Рішення № 139534920, 02.09.2026, Оратівський районний суд Вінницької області

Справа № 141/595/26

Провадження № 2-а/141/9/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2026 року с-ще Оратів

Оратівський районний суд Вінницької області в складі головуючого судді Климчука С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу № 141/595/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови серії ЕНА № 7507666 від 07.07.2026 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, за ч. 1 ст. 126 КУпАП,

У С Т А Н О В И В:

28.07.2026 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана його представником адвокатом Панасюк Н.А., до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови серії ЕНА № 7507666 від 07.07.2026 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, за ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Свої вимоги позивач обгрунтував тим, що постановою серії ЕНА № 7507666 від 07.07.2026 його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 425,00 грн, оскільки 07.07.2026 о 15:16:50 в с-щі Оратів по вул. Пирогова водій керував транспортним засобом «Фольксваген Гольф», д.н.з. НОМЕР_1 , без чинного страхового поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або без чинного внутрішнього електронного договору обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, чим порушив п. 2.1 ґ ПДР України.

Позивач та його представник вважають вказану постанову протиправною та такою, що не відповідає фактичним обставинам справи, та зазначають, що з висновків Верховного Суду убачається, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджується належними доказами (постанова Верховного Суду від 14.05.2020, справа № 20/12/17).

Крім того, висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28.04.2018 по справі № 338/1/17 зводяться до того, що сам факт винесення оскаржуваної постанови не є доказом вчинення адміністративного правопорушення позивачем.

Окрім того, позивач та його представник зазначають, що розгляду справи про адміністративне правопорушення за подією, яка відбувалася 07.07.2026 відносно ОСОБА_1 проведено не було, оскільки позивач взагалі не знав, що відносно нього було винесено постанову про адміністративне правопорушення.

Також позивач та його представник вважають, що працівник поліції під час винесення оскаржуваної постанови в порушення вимог ст. ст. 245, 247, 251, 252 КУпАП, розглянув справу про адміністративне правопорушення без дотримання принципу законності та повного і всебічного розгляду, не перевіривши наявності складу правопорушення, у зв`язку з чим за наслідками розгляду вказаної справи прийняв постанову, яка суперечить чинному законодавству. Відтак, дії працівника поліції Бець В.В., на думку позивача та його представника, є протиправними.

На підставі викладеного, позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Панасюк Н.А. вважають, що підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності відсутні, а тому просять суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 7507666 від 07.07.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Ухвалою суду від 31.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 141/595/26, призначено справу до розгляду на 10.08.2026, витребувано у Головного управління Національної поліції у Вінницькій області матеріали справи про адміністративне правопорушення (у тому числі відеозапис події з нагрудної бодікамери працівника поліції від 07.07.2026), за наслідками розгляду якої інспектором ВП № 1 (смт Іллінці) Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області) лейтенантом поліції Бець В.В. було винесено постанову серії ЕНА № 7507666 від 07.07.2026 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за ч. 1 ст. 126 КУпАП, а також установлено відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі для подачі до суду відзиву на позовну заяву, установлено позивачу п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив.

06.08.2026 до суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання представника відповідача ГУНП у Вінницькій області Дмитрук Ю.Д. від 06.08.2026 про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.

Також 06.08.2026 до суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача ГУНП у Вінницькій області Дмитрук Ю.Д. надійшов відзив на позовну заяву від 06.08.2026, в обґрунтування якого зазначено, що 07.07.2026 о 15:16 год в селищі Оратів по вул. Пирогова водій ОСОБА_1 керував автомобілем, д.н.з. НОМЕР_1 , без чинного страхового поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних ТЗ або без чинного внутрішнього електронного договору обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, чим порушив п. 2.1. ґ. ПДР відсутність у водія поліса обов`язкового страхування цив.-прав. відповідальності власників наземних ТЗ, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 126 КУПАП.

Вказане адміністративне правопорушення підтверджується винесеною постановою та матеріалами відеозапису, здійсненого на портативну бодікамеру поліцейського, використання якої регламентує Інструкція із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затверджена наказом МВС України від 18.12.2018 № 1026, під час вчинення правопорушення та винесенні постанови, а також перевіркою чинності полісу внутрішнього страхування станом на 07.07.2026 (дата винесення постанови та зупинки ОСОБА_1 )

Представник відповідача також зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду. Так, в обґрунтування заяви про поновлення строку на звернення до суду із адміністративним позовом позивач зазначає про те, що про оскаржувану постанову він дізнався тільки після того як отримав листом від 22.07.2026, при цьому в позовній заяві не заперечує факт спілкування з працівниками поліції та перевірки останніми документів.

Постанова серії ЕНА №7507666, яку оскаржує ОСОБА_1 , була винесена 07.07.2026, тобто 10 днів сплинуло ще 17.07.2026, а з позовною заявою позивач звернувся до суду тільки 25.07.2026.

При цьому, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів, при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Позивач не заперечує, що працівники поліції його зупиняли. Крім того, відповідно до відеозапису із бодікамери о 15:28 годині 07.07.2026 позивачеві було запропоновано отримати постанову, однак останній відмовився, що, в свою чергу, не звільняє його від обов`язку дотримуватися процесуальних строків.

З огляду на викладене, із врахуванням того, що позивачеві було відомо про оскаржувану постанову у день її винесення, однак від її отримання останній відмовився, крім того, вказана постанова надіслана на адресу позивача, про що міститься відмітка у постанові, тому слід дійти висновку про неповажність причин пропуску строку звернення до суду у цій справі, будь-яких інших причин пропуску строку звернення до суду не наведено.

Таким чином, знаючи порядок та строк оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, бездіяльність позивача щодо звернення за безоплатною правовою допомогою протягом визначеного законом строку на оскарження постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності, є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.

Окрім того, представник відповідача зауважує, що відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, передбачена ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Згідно ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема і за ч. 1 ст. 126 КУпАП. Отже, поліцейські уповноважені здійснювати розгляд справ про адміністративне правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Співробітник ГУНП у Вінницькій області використовував портативний відеореєстратор № 798610 та портативний відеореєстратор № 796483. Як установлено із відеозапису, здійсненого на портативний відеореєстратор № 796483, позивачеві було повідомлено про винесення відносно нього постанови по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП. Окрім того, позивачеві було роз`яснено його права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, а також строки та порядок сплати штрафу, та оскарження винесеної постанови. А також о 15:26 годині 07.07.2026 позивача ознайомлено з постановою серії ЕНА №7507666 від 07.07.2026, о 15:28 годині було надано можливість отримати копію постанови, однак позивач відмовився. При цьому, жодних клопотань з даного приводу позивач не заявляв. Вказане спростовує доводи позивача щодо порушення його прав, а також те, що йому не було відомо про винесення вказаної постанови.

Також представник відповідача зазначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Вимога відшкодування витрат за надання професійної правової допомоги представником позивача заявлена є явно завищеною, не співмірною зі складністю справи, та нічим документально не підтверджена.

За вказаних обставин, представник відповідача просить суд у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області відмовити в повному обсязі.

31.08.2026 до суду через систему «Електронний суд» від представника позивача адвоката Панасюк Н.А. надійшла заява від 30.08.2026 про розгляд справи без участі позивача та його представника, у якій також зазначено, що з висновками, викладеними у відзиві позивач та його представник не погоджуються у повному обсязі, з огляду на наступне.

Зокрема, з фабули спірної постанови убачається, що 07.07.2026 о 15:16:50 в с-щі Оратів по вулиця Пирогова водій ОСОБА_1 керував ТЗ без чинного страхового поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників ТЗ або без чинного внутрішнього електронного договору обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса/ чим порушив п. 2.1. ґ ПДР відсутність у водія поліса обов. страх. цив.-прав. від-сті власників наземних ТЗ».

Однак, працівниками поліції до суду не надано жодного доказу, який підтверджує ту обставину, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом.

Адвокак Панасюк Н.А. зазначає, що у Постанові Верховного Суду по справі № 204/8036/16-а від 19.02.2020 встановлено, що відповідальності за порушення ПДР підлягає виключно водій, а не особа, яка просто сидить за кермом. Зокрема, вказано, що адміністративне правопорушення це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.

Для того, щоб виявити правопорушення за ч. 1 ст. 126 КУпАП, той чи інший транспортний засіб має бути законно зупинений співробітниками поліції, в іншому випадку - протиправність зупинки (за умови відсутності задокументованого порушення Правил дорожнього руху та подальшим притягненням до відповідальності), може поставити під сумнів й саму подальшу процедуру виявлення «нетверезого водія».

Так, у своєму рішенні від 15 березня 2019 року ВС у справі № 686/11314/17 вказав, що оскільки поліцейським не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення водієм Правил дорожнього руху, то вимоги інспектора до водія про пред`явлення документів на право керування є неправомірними, а співробітники поліції можуть зупиняти автомобіль, лише коли є факт правопорушення.

Визначення терміну «керування транспортним засобом» було наведено в п. 27 постанови Пленуму ВСУ від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом це виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора водія під час навчання учнів водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

Крім того, в рішенні № 404/4467/16-а від 20 лютого 2019 року ВС/КАС зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування».

Таким чином, керування транспортним засобом - це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості і транспортного засобу.

Знаходження за кермом транспортного засобу, яке не є в стані руху (знаходиться в нерухомому стані), особи не є доказом вчинення останньою адмінправопорушення, передбаченого ст. 126 КУпАП, оскільки саме перебування особи на місці водія не доводить факт керування транспортним засобом, незалежно від наявності ввімкненого двигуна.

Відповідно до загальних положень КУпАП суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену в протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить склад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у вчиненні правопорушення певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Тому, у зв`язку з тим, що в матеріалах справи відсутні докази керування транспортним засобом ОСОБА_1 , а постанова про адміністративне правопорушення лише відображає бачення події працівниками поліції та не є наперед встановленим доказом вини особи, позивач та його представник адвокат Панасюк Н.А. просять суд закрити провадження у справі, у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

На підставі викладеного, адвокат Панасюк Н.А. просить суд визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 7507666 від 07.07.2026 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, а провадження по справі закрити, розгляд справи № 141/595/26 здійснювати без участі позивача та його представника.

Згідно ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь - яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 286 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Щодо заявленого представником відповідача ГУНП у Вінницькій області Дмитрук Ю.Д. клопотання від 06.08.2026 про залишення позовної заяви без розгляду суд зазначає наступне.

Так, статтею 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

За змістом статті 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні.

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частин третьої та п`ятої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Статтею 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Згідно із пунктами 3, 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, у випадках передбачених другою статті 123 цього Кодексу.

Так, процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.

Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

З аналізу положень статей 123, 171 КАС України випливає, що питання дотримання позивачем строку звернення з позовом з`ясовується судом на стадії відкриття провадження, а його пропуск є підставою для повернення позовної заяви, якщо суд дійде висновку, що причини, з яких його пропущено, не відповідають критеріям поважності.

Суд може повернутися до вирішення питання про дотримання позивачем строку звернення до суду й після відкриття провадження, і, установивши, що об`єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду не існувало, постановити ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.

Закріплений у частинах першій - третій статті 123 КАС України порядок дає підстави для висновку, що в обох випадках (як і до, так і після відкриття провадження) застосуванню процесуальних наслідків пропуску строку звернення до суду має передувати оцінка судом зазначених у заяві позивача причин пропуску такого пропуску.

До відкриття провадження у справі реалізація відповідних процесуальних гарантій відбувається шляхом залишення позовної заяви, поданої за межами строків звернення до суду, без руху з пропозицією подати заяву про його поновлення або вказати інші, ніж ті, що зазначені в позовній заяві, підстави для поновлення строку.

Подібним чином законодавець урегулював і механізм залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду, факт якого встановлено після відкриття провадження у справі, закріпивши у частині третій статті 123 КАС України, що позов залишається без розгляду, якщо позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними.

Крім того, системний аналіз положень статті 123 КАС України дає підстави для висновку, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача у спірних правовідносинах є надання можливості останньому скористатися правом подати заяву, в якій вказати інші причини поважності пропущеного строку, ніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними.

Верховний Суд у справі № 640/5645/19 (постанова від 23.09.2020) щодо застосування положень частин третьої та четвертої статті 123 КАС України дійшов висновку, що правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі.

Так, як установлено судом та убачається із матеріалів справи № 141/595/26, у позовній заяві від 25.07.2026 міститься клопотання представника позивача адвоката Панасюк Н.А. про поновлення строку на оскарження постанови серії ЕНА № 7507666 від 07.07.2026 про накладення адміністративного стягнення, в обгрунтування якого зазначено, що оспорювану постанову було винесено 07.07.2026, однак позивачу не було вручено у день її складення. Натомість, зазначену постанову позивачем було отримано лише 22.07.2026 засобами поштового зв`язку.

З урахуванням викладених обставин, оскільки спірна постанова серії ЕНА № 7507666 від 07.07.2026 не була вручена позивачеві в день її винесення, а була надіслана органом поліції на поштову адресу позивача та, відповідно, отримана ним лише 22.07.2026, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві від 25.07.2026 причини пропуску строку для звернення до суду із адміністративним позовом є поважними, а тому ухвалою суду від 31.07.2026 поновив позивачу пропущений строк для звернення до суду із даним позовом.

В подальшому, представником відповідача одночасно із відзивом було подано клопотання від 06.08.2026 про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду, в обгрунтування якого зазначено, що у позовній заяві та у клопотанні про поновлення строку на звернення до суду із адміністративним позовом позивач зазначає про те, що про оскаржувану постанову він дізнався тільки після того, як отримав листом від 22.07.2026, в позовній заяві не заперечує факт спілкування з працівниками поліції та перевірки останніми документів.

Зокрема, представник відповідача зазначає, що постанова серії ЕНА №7507666, яку оскаржує ОСОБА_1 , була винесена 07.07.2026, тобто 10 днів сплинуло ще 17.07.2026, а з позовною заявою позивач звернувся до суду тільки 25.07.2026.

Представник відповідача зазначає, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів, при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Позивач не заперечує, що працівники поліції його зупиняли, та, крім того, відповідно до відеозапису із бодікамери 07.07.2026 о 15:28 год позивачеві було запропоновано отримати постанову, однак останній відмовився, що, в свою чергу, не звільняє його від обов`язку дотримуватися процесуальних строків.

З огляду на викладене, із врахуванням того, що позивачеві було відомо про оскаржувану постанову 07.07.2026, однак від її отримання останній відмовився, крім того вказана постанова була надіслана на адресу позивача, про що міститься відмітка у постанові, представник відповідача вважає, що наявні підстави для висновку про неповажність причин пропуску строку звернення до суду у цій справі, будь-яких інших причин пропуску строку звернення до суду не наведено.

Суд установлено, що згідно дослідженого відеозапису, доданого до відзиву, у той час коли працівник поліції виносив спірну постанову, ОСОБА_1 перебував на значній відстані від працівника поліції та від автомобіля, розмовляючи по телефону. В подальшому, працівник поліції запитав адресу проживання ОСОБА_1 , повідомив про накладення на нього штрафу, у зв`язку із вчиненням правопорушення, про можливість оскарження постанови та повідомив, що розгляд справи завершено. Однак, ОСОБА_1 зазначив про свою незгоду із винесеною постановою, тоді як працівник поліції запитав лише чи буде отримувати ОСОБА_1 оскаржувану постанову, проте останній відмовився, оскільки постанову було винесено без його участі, на що працівник поліції повідомив, що дану постанову буде надіслано засобами поштового зв`язку.

Таким чином, суд констатує, що дійсно, працівник поліції виніс спірну постанову серії ЕНА № 7507666 від 07.07.2026 у той час, коли ОСОБА_1 перебував на значній відстані від працівників поліції та від автомобіля, а також не ознайомив останнього зі змістом постанови, не оголосив фабулу оспорюваної постанови, суть правопорушення та статтю, яка передбачає відповідальність за вчинене правопорушення, а лише повідомив про прийняте рішення про накладення штрафу та про направлення постанови на поштову адресу позивача.

Отже, з огляду на досліджений відеозапис події від 07.07.2026 та обставини, які були установлені судом під час вирішення питання про поновлення строку для звернення до суду та відкриття провадження у справі № 141/595/26, суд доходить висновку про необґрунтованість аргументів представника відповідача про пропуск позивачем строку для звернення до суду із даним позовом.

За вказаних обставин, суд виснує, що клопотання представника відповідача від 06.08.2026 про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду задоволенню не підлягає.

Суд, розглянувши подані сторонами заяви по суті справи та матеріали справи № 141/595/26, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини.

Як убачається з постанови серії ЕНА № 7507666 від 07.07.2026 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, «07.07.2026 о 15:16:50 в с-щі Оратів по вул. Пирогова водій керував транспортним засобом («Фольксваген Гольф», д.н.з. НОМЕР_1 ) без чинного страхового поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або без чинного внутрішнього електронного договору обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, чим порушив п. 2.1 ґ ПДР України. Відсутність у водія поліса обов`язкового страхування цив.-прав. відповідальності власників наземних ТЗ».

За вказаних обставин, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 425,00 грн.

Вказана постанова у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 7507666 від 07.07.2026 складена інспектором ВП № 1 (смт Іллінці) Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області лейтенантом поліції Бець В.В., яка відповідно до вимог ст. 222 КУпАП має право розглядати справи про адміністративні порушення та накладати адміністративні стягнення безпосередньо за ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Вважаючи постанову серії ЕНА № 7507666 від 07.07.2026 протиправною та такою, що не відповідає фактичним обставинам справи, ОСОБА_1 згідно заявленого адміністративного позову просить її скасувати.

Визначаючись щодо заявлених вимог та установлених обставин, суд керується наступним.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №5-рп/2015 від 26 травня 2015 року, ухваленого за поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з приводу офіційного тлумачення положення частини першої ст. 276 КУпАП, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією в межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Основного Закону України).

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, засоби фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, є доказами у справах про адміністративне правопорушення.

Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію» закріплено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

За змістом п. 1-2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов`язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Відповідно до п.п. 2, 3 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.

Також згідно з п. 9 ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи: застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

Відповідно до частини першої ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:

1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;

2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Згідно п. 2 Розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року за № 1395 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року, № 1408/27853 (далі по тексту - Інструкції), постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачена в тому числі за ч. 1 ст. 126 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення. Поліцейські розглядають справи про адміністративні правопорушення, визначені у статті 222 КУпАП.

Згідно п. 8 ч. 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Відповідно до п. 4 розділу І Інструкції у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься в разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п`ятою, шостою, восьмою, десятою і одинадцятою статті 121, статтями 121-1, 21-2, частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 122, частиною першою статті 123, статтями 124-1, 125, частинами першою, другою і четвертою статті 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128 - 129, частиною першою статті 132-1, частинами третьою, шостою, восьмою, дев`ятою, десятою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140, частинами шостою, сьомою і восьмою статті 152-1 КУпАП.

Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Згідно п. 1.3 Правил дорожнього руху учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Частиною 1 ст. 126 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.

При цьому, згідно науково-практичного коментаря ст. 126 КУпАП об`єктом даного адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Об`єктивна сторона правопорушення виражається у таких формах: 1) керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, ліцензійної картки на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"); 2) керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом; 3) керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами. Всі склади - формальні.

Суб`єкт адміністративного проступку - загальний (фізична осудна особа, яка досягла 16- річного віку).

Суб`єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

За визначенням п. 1.10 Правил дорожнього руху (далі ПДР) водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

У п. 2.1. ПДР України визначено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі:

а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії;

б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, Національної поліції, Служби безпеки, Управління державної охорони - технічний талон);

в) у разі встановлення на транспортних засобах проблискових маячків та (або) спеціальних звукових сигнальних пристроїв - дозвіл, виданий уповноваженим органом МВС, а у разі встановлення проблискового маячка оранжевого кольору на великогабаритних та великовагових транспортних засобах - дозвіл, виданий уповноваженим підрозділом Національної поліції, крім випадків встановлення проблискових маячків оранжевого кольору на сільськогосподарській техніці, ширина якої перевищує 2,6 м, на механічних транспортних засобах дорожньо-експлуатаційної служби, на транспортних засобах спеціального, спеціалізованого призначення та на транспортних засобах із розпізнавальним знаком Діти;

г) на маршрутних транспортних засобах - схему маршруту та розклад руху; на великовагових і великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, - документацію відповідно до вимог, встановлених Законами України Про автомобільний транспорт, Про дорожній рух та Про перевезення небезпечних вантажів (далі - спеціальні правила);

ґ) чинний страховий поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в Єдиній централізованій базі даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або страховий сертифікат Зелена картка (на електронному або паперовому носії), виданий іноземним страховиком відповідно до правил міжнародної системи автомобільного страхування Зелена картка;

д) у разі встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака Водій з інвалідністю - документ, що підтверджує інвалідність водія або пасажира (крім водіїв з явними ознаками інвалідності або водіїв, які перевозять пасажирів з явними ознаками інвалідності).

Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У відповідності до ч. 2 та ч. 3 ст. 283 КУпАП постанова повинна містити найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справ (прізвище, ім`я та по батьков (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, зокрема, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справи і посилання на норму закону, яка передбачає відповідальність за це адміністративне правопорушення. Дотримання цих вимог має виключне значення для встановлення об`єктивної істини при оскарженні такої постанови в судовому порядку.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.05.2020 у справі № 513/899/16-а.

Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.

Посилання на належні та конкретні докази, які свідчать про вчинення особою адміністративного правопорушення, перелік яких визначено статтею 251 КУпАП, повинні міститися саме в постанові про адміністративне правопорушення.

У разі відсутності у постанові про адміністративне правопорушення посилань на докази вчинення особою адміністративного правопорушення (визначені ст. 251 КУпАП), які відповідно до ст. 252 КУпАП повинні бути оцінені відповідним органом (посадовою особою) виключно під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, надання таких доказів надалі виключатиме їх належність та допустимість з огляду на факт відсутності посилань на них у самій постанові (постанова КАС ВС від 15.11.2018 у справі №524/5536/17).

Аналогічні правові позиції викладені у постановах КАС ВС від 13.03.2020 справа №234/6323/17, від 31.10.2019 справа №398/3566/16-а, від 30.05.2018 справа №337/3389/16-а.

Натомість, як установлено судом, оскаржувана постанова серії ЕНА № 7507666 від 07.07.2026 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить жодних посилань на будь-які докази, на підставі яких поліцейським зроблено висновок про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Згідно ч. 1 ст. 287 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст.ст. 73, 74 КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Поряд з цим, у відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Правова позиція щодо покладення обов`язку доказування саме на відповідача в подібних правовідносинах, викладена в постановах Верховного Суду від 08.11.2018 р. по справі № 201/12431/16-а, від 23.10.2018 р. по справі № 743/1128/17, від 15.11.2018 р. по справі № 524/5536/17.

Статтями 245-246 КУпАП встановлено, що завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин справи, вирішення її з точною відповідністю з законом.

Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, а тому з метою всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом були досліджені здійснений працівником поліції відеозапис події, яка відбулась 07.07.2026, та який долучено до матеріалів справи.

Суд зауважує, що у постанові серії ЕНА № 7507666 від 07.07.2026 зазначено, що датою та часом скоєння правопорушення є 07.07.2026 о 15:16:50.

Разом з тим, із дослідженого судом відеозапису, який надано відповідачем на виконання вимог ухвали суду від 31.07.2026 убачається, що відеозапис розпочинається із 15:14:32 та на ньому зафіксовано, що працівник поліції розпочинає спілкування розмову із ОСОБА_1 .

При цьому, суд зауважує, що матеріалами справи підтверджено факт вчинення правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 126 КУпАП, оскільки дійсно на пропозицію правцівників поліції пред`явити страховий поліс, відсутність якого слугувало підставою для зупинки транспортного засобу на підставі п. 3 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію») ані ОСОБА_1 , ані інші особи, які перебували у транспортному засобі («Фольксваген Гольф», д.н.з. НОМЕР_1 ), не змогли виконати озвучену пропозицію працівників поліції.

Вказаний факт також підтверджується і відеозаписом, на якому зафіксовано, що ОСОБА_1 телефонував до власника транспортного засобу та запитував його про наявність та чинність страхового полісу, а також попросив працівників поліції пред`явити докази порушення ПДР України.

Зокрема, як убачається із витягу із загальнодоступного сайту МТСБУ (перевірка чинності полісу внутрішнього страхування) щодо наявності полісу на транспортний засіб, наданого адногочасно із відзивом, станом на 07.07.2026 (день винесення оскаржуваної постанови) поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на автомобіль марки «Фольксваген Гольф», д.н.з. НОМЕР_1 , був відсутній.

Суд зауважує, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який набрав чинності з 01.01.2025, перевірка наявності чинних договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється відповідними підрозділами Національної поліції України під час здійснення регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі (у тому числі з використанням працюючих в автоматичному режимі спеціальних технічних засобів та в режимі фотозйомки, відеозапису), а також під час оформлення документів щодо порушення Правил дорожнього руху та оформлення матеріалів дорожньо-транспортної пригоди.

Натомість, водій зобов`язаний мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб (у разі найму (оренди)/лізингу транспортного засобу замість реєстраційного документа на транспортний засіб водій може мати при собі та пред`являти його копію, вірність якої засвідчено нотаріально, разом з оригіналом або копією договору про найм (оренду)/лізинг транспортного засобу, вірність якої засвідчено нотаріально), а у випадках, передбачених законодавством, - поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат "Зелена картка"), пред`явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, реєстраційному документі на транспортний засіб, або пред`явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії, або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), а також інші документи, передбачені законодавством (абзац другий частини другої статті 16 Закону України «Про дорожній рух»).

Отже, право органів Національної поліції України перевіряти наявність зазначених у пункті 2.1 ПДР України документів кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи. На вимогу поліцейського водій транспортного засобу зобов`язаний пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб та чинний страховий поліс, оскільки жодною нормою законодавства не надано право водію відмовитися від виконання згаданих обов`язків, в тому числі з підстав безпідставної зупинки його транспортного засобу. За загальним правилом водій має спочатку виконати відповідні вимоги, а потім не позбавлений права оскаржити дії працівника поліції.

Поряд з цим, суд зауважує, що з наданого суду відеозапису від 07.07.2026 не убачається факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом марки «Фольксваген Гольф», д.н.з. НОМЕР_1 , о 15 год 16 хв, оскільки саме у цей час він спілкувався з працівниками поліції, які здійснювали оформлення адміністративних матеріалів стосовно нього, а також відеозаписом не зафіксовано факт зупинки ОСОБА_1 працівниками поліції.

Отже, наданий представником відповідача суду відеозапис події від 07.07.2026 не підтверджує факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом о 15 год 16 хв, внаслідок чого не є належним доказом в розумінні ст. ст. 73, 74 КАС України вчинення останнім адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, оскільки він не є водієм в розумінні п. 1.10 Правил дорожнього руху.

Також суд зазначає, що в матеріалах справи № 141/595/26 відсутні будь-які інші належні докази, які підтверджують факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом 07.07.2026 о 15 год 16 хв.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Положення ст. 7 КАС України передбачає, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Позиція сторін має бути визначеною юридично і доведеною безспірними доказами, якими в даній справі є конкретні документи та матеріали, а також матеріали фото- чи відеозйомки вчиненого порушення.

Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки сам по собі опис адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Такої ж думки дотримується КАС ВС у своїй постанові від 26.04.2018 по справі №338/1/17.

При цьому, суд зазначає, що в силу вимог статті 251 КУпАП візуальне спостереження працівником поліції за порушенням не може бути доказом порушення ПДР України.

Отже, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 7507666 від 07.07.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП підлягає скасуванню, оскільки судом установлено, що ОСОБА_1 07.07.2026 о 15 год 16 хв (час, зазначений інспектором поліції у спірній постанові) не керував транспортним засобом та відповідно не був водієм в розумінні положень п. 1.10 Правил дорожнього руху.

Суд відзначає, що інші доводи сторін та їх представників, викладені ними у заявах по суті справи, суд оцінює критично та до уваги не приймає, оскільки вони не спростовують висновків суду та встановлених судом фактичних обставин справи № 141/595/26 і не можуть впливати на законність даного судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до змісту п. 3 ч. 1 ст. 293 КУпАП, п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, крім іншого, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням положень ч. 1 ст.139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 665,60 грн.

Також відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, законодавцем включено витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

У Рішенні Конституційного Суду України № 23-рп/2009 (пункт 3.2) від 30 вересня 2009 року передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Згідно з частинами першою та другою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7, яким передбачено, що за винятком особливих обставин, що сторона, яка виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Також у пункті 4 цих Рекомендацій зазначено, що жодна зі сторін не повинна бути позбавлена можливості користуватися послугами адвоката.

Положеннями частини третьої статті 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Отже, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, як зазначив суд попередньої інстанції. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 1 жовтня 2018 року у справі № 569/17904/17, від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що заяву про стягнення судових витрат особа має подати до прийняття судового рішення, однак докази, що підтверджують конкретний розмір судових витрат, можуть бути подані особою протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Як убачається з матеріалів справи, позивач у позовній заяві від 25.07.2026 просить стягнути судові витрати з відповідача на свою користь. При цьому, в підтвердження здійснення таких витрат Бордзехівським Д.С. надано суду договір про надання правової допомоги № 11/07 від 24.07.2026, рахунок № 011/07 від 24.07.2026 на суму 5000,00 грн за надання правової (правничої) допомоги, а також квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки № 3146051085 від 25.07.2026 про оплату ОСОБА_1 5000,00 грн (отримувач: Наталія Панасюк).

З огляду на положення частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною зокрема у постановах від 22 квітня 2019 року у справі № 806/2143/18, від 23 квітня 2020 року у справі № 760/6496/17.

Суд також враховує правову позицію, що міститься у постанові Верховного суду від 9 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15, відповідно до якої чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість, саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.

Разом з тим, відповідно до правової позиції, що міститься у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, відсутність клопотання іншої сторони про зменшення судових витрат є, серед іншого, підставою для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у судах апеляційної і касаційної інстанцій у заявлених сумах.

Так, представник відповідача у відзиві зазначає, що вимога відшкодування витрат за надання професійної правової допомоги представником позивача є явно завищеною, не співмірною зі складністю справи, та нічим документально не підтверджена. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Окрім цього, дана справа стосується факту порушення ПДР України, які мають знати та дотримуватися усі учасники дорожнього руху, згідно приписів ПДР України та Закону України «Про дорожній рух», а її розгляд проводиться за правилами спрощеного позовного провадження, та до поданого позову не додано детальний опис робіт, при цьому заявлена сума гонорару в розмірі 5000,00 грн є явно завищеною, враховуючи складність справи.

Враховуючи викладене, представник відповідача вважає, що заявлена позивачем вартість наданих послуг в розмірі 5000,00 грн є явно завищеною для відповідної категорії справ, а саме справ про адміністративні правопорушення.

Суд, аналізуючи фактичні обставини справи № 141/595/26, її складність та обсяг виконаної роботи адвокатом, приймаючи до уваги заперечення відповідача щодо стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу, доходить висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн, який буде достатнім, співмірним і справедливим у даному випадку.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 118, 122, 161, 251, 256, 268, 280, 283-284, 287, 288, 293, 294 КУпАП, ст.ст. 2, 4, 8, 9, 11, 72-77, 134, 139, 159-163, 241-244, 246, 250, 255, 268, 269, 271, 272, 286, 292, 295 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

1. Клопотання представника відповідача ГУНП у Вінницькій області Дмитрук Ю.Д. від 06.08.2026 про залишення позову без розгляду залишити без задоволення.

2. Адміністративний позов задовольнити.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА № 7507666 від 07.07.2026 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП.

4. Провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 126 КУпАП відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , закрити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (вул. Театральна, 10, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 40108672) витрати по сплаті судового збору в розмірі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок).

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (вул. Театральна, 10, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 40108672) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3500,00 грн (три тисячі п`ятсот гривень 00 копійок).

7. Копію рішення суду направити сторонам у справі.

Рішення суду оформлено та виготовлено 07.09.2026.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Головне управління Національної поліції у Вінницькій області (вул. Театральна, 10, м. Вінниця, 21050, ЄДРПОУ 40108672).

Суддя С.В. Климчук