Ухвала суду № 139507626, 02.09.2026, Володарський районний суд Київської області

Справа № 940/448/23

Провадження № 4-с/364/14/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.2026 Володарський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Макаренко Л.А.,

при секретарі судового засідання Голуб А.Л.,

за участю:

Заявниці ОСОБА_1 ,

представника Заявниці ОСОБА_2 ,

представника Боржника Сербінової А.А.,

інші учасники справи не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Володарського районного суду Київської області в селищі Володарка Білоцерківського району Київської області в порядку, визначеному статтею 450 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність та дії державного виконавця під час проведення виконавчих дій 18.05.2026,

ВСТАНОВИВ:

До Володарського районного суду Київської області 27.05.2026 через підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі ЄСІТС), зареєстрована в системі документообігу суду 28.05.2026, надійшла зазначена вище скарга ОСОБА_1 на бездіяльність та дії державного виконавця під час проведення виконавчих дій 18.05.2026 у виконавчому провадженні № 75371998 (далі ВП № 75371998) з примусового виконання виконавчого листа, виданого Володарським районним судом Київської області 31.05.2024 у справі № 940/448/23 про встановлення зустрічей Заявниці з малолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності її батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (Боржник) та будь-яких інших осіб (т. 1, а.с. 1-6).

У скарзі Заявниця просить суд:

1) визнати протиправними дії та бездіяльність головного державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі Дарницький відділ ДВС) Ковтун В.-М.С. під час проведення виконавчих дій 18.05.2026 у ВП № 75371998, що полягали у формальному проведенні виконавчої дії без забезпечення реального виконання судового рішення та без належного процесуального реагування на факт його невиконання;

2) визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця Дарницького відділу ДВС Ковтун В.-М.С. у ВП № 75371998, що полягає у невстановленні факту невиконання рішення суду 18.05.2026, нескладенні акта про невиконання рішення боржником у порядку частини третьої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», невинесенні постанови про накладення штрафу на Боржника та нездійсненні попередження Боржника про кримінальну відповідальність за умисне невиконання судового рішення;

3) зобов`язати згаданого державного виконавця у межах ВП № 75371998 усунути допущені порушення, надати належну правову оцінку фактичному невиконанню рішення суду 18.05.2026 та застосувати передбачені законом заходи примусового виконання рішення суду, зокрема скласти акт про невиконання рішення Боржником, винести постанову про накладення штрафу на Боржника відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» та здійснити попередження Боржника про кримінальну відповідальність за умисне невиконання судового рішення;

4) зобов`язати згаданого державного виконавця у межах ВП № 75371998 організувати подальше виконання рішення суду у спосіб, який забезпечить реальне, а не формальне виконання судового рішення, із належним залученням представника органу опіки та піклування, психолога або іншого спеціаліста для виявлення та/або підтвердження причин відмови дитини від контакту зі Стягувачем, фіксації відповідних висновків у матеріалах виконавчого провадження та визначення конкретного алгоритму подальших виконавчих дій;

5) постановити окрему ухвалу суду, яку направити до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) для вирішення питання щодо дисциплінарної відповідальності державного виконавця та перевірки належності організації виконання судового рішення у ВП № 75371998.

На обґрунтування перелічених вимог Заявниця (Стягувач) зазначає, що на виконанні Дарницького відділу ДВС у порядку примусового виконання перебуває названий вище виконавчий лист щодо її зустрічей з дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька ОСОБА_4 та будь-яких інших осіб, з 10:00 кожного першого понеділка до 10:00 кожного другого понеділка місяця та з 10:00 кожного третього понеділка місяця до 10:00 кожного четвертого понеділка місяця безперервно за своїм місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому Боржника ОСОБА_4 судом було зобов`язано забезпечити надання дитини для зустрічей з матір`ю.

Так, 18.05.2026 головним державним виконавцем Дарницького відділу ДВС Ковтун В.-М.С. було складено акт державного виконавця за результатами виходу за адресою: АДРЕСА_1 , з метою перевірки виконання рішення суду. Виконавчі дії розпочато приблизно о 10:01 та завершено приблизно о 10:26, тобто фактичне виконання рішення суду було зведено до короткочасної процесуальної дії тривалістю близько двадцяти п`яти хвилин, тоді як судовим рішенням визначено безперервне побачення у межах установленого графіку, без присутності батька. Виконавчі дії 18.05.2026 проводилися у присутності психолога Дніпровського районного в місті Києві центру соціальних служб ОСОБА_5 та представника служби у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації Демко А.А. Також у виконавчих діях брав участь понятий ОСОБА_6 . Зі змісту акта державного виконавця від 18.05.2026 вбачається, що Боржник забезпечив прибуття дитини до місця зустрічі з матір`ю. Разом з тим дитина відмовилася спілкуватися з матір`ю та заходити до квартири, у зв`язку з чим передбачене судовим рішенням побачення фактично не відбулося, а дитина не була передана матері для безперервного спілкування у визначеному судом порядку. У акті також зазначено, що на початку виконавчої дії державний виконавець зачитала сторонам повідомлення Дніпровського районного в місті Києві центру соціальних служб щодо психологічної підтримки дитини та з`ясувала позицію сторін щодо продовження виконавчих дій. Надалі, зі змісту акта вбачається, що за участю психолога та представника відповідних служб було здійснено спробу спілкування з дитиною у спокійній, нейтральній обстановці, однак фактичного результату у вигляді передачі дитини матері та початку побачення досягнуто не було. Незважаючи на те, що акт прямо фіксує відсутність фактичного виконання судового рішення, державний виконавець не склала акт про невиконання рішення боржником у порядку частини третьої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», не винесла постанову про накладення штрафу на боржника, не здійснила попередження боржника про кримінальну відповідальність за умисне невиконання судового рішення та не винесла постанову про відкладення виконавчих дій у порядку статті 32 цього Закону. За таких обставин, на думку Скаржника, акт від 18.05.2026 підтверджує невиконання рішення суду, а черговий факт його фактичного невиконання. Формальна фіксація прибуття Боржника з дитиною до місця зустрічі не є належним виконанням судового рішення, оскільки судом встановлено саме право матері на побачення з дитиною без присутності батька та інших осіб, а не обов`язок Боржника лише фізично привести дитину до будинку стягувача.

На думку Заявниці, Акт державного виконавця від 18.05.2026 є важливим доказом того, що судове рішення в черговий раз фактично не було виконано. Із його змісту вбачається повторна присутність на виконавчих діях сторонніх осіб, про що вже наголошувалось судом, що дитина була передана матері для безперервного побачення у визначений судовим рішенням період. Акт формально фіксує відмову дитини від спілкування з матір`ю та відмову заходити до квартири, після чого виконавчі дії були завершені. При цьому державний виконавець неправомірно обмежився описом зовнішніх обставин та поведінки дитини, не надавши належної правової оцінки головному питанню: чи було Боржником виконано покладений на нього судовим рішенням обов`язок забезпечити побачення матері з дитиною. Залучення до участі у виконавчих діях психолога також мало суто формальний характер, оскільки акт державного виконавця не містить оцінки психологом причин відмови дитини від контакту з матір`ю, не відображає будь-яких професійних висновків щодо того, чи є така відмова самостійним волевиявленням дитини, чи сформована під впливом Боржника або інших дорослих осіб, не містить рекомендацій щодо способу подальшого виконання судового рішення та не підтверджує наявності об`єктивних перешкод для проведення побачення. Сам факт присутності психолога під час виконавчої дії не свідчить про виконання державним виконавцем вимог пункту 7 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, оскільки зазначена норма покладає на виконавця обов`язок не формально залучити спеціаліста, а забезпечити виявлення та/або підтвердження причин відмови дитини контактувати зі стягувачем. В акті відсутні відомості про те, які саме дії були вчинені психологом, які питання з`ясовувалися, які причини відмови дитини були встановлені, чи досліджувався можливий вплив боржника на позицію дитини, а також чи існували реальні ризики для психоемоційного стану дитини саме у разі виконання судового рішення.

Тому Заявниця вважає, що бездіяльність державного виконавця, яка полягає у невжитті передбачених законом заходів після фактичного невиконання рішення суду 18.05.2026, безпосередньо порушує права та законні інтереси її як Стягувача, а також суперечить завданню виконавчого провадження, принципу обов`язковості судового рішення та стандартам ефективного захисту права на сімейне життя.

Після задоволення заяви про відвід судді Ткаченка О.В. (ухвала від 28.07.2026, т. 2 а.с. 19-22) справу за протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2026 передано для розгляду у провадження судді Макаренко Л.А. (т. 2 а.с. 33).

Ухвалою суду від 07.08.2026 відкрито провадження в справі, встановлено учасникам справи строк для подання, за наявності, письмових заперечень проти скарги з посиланням на докази, якими вони обґрунтовуються, не пізніше 13.08.2026, розгляд справи призначено в судовому засіданні на 17.08.2026 (т. 2, а.с. 36-37), яке було відкладено на 02.09.2026 у зв`язку із відсутністю Заявниці та її представника у судовому засіданні (останній не зміг підключитися до участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, проблеми полягали у відсутності відеозображення на кшталт ситуацій, коли є технічне підключення камери, проте сама камера закрита механічно); надалі представник Заявниці Шахновський О.О. в наступному судовому засіданні 02.09.2026 участі не брав.

Ухвалою суду від 14.08.2026 було задоволено заяви Заявниці (Стягувача) ОСОБА_1 та її представника адвоката Шахновського О.О., а також заяву представника Боржника ОСОБА_4 адвоката Сербінової А.А. про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (т. 2, а.с. 86-87).

Крім того, напередодні судового засідання 01.09.2026, тобто поза межами передбаченого статтею 212 ЦПК України п`ятиденного строку для подання відповідних заяв, представником Заявниці (Стягувача) ОСОБА_1 адвокатом Чоклею Є.Ю. було подано клопотання «про намір взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції» з посиланням на попередньо подану заяву головуючому судді Ткаченку О.В., яким таку заяву було задоволено раніше (т. 2 а.с. 99-100); у судовому засіданні 02.09.2026 адвокат Чокля Є.Ю. пояснила, що не мала можливості подати вчасно відповідне клопотання через перебування у відпустці.

Зазначене клопотання представника Заявниці, незважаючи на очевидну невідповідність вимогам статті 212 ЦПК України, судом було задоволено безпосередньо в судовому засіданні 02.09.2026 протокольною ухвалою, вбачаючи в діях обох представників Заявниці недобросовісне користування процесуальними правами, оскільки, зокрема, перебування у відпустці могло бути означено як поважна причина пропуску строку подання клопотання про участь в режимі відеоконференцзв`язку, а ЦПК України не передбачає обов`язковості для нового складу ухвал попереднього складу суду з питань організації та порядку розгляду справи, у той же час судом допущено адвоката Чоклю Є.Ю. до участі в судовому засіданні 02.09.2026 з розгляду скарги в режимі відеоконференцзв`язку з метою недопущення штучного затягування розгляду справи та створення штучних підстав для оскарження ухвали суду за результатами вирішення скарги, що не пов`язані із суттю відповідного судового рішення.

У судовому засіданні 02.09.2026 Заявниця та її представник Чокля Є.Ю. (ордер від 20.05.2026 серії АР № 1318960) підтримали вимоги, викладені у скарзі, просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у скарзі та на долучений до скарги доказ відеозапис виконавчих дій 18.05.2026 (перегляд і дослідження відео здійснювалось судом із залученням спеціаліста суду ОСОБА_7 ).

Боржник ОСОБА_4 у судове засідання 02.09.2026 не з`явився; подав до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС 01.07.2026 (зареєстровано в системі документообігу суду 02.07.2026) письмові заперечення проти задоволення скарги (т. 1, а.с. 46-63), а також 13.08.2026 подав до суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи та дослідження їх судом (т. 2 а.с. 60-66), підтримані в судовому засіданні його представником адвокатом Сербіновою А.А. (ордер від 22.08.2023 серії АІ № 1347255, зокрема, т. 1, а.с. 41).

Зокрема, у своїх запереченнях проти скарги стороною Боржника стверджується, що скарга Качківської-Щербюк О.А. не підлягає задоволенню, оскільки дії державного виконавця у межах ВП № 75371998, на думку Боржника, повністю відповідають чинному законодавству, є системними та спрямованими на реальне виконання судового рішення, а твердження Заявниці про бездіяльність або неналежне виконання обов`язків є необґрунтованими, не підтверджуються матеріалами справи та спростовуються наявними доказами.

На думку Боржника, скарга Качківської-Щербюк О.А. побудована переважно на емоційних оцінках, припущеннях, маніпулятивних твердженнях та спробах перекласти відповідальність на всіх учасників виконавчих дій, окрім себе; Заявниця фактично намагається дискредитувати державного виконавця, психолога, представників органу опіки та піклування, а також результати проведених досліджень лише через те, що встановлені ними обставини не узгоджуються з її особистою позицією та уявою, що почуття любові дитини до неї можна здобути в примусовому порядку. При цьому Боржник стверджує, що ним неухильно, систематично та в повному обсязі забезпечується виконання рішення суду щодо надання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для зустрічей з матір`ю ОСОБА_1 у встановлені судом дні, години та у визначеному місці, що підтверджується актами, складеними державним виконавцем, у яких відсутні будь-які дані про невиконання ним рішення суду чи відмову від його виконання. Невиконання рішення з його боку ніколи не мало місця, а єдиним фактором, що унеможливлює результативність зустрічей, є виключно категоричне небажання самої дитини контактувати з матір`ю, що перебуває поза межами його впливу. Так само було і 18.05.2026, коли Боржник забезпечив надання дитини до місця зустрічі з матір`ю, але дитина відмовилась спілкуватись, просила про завершення виконавчих дій.

Тому Боржник просить відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 в повному обсязі, судові витрати покласти на Стягувача (орієнтовний розмір витрат складає 20 000 грн).

Представник Дарницького відділу ДВС головний державний виконавець Ковтун В-М.С. (довіреність у порядку передоручення від 30.07.2025, т. 1, а.с. 29) у судове засідання 02.09.2026 не з`явилась, про дату, час і місце розгляду справи належно повідомлені; до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС 30.06.2026 подала відзив з проханням відмовити у задоволенні скарги Качківської-Щербюк О.А.; розгляд скарги проводити без участі представника Дарницького відділу ДВС; судові витрати, пов`язані з розглядом скарги покласти на Заявника (т. 1, а.с. 18-32).

Свої заперечення державним виконавцем мотивовано тим, що державний виконавець не наділений повноваженнями діяти виключно виходячи з позиції чи очікувань однієї зі сторін виконавчого провадження; його обов`язком є забезпечення повного, своєчасного і неупередженого виконання рішення суду із дотриманням прав та законних інтересів усіх учасників виконавчого провадження та захистом найкращих інтересів дитини.

Відділ зазначає, що державний виконавець не лише має право, а й зобов`язаний з`ясовувати всі обставини, які можуть впливати на виконання рішення суду, у тому числі шляхом направлення запитів до відповідних органів, залучення представників органів опіки та піклування, центрів соціальних служб, психологів та інших спеціалістів, висновки яких можуть мати значення для встановлення фактичних обставин виконавчого провадження. Саме з цією метою державним виконавцем направлялися відповідні запити, здійснювалося залучення уповноважених осіб та спеціалістів, а також збиралася інформація, необхідна для належного та об`єктивного встановлення причин і обставин, які виникали під час виконання судового рішення. Крім того, Відділ звертає увагу суду на те, що державний виконавець не може штучно створювати обставини виконання рішення суду або примушувати учасників виконавчих дій до певної поведінки поза межами наданих законом повноважень. Обов`язок державного виконавця полягає у вчиненні передбачених законом виконавчих дій, належній фіксації їх результатів та наданні оцінки встановленим обставинам відповідно до вимог законодавства. При цьому державний виконавець не вправі ігнорувати фактичні обставини, які були встановлені під час проведення виконавчих дій, зокрема обставини, пов`язані з поведінкою дитини, її психологічним та емоційним станом, а також висновки спеціалістів, які безпосередньо були залучені до проведення відповідних виконавчих дій. В іншому випадку дії державного виконавця не відповідали б принципам об`єктивності, повноти та неупередженості виконавчого провадження.

Відділ також зазначає, що матеріалами виконавчого провадження підтверджується систематичне вчинення державним виконавцем усіх необхідних та залежних від нього виконавчих дій, спрямованих на забезпечення виконання рішення суду. Державним виконавцем здійснювалися виїзди за місцем проведення виконавчих дій, складалися відповідні акти, витребовувалася необхідна інформація, направлялися запити до компетентних органів, залучалися відповідні спеціалісти та представники установ, а також вживалися інші заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження». Більше того, державний виконавець фактично вжив значно ширший комплекс заходів, ніж мінімально передбачено законодавством для цієї категорії виконавчих проваджень, що свідчить про його зацікавленість у реальному виконанні судового рішення та належному захисті прав усіх учасників виконавчого провадження. Отже, доводи скарги не підтверджуються матеріалами виконавчого провадження, не містять відомостей про конкретні порушення державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження» та фактично зводяться до незгоди Стягувача з оцінкою державним виконавцем встановлених обставин і прийнятими ним процесуальними рішеннями. За таких обставин підстав для визнання дій чи бездіяльності державного виконавця неправомірними, а також для задоволення скарги ОСОБА_8 не вбачається.

Також, державний виконавець повідомляє, що Стягувачем шляхом направлення численних скарг чиниться тиск на державного виконавця задля накладення штрафу на Боржника у зв`язку з «невиконанням рішення суду», якого, згідно вище наведених слів немає, оскільки головною перешкодою для здійснення зустрічей дитини з матір`ю є небажання самої дитини, щодо чого державним виконавцем вчиняються всі дії для залучення психолога. За умови небажання дитини спілкуватись з матір`ю не вбачається належної результативності проведення виконавчих дій за відсутністю участі психолога (експерта, спеціаліста), оскільки виконати рішення суду без добровільного бажання дитини є фактично неможливим.

Відповідно до частини другої статті 450 ЦПК України неявка, зокрема, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, які належно повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні учасників справи, розглянувши матеріали судової справи, а також електронні матеріали ВП № 75371998 за зазначеним у скарзі ОСОБА_1 ідентифікатором для повного доступу до інформації про виконавче провадження, оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні (стаття 89 ЦПК України), суд, вирішуючи справу, виходить з такого.

Як встановлено судом за даними системи документообігу Володарського районного суду Київської області та Єдиного державного реєстру судових рішень у провадженні судів перебуває цивільна справа № 940/448/23 за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Тетіївської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Тетіївської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини.

У межах названої цивільної справи Позивачем за первісним позовом було подано заяву про забезпечення позову (провадження № 2-з/364/7/23), що задоволена частково постановою Київського апеляційного суду від 18.03.2024, а саме встановлено, що тимчасово до набранням рішенням суду про визначення місця проживання дитини законної сили, забезпечити позов шляхом встановлення зустрічей ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька ОСОБА_4 та будь-яких інших осіб, з 10-00 години кожного першого понеділка місяця до 10-00 годину кожного другого понеділка місяця та з 10-00 години кожного третього понеділка місяця до 10-00 годину кожного четвертого понеділка місяця безперевно за її місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язано ОСОБА_4 забезпечити надання дитини ОСОБА_3 для зустрічей дитини з матір`ю у встановлений судом графік побачень. Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.07.2024 зазначену постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

На виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024 Володарським районним судом Київської області 31.05.2024 у справі № 940/448/23 було видано відповідний виконавчий лист, за яким 16.08.2024 старшим державним виконавцем Дарницького відділу ДВС Ковтун В.-М.С. відкрито ВП № 75371998.

У подальшому 14.03.2025 названим державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», що надалі була скасована постановою про перевірку законності виконавчого провадження від 20.06.2025. Відповідно, державним виконавцем 23.06.2025 винесено постанову про відновлення ВП № 75371998, яку направлено сторонам виконавчого провадження та органу якому повернуто виконавчий документ до Володарського районного суду Київської області із зобов`язанням у місячний строк з дня надходження постанови пред`явити його до виконання; на виконання постанови виконавчий лист було пред`явлено до виконання 22.07.2025, отримано державним виконавцем 31.07.2025.

З липня 2025 року державним виконавцем Дарницького відділу ДВС Ковтун В.-М.С. направлялись запити з метою залучення спеціалістів (психологів, медіаторів тощо) під час проведення виконавчих дій через виявлення небажання малолітньої дитини ОСОБА_3 спілкуватись з матір`ю, що підтверджено, зокрема, доданими до письмових заперечень державного виконавця і Боржника доказами.

Та обставина, що названа дитина під час проведення виконавчих дій не бажає брати участь у цих діях і спілкуватись з матір`ю Стягувачем ОСОБА_1 , визнається всіма учасниками провадження, а тому не підлягає доказуванню згідно з частиною першою статті 82 ЦПК України. Натомість причини такої поведінки дитини сторони називають різні, звинувачуючи в цьому один одного.

Ухвалою Володарського районного суду Київської області від 04.11.2025 у справі № 940/448/23 (провадження № 4-с/364/11/25) за результатами розгляду однієї з попередніх аналогічних скарг ОСОБА_1 було частково задоволено скаргу та зобов`язано старшого державного виконавця Дарницького відділу ДВС Ковтун В.-М.С. та інших посадових осіб, до повноважень яких належить вчинення відповідних дій, окрім іншого, усунути порушення прав Заявниці (Стягувача) із забезпеченням прав і законних інтересів учасників ВП № 75371998 та наданням пріоритету інтересам малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом, зокрема, розробки із залученням відповідних фахівців комплексної стратегії примусового виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024 про забезпечення зустрічей (контакту) дитини з матір`ю у встановлений судом графік побачень.

Зазначена ухвала суду першої інстанції скасована постановою Київського апеляційного суду від 05.02.2026; за станом на тепер справа перебуває на розгляді Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду.

Водночас, 28.01.2026 державним виконавцем Ковтун В.-М.С. було винесено постанову про призначення у ВП № 75371998 психологічної експертизи малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проведення експертизи доручено експерту Гончар Б.А. (т. 1, а.с. 189-190). Ця постанова державного виконавця ухвалою Володарського районного суду Київської області від 15.04.2026 у справі № 940/448/23 (провадження № 4-с/364/4/26) визнана протиправною та скасована; ухвала набрала законної сили 15.05.2026.

Як вбачається з копії акта державного виконавця від 18.05.2026 (т. 1, а.с. 7), під час виконавчих дій, окрім сторін виконавчого провадження і державного виконавця, названого дня були присутні понятий ОСОБА_6 , представник органу опіки та піклування Демцьо А.Я., психолог Дніпровського РЦСС ОСОБА_5 , а також представник Боржника ОСОБА_9 .

Як видно з дослідженого відеозапису, присутній під час виконавчих дій батько дитини (Боржник ОСОБА_4 ) постійно був поруч з дитиною, тримав за руку, обіймав дитину, як вбачається з відеозапису, намагався заспокоїти її, пропонував поспілкуватися з матір`ю, однак дитина відмовлялася, почала плакати і говорити: «Ні!», «Тату, не залишай мене тут!», «Вона мене вб`є!». На що Стягувач (мати дитини ОСОБА_1 ) запропонувала психологу відійти в інше місце і заспокоїти дитину, а потім повернутися для продовження виконавчих дій. Залучений психолог вивела дитину на балкон для стабілізації емоційного стану, куди разом з ними вийшов батько, а згодом і мати. Надалі відеозапис продовжується з моменту зачитування державним виконавцем постанови, з якої вбачається, що на вулиці, біля під`їзду дитина, обіймаючи тата, спілкувалася з психологом, Стягувач перебувала осторонь. Згодом психолог підійшов до виконавця та повідомила, що дитина заспокоїлася, однак перебуває в емоційному напруженні, у зв`язку з чим рекомендувала завершити виконавчі дії.

Суд не бере до розгляду як неналежні (стаття 77 ЦПК України) надані учасниками справи інші письмові докази, які, на переконання суду, становлять предмет дослідження в інших справах між тими ж сторонами, зокрема, у межах «основної» справи № 940/448/23 за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, в якій, як повідомлялось учасниками в судовому засіданні, проводилась вже судово-психологічна експертиза (ухвала суду від 30.07.2024 у справі № 940/448/23), а також докази, що мали б бути дослідженні під час визначення судом заходів забезпечення зазначеного позову і встановлення графіку побачень з дитиною.

Окремо суд звертає увагу на долученні доказів, що, навіть за датами їх створення, не відносяться до обставин проведення виконавчих дій 18.05.2026.

З огляду на наведені обставини проведення виконавчих дій суд зауважує, що, як було встановлено судом і наведено вище, постановою Київського апеляційного суду від 18.03.2024, на виконання якої здійснюється ВП № 75371998, вирішено тимчасово до набранням рішенням суду про визначення місця проживання дитини законної сили, забезпечити позов ОСОБА_1 шляхом встановлення її зустрічей з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька ОСОБА_4 та будь-яких інших осіб.

Як зазначено у мотивувальній частині цієї постанови Київського апеляційного суду, у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю (аналогічні висновки у постановах Верховного Суду від 25.11.2020 у справі № 760/15413/19, від 17.05.2021 у справі № 761/25101/20, від 15.09.2021 у справі № 752/6099/20). Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права штучно створювати перешкоди матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні та піклуванні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини. При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її стосунків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Отже, якщо в родині постійно відбуваються сварки і з`ясування взаємин між батьками, та ще й випадки насильства, такі обставини можуть призвести до серйозних змін у психічному стані дітей… Тому, задля безпечного, спокійного та всебічного розвитку має бути забезпечено спілкування дитини з обома батьками, і зустрічі матері з нею, у даному випадку на думку апеляційного суду, будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків матері із її малолітньою донькою і ця обставина відповідатиме найкращим її інтересам.

Зважаючи на викладене, проведення виконавчих дій 18.05.2026, на переконання суду, не відповідало повною мірою визначеним названою вище постановою Київського апеляційного суду заходам забезпечення позову, а саме: в частині формату проведення зустрічі матері Заявниці Качківської- ОСОБА_10 (Стягувача) з її малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка мала бути проведена «без присутності батька ОСОБА_4 та будь-яких інших осіб», а фактично проводилась за участю, в тому числі невідомих дитині осіб.

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).

За визначенням статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з вимогами частини першої статті 18 названого Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (частина перша статті 447-1 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України, частина шоста статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 904/7326/17 зазначено, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до процесуального закону, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

У постанові від 10.09.2025 у справі № 367/252/24 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець реалізовує покладені на нього державою функції та забезпечує дотримання принципу обов`язковості судових рішень. Велика Палата Верховного Суду враховує, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має не особистий, а винятково службовий інтерес, який полягає у виконанні покладених на нього державою посадових обов`язків і досягненні такого результату, за якого судове рішення буде виконаним. Водночас забезпечення найбільш сприятливої ситуації для досягнення виконання судового рішення відповідає не лише інтересам суспільства, яке, безумовно, зацікавлене в підтриманні правопорядку в державі, а й майновим та/або немайновим інтересам стягувача у виконавчому провадженні. Наведене не означає, що виконавець у виконавчому провадженні зобов`язаний діяти лише в інтересах стягувача, адже всі виконавчі дії повинні вчинятися з дотриманням прав усіх сторін виконавчого провадження, зокрема й боржника. Проте, оскільки метою здійснення виконавчого провадження є повне та своєчасне виконання судового рішення, то вжиття виконавцем усіх необхідних заходів для досягнення цієї мети потрібно розглядати як таке, що відповідає як загальним засадам принципів верховенства права і обов`язковості судових рішень, так і правомірним інтересам стягувача у конкретному виконавчому провадженні.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, далі Конвенція (зокрема, постанова Верховного Суду від 01.04.2026 у справі № 2-40/11, провадження № 61-3359св25).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зазначає, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, і водночас не передбачала виконання судових рішень… Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення ЄСПЛ від 19.03.1997 у справі «HORNSBY v. GREECE», заява № 18357/91).

ЄСПЛ у рішенні від 24.07.2018 у справі «VYSHNYAKOV v. UKRAINE» (заява № 25612/12) зазначав, що ніщо не вказує на те, що в ході виконавчого провадження органи влади коли-небудь розглядали механізми добровільного виконання рішення, наприклад, шляхом розробки комплексної стратегії виконання. Більше того, залишається незрозумілим, наскільки до процесу могли бути залучені органи опіки та піклування, та чи могли бути використані які-небудь засоби врегулювання сімейних конфліктів. Проте відсутність механізмів добровільного виконання суттєво зменшила можливості співпраці з тим із батьків, хто чинить перешкоди. Хоча слід визнати, що перевага завжди надається добровільному виконанню. ЄСПЛ зазначає, що незмінна позиція, якої часто дотримуються батьки у таких справах, може ускладнити таке добровільне виконання та зумовити у відповідних випадках необхідність застосування пропорційних примусових заходів. Бездіяльність національних органів влади, зокрема, неналежний спосіб, у який національні органи влади організовували виконання рішення про надання доступу до дитини, була не лише результатом неналежного виконання обов`язків посадовими особами, відповідальними за виконання рішення. Вбачається, що до цих недоліків також призвели недостатньо розвинуті законодавчі та адміністративні механізми. Зокрема, наявні законодавчі та адміністративні механізми були недостатніми для прискорення добровільного дотримання домовленостей із залученням фахівців служби у справах дітей та сім`ї. Вони також не передбачали низки конкретних заходів, які б могли бути вжиті відповідно до принципу пропорційності з метою забезпечення примусового виконання рішення про право доступу. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції у зв`язку з невиконанням рішення про надання заявнику доступу до його дитини.

У рішенні від 07.10.2021 у справі «VYKHOVANOK v. UKRAINE» (заява № 12962/19) ЄСПЛ також зазначив, що під час здійснення виконавчого провадження втручання державних виконавців по суті зводилося лише до повідомлення про неуспішні спроби провести побачення та відмову дитини бачитися із заявником. Після скарг заявника національні суди розкритикували спосіб здійснення виконавчого провадження державними виконавцями. Суд вважав, що такий обмежений підхід державних виконавців був недостатнім. Ніщо не свідчить про те, що під час виконавчого провадження органи державної влади коли-небудь розглядали механізми добровільного виконання рішення, наприклад, шляхом розробки комплексної стратегії виконання, у тому числі цільової підтримки дитини, яка, вочевидь, проявляла ознаки відчуження одного з батьків. Залишається незрозумілим, наскільки до процесу могли бути залучені органи опіки та піклування, та чи могли бути використані які-небудь засоби врегулювання сімейних конфліктів. Суд повторив, що право дитини висловлювати власні погляди не слід тлумачити як таке, що фактично надає дітям беззастережне право вето без розгляду будь-яких інших факторів і здійснення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів; крім того, такі інтереси, як правило, передбачають підтримку зв`язків дитини із сім`єю за винятком випадків, коли подібне може зашкодити її здоров`ю та розвитку.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 08.03.2023 у справі № 1309/9120/12, ухвалі Верховного Суду від 18.11.2024 у справі № 1309/9120/12.

Водночас, будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини (зокрема, постанова Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 712/11457/19).

Статтею 7 Сімейного кодексу України передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Коли сім`я руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи забезпечити інтереси дитини, щоб дитина зростала у благополучному середовищі, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення зростання дитини у найсприятливішому середовищі (постанова Верховного Суду від 15.01.2025 у справі № 369/7253/23).

Питання щодо виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною врегульовано, зокрема, статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», розділом ІХ Інструкції № 512/5.

Згідно із загальними нормами статті 14 Закону України «Про виконавче провадження» учасниками виконавчого провадження є, зокрема, виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності суб`єкт господарювання; для проведення виконавчих дій виконавець за потреби залучає понятих, працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом; статтею 20 названого Закону передбачено можливість залучення виконавцем експерта з метою сприяння виконавцю у забезпеченні виконання рішення суду.

Відповідно до частини першої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XI (далі Конвенція про права дитини), батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 1309/9120/12).

Специфіка діяльності виконавця під час виконання рішення суду про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною полягає насамперед у тому, що виконавець може на власний розсуд визначати час та місце побачення з дитиною лише у тому випадку, якщо такі умови не визначив суд у рішенні, яке виконується виконавцем. У разі якщо час та місце побачень з дитиною визначені рішенням суду, яке виконується, виконання такого судового рішення має здійснюватися в порядку, визначеному рішенням (постанови Верховного Суду від 09.11.2022 у справі № 753/11909/21, від 05.04.2023 у справі № 210/529/19).

У справі № 1309/9120/12 за схожих обставин (відмова дитини від спілкування з батьком) Верховний Суд зазначив, що єдиним дієвим заходом, спрямованим на виконання виконавчого документа, є залучення спеціаліста психолога, який безумовно забезпечить підтримку дитини у стресових ситуаціях, проаналізує потребу в необхідності встановлення контакту з батьком. Залучення психолога є необхідним для врахування поведінкових особливостей дитини під час спілкування з батьком. Важливим аспектом психологічного супроводу є також встановлення відкритого та довірливого спілкування. Державному виконавцю при виконанні виконавчого провадження необхідно залучити спеціаліста психолога та надати йому перелік питань, спрямованих на виконання рішення суду, зокрема: оцінка психоемоційного стану дитини; причини та умови, що призвели до відмови дитини від спілкування з батьком; шляхи усунення перешкод у спілкуванні дитини з батьком та встановлення між ними стійкого психологічного контакту, відкритого та довірливого спілкування (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 1309/9120/12).

Як встановлено судом і наведено вище, державним виконавцем залучались психологи, але фактично з`ясовано лише питання щодо причин відмови малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від спілкування з матір`ю Стягувачкою Качківською- ОСОБА_10 , а також питання впливу на дитину виконавчих дій, проте не з`ясовувалось взагалі питань, спрямованих на визначення шляхів усунення перешкод у спілкуванні дитини з матір`ю.

Наведені дії та бездіяльність державного виконавця під час організації та проведення виконавчих дій 18.05.2026, на думку суду, не є такими, що можна визнати спрямованими на забезпечення виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024 та, відповідно, не відповідають передбаченому, зокрема, частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» завданню (обов`язку) виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішення суду.

У разі небажання дитини спілкуватись із матір`ю, державний виконавець має вживати достатні заходи щодо активної співпраці з представниками органу опіки та піклування, іншими спеціалістами, зокрема, залучати їх до роботи з дитиною та тим із батьків, з яким дитина проживає, з метою налагодження стосунків та усунення ознак відчуження одного з батьків.

Аналогічні висновки та підходи викладено у постанові Верховного Суду від 08.03.2023 у згаданій справі № 1309/9120/12.

З огляду на це та зважаючи на усе викладене, встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що вимога ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність головного державного виконавця Дарницького відділу ДВС під час виконавчих дій 18.05.2026 є обґрунтованою та в цій частині підлягає задоволенню із зобов`язанням державного виконавця усунути наведені порушення і поновити порушене право заявника (частина друга статті 451 ЦПК України).

В іншій частині вимог Заявниці слід відмовити з огляду на таке.

Щодо вимоги Заявниці зобов`язати державного виконавця застосувати передбачені законом заходи примусового виконання рішення суду, то така вимога не є належним способом захисту прав стягувача, оскільки Закон України «Про виконавче провадження» і так зобов`язує виконавця вживати всіх необхідних заходів для примусового виконання рішень неупереджено та в повному обсязі. Тому ухвалення окремого судового рішення для повторного зобов`язання виконавця вчиняти ці самі дії законодавством не передбачено (постанова Верховного Суду від 01.04.2026 у справі № 2-40/11).

Підстав для накладення штрафу на Боржника відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» та попередження його про кримінальну відповідальність за умисне невиконання судового рішення судом не вбачається через недоведеність належними і допустимими доказами вини (впливу) Боржника у відмові дитину у спілкуванні із Стягувачем.

Так само передбачених частиною третьою статті 262 ЦПК України підстав для постановлення окремої ухвали щодо державного виконавця (наявність в діях (бездіяльності) ознак кримінального правопорушення) судом не встановлено.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 ЦПК України (стаття 81 ЦПК України); кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (стаття 12 ЦПК України).

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами у цивільній справі є будь-які дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Питання щодо судових витрат судом не вирішується, оскільки окремим учасниками справи було заявлено лише вимоги про стягнення таких судових витрат, а Боржником визначено попередньо орієнтовний розмір цих витрат. Тому суд вбачає необхідним визначити учасникам справи передбачений законом п`ятиденний строк для подання доказів понесених витрат (частина восьма статті 141 ЦПК України) та визначити порядок розгляду відповідних заяв про стягнення судових витрат, у разі подання таких, для ухвалення додаткового рішення згідно з частиною третьою статті 270 ЦПК України.

Відповідно до статей 2, 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» та керуючись статтями 2-4, 10, 12, 13, 124, 133, 134, 141, 258-260, 268, 270, 351-355, 450, 451 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити частково скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність та дії державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ковтун Владислави-Марії Сергіївни під час проведення виконавчих дій 18.05.2026.

Визнати неправомірними бездіяльність та дії головного державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 75371998 з примусового виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024 про забезпечення позову у справі № 940/448/23 (провадження № 2-з/364/7/23) в частині способу виконання названого судового рішення щодо формату проведення зустрічей матері Заявниці Качківської- ОСОБА_10 (Стягувача) з її малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та осіб, залучених до виконавчих дій.

Зобов`язати головного державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ковтун Владиславу-Марію Сергіївну та інших посадових осіб, до повноважень яких належить вчинення відповідних дій, усунути порушення прав Заявниці (Стягувача) ОСОБА_1 із забезпеченням прав і пріоритету інтересів малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом вирішення питання, зокрема із залученням органу опіки і піклування, спеціаліста у сфері дитячої психології, за потреби, інших спеціалістів (фахівців), стосовно зміни застосованого наразі способу виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024 про забезпечення позову у справі № 940/448/23 (провадження № 2-з/364/7/23), створення більш сприятливого для дитини формату проведення її комунікації з матір`ю (Стягувачем), зокрема, щодо визначення кола осіб, участь яких є необхідною під час проведення виконавчих дій з дитиною та без яких такі дії не можуть відбутись.

В іншій частині вимог відмовити.

Встановити учасникам справи п`ятиденний строк для подання суду доказів на підтвердження судових витрат з відповідною заявою про ухвалення додаткового судового рішення, а саме: до 07.09.2026, роз`яснивши, що попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (частина третя статті 134 ЦПК України). Клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, з доказами на доведення неспівмірності таких витрат можуть бути подані до суду не пізніше 10.09.2026 (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України).

У разі надходження до суду від учасників справи зазначених вище заяв з доказами на підтвердження судових витрат, що підлягають розподілу між сторонами, додаткове судове рішення буде ухвалено судом без повідомлення учасників справи протягом десяти днів після визначеного судом останнього дня подання таких заяв, тобто до 17.09.2026 (частини третя статті 270 ЦПК України).

Направити копії повної ухвали суду учасникам справи.

Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано; у разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Копія скороченої ухвали суду (вступної та резолютивної частин) може бути видана присутнім у судовому засіданні учасникам справи за їх заявою негайно після проголошення ухвали.

Повний текст ухвали суду складено 07.09.2026.

Суддя Л.А. Макаренко