Рішення № 13951396, 21.02.2011, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.11 Справа № 4/19/2011

Розглянувши матеріали справи за позовом

Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Луганськ

до Відкритого акціонерного товариства “Об”єднання склопластик”,

м. Сєвєродонецьк Луганської області

про стягнення 28954 грн. 97 коп. та 1700 грн. 00 коп. моральної шкоди

Суддя: Старкова Г.М.

за участю секретаря судового засідання: Макаренка В.А.

в присутності представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Артемівським РВ ЛМУ УМВС України в Луганській області 19.07.2001;

від відповідача - не прибув.

Суть спору: позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми 28954,97 грн. у тому числі: основної заборгованості у сумі 24000 грн. пені у сумі 3326,26 грн. інфляційні нарахування у сумі 1068 грн., 3% річних у сумі 560,71 грн., та моральної шкоди у розмірі 1700 грн.

Позивач надав до суду заяву від 18.02.2011, в порядку ст. 22 ГПК України, відповідно до якої просить стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 27907,35 грн. у тому числі: основної заборгованості у сумі 24000 грн., пені у сумі 2278,44 грн., інфляційні нарахування у сумі 1068 грн., 3% річних у сумі 560,91 грн. та моральної шкоди у розмірі 1700 грн.

Вказана заява по своїй правовій природі є заявою про зменшення розміру позовних вимог, тому вона прийнята судом, як така, що не суперечить ст. 22 ГПК України. Тому, позовними вимогами за даним позовом слід вважати: вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 27907,35 грн. у тому числі: основної заборгованості у сумі 24000 грн., пені у сумі 2278,44 грн., інфляційні нарахування у сумі 1068 грн., 3% річних у сумі 560,91 грн. та моральної шкоди у розмірі 1700 грн.

Відповідач витребувані судом документи не представив, участь свого представника у судовому засіданні не забезпечив, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином: ухвали суду направлялись за адресою, яка є офіційним місцезнаходженням підприємства та підтверджена довідкою державного реєстратора у виконавчому комітеті.

Отримання ухвал відповідачем підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Водночас, до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про це Вищим господарським судом України зазначалося і в інформаційних листах від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (пункт 4), від 14.08.2007 N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15), від 18.03.2008 N 01-8/164 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" (пункт 23).

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

На підставі викладеного справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, суд

в с т а н о в и в:

Заява позивача щодо зменшення розміру позовних вимог підлягає до задоволення.

Позовними вимогами слід вважати: вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 27907,35 грн. у тому числі: основної заборгованості у сумі 24000 грн., пені у сумі 2278,44 грн., інфляційні нарахування у сумі 1068 грн., 3% річних у сумі 560,91 грн. та моральної шкоди у розмірі 1700 грн.

Новою ціною позову вважати: вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 27907,35 грн. у тому числі: основної заборгованості у сумі 24000 грн., пені у сумі 2278,44 грн., інфляційні нарахування у сумі 1068 грн., 3% річних у сумі 560,91 грн. та моральної шкоди у розмірі 1700 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 12.01.2010 між позивачем (далі- Перевізник) та відповідачем (далі- Замовник) укладений договір № 2 про надання автотранспортних послуг ( далі- Договір № 2 від 12.01.2010), яким замовник (відповідач), відповідно до заявки замовляв у позивача автотранспорт для здійснення перевезення вантажів у міських, міжміських та міжнародних сполученнях. За умовами договору відповідач, зобов'язаний оплатити перевезення вантажів протягом 3-5 банківських днів з моменту отримання рахунку, акту виконаних робіт; БМР, якщо інше не оговорено в заявці ( п.1.1 та п. 4.3 договору).

Відповідно договору № 2 від 12.01.2010, сторонами підписані акти виконаних робіт № 19 від 18.03.12010 на суму 7200 грн., акт виконаних робіт № 5 від 19.01.2010 на суму 8400 грн. та акт виконаних робіт № 22 від 26.03.2010 на суму 8400 грн., які підписані сторонами у справі без доповнень та зауважень (а.с.15-16,61).

Позивач вказав на те, що в порушення умов договору за виконані роботи відповідач своєчасно не розрахувався, тому заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги складає 24000,00 грн.

Відповідно до п. 5.6. договору № 2 від 12.01.2010 визначена відповідальність у вигляді пені за несвоєчасне виконання розрахунків за надані послуги у розмірі подвійної ставки НБУ за кожний день прострочки платежу.

Позивачем, відповідно до умов п. 5.6 договору, нарахована відповідачу пеня у сумі 2278,44 грн. ( з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) за період з 27.01.2010 по 29.09.2010.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, які відповідно склали інфляційні нарахування в сумі 1068 грн.00 коп. за період з 27.01.2010 по 16.12.2010, 3% річних в сумі 560 грн. 91 коп. за період з 27.01.2010 по 16.12.2010 (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Позивач у позові зазначив, що згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи, тому внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за договором № 2 від 12.01.2010, значно постраждала ділова репутація позивача. Неотримання своєчасно грошових коштів за перевезення вантажу призвело до того, що водії, які працюють у позивача, почали сумніватися у його здатності успішно працювати з замовниками та наполягати на своєчасному виконанні ними зобов'язань. Крім того, відповідач переживав значні душевні страждання через те, що його робітники виконали певну роботу, він поніс затрати на пальне, на підготовку та експлуатацію автомобіля у рейсі, а за це не отримав від відповідача ніяких відшкодувань. Позивач вважає що діями відповідача останньому завдано значну моральну шкоду, яку він оцінює у 1700 гривень, яку просить стягнути з відповідача на свою користь.

Оскільки відповідач своєчасно не провів оплату позивачу за надані послуги, тому позивач звернувся до господарського суду з вимогами про стягнення з відповідача суми заборгованості за договором договір про надання автотранспортних послуг від 12.01.2010 № 2 у розмірі 27907,35 грн. у тому числі: основної заборгованості у сумі 24000 грн., пені у сумі 2278,44 грн., інфляційні нарахування у сумі 1068 грн., 3% річних у сумі 560,91 грн. та моральної шкоди у розмірі 1700 грн.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав.

Оцінивши за матеріалами справи доводи представника позивача у їх сукупності, суд вважає позов не обґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення частково, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Керуючись ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 173 Господарського кодексу України один субєкт господарського зобовязання повинен вчинити певну дію на користь іншого субєкта, а інший субєкт має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку, а саме: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо.

Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 цього ж кодексу передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договору даного виду, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, згідно ч.1 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь- якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договору не вимагалася.

Відповідно до ст. 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Відповідно до ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ст.916 ЦК України, за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Як свідчать матеріали справи, 12.01.2010 між позивачем (перевізник) та відповідачем (замовник) укладений договір № 2 про надання автотранспортних послуг, яким замовник (відповідач), відповідно до заявки замовляв у позивача автотранспорт для здійснення перевезення вантажів у міських, міжміських та міжнародних сполученнях. За умовами договору відповідач, зобов'язаний оплатити перевезення вантажів протягом 3-5 банківських днів з моменту отримання рахунку, акту виконаних робіт; БМР, якщо інше не оговорено в заявці ( п.1.1 та п. 4.3 договору).

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору № 2 від 12.01.2010 сторонами підписані акти виконаних робіт № 19 від 18.03.12010 на суму 7200 грн., акт виконаних робіт № 5 від 19.01.2010 на суму 8400 грн. та акт виконаних робіт № 22 від 26.03.2010 на суму 8400 грн., на загальну суму 24000,00 грн., які підписані сторонами у справі без доповнень та зауважень, скріплені печатками їх підприємств (а.с.15-16,61).

Як свідчать матеріали справи, позивач надав відповідачу послуги з перевезення на загальну суму 24000,00 грн., що підтверджується матеріалами справи, відповідачем не оспорені, однак, відповідач своєчасно не перерахував позивачу суму заборгованості за надані послуги у розмірі 240000 грн. тому, зазначена сума підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

Заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційні нарахування в сумі 1068 грн.00 коп. за період з 27.01.2010 по 16.12.2010, 3% річних в сумі 560 грн. 91 коп. за період з 27.01.2010 по 16.12.2010 (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), нараховані відповідачем обґрунтовано, підтверджені матеріалами справи та підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

Пеня у сумі 2278,44 грн., а саме: за актом виконаних робіт № 5 від 19.01.2010 у сумі 832,17 грн. за період з 27.01.2010 по 27.07.2010; за актом виконаних робіт № 19 від 18.03.2010 у сумі 669,10 грн. за період з 26.03.2010 по 26.09.2010; за актом виконаних робіт № 22 від 26.03.2010 у сумі 777,17 грн. за період з 29.03.2010 по 29.09.2010, нарахована відповідачу, відповідно до вимог п. 5.6 договору, підтверджена матеріалами справи та підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

Суд вважає, вимоги позову про стягнення з відповідача заборгованості за надані автотранспортні послуги за договором № 2 від 12.01.2010 у сумі 27907,35 грн. у тому числі: основної заборгованості за надані послуги у сумі 24000 грн., пені у сумі 2278,44 грн., інфляційні нарахування у сумі 1068 грн., 3% річних у сумі 560,91 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), такими, що підлягають задоволенню, оскільки вони підтверджені матеріалами справи, відповідачем не оспорені.

Як вбачається, позивач не подав суду жодного доказу своїх доводів, відповідно до вимог ст. 23 ЦК України, того, що він переживав значні душевні страждання через те, що його робітники виконали певну роботу, він поніс затрати на пальне, на підготовку та експлуатацію автомобіля у рейсі, а також не обґрунтував та не довів суду, як позивач міг душевно, психологічно і фізично страждати.

Таким чином, відшкодування моральної шкоди, яка заподіяна на думку позивача невиконанням відповідачем умов договору про надання автотранспортних послуг № 2 від 12.01.2010, на підставі ст.23 ЦК України, не є законною підставою для відшкодування моральної шкоди.

З огляду на викладене, суд вважає, позивачем не доведені вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1700 грн. 00 коп., у якості компенсації моральної шкоди, тому у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Також, слід звернути увагу позивача на те, що діючим законодавством не передбачено повернення державного мита у разі зміни або уточнення позовних вимог позивачем (зменшення розміру позовних вимог).

У судовому засіданні 21.02.2011 оголошена вступна та резолютивна частина рішення.

Відповідно до ст.ст. 44,49 ГПК України витрати по держмиту та судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.23,205,639,639,908,909,916 ЦК України, ст. ст.173,193 ГК України , ст.ст. 22, 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд ,-

в и р і ш и в:

1.Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з до Відкритого акціонерного товариства “Об”єднання склопластик”, вул. Промишленная,2, м. Сєвєродонецьк Луганської області, код ЄДРПОУ 05758977 на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, заборгованості за надані послуги у сумі 24000 грн.00 коп., пені у сумі 2278 грн. 44 коп., інфляційні нарахування у сумі 1068 грн. 00 коп., 3% річних у сумі 560 грн. 91 грн., витрати по держмиту в сумі 279 грн. 07 коп. та 227 грн. 46 коп. витрати на інформаційно технічне забезпечення судового процесу, видати на виконання наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. У задоволенні стягнення моральної шкоди у сумі 1700 грн. відмовити.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Повне рішення складено: 28.02.2011.

Суддя Г.М.Старкова

Пом. судді Ю.А.Зайцева