Рішення № 13952394, 24.02.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

24 лютого 2011 року справа № 5020-4/265 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1)

до Товариства з обмеженою відповідальністю “В.АЛ.” (99001, м. Севастополь, вул. Дзержинського , будинок 53, оф. 39, ідентифікаційний код 31331406)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 3)

про визнання права оренди земельної ділянки у звязку з переходом права власності на обєкт нерухомості,

Суддя О.С. Погребняк

За участю представників:

позивача: ОСОБА_2 - представник, довіреність № б/н від 18.01.2011;

відповідача: Фурсов О.В.- представник, довіреність № б/н від 23.10.2009;

третьої особи: не зявився.

Сутьспору:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “В.АЛ.” про визнання права оренди земельної ділянки у зв`язку з переходом права власності на об`єкт нерухомості.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 в силу договору купівлі-продажу будівельних матеріалів від 08.12.2009 та рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 13.04.2010 є власником будівельних матеріалів у вигляді незакінченого будівництвом котеджу № 2 із ступенем готовності 44 % відстока.

Позивач посилається на той факт, що орендарем земельної ділянки, на якій розташоване зазначене вище майно, являється товариство з обмеженою відповідальністю “В.АЛ.”. В той же час, позивач вважає, що він, в силу частини 3 статті 7 Закону України «Про оренду землі», частини 1 статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, автоматично набув право на оренду земельною ділянкою площею 0,4 га у зв`язку з набуттям права власності на об`єкт нерухомості.

Ухвалою від 29.12.2010 позовну заяву прийнято до провадження, справу призначено до розгляду.

Представник третьої особи у судовому засіданні з доводами позовних вимог не погодився, зазначивши, що будівельні матеріали придбані позивачем у юридичної особи (ПП «Югра»), яка оформленого відповідно до закону права користування земельною ділянкою не мала, а лише здійснювала забудову. У зв`язку з цим, на думку третьої особи, при переході права власності на будівельні матеріали автоматичного переходу права користування земельною ділянкою до позивача не відбувалось.

Представник Севастопольської міської ради також зазначив, що позивачеві належить у встановленому законом порядку оформлювати право користування земельною двлянкою, однак фактично збоку Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 жодних звернень до органу, уповноваженому розпоряджатись земельними ділянками Севастопольської міської ради, не відбувалось.

Представник відповідача у судовому засіданні 24.02.2011 надав суду заяву про визнання позову.

Частинами 5, 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов.

Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Приймаючи до уваги той факт, що предметом спору є визнання права на оренду земельної ділянки, а орган, уповановажений розпоряджатись земельними ділянками в межах міста Севастополя Севастопольська міська рада, заперечує по суті позовних вимог, суд вважає, що прийняття заяви про визнання позову буде порушенням прав іншого учасника провадження (Севастопольської міської ради), у зв`язку з чим, не приймає заяви про визнання позову та вважає за необхідне розглянути справу по суті позовних вимог.

Представникам сторін та третьої особи у судових засіданнях були роз`яснені їх процесуальні права і обов`язки, передбачені статтями 20, 22, 78 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи суд

встановив:

18.12.2001 Севастопольською міською радою було прийнято рішення №995 "Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ "В.А.Л" Товариству з обмеженою відповідальністю "В.А.Л.", відповідно до якого Товариству з обмеженою відповідальністю “В.АЛ.” передається в оренду строком до 01.01.2027 земельна ділянка площею 0,40 га по вул. Катерній (бухта Карантинна) у місті Севастополі для будівництва готельного комплексу з віднесенням цих земель до земель населених пунктів, наданих для іншої комерційної діяльності, згідно з пунктом 1.11.6 Українського класифікатора цільового використання землі.

За умовами вказаного рішення ТОВ "В.А.Л." зобовязано, зокрема, здійснювати будівництво на даній земельній ділянці тільки на підставі затвердженої Управлінням містобудівництва та архітектури проектної документації, яка пройшла комплексну державну експертизу, після отримання дозволу в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю (пункт 2.3 рішення); здійснити будівництво обєкта протягом не більше пяти років (пункт 2.6 рішення).

11.04.2002 між Севастопольською міською Радою (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "В.А.Л." (Орендар) на підставі зазначеного рішення Севастопольської міської ради було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,40 га по вул. Катерній (бухта Карантинна) у м. Севастополі строком до 01.01.2027 для будівництва готельного комплексу (пункти 1.4, 1.5 Договору) (а.с.14-15).

08.12.2009 між приватним підприємством «Югра»(Сторона-1) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Сторона-2) було укладено договір купівлі-продажу будівельних матеріалів, які були використані у процесі будівництва у вигляді незавершеного будівництва, відповідно до пункту 1.1 якого Строна-1 передала у власність Стороні-2 будівельні матеріали, які були використані у процесі будівництва у вигляді незавершеного будівництва двохповерхового гостьового котеджу № 2 першої черги будівництва готельного комплексу, розташованого за адресою: м. Севастополь, вул. Катерна, 43Г.

Пунктом 1.2 договору купівлі-продажу від 08.12.2009 передбачено, що Об`єкт -будівельні матеріали, які були використані у процесі будівництва у вигляді незавершеного будівництва двохповерхового гостьового котеджу № 2 першої черги будівництва готельного комплексу, розташованого за адресою: м. Севастополь, вул. Катерна, 43Г, є власністю ПП «Югра», яке будувалось ПП «Югра»згідно з контрактом (договором) № 89 від 08.09.2003 на виконання будівельних робіт, піписаного між ТОВ «В.А.Л.», як Замовником і ПП «Югра», як Підрядною організацією, на переданому будівельному майданчику на земельній ділянці, яка належить ТОВ «В.А.Л.»відповідно до рішення Севастопольської міської ради № 995 від 18.12.2001 і договору оренди земельної ділянки від 29.04.2002 (а.с.7).

Заочним рішенням Нахімовського районного суду м. Севастополя від 13.04.2010 у справі № 2-2353/10 за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було визнано право власності на будівельні матеріали, які були використані у процесі будівництва у вигляді незавершеного будівництва двохповерхового гостьового котеджу № 2 першої черги будівництва готельного комплексу, шо складає 44,8 % його готовності, розташованого за адресою: м. Севастополь, вул. Катерна, 43Г (а.с.8)

Позивач вважає, що він, в силу частини 3 статті 7 Закону України «Про оренду землі», частини 1 статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України автоматично набув право на оренду земельної ділянки площею 0,4 га у зв`язку з набуттям права власності на об`єкт нерухомості.

Розглянуши матеріали справи, дослідивши обставини справи, вислухавши пояснення представників сторін та третьої особи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 93 Цивільного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташоване відповідне нерухоме майно, без зміни її цільового призначення, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Право користування (в т. ч. на правах оренди) земельною ділянкою, на якій знаходиться нерухомість, переходить до набувача об'єктів нерухомості виключно за умови, що в момент їх відчуження у попереднього власника, згідно з вимогами земельного законодавства України, таке право було і воно належним чином посвідчене.

У вирішенні спорів про право власника об'єкта нерухомості на земельну ділянку, на якій він розташований, судам слід враховувати, що виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Реєстрація права власності на будівлю і споруду автоматично не тягне переходу права користування земельною ділянкою під нею, оскільки в наведених вище нормах цивільного та земельного законодавства йдеться про перехід права власності на землю при переході права власності на об'єкт нерухомості на підставі договору відчуження.

Разом з тим, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не на підставі договору відчуження не тягне безумовного переходу права власності на земельну ділянку під об'єктом нерухомості, а потребує в цьому випадку окремого договірно-правового регулювання шляхом укладення відповідних цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і власником споруди в установленому порядку. При цьому, закон не встановлює обов'язковість укладення чи поновлення з вказаних підстав договору оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, однак передбачає переважне право власника об'єкта на ділянку, на якій цей об'єкт розташований.

Отже, правочини, що тягнуть перехід права власності на об'єкт нерухомості, водночас є підставою для переходу права на землю; оформлення такого права здійснюється у встановленому законом порядку.

Слід враховувати, що у разі виникнення спору стосовно прав на земельну ділянку у зв'язку з придбанням у власність об'єкта нерухомості, розташованого на земельній ділянці, наданій у користування, правочин щодо переходу права власності на такий об'єкт водночас є передумовою для переходу відповідного права на землю, а набувач з огляду на приписи статей 182, 657 ЦК вправі вимагати переоформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю, з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно. (Лист Вищого господарського суду України від 01.01.2010 «Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами»).

З огляду на наведений вище аналіз законодавства, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на той факт, що стаття 377 Цивільного кодексу України та стаття 120 Земельного кодексу України передбачають можливість переходу права користування земельною ділянкою в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

В даному випадку, позивач за договором купівлі-продажу придбав не об`єкт нерухомості, а лише будівельні матеріали у вигляді незавершеного об`єкту будівництва. При цьому, будівельні матеріали були придбані у юридичної особи, яка лише здійснювала забудову земельної ділянки та землекористувачем даної ділянки не являлась.

На підставі викладеного, суд зазначає, що від ПП «Югра»позивачеві право на користвування земельною ділянкою не переходило у зв`язку з відсутністю у ПП «Югра»такого права, а з відповідачем - ТОВ "В.А.Л.", позивач в будь-які правовідносини по переходу права власності на об`єкт нерухомості не вступав, у зв`язку з чим, посилання на статтю 377 Цивільного кодексу України, статтю 120 Земельного кодексу України та частину 3 статті 7 Закону України «Про оренду землі», на думку суду, є передчасним, оскільки відсутній факт переходу права користування земельною ділянкою.

Що стосується посилань позивача на лист від 29.07.2010, адресований товариству з обмеженою відповідальністю «В.А.Л.», з метою отримання згоди на вилучення з користування земельної ділянки площею 0,4 га, то суд не може їх визнати такими, що підтверджують позовні вимоги з огляду на наступне.

Відповідно до частин 3, 4 статті 142 Земельного кодексу України, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

В даному, ані позивач, ані відповівдач, в порушення вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не представли суду доказів звернення землекористувача ТОВ «В.А.Л.», до власника земельної ділянки (органу, уповноваженого розпоряджатись земельною ділянкою), із заявою про припинення права користування частиною орендованої ТОВ «В.А.Л.»земельної ділянки, а також доказів прийняття вказаним органом рішення про припинення права користування ТОВ «В.А.Л.»земельною ділянкою площею 0,4 га за адресою: м. Севастополь, вул. Катерна, 43Г.

Надаючи оцінку тому факту, що позивач набув право власності на об`єкт на підставі заочного рішення Нахімовського районного суду м. Севастополя від 13.04.2010 у справі № 2-2353/10, то суд зазначає, що з виникненням права власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку у користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення у строки, встановлені законом, зобов`язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

Наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 06.12.2010 у справі № 40/3, при тому, що в силу статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

На підставі викладених обставин, суд приходить до висновку про те, що позивачеві у встановленому законом порядку належить оформлювати право користування земельною ділянкою.

Керуючись статтями 82-85, 111-28, Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У задоволенні позову відмовити.

Суддя Погребняк О.С.

Рішення оформлено і підписано

відповідно до статті 84 Господарського

процесуального кодексу України 25.02.2011