Рішення № 139517678, 07.09.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/14346/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, в якому позивач просить:

- визнати бездіяльність та протиправні дії Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області щодо не виплати інфляційних коштів компенсації за рішенням суду з перерахунку понесених втрат частини компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки (основної та додаткової) за період з 10.09.2018 року по 31.01.2022 року (включно) у розмірі 24905,82 гривень за невиконання рішення суду, за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді ОСОБА_1 ;

- стягнути інфляційну компенсацію понесених втрат частини компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки (основної та додаткової) за період з 10.09.2018 року по 31.01.2022 року (включно) -у розмірі 24905,82 гривень за невиконання рішення суду, за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді ОСОБА_1 з Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04527307).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 01 грудня 2025 року Одеській окружний адміністративний суд позовну заяву ОСОБА_1 до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області задовольнив частково та, зокрема, зобов`язав Кароліно-Бугазьку сільську раду Білгород-Дністровського району Одеської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі не використані ним дні щорічної відпустки (основної та додаткової) за період з 10.09.2018 но 31.01.2022 року. У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

06 травня 2026 року Відповідач перерахував Позивачу гроші у сумі 24178,17 гривень (двадцять чотири тисячі сто сімдесят вісім гривень сімнадцять копійок), з урахуванням прибуткового податку 18% та військового збору 5% було нараховано 31400,22 гривень (тридцять одна тисяча чотириста гривень двадцять дві копійки)

Втім Позивач зазначає, що сума нарахування за 30 днів основної відпустки та 15 днів додаткової відпустки помножена па 3,5 років та помножена на середньоденну заробітну плату, яка становила 468,66 гривень складає 74048,28 гривень.

Крім того, Відповідач при виплати грошової компенсації за невикористану річну відпустку (основну та додаткову) за період з 10 вересня 2018 року по 31 січня 2022 року включно, одразу повинен був виплатити інфляційну грошову компенсацію знецінення грошей (компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати») у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, встановленим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 у справі №420/23486/25, що він не виконав на момент подання позову до суду.

З огляду на вказане, Позивач вимушений звернутись до суду з вказаним позовом з метою захисту власних порушених прав та законних інтересів.

Процесуальні дії

Ухвалою суду від 25.05.2026 відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження (відповідно до ст. 262 КАСУ) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

10.06.2026 року за вхід. №ЕС64387/26 надійшов відзив на позов, в якому наголошено на необґрунтованості вимог позивача, та зазначено:

Дія Закону № 2050 не поширюється на спірні правовідносини, оскільки у у статті 2 Закону №2050 наведений вичерпним перелік доходів громадян, за порушення строків виплати яких здійснюється компенсація. При цьому, виплати у вигляді грошової компенсації за невикористані дні відпустки відсутні в зазначеному переліку, оскільки мають разовий характер та в силу норм ст. 24 Закону «Про відпустки» виплачуються лише в двох випадках у разі звільнення або у разі заміни відпустки грошовою компенсацією за умови, що працівник використав не менше 24 днів відпустки.

Також Відповідачем наголошено, що Позивачем невірно визначено кількість днів відпустки, а саме не враховано відсутність у нього достатнього стажу для отримання додаткової відпустки.

Крім того,відповідач наполягає на тому, що нарахування та виплата Позивачу грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки було здійснено 06.05.2026, а відтак жодних правових підстав стверджувати, що в період 2018-2026 років мало місце втрата доходів не існує. А тому, Відповідач не порушував строки виплати Позивачу компенсації за невикористані дні відпустки, оскільки їх нарахування та виплата відбулись в один день 06.05.2026.

Ще одним з доводів Відповідача є невірне визначення Позивачем суми доходів.

Відповідач додатково звертає увагу, що у випадку застосування Закону №2050, дохід має визначатись після утримання податків та зборів. Так, в адміністративному позові Позивач вказує, що на виконання рішення Суду у справі № 420/23486/25 від 01.12.2025 йому було нараховано 31 400,22 грн компенсації за невикористані дні відпустки. Після утримання податків та зборів виплачена сума склала 24 178,17 грн.

Незважаючи на це та, ймовірно, маючи намір збагатись за рахунок Відповідача, Позивач у розрахунку суми компенсації втрати доходів, використовує суму 31400,22 грн, яка не є його доходом, оскільки включає в себе податок на доходи 5652,04 грн та військовий збір - 1570,01 грн.

15.06.2026 року за вхід. №66271/26 надійшла відповідь відзив, в якій позивач заперечує щодо доводів Відповідача, посилаючись на вже зазначені у позові аргументи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 , на підставі розпорядження № 24-к від 12.04.2017 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду виконуючого обов`язки керуючого справами виконавчого комітету Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради до настання умов відповідно до п. ст.36 КЗпП України, з 12.04.2017 року.

Розпорядженням Затоківського селищного голови №71-к від 13.12.2017 року ОСОБА_1 був звільнений з займаної посади на підставі ч.1 ст.41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, з 15.12.2017 року, про що зроблений відповідний запис у трудовій книжці.

Також судом встановлено, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2018 року у справі №815/6667/17 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 березня 2018 року скасовано, прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано розпорядження Затоківського селищного голови №68-к від 07 грудня 2017 року «Про припинення повноважень в.о. керуючого справами виконавчого комітету Затоківської селищної ради».

Визнано протиправним та скасовано рішення тимчасової дисциплінарної комісії від 13 грудня 2017 року «Про накладання дисциплінарного стягнення на виконуючого обов`язки керуючого справами виконавчого комітету Затоківської селищної ради».

Визнано протиправним та скасовано розпорядження Затоківського селищного голови №71-к від 13 грудня 2017 року «Про звільнення виконуючого обов`язки керуючого справами виконавчого комітету Затоківської селищної ради ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на службі в Затоківській селищній раді Білгород-Дністровської міської ради Одеської області на посаді виконуючого обов`язки керуючого справами виконавчого комітету з 15 грудня 2017 року.

Стягнуто із Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 грудня 2017 року по 19 червня 2018 року в сумі 58582,50 (п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот вісімдесят дві гривні 50 копійок) грн. з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків та зборів.

В задоволенні решти позовних вимог відмолено.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.05.2020 року №623-р затверджений перспективний план формування територих громад Одеської області, відповідно до якого Затоківська територіальна громада увійшла до складу Кароліно-Бугазької територіальної громади.

Рішенням №10-VIII другої сесії VIІІ скликання Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 27.11.2020 року вирішено змінити найменування юридичної особи - Кароліно-Бугазької сільської ради Овідіопольського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04527307) на Кароліно-Бугазьку сільську раду Білгород-Дністровського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04527307).

27.11.2020 року рішенням №11-VIII другої сесії VIII скликання Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області почато процедуру реорганізації Затоківської селищної ради (ЄДРПОУ 04527052) шляхом приєднання до Кароліно-Бугазької сільської ради. У пункті 2 вказаного рішення зазначено, що Кароліно-Бугазька сільська рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Затоківської селищної ради.

Постановою № 225 від 27 жовтня 2020 року ОСОБА_1 було визнано депутатом Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області VIII скликання.

Рішенням №5-ІІІ другої сесії VIII скликання Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 27 листопада 2020 року «Про обрання секретаря Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області» ОСОБА_1 , було обрано секретарем Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області.

31 січня 2022 року розпорядженням голови Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області № 04-к від 31.01.2022 року, позивач був звільнений з посади секретаря Кароліно-Бугазької сільської ради.

Розпорядженням голови Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області №38-к від 06.09.2024 року «Про поновлення на службі ОСОБА_1 » позивача поновлено на службі в Затоківській селищній раді Білгород-Дністровської міської ради на посаді виконуючого обов`язки керуючого справами виконавчого комітету з 15.12.2017 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 року у справі №420/23486/25 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, яка полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за всі не використані ним дні щорічної відпустки (основної та додаткової) за період з 10.09.2018 по 31.01.2022 року.

Зобов`язано Кароліно-Бугазьку сільську раду Білгород-Дністровського району Одеської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі не використані ним дні щорічної відпустки (основної та додаткової) за період з 10.09.2018 по 31.01.2022 року.

У задоволенні решти вимог - відмовлено.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 у справі №420/23486/25 набрало законної сили 01.01.2026 року.

14.01.2026 року Одеським окружним адміністративним судом позивачу видано виконавчий лист.

20.01.2026 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження за заявою ОСОБА_1 з виконання виконавчого листа №420/23486/25, виданого 14.01.2026 року.

Ухвалою суду від 03.02.2026 року у справі №420/23486/25 відмовлено у задоволенні клопотання Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про відстрочення виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 року у справі № 420/23486/25 про зобов`язання Кароліно-Бугазьку сільську раду Білгород-Дністровського району Одеської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі не використані ним дні щорічної відпустки (основної та додаткової) за період з 10.09.2018 по 31.01.2022 року.

Ухвалою суду від 26.02.2026 року у справі №420/23486/25 відмовлено у задоволенні заяви представника Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про роз`яснення рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 року по справі № 420/23486/25.

Ухвалою суду від 29.04.2026 року у справі №420/23486/25 встановлено Кароліно-Бугазькій сільській раді Білгород-Дністровського району Одеської області строк для подання звіту про виконання судового рішення у справі № 420/23486/25. Зобов`язано Кароліно-Бугазьку сільську раду Білгород-Дністровського району Одеської області подати протягом двох місяців з дати отримання цієї ухвали звіт про виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 року по справі № 420/23486/25.

Ухвалою суду від 03.07.2026 року у справі №420/23486/25 прийнято звіт Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 25.06.2026 року (вхід. від 26.06.2026 року) про виконання рішення у справі №420/23486/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про стягнення невикористаної щорічної відпустки.

У вказаній ухвалі судом встановлено наступне:

« 25.06.2026 року (вхід. від 26.06.2026 року) до суду через канцелярію надійшов звіт Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про виконання рішення суду у справі № 420/23486/25, в якому відповідач зазначив наступне.

Відповідач вказав, що право на додаткову відпустку мають посадові особи органів місцевого самоврядування, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування понад 10 років.

Враховуючи, що позивач не має стажу служби в органах місцевого самоврядування понад 10 років, право на додаткову відпустку у нього не виникло. Відтак, позивач мав право лише на щорічну відпустку тривалістю 30 календарних днів як це унормовано ст.21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Таким чином, за період з 10.09.2018 по 31.01.2022 здійснено нарахування та виплата Позивачу компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки (основної та додаткової), виходячи з такого:

1. кількість днів щорічної відпустки 30 календарних днів;

2. кількість днів додаткової відпустки 0 днів;

3. кількість днів невикористаної відпустки 67;

4. кількість днів використаної відпустки 35 днів.

5. середньоденна заробітна плата - 468,66 грн. як це вказано у адміністративному позові.

Нижче наведено розрахунок кількості днів невикористаної відпустки за період з 10 вересня 2018 року по 27 листопада 2020 року, а саме:

з 10.09.2018 по 10.09.2019 30 к. днів ( 30/366*366=30);

з 10.09.2019 по 10.09.2020 30 к. днів (30/367*367=30);

з 10.09.2020 по 27.11.2020 року 7 к. днів (30/365*79=7)

Разом 67 календарних днів щорічної основної відпустки. Отже, за 67 днів невикористаної відпустки Позивачу нараховано 31 400,22 грн (468,66 грн Х 67).

З урахуванням норм податкового законодавства при виплаті компенсації за невикористані дні відпустки утриманню підлягають податок на доходи 5 652,04 грн та військовий збір -1 570,01 грн.

Отже, після утримання податків та зборів сума грошової компенсації за невикористані Позивачем дні відпустки становить 24 178,17 грн.

Що стосується періоду з 27 листопада 2020 року по 31 січня 2022 року упродовж якого позивач обіймав посаду секретаря сільської ради, то за цей час у позивача виникло право на щорічну основну відпустку у кількості:

з 27.11.2020 по 27.11.2021 року 30 к/днів (30/366*366=30);

з 27.11.2021 по 31.01.2022 року 5 к/днів (30/365*66=5).

У вересні та грудні 2021 року позивач перебував відпустці за відпрацьований період з 27.11.2020 року по 27.11.2021 року із нарахуванням відпускних у сумі 55 099,21 грн.

31 січня 2022 року позивача було звільнено з посади секретаря та нараховано на його користь компенсацію за невикористану відпустку у кількості 8 календарних днів у сумі 10 017,12 грн до утримання податків та зборів.

Отже, за відпрацьований період з 27.11.2020 по 31.01.2022 позивач використав усі належні календарні дні відпустки шляхом перебування у відпустці та отримання грошової компенсації за невикористані дні відпустки.

Так, за вказаний період позивачу було нараховано 65116,33 грн відпускних та після утримання податку на доходи - 11 720,94 грн та військового збору - 976,74 грн. на користь Позивача сплачено 52 418,65 грн.

Виплата Позивачу грошової компенсації за невикористані позивачем дні відпустки за період з 10 вересня 2018 року по 27 листопада 2020 року в сумі 24 178,17 грн підтверджується платіжною інструкцією від 04.05.2026 № 154, а сплата до бюджету утриманих податків та зборів платіжними інструкціями від 04.05.2026 №№ 152, 153, 155.

У свою чергу, використання позивачем щорічної основної відпустки за відпрацьований період з 27.11.2020 по 31.01.2022, отримання ним оплати за такі відпустки та компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні підтверджується:

1. заявами позивача про надання відпустки від 03.09.2021 та від 20.12.2021;

2. розпорядженнями сільського голови про надання позивачу щорічної відпустки № 35 від 05.09.2021 та № 70-к від 20.12.2021;

3. платіжними інструкціями від 01.02.2022 №№ 24-27 щодо повного розрахунку в день звільнення, в тому числі виплати компенсації за невикористані днів відпустки (8 календарних днів).

У свою чергу, як вказано вище платіжними інструкціями від 04.05.2026 № №152-155 підтверджуються виплати позивачу компенсації за невикористані дні відпустки з 10 вересня 2018 року по 27 листопада 2020 року.»

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Права і свободи людини, гарантії щодо них визначають зміст та спрямованість діяльності держави. Ст. 55 Конституції України проголошує: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб».

Безперечно, забезпечити надійний захист прав і свобод людини та громадянина може тільки судова система, яка діє виключно на засадах законності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласності судового процесу, змагальності сторін, додержання презумпції невинуватості тощо, в умовах незалежності і недоторканності суддів. Тому серед правових засобів захисту суб`єктивних прав і свобод людини та громадянина одним із найефективніших є судовий захист.

Дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки, за положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судовий контроль не суперечить державному контролю, ці види контролю доповнюють один одного та забезпечують збалансовану систему стримувань і противаг.

Спірним питанням у даній справі є наявність у позивача права на отримання виплата компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки (основної та додаткової) на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 у справі №420/23486/25.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Щодо доводів відповідача про неналежність компенсації за невикористані дні відпустки до складу заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати якої виникає право на отримання компенсації відповідно до закону №2050-ІІІ.

Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

За змістом частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення містяться у частині першій статті 83 КЗпП України.

Стаття 116 КЗпП України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, установлювала, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У своєму рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Крім того, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, законом покладено на підприємство, установу, організацію (роботодавця) обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи.

Крім того, рішенням у справі №420/23486/25 вже встановлено, що позивачу в день звільнення підлягала компенсація за невикористані дні відпусток, яка не виплачена з вини Відповідача, що є порушенням законодавства про оплату праці та судом зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі не використані ним дні щорічної відпустки (основної та додаткової) за період з 10.09.2018 по 31.01.2022 року.

З огляду на вказане, заперечення Відповідача в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.

Щодо права Позивача на компенсацію втрати частини доходів, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) та «Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159).

Відповідно до статті 1 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Статтею 3 Закону №2050-ІІІ передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно з статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до статті 6 Закону №2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

У частині першій статті 7 Закону №2050-ІІІ визначено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Відповідно до пункту 1 Порядку №159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема на суму індексації грошових доходів громадян.

Пунктом 4 Порядку №159 передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Таким чином, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17.

При цьому, основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16.04.2020 у справі №200/11292/19-а, від 24.01.2023 у справі №200/10176/19-а, від 20.04.2023 у справі №200/11746/19-а, від 18.05.2023 у справах №200/14129/19-а та від 07.06.2023 у справі №200/299/21-а.

До того ж, колегія суддів Верховного Суду, розглядаючи справу №240/11882/19 у подібних правовідносинах щодо виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, на виконання судового рішення, вказала, що:

« 42. Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

43. Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

44. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

45. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17.

46. Колегія суддів Верховного Суду враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року.

47. Зазначені висновки свідчать про безпідставність зазначених вище доводів судів попередніх інстанцій, що право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили даним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.

48. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

49. Подібна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 04.04.2018 у справі № 822/1110/16, у постанові від 20.12.2019 у справі № 822/1731/16, у постанові від 13.03.2020 у справі №803/1565/17.».

Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20, від 31 серпня 2021 року у справі №264/6796/16-а.

Судом встановлено в межах спірних правовідносин, що фактично остаточна виплата позивачу відбулась 06.05.2026, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/23486/25.

Таким чином, позивач має право на виплату йому компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

У частинах першій, другій статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

При розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (аналогічна позиція викладена у рішенні у справі №59498/00 «Бурдов проти росії»).

Таким чином, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Окремо щодо доводів позивача та відповідача про розрахунок кількості днів та розміру компенсації суд зазначає.

Як зазначено судом в рішенні у справі №420/23486/25 «розрахунок суми компенсація за невикористану річну відпустку у період з 10 вересня 2018 року по 31 січня 2022 року включно є дискреційним повноваженням відповідача, та саме останній на виконання судового рішення має нарахувати та виплатити позивачу таку компенсацію.

Так само і кількість днів щорічної відпустки (основної та додаткової) за вказаний період має бути обчислена відповідачем як роботодавцем. Спору щодо тривалості таких відпусток та обчислення суми компенсації за них наразі між сторонами немає.»

В той же час, правильність вказаних розрахунків проведено саме судом у справі №420/23486/25, та за результатами перевірки звіту Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 25.06.2026 року прийнято відповідну ухвалу від 03.07.2026 року про його прийняття.

Таким чином, суд, приходить до висновку, що розмір компенсації та її розрахунок до предмету розгляду у даній справі не відноситься, а спірним у даній справі є питання наявності чи відсутності у позивача на отримання компенсації втрати частини доходів.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України від 08.07.2011 року №3674-VI "Про судовий збір".

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

Разом з тим, відповідно до ч. 2. Ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Також ч. 3 та ч. 5 ст. 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на задоволення в частині позовних вимог Позивача та з урахуванням вищезазначених норм КАС України у суду відсутні підстави для розгляду питання про стягнення на користь Відповідача понесених ним витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст.ст.2-9, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 293-297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Кароліно-Бугазької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ за період з 10.09.2018 року по 06.05.2026 року включно у зв`язку з порушенням строків виплати компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки (основної та додаткової) на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 у справі №420/23486/25.

Зобов`язати Кароліно-Бугазьку сільську раду Білгород-Дністровського району Одеської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ за період з 10.09.2018 року по 06.05.2026 року включно у зв`язку з порушенням строків виплати компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки (основної та додаткової) на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 у справі №420/23486/25.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області (адреса: 67844, Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н., с. Кароліно-Бугаз, вул. Приморська, 1, код ЄДРПОУ 04527307)

Головуючий суддя Нінель ПОТОЦЬКА