Рішення № 139495124, 31.08.2026, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

ЄУН 204/8349/19

Провадження №2/932/2093/25

РІШЕННЯ

іменем України

31.08.2026 Шевченківський районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого - судді Салькової В.С.,

за участі секретаря судового засідання Щербаченко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Дніпровського державного медичного університету до ОСОБА_1 про стягнення витрат на навчання та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Дніпровського державного медичного університету про визнання угоди недійсною,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позицій та вимоги первісного та зустрічного позовів

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в обґрунтування якого зазначив, що на підставі рішення приймальної комісії від 14.08.2010 наказом ректора Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України №572-ос від 14.08.2010 ОСОБА_1 зараховано на перший курс ДЗ «ДМА». 01.09.2010 між закладом та відповідачем укладено Угоду про підготовку фахівців з вищою освітою №154. Згідно з умовами укладеної Угоди відповідач зобов`язалася прибути після закінчення вищого закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати відповідно до Державного бюджету вартість навчання у встановленому порядку. На виконання умов Угоди після завершення навчання згідно з протоколом №1 від 22.01.2016 засідання державної комісії по розподілу випускників відповідача направлено до ДОЗ Дніпропетровської облдержадміністрації, КЗ «Дніпропетровський ЦПМСД №7» на посаду лікаря загальної практики - сімейний лікар. Згідно з листом №8103/0/29-18 від 12.10.2018 Департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської облдержадміністрації вона не приступила до проходження інтернатури та до роботи. Оскільки відповідач не прибула та не відпрацювала 3 роки після закінчення вищого навчального закладу за місцем направлення в КЗ «Дніпропетровський ЦПМСД №7» та навчалася на бюджетній формі, вона повинна відшкодувати витрати, пов`язані з її навчанням та утриманням у вищому навчальному закладі в розмірі 164801,12 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача разом із судовими витратами.

Відповідачем ОСОБА_2 пред`явлено до суду зустрічний позов до Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» про визнання недійсною угоди №154 про підготовку фахівця з вищої освіти від 01.09.2010, де вона зазначила, що дану угоду уклала з академією у віці 17 років. ЇЇ мати ОСОБА_3 та батько ОСОБА_4 не знали про факт того, що вона, будучі неповнолітньою, уклала угоду про підготовку фахівця з вищої освіти та взяла на себе обов`язок відшкодувати державному бюджету вартість навчання. 06.07.2025 вона повідомила батьків про факт укладення цієї угоди без їхньої згоди, у зв`язку з чим батьками готується повідомлення-претензія про нікчемність правочину. Просила визнати недійсною угоду №154 від 01.09.2010.

ІІ. Заяви (клопотання) та позиції учасників справи

У відзиві на первісну позовну заяву ОСОБА_2 вказує на невизнання позову та зазначає, що позивачем не надано доказів, що саме 164801,12 грн були витрачені на її навчання, не наведено, що з цих коштів складало стипендію, оплату комунальних послуг, витрати на фонд оплати праці, відсутні первинні документи бухгалтерського обліку, не зазначено, на підставі яких норм здійснено розрахунок. Також зазначає, що угода укладена нею з позивачем у віці 17 років та про її укладення її батьки дізналися лише 06.07.2025 від неї, тому ця угода є нікчемною та не створює для неї жодних правових наслідків. Просила відмовити у задоволенні позову.

У відповіді на відзив та у відзиві на зустрічний позов позивач зазначив, що угоду від 01.09.2010 між ним та відповідачем укладено зі згоди та за домовленістю з ОСОБА_5 , угода відповідає вимогам ЦК України щодо свободи договору. Хоча остання і була неповнолітньою на момент укладення угоди, її батьки, дізнавшись про вчинення договору, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні, отже, схвалили укладений правочин. Відповідач уклала договір, передбачаючи необхідність виконання його умов та можливість несення відповідальності за їх порушення, укладення договору було її вільним волевиявленням. Крім того, ні під час навчання, ні після його закінчення вона не виявляла наміру розірвати угоду, визнати її недійсною або такою, що порушує її права та інтереси. Її батьки не оскаржували договір, хоча не могли не усвідомлювати, в якому навчальному закладі та на яких умовах навчається їхня донька. Досягнувши повноліття, вона не ініціювала розірвання договору, а продовжувала відвідувати заняття, виконувати навчальний план та отримала диплом про здобуття вищої освіти, прийнявши таким чином виконання умов договору з боку закладу вищої освіти. ОСОБА_5 27.06.2018 була відрахована з очної частини інтернатури у зв`язку із закінченням навчання, але до проходження інтернатури в КЗ «Дніпропетровський ЦПСМД №7» та до роботи вона не приступила та не відпрацювала 3 роки згідно з умовами угоди. Розмір витрат, які мають бути відшкодовані нею, визначено на підставі фактичних затрат на навчання на медичному факультеті за державним замовленням випуску 2016 року в сумі 144402,36 грн за період навчання з вересня 2010 року по червень 2016 року. Крім того, витрачено коштів з державного бюджету на навчання в інтернатурі ДЗ «ДМА» на суму 20398,76 грн, а загалом - 164801,12 грн. Просить задовольнити первісний позов та відмовити у задоволенні зустрічного.

До суду представник позивача не з`явився, надавши заяву про розгляд справи за його відсутності за наявними у справі доказами.

Відповідач ОСОБА_2 також до суду не прибула, нею подавалась лише заява від 23.09.2025 з проханням до суду не переходити до розгляду справи по суті, а після цього жодних заяв або клопотань про відкладення засідань нею подано не було.

Відповідачем подавалися суду клопотання про долучення та витребування доказів.

Інших клопотань в порядку ст.222 ЦПК України учасниками справи суду не надано, підстави для вирішення справи шляхом укладення мирової угоди відсутні.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30.08.2021 позовні вимоги Дніпровського державного медичного університету до ОСОБА_1 про стягнення витрат на навчання задоволені та з неї на користь позивача стягнуто витрати на навчання у розмірі 164801,12 грн та судові витрати у сумі 2472,02 грн. а всього - 167273,14 грн.

Ухвалою суду від 23.05.2025 заочне рішення суду скасоване та справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

08.07.2025 надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до Дніпровського державного медичного університету про визнання угоди недійсною.

29.07.2025 ухвалою суду вимоги за первісним та зустрічним позовами об`єднані в одне провадження, здійснено перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначене підготовче засідання.

21.11.2025 підготовче провадження у справі закрите та призначено розгляд справи по суті.

20.08.2026 за наслідками розгляду справи суд перейшов до стадії ухвалення рішення з його проголошенням в судовому засіданні 31.08.2026.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Судом встановлено, що 01.09.2010 ОСОБА_6 та Дніпропетровською державною медичною академією МОЗ України (ДДМА) підписано угоду про підготовку фахівців з вищою освітою №154, за умовами якої вищий навчальний заклад (ВНЗ) зобов`язався забезпечити якісну теоретичну і практичну підготовку фахівця з вищою освітою згідно з навчальними планами та програмами і вимогами кваліфікаційних характеристик фахівця; після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації забезпечити студента місцем працевлаштування в державному секторі народного господарства, де він зобов`язаний відпрацювати не менше трьох років. Студент за цією угодою зобов`язався володіти всіма видами професійної діяльності, передбаченими відповідною кваліфікаційною характеристикою фахівця за напрямом підготовки «Лікувальна справа», прибути після закінчення ВНЗ на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати до Державного бюджету вартість навчання в установленому порядку. Угода набирає чинності з моменту підписання і діє до 30.06.2016, підписана ректором, головним бухгалтером та студентом.

Наказом №572-ОС від 14.08.2010 ОСОБА_6 зараховано на І курс ДДМА як таку, що йде по конкурсу та набрала прохідний бал.

Внаслідок укладення 12.09.2015 шлюбу відповідач змінила прізвище з ОСОБА_7 на ОСОБА_8 , зміна її прізвища під час навчання на 6 курсі ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України» зафіксована наказом №71ос від 25.01.2016.

23.06.2016 ОСОБА_2 отримала документ про вищу освіту серії НОМЕР_2 та додаток НОМЕР_3 з кваліфікацією «Лікар».

Наказом №831ос від 05.09.2016 ОСОБА_2 зарахована до очної частини інтернатури як лікар-інтерн на кафедру сімейної медицини ФПО терміном з 01.09.2016 по 28.02.2017 та з 01.03.2018 по 30.08.2018.

Наказом №538ос від 27.06.2018 у зв`язку із закінченням навчання лікаря-інтерна ОСОБА_2 відраховано 27.06.2018 з очної частини інтернатури з присвоєнням звання лікаря-спеціаліста та видано сертифікат встановленого зразку МОЗ України, база стажування - КЗ «ЦПМСД №7» м. Дніпро (визначена рішенням з державної комісії по розподілу від 22.01.2016).

Згідно з направленням на роботу №114 за формою 2 від 23.03.2016 ОСОБА_2 направлено в розпорядження КЗ «Дніпропетровський ЦПСМД №7», куди мала прибути 01.08.2016.

За повідомленням Департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської ОДА від 12.10.2018 ОСОБА_2 після закінчення навчання в інтернатурі до роботи згідно з направленням не приступила.

Згідно з розрахунком грошових коштів, які підлягають поверненню за навчання за державним замовленням, витрачено коштів з Державного бюджету на навчання студента медичного факультету ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗУ» ОСОБА_1 за період 2010-2016 - 144402,36 грн; витрачено коштів з Державного бюджету на навчання в інтернатурі ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗУ» за період 2016-2018 - 20398,76 грн.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України №473 від 16.03.2021 змінено тип та перейменовано Державний заклад «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» на Дніпровський державний медичний університет.

На підтвердження необізнаності батьків про укладення неї угоди про навчання відповідачем ОСОБА_2 надано суду скріншоти її листування з батьками за допомогою невстановленого месенджеру, в яких не зазначено дату листування, де повідомляється нею про грошову вимогу академії до неї за навчання з підстав укладеного договору, який вона підписала у віці 17 років; та копії описів вкладення до цінного листа від ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на адресу університету про направлення повідомлень-претензій про нікчемність правочину, укладеного між ОСОБА_6 на ДЗ «ДМА МОЗ України» угоди про підготовку фахівця з вищою освітою №154 від 01.09.2010.

V. Оцінка суду

Правовідносини, виниклі між сторонами у справі, врегульовані Цивільним кодексом України, Законом України «Про освіту» та підзаконними нормативно-правовими актами в сфері освіти.

За положеннями ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 ЦК України закріплює, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як унормовують пункти 1,4 ч.1 ст.611 ЦК України, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 №992 затверджено Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, пунктом 3 якого передбачено, що цей Порядок поширюється на осіб, які навчаються за спеціальністю медичного профілю.

Згідно з п.4 Порядку працевлаштування випускників ВНЗ, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, керівники вищих навчальних закладів після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають з ними угоду за формою згідно з додатком №1.

За змістом ч.2 ст.52 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (01.09.2010), випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, обов`язок випускника відшкодувати до Державного бюджету повну вартість навчання за умов, що були погоджені між сторонами, передбачено ч.2 ст.52 Закону України «Про освіту» 1991 року, а також положеннями п.2 Указу Президента України від 23.01.1996 №77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», п.14 постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 № 992 «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням» (чинна на час укладення угоди про підготовку фахівця) та п.21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим наказом МОЗ України від 25.12.1997 №367.

Відповідно до зазначених вище нормативних актів випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направлені на роботу; незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за призначенням; у разі, якщо його звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Наказом МОЗ України від 25.12.1997 №367 затверджено Порядок працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин), п.6 цього Порядку передбачено, що випускники, які уклали угоду з вищим закладом освіти після зарахування на навчання, зобов`язані відпрацювати за місцем призначення не менше ніж три роки.

Таким чином, за встановлених судом обставин справи: навчання ОСОБА_2 у позивача за кошти Державного бюджету, одержання нею диплому про вищу освіту, проходження й закінчення інтернатури, одержання направлення для відпрацювання трирічного строку за призначенням та неприбуття за цим направленням слід дійти висновку, що у ОСОБА_2 дійсно виник обов`язок компенсувати витрати на своє навчання, тому вимоги позивача є законними та обґрунтованими.

Наведені судом висновки узгоджуються з висновками, які містять постанови Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23.01.2018 у справі №607/9099/15-ц, від 19.09.2018 у справі №607/3690/17, від 31.10.2018 у справі №607/3681/17-ц, від 15.05.2019 у справі №598/760/17, від 30.01.2019 у справі №607/3682/17, від 26.06.2019 у справі №607/7122/17-ц, у пунктах 101-108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №607/3693/17 та в постанові від 20.09.2021 у справі №607/11542/16-ц Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 69-72 постанови від 26.01.2021 у справі №607/3693/17 зазначила, що якщо ч.2 ст.52 Закону України «Про освіту» 1991 року була чинною на час вступу студента до вищого навчального закладу, та особа, яка претендує на отримання вищої освіти, добровільно підписала угоду про підготовку фахівця з вищою освітою, навчалася за кошти державного бюджету, погодилася відшкодувати вартість цього навчання, погодилася на працевлаштування її відповідним навчальним закладом на умовах зазначеної угоди та отримала направлення на роботу, то у разі відмови цієї особи відпрацювати відповідно до умов зазначеної угоди встановлений термін відпрацювання заклад освіти, який забезпечив відповідне навчання цієї особи, може в судовому порядку стягнути з неї кошти за навчання.

Як зазначається в рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч.1 ст.58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Оскільки ч.2 ст.52 Закону України «Про освіту» 1991 року, у редакції, чинній на час виникнення правовідносин сторін цього спору, була чинною, то такі цивільні правовідносини, що виникли між сторонами з моменту укладення угоди від 01.09. 2010, регулюються саме нею.

Положення ч.1 ст.58 Конституції України та ч.2 ст.5 ЦК України щодо зворотності дії в часі закону, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, в даному разі потрібно розуміти так, що особа звільняється від встановленої законом цивільної відповідальності в тому разі, коли така відповідальність закріплена лише скасованим законом, однак скасування закону, який передбачає цивільну відповідальність особи, за загальним правилом не звільняє її від цивільної відповідальності на користь контрагента, якщо така відповідальність закріплена і в чинному цивільно-правовому договорі, укладеному цією особою.

Щодо тверджень відповідача у відзиві про ненадання позивачем доказів, що саме 164801,12 грн були витрачені на її навчання, ненаведення складових цієї суми та відсутність первинних документів бухгалтерського обліку тощо, суд зазначає, що наданий позивачем розрахунок ОСОБА_2 не спростований. Відповідач не була позбавлена можливості звернутися до позивача за отриманням цих відомостей, які пов`язані з її особою та не становлять охоронюваної законом таємниці та інформації з обмеженим доступом у цьому випадку, та аргументовано навести суду підстави неправильного розрахунку, але жодних дій з цього питання нею вчинено не було. Сам по собі сумнів у правильності розрахунків не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, враховуючи закріплений у ч.1 ст.81 ЦПК України обов`язок кожної сторони, в тому числі і відповідача, довести перед судом ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, позовні вимоги Дніпровського державного медичного університету підлягають задоволенню та з ОСОБА_2 на його користь суд стягує витрати на навчання в сумі 164801,12 грн.

Вирішуючи зустрічні позовні вимоги, суд зазначає, що ст.11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків шляхом укладання правочинів, суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України).

Згідно з ч.ч.2,3 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (ст.ст.215,216 ЦК України).

Подаючи заяву про скасування заочного рішення, відзив, а потім - зустрічний позов, ОСОБА_2 обґрунтовує свої заперечення щодо настання обов`язків за укладеною угодою тим, що угоду на навчання нею укладено у віці 17 років, тобто до настання повноліття, а отже така угода потребувала згоди її батьків. Зазначає, що батьки не знали про укладення нею угоди, дізналися про це лише 06.07.2025 та 08.07.2025 спрямували до університету повідомлення-претензії про нікчемність цієї угоди.

Статтею 32 ЦК України визначено, що дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років має неповну цивільну дієздатність, в той же час має право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами, окрім того вчиняти інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

Згідно з ст.222 ЦК України правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому ст.221 цього Кодексу. Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи.

В той же час, згідно зі ст.221 ЦК України правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні.

Враховуючи, що угода від 01.09.2010 укладена з неповнолітньою ОСОБА_9 у віці її 17 років, на відміну від угод, що укладаються малолітніми, то як сама відповідач, так і заінтересовані особи (в даному випадку - її батьки) не були позбавлені права розірвати угоду, а так само звернутись до суду щодо її оспорювання.

Судом встановлено, що починаючи з 01.09.2010 відповідач навчалася в місті Дніпрі у вищому навчальному закладі, її навчання разом з інтернатурою тривало 8 років.

ОСОБА_2 мала вільне волевиявлення та власний намір на укладання угоди, підписала її та розпочала довготривале навчання, то ж, за відсутності доказів протилежного слід вважати, що її дії були схвалені батьками або одним з них, оскільки доказів, що батьки не були обізнані про вступ їхньої дитини до вищого навчального закладу та подальше навчання, суду не надано.

Оцінюючи надані відповідачем скріншоти листування з батьками в месенджері, суд зауважує, що на них відсутня дата листування, неможливо встановити, що спілкування відбувається саме з батьками. Відповідач у повідомленнях повідомляє про виникнення до неї грошової вимоги у «моєї академії», що дає підстави для висновку про обізнаність батьків про навчання їхньої доньки в цій академії. Направлення 08.07.2025 ними повідомлень-претензій про недійсність угоди за таких обставин, на переконання суду, спрямоване виключно на уникнення виконання ОСОБА_2 грошового зобов`язання перед позивачем.

Батьки відповідача, починаючи з 01.09.2012, не розірвали договір, не зверталися до суду із заявою про визнання його недійсним або таким, що порушує їхні права та інтереси, а сама відповідач належним чином виконувала умови договору - відвідувала заняття, виконувала навчальний план, отримала диплом та пройшла інтернатуру, прийнявши таким чином виконання умов угоди з боку навчального закладу, що спростовує твердження сторони відповідача про недійсність угоди та відсутність її схвалення.

З огляду на наведене підстави для задоволення зустрічного позову відсутні.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги за первісним позовом задовольняються судом повністю, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений останнім при пред`явленні позову судовий збір в сумі 2472,02 грн. Судовий збір, сплачений ОСОБА_2 за зустрічним позовом, через відмову в його задоволенні покладається судом на неї.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2,3,5,10,12,19,76-81,89,95,141,258-259,263-265,274,279,352,354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Дніпровського державного медичного університету (49044, м. Дніпро, вул. Володимира Вернадського, 9, код за ЄДРПОУ 02010681) до ОСОБА_2 (зареєстрована: АДРЕСА_1 , мешкає: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення витрат на навчання - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Дніпровського державного медичного університету витрати на навчання в розмірі 164801 (сто шістдесят чотири тисячі вісімсот одну) грн 12 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Дніпровського державного медичного університету витрати на сплату судового збору в сумі 2472 (дві тисячі чотириста сімдесят дві) грн 02 коп.

У задоволенні вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Дніпровського державного медичного університету про визнання угоди недійсною - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складене 31.08.2026.

Суддя: В.С. Салькова