Рішення № 139509144, 27.08.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/5397/26

Провадження № 2/638/6425/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:

Головуючого судді Цвірюка Д.В.,

за участю секретаря Рудської В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Шевченківського районного суду міста Харкова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕРЕСТ» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

встановив:

Адвокат Коломойцев Микола Миколайович звернувся до Шевченківського районного суду міста Харкова в інтересах ОСОБА_1 із позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕРЕСТ» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 74 727 гривень 72 копійки.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ОСОБА_1 працювала у ТОВ «БЕРЕСТ» з 22.10.2024 по 27.05.2025. Однак, позивачу не у повному обсязі нараховувалась та сплачувалась заробітна плата за час роботи у відповідача. Позивач 30.01.2026 через адвоката звернувся до відповідача з питання отримання інформації щодо заробітної плати позивача в контексті всіх належних виплат. При цьому, оскільки при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, що прямо передбачено ст.116 КЗпП, а в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки ( ст.117 КЗпП), то звернення до відповідача прямо охоплює також і правовідносини, визначені ст.117 КЗпП. Звернення отримано відповідачем 17.02.2026. Відповіді на звернення не отримано, однак, на картковий рахунок позивача 14.02.2026 року надійшли кошти на суму 42600,74 грн. з призначенням «заробітна плата». Тобто, заборгованість по заробітній платі відповідачем була погашена у повному обсязі. Однак, ці суми повинні були бути сплачено позивачу при звільненні 27.05.2025, у чому вбачається порушення ст.116 КЗпП. Поряд з тим, названа вище виплата не містить в собі доказів того, що одночасно з проведенням з позивачем остаточного розрахунку при звільненні, відповідачем було нараховано та виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, обов`язок відповідача щодо чого унормовано ст.117 КЗпП. Зазначеним обумовлена потреба позивача у судовому захисті.

Також зазначає, що середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Так, днем звільнення позивача є 27.05.2025, а період виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, є обмеженим шістьма місяцями нині чинною редакцією ст.117 КЗпП, що становить з 28.05.2025 наступної дати після звільнення позивача 185 днів. Показник середньоденної заробітної плати розраховується, на виконання Порядку №100 наступним чином. Двома попередніми місяцями перед звільненням березень 2025 (31 кал.дн.) та квітень 2025 (30 кал.дн.), що у сумі складає 61 кал.дн. Заробітна плата позивача, згідно даних довідки ОК7 за березень 2025 становила 22000 грн., за квітень 2025 становила 22000 грн., що у сумі становить 44000 грн. Показник середньоденної заробітної становить 721,31 грн. Беручи до уваги кількість днів затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням обмежень ст.117 КЗпП, що становить з дати після звільнення позивача 185 днів та, помножуючи на показник середньоденної заробітної плати 721,31 грн. отримано розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на рівні 133 442,35 грн. При цьому сторона позивача вважає, що співмірні суми в порядку ст.117 становлять 56% від обрахованого повного середнього заробітку за затримку розрахунку 133 442,35 грн., що складає 74 727,72 грн..

Ухвалою судді від 01.04.2026 року після усунення недоліків позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) осіб.

Сторони (їх представники) в судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Представник позивача просив справу розглянути у відсутність позивача та її представника. Представник відповідача причини неявки суду не повідомив.

У відповідності до ч.1, 3, 4 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

З цього приводу Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутність нез`явившихся осіб за наявними матеріалами справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв`язку, дійшов наступних висновків.

Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до ч 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

За приписом ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 2 ст.13 та ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи. Кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п.2, п.4, п.6 - п.7 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч.8 ст.279 ЦПК України, судом досліджуються письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи і докази, надані до суду.

Суд, розглянувши позови в межах заявлених позовних вимог, дослідивши докази у справі, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала у ТОВ «БЕРЕСТ» з 22.10.2024 року по 27.05.2025 року. Разом із тим позивачу не у повному обсязі нараховувалась та сплачувалась заробітна плата за час роботи у відповідача. Остаточний розрахунок відповідачем з позивачем проведено 14.02.2026 року, шляхом перерахування на картковий рахунок позивача коштів на суму 42600,74 грн..

Разом із тим матеріали справи не містять та не надано стороною відповідача доказів здійснення виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виплати усіх належних їй сум при звільненні.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

В ч.1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці зазначено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (ч. 3 ст. 21 КЗпП України).

Зі змісту ч.1 ст. 47 КЗпП України вбачається, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Частинами 1, 2 статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

В п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно з рішенням №4-рп/2012 від 22.02.2012 Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст. 117, 237-1 цього кодексу, за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі №682/3060/16-ц від 27.01.2020 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею117 КЗпП України настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця.

В постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №755/12623/19 від 08.02.2022 зазначено, що аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках надання працівникам усіх видів відпусток, передбачених законодавством (крім відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами (далі відпустка), або виплати їм компенсації за невикористані відпустки та виплати вихідної допомоги (підпункти «а», «є» пункту 1 Порядку).

Порядком визначені такі правила:

- обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки (абзац перший пункту 2); у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата (абзац третій пункту 2);

- при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку (абзац перший пункту 3);

- суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт (абзац другий пункту 3); премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати (абзац третій пункту 3);

- при обчисленні середньої заробітної плати не враховується, зокрема, грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов`язків (підпункт «о» пункту 4); при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (абзац дев`ятнадцятий пункту 4).

- нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (абзац перший пункту 5);

- нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8).

Так, днем звільнення позивача є 27.05.2025 року, а період виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, є обмеженим шістьма місяцями нині чинною редакцією ст.117 КЗпП, що становить з 28.05.2025 наступної дати після звільнення позивача 185 днів.

Показник середньоденної заробітної плати розраховується, на виконання Порядку №100 наступним чином. Двома попередніми місяцями перед звільненням березень 2025 (31 кал.дн.) та квітень 2025 (30 кал.дн.), що у сумі складає 61 кал.дн. Заробітна плата позивача, згідно даних довідки ОК7 за березень 2025 становила 22000 грн., за квітень 2025 становила 22000 грн., що у сумі становить 44000 грн. Шляхом ділення 44000 грн. на 61 день отримуємо показник середньоденної заробітної плати на рівні (після округлення) 721,31 грн. Беручи до уваги кількість днів затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням обмежень ст.117 КЗпП, що становить з дати після звільнення позивача 185 днів та, помножуючи на показник середньоденної заробітної плати 721,31 грн., розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає на рівні 133 442,35 грн.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 виклала нове правове регулювання поширення принципу співмірності до відповідальності роботодавця в порядку ст.117 КЗпП на період затримки розрахунку у незалежності від редакційності ст.117 КЗпП, вказавши що, обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. Крім того Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 виклала механізм застосування принципу співмірності.

Відтак, керуючись викладеним алгоритмом, наведемо розрахунок сум в порядку ст.117 КЗпП з урахуванням принципу співмірності за новим правовим регулюванням його поширення на правовідносини, які охоплені сферою застосування ст.117 КЗпП в редакції з 19.07.2022, виходячи з показника істотної частки, оскільки відповідальність відповідача в обсязі 133 442,35 грн. не є співмірною сумам, виплаченим з затримкою.

Суми, які належали позивачу при звільненні становлять: 42600,74 грн. (виплачені із затримкою при звільненні) + 33325,64 грн. (виплачені при звільненні у травні 2025 без затримки, дані взято з довідки ОК 7) = 75 926,38 грн. Отже, істотна частка складає: 42600,74 грн. / 75 926,38 грн. х 100% = 56%. Тому співмірні суми в порядку ст.117 становлять 56% від обрахованого повного середнього заробітку за затримку розрахунку 133 442,35 грн., що складає 74 727,72 грн..

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у зв`язку з затримкою розрахунку ОСОБА_1 з боку відповідача, необхідно стягнути з ТОВ «БЕРЕСТ» на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за весь час затримки розрахунку в розмірі 74 727,72 грн. з наступним утриманням з цієї суми установлених законодавством України податків та обов`язкових платежів.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Положеннями ст.89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про задоволення позовних вимог.

Оцінюючи аргументи, викладені сторонами по справі в судовому засіданні та у заявах по суті справи, суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

Питання розподілу судових витрат суд вирішує у відповідності до статті 141 ЦПК України відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на результат розгляду справи, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1355,16 грн..

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 10-13, 76-81, 133-141, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕРЕСТ» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕРЕСТ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 74 727 (сімдесят чотири тисячі сімсот двадцять сім) гривень 72 копійки з наступним утриманням з цієї суми установлених законодавством України податків та обов`язкових платежів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕРЕСТ» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1355 гривень 16 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 01.09.2026 року.

Сторони:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «БЕРЕСТ», ЄДРПОУ 30774294, Харківська область, с.Печеніги пров.Береговий буд.1.

Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк