Рішення № 139535027, 01.09.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/18191/26

Провадження № 2/127/5199/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.09.2026 Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Романюк Л.Ф.,

при секретарі Курутіній О.В.

за участі представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участі третьої особи Служби у справах дітей Вінницької міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , за участю третьої особи Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання ним малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без участі матері.

Позов обґрунтовано тим, що сторони перебували у шлюбі з 09.04.2023, який розірвано рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24.11.2025 у справі №127/33134/25, а після розлучення дитина залишилася проживати разом із батьком.

Позивач зазначає, що самостійно забезпечує проживання, виховання, розвиток, лікування та матеріальне утримання сина, тоді як відповідачка фактично проживає окремо, участі у житті дитини не бере та матеріальної допомоги не надає. На підтвердження зазначених обставин посилається, зокрема, на судовий наказ Вінницького міського суду Вінницької області від 26.12.2025 у справі №127/38116/25 про стягнення з матері аліментів, довідку про заборгованість зі сплати аліментів у виконавчому провадженні №80214231, довідку КНП «Центр первинної медичної допомоги №6 м. Вінниця» від 04.03.2026 та довідку дошкільного закладу освіти «Yellow Bike» від 02.01.2026. Необхідність встановлення зазначеного факту позивач пов`язує з потребою самостійного вирішення питань щодо дитини, зокрема звернення до державних, освітніх і медичних установ, оформлення документів та соціальної допомоги, а також вирішення питань, пов`язаних із виїздом і переміщенням дитини.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 заявлені вимоги підтримав, просить суд їх задовольнити, дав пояснення, аналогічні викладеним в позові.

Відповідачка та третя особа в судове засідання не з`явились по невідомій суду причині, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялись своєчасно та належним чином судовими повістками.

Суд вважає можливим розглянути справ у відсутність відповідача та третьої особи, ухваливши по справі заочне рішення суду.

Вислухавши пояснення представника позивача, покази свідків, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 25.07.2023 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) ( а.с.10).

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрований 09.04.2023, розірвано рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24.11.2025 у справі № 127/33134/25. Із зазначеного рішення вбачається, що на час розгляду справи про розірвання шлюбу сторони спільно не проживали, а їхній малолітній син перебував на утриманні позивача ( а.с.8-9).

Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади від 19.02.2024 місце проживання ОСОБА_4 задекларовано за адресою: АДРЕСА_1 . За цією ж адресою, згідно з витягом з Реєстру територіальної громади від 01.12.2025, зареєстроване місце проживання його батька ОСОБА_2 ( а.с.6,11)

Судовим наказом Вінницького міського суду Вінницької області від 26.12.2025 у справі № 127/38116/25 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів, щомісячно, починаючи з 04.12.2025 до досягнення дитиною повноліття ( а.с.12).

Із розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 80214231 від 04.03.2026 вбачається, що станом на 28.02.2026 заборгованість ОСОБА_3 зі сплати аліментів становила 4 098,50 грн.( а.с.13).

Згідно з довідкою закладу дошкільної освіти «Yellow Bike» від 02.01.2026 ОСОБА_2 постійно приводить та забирає сина із закладу, бере активну участь у його житті та вихованні, цікавиться розвитком, поведінкою і станом здоров`я дитини. У цій же довідці зазначено, що ОСОБА_3 участі у вихованні, утриманні та догляді за дитиною не бере, до закладу не звертається та контактів із сином не підтримує ( а.с.15).

З матеріалів справи також вбачається, що питаннями медичного супроводу малолітнього займається батько, який звертається з дитиною до медичних установ, цікавиться результатами обстежень та забезпечує виконання медичних рекомендацій. ( а.с.14).

Згідно висновку органу опіки та піклування Вінницької міської ради від 07.07.2026 № 01/00/011/39947 вбачається, що питання розглядалося 07.07.2026 на засіданні комісії з питань захисту прав дитини. Під час засідання ОСОБА_2 повідомив, що мати дитини близько чотирьох місяців не спілкується із сином, не проживає з ним однією сім`єю, не бере участі у його матеріальному утриманні, має заборгованість зі сплати аліментів, а встановлення відповідного факту йому необхідне, зокрема, у зв`язку з необхідністю оформлення листка непрацездатності для догляду за хворою дитиною. ОСОБА_3 на засідання комісії не з`явилася.

Орган опіки та піклування, пославшись на рівність прав та обов`язків матері і батька щодо дитини, відсутність припинення батьківських прав та обов`язків матері, а також відсутність визначеного законом статусу «одинокого батька» за таких обставин, визнав недоцільним встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком ( а.с.32-34).

Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та диспозитивності, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед установленої сили, а суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За приписами статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу та проживання батьків окремо від дитини не впливають на обсяг їхніх прав та не звільняють їх від обов`язків щодо дитини.

Ст. 150 СК України визначено обов`язок батьків виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечувати здобуття нею освіти та готувати її до самостійного життя.

Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішуються батьками спільно, а той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні та має право на особисте спілкування з нею.

За статтею 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Разом із тим наведені норми визначають належну модель поведінки батьків, тобто нормативний обсяг їхніх прав та обов`язків, однак не встановлюють юридичної презумпції того, що обидва з батьків фактично однаковою мірою виконують ці обов`язки у кожній конкретній життєвій ситуації. Рівність батьків перед законом не є тотожною рівності їх фактичної участі у житті дитини.

Тому для вирішення даного спору визначальним є не лише формальне існування у відповідачки статусу матері, а реальний зміст її поведінки щодо дитини: чи проживає вона з дитиною, чи підтримує з нею систематичний контакт, чи бере участь у щоденному догляді, вихованні, розвитку, медичному забезпеченні та матеріальному утриманні, чи виконує інші обов`язки, притаманні батьківському піклуванню.

Таке розуміння спірних правовідносин узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22, згідно з яким встановлення факту одноосібного виховання дитини пов`язане з установленням обставин, за яких інший із батьків не виконує своїх батьківських обов`язків, та впливає на права й інтереси дитини. Велика Палата наголосила, що такий факт не може встановлюватися в безспірному порядку окремого провадження, оскільки в цьому питанні існує спір про виконання батьками своїх обов`язків, який має вирішуватися в позовному провадженні.

Саме такий спосіб судового захисту обрано у цій справі. ОСОБА_2 звернувся з позовом безпосередньо до матері дитини ОСОБА_3 . До участі у справі залучено орган опіки та піклування. Відповідачка мала процесуальну можливість висловити свою позицію, подати докази та заперечення. Отже, спір розглядається в змагальному позовному провадженні із дослідженням поведінки обох батьків та з урахуванням інтересів дитини.

При цьому після ухвалення постанови Великої Палати від 11.09.2024 Верховний Суд у постанові від 08.10.2025 у справі № 344/20811/24 додатково уточнив застосування зазначеного правового висновку. Верховний Суд вказав, що постанова Великої Палати не містить висновку про те, що вимога про встановлення факту самостійного виховання дитини обов`язково повинна бути поєднана з вимогою про позбавлення другого з батьків батьківських прав. Відмова у розгляді такого позову лише з тієї підстави, що мати не позбавлена батьківських прав, є неправильним тлумаченням постанови Великої Палати та не узгоджується з принципом диспозитивності цивільного судочинства.

Верховний Суд також звернув увагу на положення статей 4, 5 ЦПК України, за змістом яких особа має право на судовий захист порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи інтересу, а якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту, суд відповідно до заявленої вимоги може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зазначений правовий підхід має принципове значення для даної справи, оскільки унеможливлює формальний висновок про те, що самостійне виховання дитини може бути юридично підтверджене лише після позбавлення другого з батьків батьківських прав. Позбавлення батьківських прав є окремим, виключним за своїми наслідками заходом сімейно-правової відповідальності, тоді як предметом цієї справи є встановлення фактичного стану виконання батьками своїх обов`язків.

Суд також бере до уваги нормативне регулювання, яке безпосередньо надає юридичного значення судовому рішенню про самостійне виховання та утримання дитини.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», визначаючи підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, надає юридичного значення обставині самостійного виховання та утримання дитини одним із батьків. Порядок реалізації відповідного права та документи, якими підтверджуються передбачені законом обставини, конкретизовані постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, якою передбачено, серед іншого, судове рішення про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

Отже, чинне нормативне регулювання не лише визнає факт самостійного виховання та утримання дитини юридично значущим, але й прямо передбачає судове рішення як один із документів, якими такий факт може підтверджуватися.

Такий підхід відповідає принципам ефективного судового захисту, юридичної визначеності та практичної реалізованості прав, оскільки правова норма не може тлумачитися таким чином, щоб передбачене нею право ставало ілюзорним або фактично нездійсненним.

Саме в цьому аспекті суд вважає слушною подальшу аргументацію розвитку практики Верховного Суду, зокрема постанова від 08.10.2025 у справі № 344/20811/24, якою він підтверджує основну процесуальну складову такого підходу: вимога про встановлення факту самостійного виховання може бути предметом самостійного позову і не обов`язково повинна поєднуватися з вимогою про позбавлення другого з батьків батьківських прав.

Водночас сама можливість судового розгляду відповідної вимоги не означає автоматичного встановлення такого факту за самим лише твердженням одного з батьків.

З огляду на можливі правові наслідки відповідного рішення суд повинен особливо ретельно перевірити реальність, сталість та тривалість фактичного стану, на який посилається позивач, характер виконання кожним із батьків своїх обов`язків, а також виключити ситуацію штучного створення відповідних обставин виключно з метою одержання певної пільги чи переваги.

Саме тому вирішальним у цій справі є оцінювання не одного окремого доказу, а всієї їх сукупності, походження, послідовності у часі та взаємної узгодженості.

Так, судом установлено, що малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із батьком ОСОБА_2 . Місце проживання дитини та її батька за однією адресою підтверджується витягами з Реєстру територіальної громади.

Сам по собі факт проживання дитини з одним із батьків не означає її самостійного виховання цим із батьків, оскільки той із батьків, хто проживає окремо, не втрачає обов`язку брати участь у вихованні та утриманні дитини. Проте у цій справі спільне проживання позивача з дитиною є лише одним елементом значно ширшої сукупності доказів.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24.11.2025 у справі № 127/33134/25 шлюб між сторонами розірвано. Із зазначеного судового рішення вбачається, що на час розгляду справи про розірвання шлюбу сторони вже не проживали спільно, а малолітній син перебував на утриманні позивача.

Судовим наказом Вінницького міського суду Вінницької області від 26.12.2025 у справі № 127/38116/25 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_4 .

З розрахунку державного виконавця у виконавчому провадженні № 80214231 вбачається, що станом на 28.02.2026 за відповідачкою утворилася заборгованість зі сплати аліментів у сумі 4 098,50 грн.

Суд не розцінює саму наявність аліментної заборгованості як достатню та безумовну підставу для висновку про самостійне виховання й утримання дитини батьком, однак у сукупності з іншими доказами ця обставина характеризує фактичний рівень матеріальної участі відповідачки в утриманні сина протягом відповідного періоду.

Особливе доказове значення суд надає відомостям, отриманим від установ, які безпосередньо та систематично взаємодіють із дитиною у її повсякденному житті.

З довідки закладу дошкільної освіти «Yellow Bike» від 02.01.2026 вбачається, що саме ОСОБА_2 постійно приводить та забирає дитину із закладу, бере активну участь у її житті, вихованні та розвитку, цікавиться її успіхами, поведінкою та станом здоров`я. У цій же довідці зазначено, що ОСОБА_3 участі у вихованні, утриманні та догляді за дитиною не бере, до закладу дошкільної освіти не звертається та контактів із сином не підтримує.

Такі відомості є об`єктивно значущими, оскільки походять не від позивача чи його родичів, а від стороннього закладу, працівники якого в силу своєї професійної діяльності систематично спостерігають, хто фактично супроводжує дитину, підтримує зв`язок із педагогами, цікавиться її розвитком та вирішує повсякденні питання.

Аналогічні обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи відомостями медичного закладу, з яких убачається, що саме батько забезпечує медичний супровід дитини, звертається до лікарів, організовує огляди та лікування, тоді як участі відповідачки у вирішенні питань, пов`язаних зі здоров`ям сина, не зафіксовано.

Дані письмові докази узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , допитаних у судовому засіданні.

Зазначені свідки є сусідами позивача, а тому в силу тривалого проживання поряд із ним мають можливість безпосередньо спостерігати за повсякденним життям позивача та його малолітнього сина.

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 послідовно пояснили суду, що приблизно протягом року відповідачку за місцем проживання позивача та дитини вони взагалі не бачили, малолітній ОСОБА_7 постійно перебуває разом із батьком, саме позивач забезпечує його догляд, побут та виховання, а інколи допомогу йому надає його мати бабуся дитини.

Показання зазначених свідків суд оцінює як достовірні, оскільки вони стосуються обставин, які свідки сприймали безпосередньо, є взаємно узгодженими та не суперечать письмовим доказам у справі.

Крім того, показання свідків підтверджують саме тривалість та сталість установленого стану. Йдеться не про декілька тижнів чи тимчасову відсутність відповідачки, а про тривалий період, протягом якого сусіди не спостерігали її участі у повсякденному житті дитини.

Сукупність досліджених доказів дає суду підстави чітко розмежувати формальне існування батьківського статусу та фактичне виконання батьківських обов`язків.

Відповідачка юридично залишається матір`ю дитини, не позбавлена батьківських прав і в силу закону продовжує бути носієм відповідних прав та обов`язків.

Однак сама наявність юридичного статусу матері не є доказом фактичного виконання нею батьківських обов`язків і не перешкоджає суду встановити іншу обставину що протягом тривалого досліджуваного періоду ці обов`язки реально нею не виконувалися, тоді як весь їх повсякденний комплекс фактично здійснював батько.

Судове рішення у цій справі лише юридично фіксує доведений на час розгляду справи фактичний стан виконання батьками своїх обов`язків.

Суд також враховує і висновок органу опіки та піклування Вінницької міської ради від 07.07.2026 про недоцільність встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком.

Разом із тим відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим або суперечить інтересам дитини.

Аналізуючи зміст зазначеного висновку, суд звертає увагу, що орган опіки фактично не спростував основних фактичних обставин, на які посилається позивач: проживання дитини з батьком, окреме проживання матері, тривалу відсутність її спілкування з дитиною, відсутність належної матеріальної участі та наявність заборгованості зі сплати аліментів.

Більше того, із самого висновку вбачається, що під час засідання комісії позивач повідомляв про те, що мати дитини близько чотирьох місяців не спілкується із сином, не проживає з ним однією сім`єю, не бере участі у його матеріальному утриманні та має заборгованість зі сплати аліментів. Відповідачка на засідання комісії не з`явилася.

Негативний висновок органу опіки ґрунтується переважно на правовому твердженні про рівність батьківських прав, відсутність позбавлення відповідачки батьківських прав та відсутність у законодавстві окремо визначеного статусу «одинокого батька».

Однак така аргументація, на переконання суду, змішує різні за своєю правовою природою питання.

Рівність батьківських прав означає, що закон наділяє матір і батька однаковим обсягом прав та обов`язків, але не означає, що суд зобов`язаний вважати ці обов`язки фактично виконаними за відсутності доказів їх виконання.

Так само відсутність рішення про позбавлення відповідачки батьківських прав не є доказом її реальної участі у житті дитини.

Більше того, правовий підхід Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 344/20811/24 виключає ототожнення встановлення факту самостійного виховання із необхідністю попереднього позбавлення іншого з батьків батьківських прав.

Тому суд не погоджується з кінцевим висновком органу опіки та піклування, оскільки він побудований переважно на формально-правовій конструкції та не містить належної оцінки фактичної тривалості, інтенсивності й реального змісту участі кожного з батьків у житті малолітнього ОСОБА_7 .

При цьому першочерговим критерієм для суду залишаються найкращі інтереси дитини.

Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Принцип найкращих інтересів дитини не може розумітися виключно як необхідність формально зберігати однакову оцінку ролі обох батьків незалежно від їх фактичної поведінки. Навпаки, цей принцип вимагає від суду встановити реальні умови життя конкретної дитини, особу, яка щоденно забезпечує її фізичні, емоційні, матеріальні, освітні та медичні потреби, а також стабільність сформованого для неї середовища.

У цій справі досліджені докази послідовно вказують на те, що саме позивач є особою, яка щоденно виконує комплекс батьківських функцій щодо малолітнього ОСОБА_7 .

Жодного належного доказу систематичної участі відповідачки у вихованні дитини, спілкуванні з нею, забезпеченні її потреб, взаємодії із дошкільним чи медичним закладом або належної матеріальної участі в утриманні дитини у досліджуваний період суду не надано.

Особливої уваги суд надає тому, що докази походять із різних, незалежних одне від одного джерел та виникли у різний час.

Відомості про місце проживання, рішення суду про розірвання шлюбу, судовий наказ про стягнення аліментів, розрахунок аліментної заборгованості, документи дошкільного та медичного закладів, а також показання двох свідків не є похідними від одного джерела, однак послідовно відображають одну й ту саму фактичну картину.

Саме така взаємна узгодженість доказів має істотне значення для оцінки добросовісності заявленої вимоги та не дає суду підстав вважати, що відповідний фактичний стан створений позивачем штучно або ситуативно виключно з метою отримання певної пільги чи переваги.

Суд виходить із того, що можливість подальшого використання судового рішення для реалізації передбачених законом прав не робить позов штучним, якщо юридично значущий факт реально існує та належним чином доведений.

Навпаки, сутність юридичного факту полягає саме в тому, що закон пов`язує з його існуванням виникнення, зміну або реалізацію певних прав чи обов`язків.

Тому сама по собі мета звернення до суду необхідність оформлення документів, реалізації соціальних гарантій, отримання передбаченої законом відстрочки чи реалізації інших прав не може бути самостійною підставою для відмови у позові, якщо судом достовірно встановлено реальне існування відповідного факту.

Інший підхід означав би підміну перевірки достовірності юридичного факту оцінкою того, для реалізації якого саме передбаченого законом права особа має намір використати судове рішення.

Водночас саме можливість виникнення істотних правових наслідків такого рішення зумовлює підвищений стандарт ретельності оцінки доказів судом, який у цій справі забезпечений дослідженням не одного формального документа, а значної сукупності взаємоузгоджених доказів.

Отже, суд у цій справі встановив не просто факт проживання дитини разом із батьком, не лише окреме проживання матері та не лише наявність аліментної заборгованості.

Сукупністю доказів установлено сталий комплекс взаємопов`язаних обставин: дитина постійно проживає з батьком; саме він забезпечує її повсякденне виховання та догляд; він здійснює взаємодію із закладом дошкільної освіти; забезпечує медичний супровід дитини; фактично несе основний тягар її матеріального забезпечення; відповідачка тривалий час не проживає з дитиною, не відвідує її за місцем проживання, не підтримує підтвердженого матеріалами справи систематичного контакту із сином, не взаємодіє із закладами, пов`язаними з його вихованням і здоров`ям, а її обов`язок із матеріального утримання дитини виконується неналежним чином.

Тривалість такого стану додатково підтверджується показаннями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які зазначили, що близько року взагалі не бачили відповідачку за місцем проживання дитини.

За своєю тривалістю, сталістю та сукупністю встановлені обставини виходять за межі звичайного розподілу батьківських обов`язків між батьками, які проживають окремо.

Вони свідчать про фактичне самоусунення відповідачки від повсякденного виконання батьківських функцій та фактичне зосередження комплексу виховання, догляду й утримання малолітнього ОСОБА_7 на позивачеві.

При цьому суд наголошує, що поняття «без участі матері» у контексті цього рішення означає встановлену судом фактичну відсутність її участі у вихованні та утриманні дитини у досліджуваний період, а не юридичне припинення її батьківського статусу, прав чи обов`язків.

Такий підхід, з одного боку, забезпечує ефективний судовий захист позивача та юридичне визнання фактично існуючих сімейних відносин, а з іншого не виходить за межі предмета спору та не створює правових наслідків, властивих позбавленню батьківських прав.

З огляду на викладене, враховуючи принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22, та подальший розвиток відповідного правового підходу у постанові Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 344/20811/24, оцінюючи всі докази не ізольовано, а в їх сукупності та взаємному зв`язку, суд доходить висновку, що позивачем належними, допустимими, достовірними та у своїй сукупності достатніми доказами доведено існування юридично значущого факту самостійного виховання та утримання ним малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без участі матері ОСОБА_3 .

Встановлені у справі обставини мають не епізодичний, а тривалий та сталий характер, підтверджуються сукупністю незалежних доказів і свідчать про те, що саме позивач фактично та повсякденно виконує комплекс батьківських обов`язків щодо дитини.

За таких обставин суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 15, 19, 141, 150, 157, 180 СК України, статей 4, 5, 12, 13, 81, 89, 95, 141, 175, 258, 259, 264, 265, 273, 284, 354 ЦПК України,

в и р і ш и в:

Позов задовільнити.

Встановити факт самостійного виховання та утримання дитини батьком- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 свого малолітнього сина- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 без участі матері.

Судові витрати залишити за позивачем.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Роз`яснити сторонам у справі, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 07.09.2026 року.

Суддя: