Рішення № 139514038, 07.09.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 вересня 2026 р. Справа № 120/6331/26

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані допущенням з боку Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України протиправної бездіяльності щодо незняття арешту майна позивачки, яке накладено відповідно до постанови про арешт майна боржника в рамках виконавчих проваджень № 30536996 № 33093079 з примусового виконання наказу Господарського суду Вінницької області № 7/81/2011/5003.

Відповідач своїм правом надання відзиву не скористався, інших заяв по суті справи чи клопотань до суду не надходило.

Ознайомившись з матеріалами справи, судом встановлено наступні обставини справи.

Замостянським відділом державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції 20.02.2012 року на нерухоме майно позивача було накладений арешт.

Листом № 1 від 19.01.2026 року позивач звернувся до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області з проханням ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження в ході якого було накладено арешт на нерухоме майно.

Листом № 1688/2.2/32-26/вх.Ш-94-32-26 від 05.02.2026 року надано відповідь, у якій повідомлено, що в ході здійснення виконавчого провадження 28.05.2012 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження згідно п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції від 21.04.1999 року).

Також повідомлено, що надати фотокопії та можливість ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження неможливо, оскільки останні знищено у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

Листом № 2 від 16.02.2026 року позивач просив начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області дати відповіді на деякі питання та надати можливість ознайомитись з матеріалами нового виконавчого провадження, яке здійснювалось надалі в іншому підрозділі ДВС.

У відповіді № 3394/2.2/32-26/вх. Ш-304-32-26 від 04.03.2026 року вказано, що надати можливість ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження, надати копії Наказу Господарського суду Вінницької обл. № 7/81/2011/5003 та повної інформації щодо ТОВ "Гранітний кар`єр" (код ЄДРПОУ, юридичну адресу та інше) неможливо, оскільки зазначені виконавчі провадження знищено у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Крім того, зазначено, що 26.12.2012 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу та що вказаний виконавчий документ повторно на виконання не пред`являвся та на виконанні не перебуває.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо незняття арешту на нерухоме майно, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставин справи, суд керується наступними нормативно-правовими актами (якщо не зазначено інше, нормативні акти застосовуються в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 41 Конституції України гарантує, що кожен громадянин має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, яка набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, на час накладення арешту на майно позивача регламентувались Законом України від 21.04.1999 року №606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон №606-XIV).

Відповідно до ст. 1 цього Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону №606-XIV примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

Частиною 1 ст. 6 Закону № 606-ХІV встановлено, що державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Приписами ч. 2 ст. 25 Закону № 606-ХІV передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Процедура накладення арешту на майно боржника врегульована ст. 57 Закону №606-XIV.

Частинами першою та другою вказаної статті було передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Системний аналіз вказаних норм свідчить про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону №606-XIV підлягає примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 30 Закону №606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме:

(1) закінчення виконавчого провадження - згідно із ст. 49 цього Закону;

(2) повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із ст. 47 цього Закону;

(3) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із ст. 48 цього Закону.

Частинами 1-2 ст. 50 Закону №606-XIV було обумовлено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Зміст наведених законодавчих положень вказує на те, що арешт з майна знімається у разі закінчення виконавчого провадження (крім певних винятків), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав. В інших випадках повернення виконавчого документа законодавчо мотивованих підстав для безумовного зняття арешту з майна боржника не передбачено.

05.10.2016 набрав чинності Закон України 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII).

Згідно із пунктом 7 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Стаття 59 Закону №1404-VIII визначає механізм та підстави зняття арешту з майна в рамках виконавчого провадження.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону.

У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

За приписами ч. 4 ст. 59 Закону №1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону;

10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (ч. 5 ст. 59 Закону №1404-VIII).

Відповідно до положень пунктів 9.9, 9.10 "Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби", затвердженого наказом Міністерства юстиції України 25.12.2008 року №2274/5 (чинної на час виникнення спірних правовідносин) строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік. Обчислення строків зберігання документів проводиться з 1 січня року, який іде за роком завершення їх діловодством.

Завершені виконавчі провадження включаються в акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення, якщо передбачений для них строк зберігання закінчився до 1 січня року, в якому складений акт.

Виконавчі провадження, строки зберігання яких закінчилися, підлягають знищенню після затвердження акта про вилучення виконавчих проваджень для знищення керівником органу державної виконавчої служби, підпис якого скріплюється печаткою.

Виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців (ч. 1 ст. 12 Закону №1404-VIII / ст. 21 Закону №606-XIV).

Беручи до уваги вищевикладену нормативно-правову базу, суд зазначає наступне.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.01.2026 року згідно постанови про відкриття виконавчого провадження № 30536996 від 28.12.2011 року державним реєстратором 20.02.2012 року внесено відомості про обтяження усього нерухомого майна боржника. Реєстраційний номер обтяження - 12183700.

Згідно приписів ст. 30 Закону №606-XIV як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.

Судом встановлено, що стягувач не пред`являв виконавчий документ до повторного виконання та не звертався до суду за поновленням строків пред`явлення до виконання.

Записи про обтяження у вигляді арешту нерухомого майна боржника є чинним по теперішній час.

При цьому, строк, протягом якого виконавчі документи могли бути пред`явлений стягувачем до примусового виконання сплинув.

Згідно листа № 1688/2.2/32-26/вх.Ш-94-32-26 від 05.02.2026 року матеріали виконавчого провадження знищено у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

Відтак, суд зазначає, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на нерухоме майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння майном.

Враховуючи, що в ході здійснення виконавчого провадження 26.12.2012 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу згідно п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", а також сплив термінів для пред`явлення виконавчих документів, суд вважає, що наявність арешту на нерухоме майно порушує право позивача на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 287, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, ЄДРПОУ 45798761) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо незняття арешту з усього нерухомого майна ОСОБА_1 , накладеного постановою № 12183700 від 20.02.2012 року.

Зобов`язати Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вчинити необхідні дії щодо виключення запису № 12183700 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, знявши арешт усього нерухомого майна ОСОБА_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 287 КАС України апеляційні скарги на судові рішення у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

За змістом положень абз. 2 ч. 1 ст. 295 КАС України якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, строк апеляційного оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Альчук Максим Петрович