Рішення № 139498437, 24.08.2026, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Справа № 335/2361/26

Провадження № 2/331/3029/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року місто Запоріжжя

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді Каретник Ю.М.,

за участю секретаря судового засідання Данилевської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Деал Фінанс Груп» звернулося в суд з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

На обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначає, що 23.04.2023 між ОСОБА_1 та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» був укладений договір позики № 78891768, відповідно до умов якого позикодавець надав позичальнику позику у розмірі 8000,00 грн. строком на 30 днів із фіксованою процентною ставкою у розмірі 2,5%, які нараховуються щоденно на залишок заборгованості за тілом позики. Даний договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора.

Позикодавець свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме: надав позичальнику кошти на умовах та в розмірі, передбачених договором позики, шляхом перерахування цих коштів на картку позичальника.

Станом на сьогоднішній день відповідач не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує, у зв`язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість.

03.07.2023 було укладено договір факторингу №034-030723, відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило на користь ТОВ «Сіроко Фінанс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №78891768.

05.12.2025 було укладено договір факторингу №05/12/25-01, відповідно до якого ТОВ «Сіроко Фінанс» відступило на користь ТОВ «Деал Фінанс Груп» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №78891768.

Таким чином, ТОВ «Деал Фінанс Груп» наділено правом вимоги до відповідача за договором №78891768.

Загальний розмір заборгованості за договором №78891768 від 23.04.2023, що підлягає стягненню з відповідача, станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості становить 31716,00 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 8000,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами - 23716,00 грн.

На підставі викладеного, представник позивача просить суд стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Деал Фінанс Груп» заборгованість за договором №78891768 від 23.04.2023 у розмірі 31716,00 грн., понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн.

У судове засідання представник позивача не з`явився, але у позовній заяві та поданих до суду заявах зазначив про розгляд справи за його відсутності і про відсутність заперечень проти ухвалення судом заочного рішення.

Відповідач у судові засідання жодного разу не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним шляхом направлення судових повісток з повідомленнями на адресу його реєстрації, але поштові відправлення повернулися до суду без вручення з відмітками поштового відділення «адресат відсутній», відзив на позов він не подав, клопотань про відкладення розгляду справи до суду від нього не надходило.

Відповідно до ч.1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Відповідно до ч.3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Взявши до уваги заяву представника позивача і враховуючи вимоги ст. ст. 223, 280 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Ухвалою судді Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 10.04.2026 відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за даним позовом, призначено судове засідання для розгляду справи по суті з повідомленням сторін та за клопотанням представника позивача витребувано докази у АТ «Універсал Банк».

23.04.2026 АТ «Універсал Банк» надав витребувану інформацію щодо належності ОСОБА_1 карткового рахунку, вказаного у позовній заяві, та виписку по його картковому рахунку.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані до суду докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з такого.

Судом встановлено, що 23.04.2023 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) №78891768, за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 8000,00 грн. зі строком кредитування 30 днів, дата надання позики 23.04.2023, дата повернення позики 23.05.2023 (п.п.2.1, п.2.2 договору).

Процентна ставка (базова) /день - 2,5% (п.2.3 Договору)

Відповідно до п.4 Договору проценти за цим Договором нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та повернення, на залишок позики.

Договір підписано електронним підписом позичальника, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора WFnACpCwq2, що був надісланий на вказану відповідачем (позичальником) електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_2 у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

03.07.2023 було укладено договір факторингу №034-030723, відповідно до якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило на користь ТОВ «Сіроко Фінанс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №78891768 на загальну суму 31716,00 грн., що підтверджується витягом з реєстру прав вимог №05/09/23 від 05.09.2023 (порядковий номер відповідача у реєстрі 3024).

05.12.2025 було укладено договір факторингу №05/12/25-01, відповідно до якого ТОВ «Сіроко Фінанс» відступило на користь ТОВ «Деал Фінанс Груп» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №78891768 на загальну суму 31716,00 грн., що підтверджується витягом з реєстру прав вимог №05/12/25 (порядковий номер відповідача у реєстрі 7097).

Загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за договором №78891768 від 23.04.2023 станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості становить 31716,00 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 8000,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами - 23716,00 грн.

Суд враховує, що відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч.1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно із ч. 3 ст. 207 ЦК України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У ч. 1 і ч. 2 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

За приписами ч.ч. 3 - 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Згідно з ч. 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

У ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

За приписами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Матеріалами справи підтверджується, що 23.04.2023 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» і ОСОБА_1 дійсно було укладено договір позики №78891768, підписаний сторонами у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» шляхом використання електронного підпису у вигляді одноразового ідентифікатора (уповноваженою особою позикодавця - 8ts3RDllDv та позичальником - WFnACpCwq2).

При цьому, суд зауважує, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Тому суд приходить до висновку про те, що укладення між сторонами електронного договору позики узгоджується з приписами Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про споживче кредитування», ст. 6, 205, 207, 627-628, 634, 639, 642 ЦК України.

У вказаному договорі позики сторонами погоджено всі його істотні умови, договір є дійсним, відповідає презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), у зв`язку з чим він у силу положень ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» у безготівковій формі надало ОСОБА_1 на його банківську картку обумовлену договором суму позики, підтвердженням чому є довідка ТОВ «ФК «Фінекспрес» від 12.01.2026, яка відповідає критеріям належності й допустимості доказів.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за договором позики не виконав, отримані кошти в установлений строк у повному обсязі не повернув, а тому з нього підлягає стягненню на користь позивача заборгованість за тілом позики у сумі 8000,00 грн.

У той же час, аналізуючи надані позивачем розрахунки заборгованості, суд приходить до висновку про неправомірність нарахування процентів за договором після закінчення строку його дії, зважаючи на таке.

Так, зокрема, ТОВ «Деал Фінанс Груп» пред`явило до стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у загальній сумі 31716,00 грн., з яких: 8000,00 грн. - борг за тілом позики, 23716 грн. - борг за відсотками.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у п.78 постанови від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 виснувала, що поняття «користування кредитом» є лише окремим випадком «користування чужими коштами», тоді як термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше значення - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - це прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством, зокрема ч. 1 ст. 1048, ч. 2 ст. 1054 ЦК України (регулятивні відносини).

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані ч. 2 ст. 625 ЦК України (охоронні відносини).

Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору (п.80 постанови ВП ВС).

Для вирішення спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. Verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (п.122 постанови ВП ВС).

За умовами п.2.2 договору позики сторони погодили строк позики (строк договору) у 30 днів, положень про порядок пролонгації (автопролонгації) даний договір не містить і згідно з п.2.3 договору та додатку №1 до нього (Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит) сума процентів за користування позикою виходячи з її розміру в 5000,00 грн., становить 6000,00 грн.

Однак, наданий позивачем розрахунок заборгованості, складений ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», свідчить про те, що проценти за позикою нараховані за період з 23 квітня 2023 року по 21 серпня 2023 року.

У своїй позовній заяві ТОВ «Деал Фінанс Груп» посилається на Правила надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», які містять положення про пролонгацію (автопролонгацію) договору позики до 90 днів.

Так, згідно з п.6.5 Правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (на умовах повернення позики в кінці строку позики) у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику (або її частину) товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому Договором позики, за кожний день понадстрокового користування позикою (або її частиною), починаючи з першого дня такого понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь якому випадку не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування процентів на позику (або її частину) за понадстрокове користування позикою за Договором позики не є штрафом, пенею чи будь якою іншою штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства, а застосовується виключно в якості процентної ставки на позику за понадстрокове користування.

Розділ 7 вказаних Правил містить положення про порядок продовження строку користування позикою.

Однак, у п.6.5 даних Правил ідеться мова про проценти за понадстрокове користування позикою, тоді як розділ 7 цих Правил визначає нарахування відсотків за продовжений строк користування позикою, що дає підстави для застосування принципу contra proferentem.

Крім того, зазначені Правила позичальником підписом, у тому числі й електронним (аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора як у договорі), не підписані, а матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила розумів позичальник та ознайомився і погодився з ними, підписуючи договір позики №78891768 від 23.04.2023, і що вказаний документ на момент отримання відповідачем позикових коштів взагалі містив умови, зокрема й щодо пролонгації (автопролонгації) строку дії договору позики.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані позичальнику Правила надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (на умовах повернення позики в кінці строку позики), відсутність у договорі позики домовленості сторін про пролонгацію (автопролонгацію) строку дії такого договору, ці Правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем договору позики як його невід`ємна частина, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що сторони обумовили в письмовому вигляді можливість продовження строку договору.

Інший висновок не відповідав би принципам справедливості, добросовісності, розумності (ст. 3 ЦК України) та уможливив би покладення на споживача невиправданий тягар з`ясування змісту договору позики.

Такий висновок також узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, та правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 18 травня 2022 року у справі №697/302/20, і судова практика у цій категорії справ є незмінною.

Відтак, оскільки зі спливом строку, на який була надана позика, припинилося право нараховувати проценти, то після 23.05.2023 позикодавець і позивач не мають законних підстав нараховувати відсотки, передбачені договором позики №78891768 від 23.04.2023.

Вищенаведене унеможливлює визнання ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», ТОВ «Сіроко Фінанс» і ТОВ «Деал Фінанс Груп» кредиторами ОСОБА_1 в частині заявлених процентів, нарахованих поза межами строку кредитування.

Водночас питання дійсності щодо цієї частини грошової вимоги за договором позики, право якої відступалося від ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» до ТОВ «Сіроко Фінанс», а потім від ТОВ «Сіроко Фінанс» до ТОВ «Деал Фінанс Груп», є предметом відповідальності первісного кредитора перед новим кредитором.

З огляду на зазначені обставини, суд приходить до висновку про часткову доведеність позивачем стягуваного розміру заборгованості зі сплати процентів.

Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2023 року у справі №201/6750/16 наголосив, що при визначенні розміру заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у даному випадку зроблений позивачем розрахунок заборгованості та його правильність), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду.

Тобто, установивши факт існування між сторонами невиконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву.

Тому, досліджуючи розрахунок заборгованості первісного кредитора ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», на підставі якого заборгованість відповідача у визначеному у ньому розмірі у подальшому була відступлена новим кредиторам за договорами факторингу, суд вважає обґрунтованим і доведеним нарахування позичальнику процентів за користування позикою за договором позики №78891768 від 23.04.2023 за період з 23.04.2023 по 23.05.2023 у загальній сумі 6000,00 грн. Тому, враховуючи часткову сплату відповідачем 24.05.2023 заборгованості за процентами у сумі 284,00 грн., стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за процентами у сумі 5716,00 грн.

Відтак, загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Деал Фінанс Груп» за договором позики №78891768 від 23.04.2023 становить 13716,00 грн., з яких: 8000,00 грн. - борг за тілом позики, 5716 грн. - борг за процентами за користування позикою.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн. суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У той же час, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував також на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009, справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015). Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» 02.06.2014 ЄСПЛ дійшов висновку про те, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим, а у справі «Лавентс проти Латвії» 28.11.2002 ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У даному випадку представництво інтересів позивача здійснювалось адвокатом Ткаченко Ю.О. відповідно до договору про надання правничої допомоги №22-08/25/ДІЛ від 22.08.2025, витягу з акту №5-ДІЛ приймання-передачі наданої правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги, акту приймання-передачі справ на надання правничої допомоги, згідно з якими сума оплати за надані адвокатські послуги становить 4500,00 грн. та була понесена позивачем.

Оцінюючи складність характеру спірних правовідносин, суд звертає увагу, що позовні вимоги ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі. За своєю сутністю спірні правовідносини не є складними, а судова практика по такій категорії справ є усталеною і однотипною. Також суд бере до уваги, що спір стосується правовідносин щодо надання грошей у позику і виник внаслідок отримання відповідачем позики у розмірі 8000,00 грн.

Оцінюючи обґрунтованість визначеного позивачем розміру понесених витрат на правничу допомогу в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об`єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії суд погоджується з позицією представника відповідача про те, що заявлена позивачем сума в розмірі 4500,00 грн. є необґрунтованою та неспівмірною з реальним обсягом правничої допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, а також не відповідає критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду в суді, яка обмежується виключно вивченням документів та складанням позовної заяви).

За таких обставин, беручи до уваги зміст позовних вимог, складність справи, ціну позову, сутність спірних правовідносин, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, процесуальну поведінку учасників справи, результат розгляду справи судом, зміст і значення остаточного рішення суду для сторін, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат позивача на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.

Тому в силу вимог ч.2 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути понесені останнім судові витрати, які складаються із витрат на правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 1297,39 грн. (розрахунок: визначений судом розмір витрат на правничу допомогу 3000,00 грн. х суму задоволених позовних вимог 13716,00 грн. / суму заявлених позовних вимог 31716,00 грн.).

Крім того, в силу вимог ч. 1 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути понесені останнім судові витрати, які складаються із витрат по оплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 1151,39 грн. (розрахунок: судовий збір, сплачений за подання позову до суду 2662,40 грн. х суму задоволених позовних вимог 13716,00 грн. / суму заявлених позовних вимог 31716,00 грн.).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 207, 509, 525, 526, 546, 549, 610, 625, 629, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст.11, 12, 13, 81, 133, 141, 223 ч.4, 247 ч.2, 259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» (код ЄДРПОУ: 44280974, місцезнаходження: м. Ірпінь, вул. Садова, буд. 31/33, офіс 40/3) заборгованість за договором позики №78891768 від 23.04.2023 у розмірі 13716 (тринадцять тисяч сімсот шістнадцять) гривень 00 копійок, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 8000,00 грн.; заборгованість за нарахованими процентами - 5716,00 грн.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» (код ЄДРПОУ: 44280974, місцезнаходження: м. Ірпінь, вул. Садова, буд. 31/33, офіс 40/3) судовий збір у розмірі 1151 (одна тисяча сто п`ятдесят одна) гривня 39 копійок та витрати на правничу допомогу у розмірі 1297 (одна тисяча двісті дев`яносто сім) гривень 39 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст. 284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Дата складення повного судового рішення - 24 серпня 2026 року.

Суддя Юлія КАРЕТНИК