Рішення № 139494920, 03.08.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/24363/21

Провадження № 2/761/267/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Саадулаєва А.І.,

за участю секретаря - Сідого В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України, Приватного підприємства «Лидер-К», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Мирончук Валерія Валеріївна, про визнання правочинів недійсними, витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

До Шевченківського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позову передані на розгляд судді Макаренко А.І.

В обґрунтування позову (з урахуванням уточненої позовної заяви) зазначено, що 02.09.2016 позивачем придбано транспортний засіб марки HONDA CR-V, 2007 року випуску, легковий універсал В, колір чорний, кузов № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 . Однак, у 2020 році вказаний автомобіль незаконним шляхом вибув із власності та, зокрема, володіння позивача. Вказане вибуття автомобіля з власності позивача відбулось із використанням довіреності, начебто посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мирончук Валерії Валеріївни від 30.06.2020 р. на спеціальному бланку НОІ 726536. Вказану довіреність позивач не надавав і не підписував. Далі, на підставі вказаної довіреності дехто Рустамова Г.В. від імені позивача в якості Комітента було підписано Договір комісії № 6452/20/009778 від 08.07.2020 р. Того ж дня - 08.07.2020 р. ПП «Лидер-К» на підставі вказаного договору комісії в якості продавця уклало Договір купівлі-продажу транспортного засобу № 6452/20/009778 від 08.07.2020 р. На підставі договору комісії мало місце неправомірне відчуження транспортного засобу позивача іншій особі, а саме ОСОБА_3 (відбулося декілька перереєстрацій даного ТЗ), а в подальшому спірний ТЗ було відчужено останньому набувачу - ОСОБА_5 .

У зв`язку з вище викладеним, позивач просить суд:

1. Визнати недійсним договір комісії № 6452/20/009778 від 08.07.2020 р., укладений між приватним підприємством «ЛИДЕР-К» та ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2 .

2. Визнати недійсним Договір купівлі-продажу транспортного засобу № 6452/20/009778 від 08.07.2020 р., укладений між Приватним підприємством «ЛИДЕР-К» та ОСОБА_3 .

3. Витребувати у ОСОБА_5 та передати ОСОБА_1 належний йому на праві власності автомобіль марки HONDA CR-V, 2007 р.в., кузов № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , легковий універсал В, колір чорний в належному технічно-справному стані та ключі до замка запалення вказаного автомобіля.

4. Зобов`язати Головний Сервісний Центр Міністерства внутрішніх справ України поновити в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів запис про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на належний йому на праві власності транспортний засіб автомобіль марки HONDA CR-V, 2007 р.в., кузов № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , легковий універсал В, колір чорний.

На підставі розпорядження № 01-08-1515 від 29.04.2025 року щодо повторного автоматизованого розподілу справи № 761/24363/21 за підписом керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва Зборщік А.О., протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали справи передані на розгляд судді Саадулаєву А.І.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.04.2025 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання.

15.05.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України надійшов відзив, у якому просили відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що 08 липня 2020 року ОСОБА_3 звернулась до територіального сервісного центру № 5141 регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській області із заявою № 267050228 про надання адміністративної послуги «перереєстрація транспортного засобу» автомобіля HONDA CR-V, 2007 року випуску, колір чорний, кузов № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 . За результатом розгляду вказаної заяви та здійснених перевірок, 08 липня 2020 року транспортний засіб HONDA CR-V, 2007 року випуску, колір чорний, кузов № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 був перереєстрований за власником ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 . Видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 . Представник зазначає, що обов`язок перевірки документів довіреної особи під час реалізації транспортного засобу через суб`єкта господарювання покладено саме на цього суб`єкта в силу приписів Порядку №1200. Тому з урахуванням вказаного, жодними рішеннями, діями чи бездіяльністю працівників Головного сервісного центру МВС та його структурних підрозділів права позивача не порушувались.

08.09.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява із викладенням заперечень на відзив від 15.05.2025, у якій просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

23.09.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України надійшли письмові пояснення, в яких просив відмовити у позові, посилаючись на обставини, викладені у відзиві.

01.10.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшли заява про залучення співвідповідача, зміну предмету позову та уточнена позовна заява.

Протокольною ухвалою суду від 19.11.2025 залучено до розгляду справи в якості відповідача ОСОБА_5 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 19.11.2025 клопотання позивача про витребування доказів - задоволено.

Витребувано у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Мирончук Валерії Валеріївни (адреса: АДРЕСА_2 ) письмові докази, зокрема відомості щодо відсутності факту посвідчення нею довіреності від імені ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) виготовленої на спеціальному бланку НОІ 726536 від 30.06.2020.

Витребувано у Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 40109173) докази, а саме інформацію про останнього власника спірного автомобіля, зокрема про ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , як про останню відому особу, за якою на даний час зареєстровано транспортний засіб марки HONDA CR-V, 2007 р.в., кузов № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_7 , легковий універсал В, колір чорний із зазначенням реєстраційного номеру облікової картки платника податків, адреси реєстрації і місця проживання та належним чином посвідчені копії письмових доказів, на підставі яких ОСОБА_5 набула право власності на транспортний засіб марки HONDA CR-V, 2007 р.в., кузов № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_7 , легковий універсал В, колір чорний.

04.12.2025 на виконання вимог ухвали суду від 19.11.2025 від Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України надійшла відповідь.

12.12.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_5 надійшов відзив, у якому вона просила відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що вона 14.10.2023 набула право власності на автомобіль HONDA CR-V, 2007 року випуску, VIN: НОМЕР_1 , придбання якого відбулося на законних підставах, через суб`єкта господарювання, уповноваженого на торгівлю транспортними засобами. Під час укладення правочину та реєстрації автомобіля в органах МВС нею було дотримано всіх вимог чинного законодавства. Відповідач ОСОБА_5 не знала і не могла знати про те, що продавець не мав права відчужувати майно, або про те, що автомобіль міг вибути з володіння первісного власника (позивача) поза його волею у 2020 році, також вона повністю покладалася на відомості Державного реєстру, які є публічними та достовірними. Відповідач ОСОБА_5 сплатила грошові кошти за автомобіль, зареєструвала його на своє ім`я та отримала свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_8 і номерні знаки НОМЕР_9 . Таким чином, вона є добросовісним набувачем у розумінні ст. 388 ЦК України. Покладання на неї, як на добросовісного набувача, тягаря відповідальності за шахрайські дії третіх осіб (інших відповідачів по справі) та бездіяльність позивача (який не забезпечив арешт майна протягом 4 років судового розгляду), є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15.01.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

12.05.2026 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23.06.2026 витребувано у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Мирончук Валерії Валеріївни (адреса: АДРЕСА_3 ) належним чином завірену копію довіреності від 30.06.2020, спеціальний бланк НОІ726536.

22.07.2026 на виконання вимог ухвали суду від 23.06.2026 від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Мирончук В.В. надійшла відповідь.

Відповідачі, а саме: Приватне підприємство «Лидер-К», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - правом на подання відзиву не скористалися.

В судовому засіданні, яке відбулось 29.07.2026, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Новіков І.І. позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити.

В судовому засіданні, яке відбулось 29.07.2026, представник відповідача ОСОБА_5 - адвокат Терновенко Р.М. проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві.

В судове засідання, яке відбулось 29.07.2026, відповідачі, а саме представник Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України, представник Приватного підприємства «Лидер-К», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та їх представники не з`явилися, хоча про дату і час розгляду справи були повідомлені належним чином, шляхом направлення поштових відправлень, які повернулися до суду з відміткою «адресат відсутній», та шляхом направлення повісток в електронні кабінети, про причини неявки суд не повідомили, про що свідчать матеріали справи.

В судове засідання, яке відбулось 29.07.2026, третя особа не з`явилась, хоча про дату і час розгляду справи була повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила, пояснення не подала, про що свідчать матеріали справи.

Розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів (ч. 1, 3 ст. 211 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За наслідком розгляду даного процесуального питання, суд перейшовши до стадії ухвалення судового рішення та відповідно до положень ч. 1 ст. 244 ЦПК України, відклав судове засідання до 03.08.2026 на 11 год. 15 хв. для ухвалення та проголошення судового рішення.

Про дату, час і місце судового засідання з проголошення судового рішення, учасники справи повідомлялись належним чином.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши подані документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з вимогами ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. За змістом цієї норми цивільне право підлягає захисту в разі, коли сторони не перебувають між собою в зобов`язальних відносинах, і при цьому має місце його реальне оспорювання учасником цивільних відносин, унаслідок чого власник майна не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з існуванням сумнівів або претензій щодо спірного майна з боку третіх осіб.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належав автомобіль марки HONDA CR-V, 2007 року випуску, легковий універсал В, колір чорний, кузов № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 (надалі - Автомобіль), що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_10 від 02.09.2016 р.

Однак, у 2020 році вказаний автомобіль незаконним шляхом вибув із власності та, зокрема, володіння позивача. На момент вказаного вибуття Автомобіль мав реєстраційний номер НОМЕР_11 (д.н.з. НОМЕР_12 ).

Як зазначає позивач, вказане вибуття Автомобіля з власності позивача відбулось із використанням довіреності, начебто посвідченої приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мирончук Валерії Валеріївни від 30.06.2020 р. на спеціальному бланку НОІ 726536.

Позивач зауважує, що вказану довіреність він не надавав і не підписував, що підтверджується відповіддю за Вих. № 3/01-16 від 25.02.2021 р., в якій на запит свідчого ПН ОМНО Мирончук В.В. повідомила, що довіреність від імені ОСОБА_1 , виготовлену на спеціальному бланку НОІ 726536 від 30.06.2020 р., нею не посвідчувалась.

Далі, на підставі вказаної довіреності, дехто ОСОБА_2 від імені позивача в якості Комітента було підписано Договір комісії № 6452/20/009778 від 08.07.2020 р. За вказаним договором комісіонер - Приватне підприємство «Лидер-К» зобов`язався за дорученням Комітента вчинити від свого імені продаж Автомобіля за 244335,00 грн.

Того ж дня - 08.07.2020 р. ПП «Лидер-К» на підставі вказаного договору комісії в якості продавця уклало Договір купівлі-продажу транспортного засобу № 6452/20/009778 від 08.07.2020 р.

За вказаним договором продавець ПП «Лидер-К» передало у власність покупцю ОСОБА_3 . Автомобіль. Продаж Автомобіля здійснено за 244335,00 грн.

Позивач зазначає, що не надавав повноважень ані за вищенаведеною довіреністю, ані за будь-якою іншою довіреністю стосовно розпорядження Автомобілем.

Отже, на його думку, укладений за відсутності повноважень від імені позивача Договір комісії № 6452/20/009778 від 08.07.2020 р. підлягає визнанню недійсним, відповідно й укладений на підставі вказаного договору комісії Договір купівлі-продажу транспортного засобу № 6452/20/009778 від 08.07.2020 р. також підлягає визнанню недійсним. Вказані договори підлягають визнанню недійсними як підстави вибуття вказаного Автомобіля з власності та, зокрема, володіння позивача.

Також, як зазначає позивач, згідно Витягу з Єдиного державного реєстру транспортних засобів від Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській області від 08.12.2020 р., вказаний Автомобіль після вибуття із власності позивача на підставі Договору купівлі-продажу транспортного засобу № 6452/20/009778 від 08.07.2020 р. було перепродано декілька разів та станом на 08.07.2020 р. останнім власником Автомобіля зареєстровано ОСОБА_5 , за договорами комісії та купівлі-продажу, укладеними у суб`єкта господарювання, який здійснює торгівлю транспортними засобами з отриманням свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_13 і номерних знаків НОМЕР_9 .

У Постанові від 04.11.2020 р. № 1328/6171/12 Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду сформулював наступну позицію: «Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах».

Отже, на думку позивача, запис про право власності позивача на Автомобіль підлягає відновленню у державному реєстрі. Тобто, відповідач ГСЦ МВСУ зобов`язаний поновити запис про власність на Автомобіль за позивачем та скасувати записи про переходи права власності на Автомобіль осіб, які зареєстровані після позивача.

При цьому, як встановлено із відзиву Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України, Згідно із інформацією з Єдиного державного реєстру транспортних засобів (далі - ЄДРТЗ):

1. 02 вересня 2016 року автомобіль HONDA CR-V, 2007 року випуску, колір чорний, кузов № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 по договору укладеному в ТСЦ № 8046 був перереєстрований за власником ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 . Видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_10 , номерний знак НОМЕР_12 .

2. 08 липня 2020 року автомобіль HONDA CR-V, 2007 року випуску, колір чорний, кузов № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 в ТСЦ № 5141 був перереєстрований за власником ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , за договорами комісії та купівлі-продажу, укладеними у суб`єкта господарювання, який здійснює торгівлю транспортними засобами. Видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 .

3. 09 липня 2020 року автомобіль HONDA CR-V, 2007 року випуску, колір чорний, кузов № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 в ТСЦ № 5150 був перереєстрований за власником ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_5 , за договорами комісії та купівлі-продажу, укладеними у суб`єкта господарювання, який здійснює торгівлю транспортними засобами. Видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_14 , номерний знак НОМЕР_15 .

4. 08 вересня 2020 року автомобіль HONDA CR-V, 2007 року випуску, колір чорний, кузов № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 в ТСЦ № 5150 був перереєстрований за власником ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_6 , за договорами комісії та купівлі-продажу, укладеними у суб`єкта господарювання, який здійснює торгівлю транспортними засобами. Видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_16 , номерний знак НОМЕР_17 .

5. 09 вересня 2020 року автомобіль HONDA CR-V, 2007 року випуску, колір чорний, кузов № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 в ТСЦ № 5141 був перереєстрований за власником ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_7 , за договорами комісії та купівлі-продажу, укладеними у суб`єкта господарювання, який здійснює торгівлю транспортними засобами. Видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_18 , номерний знак НОМЕР_19 .

6. 14.10.2023 року автомобіль HONDA CR-V, 2007 року випуску, колір чорний, кузов № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 в ТСЦ № 3545 був перереєстрований за власником ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_8 , за договорами комісії та купівлі-продажу, укладеними у суб`єкта господарювання, який здійснює торгівлю транспортними засобами. Видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_13 , номерний знак НОМЕР_9 .

Станом на день подання відзиву (15.05.2025), відомості щодо арештів та інших обтяжень стосовно спірного автомобіля у ЄДРТЗ відсутні.

Письмові докази відповідають вимогам ст. 77-79 ЦПК України і враховуються судом відповідно до ст. 89 ч. 3 ЦПК України.

Згідно зі ст. 202 ч. 1 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ч. 1 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ч. 1 абз. 1 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (ст. 207 ч. 2 абз. 1 ЦК України).

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від цього висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, зазначаючи, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним.

Такий правовий висновок здійснено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року по справі № 145/2047/16-ц.

Отже, статтею 1011 ЦК України визначено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Позивачем акцентовано увагу суду у процесуальних документах, що він не підписував довіреність та договір комісії (не виконував підпис та не перебував в місці його підписання), тим самим не надавав повноважень Приватному підприємству «ЛИДЕР-K» щодо продажу транспортного засобу марки HONDA CR-V, 2007 р.в. (кузов № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , легковий універсал В, колір чорний).

При розгляді справи, ухвалою суду було витребувано у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Мирончук Валерії Валеріївни письмові докази, зокрема відомості щодо відсутності факту посвідчення нею довіреності від імені ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) виготовленої на спеціальному бланку НОІ 726536 від 30.06.2020.

На виконання даної ухвали суду, від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Мирончук В.В., надійшла завірена належним чином фотокопія довіреності, виготовленої на спеціальному бланку НОІ 726536 від 30.06.2020, з якої встановлено, що позивач дійсно не надавав ніяких повноважень Рустамовій Ганні Василівні (надійшла фотокопія довіреності між іншими особами, а саме ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ), тобто довіреність на підставі якої було підписано Договір комісії № 6452/20/009778 від 08.07.2020 р. - приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мирончук В.В. не посвідчувалась, та відповідно позивач її не підписував.

Також, в матеріалах справи наявний витяг з ЄРДР у кримінальному провадженні за № 12020210010001695 від 23.07.2020 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, з якого вбачається що 08.07.2020 року гр. ОСОБА_8 , 1973 року народження та ОСОБА_10 , незаконно заволоділи транспортним засобом автомобілем марки Honda Cr-v, чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_11 , 2007 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 у місті Одеса, чим завдали загальну матеріальну шкоду ОСОБА_1 на суму 385000 гривень.

Отже, як встановлено при розгляді справи, позивач не підписував жодних документів, що дають право на відчуження від його імені транспортного засобу, у зв`язку із чим суд дійшов висновку, що транспортний засіб вибув з його володіння у незаконний спосіб (не з його волі іншим шляхом), а тому довіреність є неукладеною, а отже підлягає визнанню недійсним Договір комісії №6452/20/009778 від 08.07.2020, укладений між Приватним підприємством «ЛИДЕР-K» та ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2 .

При цьому, Верховний Суд у своїй сталій практиці неодноразово наголошував, що закон не зобов`язує визнавати недійсними наступні правочини (ланцюжок договорів щодо відчуження майна), якщо перший правочин у ланцюгу вже є недійсним або нікчемним.

Таким чином, оскільки транспортний засіб вибув із власності позивача на підставі довіреності, яку він не підписував, та суд визнав недійсним Договір комісії №6452/20/009778 від 08.07.2020, та відповідно це є підставою для відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання наступного договору, а саме Договору купівлі-продажу транспортного засобу № 6452/20/009778 від 08.07.2020 р., укладеного між Приватним підприємством «ЛИДЕР-К» та ОСОБА_3 , недійсним.

Натомість задоволенню підлягає позовна вимога про витребування транспортного засобу, що вибув з володіння позивача за неукладеним правочином поза волею позивача, за наступних підстав.

Так, відповідно до статті 321 Цивільного Кодексу України право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені.

Відповідно до ст.1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі ст. 387 Цивільного Кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 Цивільного Кодексу України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яке не має на це права, добросовісний набувач набуває права власності на нього, якщо відповідно до статті 388 Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що добросовісність набувача майна, придбаного за відплатним договором, не є запорукою неможливості витребування такого майна, якщо воно вибуло з володіння первісного власника поза його волею.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2023 року у справі № 199/4884/17 (провадження № 61-3601св22), вказано, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції, у вказаній постанові виснував, що з аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17). За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин».

Крім того, у вказаній постанові колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надавала оцінку доводам зустрічного позову про визнання особи добросовісним набувачем нерухомого майна та не встановив наявності підстав для його задоволення, зазначивши, що остання набувачка нерухомого майна не позбавлена можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до продавця, у якого вона придбала цю квартиру, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Водночас колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, скасовуючи постанову апеляційного суду у цій справі та передаючи її на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначила, що прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.

Наведене може створити враження відсутності єдиного підходу до визначення правових наслідків визнання останнього набувача добросовісним та до того, як статус добросовісного набувача впливає на можливість законного власника майна реалізувати передбачене пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України право на його витребування

Водночас, суд зауважує, що інтерес первісного власника у поверненні майна до свого законного володіння та інтерес останнього набувача, який полягає у збереженні набутого права власності на майно, є конкуруючими у спірних правовідносинах та, в певному роді, паритетними, оскільки як первісний власник, так і останній набувач у такій ситуації діють добросовісно та мають законні очікування на повернення чи збереження права власності відповідно.

Водночас неможливо не зауважити, що майновий інтерес первісного власника виник раніше і, за відсутності його волевиявлення на відчуження майна, мав би захищатися з певною долею пріоритету.

У той же час, з огляду на різноманітні обставини, які можуть виникати в процесі укладення цивільно-правових договорів з розпорядження майном, розроблення єдиного та універсального підходу до того, як саме підлягають вирішенню подібні спори, є дещо ускладненим.

Вирішуючи спір про витребування майна, суд має надати оцінку обставинам вибуття майна з володіння первісного власника, обставинам набуття майна у власність останнім набувачем та, безперечно, оцінити перспективи можливості відновлення своїх прав кожної із сторін на предмет їх реальності та виконуваності.

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням.

Такими обставинами, на переконання Великої Палати Верховного Суду, можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

Так, у пункті 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 також зазначено, що, вирішуючи питання про витребування майна, важливо перевірити добросовісність, насамперед, набувача цього майна, у тому числі те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього.

Що стосується принципу пропорційності, то суд вважає, що: 1) можливість втручання у право кінцевого набувача майна, яке вибуло з володіння власника без відповідної правової підстави, чи не з його волі прямо передбачене ЦК України (статті 387, 388); 2) закон безпосередньо врегулював, що добросовісний набувач не набуває право власності на відчужене йому майно, яке вибуло із володіння власника поза його волею; 3) майнове право добросовісного набувача захищено передбаченим статтею 661 ЦК України механізмом відшкодування завданих йому збитків у зв`язку з витребуванням у нього за рішенням суду майна (товару), тоді як законний володілець позбавлений можливості захистити своє майнове право у інший спосіб, ніж витребування належного йому майна.

Саме такий підхід застосувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17.

Як встановлено у судовому засіданні, на підставі договору комісії мало місце неправомірне відчуження транспортного засобу позивача іншій особі, а саме ОСОБА_3 (також встановлено, що відбулося декілька перереєстрацій даного ТЗ), а в подальшому спірний ТЗ було відчужено останньому набувачу - ОСОБА_5 .

Враховуючи наведені обставини справи, а саме вибуття спірного транспортного засобу марки HONDA CR-V, 2007 р.в., кузов № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , легковий універсал В, колір чорний, без відповідної правової підстави (за недійсним договором комісії), позивач звернувся з віндикаційними вимогами про витребування майна від його кінцевого набувача ОСОБА_5 .

Суд не погоджується з твердженнями відповідача ОСОБА_5 про те, що саме бездіяльність позивача призвела до можливості відчуження його майна, хоча він мав змогу накласти арешт на автомобіль ще у 2020 році, і таким чином запобігти перепродажу майна, та відповідно вона, як добросовісний набувач, покладаючись на актуальні відомості з державного реєстру не могла себе убезпечити від негативних ризиків, оскільки дані твердження не відповідають встановленим обставинам при розгляді даної справи та вимогам Закону.

Віндикаційний позов базується на визнанні права власності абсолютним правом, яке не втрачається з незаконним вибуттям речі з володіння власника і переходом до інших осіб. Таким чином, у разі придбання майна у особи, яка не мала права його відчужувати, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною, в якій така особа не є, тобто, з застосуванням правового механізму, встановленого ст. 216 Цивільного Кодексу України, незалежно від того, чи відповідає спірна угода закону. Адже результатом задоволення такого позову є застосування наслідків недійсності угоди, які стосуються лише сторін угоди і не поширюються на права особи, яка вважає себе власником спірного майна не будучи стороною угоди.

Крім того, як вбачається із п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним» від 06.11.2009 року № 9 , норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсним наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчиненні після недійсного правочину.

Виходячи з наведеного, презюмується можливість витребування спірного майна без вимоги визнання недійсним договору, оскільки спірне майно неможливо повернути шляхом застосування реституції. Крім того, Верховним Судом України у листі-узагальненні «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійними» від 24.11.2008 року звертається увагу на конкуренцію між реституцією та віндикацією при визнанні правочинів недійсними.

Вища судова інстанція зазначає, що на відміну від норм ч.1 ст. 216 ЦК норми глави ХХVIV ЦК України є спеціальними, адже у них закріплено основні способи захисту права власності, що можуть застосовуватися власником майна, зокрема віндикація. Верховний Суд України наголошує, що ст. 330 ЦК чітко розмежовує випадки, в яких належним способом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятися позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Якщо майно передано власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваний, то позов про визнання правочину недійним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред`являтися тоді, коли майно залишається у набувача.

Тобто, якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту є визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом. Якщо після укладання недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсним не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Проте в цьому випадку також не має перешкод і для задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло у незаконного власника.

Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення с. 216 ЦК, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).

Відповідно до ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо дотримання стандартів правомірності втручання у право власності відповідача - кінцевого набувача, ЄСПЛ визначає найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля [рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited v. Ukraine].

Контроль за дотриманням конвенційних гарантій здійснюється ЄСПЛ, який застосовує норми Конвенції відповідно до базових принципів (методів) тлумачення, до яких відносять «принцип автономного тлумачення понять», «принцип еволюційного (динамічного) тлумачення», «принцип європейського консенсусу», «принцип розсуду держави», «принцип ефективного тлумачення» та «принцип пропорційності та балансу інтересів».

У рішенні у справі «Фрессо і Руар проти Франції» (Fressoz and Roire V. France) ЄСПЛ зазначає, що «необхідність» будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Відсутність такого мотивування - прояв свавілля держави. У цьому рішенні ЄСПЛ вказав на неприпустимість свавільного втручання держави у права людини без нагальної на те потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.

ЄСПЛ вказав на необхідність перевіряти передбачення обмеження прав людини у національному законі, визначати наявність обставини для його застосування та вирішувати питання співмірності. У сукупності це утворює трискладовий тест на пропорційність. Обмеження прав має передбачатись національним законом. Такий закон повинен існувати на момент введення такого обмеження. Закон має відповідати критеріям якості - обмеження прав повинно бути зрозумілим для кожного. Обмеження прав повинно відповідати легітимній меті. Така мета зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи. У свою чергу, втручання у права має відповідати вимогам співмірності. Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не метою, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним, безальтернативним та достатнім, а не надмірним.

Так, з огляду на характер спірних правовідносин, суд не встановив невідповідності заходу втручання в право власності відповідача ОСОБА_5 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим також і у сталій практиці ЄСПЛ. Перешкод для застосування механізму статті 388 ЦК України також не встановлено.

При цьому, суд зауважує, що саме продавець, який продав майно відповідачу ОСОБА_5 , має в порядку ст. 661 ЦК України відшкодувати відповідачу сплачену нею ціну автомобіля, та інші супутні витрати, які відповідач витратила на те, щоб змагатись з позивачем за право захистити свої права.

За таких обставин, позивач вірно звернувся до суду з відповідними вимогами про витребування спірного майна, а саме: автомобіля марки HONDA CR-V, 2007 р.в., кузов № НОМЕР_1 , що вибув з володіння законного власника ОСОБА_1 поза його волею, а тому вимога позивача про витребування у відповідача ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 спірного транспортного засобу марки HONDA CR-V, 2007 р.в., кузов № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , легковий універсал В, колір чорний, підлягає задоволенню.

Разом з тим, наявне право власності позивача за витребуваний транспортний засіб має підтверджуватися державною реєстрацією транспортного засобу за позивачем, на підставі чого підлягають задоволенню позовні вимоги щодо скасування реєстрації транспортного засобу за останнім незаконним набувачем та відновлення реєстрації за позивачем, оскільки вони є похідними від основної вимоги про витребування майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню на користь позивача судовий збір, сплачений за подачу позову, у загальній сумі 3875,51 грн /пропорційно до розміру задоволених позовних вимог/.

На підставі викладеного, керуючись ст. 15, 202, 203, 210, 215, 216, 321, 328, 330, 334, 387, 388, 392, 1011 ЦК України, ст. 12, 13, 76-81, 137, 141, 259, 263-265, 280, 282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України, Приватного підприємства «Лидер-К», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Мирончук Валерія Валеріївна, про визнання правочинів недійсними, витребування майна - задовольнити частково.

Визнати недійсним Договір комісії №6452/20/009778 від 08.07.2020, укладений між Приватним підприємством «ЛИДЕР-K» та ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2 .

Витребувати у ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_9 ) та передати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_10 ) належний йому на праві власності автомобіль марки HONDA CR-V, 2007 р.в., кузов № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , легковий універсал В, колір чорний, в належному технічно-справному стані та ключі до замка запалення вказаного автомобіля.

Скасувати державну реєстрацію транспортного засобу марки HONDA CR-V, 2007 р.в., кузов № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , легковий універсал В, колір чорний, за ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_6 ).

Відновити державну реєстрацію транспортного засобу марки HONDA CR-V, 2007 р.в., кузов № НОМЕР_1 , двигун № НОМЕР_2 , легковий універсал В, колір чорний, за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ).

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства «Лидер-К» (код ЄДРПОУ 37680543) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) судовий збір у розмірі 3875 (три тисячі вісімсот сімдесят п`ять) гривень 51 коп.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 31.08.2026.

Суддя: