недоведеними, документально не підтвердженими та такими, що не відповідають критеріям реальності та обгрунтованості, а отже не можуть бути покладені на Західне регіональне управління Держприкордонслужби. З огляду на вищенаведене, у задоволенні позовних вимог позивача просить відмовити в повному обсязі.

26.06.2026 року позивачем скеровано відповідь на відзив в якому позивач, зазначає, що відзив відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 є повністю необгрунтованим та таким, що суперечить чинному законодавству, а тому просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Позивач в судове засідання не з`явився, належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи. При цьому, через систему Електронний Суд 26.08.2026 року подав суду заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримує, просить суд такий задовольнити.

Представники відповідачів в судове засідання не з`явилися, належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомили.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України, суд приходить до наступного.

Згідно постанови Тячівського районного суду Закарпатської області від 17.02.2026 року у справі №307/314/26 встановлено, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ №340974 від 20.01.2026 року, громадянин ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, зокрема 20.01.2026 року о 15 год. 45 хв. прикордонним нарядом «Контрольний пост» на напрямку 254 прикордонного знаку в межах прикордонної смуги (територія Тячівського району, Закарпатської області) на відстані 400 метрів від державного кордону було виявлено громадянина України ОСОБА_1 при спробі незаконного перетину державного кордону з України в Румунію поза пунктами пропуску через державний кордон, чим порушив вимоги ст.9,12 Закону України «Про державний кордон України» від 04.11.1991 року, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.204-1 КУпАП.

Зазначеною постановою провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.204-1 КУпАП закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.

Позивачем долучено до позовної заяви витяг з наказу №2758/01-05 від 29.07.2024 року Міністерства освіти та науки України Державного вищого навчального закладу Ужгородського національного університету Навчально-наукового інституту післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки про його зарахування на факультет післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки на відповідну базу стажування з 01.08.2024 року на бюджетну основу за фахом «загальна практика-сімейна медицина» та довідку №1009 від 27.11.2025 року видану заступником директора Навчально-наукового інституту післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки про те, що ОСОБА_1 є інтерном другого року денної (очної) форми навчання (на бюджетній основі) навчально-наукового інституту післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» із спеціальністю «Загальна практика- сімейна медицина», згідно наказу УжНУ №2758/01-05 від 29.07.2024 року.

Разом з тим, позивачем долучено довідку Комунального некомерційного підприємства «Міжгірний Центр первинної медико-санітарної допомоги» Міжгірської селищної ради Закарпатської області №2 від 15.01.2025 року виданої призовнику ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , про те що він зарахований на посаду лікаря-інтерна за апеціальністю «Загальна практика-сімейна медицина», терміном з 01.08.2024 року відповідно до тривалості підготовки в інтернатурі.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Позивач зазначає, що незаконні дії посадових осіб прикордонної служби полягають у безпідставному притягненні його до адміністративної відповідальності. Незаконність притягнення до адміністративної відповідальності встановлено під час розгляду справи про адміністративне правопорушення судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (ч. 2 ст. 1167 ЦК України).

Статтею 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (ч. 2 ст. 1176 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах (ч. 6 ст. 1176 ЦК України).

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом (ч. 7 ст. 1176 ЦК України).

Крім положень ст. 1176 ЦК України підстави для відшкодування шкоди громадянинові також передбачено ст. 1 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (надалі Закон № 266/94-ВР).

Відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства (ч.1 ст.1 Закону № 266/94-ВР).

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (ч.2 ст.1 Закону № 266/94-ВР).

Частиною 1 статті 2 Закону № 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами: Національної поліції - підрозділами кримінальної та спеціальної поліції; Державного бюро розслідувань - оперативними, оперативно-технічними, внутрішнього контролю, забезпечення особистої безпеки; Служби безпеки України - оперативними підрозділами Центрального управління, регіональних органів та органів військової контррозвідки; Служби зовнішньої розвідки України - агентурної розвідки, оперативно-технічними, власної безпеки; Державної прикордонної служби України - розвідувальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (агентурної розвідки, оперативно-технічним, власної безпеки), підрозділами забезпечення внутрішньої безпеки та власної безпеки, оперативного документування, оперативно-розшуковими та оперативно-технічними; управління державної охорони - підрозділом оперативного забезпечення охорони виключно з метою забезпечення безпеки осіб та об`єктів, щодо яких здійснюється державна охорона; органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України; розвідувального органу Міністерства оборони України - оперативними, оперативно-технічними, власної безпеки; Національного антикорупційного бюро України - детективів, оперативно-технічними, внутрішнього контролю; Бюро економічної безпеки України - підрозділами детективів, оперативно-технічними підрозділами.

З постанови Тячівського районного суду Закарпатської області від 17.02.2026 року у справі №307/314/26 встановлено, що відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ №340974 від 20.01.2026 року.

Отже, з аналізу положень ст.1176 ЦК України, ст. 1-2 Закону № 266/94-ВР можливо прийти до висновку, що незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність відшкодовується не будь-яка шкода, а виключно завдана фізичній особі внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.

Суд вважає, що позивач помилково посилається на притягнення його відповідачем до адміністративної відповідальності, оскільки відповідно до постанови Тячівського районного суду Закарпатської області від 17.02.2026 року у справі №307/314/26 дії уповноважених посадових осіб прикордонної служби полягали виключно у складанні протоколу про адміністративне правопорушення, а не притягнення його до адміністративної відповідальності.

Відповідно до статті 251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є джерелом доказів у справі. Обов`язок зі збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.09.2013 року №898 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21.12.2018 року №1046), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.10.2013 року за №1729/24261 затверджено Інструкцію з оформлення особами Державної прикордонної служби матеріалів про адміністративне правопорушення (надалі Інструкція).

Пунктом 1 розділу ІІІ Інструкції визначено, що щодо кожного факту вчинення адміністративного правопорушення, протидію якому віднесено до компетенції Держприкордонслужби, невідкладно, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення в пункті пропуску (пункті контролю) через державний кордон України, або контрольному пункті в`їзду-виїзду, або контрольованому прикордонному районі, а під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану на блокпостах та поза їх межами особи, яка вчинила правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення (далі - протокол) (додаток 1), за винятком випадків, передбачених статтею 258 КУпАП.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Статтями 2, 4 Закону № 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.

У пункті 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР зазначено, що в наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

За абзацом 4 статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивачем заявлено вимоги про відшкодування моральної шкоди з відповідачів, однак зі змісту позовної заяви не вбачається належного та допустимого обґрунтування, з яких саме підстав відповідальность за заявлену шкоду має нести саме дані відповідачі.

Позов не містить посилань на конкретні рішення, дії чи бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 та Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України, які б перебували у причинному зв`язку з нібито завданою моральною шкодою. Відповідно до загальних засад цивільно-правової відповідальності, для її настання необхідною є сукупність таких елементів: протиправна поведінка, шкода, причинний зв`язок між ними та вина.

Позивачем не доведено наявності протиправної поведінки з боку ІНФОРМАЦІЯ_1 , не конкретизовано її зміст, а також не підтверджено причинного зв`язку між діями відповідачів та заявленою моральною шкодою.

Відповідно до усталеної практики Верховний Суд, належним відповідачем у справах у справах про відшкодування шкоди є той суб`єкт владних повноважень, рішеннями, діями чи бездіяльністю якого безпосередньо порушено права особи. Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими, оскільки позивачем не доведено наявності протиправних дій саме з боку ІНФОРМАЦІЯ_7 , причинного зв`язку між такими діями та заявленою моральною шкодою, а також розміру такої шкоди.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п`ята, шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Звернувшись з цим позовом до суду, позивач зазначав, що незаконні дії працівників прикордонної служби завдали йому значних моральних страждань, які полягають у приниженні його честі та гідності, зокрема зняття його із рейсового автобуса яким він прямував на відпочинок, що призвело до позбавлення його можливості реалізувати свої плани на відпочинок та довгоочікувану зустріч із другом на Драгобраті, що призвело до глибокого емоційного розчарування; незаконне обмеження свободи, протягом кількох годин останній піддавався психологічному тиску та допитам працівників прикордонної служби щодо його наміру виїхати за кордон, яке відбувалось у присутності інших пасажирів автобуса, що склало хибне враження про позивача, як про правопорушника, дана ситуація негативно вплинула на професійну репутацію позивача.

За змістом частини 1 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч.2 ст.23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (ч.3 ст.23 ЦК України). Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3 ст.23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (ч.4 ст.23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч.5 ст.23 ЦК України).

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У пункті 5 цієї ж Постанови зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).

Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У пункті 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 335/6977/22 зазначено, що усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади (тут і далі - йдеться також й про органи місцевого самоврядування, про що не зазначається з огляду на обставини цієї справи) у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України (див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.

Велика Палати Верховного Суду також вже досліджувала питання порядку оскарження дій у разі складання протоколу про адміністративне правопорушення та у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 638/3490/18 сформулювала такі висновки.

Складання протоколу є процесуальною дією суб`єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення та відповідно до статті 251 КУпАП є предметом оцінки суду як доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Протокол не є рішенням суб`єкта владних повноважень.

Застосовним до розглядуваної справи є також висновок Верховного Суду, сформульований у постанові від 22 червня 2023 року у справі № 752/5417/19, про те, що факт складання протоколу не вказує на фактичну вину особи. Протокол є носієм доказової інформації, яка в подальшому може бути використана органом, який здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення з метою прийняття рішення щодо наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення в діях особи. Протокол фіксує обставини та факти виявлених порушень законодавства та не є рішенням, що створює правові наслідки і не змінює стан суб`єктивних прав особи, оскільки таким рішенням є постанова, яка приймається на підставі протоколу.

Узагальнюючи висновки у питанні визначення правової природи протоколу про адміністративне правопорушення та функції посадових осіб під час його складання, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що на уповноважену особу під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення покладено обов`язок зафіксувати всі обставини його скоєння з визначенням особи, яка за встановленими обставинами та з високим ступенем вірогідності вчинила адміністративне правопорушення, скласти стосовно такої особи протокол про адміністративне правопорушення та надіслати його до суду.

Водночас на посадову особу під час складання протоколу про адміністративне правопорушення покладено відмінну функцію ніж та, яку має виконати суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. До повноважень посадової особи, яка складає протокол, не належить встановлення та остаточна оцінка всіх обставини, які зафіксовані у протоколі, не надано повноважень проводити експертизу чи залучати спеціалістів, які володіють достатніми професійними знаннями для встановлення специфічних обставин. Фактично на уповноважену особу покладена обмежена функція, а саме збирання та фіксація доказів стосовно обставин події, що відбулася.

Оцінку доказів службова особа, яка складає протокол, повинна здійснити такою мірою, як це потрібно для визначення ймовірної особи, дії якої містять ознаки складу адміністративного правопорушення. Висновки службової особи є вірогідними та не мають для суду заздалегідь визначеного значення. Дії особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ймовірно місять ознаки адміністративного правопорушення, але остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу, має зробити виключно суд.

Своєю чергою оцінку доказів, зібраних та зафіксованих службовою особою, та правову кваліфікацію дій особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, встановлених на підставі цих доказів, здійснює суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, зокрема, із залученням експерта і спеціаліста, а також за допомогою інших доказів.

Отже, оформлення службовою особою прикордонної служби матеріалів про адміністративне правопорушення у сфері охорони державного кордону здійснюється нею на виконання покладених на неї функцій та завдань, а дії зі складання протоколу про адміністративне правопорушення не породжують правових наслідків для особи, щодо якої складено такий протокол, крім тих, що пов`язані з розглядом такого протоколу судом.

Протокол про адміністративне правопорушення, який є офіційним процесуальним документом, складається уповноваженою особою у встановленій формі і повинен містити відомості, потрібні для розгляду справи по суті, зокрема зазначення характеру адміністративного правопорушення та нормативного акта, який передбачає відповідальність за таке правопорушення.

Протиправність дій чи бездіяльності посадової особи або органу є одним з обов`язкових елементів, встановлення якого створює сукупність підстав для виникнення обов`язку з відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, оскільки за змістом статей 1173, 1174 ЦК України підлягає відшкодуванню шкода, завдана не будь-якими, а саме незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади чи його посадової особи.

Під протиправністю потрібно розуміти безпосередню суперечність (невідповідність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 638/3490/18 зазначила, що процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які полягають у фіксації адміністративного правопорушення, можуть бути оцінені на предмет відповідності закону чи іншому нормативному акту судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки оцінка таких дій без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності сукупно з іншими доказами є неможливою.

Розгляд справ про адміністративні правопорушення у сфері охорони державного кордону за статтею 204-1 КУпАП здійснюють судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно зі статтею 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення встановлює, зокрема, чи відповідає протокол вимогам закону, чи його складено відповідно до статті 256 КУпАП, чи достатньо матеріалів та доказів для притягнення особи до адміністративної відповідальності тощо.

За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, якщо за наявними у матеріалах справи доказами, зокрема протоколом про адміністративне правопорушення, показами свідків, показаннями технічних приладів, засобів фото- та/або відеоспостереження, висновком експертизи тощо, не підтверджено події чи складу адміністративного правопорушення, компетентний орган приймає рішення про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суд оцінює правомірність складання протоколу про адміністративне правопорушення, зокрема, чи складено його відповідно до статті 256 КУпАП уповноваженою на те особою та чи діяла така особа під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення відповідно до закону в межах покладених на неї функцій та завдань, про що зазначає у своїй постанові.

Відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення його уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) службової особи під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення (близький за змістом висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 760/9462/16).

У справах про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадових осіб, позивач може доводити наявність очевидних ознак протиправності чи свавільності дій цих суб`єктів, які спричинили порушення прав, свобод або інтересів позивача.

Вирішуючи спір у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, суд має встановити наявність у діях службової особи під час складення протоколу про адміністративне правопорушення ознак очевидної протиправності, таких як: відсутність повноважень на складання протоколу про адміністративне правопорушення, складання протоколу про адміністративне правопорушення стосовно особи, яка не була учасником правопорушення, тощо. Отже, очевидний характер протиправності дій (бездіяльності, рішень) службової особи під час складання протоколу про адміністративне правопорушення може бути встановлений судом коли такі дії (бездіяльність, рішення) явно суперечать вимогам закону та порушують права, свободи або інтереси осіб, які звернулися до суду.

Суд, з огляду на підстави позову, при вирішенні питання про те, чи мали дії або бездіяльність органів влади, їх посадових осіб, які становили втручання в право особи, ознаки свавільності, повинен оцінювати: чи були передбачені законом підстави (умови) для відповідних дій уповноваженої посадової особи ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), чи були вони виправданими (необхідними) та пропорційними до конкретних обставин. Втручання не буде свавільним, якщо: воно відбулося згідно із законом; воно переслідує легітимну мету і є пропорційним до цієї мети; воно є необхідним у демократичному суспільстві.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.01.2025 року у справі №335/6977/22 дійшла висновку, що у разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення службовою особою під час складання протоколу усіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень та за відсутності ознак свавільності таких дій, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який сам по собі підтверджує протиправність дій посадової особи щодо складання такого протоколу.

При невстановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) посадової особи щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії посадової особи щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій посадової особи під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд вважає, що позивач не надав належних та допустимих доказів незаконності дій відповідача, оскільки жодного адміністративного стягнення, передбаченого КУпАП, до нього застосовано не було, а складання протоколу про адміністративне правопорушення не є притягненням особи до адміністративної відповідальності, так як відповідно до статей 283, 284 КУпАП таке питання може бути вирішено лише судом. Сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 21.10.2020 у справі № 312/262/18.

Заподіяння шкоди є ще одним з обов`язкових елементів, наявність якого у сукупності з іншими двома створює підстави для покладення на державу відповідальності у вигляді відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.

Згідно ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а отже обов`язок доказування про відшкодування моральної шкоди, покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Обов`язок доказування завданої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на позивача.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди, її ступеню, характеру, тривалості негативних наслідків.

Суд вважає, що надана позивачем копія витягу з наказу, довідки про зарахування позивача на посаду лікаря-інтерна, нотаріально посвідчена заява ОСОБА_4 , копія постанови Тячівського районного суду Закарпатської області, в якій підтверджується факт затримання останнього, не підтверджує зазначених у позовній заяві негативних наслідків, а саме того, що позивачу була зіпсована поїздка на відпочинок до друга на Драгобрат, те що відбулося приниження його честі та гідності, незаконне обмеження свободи, завданням шкоди його професійні репутації. Водночас не поведеними позивачем залишається висвітлені у позовній заяві складові моральної шкоди, зокрема глибоке емоційне розчарування, дискредитація професійної репутації та що останній піддавався психологічному тиску з боку працівників прикордонної служби.

Інших доказів наявності перелічених позивачем негативних наслідків суду не надано.

Сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральну шкоду.

Враховуючи вищезазначене, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення моральної шкоди з відповідачів.

Відповідно до ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд приходить до наступного. Судові витрати, враховуючи витрати на правову допомогу не підлягають стягненню на користь позивача, оскільки ОСОБА_1 в задоволенні позову відмовлено. Водночас відповідачем не надано суду доказів судових витрат у справі, тому питання про їх розподіл не вирішується.

Керуючись ст. 12,77, 80, 81, 83, 141, 258, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, ст.56 Конституції України, ст. 23, 1167, 1176, 1173, 1174 ЦК України, ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність»,

ухвалив:

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .

Відповідач: Держава Україна в особі Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 .

Відповідач: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, місцезнаходження: 01601, м.Київ, вул.Бастіонна,6, код ЄДРПОУ 37567646.

Повний текст рішення суду складено 04.09.2026 року.

Суддя: С.Й. Яворський