Рішення № 139516320, 07.09.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 року м.Київ № 320/29756/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Першого заступника керівника Звенигородської окружної прокуратури Плетінь О.О. в інтересах держави до Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: Єрківська селищна рада та Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

Перший заступник керівника Звенигородської окружної прокуратури в інтересах держави засобами підсистеми «Електронний суд» звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства культури та стратегічних комунікацій України (код ЄДРПОУ 43220275, вул. Івана Франка, 19, м. Київ, 01601) щодо не оформлення права державної власності (речового права на майно) на пам?ятку архітектури національного значення - будівлю Церкви (дерев?яної) 1773 року (охоронний №230056), яка розташована за адресою: вул. Залізняка, 18 А, с. Залізнячка Єрківської селищної територіальної громади Звенигородського району Черкаської області, зобов?язавши Міністерство культури та стратегічних комунікацій України вжити заходів щодо оформлення права державної власності (речового права на майно) на пам?ятку архітектури національного значення - будівлю Церкви (дерев?яної) 1773 року (охоронний №230056), яка розташована за адресою: вул. Залізняка, 18 А, с. Залізнячка Єрківської селищної територіальної громади Звенигородського району Черкаської області.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Звенигородською окружною прокуратурою при здійсненні представницької діяльності встановлено факт протиправної бездіяльності Міністерства культури та стратегічних комунікацій України у сфері охорони культурної спадщини, що призводить до порушення режиму використання та охорони об`єктів культурної спадщини та може негативно вплинути на його збереження. Право власності на об`єкти культурної спадщини національного значення будівлю Церкви (дерев?яної) 1773 року (охоронний номер 230056) яка розташована за адресою: вул. Залізняка, 18 А, с. Залізнячка Єрківської селищної територіальної громади Звенигородського району Черкаської області за відповідачем не оформлено. З огляду на викладені обставини позивач просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.09.2026 року відмовлено у задоволенні заяви про заміну відповідача у справі.

Відповідач заперечуючи проти заявлених позовних вимог, зазначає, не є належним відповідачем у даній справі, оскільки саме до повноважень Черкаської обласної державної адміністрації належить оформлення права комунальної власності на зазначений об`єкт культурної спадщини.

Представником третьої особи Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації надано пояснення по справі.

Розглянувши подані представниками сторін документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

На території Єрківської селищної територіальної громади, а саме - в с. Залізнячка Звенигородського району Черкаської області знаходиться будівля Церкви дерев`яної 1773 року побудови, якій на підставі рішення виконавчого комітету Черкаської обласної ради депутатів трудящихся від 05.06.1973 № 332 «Про впорядкування збереження та охорони пам`ятників архітектури в області» надано статус пам`ятки архітектури національного значення.

Згідно з даними Державного реєстру нерухомих пам`яток України (за посиланням: https://mcsc.gov.ua/kulturna-spadshchyna/derzhavnyy-reiestr nerukhomykh-pam-iatok-ukrainy) будівля Церкви (дерев`яної) 1773 року занесена до Державного реєстру як пам`ятка архітектури за категорією національного значення (охоронний № 230056) на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2023 № 693 «Про внесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України».

Згідно з інформацією виконавчого комітету Єрківської селищної ради Звенигородського району Черкаської області від 24.02.2025 № 177/02-14 пам`ятка архітектури національного значення Церква (дерев`яна) 1773 року знаходиться за адресою: вул. Залізняка, 18 А, с. Залізнячка Єрківської селищної територіальної громади Звенигородського району Черкаської області.

Інформацією щодо власників та користувачів даного приміщення та наявності правовстановлюючих документів селищна рада не володіє.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про зареєстровані права власності, інші речові права за вказаною адресою на будівлю Церкви відсутні.

У відповідь на запит прокуратури від 13.02.2025 № 50-474 вих-25, Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації (далі Управління) повідомило про те, що із означених питань, Управління, також звернулося до органу місцевого самоврядування на території якого знаходиться дана пам`ятка. Водночас, Управлінням облікова документація на пам`ятку архітектури національного значення Церкву (дерев`яну) 1773 року не виготовлялася у зв`язку з відсутністю бюджетних асигнувань та повідомило, що діючі положення Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158, наразі дозволяють бути замовником облікової документації в тому числі власнику пам`ятки (лист Управління від 24.02.2025 № 02/01-05.01-10/130/02/01-05.01-10/5329).

У подальшому, на запит Звенигородської окружної прокуратури від 25.03.2025 № 50 924 вих-25 Управління додатково повідомило, що на їх адресу надійшла відповідь виконавчого комітету Єрківської селищної ради, в якій зазначено, що пам`ятка архітектури національного значення «Церква (дерев`яна)» 1773 року, розташована на землях комунальної власності Єрківської селищної ради, інформація про власника пам`ятки архітектури відсутня.

Відповідно до інформації архівного відділу Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області від 24.03.2025 № 56/10-02 в архівному відділі відсутні документи, що посвідчують право власності або користування приміщенням Церкви (дерев`яної) 1773 року, що розташована за адресою: вул. Залізняка, 18 А, с. Залізнячка Звенигородського району Черкаської області.

Відповідна інформація про оформлення прав власності або користування приміщенням Церкви (дерев`яної) 1773 року відсутня й у Державному архіві Черкаської області Черкаської обласної державної адміністрації (лист від 01.04.2025 № 140-р/05-08).

Згідно з інформацією Фонду державного майна України від 08.04.2025 № 10-24-9006 на сьогодні відомості про нерухоме майно за класифікаційними угрупуваннями: 1272 «Будівлі для культової та релігійної діяльності», 1273 Класифікатора державного майна, затвердженого наказом Фонду від 15.03. 2006 № 461, за місцезнаходженням вул. Залізняка, 18-А, с. Залізнячка, Звенигородський район Черкаська область від суб`єктів управління до Фонду з метою внесення до Реєстру не надавалися.

Разом з тим, Фондом повідомлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2019 № 503 утворено Державну службу України з етнополітики та свободи совісті (далі ДЕСС), яка відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 812, є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав корінних народів і національних меншин в Україні.

ДЕСС відповідно до покладених на неї завдань, зокрема збирає та аналізує статистичну інформацію щодо кількості та виду релігійних організацій, що діють в Україні, культових будівель, споруд та іншого майна, які належать релігійним організаціям та/або використовуються ними, а також колишніх культових будівель, споруд та іншого майна, які використовуються не за призначенням.

Також, окружною прокуратурою до Міністерства культури та стратегічних комунікацій України (далі Міністерство) окружною прокуратурою скеровано запит від 17.04.2025 № 50-1207 вих-25 із окреслених питань та, серед іншого, для з`ясування позиції Міністерства щодо вжиття заходів, спрямованих на оформлення правовстановлюючих документів на приміщення даної пам`ятки.

Листом від 14.05.2025 № 06/113/4859-25 Міністерство повідомило про те, що за наявною в Міністерстві інформацією дана пам`ятка не обліковується на балансі підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління. Зі змісту даного листа вбачається, що Міністерство будь-яких заходів, спрямованих на реалізацію прав власника пам`ятки та оформлення правовстановлюючих документів на будівлю пам`ятки архітектури національного значення Церкву (дерев`яну) 1773 року, яка розташована в с. Залізнячка, Єрківської селищної територіальної громади Звенигородського району Черкаської області з подальшою реєстрацією у Державному реєстрі речових прав права державної власності на даний об`єкт, не вживало.

Надалі, 19.05.2025 за № 50-1522 вих-25 скеровано запит до Державної служби України з етнополітики та свободи совісті щодо з`ясування наявності у ДЕСС відомостей щодо використання, в тому числі релігійними організаціями, будівель (приміщень) пам`яток архітектури (культових споруд): «Церкви дерев`яної» в с. Залізнячка Єрківської селищної територіальної громади, 1773 року побудови та інформації щодо оформлення документів на право власності або користування даними будівлями.

За результатами отриманої інформації (лист від 02.06.2025 № 3196/11-11/25) встановлено, що у ДЕСС відсутні відомості про релігійні організації, у користуванні яких перебуває дана пам`ятка. Також, серед іншого у вказаному листі ДЕСС йдеться, що запитуваною інформацією може володіти Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, яке є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Водночас, як зазначено вище, Міністерство культури та стратегічних комунікацій України не вживало заходів, щодо оформлення права державної власності (речового права на майно) на пам`ятку архітектури національного значення будівлю пам`ятки архітектури національного значення Церкву (дерев`яну) 1773 року.

Таким чином, питання реалізації права держави, як власника на володіння, користування та розпорядження будівлею церкви, яка є пам`яткою архітектури національного значення залишається не вирішеним, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

В Україні правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини регулюються Законом України «Про охорону культурної спадщини» (далі Закон).

Відповідно до статті 3 Закону державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Повноваження Міністерства визначені Положенням про Міністерство культури та інформаційної політики України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2019 року № 885 (далі Положення), відповідно до якого Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури, державної мовної політики, популяризації України у світі, державного іномовлення, інформаційного суверенітету України (у частині повноважень з управління цілісними майновими комплексами державного підприємства «Мультимедійна платформа іномовлення України» та Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ») та інформаційної безпеки, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах відновлення та збереження національної пам`яті, мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, кінематографії.

Відповідно до пункту 4 Положення Міністерство відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за виконанням Закону, інших нормативно правових актів про охорону культурної спадщини (підпункт 94-6); забезпечує ведення Державного реєстру нерухомих пам`яток України, здійснює координацію та контроль за паспортизацією нерухомих об`єктів культурної спадщини (підпункт 94-7); у межах повноважень, передбачених законом, погоджує: відчуження або передачу пам`яток національного значення їх власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління (підпункт 98).

Необхідно зазначити, що відповідно до преамбули Закону об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону:

- об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;

- пам`ятка культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України; історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

З огляду на наведені положення законодавства, під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади повинні керуватися у своїй діяльності приписами Закону, зокрема, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об`єкта культурної спадщини.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 826/12524/18.

Відповідно до частини четвертої статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Законом України «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства» від 19 вересня 2013 року № 581-VII Україною ратифіковано Рамкову конвенцію Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства.

Відповідно до преамбули до Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства Сторони цієї Конвенції, у тому числі й Україна, наголошуючи, зокрема, на значенні й потенціалі розумного використання культурної спадщини як ресурсу сталого розвитку та якості життя в постійно мінливому суспільстві, посилаючись на різні документи Ради Європи, особливо на Європейську культурну конвенцію (1954 року), Конвенцію про охорону архітектурної спадщини Європи (1985 року), Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини (переглянуту) (1992 року) та Європейську ландшафтну конвенцію (2000 року), домовилась: визнавати індивідуальну та колективну відповідальність стосовно культурної спадщини; наголошувати на тому, що збереження культурної спадщини та її стале використання спрямовані на розвиток людського потенціалу та якості життя; уживати необхідних заходів для застосування положень Конвенції стосовно:

- ролі культурної спадщини у створенні мирного та демократичного суспільства, а також у процесах сталого розвитку культурного різноманіття та сприяння йому;

- найліпшої ефективної реалізації повноважень усіх відповідних громадських, інституційних та приватних учасників (пункти b), c), d) статті 1 Конвенції).

Згідно із статтею 5 Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства Сторони зобов`язуються, зокрема: визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства; підвищувати цінність культурної спадщини через її виявлення, вивчення, тлумачення, захист, збереження та представлення; сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості; визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на територіях під їхньою юрисдикцією, незалежно від її походження; розробляти інтегровані стратегії для сприяння виконанню положень цієї Конвенції ( пункти a), b), e), f), g) цієї статті Конвенції).

Отже, згідно з вищенаведеними приписами правових норм національного законодавства і положень актів міжнародного права, ратифікованих Україною, культурна спадщина перебуває під охороною закону, а держава забезпечує збереження об`єктів, що становлять культурну цінність, до яких Закон відносить й території, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність, зокрема, історичні ареали населених місць.

Збереження об`єктів культурної спадщини, їх охорона, яка полягає, у тому числі, у запобіганні їхньому руйнуванню або заподіянню шкоди, зокрема, у результаті здійснення несанкціонованої господарської діяльності, забезпеченні захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь є одним із пріоритетних та головних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

При цьому Україною взято міжнародне зобов`язання визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості, визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на її території як в цілому, так і у певних населених пунктах - історичних населених містах України.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2023 № 693 до Державного реєстру нерухомих пам`яток України занесено «Церкву (дер.)», 1773 р., пам`ятку архітектури національного значення, охор. № 230056, що розташована у с-щі Єрки Звенигородського району Черкаської області.

Відповідно до статті 17 Закону пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом.

Відомості про окреме державне майно, яке перебуває на балансі державних підприємств, установ та організацій відображені в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності.

Згідно з Положенням про Єдиний реєстр об`єктів державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2004 р. № 467 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2005 р. № 142) та Методикою проведення інвентаризації об`єктів державної власності, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2005 р. № 1121, розпорядником Реєстру є Фонд державного майна України, який надає інформаційно-довідкові послуги та здійснює контроль за повнотою даних, що вносяться до Реєстру.

За наявною в Міністерстві інформації, вищезазначена пам`ятка не обліковується на балансі підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління МКСК.

В той же час, відповідно до підпункту 245 пункту 4 Положення, МКСК здійснює функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону, об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Відповідно до пункту 20 частини другої статті 5 Закону, до повноважень МКСК як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить погодження відчуження або передачі пам`яток національного значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління тільки на пам`ятки національного значення.

Як зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву, на момент подання відзиву, за результатами перевірки актуальної електронної бази даних документообігу МКСК, не виявлено інформації про надходження звернення щодо погодження відчуження чи передачі у володіння, користування або управління пам`ятки національного значення у с-щі Єрки.

Водночас, відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 24.10.2024 у справі №620/14361/23 вбачається: «Матеріалами справи підтверджується і сторонами не оспорюється, що об`єкт «Вознесенська церква» (охоронюваний №1774), розташований по вул. Соборності в смт Козелець Чернігівського району Чернігівської області є пам`яткою архітектури саме національного значення. Відповідно до положень статті 366 Адміністративного кодексу Української РСР 1927 року (втратив чинність згідно з Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 21.08.1985 №807-XI) молитовні спеціального типу й культове майно, що є на облікові органів радянської влади, становлять державне майно. Питання користування майном, яке є власністю держави, громадських організацій або громадян врегульовано положеннями статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 №987-ХІІ, згідно якої релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами. Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим. Таким чином, держава є належним власником культових будівель і майна. Державні органи мають право володіти, користуватися і розпоряджатися цими будівлями і майном, а також вчиняти щодо цих майнових об`єктів будь-які дії, що не суперечать закону».

Отже, враховуючи зазначене суд приходить до висновку, що пам`ятка архітектури національного значення - будівля Церкви (дерев`яної) 1773 року (охоронний №230056), яка розташована за адресою: вул. Залізняка, 18 А, с. Залізнячка Єрківської селищної територіальної громади Звенигородського району Черкаської області є державною власністю.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» встановлено, що місцеві державні адміністрації та їх місце в системі органів виконавчої влади Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Пунктом 3 статті 2 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» встановлено, що місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, програм утвердження української національної та громадянської ідентичності, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно культурного розвитку.

Статтею 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» визначено питання, що вирішуються місцевими державними адміністраціями.

Так, до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань:

1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;

2) соціально-економічного розвитку відповідних територій;

3) бюджету, фінансів та обліку;

4) управління майном, приватизації, сприяння розвитку підприємництва та здійснення державної регуляторної політики;

5) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв`язку;

6) науки, освіти, культури, охорони здоров`я, фізкультури і спорту, сім`ї, жінок, молоді та дітей, утвердження української національної та громадянської ідентичності;

7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля;

8) зовнішньоекономічної діяльності;

9) оборонної роботи, національного спротиву, мобілізаційної підготовки, мобілізації та демобілізації;

10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати;

11) реалізації державної регіональної політики та розвитку міжнародного територіального співробітництва.

Місцеві державні адміністрації вирішують й інші питання, віднесені законами до їх повноважень.

В управлінні відповідних місцевих державних адміністрацій перебувають об`єкти державної власності, передані їм в установленому законом порядку. У разі делегування місцевим державним адміністраціям районними чи обласними радами відповідних повноважень в їх управлінні перебувають також об`єкти спільної власності територіальних громад (стаття 15 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).

Пунктами 1, 4 статті 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» визначено, що місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за збереженням і раціональним використанням державного майна; охороною пам`яток історії та культури, збереженням житлового фонду.

Також, відповідно до пункту 4 статті 20 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація організовує охорону, реставрацію та використання пам`яток архітектури і містобудування, палацово-паркових, паркових та історико-культурних ландшафтів.

Місцева державна адміністрація: реалізовує державну політику в галузі науки, освіти, охорони здоров`я, культури, фізкультури і спорту, материнства і дитинства, сім`ї та молоді, утвердження української національної та громадянської ідентичності; вживає заходів до збереження мережі закладів освіти, культури, охорони здоров`я, фізкультури і спорту та розробляє прогнози її розвитку, враховує їх при розробці проектів програм соціально-економічного розвитку (пункт 1 та 4 статті 22 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).

Отже, враховуючи зазначене, суд погоджується із доводами відповідача про те, що саме Черкаська обласна державна адміністрація відповідно до норм національного законодавства розпоряджається зазначеним майном пам`яткою архітектури національного значення - будівля Церкви (дерев`яної) 1773 року (охоронний №230056), дає погодження на передачу тощо, забезпечує збереження, здійснює управління зазначеним державним майном та зобов`язана зареєструвати права державної власності на зазначене майно.

Враховуючи викладене, Черкаська ОДА має бути відповідачем по справі, у свою чергу МКСК є неналежним відповідачем у справі.

Отже, при вирішенні даної справи по суті суд виходить з того, що у разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред`явлено позов, оскільки не є учасником спірних правовідносин, то підстави для задоволення такого позову відсутні.

Аналогічну правову позицію з питання неналежного відповідача у справі висловив Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2018 року в справі № 803/1252/17.

Отже, позовні вимоги заявлені позивачем до неналежного відповідача, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові по справі № 162/445/16-а від 02.09.2020 року.

Враховуючи наведені приписи чинного законодавства, також встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим у їх задоволенні слід відмовити в повному обсязі.

Згідно з приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з частиною першою статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Згідно з частиною 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В даному випадку позивач в силу норм Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору не звільнений та відомості щодо понесених відповідачем судових витрат відсутні

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову Першого заступника керівника Звенигородської окружної прокуратури Плетінь О.О. в інтересах держави відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Шевченко А.В.