Рішення № 139505487, 02.09.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/1535/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.

при секретарі судового засідання Базаки А.А.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ» (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1; код ЄДРПОУ: 42399676),

до відповідача Борівського комунального підприємства теплових мереж (63801, Харківська область, Борівський район, селище міського типу Борова, вулиця Поштова, будинок 3; код ЄДРПОУ: 32468926),

про стягнення основного боргу у розмірі 6.540.544,56 грн, пені у розмірі 1.010.160,41 грн, 3% у розмірі 202.928,37 грн та інфляційних втрат у розмірі 526.937,54 грн, -

за участю представників учасників процесу:

позивача: Кемінь В.В.;

відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ», звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою (вх. № 1535/26 від 05.05.2026) до відповідача, Борівського комунального підприємства теплових мереж, про стягнення коштів у загальному розмірі 8.280.570,88 грн, з них: основний борг у розмірі 6.540.544,56 грн, пеня у розмірі 1.010.160,41 грн, 3% у розмірі 202.928,37 грн та інфляційні втрати у розмірі 526.937,54 грн.

Підставою позову визначено, зокрема, договір постачання природного газу № 8872-ТКЕ(24)-19 від 14.10.2024 року, а основний борг заявлений до стягнення за листопад 2024 - березень 2025 року.

Також, позивач просить покласти на відповідача судові витрати, що складаються із суми судового збору у розмірі 99 366,85 грн.

07.05.2026, ухвалою Господарського суду Харківської області, позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ» (вх. № 1535/26 від 05.05.2026) залишено без руху. Встановлено позивачу для усунення недоліків позовної заяви 10-денний строк з дня вручення цієї ухвали для подання до Господарського суду Харківської області: реквізитів рахунку позивача в банку, небанківському надавачі платіжних послуг, а також документа, що підтверджує наявність такого рахунку.

12.05.2026, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/1535/26. Справу №922/1535/26 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 10 червня 2026 року о 12:00. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

10.06.2026, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів до 10.08.2026 включно.

10.08.2026, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалу Господарського суду Харківської області про відкриття провадження від 12.05.2026 відповідно до вимог ст. 122 ГПК України вчасно офіційно оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, та її копію в порядку ч. 2-4 ст. 120 та ч. 5 ст. 242 ГПК України направлено відповідачу в електронний кабінет системи «Електронний Суд». Крім того, незважаючи на наявність у відповідача електронного кабінету в системі «Електронний Суд», судом, з огляду на наявність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про юридичну адресу відповідача, що знаходяться поряд із зоною бойових дій, суд публікував ухвали суду на офіційному сайту суду.

За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом, а всі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Відповідно до інформації, наявної у відкритому доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень, ухвала Господарського суду Харківської області від 12.05.2026 у справі №922/1535/26 направлена судом до зазначеного реєстру 12.05.2026 та оприлюднена 13.05.2026 року.

Виходячи із системного аналізу положень частини третьої статті 2, частин першої, другої статті 42 ГПК України, до сторін та учасників справи застосовуються єдині принципи судочинства, а учасники справи є рівними у своїх правах. Водночас, статтею 42 ГПК України передбачено, що учасники справи мають не лише права, але й обов`язки, дотримання або недотримання яких безпосередньо впливає на результат розгляду справи судом. Згідно частини першої статті 61 ГПК України, зазначені права та обов`язки поширюються також і на представника учасників у справі та можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених частиною другою статті 61 ГПК України.

Отже, учасники справи повинні не лише користуватися наданими їм процесуальними правами, але й чітко виконувати передбачені процесуальним законом обов`язки, що у свою чергу повинно забезпечити справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спору судом.

Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Беручи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач є належно повідомленим про відкриття провадження у даній справі, оскільки ухвалу суду було доставлено до електронного кабінету в системі «Електронний Суд», а також ухвала опублікована в Єдиному державному реєстрі судових рішень та офіційному сайті суду.

Відповідач у строк, встановлений ГПК України, а саме до 27.05.2026 року (включно) не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами.

У відповідності до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України, в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Тобто, подання відповідачем відзиву на позовну заяву є правом, а не обов`язком учасника справи, а отже його відсутність не може бути підставою для невиправданого затягування судового розгляду справи.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 10, 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 42, ч. 1 ст. 43 ГПК України, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

На підставі викладеного, враховуючи, що судом вчинено всіх необхідних заходів для належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи, та враховуючи, що подання відзиву на позовну заяву є правом (а не обов`язком) відповідача, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи в разі ненадання відповідачем відзиву в установлений судом строк без поважних причин, а також враховуючи, що позивачем у позовній заяві досить повно висловлено та обґрунтовано свою позицію по суті заявлених ним позовних вимог і в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для прийняття обґрунтованого та об`єктивного рішення по даній справі, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу й порушення прав учасників справи щодо розгляду спору впродовж розумного строку, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу за відсутності відзиву відповідача за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду. В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Суд констатує про те, що ним дотримані строки розгляду справи.

У пунктах 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України закріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях 7, 13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" (пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II). Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації сторонами своїх прав, що передбачені ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини справи, всебічно та повно перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив таке.

Як зазначено у позовній заяві, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (постачальник) та БОРІВСЬКИМ КОМУНАЛЬНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ ТЕПЛОВИХ МЕРЕЖ (споживач) 14.10.2024 укладено договір № 8872-ТКЕ(24)-19 постачання природного газу (надалі «Договір»).

Відповідно до пункту 1.1. Договору Постачальник зобов`язується поставити Споживачеві, який є виробником теплової енергії в розумінні п.п.1) п.4 Положення, природний газ, а Споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору. Приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу (пункт 3.5. Договору).

На виконання умов Договору, Позивач в період з листопада 2024 по березень 2025 (включно) передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 6540544,56 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

Відповідно до пункту 5.1 Договору, оплата за природний газ за розрахунковий період здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту/актів прийманняпередачі природного газу до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу; остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому Відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.

Згідно пункту 7.2. Договору у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору, Споживач зобов`язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором, розмір нарахованої Позивачем пені за неналежне виконання Відповідачем умов Договору складає 1 010 160,41 грн.

Крім того, у відповідності до ст. 625 ЦК України позивачем нараховано 3% у розмірі 202.928,37 грн та інфляційні втрати у розмірі 526.937,54 грн.

Як вказує позивач, загальна сума боргу Відповідача перед Позивачем, що підлягає стягненню складає 8 280 570,88 грн

Надаючи правову кваліфікацію вищевказаним обставинам, що стали предметом спору між сторонами у даній справі, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з такого.

У відповідності до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти. У силу положень ч.ч.1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Частиною 1 ст. 530 ЦК України унормовано, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, спірні правовідносини виникли з договору постачання природного газу № 8872-ТКЕ(24)-19 від 14.10.2024, за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити Cпоживачу, який є виробником теплової енергії в розумінні підпункту 1 пункту 4 Положення, природний газ, а Споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору.

За своєю правовою природою вказаний договір є двостороннім, консенсуальним та оплатним договором постачання природного газу, який згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» опосередковує зобов`язання постачальника поставити споживачеві природний газ у порядку, передбаченому договором, та кореспондуючий обов`язок споживача оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

Договір постачання природного газу є різновидом договору поставки, до якого в силу частини другої статті 712 ЦК України застосовуються загальні положення про купівлю-продаж (параграф 1 глави 54 ЦК України), якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відтак спірні відносини регулюються, зокрема, статтею 655 ЦК України, за якою за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні, а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму, та частиною першою статті 692 ЦК України, згідно з якою покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до пункту 3.5 Договору узгодили, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу. Саме такий акт, підписаний сторонами, є первинним документом у розумінні статті 1 та частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і належним доказом факту та обсягу переданого у власність споживача газу за відповідний розрахунковий період.

Наявність між сторонами договірних відносин зумовлює застосування пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України, за яким підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який згідно зі статтею 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, та статті 509 ЦК України, за якою зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору позивач у період з листопада 2024 року по березень 2025 року (включно) передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 6 540 544,56 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 30.11.2024 на суми 928 358,80 грн та 34 218,04 грн, від 31.12.2024 на суму 1 378 820,24 грн, від 31.01.2025 на суму 1 395 551,92 грн, від 28.02.2025 на суми 1 635 917,51 грн та 303 531,61 грн, від 31.03.2025 на суму 864 146,44 грн.

Строк виконання грошового зобов`язання визначений сторонами у пункті 5.1 Договору, за яким 70 % вартості фактично переданого газу сплачується до останнього числа місяця, наступного за місяцем постачання, а остаточний розрахунок до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% вартості за відповідний розрахунковий період. Таке визначення строку відповідає частині першій статті 530 ЦК України, згідно з якою, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Доказів оплати переданого природного газу повністю або частково відповідач суду не надав. Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, обставин, на яких ґрунтується позов, не спростував і жодних доказів на їх спростування не подав, у зв`язку з чим суд, керуючись частиною четвертою статті 165 та частиною другою статті 178 ГПК України, вирішує спір за наявними матеріалами справи, а обставини, викладені у позовній заяві та підтверджені поданими позивачем доказами, оцінює за правилами статей 76-79 ГПК України як такі, що є більш вірогідними, ніж протилежні.

Порушенням зобов`язання згідно зі статтею 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а за частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За таких обставин вимога про стягнення основного боргу у розмірі 6540544,56 грн є доведеною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, а за частиною третьою цієї статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 7.2 Договору сторони погодили, що у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати згідно з пунктом 8.4 цього Договору, Споживач зобов`язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Такий розмір пені узгоджується зі статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», за якими платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, і який не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд встановив, що нарахування проведено на суми простроченої заборгованості за кожним розрахунковим періодом окремо. Арифметичних помилок або порушення методики нарахування судом не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, вимога про стягнення пені у розмірі 1 010 160,41 грн підлягає задоволенню.

Також, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови). Також, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Оскільки сторони у пункті 7.2 Договору не встановили іншого розміру процентів річних, стягненню підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Перевіривши розрахунки позивача, суд встановив, що три проценти річних у сумі 202 928,37 грн та інфляційні втрати у сумі 526 937,54 грн нараховані на суми простроченої заборгованості за кожним розрахунковим періодом окремо, з урахуванням визначених пунктом 5.1 Договору строків оплати, за належною методикою та без арифметичних помилок, у зв`язку з чим ці вимоги підлягають задоволенню у заявлених розмірах.

Отже, Позивач належними, допустимими та достовірними доказами довів факт передачі відповідачу природного газу на заявлену суму, настання строку оплати та прострочення грошового зобов`язання; відповідач цих обставин не спростував, доказів оплати чи контррозрахунків не надав.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог у повному обсязі.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Борівського комунального підприємства теплових мереж (63801, Харківська область, Борівський район, селище міського типу Борова, вулиця Поштова, будинок 3; код ЄДРПОУ: 32468926) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ» (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1; код ЄДРПОУ: 42399676) основний борг у розмірі 6 540 544,56 грн, пеню у розмірі 1 010 160,41 грн, 3% річних у розмірі 202 928,37 грн та інфляційні втрати у розмірі 526 937,54 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 99 366,85 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 07.09.2026.

СуддяН.А. Новікова