Ухвала суду № 139516045, 07.09.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ПРО ЗАЛИШЕННЯ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ БЕЗ РУХУ

07 вересня 2026 року Справа № 280/9319/26 м.Запоріжжя

Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Садовий Ігор Вікторович, перевіривши матеріали адміністративного позову

за заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр-т. Соборний, буд.158-Б, м. Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012)

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

та на виконання вимог ст.ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВСТАНОВИВ:

04.09.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Водночас, у позовній заяві позивач просить суд поновити процесуальний строк звернення до суду, звільнити від сплати судового збору та провести розгляд справи в загальному провадженні за участю позивача в судовому засіданні повідомивши належним чином про дату та час розгляду.

Відповідно до статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви, зокрема, з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.160,161,172 КАС України.

1. Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Суд зауважує, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Так, відповідно до частин першої, другої та третьої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Звернувшись до суду з позовом 04.09.2026, позивач, окрім іншого, заявляє вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення індексації її пенсії, починаючи з 01.03.2022 та зобов`язання відповідача провести таку індексацію починаючи з 01.03.2022.

У постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що норми, зокрема статі 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути невиплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.

У триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації права громадян на соціальний захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).

Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вказані положення застосовуюся у разі вчинення відповідачем протиправних дій щодо невиплати нарахованих сум пенсії, проте, матеріалами позовної заяви не підтверджено, що суми індексації пенсії були нараховані позивачу, однак, у зв`язку з протиправними діями відповідача не виплачені, у зв`язку з чим відсутні підстави для необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії.

У постанові від 13.01.2025 у справі № 160/28752/23 Верховний Суд наголосив на тому, що право на індексацію пенсії не є абсолютним і його захист може бути обмеженим строком звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними, оскільки реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.

Виходячи з того, що правовідносини щодо пенсійних виплат є правовідносинами триваючого характеру, то суд вважає за необхідне застосувати шестимісячний строк звернення до суду у відповідності до статті 122 КАС України, починаючи з дати звернення позивача до адміністративного суду.

Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду. Нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Щодо посилань позивача у позовній заяві та заяві про поновлення строку звернення до суду на неодноразові звернення до різних органів державної влади, як на обставину, що підтверджує поважність причин пропуску строку звернення до суду та є підставою для його поновлення, суд зазначає таке.

Сам по собі факт звернення позивача до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних установ чи інших суб`єктів із заявами, зверненнями, скаргами або запитами з приводу належного нарахування та виплати пенсії не свідчить про наявність об`єктивних та непереборних обставин, які перешкоджали позивачу своєчасно звернутися до адміністративного суду за захистом свого права.

Зазначені позивачем обставини необхідно розмежовувати із моментом, з якого особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Вчинення особою подальших дій, спрямованих на з`ясування причин неналежного нарахування пенсії, отримання відповідей від суб`єктів владних повноважень, оскарження їхніх дій чи бездіяльності в адміністративному порядку або звернення до інших державних органів не змінює моменту виникнення у такої особи права на судовий захист та не перериває перебігу процесуального строку звернення до суду.

Як убачається зі змісту позовної заяви та заяви про поновлення строку звернення до суду, позивач пов`язує поважність причин пропуску строку, зокрема, з тим, що протягом певного періоду зверталася до різних органів державної влади з метою вирішення питання щодо правильності нарахування пенсії, зокрема, й проведення індексації пенсії. Водночас такі звернення за своєю правовою природою свідчать лише про момент, коли позивач почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права та отримання відповідних виплат, але самі по собі не підтверджують того, що до моменту таких звернень вона об`єктивно не могла знати про розмір отримуваної пенсії та порядок її нарахування.

При цьому регулярне отримання пенсійних виплат у певному розмірі дає особі можливість встановити розмір фактично нарахованої та виплаченої пенсії, а отже, за наявності підстав вважати, що така пенсія нарахована без урахування передбаченої законом індексації, особа має можливість звернутися за захистом свого порушеного права у встановлений законом строк. Наступне листування з органами державної влади або вчинення інших досудових дій не може автоматично вважатися новою обставиною, з якої починається перебіг строку звернення до суду.

Більше того, з наведених позивачем у позовній заяві та заяві про поновлення строку звернення до суду доводів вбачається, що позивач неодноразово зверталася до суду із заявами з питань, пов`язаних із правильністю виконання судового рішення у справі №280/4284/22. У межах розгляду зазначених заяв позивач отримувала відповідні розрахунки розміру пенсії та мала можливість ознайомитися з порядком її нарахування, складовими пенсійної виплати та сумами, фактично нарахованими та виплаченими їй пенсійним органом.

Таким чином, саме з отриманих у ході розгляду зазначених заяв розрахунків пенсії позивач мала об`єктивну можливість достеменно встановити розмір нарахованої їй пенсії та, відповідно, виявити відсутність у її складі сум індексації, які, на її переконання, підлягали нарахуванню та виплаті. Отже, наведені позивачем обставини, навпаки, свідчать про те, що їй було відомо або, принаймні, за обставинами справи повинно було бути відомо про можливе порушення її права на належне пенсійне забезпечення ще на відповідному етапі розгляду заяв щодо виконання судового рішення у справі №280/4284/22.

При цьому подальше звернення позивача до інших органів державної влади з метою вирішення питання щодо правильності нарахування та виплати пенсії не змінює моменту, з якого вона дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, та не може мати наслідком поновлення або повторного початку перебігу строку звернення до суду. Зазначені дії свідчать лише про подальше вчинення позивачем заходів щодо реалізації вже відомого їй права, однак не є обставинами, які об`єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду.

Інше тлумачення наведених обставин фактично призводило б до можливості довільного продовження процесуального строку шляхом багаторазового звернення особи до різних органів державної влади незалежно від того, коли саме їй стало або мало стати відомо про порушення її права. Такий підхід не відповідав би принципу правової визначеності та призначенню процесуальних строків, які спрямовані, зокрема, на забезпечення своєчасності судового захисту та стабільності правовідносин.

Отже, сам факт неодноразового звернення позивача до різних органів державної влади не є безумовною підставою для поновлення строку звернення до адміністративного суду. Для визнання причин пропуску строку поважними позивач повинна навести та належним чином обґрунтувати конкретні обставини, які об`єктивно перешкоджали їй звернутися до суду у встановлений законом строк, а також зазначити, коли саме їй стало відомо або мало стати відомо про порушення її права, та з яких причин вона не могла реалізувати право на судовий захист раніше.

Водночас із наведених позивачем доводів не вбачається, що здійснення нею листування з органами державної влади було обумовлено існуванням обставин, які об`єктивно унеможливлювали звернення до суду. Навпаки, зазначені дії свідчать про те, що позивач усвідомлювала наявність спірного питання та вживала заходів для його вирішення, однак сама по собі така обізнаність та подальше досудове листування не змінюють моменту, з якого почався перебіг строку звернення до суду.

Таким чином, посилання позивача на неодноразові звернення до органів державної влади як на підставу для поновлення строку звернення до суду є недостатніми без наведення інших об`єктивних причин, які б підтверджували неможливість своєчасного звернення до суду із позовними вимогами за період з 2022 року по 03.03.2026 (у межах шестимісячного строку звернення до суду).

При цьому суд зазначає, що у частині позовних вимог, починаючи з 04.03.2026 (у межах шестимісячного строку звернення до суду), строк звернення до суду з даним позовом не пропущено.

Наведена правова позиція щодо застосування строку звернення до суду відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним за подібних правовідносин у постановах від 13.01.2025 у справі № 160/28752/23, від 27.01.2025 у справі № 620/7211/24, від 28.01.2025 у справі № 400/4663/24.

Відповідно до статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду та вказати інші підстави для поновлення строку.

Обов`язковою умовою поновлення судом строків на звернення до адміністративного суду є існування поважної причини (певних обставин або обставини, за яких своєчасне здійснення процесуальної дії було неможливим або утрудненим) пропуску такого строку, про що зазначається та підтверджується матеріалами, що до неї додаються.

Відповідно до частини 6 статті 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та надати докази поважності причин його пропуску.

Згідно із статтею 166 КАС України, при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.

Вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення викладені в статті 167 КАС України.

З огляду на наведене, позивачу слід надати заяву про поновлення строків, оформлену відповідно до вимог статті 167 КАС України, вказавши інші поважні підстави для поновлення строку звернення до суду із позовними вимогами за період з 2022 по 03.03.2026.

2. Частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (далі Закон №3674-VI) визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Так, відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що за подання до адміністративного суду позовної заяви немайнового характеру фізична особа сплачує 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено з 01.01.2026 прожитковий мінімум для працездатних осіб у сумі 3328,00грн.

Позивачем подано позовну заяву у якій заявлено позовну вимогу немайнового характеру (щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії) за яку належало б сплатити судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Проте, доказів сплати судового збору до суду не надано.

Позивачем до матеріалів справи не додано доказів сплати судового збору в розмірі ставки, встановленої статтею 4 Закону України №3674-VI, натомість заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору при поданні позовної заяви.

Розглянувши клопотання представника позивача про звільнення від сплати судового збору, суд зазначає про таке.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина 1 статті 132 КАС України).

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина 2 статті 132 КАС України).

Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк (частина 1 статті 133 КАС України).

Як передбачено частиною 1 статті 8 Закону України №3674-V враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України №3674-V суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Судові витрати це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя №R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

У зв`язку із цим при здійсненні правосуддя в адміністративних справах суд повинен вирішувати питання, пов`язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до статей 132-133 КАС України, Закону України №3674-V, а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статті 133 КАС України, статті 8 Закону України №3674-V повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, у тому числі й органів державної влади. У зв`язку із цим обставини, пов`язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення від такої сплати.

Відповідно до частини 1 статті 8 КАС України усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.

Згідно з частини 2 статті 8 КАС України не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Так, судом досліджено надані позивачем відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період з січня по грудень 2025 року та установлено, що у 2025 році дохід позивача становив 17 463,85 грн (соціальні виплати з відповідних бюджетів, додаткове благо).

Крім того, згідно довідки про доходи № 4795 6078 1871 2772, у 2025 році позивач отримала пенсію в загальній сумі 56 668,76 грн.

Тобто, дохід позивача у 2025 році склав 74 132,61 грн.

Враховуючи зазначене, суд зазначає, що розмір судового збору, що підлягає сплаті за подання даної позовної заяви (1331,20грн) не перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача за попередній календарний рік (3706,63грн).

Крім того, суд вважає необґрунтованими посилання позивача на Рішення Конституційного Суду України, яким на її думку, визначено, що пенсія не є доходом.

Так, предметом розгляду Конституційного Суду України у справі № 1-р/2018 були положення абз. 1 пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, щодо оподаткування пенсій певних категорій (груп) пенсіонерів. При цьому, у рішенні від 27.02.2018 № 1-р/2018 зазначено, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист громадян, яке згідно з частиною другою статті 46 Конституції України гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням і не є заробітком громадян або іншим доходом, пов`язаним з будь-яким видом діяльності. Тому, вирішуючи питання щодо неконституційності вказаних положень закону, Конституційним Судом України не вирішувалось питання щодо визначення поняття доходу.

Слід зауважити, що згідно зі ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Отже, твердження позивача, що пенсія не є доходом, спростовується нормами чинного законодавства.

Висновки аналогічного характеру містяться у постанові Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 521/940/17.

Щодо посилань позивача на втрату працездатності як на підставу для звільнення від сплати судового збору суд зазначає, що статтею 5 Закону України «Про судовий збір» визначено вичерпний перелік осіб, які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справ у судах. При цьому зазначеною нормою не передбачено звільнення від сплати судового збору осіб, які втратили працездатність у зв`язку з досягненням пенсійного віку, або сам факт отримання особою пенсії за віком як самостійну підставу для звільнення від сплати судового збору.

Згідно із позицією, сформованою у постанові Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 215/3831/16-а (2-а/215/128/16) передбачено, що звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених ст. 133 КАС України та ст. 8 Закону № 3674-VI є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо).

Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов`язок, а повноваження суду на власний розсуд звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір).

Звільнення від сплати судового збору на певній стадії судового процесу не створює пільг щодо його сплати на інших його стадіях чи в інших судових провадженнях.

Посилання позивача на допущення щодо неї дискримінації з боку органів державної влади суд вважає необґрунтованими, оскільки такі доводи не підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами.

Саме по собі незадоволення позивача результатами розгляду її звернень, незгода з діями чи рішеннями суб`єктів владних повноважень, а також наявність спору щодо правильності нарахування та виплати пенсії не свідчать про наявність дискримінаційного ставлення до неї. Для висновку про дискримінацію необхідно встановити наявність відмінного ставлення до особи порівняно з іншими особами у подібній ситуації, наявність відповідної ознаки, за якою здійснюється таке розрізнення, а також відсутність об`єктивного та розумного обґрунтування такого ставлення.

Водночас із наведених позивачем обставин не вбачається, у чому саме полягало відмінне ставлення до неї з боку органів державної влади, які конкретно дії чи рішення були зумовлені дискримінаційними мотивами, а також у порівнянні з якими особами, що перебували у подібному становищі, до позивача було застосовано інший підхід.

За таких обставин твердження позивача про її дискримінацію з боку органів державної влади мають характер припущень та не підтверджені належною доказовою базою. Саме лише посилання на дискримінацію без зазначення конкретних обставин, які свідчать про нерівне ставлення, та без подання відповідних доказів не може бути визнане судом достатнім для підтвердження таких доводів.

Крім того, даний спір не стосується відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.

Викладене спростовує доводи позивача щодо наявності у суду обов`язку звільнити її від сплати судового збору.

З наведених підстав, позивачу необхідно надати докази доплати судового збору в розмірі ставки, встановленої статтею 4 Закону України №3674-VI у сумі 1331,20.

Відповідно до статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160,161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід залишити без руху.

Згідно з частиною 3 статті 169 КАС України якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст. 160, 161, 169, 171, 243, 248 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - залишити без руху.

Позивачу усунути недоліки позовної заяви, а саме надати:

- оформлену відповідно до ст.167 КАС України заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з зазначенням інших поважних підстав для поновлення строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 2022 року по 03.03.2026;

- документ про сплату судового збору в розмірі ставки, встановленої статтею 4 Закону України «Про судовий збір» (1331,20грн), оформлений відповідно до вимог законодавства за наступними реквізитами: "Отримувач коштів - ГУК у Зап.обл/м.Зап. Дніпров./22030101; Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37941997 ; Банк отримувача - Казначейство України(ел. адм. подат.) ; Код банку отримувача (МФО) - 899998; Рахунок отримувача - UA538999980313131206084008512 ; Код класифікації доходів бюджету - 22030101; Призначення платежу - *; 101; ___ (код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ___ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Запорізький окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа)".

Зазначені документи повинні бути надані суду у визначений строк супровідним листом з посиланням на номер справи.

Встановити строк для усунення недоліків позовної заяви терміном 10 календарних днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Роз`яснити позивачу, що у разі невиконання вимог цієї ухвали позовна заява буде вважатись неподаною і буде повернута заявникові.

Копію ухвали направити позивачу.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя І.В. Садовий