Рішення № 139495288, 02.09.2026, Сумський районний суд Сумської області

Справа № 587/1617/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року Сумський районний суд Сумської області у складі головуючого судді Вортоломей І. Г., за участю секретаря судового засідання Джепи В. Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЄВРОКРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ТОВ «ФК «ЄВРОКРЕДИТ» звернувся до Сумського районного суду Сумської області із позовом, у якому просить стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 27231,69 грн, судовий збір в розмірі 2662,40 грн та 11200,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 25 травня 2018 року між АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 було укладено договір №18-401-855-2-18-Г про приєднання до договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб. Кредитодавець надав позичальникові в кредит кошти, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Строк повернення був встановлений до 09 жовтня 2024 року. 03 вересня 2024 року між АТ «Мегабанк» та ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» було укладено договір про відступлення прав вимоги № GFD001-UA-20240618-01260, відповідно до умов якого АТ «Мегабанк» відступило свої права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» набуло право вимоги за кредитними договорами, в тому числі за договором №18-401-855-2-18-Г від 25 травня 2018 року. Крім того, 27 грудня 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» та ТОВ «ФК «ЄВРОКРЕДИТ» було укладено договір про відступлення прав вимоги №1/12, відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» відступило свої права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄВРОКРЕДИТ» набуло право вимоги за кредитними договорами, в тому числі за договором №18-401-855-2-18-Г від 25 травня 2018 року. Таким чином, ТОВ «ФК «ЄВРОКРЕДИТ» наділено правом грошової вимоги до відповідача. Посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань та вимог ст. ст. 525, 526, 527, 530,1050, 1054 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 27231,69 грн, з яких: 10597,30 грн - заборгованість за кредитом (в тому числі прострочена); 4038,68 грн - заборгованість за відсотками (в тому числі прострочена), заборгованість по сплаті комісії (в тому числі прострочена) - 12595,71 грн.

Ухвалою суду від 06 травня 2026 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження.

Від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Пилипця А. Ю. надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 2500,00 грн. Зазначає, що чоловік відповідачки ОСОБА_2 є військовослужбовцем у розумінні ст. 5 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців членів їх сімей», тому вона як його дружина має пільги відповідно до вказаного закону в частині не нарахування процентів за користування кредитом. У договорі банком встановлено комісію за обслуговування кредиту, однак не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (РКО). Оскільки банк не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх із споживачем, то положення договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування». Вказані положення договору є несправедливими, тому наявні підстави для визнання їх недійними. Згідно з умовами договору строк позики становить 30 календарних днів. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняюється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст. 1050 ЦК України. Проте позивачем проценти за користування кредитом нараховувались поза межами строків кредитування. Крім цього, представник відповідача наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази видачі відповідачу кредитних коштів, які мають бути подані разом з позовною заявою. Відсутні також докази на підтвердження факту переходу права вимоги до фактора за договором факторингу, оскільки це є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні заяви про стягнення заборгованості. Розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит. Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Відповідач та її представник в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судом встановлено, що 25 травня 2018 року АТ «Мегабанк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №18-401-855-2-18-Г (з ануїтетними платежами). Кредит надається до 24 травня 2022 року включно. Загальний розмір кредиту 17545,53 грн. Процентна ставка 10 % річних. Розмір комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості становить 1,4000 % від суми кредиту та сплачується щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця. У разі порушення строків сплати ануїтетних платежів та комісійної винагороди понад 90 календарних днів, кредитодавець обліковує заборгованість за кредитом в повному обсязі на відповідному рахунку простроченої заборгованості. При цьому правовідносини сторін за цим договором не втрачають своєї чинності та діють протягом строку дії договору. Пунктом 6 визначено відповідальність сторін, в якому зазначено, що за невиконання прийнятих на себе зобов`язань щодо сплати ануїтетних платежів та комісійної винагороди сплачується штраф у розмірі 10 % від несвоєчасно сплаченої суми, за використання кредиту не за цільовим призначенням у розмірі 25 % від суми кредиту, за невиконання будь-яких інших прийнятих на себе зобов`язань 10 % від суми отриманого кредиту. Договір підписано особисто ОСОБА_1 , тобто своїм підписом відповідач підтвердила, що ознайомлена з договором та погоджується з його умовами (матеріали електр. справи).

Згідно з п. 1.2 кредитного договору кредит надається на споживчі цілі шляхом зарахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника в ПАТ «Мегабанк». З виписки банку за період з 25 травня 2018 року по 02 грудня 2022 року вбачається, що ОСОБА_1 25 травня 2018 року було зараховано грошові кошти в сумі 17 545,53 грн згідно з кредитним договором № 18-401-855-2-18-Г від 25 травня 2018 року. За період з 02 липня 2018 року по 03 лютого 2020 року здійснювалась сплата за кредитним договором, у подальшому зарахування коштів не відбувалось, у зв`язку з чим утворилась заборгованість за тілом кредиту в розмірі 10597,30 грн.

Таким чином, АТ «Мегабанк» виконало свої зобов`язання за договором, відкривши відповідачу поточні рахунки та здійснивши перерахування кредитних коштів на поточний рахунок відповідача, що підтверджується випискою з особового рахунку відповідача.

Відповідачка не зверталася до позивача, фінансової установи, банку щодо непогодження з Умовами і правилами надання банківських послуг, тарифами, таблицями обчислення вартості кредиту та продовжувала користуватись коштами, а отже з умовами договору погодилася.

Тому доводи представника відповідача, що такий договір вона не укладала та не отримувала кредитних коштів, суд відхиляє.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

З урахуванням вимог п.п. 62, 63 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (зі змінами), надана позивачем виписка з особового рахунку відповідача та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами у справі, оскільки виписка містить інформацію про рух коштів по рахунку відповідача, усі операції за кредитом, а розрахунок заборгованості відображає розмір несплаченого основного боргу, процентів та комісії.

Відповідно до частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

За вимогами ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовується положення параграфа 1 («Позика») глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до вимог статей 525-526, 530, 1050 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, тому позичальник зобов`язаний своєчасно вносити плату за користування грошима.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1077 ЦК України, яка діяла на момент укладення договору, передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

03 вересня 2024 року відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № GFD001-UA-20240618-01260 від 09 липня 2024 року, між АТ «Мегабанк» та ТОВ «Фінансова Компанія «Мустанг Фінанс» укладено Договір № GL1N426240 про відступлення прав вимоги.

Відповідно до п. 1 договору АТ «Мегабанк» відступило, а ТОВ «Фінансова Компанія «Мустанг Фінанс» набуло права вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі за договором, укладеним з відповідачем. Крім цього в договорі зазначено, що новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених договором.

На підтвердження здійснення оплати за вказаним договором додано копію платіжної інструкції № 66895 від 31 липня 2024 року на суму 23425777,00 грн (матеріали електр. справи).

Вказаним договором також визначено, що після набуття новим кредитором прав вимоги він має право на власний розсуд відступати такі права вимоги повністю або в частині третім особам в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Користуючись вказаним правом, ТОВ «ФК «Мустанг Фінанс» (Первісний кредитор) 27 грудня 2024 року уклало з ТОВ «ФК Єврокредит» (Новий кредитор) Договір № 1/12 про відступлення прав вимоги.

Згідно з умовами вказаного договору первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув права вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі і за договором, укладеним з відповідачем. Також у договорі зазначено, що новий кредитор сплачує первісному кредитору за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених договором.

На виконання вказаного договору сплачено кошти, на підтвердження чого надано копію платіжної інструкції № 1074 від 27 грудня 2024 року.

Відповідно до витягу з додатку № 1 до договору № 1/12 про відступлення прав вимоги від 27 грудня 2024 року від ТОВ «Фінансова Компанія «Мустанг Фінанс» до ТОВ «ФК Єврокредит» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №18-401-855-2-18-Г від 25 травня 2018 року на загальну суму 27231,69 грн (матеріали електр. справи).

Статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним (постанова Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 2-2035/11, від 13 листопада 2024 року №709/1151/24, від 22 листопада 2024 року №601/1776/24).

Отже, виходячи з положень статті 516 ЦК України та судової практики, за відсутності повідомлення боржника про заміну кредитора, виконання боржником своїх зобов`язань перед первісним кредитором вважається належним. Оскільки в матеріалах справи відсутні докази такого виконання зобов`язання на користь первісного кредитора, тому відповідач не звільняється від виконання зобов`язання на користь позивача у справі, який належним чином підтвердив факт переходу до нього права вимоги до відповідача за кредитним договором.

Тому доводи представника відповідача в цій частині суд до уваги не приймає.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором станом на 03 вересня 2024 року ОСОБА_1 має заборгованість перед банком в сумі 27231,69 грн, з яких: 10597,30 грн - заборгованість за кредитом (в тому числі прострочена); 4038,68 грн - заборгованість за відсотками (в тому числі прострочена), заборгованість по сплаті комісії (в тому числі прострочена) - 12595,71 грн (матеріали електр. справи).

Відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, борг не погасила, а тому з неї належить стягнути заборгованість за основним боргом в сумі 10597,30 грн.

Щодо стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором №18-401-855-2-18-Г від 25 травня 2018 року суд виходить з такого.

Так, ОСОБА_1 є дружиною військовослужбовця ОСОБА_2 , який перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації, на особливий період, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , посвідченням НОМЕР_2 , довідкою військової частини НОМЕР_3 № НОМЕР_4 від 03 червня 2025 року, військовим квитком (а.с. 12-48).

Частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Вказана пільга поширюється та діє для військовослужбовців з початку (18 березня 2014 року) і до закінчення особливого періоду, для резервістів та військовозобов`язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду. Банки під час дії особливого періоду не мають право нараховувати відсотки, штрафні санкції, пеню, а у випадку нарахування - зобов`язані їх списати. Для реалізації вказаного права на пільгу, необхідно письмово повідомити банк про проходження військової служби та надати підтверджуючі документи (копію військового квитка з відповідною службовою відміткою, копію довідки про призов військовозобов`язаного на військову службу, копію витягу з наказу або довідки про зарахування до списків військової частини).

Національний Банк України у своєму листі від 02 вересня 2014 року №18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року №322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг з наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.

Таким чином, на відповідача як на дружину військовослужбовця, який проходить військову службу в особливий період, поширюються пільги, передбачені частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тому вона звільнена від нарахування і сплати процентів за споживчим кредитом, а кредитні установи (АТ «МЕГАБАНК», у подальшому його правонаступники ТОВ «ФК «МУСТАНГ ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ЄВРОКРЕДИТ») під час дії особливого періоду не мали права нараховувати відсотки, а у випадку нарахування - зобов`язані їх списати.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 14 травня 2021 року у справі №502/1438/18.

За наявності позову про стягнення боргу за кредитним договором суди повинні самостійно здійснювати перерахунок кредитної заборгованості з огляду на поширення на позичальника пільг, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (зменшити визначений банком обсяг заборгованості за тілом кредиту на суми зарахованих платежів на погашення штрафних санкцій, пені та процентів за користування кредитом).

Вказаний висновок щодо застосування відповідних норм права висловлено у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 642/548/21.

Відтак, враховуючи наведене, відповідач звільняється від обов`язку сплати на користь позивача 4038,68 грн заборгованості за нарахованими відсотками, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Щодо позовних вимог в частині стягнення комісії суд зазначає таке.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Тобто Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати в кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог ЗУ «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

ЗУ «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемним відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

Ураховуючи, що кредитор не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні спірного кредитного договору, то положення кредитного договору про сплату комісії за надання кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 у справі №755/11636/21, від 08 лютого 2023 року у справі №168/349/20, від 16 листопада 2022 у справі №755/9486/21.

За таких обставин позовна вимога про стягнення заборгованості зі сплати комісії в сумі 12595,71 грн задоволенню не підлягає.

Щодо витрат на правову допомогу суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Положеннями ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача надані договір про надання правничої допомоги № 1/07 від 01 липня 2025 року, додаток 2 до договору про надання правничої допомоги №1/07 «Вартість послуг «Прейскурант», додаток 3 «Акт приймання-передачі послуг правничої допомоги», свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер (матеріали електр. справи).

Враховуючи обставини справи, надані стороною позивача докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також враховуючи, що вказана цивільна справа не є справою значної складності, об`єм виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) є незначним, суд дійшов висновку, що заявлений стороною позивача розмір вартості послуг за правничу допомогу у загальній сумі 11200,00 грн є завищеним і неспівмірним із предметом цього позову, у зв`язку з чим наявні підстави для застосування положень ч. 5 ст. 137 ЦПК України щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 3000,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача.

При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір з урахуванням коефіцієнту 0,8, передбаченого ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», у розмірі 2662,40 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується положеннями статті 141 ЦПК України, відповідно до якої стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати пропорційно до обсягу задоволених вимог. Ураховуючи, що позовні вимоги задоволено в сумі 10597,30 грн, тобто на 38,92%, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1036,21 грн (2662,40 грн.*38,92 %) судового збору та 1167,6 грн (3000,00*38,92%) витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 527, 530, 611,1054 ЦК України, ст. ст. 10-13, 81, 89, 141, 263-265,280-284 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКРЕДИТ» задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКРЕДИТ» (юридична адреса: 49001, м. Дніпро, провулок Ушинського, буд. 1, офіс 105, ЄДРПОУ: 40932411) заборгованість за договором в розмірі 10 597 (десять тисяч п`ятсот дев`яносто сім) гривень 30 копійок, сплачений судовий збір в розмірі 1036 (одна тисяча тридцять шість) гривень 21 копійка та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1167 (одна тисяча сто шістдесят сім) гривень 60 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сумського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя І. Г. Вортоломей