Рішення № 139508543, 02.09.2026, Лохвицький районний суд Полтавської області

Справа №538/890/25

Провадження по справі №2/538/31/26

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 вересня 2026 року Лохвицький районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді - Бондарь В.А.

за участю секретаря судового засідання - Андріяки О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лохвиця цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кучерявої Тетяни Володимирівни до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Полтавської міської ради про визначення місця проживання дитини з батьком та припинення стягнення аліментів,

у с т а н о в и в:

Адвокат Кучерява Т.В., в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до Лохвицького районного суду Полтавської області з даною позовною заявою, в обґрунтування позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася донька ОСОБА_3 . Рішенням Київського районного суду м. Полтава від 02.02.2016 року розірвано шлюб між сторонами по справі. Зазначила, що після розірвання шлюбу донька фактично проживала на дві родини, проте більшість часу із матір`ю. З листопада 2021 року донька проживає з батьком, у зв`язку з тим, що мати дитини виїхала за межі країни, повернувшись до України у липні 2022 року. З 05.09.2022 року по квітень 2025 року ОСОБА_2 перебувала на військовій службі в лавах ЗСУ, а саме у військовій частині НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ). На сьогодні, після звільнення з військової служби на початку квітня місяця 2025 року, відповідачка виявила намір на зміну місця проживання доньки та виїзд за кордон до Італії разом із останньою. Вказала, що матір`ю не враховано інтереси дитини та її побажання щодо проживання з батьком в Україні. Також заначила, що батьком створено належні умови проживання, виховання, навчання та розвитку доньки. Представник позивача просить визначити місце проживання дитини з батьком, оскільки він є працездатним, має постійний заробіток, у фінансовому плані є стабільно забезпеченою особою, саме він займається вихованням та розвитком доньки, бере активну участь у її житті.

Крім того зазначила, що рішенням Київського районного суду м. Полтави від 28.08.2014 року із позивача на користь відповідача стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення повноліття. За період з 09.01.2016 року по 24.10.2021 року позивач перераховував кошти, як аліменти, на рахунок відповідача на утримання доньки ОСОБА_4 . Оскільки дитина з листопада 2021 року фактично проживає з батьком, то останній припинив перераховувати кошти. Так як донька проживає разом з батьком, то представник позивача просила припинити стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь відповідачки на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 .

Позивач та представник позивача в судове засідання не з`явилися, від представника позивача ОСОБА_5 надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи без її участі, позовні вимоги визнає.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Полтавської міської ради в судове засідання не з`явився, але надіслав заяву про розгляд справи без його участі, проти задоволення позовних вимог не заперечує.

За відсутності учасників процесу розгляд цивільної справи здійснено в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, суд зазначає про таке.

Судом встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Октябрським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції, актовий запис № 593 (а.с. 21).

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 02.02.2016 у цивільній справі № 552/7261/15-ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, позов задоволено та шлюб між сторонами розірвано (а.с. 35).

Відповідно до рішення Київського районного суду м. Полтави від 28.08.2014 у справі № 552/5196/14-ц з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_6 на утримання доньки ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення повноліття, починаючи з 11 серпня 2014 року (а.с. 32-34).

Відповідно до Акту про фактичне місце проживання, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживають без реєстрації АДРЕСА_2 (а.с. 26).

Як вбачається з характеристики учениці ліцею № 31 Полтавської міської ради ОСОБА_3 , наданої 22.04.2025 року класним керівником ОСОБА_9 та директором ліцею ОСОБА_10, що з листопада 2021 року і по травень 2024 року ОСОБА_4 проживала разом із батьком ОСОБА_1 , за місцем фактичного (постійного) проживання та перебувала під його постійним наглядом, оскільки мати виїхала працювати за кордон. Батько цікавився життям дитини, відвідував батьківські збори, забезпечував відвідування навчальних екскурсій, підтримував зв`язок із класним керівником та вчителями-предметниками. В цей період з листопада 2021 по травень 2024 року мати, ОСОБА_2 , на зв`язок із класним керівником не виходила, не цікавилася успіхами дитини, батьківські збори не відвідувала (а.с. 47).

Як вбачається з характеристики учениці 5-А класу ліцею № 31 Полтавської міської ради ОСОБА_3 , наданої класним керівником ОСОБА_7 та директором ОСОБА_10, ОСОБА_4 з першого класу проживає з батьком. Батьки розлучені. Батько приділяє належну увагу навчанню та вихованню дитини, бере участь у шкільному та особистому житті дитини, спілкується з вчителями, класним керівником учениці, хвилюється за її навчання та виховання. Мати участі в навчальному процесі не бере (а.с. 48).

Згідно з характеристики на вихованку секції Кіокушин карате ОСОБА_4, наданої 24.04.2025 року тренером ОСОБА_8 , батько постійно супроводжує доньку на тренування, підтримує її під час змагань, бере участь в організації спортивних поїздок, зокрема неодноразово організовував участь у тренувальних зборах у Карпатах, у змаганнях у межах Полтавської області та інших регіонах України. Батько забезпечує повне фінансування занять, змагань, супровід і завжди підтримує ОСОБА_4 морально й емоційно. Мати участі в спортивному житті дитини не бере, у змаганнях, тренуваннях, організаційних чи виховних процесах, що стосуються спорту, не була присутня та не проявляла ініціативи. Спілкування відбувається виключно з батьком (а.с. 49).

Згідно з Висновком служби у справах дітей Полтавської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який виданий на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини від 14.07.2026 № 75, враховуючи результати оцінки потреб сім`ї, педагогічну характеристику закладу освіти, позицію матері, свідому та чітку думку самої дитини, визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із батьком ОСОБА_1 (а.с. 216).

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч. 2-4 ст. 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» (далі - Закон) сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частини перша, друга статті 15 Закону).

Суд зазначає, що міжнародні та національні законодавчі акти не містять норм, які наділяли б будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).

Дитина є суб`єктом права і, незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Під час визначення місця проживання дитини, зважаючи на вікову категорію, необхідно проводити з нею бесіду, головним завданням якої є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення її інтересів та з`ясування думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і для дотримання такої рівноваги особливу увагу необхідно приділити найважливішим інтересам дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04).

Результат аналізу наведених вище норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, насамперед повинні бути враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на норми, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами, суд має з`ясувати, чи виконала відповідачка обов`язок доведення обставин, за наявності яких суд має право відмовити у визначенні місця проживання дитини з батьком, чи довів позивач, що проживання дитини з ним відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, суди мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18. Суд встановив, що на час звернення до суду з позовом дитина проживає з батьком. На час вирішення спору дитина більше двох років проживає з батьком, що є однією з переваг на користь визначення місця проживання дитини з батьком.

Суд виходить з того, що сімейні спори, які стосуються інтересів дітей та їхніх батьків, необхідно розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини, які закріплені у Конвенції про права дитини, зокрема, при ухваленні всіх рішень, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси мають першорядне значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися, держава має позитивні зобов`язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров`ю та розвитку (забезпечує у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини) (статті 3, 6).

Суд дійшов висновку, що представник позивача надала достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності визначення місця проживання доньки з батьком з огляду на інтереси дитини, які переважають над інтересами і бажаннями їх батьків.

З огляду на викладене, суд виходить з того, що проживання малолітньої доньки з батьком відповідатиме інтересам дитини, яка потребує постійного догляду та турботи у зв`язку з фізіологічними особливостями, позитивно сприятиме як психологічному, так і фізичному її розвитку.

Згідно ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Ст. 179 СК України передбачає, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.

Відповідно до Закону, батьки зобов`язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним і не залежить від того, чи є батьки працездатними й чи є в них кошти, достатні для надання утримання, а лише враховується судом при визначенні розміру стягуваних аліментів.

Положеннями ч. 2, 3 ст. 181 СК України визначено, що за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ст. 273 СК України якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до п. 17 Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», право на звернення до суду із заявою про стягнення аліментів і, відповідно, право на отримання аліментів має той з батьків, з ким проживає дитина.

З аналізу статей 267-271 СК України вбачається, що припинення стягнення аліментів можливим є у тому випадку, коли одержувач аліментів, наприклад мати дитини не витрачає отримувані нею аліменти на дитину. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я одержувача аліментів - матері дитини. При цьому обов`язок батька - платника аліментів утримувати дитину не припиняється.

З наведеного слідує, що факт проживання дитини з батьком, з якого стягуються аліменти на користь матері на її утримання, є істотною обставиною для звільнення позивача від сплати аліментів.

Способи захисту сімейних прав та інтересів встановлені ч. 2 ст. 18 СК України, згідно з нормами якої способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є припинення правовідношення, а також його анулювання.

Відтак, з урахуванням предмета даного спору (припинення стягнення аліментів на утримання дитини), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час звернення до суду з позовом і розгляду справи судом та ухвалення рішення по справі, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником.

При вирішенні цього спору суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 вересня 2019 року (справа № 711/8561/16), відповідно до якого за своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України) та на підстави припинення сплати аліментів. Ст. 92 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, а ст. 273 СК України додатково вказує на підстави припинення виплати аліментів.

Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст. 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження, а відсутність імперативної заборони на припинення виплати аліментів, за положеннями ст. 273 СК України має на меті скасування їх присудження.

У зв`язку із зазначеним, з урахуванням предмета цього спору в частині припинення стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час звернення до суду з позовом і розгляду справи судом та ухвалення рішення по справі, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником.

Відповідно ч. 4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Оскільки, судом встановлено, що на даний час малолітня дитина проживає разом із батьком, позивачем у справі, та перебуває на його утриманні, тож змінились обставини, що впливають на стягнення аліментів на користь відповідачки.

Враховуючи загальні принципи регулювання сімейних відносин, способи захисту сімейних прав, суд вважає за необхідне захистити порушене право позивача шляхом припинення стягнення на користь відповідачки аліментів на утримання дитини.

За встановлених обставин, з урахуванням принципу якнайкращого забезпечення інтересів дитини, суд вважає, що проживання з батьком на даний час найбільше відповідає інтересам дитини, тому дійшов висновку про необхідність визначення її місця проживання з батьком та припинення стягнення з нього аліментів, тому позов підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на буд-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справі або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

Проте положеннями статті 142 ЦПК України передбачено порядок розподілу судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.

За змістом ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма викладена і в ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Таким чином, якщо відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, то в судовому рішенні повинно бути вирішено питання про повернення позивачу з державного бюджету половини сплаченого ним судового збору при поданні позовної заяви, а інша половина судового збору покладається на відповідача.

На підставі вищевикладеного, оскільки до початку розгляду справи по суті відповідачка визнала позов, а при подачі позову до суду ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 2422 грн 40 коп., суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при подачі позову та стягнення з відповідача на користь позивача інших 50 відсотків судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 142, 206, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст. 141, 161, 179, 180, 267-271, 150-152, 160, 161 Сімейного кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Позовні вимоги представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кучерявої Тетяни Володимирівни до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Полтавської міської ради про визначення місця проживання дитини з батьком та припинення стягнення аліментів - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 .

Припинити стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 , на утримання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які присуджені рішенням Київського районного суду м. Полтави від 28.08.2014 року у справі № 552/5196/14-ц.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 1211 грн 20 коп.

Зобов`язати Управління державної казначейської служби України у м. Києві повернути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) з державного бюджету 50 відсотків судового збору в сумі 1211 грн 20 коп., внесений ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) згідно з квитанцією від 06.05.2025 року, код квитанції: 9377-8435-0270-7182, отримувач ГУК у Полтавській області/м. Лохвиця/22030101, код отримувача:37959255.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Лохвицького районного суду Полтавської області В.А. Бондарь