Рішення № 139505651, 04.09.2026, Горохівський районний суд Волинської області

Справа №155/1010/26

Провадження №2/155/819/26

ГОРОХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

04.09.2026 м.Горохів

Горохівський районний суд Волинської області в складі головуючого судді Санакоєва Д.Т., при секретарі судового засідання Федонюк О.М., розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

ТзОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» через свого представника 15 червня 2026 року звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтований тим, що 06 січня 2025 між ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №999954 за умовами якого позичальнику були надані кредитні кошти, які він не повернув, відсотки за користування кредитними коштами не сплатив.

Право вимоги за цим договором перейшло від ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» до ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» відповідно до договору факторингу №23072025 від 23.07.2023 року.

Заборгованість відповідача за договором №999954 від 06.01.2025 становить 15250,00 грн, з яких: основна сума - 4400 грн; проценти за користування кредитом 1320,00 грн; штрафні санкції 9530,00 грн.

На підставі наведеного, просить суд, стягнути з відповідача в користь позивача заборгованість та понесені судові витрати по справі 2662,40 грн сплаченого судового збору та 6000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою від 16 червня 2026 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання та запропоновано відповідачу подати відзив на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення вказаної ухвали.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Позивач подав клопотання (включив його в текст позовної заяви) про розгляд справи за відсутності його представника. Не заперечував щодо ухвалення заочного рішення.

Відповідач в судові засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив. Будь-яких заяв, клопотань на адресу суду від відповідача не надходило, відзив на позов не подавав. Про дату час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений у відповідності до вимог ЦПК України, про що у матеріалах справи наявні відповідні докази, зокрема рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Враховуючи наявність умов, передбачених ст.280 ЦПК України, суд здійснив заочний розгляд справи та ухвалив заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи в порядку спрощеного позовного провадження та подані докази, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що 06 січня 2025 року ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ОСОБА_1 уклали договір позики №999954, на умовах якого позикодавець зобов`язався передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договору строк шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника, а позичальник зобов`язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики. За умовами кредитування сума позики становить - 5000 грн. (п.2.1), строк позики - 30 днів (п.2.2), процентна ставка базова/день 0,01%, яка діє протягом Строку Договору, визначеного п.п.2.2. п.2 Договору, комісія 17.71 % від Суми Позики, зазначеної в пп.2.1. п.2 Договору, що складає: 885.50 грн, дата надання позики 06.01.2025 року, дата повернення позики 04.02.2025 року, проценти за понадстрокове користування позикою 5% в день, пеня 5 % в день, орієнтовна загальна вартість позики 5900,00 грн.

Договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором 4o1CO3.

Сторони також підписали додаток 1 до договору позики №999954, яким є Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит та Паспорт споживчого кредиту (Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит) (одноразовий ідентифікатор yOc474).

ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит на умовах та у розмірі, встановленому договором, що підтверджується Копія платіжної інструкції від 06.01.2025 року на суму 5000 грн.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості здійсненого ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» за договором позики №999954 від 06.01.2025 року, заборгованість відповідача станом на 23.07.2025 року становить 15250,00 грн, з яких тіло кредиту 4400,00 грн, відсотки 1320,00 грн, пеня 9530,00 грн.

Відповідачем здійснено два платежі 05.02.2025 року на суму 1750,00 грн та 08.03.2025 року на суму 1540,00 грн.

Право вимоги за договором №999954 від 06.01.2025 року перейшло від ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» до ТОВ «СОЛВЕНТІС» на підставі договору факторингу №23072025 від 23.07.2025 року (Витяг з Реєстру прав вимог від 23 липня 2025 року на суму 15250,00 грн, акт прийому передачі від 23 липня 2026 року).

Застосоване судом законодавство та висновки суду

Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є у тому числі договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як передбачено ч.2 ст.642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Згідно з частинами 1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно приписів ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Окрім того відповідно до абз.1 ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з ч.1 ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Мотивована оцінка наведених сторонами аргументів щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову

Аналізуючи досліджений договір факторингу, суд доходить висновку, що надана позивачем копія договору факторингу та реєстру права вимоги є належними, допустимими та достатніми доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Договори факторингу відносяться до оспорюваних договорів.

Відповідач не оспорював договору факторингу, за якими перейшло до іншої особи право грошової вимоги за кредитним договором, укладеним між ним і кредитором, а тому в силу вимог ст.204 ЦК України ці правочини є правомірними, оскільки їх недійсність прямо не встановлена законом і вони не визнані судом недійсними.

Таким чином до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №999954 від 06.01.2025 року.

За встановлених фактичних обставин справи та з урахуванням релевантних джерел права суд дійшов таких висновків.

ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ОСОБА_1 06 січня 2025 року уклали Договір позики №999954 шляхом підписання договору відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію».

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач належним чином ознайомлений та погодився із умовами надання кредиту, на підставі чого між сторонами укладено кредитний договір, в якому відображені умови надання кредиту, ОСОБА_1 з відповідним договором погодивсь про що свідчить електронний підпис останнього.

Враховуючи положення чинного законодавства України про принцип свободи договору, відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносини із позивачем, якщо вважав встановлений розмір відсотків за користування коштами несправедливими, натомість відповідач погодив зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень. Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 засвідчив що погодився на отримання кредитних коштів саме на умовах, що визначені договором.

На підставі цього договору відповідач отримав кредитні кошти, взяв на себе зобов`язання повернути кредит та сплатити проценти за користуванням ним, однак порушив взяті на себе зобов`язання, не повернув у повному обсязі кредит та не сплатив відсотки за користування ним, у зв`язку з чим у нього виникла перед позивачем заборгованість.

За розрахунками позивача заборгованість відповідача за договором №999954 від 06.01.2025 року становить 15250,00 грн, з яких тіло кредиту 4400,00 грн, відсотки 1320,00 грн, пеня 9530,00 грн.

Аналізуючи умови укладеного з відповідачем договору, встановлено наступне.

У пункті 2 договору сторони чітко передбачили строк кредитування 30 днів, до 04 лютого 2025 року.

У додатку №1 до цього договору, також зазначено, що кредит надається на 30 днів. Поверненню у цей строк 04.02.2025 року) підлягає 5900 грн, з яких: 5000,00 грн суми кредиту, 14,50 грн процентів за користування кредитом, 885,50 грн комісії.

Відповідно до ч.3 ст.12, частин 1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Структура самого договору достатньо свідчить, що строк кредитування визначається предметом договору і становить 30 днів, а подальші умови передбачають лише умови виконання самого предмета договору.

У зв`язку із цим, нарахування відповідачу після 04 лютого 2025 року процентів за ставкою 1% не знаходить свого належного юридичного обґрунтування і по своїй суті є реалізацією положень ч.2 ст.625 ЦК України, яка захищає інтереси кредитодавця в разі прострочення позичальником грошового зобов`язання.

Відповідно до п.6 договору продовження строку користування Позикою здійснюється шляхом укладення додаткової угоди, що підписується із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час реалізації Позичальником такого права.

За таких обставин, суд не вбачає обґрунтованих підстав вважати, що після спливу визначеного у п.2.2 договору строку кредитування відбулася пролонгація кредиту, оскільки жодних доказів такої пролонгації позивачем не надано.

Та обставина, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, не позбавляє позивача обов`язку надати суду належні та допустимі докази щодо розміру заборгованості за відсотками, оскільки саме таким чином діють принципи диспозитивності та змагальності сторін у цивільному процесі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 05.04.2023 року по справі №910/4518/16 зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора яку вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.

Право кредитодавця нараховувати передбачені указаним договором проценти за користування кредитом припинилося 04 лютого 2025 року, у зв`язку із чим з цієї дати права та інтереси кредитодавця забезпечувалися частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Кредитор позбавлений права нараховувати відсотки та інші платежі, передбачені кредитними договорами, після спливу строку кредитування, що відповідає вищенаведеному правовому висновку.

У зв`язку із цим при визначенні заборгованості відповідача по відсоткам слід виходити із визначених у самому договорі умов.

Так, за умовами договору розмір відсотків за користування кредитними коштами становить 14,50 грн.

Окрім того, вирішуючи вимоги позивача про стягнення заборгованості за пенею в розмірі 9530,00 грн, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ч.1 ст.14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 на території України введений воєнний стан. В подальшому він неодноразово продовжувався та діяв як на час укладення кредитного договору, так і на час розгляду цієї справи.

Враховуючи дату укладення договору, пеня нарахована позивачем в період дії воєнного стану.

Оскільки пеня нарахована у період дії в Україні воєнного стану, то відповідач на підставі п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України звільняється від обов`язку сплати на користь позивача, як кредитодавця, пені.

Позивачем не враховано вищевказаних перехідних положень ЦК України, а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Із розрахунку заборгованості також встановлено, що ОСОБА_1 на виконання договірних зобов`язань 05.02.2025 та 08.03.2025, вносив платежі на загальну суму 3290,00 грн, з яких 1790,00 грн були зараховані на погашення відсотків нарахованих позивачем поза строком кредитування та пені, а тому з огляду на висновки суду в даній справі, вказані 1790,00 грн слід зарахувати в погашення основного боргу.

Таким чином, суд всебічно, повно, об`єктивно розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №999954 від 06.01.2025 року в розмірі 2610,00 грн, а тому позов підлягає до часткового задоволення.

Розподіл між сторонами судових витрат

Статтею 141 ЦПК України визначено порядок розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до ст.133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК).

Позов задоволено частково (17,11%), тому з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені ним витрати по сплаті судового збору в розмірі 455,55 грн.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. суд зазначає наступне.

За п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ст.137 ЦПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Так за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч.4 ст.137 ЦПК суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Отже, можна зробити висновок, що ЦПК передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року по справі №755/9215/15-ц.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн., представник позивача надав копію договору про надання правової (правничої) допомоги №43657029/02 від 02.01.226 року, додаткову угоду від 31.03.2026 року, копію акту наданих послуг №999954 від 31.03.2026 року, копію детального опису наданих послуг від 31.03.2026 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 211/3113/16-ц (провадження №61-299св17).

Враховуючи предмет позову, складність та обсяг самої справи, малозначність справи, здійснення судового розгляду за правилами спрощеного провадження, типовість спірних правовідносин, співмірність складності справи із наданими адвокатом послуг, витраченого представником часу, відсутність судових засідань, відсутністю клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу, суд дійшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3000,00 грн правової допомоги..

Керуючись ст.12, 13, 17, 77, 78, 81, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 280 ЦПК України, ст.509, 510, 511, 525, 526, 536, 553, 554, 651, 1048, 1054, 1055 ЦК України,

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» заборгованість за кредитним договором позики №999954 від 06.01.2025 року в розмірі 2610 грн (дві тисячі шістсот десять) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» судові витрати по справі, а саме: 455 (чотириста п`ятдесят п`ять) гривень 55 копійок судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС», місцезнаходження: Україна, 07406, місто Бровари, вулиця Симона Петлюри, будинок 21/1, Київська область, ЄДРПОУ 43657029.

Відповідач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Рішення в повному обсязі складено 04.09.2026 року.

Cуддя Горохівського районного суду

Волинської області Д.Т.Санакоєв