Ухвала суду № 139505471, 03.09.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

УХВАЛА

"03" вересня 2026 р. м. ХарківСправа № 922/2224/26

Господарський суд Харківської області у складі:

суддя Погорелова О.В.

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши справу

за позовом Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави, в особі Харківської міської ради, м. Харків до ОСОБА_1 , м. Харків (перший відповідач) та ОСОБА_2 , м. Харків (другий відповідач) про визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації та зобов`язання повернути приміщення

за участю представників учасників справи:

прокурор - Доннік А.В.

позивача - не з`явився

першого відповідача - Кузнецова А.А.

другого відповідача - Романченко О.М.,

ВСТАНОВИВ:

Шевченківська окружна прокуратура міста Харкова (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Харківської міської ради (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - перший відповідач) та ОСОБА_2 (далі - другий відповідач) в якому просить суд: визнати недійсним договір іпотеки від 11.01.2024, укладений між ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Вахрушевою О.О. і зареєстрований в реєстрі за № 20; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення підвалу № XI, XII, XVI, XV, загальною площею 122,9 кв.м, розташовані в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 (запис про право власності № 56591525 від 05.09.2024, внесений на підставі рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Вахрушевої О.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №74952214 від 09.09.2024; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 950164163101); відновити становище, яке існувало до порушення, а саме: зобов`язати ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) повернути ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) нежитлові приміщення підвалу № XI, XII, XVI, XV, загальною площею 122,9 кв.м, розташовані в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 950164163101). В обґрунтування позову прокурор вказує на те, що спірний іпотечний договір від 11.01.2024, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , є фраудаторним правочином, а дії відповідачів свідчать про намір ОСОБА_2 за допомогою ОСОБА_1 уникнути виконання судового рішення у справі №922/2008/21, зокрема, про повернення спірних нежитлових приміщень територіальній громаді. Витрати по оплаті судового збору прокурор просить суд покласти на відповідачів.

Ухвалою суду від 24.06.2026 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі №922/2224/26, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Процесуальний рух справи відображено у відповідних ухвалах суду.

Відповідачі проти позову заперечували з мотивів, викладених у відзивах на позовну заяву, поданих до господарського суду.

Крім того, відповідачами до суду були заявлені клопотання про закриття провадження у справі, в яких як перший так і другий відповідач вказували на те, що правовідносини між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають виключно цивільно-правовий характер, що виключає розгляд спору за правилами господарського судочинства. Основним зобов`язанням, для забезпечення якого між відповідачами 11.01.2024 був укладений оспорюваний договір іпотеки, є договір позики від 11.01.2024 на суму 35 000,00 доларів США, сторонами якого є: ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник). У зазначеному договорі сторони виступали як фізичні особи, а не як суб`єкти господарювання. Позика була безвідсотковою, наданою без цільового призначення, а матеріали справи не містять доказів того, що вона надавалася для здійснення підприємницької діяльності або була складовою господарських відносин між сторонами. Саме такі умови основного зобов`язання відображені й у договорі іпотеки. Відповідно і договір іпотеки від 11.01.2024 має похідний характер від цього приватного цивільного зобов`язання. Оспорюваний іпотечний договір укладено на забезпечення зобов`язань за договором позики від 11.01.2024, укладеним між двома фізичними особами ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) та останні виступають у відповідних правовідносинах як фізичні особи, а не як суб`єкти господарювання, а сам характер основного зобов`язання (позика) та забезпечувального зобов`язання (іпотека) не дає підстав для їх кваліфікації як господарських. Відповідачі вказують на те, що сам по собі факт того, що предметом іпотеки є нежитлові приміщення, не перетворює цивільне зобов`язання між двома фізичними особами на господарське, а твердження прокурора, що приміщення очевидно отримані з метою подальшого здійснення підприємницької діяльності не підтверджується жодними доказами, та відповідачі вказаний факт заперечують. Статус фізичної особи-підприємця не означає, що кожний без винятку правочин такої особи є господарським. Фізична особа не втрачає свого статусу учасника цивільних правовідносин і може укладати договори для задоволення власних приватних потреб поза межами підприємницької діяльності. Тому для віднесення спору до господарської юрисдикції недостатньо встановити формальний факт державної реєстрації особи як ФОП. Відтак, віднесення даної справи до юрисдикції господарських судів у світлі приписів статті 20 ГПК України помилкове, у зв`язку з чим провадження по даній підлягає закриттю.

Прокурор проти тверджень відповідачів заперечував та вказував на те, що спірні приміщення за своїм функціональним призначення належать до категорії нежитлових. Другий відповідач - ОСОБА_2 , орендував ці приміщення у територіальної громади саме як фізична особа-підприємець, та в подальшому здійснив їх викуп для здійснення підприємницької діяльності. Згідно з витягом з ЄДРПОУ, відповідач станом на момент подання прокурором позову зареєстрований як фізична особа підприємець (дата державної реєстрації 29.10.2001). У свою чергу, перший відповідач - Погожа Ю.І., зареєстрована як фізична особа - підприємець з 25.09.2023, тобто за декілька місяців до укладення із Черненком В.І. договору іпотеки від 11.01.2024, та вже через рік після реєстрації як ФОП набула спірні нежитлові приміщення у приватну власність, тобто приміщення очевидно отримані з метою подальшого здійснення відповідачем підприємницької діяльності. Згідно з витягом з ЄДРПОУ, ФОП Погожа Ю.І. здійснює свою підприємницьку діяльність за такими видами економічної діяльності: 47.75 Роздрібна торгівля косметичними товарами та туалетними приналежностями в спеціалізованих магазинах (основний); 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; 46.45 Оптова торгівля парфумними та косметичними товарами; 47.91 Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет; 96.02 Надання послуг перукарнями та салонами краси; 47.54 Роздрібна торгівля побутовими електротоварами в спеціалізованих магазинах; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. З урахуванням основного виду діяльності ФОП Погожі Ю.І. - роздрібна торгівля косметичними товарами та туалетними приналежностями в спеціалізованих магазинах, не виключається можливість використання спірних приміщень безпосередньо для розміщення магазину, торговельного об`єкта, складського приміщення, місця зберігання товарів чи для інших потреб, пов`язаних із здійсненням зазначеної господарської діяльності.

У підготовчому засіданні 03.09.2026, суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши учасників справи, дійшов наступних висновків.

Статтею 124 Конституції України унормовано, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За змістом ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно ст. ст. 5, 7, 8 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №911/1834/18, від 11.01.2022 у справі №904/1448/20).

Тобто, юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин в їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ст. 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Згідно ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

З аналізу наведеної вище норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Отже, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.09.2025 у справі №911/153/24, від 23.05.2024 у справі №910/15184/21 (910/8287/22), а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/1733/18, від 19.03.2019 у справі №904/2526/18, від 19.03.2019 у справі №904/2538/18.

Відповідно до положень ст. ст. 1, 3 Закону України "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.01.2024 між ОСОБА_1 (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Вахрушевою О.О. та зареєстрований в Реєстрі за номером 20.

За умовами п.1 договору іпотеки, з метою забезпечення виконання зобов`язання, що виникло у ОСОБА_2 (боржник) за договором позики, укладеним між сторонами в простій письмовій формі 11.01.2024, надалі договір позики, боржник отримав від іпотекодержателя валютні цінності у вигляді та в натурі на суму 35000,00 (тридцять п`ять тисяч) доларів США (цифровий код іноземної валюти 840, літерний код іноземної валюти USD) зі строком повернення не пізніше одинадцятого лютого дві тисячі двадцять четвертого року, у порядку та в строки, що передбачені договором позики: ця позика є безвідсотковою та надана позичальнику без цільового призначення. Іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю нежитлові приміщення підвалу XI, XII, XVI, XV в житловому будинку літ. "А-4", загальною площею 122,9 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 (сім).

Тобто, оспорюваний іпотечний договір укладено на забезпечення зобов`язань за договором позики від 11.01.2024, укладеним між двома фізичними особами ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) та останні виступають у відповідних правовідносинах як фізичні особи, а не як суб`єкти господарювання, а сам характер основного зобов`язання (позика) та забезпечувального зобов`язання (іпотека) не дає підстав для їх кваліфікації як господарських.

Іпотечний договір від 11.01.2024 укладено поза межами приватизаційних відносин, при цьому, відповідний договір позики навіть не є спірним у межах ініційованого прокурором провадження.

Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських. Така правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №916/1261/18 у п. 30.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №701/281/18-ц від 29.05.2019 зроблено висновок про те, що під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (частина перша статті 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України). Суб`єкти господарювання підлягають державній реєстрації відповідно до цього Кодексу та закону (частина друга статті 19 ГК України). Суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації відповідно як юридична особа чи ФОП у порядку, визначеному законом (частина перша статті 58 ГК України). Оскільки для кваліфікації діяльності як господарської необхідним є, зокрема, встановлення факту її здійснення суб`єктами господарювання, а для набуття статусу останніх необхідною є їх державна реєстрація.

Із вищевикладеного випливає, що одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин із розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин та суб`єктного складу сторін.

Відповідно до статті 55 ГК України, суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Згідно зі статтею 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України). Підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Цивільні права й обов`язки фізичної особи, зокрема право власності, набуваються та здійснюються у порядку реалізації цивільної дієздатності цієї особи. Наявність у фізичної особи статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту її державної реєстрації як ФОП вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах. Даний правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного суду від 12.06.2018 справа №922/3204/17, від 17.10.2018 справа №922/2972/17 та від 09.04.2019 справа №910/19687/17.

Відповідно до статей 319 та 320 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, у тому числі для здійснення підприємницької діяльності. Відтак, фізична особа може користуватися спірними приміщеннями, з різними цілями - як пов`язаними зі здійсненням нею господарської діяльності, так і ні. Користування такими приміщеннями не свідчить про господарський характер відносин. Відповідний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №922/3204/17 у п. 22.

У постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №908/2053/24 від 01.07.2025 зроблено правовий висновок, що відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання чи ні, та від визначення цих правовідносин як господарських".

Відтак, для встановлення спірного факту користування фізичною особою -підприємцем спірними приміщеннями, суд має встановити використання відповідачем цих спірних приміщень під час здійснення ним господарської діяльності (виготовлення і реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг з метою отримання прибутку).

У даному випадку, спірне нерухоме майно на праві власності належить ОСОБА_1 як фізичній особі, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, яка була долучена прокурором при поданні позовної заяви. При цьому, докази використання першим відповідачем у господарській діяльності спірних приміщень у матеріалах справи відсутні, а такі твердження ґрунтуються лише на припущеннях прокурора.

Отже, зазначені правовідносини мають приватноправовий характер, не пов`язані зі здійсненням господарської діяльності, а відтак спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

За таких обставин суд дійшов висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, у зв`язку з чим провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України, згідно якої господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Відповідно ч. ч. 3, 4 ч. 231 ГПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Окрім того, суд зазначає, що згідно із статтею 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява №32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 року (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Zand v. Austria" від 12.10.1978 року (заява № 7360/76), висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".

Таким чином, складова верховенства права, закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, передбачає, зокрема, розгляд справи належним судом, в даному випадку судом, до юрисдикції якого відноситься поданий позов.

Відповідно до ч. 2 ст. 278 ГПК України, порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Отже, у даному випадку закриття провадження у справі не призводить до порушення прав прокурора на доступ до суду та справедливий судовий розгляд, а є гарантією того, що рішення у справі буде ухвалене належним судом і законне та обґрунтоване рішення не буде в подальшому скасоване судом вищої інстанції, лише з підстав недотримання процесуальних норм щодо юрисдикції.

Керуючись ст. ст. 231 - 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у справі .

Скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою суду від 24.06.2026.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена, в порядку ст.ст. 255 - 257 ГПК України до Східного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складання повного тексту ухвали.

Повна ухвала підписана 07 вересня 2026 року.

СуддяО.В. Погорелова