Постанова № 13949824, 22.02.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

22.02.2011 р.                                                                                 Справа № 2а-8520/10/1470

          Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. при секретарі судового засідання Янєві Ю.К. розглянувши адміністративну справу

за позовомТОВ "ФОРТ ГЕЛІОС", вул. Цокуренко, 125-3,Очаків,Миколаївська область,57500 доОчаківської ОДПІ, вул. Шкрептієнко, 27, м. Очаків, 57500 ДПА у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6 м. Миколаїв, 54009) проскасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 22.07.2010 р. №0000612302, В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з позовом про скасування рішення Очаківської об’єднаної державної податкової інспекції №0000612302 від 22.07.2010 про застосування штрафних санкцій в сумі 9144,00грн. за порушення п.12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»від 06.07.1995 за №265/95-ВР, посилаючись на невідповідність даних вказаних в акті перевірки фактичним обставинам справи та безпідставність рішення про притягнення до відповідальності.

Відповідачі позовні вимоги не визнали, посилаючись на те, що перевірка позивача була проведена відповідно до вимог діючого законодавства на підставі ст.ст.15,16 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»та ст.ст.111,112 Закону України «Про державну податкову службу України», а прийняте за її наслідками рішення про застосування фінансових санкцій є правомірним

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.

При розгляді справи встановлено, що в період з 10.07.2010 по 14.07.2010 співробітниками Державної податкової адміністрації у Миколаївській області здійснена планова перевірка кафе «Форт Геліос», що розташоване по вул.Цокуренко,125/3 в м.Очакові Миколаївської області з питання дотриманням порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій.

З матеріалів справи вбачається, що перевірку позивача було проведено на підставі плану проведення перевірок на липень 2010 року та направлень на перевірку за №312/23-504 та №313/23-504.

Посадові особи контролюючого органу були допущені до проведення планової перевірки.

За результатами перевірки складений акт перевірки за дотриманням суб’єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій за №104/14/00/23/33964256 від 14.07.2010 (надалі по тексту Акт перевірки), відповідно до якого посадовими особами контролюючого органу встановлено порушення п.12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»від 06.07.1995 за №265/95-ВР, зокрема ведення обліку товарних запасів з порушенням з порушенням чинного законодавства, здійснення реалізації запасів (товарно-матеріальних цінностей) без документального оприбуткування.

На підставі Акта перевірки Очаківською об’єднаною державною податковою інспекцією було прийнято рішення про застосування до позивача штрафних санкцій (рішення №0000612302 від 22.07.2010) на суму 9144,00грн. за порушення п.12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»від 06.07.1995 за №265/95-ВР.

Зазначені правовідносини врегульовані Законом України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 №509-ХІІ, Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»від 06.07.1995 №265/95-ВР (нормативні акти чинні на час виникнення правовідносин, що були предметом судового дослідження).

В випадку, що є предметом судового дослідження, податковим органом була проведена перевірка шодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 2 КАС України основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень судам належить перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, із якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Крім того, відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує адміністративний позов. Це означає, що ч.2 ст. 71 КАС України встановлює презумпцію вини суб’єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються, а повідомлені позивачем обставини справи відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує.

Отже, в адміністративних справах щодо оскарження рішень та дій суб’єкта владних повноважень встановлена презумпція його вини. Така презумпція вини покладає на суб’єкта владних повноважень обов’язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення та спростувати твердження позивача про порушення його права, свобод чи інтересів.

Системний аналіз правових норм, що регулюють правовідносини, що були предметом судового дослідження, свідчить про те, що рішення ДПІ в частині визначення щодо застосування до позивача фінансової санкції за не ведення обліку товарів за місцем їх реалізації є неправомірним, виходячи з наступного.

Так, згідно п.12 ч.1 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95-ВР суб’єкти підприємницької діяльності, яку здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі при продажу товарів (надані послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов’язані вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів реалізованих товарів (наданих послуг). Тобто, п.12 ч.1 ст.3 Закону є відсильною нормою і може застосовуватися лише при наявності інших правових норм, які передбачають такий порядок ведення обліку товарних запасів.

Аналогічним чином сформульована диспозиція ст.21 Закону України Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»від 06.07.1995 за №265/95-ВР: фінансова санкція застосовується до суб'єктів підприємницької діяльності, що не ведуть або ведуть з порушенням встановленого порядку облік товарів за місцем реалізації та зберігання.

Статтею 6 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»від 06.07.1995 за №265/95-ВР передбачено, що облік товарних запасів фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності ведеться у порядку, визначеному чинним законодавством, а юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) - у порядку, визначеному відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. Облік ведеться з урахуванням особливостей, встановлених для суб'єктів малого підприємництва. Обов'язок із ведення обліку товарних запасів не застосовується до осіб, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку придбаних або проданих товарів. Таким чином, саме у відсутності обов'язку вести платником єдиного податку облік і звітність у повному обсязі і полягає спрощена система оподаткування.

          Таким чином, обов’язковою умовою притягнення до юридичної відповідальності за ст.ст. 20, 21 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»від 06.07.1995 за №265/95-ВР є наявність встановленого законодавством порядку обліку товарів за місцем їх зберігання та реалізації.

          Позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується свідоцтвом про сплату єдиного податку.

Відповідно до п.8 Наказу ДПА України №599 від 29.10.1999 «Про затвердження Свідоцтва про сплату єдиного податку та Порядку його видачі»(надалі по тексту - Порядок №599) для визначення результатів власної підприємницької діяльності на підставі хронологічного відображення здійснених господарських і фінансових операцій платник єдиного податку веде Книгу обліку доходів і витрат згідно із додатком №10 до Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України №12 від 21.04.1993 (надалі - Інструкція №12).

Питання обліку та звітності юридичних осіб врегульовано Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, а також наказами Міністра фінансів України “Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку” (всього 34 накази за різними позиціями обліку). Жодним з цих нормативно-правових актів порядок обліку товарів саме за місцем їх реалізації не встановлений.

Разом з тим, нормативна визначеність необхідного обсягу документів на товар, що реалізується (який повинен бути на місці реалізації), є обов’язковою умовою для притягнення до юридичної відповідальності за ст.21 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”.

При проведені перевірки службовими особами контролюючого органу не витребувалася та не досліджувалась Книга обліку доходів та витрат.

Крім того, позивачем на підтвердження зберігання первинних документів та ведення обліку товарів суду наданні оборотно-сальдові відомості по рахунку 281 за травень-червень 2010 року, які надавалися перевіряючим, та накладні на придбання описаного в Акті перевірки товару. Тобто, на зазначений у акті перевірки товар у позивача є первинні документи (накладні), на підставі яких рух товарів відображався в оборотно-сальдових відомостях.

Суд також вважає, слушними доводи позивача про неможливість надання перевіряючим наявних накладних саме в день складання акта перевірки 14.07.2010, оскільки вказані документи зберігалися в сейфі матеріально-відповідальної особи –ОСОБА_1 (завскладом), яка в цей день з поважних причин (перебування на лікуванні з 09.07.2010 по 15.07.2010) не перебувала на робочому місці, що підтверджується свідченнями ОСОБА_1, ОСОБА_2 (директора підприємства), табелем обліку робочого часу та довідкою Очаківської ЦРЛ.

Дослідити факт обліку товарів, що реалізуються, можливо лише перевіривши бухгалтерську звітність підприємства та провівши інвентаризацію товарних запасів, що не було зроблено контролюючим органом.

Без дослідження вказаних документів та відсутності передбаченого законодавством порядку обліку за місцем реалізації товару, дійти висновку про порушення підприємством вимог п.12 ч.1 ст.3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” неможливо.

          Відповідно до ч.І ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

В спірному акті перевірки, рішенні про застосування фінансових санкцій та в судовому засіданні відповідачами не наведено допустимих та достатніх доказів на підтвердження умовиводу про порушення позивачем п.12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»від 06.07.1995 №265/95-ВР та не спростовано доводи позивача про те, що чинним законодавством не передбачено порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації для суб’єктів підприємницької діяльності, які застосовують спрощену систему оподаткування.

Оскільки відповідачами не доведено правомірності прийнятого контролюючим органом рішення про застосування щодо позивача штрафних (фінансових) санкцій за не ведення обліку товарів за місцем їх реалізації, вимоги позивача щодо скасування рішення ДПІ про застосування фінансових санкцій за порушення п.12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»від 06.07.1995 №265/95-ВР ґрунтуються на приписах чинного законодавства і підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись. ст.ст. 70-71, 86, 122,138, 158 - 163 КАС України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Скасувати рішення Очаківської об’єднаної державної податкової інспекції від 22.07.2010 року за №0000612302 про застосування штрафних (фінансових) санкцій відносно ТОВ «Форт Геліос».           

Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «Форт Геліос» 3 (три) гривні 40 копійок в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

          Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя                                                                                           І. В. Желєзний