Ухвала суду № 139524516, 07.09.2026, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 461/2466/26

УХВАЛА

про залишення заяви без руху

07 вересня 2026 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Постигач О. Б., вивчивши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Департамент соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації, про визнання фізичної особи недієздатною та встановлення опіки,

встановила:

представниця заявниці ОСОБА_3 адвокат Зачепіло З. Я. звернулася до Галицького районного суду м. Львова із заявою, в якій просить визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатною та призначити її опікуном ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою судді Галицького районного суду м. Львова від 09.04.2026 року вказану заяву передано за підсудністю для розгляду до Личаківського районного суду м. Львова.

Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 05.08.2026 року вказану заяву передано за підсудністю для розгляду до Залізничного районного суду м. Львова.

У зв`язку з наведеним, справу було передано для автоматизованого розподілу. У відповідності до вимог ст. 33 ЦПК України, автоматизованою системою документообігу суду 02.09.2026 року матеріали справи передані на розгляд судді Постигач О. Б.

Перевіривши заяву та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що така підлягає залишенню без руху з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Як вбачається з положень ч. 3 ст. 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Відповідно до ч. 9 ст. 10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутністю такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Зокрема, чинне цивільне процесуальне законодавство не регулює залишення без руху заяви поданої в порядку окремого провадження. Тому при вирішенні питання щодо залишення без руху заяви поданої в порядку окремого провадження суд керується положеннями ЦПК України, якими врегульовано порядок залишення без руху позову.

Відповідно до п. 5 і 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна, серед іншого, містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини, а також перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви. З приписів ст. 177 ЦПК України слідує, що зазначені докази повинні бути додані до позовної заяви.

Згідно з ч. 3 ст. 297 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Так, всупереч вказаним вимогам, у заяві не наведено конкретних обставин та не надано відповідних доказів, які б свідчили про наявність у ОСОБА_2 саме хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок якого остання не здатна усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними.

У вказаній заяві посилається на Витяг з Рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 28.01.2026 року № 97/26/63/Р, відповідно до якого основним діагнозом, на підставі якого ОСОБА_2 встановлено другу групу інвалідності, є наслідки інфаркту мозку із супутніми ускладненням.

В той же час, заявницею не зазначено, коли та за яких обставин у ОСОБА_2 виник психічний розлад, у чому саме він проявляється, яким чином впливає на здатність останньої усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними, а також не наведено інших конкретних фактичних обставин, які б давали підстави припускати наявність зазначеного психічного розладу. Саме лише посилання заявниці на необхідність призначення судово-психіатричної експертизи не звільняє його від обов`язку викласти у заяві передбачені ч. 3 ст. 297 ЦПК України обставини.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» від 28.03.1972 року роз`яснено, що даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров`я, виписка з історії хвороби й інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами.

Предметом доказування в даній категорії справ є: наявність хронічного, стійкого психічного розладу; факти, що підтверджують, що громадянин не може розуміти значення своїх дій та керувати ними; причинний зв`язок між психічним розладом і тим, що громадянин не здатний усвідомлювати значення своїх дій керувати ними; довідки з медичної установи; довідки про постановку на облік у психіатричній установі; виписка з історії хвороби.

Разом з тим, вивчивши матеріали долучені заявницею до заяви про визнання особи недієздатною, встановлено, що у порушення зазначених вище вимог процесуального закону, заявниця в обґрунтування своїх вимог не надала суду докази, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 298 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.

Таким чином, вирішення питання про призначення судово-психіатричної експертизи передбачає наявність у матеріалах справи достатніх даних, які дають підстави припускати наявність у особи психічного розладу. При цьому такі дані мають бути пов`язані з конкретними обставинами, викладеними заявником у заяві.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 30.11.2023 року у справі № 569/4466/23, відповідно до якої положення ч. 3 ст. 297 ЦПК України не містять вимоги про обов`язкове подання разом із заявою доказів, що підтверджують викладені в ній обставини. Відтак недоліком заяви є саме відсутність належного викладення передбачених законом обставин, а не саме по собі неподання медичних документів чи інших доказів на їх підтвердження.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що вказана заява підлягає залишенню без руху, а заявниці слід надати строк для усунення зазначених недоліків.

Слід зазначити, що дотримання вимог ст. ст. 175, 177 ЦПК України при пред`явленні позову в суд є імперативним правилом, в тому числі і для суду на предмет перевірки позову та долучених до нього матеріалів і недопущення відкриття провадження, призначення непідготовленої справи (позову) до розгляду.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року, в яких зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

У зв`язку з наведеним, вказані вимоги суду не є порушенням права на справедливий судовий захист, залишення заяви без руху жодним чином не перешкоджає заявниці у доступі до правосуддя після усунення недоліків заяви.

Відповідно до змісту ст. 185 ЦПК України суддя встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху та надає строк для усунення недоліків.

Виходячи з наведеного та враховуючи, що заява не відповідає вимогам ст. 175, 177 ЦПК України, то таку слід залишити без руху і надати заявниці строк, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху, для усунення недоліків такої.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 175, 177, 185 ЦПК України, суддя, -

постановила:

заявуОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Департамент соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації, про визнання фізичної особи недієздатною та встановлення опіки залишити без руху.

Надати заявниці строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху.

Роз`яснити, що згідно з ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо заявниця відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст. 175 і 177 цього кодексу, заява вважається поданою в день первісного її подання до суду.

У разі невиконання вимог ухвали суду в зазначений строк, заява вважатиметься неподаною і буде повернута заявниці.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: Постигач О. Б.