Рішення № 139511469, 07.09.2026, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/1763/26

Провадження № 2/740/1643/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 року місто Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області, в складі головуючої судді Гагаріної Т.О., секретаря судового засідання Мартиненко Ю.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в місті Ніжині цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

представник Оболонкова Ю.В. звернулася в інтересах ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» (далі ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР», позивач) з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 (далі відповідач) на користь Товариства заборгованість за кредитним договором № 12.09.2025-100002537 від 12.09.2025 у розмірі 67 100 грн та витрати по сплаті судового збору - 2 662,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 12.09.2025 ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» відповідачу було надано кредит в сумі 22 000,00 грн строком на 140 дні зі сплатою відсотків за користуванням кредитом у розмірі 1% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку на який надається кредит. Згідно з розрахунком заборгованості, станом на 25.03.2026 за вказаними кредитним договором відповідач перед позивачем має заборгованість у загальному розмірі 67 100 грн, яка складається з: 22 000 грн заборгованість по тілу кредиту, 30 800 грн заборгованість по процентам, 3 300 грн комісії, 11 000 грн відсотків нарахованих відповідно до ст.625 ЦК України.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 23.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (без виклику) сторін. Сторонам роз`яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.

16.06.2026 від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Вказує, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт перерахування кредитних коштів саме йому, а також їх зарахування на його рахунок. Зазначає, що послугами АТ «ПУМБ» не користується з 2022 року, картки з зазначеним номером він не мав, з 2022 року його рахунок в даному банку є заблокованим, послугами вказаної банківської установи він не користується більше 4 років. Просить витребувати в АТ «ПУМБ» виписку про рух коштів за номером картки № НОМЕР_1 . Крім того, доданий до позовної заяви лист № 1-0104 від 01.04.2026 не може підтверджувати наявність кредитної заборгованості, оскільки не є документом первинного бухгалтерського обліку. Матеріали справи також не містять відомостей, стосовно того, що примірник електронного договору був вручений йому, як споживачу, у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, також не додано належного та допустимого доказу на підтвердження факту видачі кредитором грошових коштів в порядку виконання кредитного договору.

24.06.2026 від представника позивача Чехун Ю.В. надійшла відповідь на відзив в якій зазначає, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір шляхом: отримання/ознайомлення відповідача з пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії); подання відповідачем заявки кредитного договору (кредитної лінії); надсилання відповідачем відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору (кредитної лінії). Договір підписано електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс-повідомленні на номер, вказаний відповідачем, як фінансовий. Таким чином було укладено спірний кредитний договір у електронній формі, що відповідно до норм чинного законодавства прирівнюється до письмової форми. Вказаний договір містить інформацію, яка ідентифікує позичальника, зокрема, щодо його особистих персональних даних, а саме: дані паспорту та ідентифікаційний код, тобто в розумінні ЗУ «Про електронну комерцію» договір підписаний відповідачем, і є належним та допустимим доказом на підтвердження кредитних зобов`язань. Сторона позивача наголошує, що зазначаючи у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, сторона відповідача не надала до суду виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача. Відтак, відповідач заперечуючи факт отримання грошових коштів, не надав виписку з банку про наявні чи відсутні банківські рахунки, інформацію про рух коштів за спірний період по цим рахункам. ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» виконало свої зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Позовні вимоги просить задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до таких висновків.

Згідно ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію» позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор Е387 для підписання кредитного договору № 12.09.2025-100002537.

Як зазначає позивач, ОСОБА_1 видано кредитні кошти в сумі 22 000,00 грн згідно з кредитним договором № 12.09.2025-100002537, що підтверджується квитанцією про перерахунок коштів від 12.09.2025.

Відповідно до умов кредитного договору, позивач надав відповідачу кредит у сумі 22 000,00 грн; строк кредитування 140 днів; відсоткова ставка «економ» - 1% за 1 день користування кредитом.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу звязку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Відповідно до положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст.1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У ст.3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обовязків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин 3, 4, 6 ст.11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко розяснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно повязані з нею.

Відповідно до ч.12 ст.11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

На підтвердження своїх позовних вимог ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» надало суду копію паспорту споживчого кредиту, копію пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта), копію заявки Кредитного договору № 12.09.2025-100002537, розрахунок заборгованості за договором, копію квитанції ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ».

У кредитному договорі зазначено, що він підписаний позичальником з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем) Е387.

Доказів проведення ідентифікації відповідача при вході в особистий кабінет в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», у тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону споживача, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» суду не надало. Зазначення у тексті договору особистих даних ОСОБА_1 , не підтверджує підписання останнім кредитного договору в електронній формі.

Саме тільки зазначення в кредитному договорі персональних даних відповідача не підтверджує проходження ним верифікації та ідентифікації згідно вимог законодавства, що відбулося за відсутності копій (електронних чи паперових) особистих документів, які б підтверджували електронну ідентифікацію фізичної особи відповідача.

Крім того, згідно з кредитним договором реквізити належного позичальнику електронного платіжного засобу для надання коштів позичальнику за даним та наступними договорами: 5355-28ХХ-ХХХХ-8206.

Суд звертає увагу, що в тексті договору не зазначено про можливість перерахування кредитодавцем кредитних коштів на рахунок іншої особи, крім позичальника.

Разом з тим, 31.07.2026 від АТ «ПУМБ» надійшла відповідь на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів, з якої вбачається, що банківська платіжна картка № НОМЕР_2 не випускалась на ім`я ОСОБА_1 , тобто відповідач не отримував кошти за вказаним кредитним договором.

Таким чином, позивач не довів, що він виконав свої зобов`язання в частині надання коштів позичальнику.

У той же час, у матеріалах справи також відсутні та суду не надано будь-які належні, допустимі і достатні докази перерахування кредитних коштів позичальнику відповідно до вимог ст.ст. 526, 1054, 1088 ЦК України.

Відтак, у суді не доведено, що позичальнику надано кредитні грошові кошти в строк, у розмірі та на умовах встановлених договором.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін (стю12 ЦПК України), в силу якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, повязаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. При цьому кожна сторона в силу ст.81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вимогами ст.13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обовязком суду.

Згідно правового висновку Верховного Суду викладеного в постанові від 21.07.2021 в справі № 287/363/16, при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування з важливим елементом змагальності судового процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про недоведеність.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд має право винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обовязком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі (правова позиція Верховного Суду в постанові від 29.09.2022 у справі № 857/7/22).

За таких умов, позивачем не доведено позовні вимоги, а отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Згідно ст.141 ЦПК України у разі відмови у позові судові витрати покладається на позивача.

Докази, що спростовують висновки суду, станом на час розгляду справи відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 512, 514, 526, 549, 610, 611, 615, 629, 1054, 1081, 1082 ЦК України, ст.ст.12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд,

ухвалив:

у задоволенні позову ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя Т.О.Гагаріна