Ухвала суду № 139503045, 27.08.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 18/35/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

27.08.2026 Справа № 908/1252/14

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Зінченко Н.Г., при секретарі судового засідання Проценко І.Е., розглянувши матеріали скарги вих. б/н, сформована в підсистемі «Електронний суд» ЄСІКС 23.07.2026, (вх. № 16059/08-08/26 від 23.07.2026) Акціонерного товариства «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», м. Запоріжжя на дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Коциняна Меружана Оганесовича у виконавчому провадженні № 78844997 у справі № 908/1252/14

за позовом Відкритого акціонерного товариства «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14)

до відповідача фізичної особи-підприємця Нехаєва Валерія Миколайовича, ( АДРЕСА_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 )

про вважати договір про спільне використання технологічних електричних мереж з додатками укладеним в редакції позивача

Особа, дії якої оскаржуються, Приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Коцинян Меружан Оганесович, (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 12, офіс 33)

За участю представників сторін:

від позивача (скаржника) Сколибог А.Ф., на підставі довіреності № 547 від 09.12.2025 (адвокат);

від відповідача (боржника) не з`явився;

від особи, дії якої оскаржуються, Прибильський В.Г., на підставі Ордеру на надання правничої допомоги серія АЕ № 1447752 від 24.11.2025 (в режимі відеоконференції);

ВСТАНОВИВ

23.07.2026 через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС до Господарського суду Запорізької області від Акціонерного товариства «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», м. Запоріжжя надійшла скарга на дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Коциняна Меружана Оганесовича у виконавчому провадженні № 78844997 з примусового виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 01.07.2014 у справі № 908/1252/14.

В поданій скарзі на дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Коциняна Меружана Оганесовича у справі № 908/1252/14 скаржник в порядку ст., ст. 339-341 ГПК України, ст., ст. 47, 53 Закону України «Про виконавче провадження» просить суд визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Коциняна Меружана Оганесовича щодо перерахування коштів в сумі 203,74 грн., стягнутих на виконання рішення суду у справі № 908/1252/14 за ВП № 78844997, на депозитний рахунок Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, на підставі вимоги державного виконавця № 20.1/В-7/77419144/зв-3 від 27.05.2026.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.07.2026 у зв`язку із перебуванням головуючого судді у справі № 908/1252/14 Левкут В.В. у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку скаргу Акціонерного товариства «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», м. Запоріжжя на дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Коциняна Меружана Оганесовича у виконавчому провадженні № 78844997 у справі № 908/1252/14 передано для розгляду судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 27.07.2026 скаргу на дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Коциняна Меружана Оганесовича у виконавчому провадженні № 78844997 у справі № 908/1252/14 прийнято до розгляду суддею Зінченко Н.Г., судове засідання призначено на 12.08.2026.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 12.08.2026 строк розгляду скарги Акціонерного товариства «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», м. Запоріжжя на дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Коциняна Меружана Оганесовича у виконавчому провадження № 78844997 з примусового виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 01.07.2014 у справі № 908/1252/14 продовжено на 20 днів, до 07.09.2026, в судовому засіданні оголошувалася перерва до 27.08.2026.

В судовому засіданні 27.08.2026 оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

В судове засідання 27.08.2026 з`явилися представники стягувача (позивача) та органу ДВС, судове засідання проводилося в режимі відеоконференції з використанням системи відеоконференцзв`язку vkz.court.gov.ua.

До системи відеоконференцзв`язку 20.07.2026 приєднався представник органу приватного виконавця, представник стягувача (позивача) приймав участь в судовому засіданні безпосередньо в залі суду.

Боржник (відповідач) в жодне судове засідання з розгляду скарги не з`явився, про поважність причин неявки суд завчасно не попередив. Про дату, час та місце розгляду скарги на дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Коциняна Меружана Оганесовича у виконавчому провадженні № 78844997 у справі № 908/1252/14 відповідач повідомлявся належним чином у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України ухвалами суду від 27.07.2026 і від 12.08.2026 у справі № 908/1252/14, які направлялися на адресу боржника засобами поштового зв`язку та станом на час проведення судового засідання без вручення адресату до суду оператором поштового зв`язку не поверталися.

Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення боржника (відповідача) про прийняття до розгляду скарги на дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Коциняна Меружана Оганесовича у виконавчому провадженні № 78844997 у справі № 908/1252/14 та її подальший розгляд.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» сторони спору зобов`язані в розумні інтервали часу вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

У справі «Осіпов проти України» суд зазначив, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.

Відповідно до ч. 2 ст. 342 ГПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

За таких обставин, заслухавши думку представників скаржника та представника приватного виконавця з приводу можливості вирішення скарги по суті в судому засіданні 27.08.2026, суд визнав за можливе вирішити по суті скаргу АТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» на дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Коциняна Меружана Оганесовича у виконавчому провадження № 78844997 з примусового виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 01.07.2014 у справі № 908/1252/14 в судовому засіданні 27.08.2026 за відсутністю представника боржника (відповідача) оскільки його неявка не перешкоджає розгляду скарги.

Подана АТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» скарга обґрунтована посиланням на норми ст., ст. 339, 339-1, 341, 343 ГПК України, ст., ст. 18, 47, 53 Закону України «Про виконавче провадження», ст., ст. 3, 5, 23 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та мотивована наступними обставинами: 13.08.2025 приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Коциняном М.О. за заявою АТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» (стягувача) відкрито виконавче провадження № 78844997 з примусового виконання наказу Господарського суду Запорізької області у справі № 908/1252/14 від 01.07.2014 про стягнення з фізичної особи-підприємця Нехаєва Валерія Миколайовича на користь Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» 1218,00 грн. судового збору. В 2017 році відбулася змінена найменування Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на Публічне акціонерне товариство «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», а в подальшому на Акціонерне товариство «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», код за ЄДРПОУ Товариства (00130926) залишається незмінним. Виконання наказу Господарського суду Запорізької області у справі № 908/1252/14 від 01.07.2014 здійснюється шляхом звернення стягнення на заробітну плату боржника та починаючи з серпня 2025 року, кошти періодично надходили на рахунок Товариства. Не отримавши кошти в червні-липні 2026 року АТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» звернулося до приватного виконавця. 13.07.2026 в ході ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 78844997 стягувачу стало відомо про перерахування приватним виконавцем 12.07.2026 коштів в сумі 203,74 грн., що були стягнуті з боржника на виконання рішення суду у справі № 908/1252/14, на користь особи, що не є стягувачем у виконавчому провадженні. Зазначене підтверджується платіжною інструкцією № 10449 від 12.07.2026. Відповідно до призначення платежу кошти за ВП 78844997, були перераховані Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України (ВПВР ДДВС МЮУ). Як пояснив приватний виконавець кошти ВПВР ДДВС МЮУ перераховано на виконання вимоги державного виконавця ВПВР ДДВС МЮУ № 20.1/В-7/77419144/зв-3 від 27.05.2026, у зв`язку з тим, що АТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» є боржником за зведеним виконавчим провадженням, що перебуває на виконанні у ВПВР ДДВС МЮУ. Такі дії приватного виконавця АТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» вважає неправомірними, такими, що порушують вимоги ч. 5 ст. 47, ч. 4 ст. 53 Закону України «Про виконавче провадження» та право стягувача на володіння своїм майном, що закріплено в ст. 41 Конституції України. Як зазначає скаржник, порядок виплати стягнутих коштів визначено ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» та п. 13 Розділу VII Інструкції з організації примусового виконання рішень. Так, відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону стягнуті кошти зараховуються на відповідний (депозитний) рахунок приватного виконавця. Згідно з ч. 3 ст. 47 цього ж Закону стягнуті суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем (юридичною особою) рахунки не пізніше трьох робочих днів. При цьому, виконавець не набуває права власності на майно (кошти), яке стягується під час вчинення виконавчих дій, окрім стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Зарахування коштів на рахунок виконавчої служби або приватного виконавця має тимчасової характер, після чого зараховані кошти підлягають перерахуванню на рахунок стягувача, який набуває право власності на відповідне майно. Отже, у спірних правовідносинах кошти стягнуті на рахунок приватного виконавця з боржника є власністю АТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО». Для приватного виконавця виплата коштів на рахунок Департаменту ДВС це «виплата іншій особі, яка не є стягувачем у його провадженні». Здійснивши перерахування коштів на депозит іншого відділу ДВС, приватний виконавець фактично розпорядився чужим майном без наявних на те законних підстав. Згідно з ч. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» приватному виконавцю прямо заборонено використовувати стягнуті кошти на цілі, не передбачені цією статтею, а також «звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких такі кошти стягнуто (крім випадків, коли стягувач є одночасно боржником в іншому виконавчому провадженні). Відповідно до ч. 4 ст. 53 зазначеного Закону на належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти, що знаходяться на рахунках у банках та інших фінансових установах, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом. Дійсно, АТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» є боржником в інших виконавчих провадженнях відкритих в інших відділах ДВС: відділі примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ та Лівобережному відділі ДВС Дніпровського МУМЮУ. Однак, наявність у стягувача (АТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО») боргу в іншому провадженні не позбавляє його конституційного права на власність та права на виконання судового рішення, винесеного на його користь. Задоволення «вимоги» державного виконавця приватним виконавцем, без належного процесуального оформлення є зміною способу виконання рішення, та фактичним позасудовим позбавленням права власності на грошові кошти. З урахуванням викладених обставин, скаржник просить суд скаргу на дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Коциняна Меружана Оганесовича у виконавчому провадження № 78844997 з примусового виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 01.07.2014 у справі № 908/1252/14 задовольнити повністю. Також у скарзі скаржником наведену судову практику щодо вирішення подібних спорів.

Приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Коциняном М.О. подані суду Заперечення на скаргу (вх. № 17200/08-08/26 від 07.08.2026), в яких приватний виконавець проти скарги АТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» заперечує, вважає доводи, наведені в скарзі, безпідставними та необґрунтованими та просить суд в задоволені скарги відмовити. Свої заперечення мотивує тим, що, беручи до уваги обов`язковість виконання вимог державного виконавця, що передбачена чинним законодавством України, він, з урахуванням положень ч. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» 12.07.2026 року здійснив перерахування коштів, стягнутих в рамках ВП № 78844997, на рахунок відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на підставі вимоги ВПВР ДДВС МЮУ № 20.1/В-7/77419144/зв-4 від 27.05.2026 (в рахунок погашення суми заборгованості в іншому зведеному виконавчому провадженні № 77419144, в якому АТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» є одночасно боржником) в розмірі 203,74 грн. Приватний виконавець вважає, що не зарахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача не є порушенням його майнових прав у разі, якщо ці кошти спрямовуються на погашення його власної заборгованості в межах іншого виконавчого провадження, тобто відбувається фактичне виконання зобов`язання особи як боржника. Зазначене підтверджується судовою практикою Верховного Суду (постанова ВС від 16.02.2024 у справі № 910/10309/21, постанова ВС від 04.03.2026 у справі № 469/404/17, постанова ВС від 27.11.2019 у справі № 401/1813/16-ц). На думку приватного виконавця, важливою обставиною справи є той факт, що АТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» визнає факт наявності заборгованості перед НЕК «УКРЕНЕРГО» та наявність відкритих виконавчих проваджень, зокрема, і у відділі Примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Вказана обставина,як вважає виконавець, підтверджує, що після перерахування приватним виконавцем коштів для зарахування та погашення заборгованості АТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» в рамках зведеного виконавчого провадження перед НЕК «УКРЕНЕРГО», права АТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» не були жодним чином порушені, оскільки таке перерахування вчинено в рамках правовідносин, які безпосередньо стосуються скаржника. Таким чином, приватний виконавець наполягає на тому, виконавчі дії у виконавчому провадження № 78844997 здійснюється з дотриманням всіх вимог Закону України «Про виконавче провадження», а тому просить відмовити в задоволенні скарги стягувача у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи № 908/1252/14 і матеріали скарги АТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» на дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Коциняна Меружана Оганесовича у виконавчому провадженні № 78844997 з примусового виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 01.07.2014 у справі № 908/1252/14, дослідивши представлені письмові докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як з`ясовано судом, 01.02.2017 зареєстровано зміни до установчих документів про зміну найменування юридичної особи, а саме, змінено найменування Відкрите акціонерне товариство «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» на Публічне акціонерне товариство «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до рішення річних Загальних зборів акціонерів (Протокол № 36 від 07.05.2025), нової редакції Статуту, зареєстрованої 16.05.2025, повне найменування позивача змінено з Публічне акціонерне товариство «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» (код ЄДРПОУ 00130926) на Акціонерне товариство «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» (код ЄДРПОУ 00130926 залишається незмінним). Скорочене найменування змінено з ПАТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» на АТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО».

Зазначена зміна найменування зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 16.05.2025, номер запису 1011271070074004624, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (додається). Інші ідентифікаційні дані АТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», зокрема код ЄДРПОУ, залишилися незмінними.

За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 25.03.2019 у

справі № 191/81/17, зміна назви юридичної особи тягне тільки правовий наслідок проведення державної реєстрації змін, пов`язаних зі зміною назви, до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Відтак, зміна назви юридичної особи не тягне за собою правонаступництва у зв`язку з відсутністю нового учасника цивільних відносин, якому мають перейти права та обов`язки особи, яка вибула, та юридичної незмінності правопопередника - учасника цивільних відносин, який вибуває зі складу учасника цивільного відношення. Отже, наслідком зміни назви юридичної особи не є правонаступництво в цивільних відносинах.

Сама лише зміна найменування юридичної особи, її місцезнаходження, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи, не означають її припинення шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни особи у відносинах, які породжують правонаступництво, наслідком чого є залучення правонаступника відповідного учасника справи. Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.10.2022 р. у справі № 910/18692/21.

Згідно з абз. 3 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про акціонерні товариства» зміна типу акціонерного товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його

перетворенням.

Таким чином, суд вважає, Акціонерне товариство «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» позивачем (стягувачем) у справі № 908/1252/14.

Матеріали справи свідчать, що в квітні 2014 року до Господарського суду Запорізької області звернулося Відкрите акціонерне товариство «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Нехаєва Валерія Миколайовича вважати договір про спільне використання технологічних електричних мереж з додатками укладеним в редакції позивача.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 16.06.2014 у справі № 908/1252/14 позов задоволено повністю. Судом вирішено укласти договір про спільне використання технологічних електричних мереж в редакції, текст якої наведено в резолютивній частині рішення. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Нехаєва Валерія Миколайовича на користь Відкритого акціонерного товариства «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» 1218,00 грн. судового збору.

01.07.2014 на виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 16.06.2014 у справі № 908/1252/14 судом виданий відповідний наказ.

13.08.2025 приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Коциняном М.О. за заявою АТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» відкрито виконавче провадження № 78844997 з примусового виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 01.07.2014 у справі № 908/1252/14 про стягнення з ФОП Нехаєва В.М. на користь АТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» суму 1 218,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 01.07.2014 у справі № 908/1252/14 здійснюється шляхом звернення стягнення на заробітну плату боржника (ФОП Нехаєва В.М.) та починаючи з серпня 2025 року фактично стягнуті кошти перераховувались на рахунок стягувача (АТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО»).

Як вказує стягувач, не отримавши кошти в червні-липні 2026 року АТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» звернулося до приватного виконавця щодо отримання роз`яснень з цього приводу.

13.07.2026 в ході ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 78844997 стягувачу стало відомо про перерахування приватним виконавцем 12.07.2026 коштів в сумі 203,74 грн., що були стягнуті з боржника на виконання рішення суду у справі № 908/1252/14, на користь особи, що не є стягувачем у виконавчому провадженні.

Зазначене підтверджується платіжною інструкцією № 10449 від 12.07.2026, з якої вбачається, що відповідно до призначення платежу кошти за ВП 78844997 перераховані Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України (ВПВР ДДВС МЮУ).

Судом встановлено, що Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових Владиславом на підставі ст., ст. 10, 18, 47 Закону України «Про виконавче провадження» винесено вимогу приватному виконавцю Коциняну М.О. вих. № 20.1./В-7/7741944/зв-3 від 27.06.2026 про перерахування на депозитний рахунок відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України грошових коштів, стягнутих (сплачених) у межах виконавчих проваджень на користь АТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО».

Як слідує із зазначеної вимоги у ВПВР ДДВС МЮУ перебуває зведене виконавче провадження № 77419144, до складу якого входить 19 виконавчих проваджень щодо стягнення на користь НЕК «УКРЕНЕРГО» та ДП «ЕНЕРГОРИНОК» заборгованості в загальному розмірі 1 608 338 289 грн., де боржником є АТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО».

На виконання вимоги головного державного виконавця вих. № 20.1./В-7/7741944/зв-3 від 27.06.2026 приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Коцинянонм М.О. 12.07.2026 на рахунок ВПВР ДДВС МЮУ перераховано 203,74 грн., що підтверджено платіжною інструкцією № 10449 від 12.07.2026, з призначенням платежу «стягнуті кошти за ЗВП № 77419144;40529270, Нехаєв Валерій Миколайович 2585806633, ВД № 908/1252/14 01.07.2014, ВП № 78844997, Вимога ДВ ВПВР ДДВС МЮУ».

Статтями 129, 129-1 Конституції України передбачено, що обов`язковість судового рішення належить до основних засад судочинства.

Вказані конституційні положення знайшли свою реалізацію у Господарському процесуальному кодексі України, а також Законі України «Про судоустрій і статус суддів». Так, частиною першою статті 18 ГПК України та частинами другою, четвертою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зокрема передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Суди, здійснюючи відповідний контроль та застосовуючи інші процесуальні засоби, сприяють реалізації принципу обов`язковості судового рішення.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

У ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 названого Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» унормовано, що заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Статтею 47 зазначеного Закону визначено порядок виплати стягнутих грошових коштів.

Так, відповідно до ч., ч. 1, 3 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» грошові кошти, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки.

Згідно з ч. 5 цієї ж статті Закону не допускається виплата стягувачу стягнутих коштів готівкою або виплата стягнутих коштів іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових коштів заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із статтею 51 цього Закону). Органам державної виконавчої служби та приватним виконавцям забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові кошти, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені цією статтею, а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких такі кошти стягнуто (крім випадків, коли стягувач є одночасно боржником в іншому виконавчому провадженні).

Відповідно до п. 1 розділу VII «Облік і звітність за сумами на рахунках органів державної виконавчої служби та приватних виконавців» Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5) стягнуті з боржника грошові суми підлягають зарахуванню на рахунки для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам, відкриті Міністерством юстиції України, міжрегіональними управліннями Міністерства юстиції України, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а також рахунки, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках, приватними виконавцями - в державних банках, у тому числі рахунки в іноземній валюті (далі - депозитний рахунок).

Згідно з п. 13 розділу VII «Облік і звітність за сумами на рахунках органів державної виконавчої служби та приватних виконавців» Інструкції, розподіл стягнутих з боржника грошових сум здійснюється в порядку, визначеному статтею 45 Закону. Виплата стягнутих грошових коштів (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем в порядку, визначеному статтею 47 Закону, а також з урахуванням строків вчинення виконавчих дій, визначених у додатку до Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року № 2432/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 серпня 2016 року за № 1126/29256.

Частиною ч.4 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» унормовано, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Згідно з пунктом 6 розділу I Інструкції під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 9 розділу I Інструкції вимога виконавця є письмовим документом, який складається у випадках, передбачених Законом, та є обов`язковою для виконання органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами щодо надання виконавцю документів або їх копій, необхідних для здійснення його повноважень, вчинення інших дій , необхідних для виконання рішення.

Таким чином, вимога головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Владислава Берегових за № 20.1/В-7/77419144/зв-3 від 27.05.2026 року є обов`язковою для виконання приватним виконавцем Коциняном М.О.

При вирішенні даної скарги судом враховано такі висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.03.2026 у справі № 469/404/17:

«Відповідно до частини п`ятої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» органам державної виконавчої служби та приватним виконавцям забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові кошти, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені цією статтею, а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких такі кошти стягнуто (крім випадків, коли стягувач є одночасно боржником в іншому виконавчому провадженні).

Тобто за загальним правилом виконавцю забороняється використовувати стягнуті кошти для виплати іншим особам, окрім випадків, коли стягувач є одночасно боржником в іншому виконавчому провадженні.

Аналогічний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2024 року у cправі № 910/10309/21.

При цьому, у вказаній справі Верховний Суд звернув увагу на те, що не зарахування стягнутих коштів на рахунок товариства не буде порушенням майнових прав (майнової сфери) позивача (стягувача у цій справі і боржника в іншій), адже стягнуті кошти у цій справі зараховуються в рахунок виконання рішення у іншій справі, де він є боржником, тобто відбувається погашення його боргу.

Крім того, Верховний суд у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 401/1813/16-ц (провадження № 61-29744св18) зазначив, що: «правильними є висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні вимог заявника про визнання незаконними дій державного виконавця щодо непереведення коштів, стягнутих за судовим рішенням з ПрАТ ТРК «Веселка» на його розрахунковий рахунок. Враховуючи, що КП «Житлосвіт 2012» було одночасно стягувачем в одному виконавчому провадженні і боржником в іншому, вказані дії державного виконавця відповідали вищенаведеним положенням статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».».

Щодо посилань скаржника на необхідність отримання дозволу суду на здійснення виконавцем перерахування коштів іншому органу ДВС для спрямування їх на погашення заборгованості у іншому виконавчому провадженні, суд вказує на таке.

Посилаючись на приписи ч. 4 ст. 53 Закону України «Про виконавче провадження» скаржник вважає, що приватний виконавець зобов`язаний був здійснити перерахування коштів, отриманих від ФОП Нехаєва В.М. лише за ухвалою суду про таку дію.

Разом із тим, відповідно до ч. 4 ст. 53 Закону України «Про виконавче провадження» на належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти/електронні гроші, що знаходяться на рахунках у банках та інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом.

Наведена норма кореспондується зі ст. 336 ГПК України, яка визначає, що суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Суд зазначає, що наведена скаржником норма регулює питання саме звернення стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб та передбачено ст. 336 ГПК України.

В даному випадку позивач помилково вважає, що кошти, які надійшли від ФОП Нехаєва В.М. в порядку виконання рішення суду у даній справі, є «майном боржника, що перебуває в інших осіб».

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.

Державний (приватний) виконавець є учасником виконавчого провадження (частина перша статті 14 Закону України «Про виконавче провадження»), діяльність якого полягає у вжитті передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішень (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Таким чином, приватний виконавець Коцинян М.О., в розумінні приписів Закону України «Про виконавче провадження» не є «іншою особою», якій належать кошти, а є учасником виконавчого провадження, особою, на яку відповідно до законодавства, покладено виконання функцій держави у сфері примусового виконання рішень.

Також суд зазначає, що зарахування коштів на рахунок виконавчої служби або приватного виконавця має тимчасової характер, після чого зараховані кошти підлягають перерахуванню на рахунок стягувача, який набуває право власності на відповідне майно.

Виконавча служба не набуває майно під час примусового виконання рішень, окрім стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження (стаття 42 Закону України «Про виконавче провадження»). Відповідно, виконавча служба не є набувачем коштів, які стягуються під час примусового виконання судового рішення (крім зазначених витрат).

Кошти, які надішли на рахунки з обліку депозитних сум за результатом примусового виконання рішень, не є власністю приватного виконавця, а тому для перерахування стягнутих з боржника коштів на депозитний рахунок Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не потребувало ухвали суду.

Розділом VII «Облік і звітність за сумами на рахунках органів державної виконавчої служби та приватних виконавців» Інструкції № 512/5 та приписами Закону України «Про виконавче провадження» унормовано порядок зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам.

Відповідно до ч. 5 ст. 47 Закону не допускається виплата стягувачу стягнутих коштів готівкою або виплата стягнутих коштів іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових коштів заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із статтею 51 цього Закону). Органам державної виконавчої служби та приватним виконавцям забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові кошти, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені цією статтею, а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких такі кошти стягнуто (крім випадків, коли стягувач є одночасно боржником в іншому виконавчому провадженні).

При цьому, положення вказаної норми не передбачають, щоб обидва виконавчі провадження перебували на виконанні в одного виконавця.

Викладене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові № 910/10309/21 від 16.02.2024.

Отже, оскільки АТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» саме є боржником у зведеному виконавчому провадженні № 77419144, то перерахування коштів, що надійшли від його боржника ФОП Нехаєва В.М., стягувачу у зведеному виконавчому провадженні не може вважатися порушенням майнових прав АТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» на ці грошові кошти.

Враховуючи, що АТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» одночасно є боржником перед своїми стягувачами та стягувачем щодо власних дебіторів, акумульовані виконавцем кошти спрямовуються на пряме погашення його власних зобов`язань.

Таким чином, кошти хоч і не зараховуються безпосередньо на розрахункові рахунки АТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», але використовуються виключно в його майнових інтересах для погашення наявної заборгованості. Це виключає факт заподіяння збитків або порушення права власності.

За приписами частини першої статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання.

У рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі «Шмалько проти України», від 27.07.2004 по справі «Ромашов проти України», від 19.03.1997 «Горнсбі проти Греції» зазначено, що для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина «судового розгляду». У рішенні від 17.05.2005 по справі «Чіжов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії ст. 6 Конвенції.

Стаття 6 Конвенції з прав людини гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі «Агрокомплекс проти України» від 06.10.2011 існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (рішення у справі «Бурдов проти Росії»).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (справа «Юрій Миколайович Іванов проти України», рішення від 15.10.2009).

Також, у рішенні Європейського суду від 18.05.2004 у справі «Продан проти Молдови» суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав/ людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.

З вище викладеного вбачається, що судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судового рішення не призводить до відновлення порушеного права. Відсутність у сторони можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, є втручанням у право сторони на мирне володіння майном, що є порушенням першого пункту статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Конвенцію про захист прав і основоположних свобод людини та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних («Артіко проти Італії», рішення від 13.05.1980). Особливо це стосується права на доступ до правосуддя в світлі того демократичному суспільстві право на справедливий суд, а саме: не сподівання, що справа не лише буде розглянута, але й державна влада буде дотримуватися прийнятого судом у відповідній справі остаточного рішення, буде діяти з урахуванням встановлених в ньому юридичних фактів і прав осіб та забезпечуватиме таким чином виконання рішення суду.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини поняття «майна» охоплює цілу низку інтересів економічного характеру: рухоме і нерухоме майно, матеріальні і нематеріальні права, зокрема, акції, патенти, відшкодування шкоди згідно з рішеннями арбітражу, право на пенсію, право на орендну плату, економічні права, пов`язані з веденням підприємницької діяльності, правомірні очікування щодо певного стану речей у майбутньому (Постанова Європейського Суду у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції»).

Згідно зі ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що приватний виконавець Коцинян М.О. діяв відповідно до закону та в межах наданих повноважень, а перерахуванням отриманих від ФОП Нехаєва В.М. коштів та спрямуванням їх на погашення боргу позивача у зведеному виконавчому провадженні № 77419144 не було порушено права АТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО».

Таким чином, відсутні підстави для задоволення скарги АТ «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» та визнання протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Коциняна Меружана Оганесовича щодо перерахування коштів в сумі в сумі 203,74 грн., стягнутих на виконання рішення суду у справі № 908/1252/14 за ВП № 78844997, на депозитний рахунок Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, на підставі вимоги державного виконавця № 20.1/В-7/77419144/зв-3 від 27.05.2026.

Керуючись ст., ст. 234, 235, 342-343, 345 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ

В задоволенні скарги Акціонерного товариства «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», м. Запоріжжя на дії приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Коциняна Меружана Оганесовича у виконавчому провадженні № 78844997 з примусового виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 01.07.2014 у справі № 908/1252/14 щодо визнання неправомірними дій приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Коциняна Меружана Оганесовича по перерахуванню коштів в сумі 203,74 грн., стягнутих на виконання рішення суду у справі № 908/1252/14 за ВП № 78844997, на депозитний рахунок Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, на підставі вимоги державного виконавця № 20.1/В-7/77419144/зв-3 від 27.05.2026 відмовити повністю.

Копію даної ухвали направити сторонам у справі та приватному виконавцю виконавчого округу Запорізької області Коциняну Меружану Оганесовичу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://zp.arbitr.gov.ua/sud5009/.

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46. «Гаряча» телефонна лінія суду функціонує за номером (061) 764-89-30.

Повний текст ухвали складено та підписано 04.09.2026.

Суддя Н.Г. Зінченко

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст. 261 цього Кодексу.