Рішення № 139509465, 10.08.2026, Краснокутський районний суд Харківської області

Справа № 627/1243/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року с-ще Краснокутськ

Краснокутський районний суд Харківської області у складі

головуючої судді Вовк Л. В.

з участю секретаря судового засідання Тішакіної Л.В.,

учасники справи:

позивачка ОСОБА_1 ,

представник позивачки, адвокат Селезньов С.І.,

відповідач Краснокутська селищна рада Богодухівського району Харківської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Краснокутськ Харківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області про визнання права власності за набувальною давністю,

у с т а н о в и в :

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

У грудні 2025 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області , в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати за нею право приватної власності за набувальною давністю на житловий будинок з господарськими будівлями за адресою : АДРЕСА_1 .

В обгрунтування позовних вимог зазначила , що з травня 1998 року , за життя власника ОСОБА_2 , почала проживати у його домоволодінні за вище зазначеною адресою , надаючи йому допомогу та догляд, оскільки ОСОБА_2 хворів і потребував сторонньої допомоги. Після його смерті у листопаді 1998 року , вона продовжила проживати у будинку та утримувати домоволодіння до цього часу. На протязі 27 років ОСОБА_1 безперервно проживала у спірному домоволодінні , здійснювала утримання будинку та господарських споруд, сплачувала комунальні платежі та інші обоа`язкові платежі , вела господарство на земельній ділянці, здійснювала поточний та капітальний ремонт будівлі , виконувала всі обов`язки притаманні власнику нерухомого майна . Її володіння будинком є добросовісним , відкритим , безперервним та тривалим .Спадкоємці власника до спадщини не з`явились, право власності на майно не оформили. З моменту смерті власника минуло понад 27 років, що значно перевищує встановлений законом 10-річний строк набувальної давності. Таким чином позивачка вважає , що є всі підстави для визнання за нею право власності на вищезазначене домоволодіння.

Відповідач відзив на позовну заяву до суду не подав.

Заяви, клопотання , інші процесуальні дії у справі.

07.01.2026 ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області прийнято до розгляду позов та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження , розгляд підготовчого судового засідання призначено на 18.02.2026, о 09:00.

Ухвалою суду від 18.02.2026 витребувані докази за клопотанням представника позивачки.

13.03.2026 до суду , на виконання ухвали суду про витребування доказів , з Краснокутської державної нотаріальної контори Харківської області надійшла відповідь .

29.04.2026 до суду надійшла інформація з Валківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Богодухівському районі Харківської області , на виконання ухвали суду про витребування доказів від 18.02.2026.

Ухвалою суду від 20.05.2026 закрито підготовче провадження та призначена справа до судового розгляду по суті на 09.06.2026, о 09:40.

У судовому засіданні представник позивачки підтримав позов , просить задовольнити позовні вимоги .

Представник відповідача у судове засідання не з`явився , подав заяву заслухати справу у його відсутність , проти задоволення позовних вимог не заперечував.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, мотиви суду.

Судом встановлено , що згідно свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння , видане головою виконкому Костянтинівської селищної ради від 23.09.1964 , на підставі рішення виконкому Костянтинівської селищної ради №10 від 23.09.1964 , ОСОБА_2 належить на праві особистої власності домоволодіння по АДРЕСА_1 . ( а.с. 9)

Довідка КП « Краснокутське БТІ» від 21.08.2025 № 416 свідчить про те, що станом на 31.12.2012 право власності на зазначений об`єкт нерухомого майна не зареєстровано. ( а.с.11)

У Реєстрі прав власності на нерухоме майно , відомості щодо власника житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 , відсутні, про що свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 17.06.2026. ( а.с.119)

З технічного паспорта КП «Краснокутське БТІ» від 21.08.2025 вбачається , що житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями АДРЕСА_1 , існує. Загальна площа будинку складає 58,50 кв.м, житлова площа - 27,20 кв.м. ( а.с.12-16)

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер у віці 72 роки у с-щі Костянтинівка Краснокутського району Харківської області , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 23.11.1998. ( а.с.10)

Згідно Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину ) від 25.02.2026 , у Спадковому реєстрі після померлого ОСОБА_2 інформація відсутня .( а.с. 88)

ОСОБА_1 з травня 1998 року проживає без реєстрації за адресою : АДРЕСА_1 . ( а.с.23)

З довідки - інформації старости Костянтинівського старостинського округу виконавчого комітету Краснокутської селищної ради від 24.12.2025 вбачається, що у вищезазначеному домоволодінні були зареєстровані наступні громадяни : ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , його дружина ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , син ОСОБА_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 ; дочка ОСОБА_4 вибула 02.12.1998 . ( а.с.24)

Згідно акту обстеження домоволодіння від 10.12.2025, проведеного за участю депутата Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області Легкої А.Г. в складі комісії : ОСОБА_5 , Горюнової Ж.А. , домоволодіння по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . З травня 1998 року в зазначеному домоволодінні, з дозволу ОСОБА_2 , постійно проживає ОСОБА_1 , яка доглядає за домогосподарством і підтримує його в належному стані. ( а.с. 25)

За результами проведеного пошуку по Державному реєстру актів цивільного стану громадян , державна реєстрація смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , проведена виконавчим комітетом Писарівської сільської ради Золочівського району Харківської області , про що свідчить інформація Валківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Богодухівькому районі Харківської області від 29.04.2026. ( а.с. 94)

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила , що знає ОСОБА_1 як сусідку , яка проживає за адресою АДРЕСА_1 з 1998 року, після смерті попереднього господаря ОСОБА_2 . Упродовж усього цього часу ОСОБА_1 відкрито утримує будинок, доглядає за подвір`ям, ніхто більше на цей будинок не претендував і не з`являвся.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні підтвердила факт постійного проживання ОСОБА_1 у спірному домоволодінні , починаючи з 1998 року. За весь цей час ніхто із родичів колишнього власника не з`являвся, жодних спорів щодо будинку не виникало. ОСОБА_1 відкрито вела господарство та здійснювала ремонтні роботи.

Показання свідків є послідовними, узгодженими між собою та з іншими доказами у справі. Підстав не довіряти свідкам суд не вбачає.

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

При вирішенні питання щодо правомірності набуття права власності суд повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб, позивач набув чи має намір набути право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному законом.

Згідно із статтею 328 ЦК України набувальна давність є однією із підстав набуття права власності.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Набувальна давність визначається як засіб закріплення майна за суб`єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, а також в інших ситуаціях. Право власності за набувальною давністю може бути набутим як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі.

За змістом зазначеної норми для набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю необхідне добросовісне заволодіння і наявність умов, які б свідчили про те, що встановити попереднього власника не має можливості, а майно, на яке претендує особа, надійшло до неї законно, як-то із правочину чи як безхазяйна річ.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

З урахуванням зазначеного, для правильного вирішення спору, пов`язаного з правом власності в силу набувальної давності, слід належним чином встановлювати обставини, що мають значення для справи, та враховувати зокрема наступне:

- задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі ст. 344 ЦК України можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння;

- за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено;

- відлік строку набувальної давності починається з моменту заволодіння нерухомим майном; у випадку коли володілець заволодів майном на підставі певного договору з його власником, строк набувальної власності обчислюється з моменту спливу строку позовної давності.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суду у постанові від 28 квітня 2020 року (справа № 552/1354/18, провадження № 61-44893св18) зазначив, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Разом із цим добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном..

Тобто, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Щодо відсутності спадкоємців та правового статусу майна.

Судом встановлено, що власник домоволодіння ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Його дружина ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , син ОСОБА_4 загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 та похований у с. Костянтинівка, дочка ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 .Відомостей про прийняття нею спадщини, звернення до нотаріуса чи пред`явлення будь-яких вимог щодо майна немає.

Спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не відкривалась, що підтверджено відповіддю нотаріуса. Таким чином, спадщина після ОСОБА_2 є відумерлою у розумінні статті 1277 ЦК України, оскільки будь хто з можливих спадкоємців за законом або заповітом не прийняв спадщину. Відповідач Краснокутська селищна рада Богодухівського району Харківської області , як потенційний набувач відумерлої спадщини , жодних заходів щодо оформлення права власності не вжила та позов ОСОБА_1 визнала.

Суд констатує наявність усіх необхідних умов набувальної давності:

Добросовісність. На момент смерті власника , ОСОБА_1 не знала і не могла знати про наявність спадкоємців, які мали б право на майно. Спадкоємці не з`явилися. Вона мала достатні підстави вважати, що майно є безхазяйним. Добросовісність підтверджена показаннями свідків та відсутністю будь-яких претензій з боку третіх осіб протягом понад 27 років.

Відкритість. ОСОБА_1 не приховувала факт проживання у домоволодінні. Сусіди, представники старостинського округу, депутат - всі обізнані про її проживання за цією адресою.

Безперервність. Володіння будинком не переривалось з листопада 1998 року по теперішній час (понад 27 років). Жодних доказів переривання володіння , матеріали справи не містять.

Дотримання строку. З листопада 1998 року минуло понад 27 років, що значно перевищує встановлений законом 10-річний строк для нерухомого майна.

Безтитульність. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду (постанова від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17), набувальна давність поширюється на випадки безтитульного (фактичного) володіння. Позивачка не мала і не має жодного правового титулу на домоволодіння.

Законність об`єкта. Домоволодіння не вилучене з цивільного обороту та може бути предметом права приватної власності.

Щодо добросовісності заволодіння майном.

Ця умова набувальної давності потребує окремого й найбільш ретельного аналізу, оскільки саме вона є визначальною за усталеною практикою Верховного Суду.

Суд враховує, що з травня по листопад 1998 року позивачка проживала у домоволодінні за життя власника і за його згодою, надаючи йому догляд у зв`язку з хворобою. Відповідно до правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, володіння майном на підставі, що опосередковує лише користування, а не набуття права власності, виключає застосування набувальної давності за час дії такої підстави, оскільки в цей період володілець володіє майном не як власник. Тому суд не враховує зазначений період (травень - листопад 1998 року) до строку добросовісного давнісного володіння.

Юридично значущим для оцінки добросовісності є момент, з якого попередня підстава перебування позивачки у домоволодінні - згода власника відпала, тобто ІНФОРМАЦІЯ_7 (дата смерті ОСОБА_2 ). Саме з цього моменту позивачка почала фактично, безтитульно володіти майном, і саме на цей момент має оцінюватися її добросовісність.

Судом встановлено, що позивачці на момент смерті власника було відомо про те, що у ОСОБА_2 є діти. Разом з тим позивачка не була особисто знайома з жодною з цих осіб, не мала відомостей про їхні імена, місце проживання чи будь-які інші дані, крім самого факту їх ймовірного існування. Ні до, ні після смерті власника жодна особа, яка представлялася б його спадкоємцем, до позивачки не зверталася і про свої права не заявляла.

Суд враховує, що протягом усього наступного часу , понад 27 років , жоден можливий спадкоємець не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, не заявив про свої права на майно жодним іншим чином, і про його місцезнаходження чи намір реалізувати спадкові права відомостей не отримано ні позивачкою, ні судом. Ця обставина, встановлена судом об`єктивно, підтверджує, а не спростовує добросовісність тривалого володіння позивачки: позивачка мала розумні підстави вважати, що жоден із можливих спадкоємців своїх прав на майно реалізовувати не буде.

У цій справі перебування позивачки у домоволодінні за життя власника мало виключно фактичний, неформальний характер догляду за хворою людиною, а після його смерті - характер фактичного, безтитульного володіння майном, власника якого протягом більш ніж чверті століття ніхто не встановив і не заявив про свої права на нього.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що добросовісність заволодіння позивачкою домоволодінням з 23 листопада 1998 року є доведеною.

Щодо застосування норм у часі.

Згідно з пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом (тобто до 01.01.2004 ). Оскільки позивачка почала добросовісне безтитульне володіння з листопада 1998 року, в межах трирічного строку, стаття 344 ЦК України повністю застосовується до спірних правовідносин.

Щодо судової практики.

Правова позиція суду відповідає усталеній практиці Верховного Суду щодо тлумачення поняття добросовісності за статтею 344 ЦК України, зокрема щодо того, що:

(а) володіння майном на підставі, яка опосередковує лише користування, виключається з розрахунку строку набувальної давності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17);

(б) добросовісність заволодіння оцінюється на момент, коли особа почала володіти майном як власник, а не з моменту первісного, тимчасового чи опосередкованого користування;

(в) особа, яка не мала самостійного юридичного зв`язку із конкретно ідентифікованим власником чи його спадкоємцями, а лише загальні відомості про ймовірне існування спадкоємців, за відсутності протягом тривалого часу будь-яких дій з їх боку, не позбавлена добросовісності в розумінні статті 344 ЦК України.

Щодо визнання позову відповідачем.

Відповідно до статті 174 ЦПК України, відповідач має право визнати позов на будь-якій стадії провадження. Суд перевірив, що визнання позову відповідачем не суперечить закону та не порушує права третіх осіб. З огляду на зібрані докази, встановлені фактичні обставини та наведену правову оцінку, визнання позову є обґрунтованим та узгоджується з нормами матеріального права. Суд приймає визнання позову відповідачем.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Частиною 1 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі викладеного , суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки вона надала суду достатньо належних , допустимих та достовірних доказів на підтвердження позову, а визнання відповідачем позову не порушує законні права та інтереси інших осіб.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 12, 13, 81, 83, 89, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Задовольнити позов ОСОБА_1 до Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області про визнання права власності за набувальною давністю.

Визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду в тридцятиденний строк з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін:

позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ;

відповідач: Краснокутська селищна рада Богодухівського району Харківської області, місцезнаходження: вул. Охтирська, буд. №1, с-ще Краснокутськ, Богодухівський район, Харківська область, 62002, ЄДРПОУ: 04397359.

Суддя Л. В. Вовк