Рішення № 139509353, 07.09.2026, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/7107/26

н/п 2/953/4262/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м. Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Дяченка О.М.,

за участю секретаря судового засідання Засєєвої С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харків в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» Какун А.С. звернувся до суду через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 14 880,00 грн та судових витрат.

Позовна заява мотивована неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань із своєчасного повернення кредитних коштів, процентів за користування ними та неустойки.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 05.06.2026 відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, справу просив розглянути за відсутності представника позивача, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, правом надання відзиву на позовну заяву не скористався, заяв про відкладення розгляду справи не надходило. В матеріалах справи наявні докази належного повідомлення відповідача, зокрема, поштові конверти з відміткою про повернення "адресат відсутній за вказаною адресою", що згідно з усталеною практикою Верховного Суду вважається належним повідомленням.

Відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 44 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини своєї неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Беручи до уваги ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, та те, що відповідач обґрунтованих клопотань про відкладення судового засідання, суду не надав, в силу положень ч. 1 ст. 223 ЦПК України, суд вважає за доцільне продовжити судовий розгляд за відсутності відповідача.

Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

Відповідно до протокольної ухвали суду від 25.08.2026, враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, суд розглядає справу за відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що 07.12.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (далі ТОВ «Лінеура Україна») та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 5162492, який підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором 88593 (а.с. 6-17).

Умовами Договору № 5162492 від 07.12.2024 визначено: сума кредиту (загальний розмір) складає 4 000,00 грн; строк кредитування (строк, на який надається кредит) 360 днів; стандартна процентна ставка становить 1,00 % за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредитування, вказаного в п. 1.3 цього Договору (а.с. 6 зв.с.-7).

В додатку № 1 до Договору № 5162492 від 07.12.2024 сторони погодили таблицю обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, яка підписана відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором 88593 (а.с. 17 зв.с.).

Крім того, відповідач ознайомився з умовами паспорту споживчого кредиту, шляхом його підписання 07.12.2024 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 73703 (а.с. 19-20).

Згідно розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Лінеура Україна», загальний розмір заборгованості відповідача за Договором № 5162492 від 07.12.2024 становить 14 880,00 грн, з яких: 4 000,00 грн заборгованість за основною сумою боргу; 8 880,00 грн заборгованість за відсотками; 2 000,00 грн заборгованість за неустойкою (а.с. 23-26).

16.07.2025 між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «Лінеура Україна» укладено договір факторингу № 16072025 (а.с. 27-31).

Умовами п. 1.2. Договору визначено, що перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається після підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно з Додатком № 2 (а.с. 27 зв.с.).

16.07.2025 між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «Лінеура Україна» підписано акт прийому-передачі Реєстру Боржників № 1 за Договором факторингу № 16072025 від 16.07.2025 (а.с. 32).

Згідно додатку № 1 до Договору факторингу № 16072025 від 16.07.2025 (Реєстр боржників № 1), ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є боржником за Договором № 5162492 від 07.12.2024, загальний розмір заборгованості за яким становить 14 880,00 грн, з яких: 4 000,00 грн заборгованість за основною сумою боргу; 8 880,00 грн заборгованість за відсотками; 2 000,00 грн заборгованість за неустойкою (а.с. 34).

Судом досліджено, документи, які укладено між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «Лінеура Україна», з яких вбачається, що вони відповідають вимогам законодавства України, мають печатку та підписи уповноважених осіб.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики дійсно є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За відсутності спростування дійсності правочину він вважається чинним, що передбачено ст. 204 ЦК України.

Разом з тим, відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки кредитодавцями у цій справі є юридичні особи, відповідно до ст. 1055 ЦК України, кредитний договір підлягає укладенню у письмовій формі незалежно від суми кредиту. Недодержання письмової форми кредитного договору тягне його нікчемність.

Саме тому відповідно до вказаних норм (ст. 12, 81 ЦПК України) на позивача покладається процесуальний обов`язок письмовими доказами довести наявність у нього права вимоги та інші підстави позовних вимог, які він зазначив при зверненні до суду з позовом. При доведеності підстав позову на відповідача покладено процесуальний обов`язок їх спростування.

У частині 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.

Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді (формі) визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі Закон).

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

З матеріалів справи слідує, що Договір № 5162492 від 07.12.2024 підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов`язкові реквізити.

Крім того, відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

З наведеного вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, зокрема виписки з рахунків, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Аналогічні за змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 755/2284/16-ц, провадження № 61-4685св19.

При цьому у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які посвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, у тому числі первинні документи, що підтверджують факт виконання ним свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.

Однак позивач не надав доказів на підтвердження зарахування кредитних коштів за кредитним договором, право вимоги за яким до нього перейшло. Відсутні також докази фактичного користування відповідачем кредитними коштами, зокрема, рух коштів на особовому рахунку позичальника.

Суд зауважує, що розрахунок заборгованості за договором є внутрішнім документом ТОВ «Лінеура Україна» та не містить відомостей, які дозволяли б суду перевірити, чи були фактично передані позичальнику кредитні кошти. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 219/1704/17, провадження № 61-1211св19.

Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування кредитними коштами та укладення договору на умовах, зазначених у позовній заяві, а тому не є належним доказом наявності заборгованості. Зазначений розрахунок із визначенням конкретного розміру заборгованості є документом, створеним первісним кредитором, а відтак інформація, наведена в ньому, за відсутності первинних документів, на підставі яких його було складено, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач (постанова Харківського апеляційного суду від 20.04.202 у справі № 645/5449/24, провадження № 22-ц/818/123/26).

Крім цього, суд вважає, що лист ТОВ «Пейтек» про переказ коштів позичальнику не є належним доказом надання/перерахування відповідачу кредитних коштів, оскільки він не відноситься до документів на переказ, визначених законом, не відповідає законодавчо визначеним вимогам бухгалтерських документів, які підтверджують вчинення фінансової операції, а є інформаційним документом, що складений ТОВ «Пейтек» для відома первісного кредитора.

Суд також враховує, що підтвердженням зарахування кредитних коштів на картковий рахунок та користування ними може бути банківська виписка за рахунком, однак таких документів, матеріали справи не містять.

З інформації, наданої АТ «Райффайзен Банк» на виконання ухвали суду від 05.06.2026 слідує, що зазначена банківська картка ( НОМЕР_2 ) у Банку не відкривалася та не обслуговувалася. Клієнт ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відсутній в банку.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами щодо доведеності позовних вимог, і, відповідно, несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням ним процесуальних дій. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 755/18920/18.

Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 зазначив, що згідно з принципом змагальності саме позивач має довести момент укладення договору, а перекладання цього обов`язку на відповідача нівелює застосування принципу змагальності.

Всупереч своєму процесуальному обов`язку позивач не надав до суду належних, допустимих і достатніх доказів у розумінні ст. 76, 100 ЦПК України, що підтверджують перерахування кредитних коштів та розмір заборгованості за відповідним кредитним договором.

За умовами наявної у справі паперової копії електронного кредитного договору, кредитор надає позичальнику грошові кошти. Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, він зобов`язаний довести цей факт належними бухгалтерськими документами, виписками з банківського рахунку, відповідним меморіальним ордером тощо, що саме він перерахував обумовлені договором кошти позичальнику.

Лише у разі доведення факту укладення кредитного договору в електронній формі та виконання кредитором обов`язку щодо перерахування коштів позичальнику у позичальника виникає обов`язок спростування цих обставин. Інший підхід до розподілу тягаря доказування порушує принцип змагальності, передбачений у ст. 12 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу.

Згідно зі ст.1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Таким чином, позивач зобов`язаний надати до суду докази отримання права грошової вимоги від клієнта за договором факторингу, зокрема належні бухгалтерські документи, що підтверджують факт надання відповідачу суми кредиту та первинне зобов`язання.

Зазначені норми права за своїм змістом вимагають, щоб ці докази були передані фактору при укладенні договору факторингу або в інший строк, погоджений сторонами. Це необхідно для того, щоб фактор міг належним чином реалізувати свої права вимоги до боржника та уникнути можливих спорів у майбутньому.

Проте таких документів позивач до суду не надав.

За таких обставин, факт дійсності кредитного договору, договору факторингу, не звільняє позивача від обов`язку довести наявність у нього права вимоги, наявність та розмір заборгованості, оскільки у вказаному договорі відсутнє письмове підтвердження отримання позичальником суми кредиту.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачем не надано доказів, які свідчили б про виконання первинним кредитором (клієнтом за договором факторингу) умов кредитного договору щодо надання кредитних коштів або про фактичний перерахунок коштів на картковий рахунок відповідача.

За відсутності таких доказів, позивачем не доведено наявність у нього права вимоги до відповідача. Відтак, суд вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

З огляду на недоведеність реального характеру кредитного договору та відсутність у позивача підтвердженого права вимоги, суд не вважає за необхідне досліджувати правомірність нарахування процентів та неустойки, які у такому випадку не мають юридичного значення.

Питання розподілу судових витрат, суд вирішує відповідно до статті 141 ЦПК України, якою визначено, що у разі відмови в позові - покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 4, 12, 13, 78, 81, 83, 141, 247, 259, 263-265, 280 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування (ім`я) сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: 07400, Київська обл., Броварський район, м. Бровари, вул. Лісова, буд. 2.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено 07.09.2026.

Суддя О.М. Дяченко