Ухвала суду № 139496811, 31.08.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 642/2079/22

№ 1-кп/183/2387/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів: головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , секретаря судового засідання ОСОБА_4 , розглянув у підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 62022170020001211, відомості по якому внесені 12.12.2022 року до ЄРДР відносно:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Новомиколаївка Шевченківського району Харківської області, громадянина України, з вищою освітою, не працюючого, розлученого, раніше не судимого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого за ч. 2 ст. 111 КК України

за участю прокурора - ОСОБА_6

захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9

обвинуваченого - ОСОБА_5

в с т а н о в и л а :

До Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_5 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України.

Прокурор в судовому засіданні просив призначити справу до судового розгляду. Вказав, що відсутні підстави для повернення обвинувального акта та закриття кримінального провадження, кримінальне провадження є підсудним Самарівському міськрайонному суду Дніпропетровської області, є підстави для призначення обвинувального акта до судового розгляду.

Захисники ОСОБА_8 , ОСОБА_9 заявили клопотання про повернення обвинувального акта, оскільки в обвинувальному акті прокурором, не дивлячись на очевидні невідповідності версії подій, викладених в фактичних обставинах кримінального провадження, які прокурор вважає встановленими, загальновідомим обставинам, визначеним в національному законодавстві, відносно часу окупації, внесення змін до нормативно-правових актів та законів України, недоведеність вказаних Законів до осіб, які вимушено опинились в окупації, бездіяльність керівництва та відсутність наказів та розпоряджень, щодо дій поліцейських, які опинились в окупації, тощо, як фактичні обставини так і визначена кваліфікація є незаконною, що свідчить про невідповідність обвинувального акту вимогам ст. 291 ч.2 п.5 КПК України, що є підставою для його повернення прокурору.

Дане клопотання підтримала захисник ОСОБА_7 та обвинувачений.

Оцінка суду щодо можливості призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта.

Заслухавши учасників процесу, вивчивши обвинувальний акт, суд приходить до висновку, що кримінальне провадження підлягає призначенню до судового розгляду з наступних підстав.

Кримінальне провадження, відповідно до вимог ст. 32 КПК України, підсудне Самарівському міськрайонному суду Дніпропетровської області.

Обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України.

Підстав для закриття кримінального провадження, передбачених п.п. 4-8,10 ч. 1 або ч.2 ст. 284 КПК України немає.

Наведене дає можливість призначити дане кримінальне провадження до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

Щодо аргументів захисника, викладений у його письмовому клопотанні про повернення обвинувального акту, суд зазначає, що відповідно до ст.91 КПК України, у кримінальному провадженні визначено обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Суд не може погодитися з доводами захисників щодо повернення обвинувального акта, оскільки повернення обвинувального акту прокурору може мати місце лише за умови виявлення судом прямої невідповідності положень обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України, які перешкоджали суду призначенню обвинувального акта до судового розгляду. Проте порушень, які перешкоджають призначенню судового розгляду на підставі обвинувального акта, судом не встановлено, що вказує на відсутність правових підстав для задоволення клопотання захисника про повернення обвинувального акту прокурору.

Оцінюючи доводи клопотання захисників, якими обґрунтовується заявлене клопотання, суд вважає їх передчасними та такими, що не мають достатні підстави для повернення обвинувального акту прокурору, адже з`ясування обставин і перевірка їх доказами в порядку Глави 28 КПК України має відбуватися на стадії судового розгляду кримінального провадження

Суд вислухавши думку учасників процесу, враховуючи положення ч.3 ст.382 КПК України, вважає можливим призначити провадження до судового розгляду у відкритому судовому засіданні за участю учасників процесу.

Щодо клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою.

Прокурор в судовому засіданні заявив клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому .

В обґрунтуванні якого зазначив, що продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлюється наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, які продовжують існувати, а саме:

п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, переховуватися від органу досудового розслідування або суду, що підтверджується, тим що ОСОБА_5 перебував на тимчасово окупованій території, не має нерухомого майна, офіційного місця роботи та доходу, а тому не має стійких соціальних зв`язків, і відтак отримає умови, за яких зможе переховуватися від явки до суду в інших областях України, і на тимчасово окупованих територіях, враховуючи, що суворість покарання за кримінальне правопорушення, наслідки та ризик втечі для обвинуваченого у цьому випадку можуть бути визнаними як менш небезпечними ніж покарання і процедура виконання покарання. Вказані обставини створюють передумови уникнути обвинуваченому від кримінальної відповідальності переховуватися від суду.

п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, що підтверджується тим, що ОСОБА_5 на час вчинення злочину обіймав посаду начальника сектору реагування патрульної поліції відділу поліцейської діяльності № 1 Куп`янського РВП ГУНП в Харківській області та мав певний авторитет серед підлеглих, знайомий з усіма свідками по провадженню, тому ОСОБА_5 , розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, може самостійно або заручившись підтримкою інших осіб, своїх колег, здійснити вплив на свідків, можуть погрожувати їм, щоб вони відмовились від своїх показань, які вони надали на досудовому розслідуванні та в подальшому будуть надавати при судовому розгляді з метою уникнути покарання за вчинений злочин.

п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, що підтверджується тим, що ОСОБА_5 , перебуваючи на волі, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, може умисно симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції до закінчення судового розгляду. Зокрема, достовірність перевірки підстав неявки до суду вимагатимуть від сторони обвинувачення певного часу, що в свою чергу призведе до необґрунтованого затягування судового розгляду. В той же час останній перебуваючи на волі не буде позбавлений можливості з використанням мобільних телефонів тощо попередити інших осіб, в тому числі військових РФ, на вимогу яких останній агітував інших поліцейських до співпраці з окупантами, або передавати їм будь яку інформацію, що може нашкодити суверенітетові і державній цілісності України.

Зазначив, що застосування більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти вищевказаним ризикам, також суворість покарання за кримінальне правопорушення та особистість обвинуваченого свідчить про те, що наслідки та ризик втечі для обвинуваченого у цьому випадку можуть бути визнані ним менш небезпечними, ніж кримінальне переслідування та процедура виконання покарання.

На підставі вищевикладеного прокурор просив задовольнити клопотання.

Захисники обвинуваченого заперечували проти заявленого клопотання, подали до суду клопотання, в якому просили суд змінити ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативним у вигляді застави у розмірі 700 (семисот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 2 329 600 (два мільйони триста двадцять дев`ять тисяч шістсот) гривень у національній грошовій одиниці, на інший, не пов`язаний з триманням під вартою запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною цілодобово залишати житло за адресою: АДРЕСА_2 , за виключенням необхідності надання йому невідкладної медичної допомоги та прослідування до укриття цивільного захисту населення під час оголошення попередження про небезпеку (повітряну тривогу) чи існування обставин, що несуть загрозу життю та здоров`ю обвинуваченого; або зменшити розмір застави, за умови внесення якої ОСОБА_5 підлягає звільненню з-під варти, до мінімального розміру, визначеного ч.5 ст. 182 КПК України, а саме до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 266 240 гривень у національній грошовій одиниці, на обґрунтування чого надали суду письмові документи щодо матеріальної неспроможності внести визначену судом заставу, а також докази наявності житла.

Обвинувачений підтримав думку захисників.

Прокурор заперечив щодо можливості зміни запобіжного заходу та зміни визначеного розміру застави.

Розглянувши клопотання прокурора, вислухавши думку учасників кримінального провадження, суд дійшов таких висновків.

Метою застосування запобіжних заходів відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобіганню спробам:1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3)незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи обвинуваченого (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки обвинуваченого під час розгляду кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків).

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки існування ризиків за ч.1 ст.177 КПК, у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого.

Прокурор в поданому клопотанні не вказав про зменшення заявлених ризиків зі спливом часу, що є об`єктивним процесом, не залежить від волі прокурора або суду. Проте, зазначене узгоджується зі сталою національною судовою і прецедентною практикою ЄСПЛ, згідно якої усі ризики, навіть існуючі із достатньою ймовірністю, зі спливом часу втрачають актуальність, зменшуються або взагалі перестають існувати.

Щодо заявленого ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України ( переховуватися від органу досудового розслідування або суду), суд погоджується, що ОСОБА_5 не має нерухомого майна, не має стійких соціальних зв`язків, будь-якого доходу (зокрема пасивного), розуміє, що він обвинувачується у особливо тяжкому злочині, покарання за яке передбачене у вигляді 15 років позбавлення волі, відтак може отримати умови, за яких зможе переховуватися від явки до суду, враховуючи, що суворість покарання за кримінальне правопорушення, наслідки та ризик втечі для обвинуваченого у цьому випадку можуть бути визнаними як менш небезпечними ніж покарання і процедура виконання покарання. Вказані обставини створюють передумови уникнути обвинуваченому від кримінальної відповідальності переховуватися від суду. Щодо відсутності у обвинуваченого офіційного місця роботи, суд вважає вказаний аргумент прокурора сумнівним, оскільки, перебуваючи в умовах ізоляції від суспільства понад 4 роки обвинувачений позбавлений об`єктивної можливості працевлаштування, тому вказаний довід сторони обвинувачення відхиляється.

Ризики передбачені п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України (незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні), та п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України (перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином) суд вважає такими, що втратили свою актуальність, а отже є вичерпаними, враховуючи те, що під час судового розгляду попереднім складом суду останній свідок сторони обвинувачення було допитано 28.11.2024. Суд зазначає, що наразі здійснюється новий розгляд даного кримінального провадження, однак, зважаючи на вже проведені допити свідків, як на стадії досудового розслідування, так і під час судового розгляду попереднім складом суду, відсутністю будь-яких повідомлень про тиск, влив на свідків протягом часу кримінального провадження, які з урахуванням воєнного стану розконцентровані територіально один від одного та родини обвинуваченого, тому з урахуванням тривалості судового провадження, ризик потенційного чи реального незаконного впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні не підтверджено надійними аргументами. Вказане стосується і недоведеності ризику перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки даний ризик також зводиться до необґрунтованих припущень.

Однак, враховуючи наявність обґрунтованого ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України ( переховуватися від суду), необхідності забезпечення дієвості кримінального провадження, суд вважає за недоцільне застосування альтернативного запобіжного заходу цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_2 , навіть за наявності наданого суду нотаріально завіреного дозволу власника житла.

Вирішуючи питання наявності підстав для зменшення розміру застави, суд враховує, що справа вперше надійшла в провадження до суду 07.03.2023, 13.07.2026 року ухвалою Дніпровського апеляційного суду вирок суду скасовано, призначено новий розгляд у суді першої інстанції, обвинуваченому продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, встановлено як альтернативний запобіжний захід заставу у розмірі 700 (семисот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 2 329 600 (два мільйони триста двадцять дев`ять тисяч шістсот) гривень. Справа надійшла на новий розгляд 17.08.2026 року.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність тримання обвинуваченого під вартою. Визначаючи суму застави, суд повинен брати до уваги ризик того, що обвинувачений може ухилитися від кримінальної відповідальності, обставини особистого життя та тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа. Розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

В рішенні Європейського Суду з прав людини справа «Істоміна проти України» (Заява № 23312/15) від 13 січня 2022 року зазначено (п.п. 25-26, 30, 32) Судом зазначено: «Гарантія, передбачена пунктом 3 статті 5 Конвенції, покликана забезпечити не відшкодування будь-якої шкоди, завданої внаслідок передбачуваного злочину, а лише присутність обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави має встановлюватися головним чином з огляду на особу обвинуваченого, належне йому майно та його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на ступінь впевненості, що можлива перспектива втрати застави або вжиття заходів проти поручителів у випадку його неявки у судове засідання буде достатнім стримуючий фактором, щоб позбавити його бажання втекти (див. рішення у справі «Гафа проти Мальти» (Gafа v. Malta), заява № 54335/14, пункт 70, від 22 травня 2018 року). Оскільки відповідне питання є основоположним правом на свободу, гарантованим статтею 5 Конвенції, органи державної влади повинні докладати максимум зусиль як для встановлення належного розміру застави, так і для вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою. Тяжкість обвинувачень, пред`явлених обвинуваченому, не може бути вирішальним фактором для виправдання розміру застави (див. рішення у справі «Хрістова проти Болгарії» (Hristova v. Bulgaria), заява № 60859/00, пункт 111, від 07 грудня 2006 року).

Нездійснення національними судами оцінки спроможності заявника сплатити необхідну суму може призвести до встановлення порушення Судом. Однак обвинувачений, якого судові органи готові звільнити під заставу, повинен сумлінно надати достатню інформацію, яку можна перевірити у випадку необхідності, про розмір застави, який має бути встановлений (див. рішення у справах «Тошев проти Болгарії» (Toshev v. Bulgaria), заява № 56308/00, пункт 68, від 10 серпня 2006 року, та «Іванчук проти Польщі» (Iwanczuk v. Poland), заява № 25196/94, пункт 66, від15 листопада 2011 року).

Отже, зважаючи на те, що обвинувачений досить тривалий час перебуває під вартою, а апеляційним судом призначений новий судовий розгляд кримінального провадження, та у своїй ухвалі від 13.07.2026 року апеляційний суд звернув особливу увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд ретельно перевірив доводи сторони захисту щодо посилань на надмірний і непропорційний розмір застави на момент її визначення у зв`язку з тим, що під час розгляду апеляційних скарг в розпорядженні Дніпровського апеляційного суду не було жодних матеріалів, щодо матеріального стану обвинуваченого ОСОБА_5 та членів його родини.

Так, суд вважає обґрунтованими доводи сторони захисту, зокрема щодо того, що з 28.03.2022 року ОСОБА_5 не мав заробітку, а у зв`язку з відсутністю документів про звільнення, не мав можливості звернутися у встановленому порядку до Центру зайнятості для набуття статусу безробітного. З 22.05.2022 був зареєстрований в Нововодолазькій селищній територіальній громаді як внутрішньо переміщена особа, а вже 16.06.2022 року був затриманий та з зазначеної дати знаходиться під вартою. Отже, ОСОБА_5 з 28.03.2022 року 4 роки 5 місяців не має жодних доходів.

Батько ОСОБА_5 ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2 є пенсіонером та отримує пенсію в 2026 році в розмірі 3406 грн на місяць.

Брат ОСОБА_5 ОСОБА_11 має психіатричне захворювання, у зв`язку з якими знаходиться на стаціонарному лікуванні в 4 п/в для дорослих КНП ХОР «ОКПЛ» № 3 з 10.06.2026.

Мати: ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_3 , працює прибиральницею в ОСББ «Полярний» та отримує заробітну плату в розмірі 3009,92 грн в місяць. Має хронічні захворювання: Цукровий діабет ІІ типу та гіпертонічну хворобу 2 ступеню. Мати ОСОБА_5 мала в приватній власності будинок садибного типу в Шевченківській територіальній громаді, який зазнав руйнувань під час бойових дій, і є непридатним для проживання.

У власності ОСОБА_5 немає нерухомого та рухомого майна.

Отже, матеріальне становище родини ОСОБА_13 , які після повномасштабного вторгнення залишилися без майна, і наразі мають статус внутрішньо переміщених осіб, відноситься до категорії малозабезпеченої сім`ї, тому що має середньомісячний сукупний дохід нижчий, ніж прожитковий мінімум для сім`ї. А тому, при визначенні розміру застави, потрібно, перш за все врахувати матеріальне становище обвинуваченого та членів його родини. Мінімальний розмір застави, згідно п.3 ч.5 ст. 182 КПК України щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, складає 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Такий розмір застави сторона захисту вважає помірним для родини ОСОБА_13 .

Суд зазначає, що застава у кримінальному провадженні вважається процесуальним примусом, який застосовується до обвинуваченого та накладає відповідні зобов`язання не тільки на нього, а також на іншу особу, яка погодиться (погодилась) внести заставу за обвинуваченого (заставодавця). За умови належного підтвердження перед судом відповідними доказами матеріального стану ОСОБА_5 та членів його родини, суд вважає, що застава у розмірі 200 (двісті) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 665 600 (шістсот шістдесят п`ять тисяч шістсот) гривень зможе і в подальшому достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків, хоча і в меншому розмірі, ніж її було визначено спочатку та буде відповідати матеріальному стану обвинуваченого. У разі внесення застави, на обвинуваченого суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого наступні обов`язки:

1) прибувати до суду за кожною вимогою;

2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду;

3) повідомляти суд про зміну свого місця реєстрації, проживання, перебування та/або місця роботи;

4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади, документи що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

5) утриматися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні.

Отже, клопотання сторони захисту про зменшення розміру застави підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 314, 315, 376 КПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

В задоволенні клопотання захисника ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_8 про повернення обвинувального акту прокурору відмовити.

Призначити обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, до судового розгляду у відкритому судовому засіданні о 15.00 годині 09.09.2026 року в залі судового засідання Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області за участю учасників процесу.

Обвинуваченому у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити строк раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по 29 жовтня 2026 року включно.

Визначити заставу у розмірі 200 (двісті) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 665 600 (шістсот шістдесят п`ять тисяч шістсот) гривень, які можуть бути внесені обвинуваченим або заставодавцем на відповідний рахунок до спливу терміну тримання під вартою.

Роз`яснити, що обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у визначеному судом розмірі протягом дії ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

При внесенні суми застави у визначеному судом розмірі, обвинувачений підлягає звільненню з-під варти.

У разі внесення застави, на обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покласти наступні обов`язки:

1) прибувати до суду за кожною вимогою;

2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду;

3) повідомляти суд про зміну свого місця реєстрації, проживання, перебування та/або місця роботи;

4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади, документи що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

5) утриматися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні.

Роз`яснити ОСОБА_5 , що відповідно до ч. ч. 8, 9 ст. 182 КПК України у разі, якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явиться за викликом суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Копію ухвали направити для виконання начальнику Дніпропетровської установи виконання покарань управління Держаної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області (№ 4).

У задоволенні клопотання захисника про зміну застосованого запобіжного заходу на домашній арешт відмовити.

Ухвалу може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

С У Д Д І :

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3