Рішення № 139501763, 07.09.2026, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/3817/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року с-ще Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Спічак В.О.,

при секретарі Пірожок Владислава Юрійовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Овідіополь цивільну справу за позовом Спеціалізованої Прокуратури в Сфері Оборони Південного Регіону, що діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса до Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання недійсним свідоцтва про право власності, витребування земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача

До Овідіопольського районного суду Одеської області надійшла позовна заява Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону що діє в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса до Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 1986 року (серії Б №032344) Квартирно-експлуатаційній частині Одеського району (на час розгляду справи Квартирно-екплуатаційний відділ міста Одеси, далі по тексту КЕВ м. Одеса) виконавчим комітетом Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області надано в постійне та безоплатне користування земельну ділянку, загальною площею 586,5 га, до складу якої увійшла земельна ділянка військового містечка АДРЕСА_1 ( НОМЕР_1 ) площею 296,8 га, що розташована на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (на час розгляду справи територія Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області).

Частина вказаної земельної ділянки військового містечка площею 7,7330 га, за адресою: АДРЕСА_2 на якій розміщено будівлі та споруди бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », перебуває на обліку в КЕВ м. Одеса.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17.02.2005, будівлі та споруди БВ «Авіаремонтник» на праві державної власності належать державному підприємству Міністерства оборони України «Одеське авіаційно-ремонтне підприємство «Одесавіаремсервіс» (на час розгляду справи ТОВ «Одеський авіаційний завод»).

Вищевказані землі належать за формою власності до державної власності, за цільовим призначенням до земель оборони.

17 липня 2007 року Молодіжненська сільська рада прийняла рішення №774-V «Про вилучення із земель Міністерства оборони України КЕВ м. Одеса земельної ділянки, загальною площею 7,7330 га, та зарахування цієї земельної ділянки до земель запасу Молодіжненської сільської ради в межах с. Молодіжного» (далі рішення №774-V) з порушенням вимог ст.ст. 77, 84, 143 ЗК України (без отримання від власника земель оборони Кабінету Міністрів України згоди на припинення права постійного користування земельною ділянкою військового містечка Іллічівськ 1(2).

На думку позивача Рішення Молодіжненської сільської ради №774-V є незаконним, грубо порушує право державної власності на землю та спричиняє шкоду інтересам держави.

13 липня 2016 року Військова прокуратура Південного регіону України подала до Господарського суду Одеської області позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, КЕВ м. Одеса до Молодіжненської сільської ради про визнання незаконним та скасування рішення № 774-V, повернення незаконно вилученої земельної ділянки (рішенням Господарського суду Одеської області у справі №916/1900/16 від 15.02.2017, яке залишено в силі постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2022 позов прокурора задоволено, зокрема, визнано незаконним та скасовано рішення Молодіжненської сільської ради №774-V).

Рішенням Молодіжненської сільської ради від 30.03.2011 №1930-V надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам України членам ОК «Дачне товариство "Авіаремонтник" (61 особі).

Згодом, на підставі рішення Молодіжненської сільської ради від 30.05.2011 № 284-VI «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність гр. України членам ОК «ДТ „Авіаремонтник» згідно з додатком (всього 61 особа) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_3 » (далі рішення від 30.05.2011 №284-VI) передано земельні ділянки загальною площею 1,22 га безоплатно у власність громадян та видано їм державні акти на землю.

На підставі рішення від 30.05.2011 №284-VI громадянину ОСОБА_3 видано свідоцтво № НОМЕР_2 від 24.11.2014 на право власності на земельну ділянку площею 0,0203 га, кадастровий номер 5123782000:02:004:3991 (за адресою: АДРЕСА_4 ), яка була незаконно вилучена із земель Міністерства оборони України.

Позивач зазначає, що з метою фактичного захисту прав та законних інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України та КЕВ м. Одеса, виникла необхідність у визнанні недійсним свідоцтва № НОМЕР_2 віл 24.11.2014 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5123782000:02:004:3991, на підставі якого громадянин ОСОБА_3 незаконно отримав право власності на частину земельної ділянки військового містечка площею 0,0203 га, та витребування вказаної земельної ділянки.

Водночас, після відкриття провадження у справі №509/3817/19 встановлено, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5123782000:02:004:3991 площею 0,02 га, яка є предметом спору у цій справі, на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_2 (розмір частки 5/6) та ОСОБА_1 (розмір частки 1/6). Право спільної часткової власності ОСОБА_2 зареєстроване на підставі свідоцтва про право на спадщину від 14.10.2021, реєстраційний номер 454, а ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину від 14.01.2021, реєстраційний номер 22.

Ураховуючи, що власниками спірної земельної ділянки наразі є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а не ОСОБА_3 , а також зміну найменувань та місцезнаходження деяких учасників справи, 08.04.2026 року представником позивача до суду подано заяву про зміну позовних вимог, в якій позивач просить визнати недійсним свідоцтво № 29917721 від 24.11.2014 про право власності на земельну ділянку площею 0,0200 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 5123782000:02:004:3991, видане ОСОБА_3 на підставі рішення Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 30.05.2011 № 284-VI.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса зі складанням акту приймання-передавання 1/6 частини земельної ділянки загальною площею 0,0200 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 5123782000:02:004:3991. Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Міністерства оборони України , Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса зі складанням акту приймання передавання 5/6 частини земельної ділянки загальною площею 0,0200 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 5123782000:02:004:3991. Витрати зі сплати судового збору стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону.

Рух справи у суді

При здійсненні автоматизованого розподілу справи було визначено головуючого суддю ОСОБА_4 .?

Відповідно до Листа Вищої ради правосуддя №23614/0/9/25 від 01.12.2025 року та Наказу «Про відсторонення від здійснення правосуддя судді ОСОБА_4 » № 08 г-о/с від 01.12.2025 року суддю ОСОБА_4 з 01.12.2025 року відсторонено від здійснення правосуддя до ухвалення Вищою радою правосуддя рішення про його звільнення з посади або скасування рішення Дисциплінарної палати.?

В зв`язку з цим, 12.01.2026 року дану цивільну справу було передано для здійснення повторного розподілу справи.?

При повторному автоматизованому розподілі судової справи між суддями дану цивільну справу 12.01.2026 року було передано на розгляд суді Спічаку В.О.?

Ухвалою від 13 січня 2026 року було прийнято до провадження цивільну справу за позовною заявою? Спеціалізованої Прокуратури в Сфері Оборони Південного Регіону, який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса до Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання недійсним свідоцтва про право власності, витребування земельної ділянки.

Ухвалою від 25 травня 2026 року прийнято заяву про зміну позовних вимог від 08 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом Спеціалізованої Прокуратури в Сфері Оборони Південного Регіону, який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса до Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання недійсним свідоцтва про право власності, витребування земельної ділянки. Розгляд цивільної справи постановлено здійснювати з врахуванням змінених позовних вимог.

Ухвалою від 25 червня 2026 року було закрите підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.

13.08.2026 року представник Спеціалізованої Прокуратури в Сфері Оборони Південного Регіону, звернувся до суду із заявою про проведення судового засідання за його відсутності, в якій просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача Великодолинської селищної ради в судове засідання не з`явився, просив суд розглянути зазначену справу за відсутності представника Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, копію позову та матеріали до нього отримала належним чином, до суду направила заяву про визнання позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Фактичні обставини, встановлені судом

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею 1986 року серії Б №032344 Квартирно-експлуатаційній частині Одеського району виконавчим комітетом Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області надано в постійне та безоплатне користування земельну ділянку, загальною площею 586,5 га., до складу якої увійшла земельна ділянка військового містечка НОМЕР_3 ( НОМЕР_1 ) площею 296,8 га, розташована на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області.

Частина вказаної земельної ділянки військового містечка площею 7,7330 га, за адресою: АДРЕСА_2 , на якій розміщено будівлі та споруди бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », перебуває на обліку в КЕВ м. Одеса.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17.02.2005, будівлі та споруди БВ «Авіаремонтник» на праві державної власності належать державному підприємству Міністерства оборони України «Одеське авіаційно-ремонтне підприємство „Одесавіаремсервіс».

Згідно зі ст. ст. 77, 78, 84 ЗК України, ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України», ст. ст. 1, 2 Закону України «Про використання земель оборони» вищевказані землі належать за формою власності до державної власності, за цільовим призначенням до земель оборони.

Водночас, 17.07.2007 Молодіжненська сільська рада прийняла рішення № 774-V «Про вилучення із земель Міністерства оборони України КЕВ м. Одеса земельної ділянки, загальною площею 7,7330 га та зарахування цієї земельної ділянки до земель запасу Молодіжненської сільської ради в межах с. Молодіжного» (далі рішення № 774-V) з порушенням вимог ст.ст. 77, 84, 143 ЗК України (без отримання від власника земель оборони Кабінету Міністрів України згоди на припинення права постійного користування земельною ділянкою військового містечка Іллічівськ 1(2).

Слід зазначити, що на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807 «Про утворення та ліквідацію районів», Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій», розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 720-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Одеської області» та рішення № 15-VIII від 24.12.2020 «Про реорганізацію Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області шляхом приєднання до Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області» Великодолинська селищна рада Одеського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04379410) стала правонаступником всього майна, прав та обов`язків Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області.

Військова прокуратура Південного регіону України 13 липня 2016 року подала до Господарського суду Одеської області позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, КЕВ м. Одеса до Молодіжненської сільської ради про визнання незаконним та скасування рішення № 774-V, повернення незаконно вилученої земельної ділянки.

Під час розгляду судом справи № 916/1900/16 Молодіжненська сільська рада долучила до матеріалів копії рішень сільської ради щодо спірної земельної ділянки, прийнятих після її незаконного вилучення із земель Міністерства оборони України.

Згодом, на підставі рішення Молодіжненської сільської ради від 30.05.2011 № 284-VI «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність гр. України членам ОК «ДТ «Авіаремонтник» згідно з додатком (всього 61 особа) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_3 » (далі рішення від 30.05.2011 № 284-VI) передано земельні ділянки загальною площею 1,22 га безоплатно у власність громадян та видано їм державні акти на землю.

На підставі рішення від 30.05.2011 №284-VI громадянину ОСОБА_3 видано свідоцтво № НОМЕР_2 від 24.11.2014 на право власності на земельну ділянку площею 0,0203 га, кадастровий номер 5123782000:02:004:3991 (за адресою: АДРЕСА_4 ).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.02.2017 у справі №916/1900/16, яке залишено в силі постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2022, позов задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 17.07.2007 №774-V «Про вилучення із земель Міністерства оборони України КЕВ м. Одеси земельної ділянки, загальною площею 7,7330 га, та зарахування цієї земельної ділянки до земель запасу Молодіжненської сільської ради в межах с. Молодіжного». Зобов`язано Молодіжненську сільську раду Овідіопольського району Одеської області повернути державі в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси шляхом складання Акту прийому-передачі земельну ділянку загальною площею 6,2930 га, вилучену рішенням Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 17.07.2007 №774-V.

Наразі право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5123782000:02:004:3991 площею 0,02 га, яка є предметом спору у цій справі на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_2 (розмір частки 5/6, РНОКПП НОМЕР_4 ) та ОСОБА_1 (розмір частки 1/6, РНОКПП НОМЕР_5 ). Право спільної часткової власності ОСОБА_2 зареєстроване на підставі свідоцтва про право на спадщину від 14.10.2021, реєстраційний номер 454, а ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину від 14.01.2021, реєстраційний номер 22.

Норми права, застосовані судом, та висновки суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15 ЦК України, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Стаття 56 ЦПК України у частинах 3, 5 (абзац 2) встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У Рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з частковою державною власністю у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних тощо) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності України, гарантування її державної, економічної безпеки, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

В свою чергу, Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зазначає, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, невзмозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Підкреслюючи необхідність дотримання принципу рівності процесуальних можливостей сторін у справі «Бацаніна проти Росії» в пункті 27, ЄСПЛ визначив, що підтримка прокуратурою одної із сторін може бути виправдана за певних обставин, в тому числі, у випадку, коли інтереси держави потребують захисту (рішення у справі «Бацаніна проти Росії» № 8927/02 від 26.05.2009).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Так, у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків щодо застосування норм права:

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, а також у разі його відсутності. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абз. 1, 2 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»);

- наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідний компетентний орган. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»);

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача;

- оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах;

- якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність компетентного органу, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган.

Прокурор, вважаючи, що діями (бездіяльністю) відповідача порушуються державні інтереси, має не тільки законне право, а й обов`язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту, передбачених процесуальним Законом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15).

Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, сам факт не звернення до суду органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.09.2023 у справі № 926/54/22 зазначено, що: «якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, і такий орган протягом розумного строку на зазначену інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абзацом 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру». У такому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави вказаним органом».

Звертаючись до суду із позовом прокурор в обґрунтування необхідності захисту інтересів держави вказав, що на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», військова прокуратура Південного регіону України повідомила суб`єктів владних повноважень Кабінет Міністрів України, Міністерство оборони України про необхідність представництва шляхом звернення до суду з цим позовом.

Вказане підтверджується матеріалами справи, а саме Військовою прокуратурою Південного регіону України листом від 05.07.2019 повідомлено Кабінет Міністрів України, Міністерство оборони України, КЕВ м. Одеси про намір звернутись до суду з цим позовом.

Таким чином, у контексті зазначених прокурором обставин належності спірної земельної ділянки до земель оборони та незаконного її вибуття з володіння держави, судом перевірено згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі цих органів.

У даному випадку допуск прокурора до суду у зв`язку з нездійсненням відповідними органами, уповноваженим на здійснення функцій держави у спірних правовідносинах, захисту інтересів держави, є виправданим. Звернення прокурора до суду у даному випадку з метою захисту майнових інтересів держави здійснено прокурором в межах дискреційних повноважень.

Крім того державні органи, в інтересах яких подано позов у цій справі, наявність підстав для представництва прокурором у суді не оскаржували, заперечень проти представництва прокурором інтересів держави в їх особі не висловлювали.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді іншої справи (ст. 82 ЦПК України).

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 84 ЗК України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади.

Згідно п. а ч. 1 ст. 13 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до пункту ж) ч. 1 ст. 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема на землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 4 ст.77 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Аналогічне поняття земель оборони закріплене також у ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони», який визначає правові засади і порядок використання земель оборони.

Статтею 2 вищевказаного Закону передбачено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Згідно ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління.

Міністерство оборони України всебічно забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань та застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна, згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених державним бюджетом, і здійснює контроль їх ефективного використання, організує виконання робіт в інтересах Збройних Сил України і надання послуг (ст. 10 Закону України «Про оборону України» в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України (ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 84 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема землі оборони, крім земельних ділянок під об`єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

Частиною 2 ст. 77, ч. 3 ст. 84 ЗК України, ст. 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» (що діяв на час виникнення спірних відносин) до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, віднесено землі оборони.

Вказана земельна ділянка відповідно до ст.84 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не могла бути передана у комунальну власність та відповідно в подальшому не могла бути передана в приватну власність відповідачу.

Отже, спірна земельна ділянка (кадастровий номер 5123782000:02:004:3991) дотепер має бути віднесена за цільовим призначенням до земель оборони, за формою власності до державної власності.

Проте, приймаючи рішення від 17.07.2007 №774-V Молодіжненською сільською радою не враховано вимоги ст. 142 ЗК України, відповідно до яких існує певний передбачений законодавством порядок припинення права постійного користування землями оборони у зв`язку з добровільною відмовою від них землекористувача.

Указаний порядок передбачає добровільну відмову землекористувача, адресовану власнику земельної ділянки; прийняття рішення власником (Кабінетом Міністрів України) земельної ділянки про припинення права постійного користування.

Отже, саме з моментом прийняття рішення власником земельної ділянки законодавець пов`язує момент припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Окрім того, як з`ясував суд, Кабінет Міністрів України відповідну згоду на припинення права користування земельною ділянкою військового містечка ІНФОРМАЦІЯ_2 ( НОМЕР_1 ) площею 7,7330 га та її вилучення на користь органів місцевого самоврядування не надавав, Міністерство оборони України, КЕВ м. Одеса (як безпосередній землекористувач) заяву про добровільну відмову від належного йому права користування на вказану земельну ділянку власнику - Кабінету Міністрів України - не адресували.

Відповідно до статті 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

У постанові від 29.11.2018 у справі №924/1025/14 Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки землі оборони перебувають лише у користуванні МОУ, а розпоряджається ними Кабінет Міністрів України, відповідно до ст. 142 ЗК України, виключно Кабінет Міністрів України має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони. А тому істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, які закріплені за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі таких ділянок у власність або у користування іншим особам є прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення за поданням МОУ. Крім того, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про незаконність оскаржуваного рішення (розпорядження Хмельницької РДА №471/06-р від 12.05.2006) та можливість звернення позивача з позовом про захист своїх порушених прав згідно обраної форми захисту.

З огляду на викладене та вимоги п. «в» ч. 4 ст. 84 ЗК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин) зазначена земельна ділянка не могла бути вилучена в КЕВ м. Одеса, а згодом її частина площею площею 0,0203 га не могла бути передана в приватну власність громадянину ОСОБА_3 в силу її приналежності за цільовим призначенням до земель оборони.

Крім того, згідно зі ст.ст. 13, 17, 122 ЗК України правом передавання земель оборони із земель державної власності до земель комунальної власності наділений лише Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації, а не органи місцевого самоврядування.

Так, відповідно до ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності.

Молодіжненська сільська рада Овідіопольського району Одеської області не була наділена повноваженнями розпоряджатися частиною земельної ділянки військового містечка АДРЕСА_1 (2), яка належить до земель державної власності, категорії «землі оборони», та передавати її у приватну власність громадянам.

Згідно зі ст.ст. 13, 17 ЗК України розпорядження землями державної власності належить до повноважень Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій.

Разом з тим, будь-яких рішень щодо розпорядження вказаною земельною ділянкою Кабінет Міністрів України, Овідіопольська районна державна адміністрація Одеської області не приймали.

Аналогічної правової позиції щодо повноважень Кабінету Міністрів України розпоряджатися землями оборони притримується Велика Палата Верховного Суду (постанова від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15), Верховний Суд (постанови від 24.04.2018 у справі № 902/538/14). Порядок припинення права користування спірною земельною ділянкою дотримано не було, отже у Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області були відсутні правові підстави для прийняття рішення від 30.05.2011 № 284-VI.

За результатами розгляду справи № 925/642/19 (постанова від 02.02.2021 ) Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що «…для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися незаконність рішення органу державної , зокрема, на влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17».

Під час розгляду Господарським судом Одеської області справи № 916/1900/16 Молодіжненською сільською радою Овідіопольського району Одеської області судом було встановлено, що відповідно до акту прийому передачі земельної ділянки із земель Міністерства оборони України в землі запасу Молодіжненської сільської ради погодженого Заступником командувача військ Південного Оперативного Командування з будівництва і розквартирування військ - начальник управління (квартирно-експлуатаційного) О.В. Осадченко від 06.08.2007р. та затвердженого Головою Молодіжненської сільської сільської ради В.О. Гуляєвим від 07.08.2007р. комісія у складі начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси Яковенко В.А., землевпорядника Молодіжненської сільської ради Якуніної О.В., директора ДП «ОАРП «Одесавіаремсервіс» Юхачова В.В. на підставі листа квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса від 1.06.2007р. №836 та рішення XII сесії V скликання Молодіжненської сільської сільської ради №774-V від 17.07.2007р., провела прийом-передачу земельної ділянки, загальною площею 7,7330 га із користування земель Міністерства оборони України військового містечка № НОМЕР_6 ( АДРЕСА_1 ) в землі запасу рекреаційного призначення Молодіжненської сільської ради (в межах с. Молодіжне). З подальшим використанням під існуючу базу відпочинку «Авіаремонтник» ДП «ОАРП «Одесавіаремсервіс» .

В подальшому за поданням директора Державного підприємства Міністерства оборони України «Одеське авіаційно-ремонтне підприємство «Одесаавіаремсервіс» Юхачова В.В. від 08.10.2007р., Рішенням Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 11.10.2007р. № 895-V, враховуючи свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 17.02.2005р., а саме на будівлі та споруди бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_3 » за адресою: АДРЕСА_2 , було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення Державному підприємству Міністерства оборони України «Одеське авіаційно-ремонтне підприємство «Одесаавіаремсервіс» у довгострокову оренду строком на 49 років земельної ділянки, площею 3,9505 га для експлуатації та обслуговування фактично існуючих будівель та споруд бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».

Рішенням Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 14.12.2007р. №1005-V було надано дозвіл Обслуговуючому кооперативу «Дачне товариство «Авіаремонтник» на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки загальною площею 3,7825 га для індивідуального дачного будівництва та надано дозвіл на розроблення містобудівного обґрунтування для індивідуального дачного будівництва.

Рішенням Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 30.05.2011р. № 284-VI «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність громадянам України - членам ОК ДТ «Авіаремонтник» згідно з додатками для індивідуального дачного будівництва за адресою АДРЕСА_3 », відповідно до п.3 якого вирішено видати членам ОК ДТ «Авіаремонтник» державні акти на право власності на земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва.

На підставі вказаного рішення зокрема громадянину ОСОБА_3 видано свідоцтво № НОМЕР_2 від 24.11.2014 на право власності на земельну ділянку площею 0,020 га, кадастровий номер 5123782000:02:004:3991 (за адресою: АДРЕСА_4 ).

Рішенням Господарського суду Одеської області у справі №916/1900/16 від 15.02.2017, яке залишено в силі Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2022 позов задоволено, визнано незаконним та скасовано Рішення Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 17.07.2007р. №774-V «Про вилучення із земель Міністерства оборони України КЕВ м. Одеси земельної ділянки, загальною площею 7.7330 га, та зарахування цієї земельної ділянки до земель запасу Молодіжненської сільської ради в межах с. Молодіжного». Зобов`язано Молодіжненську сільську раду Овідіопольського району Одеської області повернути державі в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси шляхом складання Акту прийому-передачі земельну ділянку загальною площею 6,2930 га, вилучену Рішенням Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 17.07.2007 №774-V.

Оскільки вилучення Молодіжненською сільською радою спірної земельної ділянки із земель оборони відбулося з порушенням норм законодавства України, що встановлено судовим рішенням, то спірна земельна ділянка (за кадастровим номером 5123782000:02:004:3991) незаконно надана у власність ОСОБА_3 , а свідоцтво № 29917721 від 24.11.2014 на право власності підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

У постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 362/884/16-ц (провадження № 61-18682св18) зазначено: «Відповідно до роз`яснень, викладених у абзаці 2 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», виходячи з положень статей 8, 124 Конституції, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, статті 15 ЦПК України, статті 12 ГПК України судам підсудні справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ч. 1 ст. 155 ЗК України).

Оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності і видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень, то у спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, ефективним та окремим способом захисту та поновлення порушених прав у судовому порядку.

Вказана правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом України, зокрема у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2824цс15 та у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-319цс15».

З урахуванням викладеного, незаконності надання у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки за кадастровим номером 5123782000:02:004:3991 (за адресою: АДРЕСА_4 ), свідоцтво № 29917721 від 24.11.2014 на право власності підлягає визнанню недійсним.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (ч. 2 ст. 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

У даній справі, позов пред`явлено прокурором в інтересах держави у зв`язку з незаконним заволодінням земельною ділянкою державної власності фізичною особою відповідачем у справі.

Відповідно до ст.ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

З урахуванням наведених вимог закону і встановлених фактичних обставин справи, суд вважає, що ОСОБА_3 набув у власність спірну земельну ділянку, незаконно, тому ця ділянка вибула із земель державної власності поза волею належного власника земель оборони, відтак і позовні вимоги щодо її витребування є обґрунтованими та доведеними.

Визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну земельну ділянку та витребування вказаної земельної ділянки у теперішніх власників - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які були залучені в якості правонаступників ОСОБА_3 , на користь держави в особі Міністерства оборони України відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норм ст.ст. 16, 21, 386, 387, 388 ЦК України, ст.ст. 13, 17, 77, 84, 122, 142, 143 ЗК України, ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони», ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України», у зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог Конституції України, ЗК України, ЦК України, Закону України «Про Збройні Сили України», Закону України «Про використання земель оборони», які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Відповідно до ст. 388 ЦПК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Суд враховує, що використання земель оборони суворо регламентується чинним законодавством. Передача таких земель у приватну власність або їх використання для інших цілей без попередньої зміни цільового призначення заборонена. Будь-які зміни в статусі чи порядку використання земель оборони повинні здійснюватися виключно з урахуванням інтересів обороноздатності держави, що є пріоритетним завданням. Такі обмеження спрямовані на збереження функціонального призначення земель оборони та запобігання їх використанню всупереч державним інтересам, що пов`язані з забезпеченням національної безпеки та оборони. Закріплення за землями статусу «землі оборони» є частиною загальної системи забезпечення національної безпеки, яка гарантує ефективне використання цих земель виключно для потреб оборони держави та недопущення їх неправомірного використання.

Враховуючи вищевикладене суд виснуває, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду прокуратурою було сплачено судовий збір у розмірі 3842 гривень, який підлягає стягненню з відповідачів, на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (вул. Пироговська, 11, м. Одеса, 65012, ДКСУ, м. Київ, код банку 820172 р/р НОМЕР_7 , КЕКВ 2800, ідентифікаційний код 38296363), у рівних частках.

Керуючись ст.ст. 4,5, 80, 141, 259, 263-265, 315-319 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Спеціалізованої Прокуратури в Сфері Оборони Південного Регіону, який діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса до Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання недійсним свідоцтва про право власності, витребування земельної ділянки, задовольнити.

Визнати недійсним свідоцтво № 29917721 від 24.11.2014 про право власності на земельну ділянку площею 0,0200 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 5123782000:02:004:3991, видане ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_8 ) на підставі рішення Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 30.05.2011 № 284-VI.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь держави в особі Міністерства оборони України (просп. Повітряних Сил, 6, м. Київ, ідентифікаційний код 00034022), Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса (вул. Незалежності, 18, м. Одеса, ідентифікаційний код 08038284) зі складанням акту приймання-передавання 1/6 частини земельної ділянки загальною площею 0,0200 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 ,

Стягнути з Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області області (код ЄДРПОУ 04379410) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (вул. Пироговська, 11, м. Одеса, 65012, ДКСУ, м. Київ, код банку 820172, р/р НОМЕР_7 , КЕКВ 2800, ідентифікаційний код 38296363) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1280,66 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (вул. Пироговська, 11, м. Одеса, 65012, ДКСУ, м. Київ, код банку 820172, р/р НОМЕР_7 , КЕКВ 2800, ідентифікаційний код 38296363) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1280,66 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (вул. Пироговська, 11, м. Одеса, 65012, ДКСУ, м. Київ, код банку 820172, р/р НОМЕР_7 , КЕКВ 2800, ідентифікаційний код 38296363) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1280,66 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подано заяву про перегляд заочного рішення або апеляційну скаргу, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Спічак В.О.