Рішення № 139509107, 07.09.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/17975/25

Провадження № 2/638/2999/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року Шевченківський районний суд м. Харкова

в складі головуючого судді: Хайкіна В.М.,

за участю секретаря: Морозової Д.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,-

ВСТАНОВИВ:

15.09.2025 року через підсистему «Електронний суд» до Шевченківського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, згідно прохальної частини якої просить суд: стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором №101474093 від 16.08.2021 року у розмірі 62 400,00 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 16 000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.08.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та відповідачем було укладено договір №101474093, відповідно до якого відповідач отримала кредитні кошти у розмірі 8 000,00 грн. 30.11.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» було укладено договір факторингу №30-11-65, відповідно до якого до ТОВ «Вердикт капітал» перейшло право вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №101474093. 10.01.2023 року між ТОВ «Вердикт капітал» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» укладено договір факторингу №10-01/2023, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №101474093. Заборгованість за кредитним договором відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв`язку із чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість. Враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності, позивач просить суд стягнуть заборгованість з відповідача у розмірі 62 400,00 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 8 000,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 52 800,00 грн., заборгованість за комісіями 1 600,00 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 24.09.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 24.10.2025 року витребувано від Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» інформацію щодо належності карткового рахунку відповідачу та відомостей щодо зарахування кредитних коштів.

18.11.2025 року до суду надійшла затребувана інформація.

Відповідач ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву, який би відповідав вимогам статті 178 ЦПК України, чи будь-яких письмових та електронних доказів (які можливо доставити до суду), висновків експертів, заяв свідків, що підтверджують заперечення проти позову, до суду не надала.

Суд, дослідивши доводи позивача, викладені у письмових заявах по суті справи, оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Матеріалами справи встановлено, що 16.08.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №101474093, згідно умов якого кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п. 1.3 Договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п. 1.2 Договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 Договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.

Сума (загальний розмір) кредиту становить 8 000,00 грн. (п. 1.2 Договору).

Кредит надається строком на 30 днів з 16.08.2021 (строк кредитування) (п. 1.3 Договору).

Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 15.09.2021 (п. 1.4 Договору).

Комісія за надання кредиту: 1 600,00 грн., яка нараховується за ставкою 20,00 відсотків від суми кредиту одноразово (п. 1.5.1 Договору).

Проценти за користування кредитом: 3 600,00 грн., які нараховуються за ставкою 1,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п. 1.5.2 Договору).

Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п. 1.6 Договору).

Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок (п. 2.1 Договору).

Пунктом 6.1 Договору визначено, що цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створенений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

В розділі 10 Договору містяться реквізити сторін, а також позичальника, зокрема ПІБ, РНОКПП, адреса реєстрації, контактні дані.

Додаток 1 та 2 до даного договору є графік платежів за договором про споживчий кредит №101474093 від 16.08.2021 року та паспорт споживчого кредиту від 16.08.2021 року підписаний електронним підписом із використанням одноразового ідентифікатора.

Відповідно до анкети-заяви на кредит №101474093 від 16.08.2021 року вбачається процес оформлення та розгляду заяви відповідно до погоджених умов кредитування. Анкета-заява містить паспортні та анкетні дані відповідача, основні умови кредитування: сума кредиту, строк, проценти.

Відповідно до довідки про ідентифікацію складеною ТОВ «Мілоан» кредитний договір №101474093 від 16.08.2021 року був підписаний відповідачем із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором Z68212 дата і час відправки одноразового ідентифікатора позичальнику: 16.08.2021 номер телефону, на який відправлено одноразовий ідентифікатор: НОМЕР_1 .

Відповідно до квитанції платіжної системи Liqpay вбачається що згідно договору №101474093 на номер картки 536354*86 було перераховано кошти у сумі 8 000,00 грн.

ТОВ «Мілоан» надав до суду відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №101474093.

30.11.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» (фактор) укладено договір факторингу №30-11-65, відповідно до умов якого первісний кредитор зобов`язується відступити за плату право грошової вимоги у сумі 65 369 380,75 грн., а фактор зобов`язується, здійснивши фінансування в порядку передбаченому цим договором, прийняти право грошової вимоги до боржників, що належить клієнту, і стає новим кредитором за договорами про надання фінансових послуг, укладеними між клієнтом і боржниками.

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №30-11-65 від 30.11.2021 року, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» перейшло право вимоги за кредитним договором №101474093, боржником якого є ОСОБА_1 , на загальну суму заборгованості 37 200,00 грн.

10.01.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» (новий кредитор) укладено договір №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до умов якого за цим договором в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає шляхом продажу новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги первісного кредитора до боржників, зазначених у додатках №1 та №3 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників або які зобов`язані виконати обов`язки боржників, за договорами позики(кредитними договорами), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них. Новий кредитор сплачує первісному кредитору за права вимоги грошові кошти у розмірі та у порядку, визначених цим договором.

Відповідно до реєстру боржників до договору №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прави вимоги від 10.01.2023 року, до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором №101474093, боржником якого є ОСОБА_1 , на загальну суму заборгованості у розмірі 71 600,00 грн.

Згідно розрахунку заборгованості складеного ТОВ «Вердикт Капітал» за кредитним договором №101474093, заборгованість відповідача складає 71 600,00 грн., з яких: заборгованість по основній сумі кредиту 8 000,00 грн., заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги 27 600,00 грн., заборгованість з комісії 1 600,00 грн., нараховані відсотки 34 400,00 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості складеного ТОВ «Коллект Центр» за кредитним договором №101474093 від 16.08.2021 року, вбачається що позивачем не здійснювалось нарахування відсотків та загальна сума заборгованості відповідача складає 71 600,00 грн., що складається з: заборгованості за тілом кредиту 8 000,00 грн., заборгованість за відсотками 62 000,00, проте заявлена до стягнення 52 800,00 грн., заборгованість за комісією 1 600,00 грн.

Даними листа АТ КБ «Приват Банк» від 07.11.2025 року підтверджується, що на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 емітовано карту № НОМЕР_3 та на вказаний рахунок було зараховано кошти у сумі 8 000,00 грн. від 16.08.2021 року.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205,207 ЦК України).

Згідно статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно вимог статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до положень частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (пункт 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Зазначений договір є публічним договором приєднання.

Згідно із частиною першою статті 633ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку ТОВ «Мілоан»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються товариством, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим товариство має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У рішенні від 11липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Відповідно до частини 4 статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Позивачем до суду надані докази щодо укладення договору про надання споживчого кредиту, а саме: договір про споживчий кредит №101474093 від 16.08.2021 року, паспорт споживчого кредиту, графік платежів, заявку-анкету, де зазначено, що їх підписання здійснено клієнтом за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року по справі № 127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений; сторони не досягли б згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.

У даній справі встановлено, що відповідач ОСОБА_1 шляхом власноручного введення одноразового ідентифікатора Z68212, отриманого від первісного кредитора на укладення кредитного договору №101474093 від 16.08.2021 року, здійснила підписання вказаного договору, тобто договір вважається укладеним у відповідності до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» та, відповідно, сторони досягли згоди щодо всіх їх істотних умов.

Матеріалами справи встановлено, що вказаний кредитний договір відповідачем підписано особисто, недійсним в судовому порядку не визнавався, а відтак є чинним і підлягає до виконання його сторонами. Відповідач під час укладення кредитного договору, ознайомився з його текстом та істотними умовами кредитування а саме: сумою кредиту, процентною ставкою, строком кредитування, графіком платежів та порядком погашення заборгованості, що підтверджується особистим підписом позичальника. Оскільки, кредитний договір був підписаний відповідачем без будь-яких застережень, суд приходить до висновку, що останній погодився з його умовами та зобов`язувався виконувати їх.

Факт видачі кредитних коштів позичальнику підтверджується квитанцією платіжної системи Liqpay вбачається що згідно договору №101474093 на номер картки НОМЕР_4 було перераховано кошти у сумі 8 000,00 грн.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного суду які викладені у постанові від 12 лютого 2025 року по справі №679/1103/23 в яких викладено що довідка про перерахування за допомогою платіжної системи кредиту на вказану позичальником картку є належним доказом отримання відповідачем кредитних коштів.

Згідно зі статтею 41 Закону України «Про Національний банк України» та частинами першою, другою статті 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Національний банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566, чинного на час виникнення спірних правовідносин, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.

Пунктом 5.1 глави 5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.

Згідно з пунктом 5.4 цього Положення, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.

Пунктом 5.6 вказаного Положення визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 214/1423/15-ц (провадження № 61-8821св24).

Факт перерахування коштів на банківську карту, емітовану на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) підтверджується листом АТ КБ «Приват Банк» від 07.11.2025 року, відповідно до якого судом встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 емітовано карту № НОМЕР_3 та на вказаний рахунок було зараховано кошти у сумі 8 000,00 грн. від 16.08.2021 року.

У суду немає сумнівів щодо належності вказаної карти відповідачу оскільки вона самостійно вказала платіжний засіб № НОМЕР_5 під час укладення кредитного договору. Матеріали справи не містять доказі того що відносно відповідача вчинялись шахрайські дії, докази звернень до правоохоронних органів відповідача відсутні так і відсутні докази того що зазначені персональні дані відповідача були використані третіми особами.

Таким чином позивачем доведений факт укладення кредитного договору та факт отримання кредитних коштів у розмірі 8 000,00 грн.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року у справі № 668/7544/15-ц зазначено, що: «за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Суд вважає доведеним позивачем перехід прав вимог до відповідача за кредитним договором №101474093 від 16.08.2021 року що підтверджується, зокрема: копією договору факторингу №30-11-65 від 30.11.2021 року, копією договору про відступлення прав вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 року та копією витягу з реєстру боржників.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Суду не надано доказів на спростовування презумпції правомірності договору факторингу №30-11-65 від 30.11.2021 року та договору про відступлення прав вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 року.

Згідно статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов`язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, в якій, зокрема, зазначено, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).

Судом встановлено, що положеннями пункту 2.3.1.2. кредитного договору №101474093 від 16.08.2021 року передбачено пролонгацію на стандартних (базових) умовах, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах. Проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6. договору.

Відповідно до п.1.6 зазначеного кредитного договору стандартна процентна ставка за користування кредитом становить 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

З наведеного вбачається, що підписанням договору про споживчий кредит №101474093 від 16.08.2021 року сторони досягли згоди щодо умов, зокрема про нарахування відсотків та можливості продовження строку кредитування отже нарахування відсотків за вказаним кредитним договором наступним кредитором є правомірним.

Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягаю стягненню заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 52 800,00 грн.

Щодо стягнення з відповідача заборгованості за комісією у розмірі 1 600,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі за № 343/557/15-ц зроблено висновок: «Так, за змістом частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній станом на 08 травня 2007 року) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до частини 8 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Частиною третьою вищезазначеної статті (в редакції на час укладення кредитного договору) передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Згідно із частиною 3 статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.»

Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Відтак, дійшов до всновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в сумі 1 600,00 грн.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).

З огляду на вищевказане, а також те, що доказів повернення кредиту чи спростування вказаних обставин, на час розгляду справи відповідачем не надано, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором №101474093 від 16.08.2021 року у розмірі 60 800,00 грн., яка складається з заборгованості по тілу кредиту 8 000,00 грн. та заборгованості по відсотках 52 800,00 грн.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Позивачем при поданні позову понесено судові витрати зі сплати судового збору за подачу позовної заяви у розмірі 2 422,40 грн. а також сплачено витрати на правову допомогу у розмірі 16 000,00 грн.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з положеннями частин першої п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (пункт 268).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Метою впровадження цього принципу пропорційності є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу надано: договір про надання правової допомоги №01-07/2024 від 01.07.2024 року; прас-лист АО «Лігал Ассістанс» затверджений Рішенням Загальних зборів №01-11/2023 р. від 01.11.2023 року; заявку на надання юридичної допомоги №184 від 01.08.2025 року; витяг з акту №13 про надання юридичної допомоги від 31.08.2025 року.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 р. по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10 грудня 2009 року, справа «Баришевський проти України» від 26 лютого 2015 року). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02 червня 2014 року, за змістом якої заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року, за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У зв`язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин та ураховуючи складність справи, яка відноситься до категорії малозначних справ, обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності цих витрат та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн.

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

За частиною першою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, позовні вимоги задоволені частково, а відтак з урахуванням розміру задоволених вимог відшкодуванню відповідачем на користь позивача підлягають судові витрати за подачу позову в сумі 2 349,73 грн.

Керуючись ст. ст.81, 133, 141, 247, 263,264,265,268, ЦПК України, ст.ст. 526, 610-612, 1050, 1054 ЦК України суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (код ЄДРПОУ 44276926, м. Київ, вул. Мечнікова, 3, оф. 306) заборгованість за договором №101474093 від 16.08.2021 року у розмірі 60 800 (шістдесят тисяч вісімсот) грн. 00 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (код ЄДРПОУ 44276926, м. Київ, вул. Мечнікова, 3, оф. 306) понесені судові витрати на сплату судового збору у розмірі 2 349 (дві тисячі триста сорок дев`ять) грн. 73 коп. та понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий суддя: