Рішення № 13950928, 21.02.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21.02.11 р. Справа № 14/297

Суддя господарського суду Донецької області Кододова О.В.

при секретарі судового засідання Прилуцьких М.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фара-І», м. Київ

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

м. Донецьк

про стягнення 6464,18грн.

за участю представників сторін:

від позивача Іващук П.В. (за довіреністю);

від відповідача ОСОБА_1 (особисто);

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов Товариством з обмеженою відповідальністю «Фара-І», м. Київ до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк про стягнення заборгованості у розмірі 3970,00грн., витрат від інфляції у розмірі 902,11грн., 18% річних у розмірі 1472,97грн. та штрафу у розмірі 119,10грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідно до умов укладеного договору поставки відповідач взяв на себе зобовязання щодо оплати отриманого товару, однак у встановлений строк їх не виконав у результаті чого за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 3970,00грн.

Відповідач в письмових поясненнях від 01.02.2011р. (вхід. №02-41/4034) проти наявності заборгованості не заперечує, однак не погоджується із нарахованими штрафними санкціями.

Розпорядження в.о. голови господарського суду Донецької області від 28.01.2011р. справу №14/297 передано на розгляд судді Кододовій О.В.

За клопотанням сторін справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, встановив :

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАРА-І» (Постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) 11 липня 2008року було укладено договір №591 про довгострокові поставки, за умовами якого Постачальник зобовязується на протязі дії договору поставляти Покупцю товари (в тому числі, але не включно, запасні частини для автомобілів, автохімію, мастила, супутні товари для автотранспорту та інше далі за контекстом «товар») окремими партіями за цінами, в асортименті (за номенклатурою) та кількості, що остаточно погоджується сторонами в накладних, які є невідємною частиною договору, а Покупець зобовязаний приймати товар, оплачувати його на встановлених договором умовах.

Відповідно до п. 4.1. договору ціни на товар визначаються сторонами в накладних, виписаних на кожну окрему партію товару.

Згідно із п. 5.1. договору оплата за товар здійснюється шляхом перерахування Покупцем грошової суми, вказаної у видаткових накладних на розрахунковий рахунок постачальника протягом 7 календарних днів з моменту проведення відвантаження.

Підставою для оплати є рахунок, видаткова та податкова накладна, які надаються Постачальником Покупцю. (п. 5.2. договору).

Пунктом 6.2. договору передбачено, що підтвердженням прийому товару є підпис в довіреності або інформування постачальника факсом, телефоном про одержання товару.

За приписами п. 8.1. договору приймання товару за якістю та кількістю здійснюється Покупцем під час його поставки відповідно до положень розділу 6 договору.

Відповідно до п. 10.2. договору у випадку затримки оплати товару Покупець приймає на себе зобовязання разом із сплатою боргу сплатити на користь Постачальника штраф у розмірі 3% від суми заборгованості та 18% річних від суми простроченого платежу.

Договір набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками обох сторін та діє до 31 грудня 2008р. включно. У разі відсутності до дати закінчення чергового строку дії договору та наявності заяви від однієї із сторін про небажання продовжити подальші відносини, строк дії цього договору вважається кожного разу автоматично продовженим до 31 грудня наступного року включно. (п. 2.1.-2.3. договору).

Договір підписано обома сторонами та скріплено печатками підприємств. Доказів відмови від укладеного договору сторонами надано не було, у звязку із чим за висновком суду договір є продовженим.

На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну 4420,00грн., що підтверджується видатковими накладними №ДнЗ-081902 від 19.08.208р. на суму 2800,00грн., №ДнЗ-081903 від 19.08.2008р. на суму 430,00грн., №ДнЗ-082102 від 21.08.2008р. на суму 90,00грн., №012705 від 27.01.2009р. на суму 1100,00грн. В зазначених видаткових накладних сторонами було визначено найменування та код товару, його кількість та ціна, загальна сума накладної та строк її оплати. Кожна видаткова накладна була підписана особисто відповідачем та скріплена печаткою.

У звязку із неповною оплатою отриманого товару позивачем було надіслано на адресу відповідача претензію №154 від 23.07.2010р. з вимогою сплатити суму боргу у розмірі 3970,00грн. Як доказ направлення претензії позивачем надано опис вкладення у цінний лист та квитанцію №2662 від 27.07.2010р.

Крім того між сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків станом на 04.08.2009р. відповідно до якого відповідач підтвердив наявність заборгованості за вищепереліченими видатковими накладними в сумі 3970,00грн.

За розрахунком позивача, у зв'язку із невиконанням відповідачем умов договору за останнім утворилася заборгованість, яка на момент звернення до суду із позовом складає 3970,00грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обовязків є зокрема договори та інші правочини.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Статтею 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визначається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених господарським кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку .

Як визначено положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

У частині сьомій статті 193 Господарського кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Аналогічні положення містить ст.525 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України зазначає те, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідач свої зобовязання за договором поставки №591 від 11.07.2008р. належним чином не виконав, отриманий товар оплатив частково, у звязку з чим за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 3970,00грн., що підтверджується матеріалами справи.

Будь-яких документів у підтвердження відсутності заборгованості у розмірі 3970,00грн. відповідачем надано не було, крім того суму боргу відповідач підтвердив в заяві від 01.02.2011р., таким чином вимоги позивача про стягнення заборгованості у розмірі 3970,00грн. є доведеними, обґрунтованими матеріалами справи, а також такими, що підлягають задоволенню.

Судом не приймається до уваги посилання відповідача на те, що отриманий стартер вийшов із ладу раніш встановленого строку, за тих підстав, що у разі виникнення недоліків відповідач повинен був здійснити дії передбачені п. 8.2. договору шляхом складання претензії (рекламації). Твердження відповідача про передачу ним коштів у розмірі 800грн. документально не підтверджено. Відповідачем клопотанням від 21.02.2011р. (вхід. №02-41/6784) були надані до матеріалів справи виписки з банку, які підтверджують сплату ним 4350,00грн. Однак дані платежі позивачем були враховані при розрахунку суми боргу.

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат в сумі 902,11грн. та 18% річних в сумі 1472,97грн. суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитору зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом п. 10.2. договору сторони передбачили, що у випадку затримки оплати товару Покупець приймає на себе зобовязання разом із сплатою боргу сплатити на користь Постачальника 18% річних від суми простроченого платежу.

Таким чином, вимоги позивача щодо застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобовязання у вигляді стягнення нарахованого індексу інфляції на суму боргу в розмірі 902,11грн. та 18% річних за прострочення виконання грошових зобовязань в сумі 1472,97грн. підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 4. ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 10.2. договору поставки сторонами було передбачено, що у випадку затримки оплати товару Покупець приймає на себе зобовязання разом із сплатою боргу сплатити на користь Постачальника штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.

Відтак вимоги позивача про стягнення штрафу у розмірі 3% від суми заборгованості, що складає 119,10грн. підлягають задоволенню.

Незгода відповідача із нарахуванням штрафних санкцій судом не приймається за тих підстав, що нарахування штрафу у розмірі 3% та 18% річних від суми простроченого платежу передбачені пунктом 10.2. договору.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

На підставі Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст. 33, 43, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фара-І», м. Київ до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк про стягнення заборгованості у розмірі 3970,00грн., витрат від інфляції у розмірі 902,11грн., 18% річних у розмірі 1472,97грн. та штраф у розмірі 119,10грн., задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фара-І» (02154, м. Київ, пр-т Воззєднання, б. 21, кв. 8, код ЄДРПОУ 33299396, п/р 26000038592821 в КМФ ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 322012) борг у розмірі 3970,00грн., витрати від інфляції у розмірі 902,11грн., 18% річних у розмірі 1472,97грн., штраф у розмірі 119,10грн., державне мито в розмірі 102,00грн. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах в розмірі 236,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення складене у повному обсязі та підписане 22.02.2011року

Суддя Кододова О.В.