Ухвала суду № 139516806, 07.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову в забезпеченні позову

07 вересня 2026 року 320/18282/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку письмового провадження заяву про забезпечення позову в адміністративній справі

за позовом Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради

«Білоцерківське міське патологоанатомічне бюро»

до Білоцерківської міської ради

про визнання протиправними та скасування пунктів рішення,-

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулося Комунальне некомерційне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківське міське патологоанатомічне бюро» із позовом до Білоцерківської міської ради, в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати пункти 1, 2, 3, підпункт 4.4 пункту 4, пункт 5, підпункти 6.1, 6.2, 6.3, 6.4, 6.5, 6.6, 6.7, 6.8 пункту 6, пункт 7, пункт 8 рішення Білоцерківської міської ради №8387-87-VIII від 26 березня 2026 року «Про реорганізацію закладів охорони здоров`я Білоцерківської міської ради», в частині, що стосується комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківське міське патологоанатомічне бюро» (юридична адреса: вулиця Зінича Ігоря, 9, місто Біла Церква, Київська область, індекс 09119, код ЄДРПОУ 23577802).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.05.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

06.09.2026 представником позивача через систему «Електронний суд» подано заяву про забезпечення позову, в якій просить суд забезпечити позов шляхом зупинення дії пунктів 1, 2, 3, підпункту 4.4 пункту 4, пункту 5, підпунктів 6.1, 6.2, 6.3, 6.4, 6.5, 6.6, 6.7, 6.8 пункту 6, пункту 7, пункту 8 рішення Білоцерківської міської ради №8387-87-VIII від 26 березня 2026 року Про реорганізацію закладів охорони здоров`я Білоцерківської міської ради, в частині, що стосується комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківське міське патологоанатомічне бюро».

В обґрунтування заяви представник позивача зазначив, що оспорюваним рішенням вирішено реорганізувати юридичну особу комунальне некомерційне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківське міське патологоанатомічне бюро», шляхом приєднання до комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня №2».

Згідно частини 8 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», у разі приєднання юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті приєднання, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Приєднання вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються.

Вказує, що позивач звернувся до суду за захистом права на самостійне здійснення діяльності у сфері надання медичних послуг, яке вже було визнане та закріплене за закладом охорони здоров`я в установленому законом порядку. Оскаржуване рішення Білоцерківської міської ради порушує правосуб`єктність Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківське міське патологоанатомічне бюро», оскільки після державної реєстрації припинення юридичної особи, в результаті приєднання, позивач не буде мати правосуб`єктності. Крім того, у разі задоволення позову та скасування оспорюваного рішення міської ради, це унеможливить виконання рішення суду та поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся, враховуючи, що Білоцерківська міська рада є засновником позивача.

Крім того, вказує, що на даний час процес реорганізації триває і наближається до завершення, що підтверджується Направленням ГУ ПФУ України в Київській області від 13.07.2026 про проведення документальної позапланової перевірки використання страхувальниками страхових коштів, Наказом КНП БМР «Білоцерківське міське патологоанатомічне бюро» №59-К від 31.08.2026 року «Про проведення інвентаризації».

Водночас зазначає, що оскаржуване рішення є вочевидь протиправним, так як в порушення абз. 5 ст. 16 Закону України «Про Основи законодавства України про охорону здоров`я» прийнято без урахування затвердженого у встановленому порядку плану розвитку госпітального округу на 2026 рік, а також порушена процедура прийняття рішення.

У зв`язку з чим вважає, що вказаний захід забезпечення позову необхідно застосувати, оскільки він зможе забезпечити виконання рішення суду та поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся, в разі задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Заяву про забезпечення позову розглянуто судом без повідомлення учасників справи, у дводенний строк з дня її надходження.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зазначає таке.

Згідно частини 1 статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Відповідно до частини 2 статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Частиною 1 статті 151 КАС України передбачено, що позов може бути забезпечено, зокрема, зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.

Відповідно до частини 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому, заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому, заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Суд повинен також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. В той же час під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Таким чином, враховуючи, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

У постанові від 01.06.2022 у справі № 380/4273/21 Верховний Суд зазначив, що підстави забезпечення позову, визначені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, а тому суд у кожному випадку має виходити з конкретних доказів, встановити наявність хоча б однієї із визначених законом обставин та оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж тієї, якій можна запобігти.

Також, Верховний Суд наголосив, що сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про його очевидну протиправність або про те, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить виконання рішення суду. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування певного виду забезпечення позову.

Крім того, Верховний Суд вказав, що суд при вирішенні питання про забезпечення позову має навести мотиви, з яких дійшов висновку про можливість істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту чи поновлення прав, а також зазначити, у чому саме полягатимуть дії, спрямовані на відновлення прав позивача, оцінити складність їх вчинення та значність пов`язаних із цим витрат.

Аналогічний підхід викладений Верховним Судом у постанові від 04.06.2021 у справі № 160/8226/20, відповідно до якого забезпечення позову є тимчасовою правовою охороною прав та інтересів позивача і застосовується за наявності безумовних фактичних підстав; заявлені заходи повинні бути адекватними та співмірними із позовними вимогами.

У цій постанові Верховний Суд також наголосив на необхідності встановлення реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду та відповідності конкретного заходу предмету позову.

Отже, з урахуванням наведеної правової позиції Верховного Суду саме по собі існування спору щодо правомірності рішення суб`єкта владних повноважень та можливість настання негативних наслідків від його реалізації не є достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову.

Як вбачається із заяви, позивач в обґрунтування поданої заяви, зокрема, вказує на те, що на даний час процес реорганізації триває і наближається до завершення, що підтверджується Направленням ГУ ПФУ України в Київській області від 13.07.2026 року про проведення документальної позапланової перевірки використання страхувальниками страхових коштів, Наказом КНП БМР «Білоцерківське міське патологоанатомічне бюро» №59-К від 31.08.2026 року «Про проведення інвентаризації».

Водночас сам факт здійснення окремих організаційних та підготовчих заходів у межах процедури реорганізації не є достатнім для висновку про існування реальної та безпосередньої загрози неможливості виконання майбутнього рішення суду.

Надане суду направлення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 13 липня 2026 року та наказ № 59-К від 31 серпня 2026 року підтверджують здійснення окремих заходів у межах процедури реорганізації, однак самі по собі не підтверджують завершення процедури реорганізації, державної реєстрації припинення позивача або безпосереднього вчинення державним реєстратором дій щодо припинення юридичної особи. Також, заявником не надано доказів того, що передавальний акт складений та затверджений, документи для державної реєстрації припинення подані державному реєстратору або що така державна реєстрація має бути здійснена до вирішення справи по суті.

Таким чином, доводи про те, що процес реорганізації «наближається до завершення», мають характер припущення, яке не підтверджено достатньою сукупністю належних та допустимих доказів.

Посилання заявника на те, що у разі завершення процедури приєднання позивач припинить існування як юридична особа, саме по собі не свідчить про неможливість виконання можливого рішення суду. Приєднання є формою реорганізації юридичної особи, за якої права та обов`язки юридичної особи, що припиняється, переходять до юридичної особи-правонаступника. Тому сам факт припинення позивача як окремої юридичної особи не дає підстав автоматично вважати, що у разі задоволення позову поновлення порушених прав буде неможливим. Заявником не конкретизовано, які саме права чи правовідносини позивача не можуть бути поновлені після завершення реорганізації, які конкретні дії необхідно буде вчинити для виконання можливого рішення суду та чому такі дії будуть неможливими або істотно ускладненими.

Верховний Суд у постанові від 01.06.2022 у справі № 380/4273/21 зазначив, що в ухвалі суд повинен навести мотиви щодо того, які саме дії необхідно буде вчинити для відновлення прав позивача, оцінити складність таких дій та пов`язані з ними витрати.

Отже, посилання лише на майбутню втрату позивачем правосуб`єктності не відповідає встановленому Верховним Судом стандарту доказування необхідності забезпечення позову.

Заявник також посилається на очевидну протиправність оскаржуваного рішення.

Суд зазначає, що поняття «очевидності» протиправності передбачає такий характер порушення суб`єктом владних повноважень вимог закону, який може бути встановлений вже на стадії вирішення питання про забезпечення позову та не потребує повного дослідження спору по суті.

Верховний Суд у постанові від 04.06.2021 у справі № 160/8226/20 зазначив, що ознаки протиправності оскаржуваних рішень підлягають доведенню на підставі належних і допустимих доказів та не можуть вважатися очевидними лише з огляду на твердження позивача.

Також, у постанові від 16.08.2022 у справі № 640/35685/21 Верховний Суд звернув увагу, що наявність очевидних ознак протиправності рішення не означає встановлення його протиправності по суті, оскільки остаточний висновок щодо правомірності акта може бути зроблений лише за результатами розгляду справи по суті. У цій же постанові Верховний Суд погодився із застосуванням забезпечення у конкретній справі саме тому, що судами були встановлені конкретні обставини, які свідчили про очевидну протиправність рішення поза розумним сумнівом, та існував безпосередній ризик вчинення незворотних дій на його виконання.

У даній справі таких обставин судом не встановлено.

Наведені заявником доводи щодо відсутності плану розвитку госпітального округу, порушення процедури підготовки та прийняття рішення, недотримання строків оприлюднення проєкту рішення та інші доводи потребують встановлення фактичних обставин, дослідження доказів та правової оцінки дій відповідача. Зокрема, для перевірки відповідних доводів необхідно встановити фактичні обставини прийняття оскаржуваного рішення, зміст і чинність відповідних документів, дотримання відповідачем встановленої процедури, а також співвіднести ці обставини з вимогами законодавства.

Таким чином, наведені аргументи є предметом перевірки судом під час розгляду позову по суті та самі по собі не свідчать про очевидну протиправність оскаржуваного рішення.

Верховний Суд у постанові від 04.06.2021 у справі № 160/8226/20 також виходив з того, що сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, яке стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про його очевидну протиправність або про наявність підстав для забезпечення позову.

Суд також враховує вимоги частини 2 статті 151 КАС України щодо співмірності заходів забезпечення позову.

У постанові від 04.06.2021 у справі № 160/8226/20 Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має оцінити розумність, обґрунтованість та адекватність вимог заявника, наявність зв`язку між конкретним заходом і предметом позову, імовірність утруднення виконання рішення, а також необхідність запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб. При цьому, Верховний Суд наголосив, що забезпечення позову є тимчасовою правовою охороною і повинно застосовуватися за наявності фактичних підстав, встановлених на підставі належних доказів.

Заявлений позивачем захід полягає у зупиненні дії рішення органу місцевого самоврядування щодо реорганізації закладів охорони здоров`я в частині, що стосується позивача.

Разом із тим, заявником не доведено, що негативні наслідки від невжиття цього заходу є реальними, безпосередніми та такими, що істотно переважають можливі наслідки від зупинення реалізації рішення органу місцевого самоврядування. Суд, при цьому, враховує, що оскаржуване рішення стосується реорганізації закладів охорони здоров`я, а тому його зупинення може впливати не лише на права та інтереси позивача, а й на організацію діяльності відповідних закладів, права працівників, пацієнтів, кредиторів та інших заінтересованих осіб.

Водночас суд не встановлює, що такі наслідки безумовно настануть, а лише враховує необхідність дотримання балансу інтересів при вирішенні питання про застосування виняткового процесуального заходу.

Верховний Суд у постанові від 01.06.2022 у справі № 380/4273/21 наголосив, що суд має оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж тієї, якій можна запобігти.

Таким чином, судом не встановлено обставин, які б свідчили про наявність передбачених частиною 2 статті 150 КАС України підстав для забезпечення позову.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви про забезпечення позову, а відтак задоволенню не підлягає.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 150, 154, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №320/18282/26 за позовом Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківське міське патологоанатомічне бюро» до Білоцерківської міської ради про визнання протиправними та скасування пунктів рішення - відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя Колеснікова І.С.