Рішення № 139512797, 28.08.2026, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/6056/24

Категорія 17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2026 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Білоус А.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Подільська районна в місті Києві державна адміністрація, про розірвання договору,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про розірвання договору про сплату аліментів на дитину, укладеного 03.02.2020 між ним та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Волохою В.Л. та зареєстрованого в реєстрі за № 85 (далі - договір).

Позов мотивований тим, що договір за своїм змістом є комплексним сімейно-правовим та цивільно-правовим правочином: ним визначено не лише розмір і порядок утримання малолітнього сина сторін - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а й місце проживання дитини, порядок участі обох батьків у її вихованні, спілкуванні, вирішенні питань здоров`я, навчання і розвитку, обмін інформацією про дитину, можливість спільного дозвілля та поїздок.

На думку позивача, починаючи щонайменше з 2021 року, а особливо після весни 2022 року, відповідач систематично та тривало не виконує істотні умови договору: не забезпечує безперешкодного спілкування батька з дитиною, не надає належної інформації про місце перебування, стан здоров`я, навчання та розвиток сина, не забезпечує спільного вирішення питань виховання, не сприяє реалізації передбаченого договором права батька на особисте виховання та фактично унеможливлює його участь у житті дитини.

Позивач стверджує, що неодноразово намагався врегулювати ситуацію у позасудовому порядку, звертався до відповідача засобами телефонного, електронного та поштового зв`язку, до органів опіки та піклування, органів Національної поліції, Державної прикордонної служби, Міністерства закордонних справ, Міністерства юстиції, органів освіти; подавав заяву про розшук дитини. Зазначені дії, на його переконання, підтверджують не самоусунення від виховання, а послідовні спроби відновити реальне спілкування та отримувати інформацію про дитину.

Як правову підставу розірвання договору позивач зазначив, зокрема, частину другу статті 651 ЦК України та пункт 9.2 договору, які передбачають можливість його розірвання у зв`язку з невиконанням умов. Позивач вважає, що внаслідок систематичного невиконання відповідачем домовленостей він значною мірою, а фактично - у частині реального батьківства - повністю позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору.

Ухвалою суду від 04.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву та роз`яснено, що відповідно до частини першої статті 193 ЦПК України зустрічний позов може бути пред`явлений у строк для подання відзиву.

Відповідач подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на відсутність істотного порушення умов договору та недоведеність позовних вимог. Зазначала про суттєву заборгованість позивача по сплаті аліментів і наполягала на тому, що даний позов спрямований виключно на уникнення сплати позивачем аліментів. Так, із відзиву вбачається, що відповідач заперечує проти позову з таких основних мотивів: на думку відповідача, позивач самоусунувся від виховання дитини після виїзду за межі України; з 2021 року неналежно виконував зобов`язання зі сплати аліментів; відповідач не перешкоджає спілкуванню батька з дитиною; сама дитина не виявляла бажання спілкуватися з батьком; надані позивачем докази, зокрема листування та звернення, не підтверджують факту істотного порушення договору. Відповідач також посилається на необхідність забезпечення майнових прав дитини та вважає, що розірвання договору створить ризик припинення або погіршення матеріального утримання сина.

Позивачем також подано відповідь на відзив, відповідачем - заперечення.

У ході розгляду відповідачем також подавався зустрічний позов.

Ухвалою суду від 04.12.2024 зустрічну позовну заяву повернуто відповідачу. За результатами апеляційного перегляду 04.07.2025 Київський апеляційний суд залишив вказану ухвалу без змін. Отже, процесуальне питання щодо прийняття зустрічного позову вирішене судом, а заявлені у ньому вимоги не є предметом розгляду цієї справи та не можуть розширювати визначені первісним позовом межі судового розгляду.

Ухвалою суду від 02.04.2026 доручено органу опіки та піклування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації підготувати письмовий висновок щодо розв`язання спору. Органом опіки та піклування складено висновок від 24.06.2026, зареєстрований 07.07.2026 за № 106-7506, який надано до суду.

12.08.2026 позивач подав додаткові пояснення щодо висновку органу опіки та піклування, а також актуальну довідку Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві № 132448 про стан заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № НОМЕР_3.

19.08.2026 відповідач подала додаткові пояснення щодо висновку органу опіки та піклування із адвокатським розрахунком заборгованості та випискою по рахунку відповідача.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала.

Представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Ураховуючи наведене, заслухавши думку представників сторін, суд постановив проводити розгляд справи за відсутності представника третьої особи.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно дослідивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 03.02.2020 сторони добровільно уклали нотаріально посвідчений договір про сплату аліментів на дитину.

Назва договору не вичерпує його змісту.

Так, відповідно до пункту 1.1 предметом договору є визначення місця проживання дитини, порядку участі батьків у забезпеченні умов життя дитини, умов здійснення батьками права на особисте виховання дитини та сплати аліментів.

Пунктом 2.1 договору визначено, що дитина проживає разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 ; у разі зміни помешкання кожен із батьків зобов`язаний негайно повідомити про це іншого.

Положеннями розділів 4 і 5 договору сторони закріпили для батька, який проживає окремо, реальні, а не декларативні можливості брати участь у житті дитини. Зокрема, умови пунктів 4.1, 4.2, 4.8, 4.11 у сукупності спрямовані на забезпечення участі батька у важливих питаннях життя дитини.

Пунктом 5.1 сторони погодили, що питання виховання вирішуються батьками спільно; сторони зобов`язалися взаємно інформувати одна одну про стан здоров`я, процес навчання та виховання дитини.

Пунктом 5.6 договору передбачено право батька безперешкодно спілкуватися з дитиною у будь-який час, проводити з нею час, брати участь у розвитку та дозвіллі.

Пункт 5.8 передбачає обов`язок матері не перешкоджати виїзду дитини за кордон разом із батьком у погоджених договором випадках та забезпечувати надання необхідних документів.

Пункт 9.2 договору передбачає можливість його розірвання у зв`язку з невиконанням умов договору.

Таким чином, умови про особисте виховання, спілкування, обмін інформацією та спільне вирішення питань щодо дитини є самостійною та істотною частиною домовленості сторін. Суд не вбачає підстав розглядати їх як другорядні або факультативні лише через те, що договір містить також умови про аліменти.

На підтвердження своїх доводів позивач подав значний обсяг доказів, які суд оцінює не окремо, а у їх взаємному зв`язку відповідно до статей 76-81, 89 ЦПК України.

Копія договору від 03.02.2020 підтверджує обсяг взаємних домовленостей сторін, у тому числі обов`язок повідомляти про зміну місця проживання дитини, спільно вирішувати питання виховання, взаємно інформувати про стан здоров`я, навчання та розвиток, а також право батька на безперешкодне спілкування з дитиною.

Скріншоти вихідних дзвінків, надісланих повідомлень та електронних листів, поштові документи і копії звернень до відповідача свідчать про неодноразові спроби позивача встановити контакт, отримати інформацію про дитину та погодити спілкування.

Відповідач не надала переконливих доказів того, що протягом спірного періоду вона забезпечувала передбачений договором регулярний і безперешкодний контакт батька із сином або систематично повідомляла батька про істотні обставини життя дитини.

Лист Служби у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 20.06.2023 № 10658-1927, лист цієї ж служби від 16.02.2024 № 106/58-106/58/Р-24-39, а також інші матеріали звернень до органу опіки та піклування підтверджують, що конфлікт щодо реалізації батьківських прав не був одноразовим і виходив за межі звичайних побутових розбіжностей.

Листи Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 01.08.2023 № 91-36028/18/23-вих, від 31.01.2024 № 19-6837/18/24-вих, від 20.05.2024 № 19-34457/18/24-вих, а також лист Адміністрації Державної прикордонної служби України від 06.09.2023 № 23/43290/23-вих суд оцінює в сукупності з твердженнями позивача про необхідність з`ясування фактичного місця перебування дитини та обставин її виїздів за межі України.

Лист Головного сервісного центру МВС від 01.04.2024 № 31/814АЗ-8921-2024, лист Міністерства юстиції України від 02.07.2024 № 94731/11330-30-24/12.5.2, лист Подільського управління поліції ГУНП у м. Києві від 24.06.2024 № 87136-2024 та заява про розшук дитини від 13.06.2024 підтверджують, що позивач вживав офіційних заходів для з`ясування місця перебування дитини та відновлення можливості реалізації батьківських прав.

Лист Позашкільного навчального закладу - Будинку дитячої творчості Подільського району м. Києва від 18.03.2024 та лист Управління освіти Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.08.2024 № 106/52-1674 суд оцінює як частину доказів, що стосуються отримання позивачем інформації про навчання та розвиток дитини поза безпосередньою комунікацією з відповідачем.

Пропозиція щодо позасудового врегулювання від 24.01.2024 та інші письмові звернення позивача до відповідача свідчать про намагання врегулювати спір до звернення до суду. Матеріали справи не підтверджують, що така пропозиція привела до відновлення передбаченого договором порядку комунікації та участі батька у вихованні.

Платіжні документи - квитанції АТ «Укрпошта» від 04.09.2023 на 93 690,00 грн, від 11.10.2023 на 93 750,00 грн, платіжна інструкція від 28.01.2024 на 18 172,00 грн, квитанція АТ «Укрпошта» від 06.05.2024 на 101 972,25 грн та інші подані документи спростовують категоричне твердження про повне припинення позивачем будь-якого матеріального утримання дитини. Наявність окремої заборгованості сама по собі не заперечується позивачем і оцінюється судом окремо від питання про істотне порушення відповідачем немайнових умов договору.

Суд враховує, що значна частина наведених доказів не доводить окремо кожен конкретний епізод перешкоджання. Водночас предметом доказування є не один ізольований епізод, а характер виконання договору впродовж тривалого часу. Сукупність звернень до численних державних органів, спроб зв`язку, документів щодо місця перебування, освіти та розшуку дитини, за відсутності належно підтвердженої сталої комунікації між батьками, є послідовною і взаємно узгодженою та підтверджує фактичну втрату механізму добровільної співпраці, на якому побудований договір.

При цьому суд враховує доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, однак оцінює їх критично, з огляду на таке.

Сам по собі факт проживання позивача за межами України не свідчить про його самоусунення від виховання дитини, відмову від батьківських прав чи невиконання батьківських обов`язків та не припиняє дії положень статей 141, 153, 157 СК України. Навпаки, укладений між сторонами договір був покликаний врегулювати порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків саме за умов окремого проживання батьків, а тому територіальна віддаленість позивача не звільняла відповідача від обов`язку виконувати погоджені сторонами умови щодо спілкування батька з дитиною, інформування його про місце перебування дитини, стан її здоров`я, навчання та виховання, а також сприяти реалізації ним права на участь у житті дитини.

Матеріали справи, навпаки, містять докази не одноразових та систематичних спроб позивача встановити контакт із відповідачем і дитиною, отримати інформацію про її місцезнаходження, стан здоров`я, навчання, організувати особисті зустрічі та врегулювати спірні питання у позасудовому порядку. Позивач звертався до органів опіки та піклування, поліції, органів освіти, Державної прикордонної служби, подавав заяву про розшук дитини, направляв відповідачу листи та пропозиції щодо врегулювання спору.

За таких обставин доводи відповідача про повне самоусунення позивача від життя та виховання дитини не узгоджуються із сукупністю досліджених судом доказів.

Посилання відповідача на неналежне виконання позивачем обов`язку зі сплати аліментів також саме по собі не спростовує факту порушення відповідачем інших істотних умов договору. Суд не ототожнює питання виконання позивачем обов`язку з матеріального утримання дитини з питанням виконання відповідачем договірних зобов`язань щодо забезпечення участі батька у вихованні, спілкуванні з дитиною та отриманні інформації про неї. Наявність заборгованості зі сплати аліментів не надає тому з батьків, з ким проживає дитина, права самостійно обмежувати спілкування іншого з батьків із дитиною поза встановленим законом порядком. Наявність залишку заборгованості суд враховує, однак така заборгованість перебуває на примусовому виконанні та сама по собі не виключає можливості розірвання договору за наявності передбачених статтею 651 ЦК України підстав.

Не заслуговує на увагу і твердження відповідача про те, що вона не перешкоджала спілкуванню позивача з дитиною. Таке твердження спростовується не одним окремим доказом, а всією сукупністю встановлених у справі обставин: тривалою відсутністю нормального спілкування батька з дитиною, численними спробами позивача встановити контакт, зверненнями до державних органів, органів опіки та піклування, поліції, органів освіти, Державної прикордонної служби, поданням заяви про розшук дитини та необхідністю ініціювання окремих судових процедур для врегулювання порядку участі батька у вихованні дитини. Водночас відповідачем не надано належних та достатніх доказів того, що протягом спірного періоду вона систематично та належним чином виконувала покладені на неї договором обов`язки.

Посилання відповідача на небажання дитини спілкуватися з батьком також не може бути самостійною підставою для виправдання тривалого невиконання умов договору. Безумовно, думка дитини підлягає врахуванню відповідно до її віку та рівня зрілості, однак саме по собі посилання одного з батьків на небажання дитини підтримувати контакт з іншим із батьків не звільняє його від обов`язку діяти добросовісно, сприяти збереженню сімейних зв`язків та не створювати перешкод у спілкуванні, якщо відсутні встановлені законом підстави для його обмеження. Матеріали справи не містять рішення суду чи іншого належного правового акта, яким спілкування позивача з дитиною було б заборонено або обмежено з мотивів небезпеки для дитини.

Щодо доводів відповідача про неналежність окремих доказів звернень, листування та повідомлень суд зазначає, що рішення у справі не ґрунтується на одному окремому листі, повідомленні чи скріншоті. Усі надані сторонами докази оцінюються судом у їх сукупності та взаємному зв`язку відповідно до вимог процесуального закону. Звернення позивача, поштові документи, офіційні відповіді державних органів, документи органів опіки та піклування, поліції, органів освіти, Державної прикордонної служби, матеріали щодо розшуку та переміщення дитини у своїй сукупності підтверджують тривалий характер конфлікту між сторонами та фактичне припинення належного функціонування погодженого ними механізму здійснення батьківських прав, передбаченого договором.

Окремо суд оцінює доводи відповідача та застереження органу опіки та піклування щодо можливого негативного впливу розірвання Договору на матеріальні права дитини.

У висновку Органу опіки та піклування Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 24.06.2026 зазначено, що спір про розірвання аліментних договорів за своєю суттю має майновий (договірний) характер і регулюється нормами цивільного та сімейного законодавства. Комісія рекомендувала Подільському районному суду міста Києва вирішити спір за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , оцінюючи правові підстави для припинення договірних зобов`язань сторін.

Отже, орган опіки та піклування не сформулював висновку про юридичну недопустимість розірвання договору і не рекомендував суду відмовити у позові. Його застереження стосувалося іншого аспекту - необхідності не допустити, щоб після розірвання договору дитина залишилась без належного матеріального утримання, а її майнові права були звужені.

Суд погоджується з тим, що найкращі інтереси дитини вимагають безперервності належного утримання. Разом з тим ця обставина не означає, що саме спірний договір повинен зберігатися незалежно від істотного невиконання іншої, не менш значущої його частини. Закон встановлює самостійний обов`язок батьків утримувати дитину, який не залежить виключно від існування конкретного договору.

Розірвання договору не припиняє встановленого статтею 180 СК України обов`язку позивача утримувати неповнолітнього сина, оскільки право дитини на належне матеріальне утримання виникає безпосередньо із закону та не залежить від чинності конкретного договору, укладеного між її батьками.

Так само розірвання договору не має наслідком автоматичного анулювання заборгованості, яка виникла у період його дії. Така заборгованість є предметом виконавчого провадження № НОМЕР_3, відкритого на підставі виконавчого напису нотаріуса № 701 від 28.12.2022, а тому розірвання договору на майбутнє саме по собі не припиняє можливості примусового стягнення сум, нарахованих до моменту припинення його дії.

Водночас, після розірвання договору відповідач не позбавлена можливості скористатися передбаченими законом способами захисту майнових прав дитини, зокрема, звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів у частці від доходу платника або у твердій грошовій сумі відповідно до статей 181-184 СК України, звернутися із заявою про видачу судового наказу у випадках, передбачених пунктами 4, 5 частини першої статті 161 ЦПК України, продовжувати примусове виконання щодо заборгованості, яка виникла у період дії договору, а також, за наявності відповідних підстав, заявляти інші вимоги щодо стягнення заборгованості та відповідальності за прострочення сплати аліментів.

Таким чином, розірвання договору не позбавляє дитину права на поточне утримання та не припиняє право відповідача на стягнення раніше нарахованої заборгованості. Воно має наслідком лише припинення на майбутнє конкретного договірного механізму, який, як встановлено судом, у частині здійснення батьківських прав фактично перестав виконувати свою мету.

При цьому визначення нового розміру або способу стягнення аліментів не є предметом розгляду цієї справи, а тому суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог та встановлювати такий розмір або спосіб з власної ініціативи. Водночас це не створює правової невизначеності та не залишає дитину без належного механізму захисту, оскільки сімейним та цивільним процесуальним законодавством передбачені самостійні та ефективні способи судового захисту права дитини на утримання.

За статтею 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Стаття 9 Конвенції виходить із необхідності підтримання дитиною регулярних особистих відносин і прямих контактів з обома батьками, крім випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Відповідно до статті 18 Конвенції обидва батьки несуть спільну та однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини.

Стаття 141 СК України закріплює рівність прав та обов`язків матері і батька щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі. За статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішуються батьками спільно; той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

За статтею 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Частина третя статті 181 СК України передбачає, що за рішенням суду аліменти присуджуються у частці від доходу платника або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків, разом з яким проживає дитина. Стаття 189 СК України дозволяє батькам укласти нотаріально посвідчений договір про сплату аліментів на дитину, а у разі його невиконання - стягувати аліменти на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Відповідно до статей 525, 526, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а договір є обов`язковим для виконання сторонами. Ці приписи поширюються не лише на грошові, але й на інші визначені сторонами обов`язки, якщо вони не суперечать імперативним нормам сімейного законодавства та правам дитини.

Частиною першою статті 651 ЦК України встановлено загальне правило, за яким зміна або розірвання договору допускається за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас частина друга цієї статті передбачає можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною, а також в інших випадках, встановлених договором або законом.

Законодавче визначення істотності є функціональним: істотним є таке порушення, коли внаслідок завданої ним шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Для застосування цієї норми суд має з`ясувати не лише факт формального невиконання окремого пункту, а й значення порушеного обов`язку для мети договору, тривалість і системність порушення, його наслідки та співвідношення між тим, що сторона мала отримати за договором, і тим, що фактично отримує після порушення.

Поняття «шкода» у контексті частини другої статті 651 ЦК України не зводиться виключно до майнових втрат. У сімейному договорі, предмет якого охоплює реалізацію батьківських прав, очікуваний результат має передусім немайновий зміст: реальна присутність у житті дитини, можливість спілкуватися, піклуватися, бути поінформованим, брати участь у вихованні та прийнятті важливих рішень. Позбавлення саме цих можливостей може становити ту істотну втрату очікуваного результату, про яку йдеться у статті 651 ЦК України.

Суд також враховує, що для оцінки істотності порушення визначальним є неформальне найменування Договору, а зміст взаємних домовленостей. У цій справі Договір не є лише «платіжною інструкцією» щодо аліментів. Сторони в одному нотаріальному правочині комплексно врегулювали модель життя дитини після припинення спільного проживання батьків. Отже, систематичне фактичне блокування однієї з ключових складових цієї моделі може свідчити про істотне порушення Договору в цілому.

Порушення стосуються ядра домовленості, а не технічної умови. Безперешкодне спілкування батька з дитиною, взаємне інформування, спільне вирішення питань виховання та повідомлення про місце проживання прямо визначають можливість позивача бути батьком у практичному, а не суто юридичному сенсі. Порушення мають тривалий і системний характер.

Матеріали справи свідчать не про одиничний конфлікт навколо конкретної зустрічі, а про багаторічну відсутність ефективної реалізації погодженої моделі співпраці та необхідність залучення органів опіки, поліції, інших державних органів і суду для отримання інформації та відновлення контакту.

Невиконання взаємопов`язаних пунктів договору позбавило позивача істотної частини очікуваного результату. Саме можливість спілкуватися із сином, брати участь у його вихованні, знати про його місце перебування, здоров`я, освіту та розвиток була однією з основних причин укладення комплексного договору.

Добровільний механізм виконання договору фактично вичерпаний. Неодноразові позасудові спроби врегулювання, офіційні звернення та сам факт тривалого судового спору підтверджують, що збереження договору формально не відновлює його фактичної дії.

Пункт 9.2 договору додатково підтверджує, що самі сторони при укладенні правочину пов`язували невиконання його умов з можливістю припинення договірних відносин. Тому застосування частини другої статті 651 ЦК України узгоджується не лише із законом, а й із волевиявленням сторін, закріпленим у самому договорі.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідачем допущено істотне порушення договору у розумінні частини другої статті 651 ЦК України, оскільки позивач значною мірою позбавлений того, на що він обґрунтовано розраховував при укладенні договору - реальної участі у вихованні та житті сина за погодженою сторонами моделлю.

Суд при цьому враховує актуальну практику Верховного Суду у справах цієї категорії.

Так, у постанові від 03.04.2024 у справі № 753/13774/22 Верховний Суд дійшов висновку, що невиконання одним із батьків умов договору щодо повідомлення іншого з батьків про точне місце перебування дитини, внаслідок чого останній позбавляється можливості піклуватися про дитину та бути поінформованим про її місцезнаходження, може становити істотне порушення договору у розумінні частини другої статті 651 ЦК України. Верховний Суд також зазначив, що саме по собі розірвання договору, який регулює питання проживання та виховання дитини, не свідчить про порушення прав та інтересів дитини, оскільки відповідні правовідносини після припинення договору продовжують регулюватися законом до їх іншого врегулювання у встановленому порядку.

Крім того, у постанові від 22.05.2024 у справі № 754/3063/22 Верховний Суд залишив без змін судові рішення в частині розірвання договору між батьками, що підтверджує можливість припинення такого договору за наявності передбачених законом матеріально-правових підстав. Отже, сама по собі сімейно-правова природа договору та врегулювання ним питань, пов`язаних із дитиною, не виключають його розірвання, якщо встановлено істотне порушення умов договору однією зі сторін.

Суд надав оцінку основним доводам сторін, які є визначальними для вирішення спору. Водночас відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди наводити достатні мотиви рішень, але не може тлумачитися як вимога надавати детальну відповідь на кожен окремий аргумент сторони. Такий підхід викладено, зокрема, у рішеннях ЄСПЛ у справах «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, § 58).

Тому інші доводи учасників справи, які прямо не відображені у цьому рішенні, оцінені судом у сукупності з матеріалами справи, однак не змінюють висновків щодо наявності істотного порушення договору та правових підстав для його розірвання.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, врахувавши зміст договору, характер і тривалість його невиконання, положення Сімейного та Цивільного кодексів України, висновок органу опіки та піклування та актуальну практику Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Систематичне невиконання ОСОБА_4 умов договору, які гарантують позивачу можливість безперешкодно спілкуватися з дитиною, бути поінформованим про її місце перебування, здоров`я, навчання та розвиток, брати участь у вихованні та спільно вирішувати істотні питання життя дитини, становить істотне порушення договору в розумінні частини другої статті 651 ЦК України, оскільки внаслідок такого невиконання позивач значною мірою позбавлений того, на що розраховував при його укладенні.

Розірвання договору не припиняє батьківського обов`язку позивача утримувати дитину, не анулює вже нараховану заборгованість, не припиняє чинне виконавче провадження щодо такої заборгованості та не позбавляє відповідача права звернутися за стягненням поточних аліментів у позовному або наказному провадженні.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам.

Оскільки позов задовольняється повністю, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 211,20 грн судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273, 353 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Подільська районна в місті Києві державна адміністрація, про розірвання договору задовольнити.

Розірвати договір про сплату аліментів на дитину, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 03.02.2020, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Волохою В.Л. та зареєстрований в реєстрі за № 85.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Повне найменування сторін та третіх осіб по справі:

позивач - ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач - ОСОБА_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

третя особа - Подільська районна в місті Києві державна адміністрація, місцезнаходження: м. Київ, Контрактова площа, буд. 2, код ЄДРПОУ 37333608.

Повний текст рішення складено 02.09.2026.

Суддя О. О. Ковбасюк